Постанова 4824 № 754/8540/19

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД Справа № 754/8540/19 Головуючий у І інстанції Грегуль О.В. Провадження №22-ц/824/3442/2021 Головуючий у 2 інстанції Таргоній Д.О. ПОСТАНОВА Іменем України 26 травня 2020 року Київський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розглядуцивільних справ: судді-доповідача Таргоній Д.О., суддів: Ігнатченко Н.В., Голуб С.А., за участі секретарів Сакалоша Б.І., Войтенко О.В., розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Києві цивільну справу за апеляційними скаргами ОСОБА_1 на рішення Деснянського районного суду міста Києва від 06 квітня 2020 року та додаткове рішення Деснянського районного суду міста Києва від 29 липня 2020 року у справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_3 та ОСОБА_1 про вселення в квартиру, УСТАНОВИВ: у червні 2016 року позивач звернувся до суду з даним позовом, в якому,посилаючись на створеннявідповідачами перешкод у вселенні, заміну замків, ненадання ключів від вхідних дверей, просив вселити його разом із сином ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , в квартиру АДРЕСА_1 . Рішенням Деснянського районного суду міста Києва від 06 квітня 2020 року позов задоволено. Вселено ОСОБА_2 в квартиру АДРЕСА_1 . Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 384 грн. 20 коп. судового збору. Стягнуто з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_2 384 грн. 20 коп. - судового збору. Не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції, відповідач ОСОБА_1 звернулась з апеляційною скаргою, в якій, посилаючись на невідповідність висновків суду встановленим по справі обставинам, порушення норм матеріального та процесуального права, просить рішення скасувати та ухвалити нове, яким в задоволенні позову відмовити. В доводах апеляційної скарги посилається на порушення норм процесуального права, допущені судом першої інстанції під час вирішення питання про відкриття провадження по справі. Вважає, що позовна заява, була подана ОСОБА_2 без додержання вимог пп. 2, 4, 5, 6, 8 ч. 3 ст. 175 ЦПК України, а отже підлягала залишенню без руху, однак суд першої інстанції вказані вимоги процесуального закону проігнорував. Крім того, ухвалюючи рішення про задоволення позову, суд першої інстанції не мотивував, якими доказами підтверджуються обставини, покладені позивачем в обґрунтування заявленого позову. Судом першої інстанції не дано належної правової оцінки доводам відповідачів про те, що ОСОБА_5 разом із сином ОСОБА_4 з 2002 року у спірній квартирі не проживають, їх особисті речі там відсутні, вони не несуть витрат на утримання квартири та сплати комунальних послуг. На підтвердження зазначених обставин суду були надані Акти експлуатуючої організації ЖЕД-313, яка обслуговує будинок АДРЕСА_2 , складені комісійно, а також письмові покази свідків ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , ОСОБА_8 , ОСОБА_9 , які були опитані адвокатом ОСОБА_10 . Вказує також, що доводи позивача про порушення його прав у зв`язку із створенням відповідачами перешкод у його проживанні у спірній квартирі є безпідставними, не аргументованими, не підкріпленими належними доказами. Твердження позивача про відсутність у нього іншого місця проживання відповідачі вважають вигадкою, маніпулюванням обставинами та зловживанням процесуальними правами. Так, відповідачами суду був наданий документ, а саме щорічна декларація про доходи за 2018 рік дружини позивача - ОСОБА_11 , яка працює в ГУ Держпродслужби в м. Києві на посаді державного службовця. В декларації ОСОБА_11 членами сім`ї указані - ОСОБА_5 ,, як чоловік, ОСОБА_4 - син. Згідно даних декларації, родиною позивача 10.07.2018 року була набута у власність квартира загальною площею 70,5 кв.м. в м. Києві. Жодних доказів про те, що позивач живе за іншою адресою на підставі договору оренди житла, останнім подано суду не було. Судом першої інстанції не надано належної оцінки тим обставинам, що позивач ОСОБА_5 та його син не є членами сім`ї власника квартири - ОСОБА_1 та на них не поширюється право користування спірною квартирою в розумінні ч. 2 ст. 64 ЖК УРСР. Відповідачем - ОСОБА_3 було подано відзив на апеляційну скаргу, в якому остання підтримує доводи скарги, просить її задовольнити, рішення суду першої інстанції скасувати та ухвалити нове рішення, яким в задоволенні позову ОСОБА_5 відмовити. Ухвалою Київського апеляційного суду від 15 липня 2020 року матеріали даної цивільної справи повернуто до Деснянського районного суду м. Києва для постановлення додаткового рішення у справі. Додатковим рішенням Деснянського районного суду м. Києва від 29 липня 2020 року ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , вселений в квартиру АДРЕСА_1 . 10 серпня 2020 року відповідачем ОСОБА_1 подано апеляційну скаргу на додаткове рішення Деснянського районного суду м. Києва від 29 липня 2020 року. В обґрунтування доводів апеляційної скарги на додаткове рішення суду першої інстанції, відповідач ОСОБА_1 зазначила, що суд першої інстанції розглянув питання про вселення ОСОБА_4 за її відсутності, без належного повідомлення про розгляд справи. Звертає увагу апеляційного суду на ту обставину, що матеріали даної справи не містять жодного доказу про існування між сторонами спору про вселення. Так, на підтвердження існування перешкод у користуванні квартирою, позивачем не було подано документів, підтверджуючих виклик працівників поліції з метою документування начебто винних дій відповідачів, не здійснив звернення до обслуговуючої організації з метою фіксування відповідних дій, не здійснив звернення до ЖЕД з проханням здійснити комісійне обстеження та зафіксувати факт відмови у вселенні тощо. Інших відзивів на апеляційні скарги, подані ОСОБА_1 , до суду апеляційної інстанції не надійшло. Згідно з положеннями ч. 3 ст. 360 ЦПК України, відсутність відзиву на апеляційну скаргу не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції. Ухвалою Київського апеляційного суду від 21 жовтня 2020 року задоволено клопотання представника ОСОБА_3 - адвоката Масловського І.А. та зупинено провадження у даній справі до набрання законної сили рішенням Деснянського районного суду м. Києва у цивільній справі №754/12325/18 за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_4 , третя особа ОСОБА_3 , відділ реєстрації місця проживання/перебування фізичних осіб Деснянської РДА у м. Києві, про усунення перешкод у користуванні власністю, визнання осіб такими, що втратили право користування жилим приміщенням. Рішенням Деснянського районного суду м. Києва від 24 листопада 2020 року у цивільній справі №754/12325/18, залишеним без змін постановою Київського апеляційного суду від 24 березня 2021 року позов ОСОБА_1 задоволено частково. Визнано ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , таким, що втратив право користування квартирою АДРЕСА_1 . В іншій частині позову - відмовлено. Ухвалою Київського апеляційного суду від 05 квітня 2021 року провадження у даній справі відновлено, призначено справу до розгляду у відкритому судовому засіданні з викликом сторін на 26 травня 2021 року. У судовому засіданні відповідач ОСОБА_3 та представник відповідача ОСОБА_1 - ОСОБА_10 апеляційні скарги підтримали, просили їх задовольнити, рішення суду першої інстанції та додаткове рішення у даній справі скасувати, ухвалити нове судове рішення, яким в задоволенні позову ОСОБА_5 відмовити повністю. Позивач ОСОБА_2 в судове засідання не з`явився, про дату, час та місце розгляду справи був повідомлений шляхом направлення телефонограми, яка була отримана позивачем особисто 07.04.2021 року. (том 2 а.с. 122)…. Заслухавши доповідь судді - доповідача Таргоній Д.О., вислухавши пояснення осіб, яка з`явилися в судове засідання, перевіривши законність і обґрунтованість ухваленого у справі рішення, суд апеляційної інстанції дійшов наступних висновків. Ухвалюючи рішення про вселення до спірного житла ОСОБА_2 , суд першої інстанції виходив із того, що позивач, як особа, місце проживання якої на законних підставах зареєстроване за адресою: АДРЕСА_3 , не може бути обмежений у праві користування жилим приміщенням, а тому вважав його вимоги про вселення законним та обґрунтованим. Колегія суддів апеляційного суду з такими висновками не погоджується, оскільки вони зроблені за неповного з`ясування обставин, що мають значення по справі, з порушенням норм процесуального та матеріального права. З матеріалів справи вбачається, що ОСОБА_3 набула право власності на квартиру АДРЕСА_1 08 лютого 2001 року, що підтверджується Свідоцтвом про право власності на житло від 08.02.2001 року, виданим відділом приватизації державного житлового фонду Ватутінської районної ради у м. Києві. (том 1 а.с. 51) Позивач ОСОБА_2 з 31.07.2001 року був зареєстрований у зазначеній квартирі як член сім`ї власника. 18.09.2006 року право власності на вищевказану квартиру набула відповідач ОСОБА_1 за договором довічного утримання, посвідченим приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Гоменюк О.М. , зареєстрованим в реєстрі під № 6945.(том 1 а.с. 52-53) Встановлено також, що місце проживання ОСОБА_4 , 2002 року народження, зареєстровано у спірному житлі з 03.06.2008 року по теперішній час. (том 1 а.с. 17) Звертаючись до суду з даним позовом, ОСОБА_2 зазначав, що не втрачав інтерес до житла, регулярно навідувався у спірну квартиру, мав ключі від дверей. У 2019 року мав намір повернутись у спірну квартиру для постійного проживання разом із сином, однак відповідачі своїми діями перешкоджають їх вселенню, не впускають до житлового приміщення, змінили замки, ключів від вхідних дверей не надають. Згідно статті 47 Конституції України кожен має право на житло. Держава створює умови, за яких кожний громадянин матиме змогу побудувати житло, придбати його у власність або взяти в оренду. Громадянам, які потребують соціального захисту, житло надається державою та органами місцевого самоврядування безоплатно або за доступну для них плату відповідно до закону. Ніхто не може бути примусово позбавлений житла інакше як на підставі закону за рішенням суду. Згідно ч. 4 ст. 9 ЖК Української РСР, ніхто не може бути виселений із займаного жилого приміщення або обмежений у праві користування жилим приміщенням інакше як з підстав і в порядку, передбачених законом. Відповідно до статті 156 ЖК України члени сім`ї власника жилого будинку (квартири), які проживають разом з ним у будинку (квартирі), що йому належить, користуються жилим приміщенням нарівні з власником будинку (квартири), якщо при їх вселенні не було іншої угоди про порядок користування цим приміщенням. До членів сім`ї власника будинку (квартири) належать особи, зазначені в частині другій статті 64 цього Кодексу. Припинення сімейних відносин з власником будинку (квартири) не позбавляє їх права користування займаним приміщенням. У разі відсутності угоди між власником будинку (квартири) і колишнім членом його сім`ї про безоплатне користування жилим приміщенням до цих відносин застосовуються правила, встановлені статтею 162 цього Кодексу. Оцінюючи спірні правовідносини, апеляційний суд враховує висновки Великої Палати Верховного Суду, наведені у постанові від 13 жовтня 2020 року у справі № 447/455/17 (провадження № 14-64цс20) в якій розглядалося питання щодо визнання припиненим права користування житлом. Правова позиція Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) відповідно до пункту 1 статті 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) гарантує кожній особі крім інших прав право на повагу до її житла. Воно охоплює насамперед право займати житло, не бути виселеною чи позбавленою свого житла. Такий загальний захист поширюється як на власника квартири (рішення ЄСПЛ у справі Gillow v. the U.K. від 24 листопада 1986 року), так і на наймача (рішення ЄСПЛ у справі Larkos v. Cyprus від 18 лютого 1999 року). Навіть якщо законне право на зайняття житлового приміщення припинене, особа вправі мати можливість, щоб її виселення було оцінене судом на предмет пропорційності у світлі відповідних принципів статті 8 Конвенції. Будь-яке виселення або позбавлення особи права користування житлом допускається виключно на підставах, передбачених законом, і повинно відбуватись в судовому порядку. Дійсна сутність відповідних позовних вимог має оцінюватись судом виходячи з правових та фактичних підстав позову, наведених у позовній заяві, а не лише тільки з формулювань її прохальної частини, які можуть бути недосконалими. У всякому разі неможливість для власника здійснювати фактичне користування житлом (як і будь-яким нерухомим майном) через його зайняття іншими особами не означає втрату власником володіння такою нерухомістю. Заперечуючи проти заявлених ОСОБА_2 позовних вимог, відповідачі посилались на рішення Деснянського районного суду м. Києва від 24.11.2020 року, яким ОСОБА_2 визнано таким, що втратив право користування житловим приміщенням: квартирою АДРЕСА_1 . Вказане судове рішення набрало законної сили. Відповідно до ч. 4 ст. 82 ЦПК України, обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом. З огляду на вказане, колегія суддів апеляційного суду приходить до висновку про обґрунтованість доводів апеляційної скарги ОСОБА_1 в частині відсутності передбачених законом підстав для вселення ОСОБА_2 , якого в судовому порядку визнано таким, що втратив право користування спірним житловим приміщенням. В той же час, враховуючи, що рішенням Деснянського районного суду м. Києва від 24.11.2020 року ОСОБА_1 відмовлено в задоволенні позовних вимог в частині визнання ОСОБА_4 таким, що втратив право користування житловим приміщенням, відсутні підстави для скасування додаткового Деснянського районного суду м. Києва від 29 липня 2020 року. Оскільки ОСОБА_4 був вселений у спірне житлове приміщення у 2008 році з дозволу власника ОСОБА_1 , відповідно до положень ст. 156 ЖК України не позбавлений права користування цим житловим приміщенням, даних про наявність іншого житла матеріали справи не містять. Таким чином, у справі, що переглядається, інтереси відповідача ОСОБА_1 , як власника житла, не перевищують інтереси колишнього члена сім`ї ОСОБА_4 , у якого не припинилися правові підстави користування чужим майном. Доводи апеляційної скарги щодо допущених судом першої інстанції порушень норм процесуального права при відкритті провадження по справі, без перевірки правильності оплати позивачем судового збору, не можуть бути взяті судом до уваги, як підстава для скасування рішення суду, в розумінні положень п. 2 ч. 2 ст. 376 ЦПК України. На підставі викладеного та керуючись ст. ст. 374, 375, 376, 381-384 ЦПК України, апеляційний суд, ПОСТАНОВИВ: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Деснянського районного суду міста Києва від 06 квітня 2020 року задовольнити. Рішення Деснянського районного суду міста Києва від 06 квітня 2020 року - скасувати. Ухвалити нове судове рішення, яким в частині задоволення вимог ОСОБА_2 про його вселення в квартиру АДРЕСА_1 - відмовити. Апеляційну скаргу ОСОБА_1 на додаткове рішення Деснянського районного суду міста Києва від 29 липня 2020 року - залишити без задоволення. Додаткове рішення Деснянського районного суду м. Києва від 29 липня 2020 року залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Повний текст постанови виготовлено 28 травня 2021 року. Суддя-доповідач Таргоній Д.О. Судді: Голуб С.А. Ігнатченко Н.В.