Постанова 4824 № 760/11609/20

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД Справа № 760/11609/20 Головуючий у І інстанції Шереметьєва Л.А. Провадження №22-ц/824/3757/2021 Головуючий у 2 інстанції Таргоній Д.О. ПОСТАНОВА Іменем України 26 травня 2021 року Київський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: судді-доповідача Таргоній Д.О., суддів: Голуб С.А., Ігнатченко Н.В., за участі секретаря Войтенко В.О., розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Києві цивільну справу за апеляційною скаргою Фонду соціального страхування України на рішення Солом`янського районного суду м. Києва від 01 грудня 2020 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Фонду соціального страхування України, треті особи: Виконавча дирекція Фонду соціального страхування України, Правління Фонду соціального страхування України, ОСОБА_2 про визнання дій протиправними та незаконними, визнання незаконною та скасування пункту постанови, визнання незаконним та скасування наказу, поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, УСТАНОВИВ: у травні 2020 року позивачка ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом, в якому просила: - визнати дії відповідача щодо її звільнення з займаної посади виконуючого обов`язки заступника директора виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України протиправними і незаконними; - визнати незаконним та скасувати пункт 6 Постанови правління Фонду соціального страхування України від 22 квітня 2020 року № 5 «Про створення тимчасової комісії Фонду соціального страхування України»; - визнати незаконним та скасувати наказ виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України № 3к від 24 квітня 2020 року; - поновити її на посаді (роботі) виконуючого обов`язки заступника директора виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України з моменту незаконного звільнення; - стягнути з відповідача на її користь середній заробіток за час вимушеного прогулу з 25 квітня 2020 року до дня подання позову 22 травня 2020 року, що становить 44 362, 42 гр. В обґрунтування позову зазначила, що наказом № 24-к від 02 березня 2020 року її тимчасово було призначено на посаду виконуючого обов`язки заступника директора виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України до призначення на посаду заступника директора виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України у порядку, передбаченому законодавством. Підставами для даного наказу зазначено її особисту заяву від 02 березня 2020 року та лист Голови правління відповідача ОСОБА_4 від 02 березня 2020 року. Даний наказ підписано директором виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України у відповідності до ст. ст. 21 та 24 КЗпП України. Трудовий договір(контракт) між нею та відповідачем або третіми особами не укладався у письмовій формі та не узгоджувався строк трудового договору (контракту). Її призначенню передувала процедура попереднього узгодження відповідної кандидатури шляхом обміну листами між директором виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України ОСОБА_3 та Головою правління Фонду соціального страхування України ОСОБА_4 (листи № 562-09- 1 від 02 березня 2020 року, № 12 від 02 березня 2020 року, № 563-09-1 від 02 березня 2020 року, № 13 від 02 березня 2020 року). З даного листування вбачається відсутність намірів правління Фонду соціального страхування України в найближчий термін проведення відповідних чергових або позачергових засідань колегіального органу. Після видання наказу про її призначення директором виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України ОСОБА_3, уповноваженою на це законом особою, листом № 776-09-1 від 03 березня 2020 року до правління Фонду соціального страхування України скероване (внесене) подання щодо призначення її на посаду заступника директора виконавчої дирекції Фонду. Таким чином було виконановсі попередні умови щодо наступлення відкладальної події - самого фактичного призначенняна постійній основі згідно чинного законодавства за рішенням Правління Фонду у вигляді прийняття відповідної постанови в якості розпорядчого акту індивідуальної дії, та яка є ознакою і датою припинення тимчасовості перебування на посаді. Однак, у подальшому, без зрозумілих та відомих їй обставин і підстав, 22 квітня 2020 року відбулося позачергове засідання правління Фонду, де, всупереч поданню про призначення її на посаду, прийнято постанову № 5 «Про створення тимчасової комісії Фонду соціального страхування України», пунктом 6 якої надана вказівка виконуючому обов`язки директора виконавчої дирекції Фонду ОСОБА_2 про звільнення у термін до 24 квітня 2020 року в тому числі виконуючого обов`язки заступника директора виконавчої дирекції Фонду, тобто її, відповідно до законодавства України про працю (п.п. 6.3. даної постанови). 24 квітня 2020 року вона була ознайомлена зі змістом наказу про звільнення, отримала копію даного наказу та трудову книжку. Вважає, що відповідні розпорядчі документи індивідуальної дії - постанова (в частині) та наказ про звільнення є незаконними та такими, що підлягають скасуванню, а її порушені права поновленню шляхом поновлення на посаді (роботі) та стягнення суми середньомісячного заробітку в рахунок оплати за час вимушеного прогулу. Дискреційні повноваження правління Фонду щодо призначення або звільнення певних посадових осіб обмежені певним порядком їх здійснення, без наявності та виконання якого неможливе прийняття відповідного рішення колегіального органу у вигляді розпорядчого документу індивідуальної дії щодо призначення/звільнення на/із посаду(и). Це узгоджується з пунктом 4.9.8 статті 4 Статуту Фонду соціального страхування України, затвердженого постановою правління Фонду соціального страхування України від 11 квітня 2017 року № 28, де зазначено, що до повноважень правління Фонду відноситьсяза поданням директора виконавчої дирекції Фонду визначення кількості та призначення і звільнення його заступників. Виходячи з цього, вважає, що при прийнятті вказаної постанови відповідач завідомо протиправно вийшов за межі наданих йому повноважень, грубо порушив її трудові права, та прийняв незаконне рішення, яке стало підставою для прийняття іншого незаконного розпорядчого документа - оскаржуваного нею наказу про звільнення. Крім того, на момент проведення позачергового засідання правління Фонду соціального страхування України 22 квітня 2020 року в розпорядженні правління Фонду був належно оформлений письмовий документ (подання) директора виконавчої дирекції відповідача про призначення її на посаду заступника директора виконавчої дирекції Фонду, що за своїм змістом є прямо протилежним до прийнятого незаконного рішення, без обов`язкового розгляду якого і його відхилення, взагалі унеможливлювало прийняття розпорядчого документа про звільнення, так як письмове подання від 03 березня 2020 року № 776-09-1 передувало проведенню самого засідання та іншого, протилежного за змістом, подання не було. Також не було в розпорядженні й іншого письмового подання щодо призначення на відповідну посаду іншої особи, яке б завершилось прийняттям законного рішення. Такі дії відповідача у своїй сукупності призвели до прийняття іншого незаконного рішення - наказу в.о. директора виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України від 24 квітня 2020 року № Зк «Про звільнення», що безпосередньо вплинуло на процедуру звільнення та порушило її право на труд і оплату праці. Так, підставою для її звільнення вказаним наказом зазначено як незаконну постанову правління від 22 квітня 2020 року, так і пункт 2 статті 36 КЗпП України, що суперечить вимогам закону, яким регулюються трудові відносини між працівниками та роботодавцем (власником). Наказом про призначення її на посаду № 24-к від 02 березня 2020 року була визначена відкладальна обставина для її тимчасових відносин з Фондом, а саме: до призначення на посаду заступника директора виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України у порядку, передбаченому законодавством. Виходячи з цього, вважає,що строком припинення тимчасовості перебування на посаді може бути виключно подія (дата) призначення на постійній основі на посаду визначеним порядком або її, або іншу особу. Крім цього, оскаржуваний наказ про звільнення прямо суперечить повноваженням директора виконавчої дирекції Фонду, визначених Законом і Статутом, в т.ч. абзацу 3 пункту 5.2 Статуту, а також не підпадає під дію вимог пункту 5.2.9 Положення про виконавчу дирекцію Фонду соціального страхування України, затвердженої постановою правління Фонду соціального страхування України від 24 січня 2017 року № 5, оскільки до виключних повноважень директора виконавчої дирекції щодо звільнення заступників директора є лише звільнення за власним бажанням (у разі коли проміжок часу до наступного засідання правління перевищує строк попередження про звільнення за власним бажанням), угодою сторін, переведенням, з подальшим інформуванням правління Фонду. Таким чином, в.о. директора виконавчої дирекції Фонду при її звільненні вийшла за межі своїх повноважень. Рішенням Солом`янського районного суду м. Києва від 01 грудня 2020 року позов задоволено частково. Визнано незаконним та скасовано пункт 6.3 частини 6 постанови Правління Фонду соціального страхування України №5 від 22 квітня 2020 року в частині звільнення ОСОБА_1 . Визнано незаконним та скасовано наказ виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України №3к від 24 квітня 2020 року «Про звільнення ОСОБА_1 ». Поновлено ОСОБА_1 на посаді в.о. заступника директора виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України з 24 квітня 2020 року. Стягнуто з Фонду соціального страхування України на користь ОСОБА_1 584 551, 50 гр. середнього заробітку за час вимушеного прогулу (за вирахуванням визначених законом податків та зборів). В решті позову відмовлено. Не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції, відповідач - Фонд соціального страхування України в особі директора виконавчої дирекції ОСОБА_2, подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на невідповідність висновків суду встановленим по справі обставинам, порушення норм матеріального та процесуального права, просить рішення суду скасувати та ухвалити нову постанову про відмову в задоволенні позову. В доводах апеляційної скарги, зокрема, зазначає, що колишньою директором виконавчої дирекції Фонду ОСОБА_3 позивачку було призначено виконуючим обов`язки заступника директора в незаконний спосіб не уповноваженою на це особою, з порушенням порядку, встановленого Законом України «Про загальнообов`язкове державне соціальне страхування». У зв`язку із цим, постановою правління Фонду від 22.04.2020 року №5 виконуючому обов`язки директора виконавчої дирекції Фонду було доручено звільнити незаконно призначених виконуючих обов`язку заступників директора виконавчої дирекції Фонду, в тому числі і позивачку. Таким чином, постанова правління Фонду № 5 від 22.04.2020 року прийнята при здійсненні управлінських функцій та в межах повноважень, передбачених Законом України «Про загальнообов`язкове державне соціальне страхування». Відповідач не погоджується із висновком суду першої інстанції про те, що звільнення позивачки на підставі п. 2 ст. 36 КЗпП України суперечить вимогам закону з огляду на те, що на момент звільнення позивачки мета її призначення виконуючою обов`язки заступника директора досягнута не була - заступник директора не був призначений в порядку, визначеному Статутом Фонду. На думку відповідача, позивачка, згідно наказу від 02.03.2020 року №24-к виконувала обов`язки заступника директора тимчасово, без працевлаштування у виконавчій дирекції Фонду за безстроковим трудовим договором, тому і була звільнена на підставі п. 2 ч. 1 ст. 36 КЗпП України. Відповідач вважає, що укладений позивачкою з колишнім директором виконавчої дирекції Фонду ОСОБА_3 у незаконний спосіб строковий трудовий договір шляхом видання наказ від 02.03.2020 року № 24-к, в силу положень ст. 215 ЦК України є нікчемним правочином, який не створив юридичних наслідків, крім тих, які пов`язані з його недійсністю. У зв`язку з тим, що ОСОБА_1 не обіймала будь-яких посад у виконавчій дирекції Фонду, в тому числі призначення на які та звільнення з яких здійснюється виключно правлінням Фонду, то в межах управлінських рішень по контролю за діяльністю виконавчої дирекції Фонду (п. 2 ст. 7 Закону №1105), постановою правління Фонду від 22.04.2020 № 5 виконуючому обов`язки директора виконавчої дирекції Фонду було доручено звільнити незаконно призначених виконуючих обов`язки заступників директора виконавчої дирекції Фонду, в тому числі Позивачку, при цьому жодного подання директора на звільнення ОСОБА_1 у встановленому Законом № 1105 спосіб, чим хибно обґрунтоване оскаржуване рішення, законодавство не вимагає. Звертає увагу апеляційного суду на ту обставину, що посада виконуючого обов`язки заступника директора виконавчої дирекції Фонду у штатному розписі виконавчої дирекції Фонду не передбачена, а тому поновлення позивачки на неіснуючій посаді є неможливим. Крім того, на переконання Фонду позовна вимога про визнання незаконним та скасування п. 6.3 ч. 6 постанови правління Фонду від 22.04.2020 № 5 в частині звільнення позивачки не належить до цивільного судочинства, а подібні позови повинні розглядатись за правилами господарського судочинства. Так, постанова правління Фонду від 22.04.2020 № 5 не є такою, що регулює трудові правовідносини, ця постанова не носить індивідуальної дії щодо Позивачки, стосується визначених нею необхідних управлінських рішень та кількості осіб, яким доручено здійснення визначених заходів, а тому позовна вимога про скасування п. 6.3 ч. 6 цієї постанови правління Фонду не може бути розглянута як індивідуальний трудовий спір за правилами цивільного судочинства. За своїм організаційно-правовим статусом Фонд є установою, з правовим статусом, визначеним Законом № 1105. Правління та виконавча дирекція Фонду здійснюють безпосереднє управління Фондом на підставі ч. 2 ст. 5 Закону № 1105. Таким чином, рішення уповноваженого органу, яким реалізовано право учасників товариства на участь в його управлінні, стосується корпоративних правовідносин та має розглядатись в порядку господарського судочинства. Вказує, що ухвалюючи рішення в частині задоволення вимог позивачки про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, суд першої інстанції вийшов за межі заявлених позовних вимог, не з`ясував питання щодо розміру середньоденної заробітної плати позивачки, прийнявши в якості належного доказу розрахунок середнього заробітку, зроблений позивачем, який не відповідає Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженому постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 року №100. У відзиві на апеляційну скаргу ОСОБА_1 висловлює свою незгоду із доводами скарги, посилається на їх необґрунтованість, просить рішення суду першої інстанції залишити без змін, як законне та обґрунтоване. В судовому засіданні представник відповідача Поліщук С.В. підтримав доводи апеляційної скарги, просив її задовольнити. Представник позивача ОСОБА_6 в судовому засіданні заперечував проти задоволення апеляційної скарги, підтримавши позицію, наведену стороною позивача у відзиві на апеляційну скаргу. Заслухавши доповідь судді Таргоній Д.О., пояснення учасників справи, з`ясувавши обставини справи та обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія доходить висновку про те, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав. Задовольняючи заявлені позовні вимоги, суд першої інстанції дійшов висновку про те, що пункт 6.3 постанови правління Фонду про звільнення позивачки від 22 квітня 2020 року та наказ виконавчої дирекції Фонду соціального страхування № 3-к від 24 квітня 2020 року про її звільнення на підставі вказаного рішення правління Фонду, прийняті з порушенням вимог закону, що є підставою для поновлення ОСОБА_1 на роботі та виплаті середнього заробітку за час вимушеного прогулу. Колегія суддів апеляційного суду з такими висновками погоджується, оскільки вони відповідають встановленим по справі обставинам та ґрунтуються на вимогах чинного законодавства. Так, судом першої інстанції по справі встановлено, що наказом №24-к від 02 березня 2020 року позивачка тимчасово була призначена на посаду виконуючого обов`язки заступника директора виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України до призначення на цю посаду заступника директора у порядку, передбаченому законодавством. Підставою для укладення трудового договору, окрім заяви самої позивачки, був лист-погодження Голови правління Фонду соціального страхування України ОСОБА_4 від 02 березня 2020 року. Пунктом 6.3 постанови правління Фонду соціального страхування України № 5 від 22 квітня 2020 року «Про створення тимчасової комісії Фонду соціального страхування України» надана вказівка виконуючому обов`язки директора виконавчої дирекції Фонду ОСОБА_2 про звільнення у термін до 24 квітня 2020 року, в тому числі позивачки, як виконуючого обов`язки заступника директора виконавчої дирекції Фонду відповідно до законодавства України про працю. Наказом виконавчої дирекції Фонду № 3-к від 24 квітня 2020 року позивачка була звільнена з займаної посади за п.2 ст.36 КЗпП України, тобто в зв`язку з закінченням строку трудового договору. При перегляді оскаржуваного рішення апеляційний суд виходить із наступного правового обґрунтування. Законом, який відповідно до Основ законодавства України про загальнообов`язкове державне соціальне страхування визначає правові, фінансові та організаційні засади загальнообов`язкового державного соціального страхування, гарантії працюючих громадян щодо їх соціального захисту у зв`язку з тимчасовою втратою працездатності, вагітністю та пологами, від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, охорони життя та здоров`я, є Закон України "Про загальнообов`язкове державне соціальне страхування" від 23 вересня 1999 року? ? № 1105-XIV? (далі по тексту - Закон № 1105-XIV). Згідно зі? ?статтею 5 Закону № 1105-XIV управління Фондом здійснюється на паритетній основі державою, представниками застрахованих осіб і роботодавців. Безпосереднє управління Фондом здійснюють його правління та виконавча дирекція. Відповідно до пункту 7 частини 1 статті 7 Закону № 1105-XIV Правління Фонду за поданням директора виконавчої дирекції Фонду призначає та звільняє його заступників. Згідно з частиною 1 статті 8 вказаного Закону виконавча дирекція Фонду є постійно діючим виконавчим органом правління Фонду. Виконавча дирекція є підзвітною правлінню Фонду та провадить діяльність від імені Фонду в межах та в порядку, визначених статутом Фонду та положенням про виконавчу дирекцію Фонду, що затверджується його правлінням, організовує та забезпечує виконання рішень правління Фонду. Аналогічні норми містяться і у Статуті Фонду соціального страхування України, затвердженого постановою Правління Фонду від 11 квітня 2017 року? №

28. Так, відповідно до п.п. 4.9.8. пункту 4.9. Статуту, правління Фонду за поданням директора виконавчої дирекції Фонду визначає кількість та призначає і звільняє його заступників. Відповідно до п. 5.1. Статуту виконавча дирекція Фонду є постійно діючим виконавчим органом правління Фонду. Виконавча дирекція є підзвітною правлінню Фонду та провадить діяльність від імені Фонду в межах та в порядку, визначених статутом Фонду та Положенням про виконавчу дирекцію Фонду, що затверджується його правлінням, організовує та забезпечує виконання рішень правління Фонду. Пунктом 5.2. Статуту визначено в тому числі, що виконавчу дирекцію очолює директор, який призначається та звільняється правлінням Фонду. Зазначеним пунктом Статуту визначено також обмежено коло повноважень директора виконавчої дирекції Фонду. З встановлених по справі обставин, з урахуванням зазначених вище норм права, вбачається, що призначення ОСОБА_1 на посаду виконуючого обов`язки заступника директора виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України наказом № 24 від 02.03.2020 року відбулось без дотримання процедури, встановленої положеннями пункту 7 частини 1 статті 7 Закону № 1105-XIV та Статутом Фонду. В той же час, матеріалами справи встановлено та не заперечується відповідачем, що ОСОБА_1 було допущено до роботи, їй виплачувалась заробітна плата, за неї відповідачем сплачувались податки і збори, подавалась податкова та інша звітність, як за найманого працівника. Твердження відповідача, наведені в апеляційній скарзі, про нікчемність укладеного з ОСОБА_1 , трудового договору, колегія суддів апеляційного суду розглядає, як необґрунтовані. Згідно з ч. 1ст. 21 КЗпП України трудовий договір є угода між працівником і власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом чи фізичною особою, за якою працівник зобов`язується виконувати роботу, визначену цією угодою, з підляганням внутрішньому трудовому розпорядкові, а власник підприємства, установи, організації або уповноважений ним орган чи фізична особа зобов`язується виплачувати працівникові заробітну плату і забезпечувати умови праці, необхідні для виконання роботи, передбачені законодавством про працю, колективним договором і угодою сторін. Враховуючи, що відповідно до ст. 21 КЗпП України предметом трудового договору (контракту) є праця (трудова функція) особи, яка є об`єктом саме трудових правовідносин, які повною мірою врегульовані трудовим законодавством (зокрема ст.ст. 3, 7, 9, 91, 44 КЗпП України) положення ЦК України щодо умов дійсності правочину та правових наслідків недійсності правочину не підлягають застосуванню для регулювання суспільних відносин, які виникають у зв`язку з укладенням трудового договору (контракту). Аналогічна правова позиція викладена і у постанові Верховного Суду України від 24 червня 2015 року в справі № 6-530цс15, а також у постанові Верховного суду від 22.05.2019 року по справі № 757/49315/16-ц. Отже, наявність між сторонами договору трудових правовідносин, які регулюються нормами трудового й спеціального законодавства, та факт укладення цього договору саме у зв`язку з існуванням трудових правовідносин, свідчить про те, що укладений з позивачем трудовий договір не є правочином у розумінні ст. 202 ЦК України, на який поширюються передбачені нормами ст.ст. 203, 215 ЦК України загальні вимоги щодо чинності правочину. Щодо обґрунтованості підстав звільнення позивача за п. 2 ст. 36 КЗпП України, на які відповідач посилається в обґрунтування доводів апеляційної скарги, колегія суддів зазначає наступне. В пунктах 2 та 3 ст.23 КЗпП України, на яку відсилається як на підставу звільнення п.2 ст.36 КЗпП України, зазначено, що трудовий договір може бути укладений: 2) на визначений строк, встановлений за погодженням сторін; 3) таким, що укладається на час виконання певної роботи. Наказом № 24-к від 02 березня 2020 року позивачка була призначена виконуючою обов`язки заступника директора виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України тимчасово, до призначення на посаду заступника директора в порядку, передбаченому законодавством. Судом першої інстанції вірно встановлено, що на момент звільнення позивачки з роботи мета її призначення виконуючою обов`язки заступника директора виконавчої дирекції Фонду досягнута не була, заступник директора виконавчої дирекції Фонду в порядку, визначеному ст.7 Закону України «Про загальнообов`язкове державне соціальне страхування» та Статутом Фонду, призначений не був. Таким чином, звільнення позивача на підставі наказу виконавчої дирекції Фонду від 24.04.2020 р. на підставі пункту 2 статті 36 КЗППУ є незаконним, оскільки трудового договору з позивачем в розумінні п.2 та п. 3 ст.23 КЗпПУ, тобто у вигляді спеціального строкового трудового, з позивачем не укладалось. Строк трудового договору (трудових відносин) з позивачем не встановлювався та не фіксувався у будь-якому вигляді, а визначався подією, яка мала настати (прийняття на роботу постійного працівника), однак на час звільнення позивача відповідачем ця подія не настала. Посилання апелянта у скарзі на постанову Верховного Суду від 30.10.2019 у справі № 310/2284/17 є необґрунтованими, оскільки вказана постанова була прийнята за інших фактичних обставин справи. Висновки Верховного Суду стосувались справи щодо звільнення т.в.о. керівника у зв`язку із закінченням строкового договору. В даній же справі, між сторонами строкового трудового договору не укладалось. Не можуть бути взяті до уваги також доводи апеляційної скарги в частині непідвідомчості вимог позивача щодо оскарження Постанови правління Фонду №5 від 22.04.2020 року суду загальної юрисдикції. Так, підсудністю у цивільному процесуальному праві розуміють інститут (тобто сукупність правових норм), який регулює віднесення справ, які підлягають розгляду судами цивільної юрисдикції, до відання конкретного суду судової системи України для розгляду по першій інстанції. Тобто, визначити підсудність цивільної справи означає встановити компетентний, належний суд у цій справі. Система судів загальної юрисдикції є розгалуженою. Судовий захист є основною формою захисту прав, інтересів та свобод фізичних і юридичних осіб, державних та суспільних інтересів. Судова юрисдикція - це інститут права, який покликаний розмежувати між собою компетенцію як різних ланок судової системи, так і різні види судочинства, якими є цивільне, кримінальне, господарське та адміністративне. Критеріями розмежування судової юрисдикції, тобто передбаченими законом умовами, за яких певна справа підлягає розгляду за правилами того чи іншого виду судочинства, є суб`єктний склад правовідносин, предмет спору та характер спірних матеріальних правовідносин у їх сукупності. Крім того, таким критерієм може бути пряма вказівка в законі на вид судочинства, у якому розглядається визначена категорія справ. Статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод закріплено принцип доступу до правосуддя. Як доступ до правосуддя згідно зі стандартами Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) розуміється здатність особи безперешкодно отримати судовий захист до незалежного і безстороннього вирішення спорів за встановленою процедурою на засадах верховенства права. Щоб право на доступ до суду було ефективним, особа повинна мати чітку фактичну можливість оскаржити діяння, що становить втручання у її права (рішення від 4 грудня1995 року у справі "Белле проти Франції"). У ст. 124 Конституції України закріплено, що правосуддя в Україні здійснюють виключно суди. Юрисдикція судів поширюється на будь-який юридичний спір та будь-яке кримінальне обвинувачення. У передбачених законом випадках суди розглядають також інші справи. Частиною 1ст. 19ЦПК Українивизначено, що суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають з цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства. За приписами частини другої статті 2 ГПК України завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов`язаних зі здійсненням господарської діяльності та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оскаржених прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави. Частиною першою статті 20 ГПК України передбачено, що господарські суди розглядають справи у спорах, що виникають у зв`язку із здійсненням господарської діяльності (крім справ, передбачених частиною другою цієї статті), та інші справи у визначених законом випадках, зокрема: справи у спорах, що виникають з корпоративних відносин,в тому числі у спорах між учасниками (засновниками, акціонерами, членами) юридичної особи або між юридичною особою та її учасником (засновником, акціонером, членом), у тому числі учасником, який вибув, пов`язані зі створенням, діяльністю, управлінням або припиненням діяльності такої юридичної особи, крім трудових спорів (пункт 3 частини 1 статті 20 ГПК України). Під час визначення підвідомчості (підсудності) справ цієї категорії необхідно керуватися поняттям корпоративних прав, визначеним частиною 1 статті 167 Господарського кодексу України. Згідно з частиною 3 статті 167 ГК України під корпоративними відносинами маються на увазі відносини, що виникають, змінюються та припиняються щодо корпоративних прав. Частиною 1 статті 167 ГК України визначено, що корпоративні права - права особи, частка якої визначається у статутному капіталі (майні) господарської організації, включають правомочності на участь цієї особи в управлінні господарською організацією, отримання певної частки прибутку (дивідендів) даної організації та активів у разі ліквідації останньої відповідно до закону, а також інші правомочності, передбачені законом та статутними документами. З огляду на наведені положення статті 167, 55 ГК України, корпоративні права характеризуються такими ознаками: 1) особа має частку у статутному капіталі господарської організації; 2) особа має права на участь в управлінні господарською організацією, 3) має право на отримання певної частини прибутку (дивідендів) господарської організації. Аналогічна правова позиція викладена у постанові Великої палати Верховного Суду від 23.01.2018 у справі №925/1321/16. Позивач ОСОБА_1 ніколи не належала до учасників (повних або асоційованих) Фонду, а перебувала із Фондом виключно у трудових відносинах та не має права на отримання дивідендів від діяльності Фонду. З огляду на те, що позивач оскаржує її звільнення з посади за п. 2 ч. 1 ст. 36 КЗпПУ, спір належить розглядати за правилами цивільного судочинства, в тому числі і в частині оспорювання позивачем Постанови правління Фонду від 22.04.2020 №5. Необґрунтованими є також посилання відповідача на неможливість поновлення ОСОБА_1 , на посаді виконуючого обов`язки заступника директора виконавчої дирекції Фонду. Оскільки чинне трудове законодавство не містить прямої заборони стосовно тимчасового призначення працівника виконуючим обов`язки за вакантною посадою, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про можливість поновлення позивача на посаду виконуючого обов`язки заступника директора виконавчої дирекції Фонду. Аналогічних висновків дійшов Верховний Суд у справі №487/5015/16-ц у постанові від 20.03.2019 року. Встановивши незаконність звільнення позивача з посади, суд першої інстанції дійшов також обґрунтованого висновку про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу в розмірі 584 551,50 грн. Частина 2 статті 235 КЗпП України регламентує, що при винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижчеоплачуваної роботи, але не більш як за один рік. Якщо заява про поновлення на роботі розглядається більше одного року, не з вини працівника, орган, який розглядає трудовий спір, виносить рішення про виплату середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу. Згідно положень п. 2, 8 постанови Кабінету Міністрів України № 100 від 08 лютого 1995 року «Про затвердження Порядку обчислення середньої заробітної плати" середньомісячна? ?заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні 2? календарні? ?місяці? ?роботи, що передують події, з якою пов`язана відповідна? виплата. Працівникам, які пропрацювали на підприємстві, в установі,? організації? менше? двох? ?календарних місяців, середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за фактично? відпрацьований? час. Якщо протягом останніх двох календарних місяців працівник не працював,? ?середня? заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за попередні два місяці роботи. Якщо і протягом цих місяців працівник не відпрацював жодного робочого дня, середня заробітна плата? ?обчислюється відповідно до останнього абзацу пункту 4 цього Порядку. Нарахування? виплат,? ?що? обчислюються? ?із?? середньої заробітної плати за останні два місяці роботи,? ?провадяться шляхом множення? ?середньоденного? (годинного)? заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках,? ?передбачених? ?чинним? законодавством, календарних днів,? які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна? (годинна)? заробітна?? плата? визначається? діленням заробітної? плати? за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі? ? (календарні)? дні? на? ?число? ?відпрацьованих? ?робочих днів (годин),?? а? ?у? випадках, передбачених чинним законодавством, - на число? ?календарних? днів за цей період. З матеріалів справи вбачається, що подаючи відзив на позовну заяву, відповідач щодо розрахунків середнього заробітку, зроблених позивачем, не заперечував, власного розрахунку не надав, а також не надав суду доказів, підтверджуючих отриману позивачем заробітну плату та кількість відпрацьованих днів. За відсутності розрахункових листів та даних табелю обліку робочого часу, суд першої інстанції здійснював розрахунок середнього заробітку за час вимушеного прогулу на підставі довідки форми ОК-5 з Пенсійного фонду України - індивідуальних відомостей про застраховану особу, з якої вбачається, що заробіток позивачки за два місяці становив 144 189, 42 грн.? ? Виходячи з порядку обчислення середньої заробітної плати, середньоденний заробіток позивача на момент звільнення становив 3 897,01 грн. (144 189,42 : 37 робочих днів) Вимушений прогул складає 150 днів. Таким чином, виходячи з кількості днів вимушеного прогулу, суд першої інстанції вірно розрахував розмір середнього заробітку за час вимушеного прогулу 584 551,50 грн. (150 днів х 3897, 01 грн.) Статтею ст.235 КЗпП України встановлено обов`язок саме суду провести розрахунок залежної до виплати незаконно звільненому працівнику середнього заробітку за час вимушеного прогулу, а у сторони позивача такий обов`язок відсутній і суд не зв`язаний при цьому проведеними розрахунками зацікавленої сторони. Посилання відповідача, наведені в апеляційній скарзі, про обов`язок суду витребувати від Фонду довідку про середню плату, є безпідставними, оскільки суперечать принципу диспозитивності судового розгляду. Відповідно до положень частини першої, шостої статті 81 ЦПК України кожна сторона зобов`язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Додана до апеляційної скарги довідка № 67 від 17.12.2020 року судом апеляційної інстанції не може бути взята до уваги, оскільки подана з порушенням процедури, передбаченої ст. 83 ЦПК України. При цьому, апеляційний суд враховує, що відповідачем не наведено поважних причин, які унеможливили подання цього доказу у суді першої інстанції. Крім того, відповідного клопотання про приєднання до справи доказів відповідачем не заявлялось. Доводи апеляційної скарги, з огляду на встановлені обставини справи, жодним чином не впливають на правильність висновків суду першої інстанції про допущення відповідачем порушень трудового законодавства при звільненні позивача та наявність правових підстав для поновлення її на роботі, скасування постанови в частині звільнення та стягнення стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу. Відповідно до ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. З огляду вищевикладене, колегія суддів приходить до висновку про залишення апеляційних скарг без задоволення, а рішення суду без змін. На підставі викладеного та керуючись ст. ст. 367, 374, 375, 381-384 ЦПК України, суд, ПОСТАНОВИВ: Апеляційну скаргу Фонду соціального страхування України Рішення Солом`янського районного суду м. Києва від 01 грудня 2020 року Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Повний текст постанови складений 28 травня 2021 року. Суддя-доповідач Д.О. Таргоній Судді: С.А. Голуб Н.В. Ігнатченко