Постанова Запорізький апеляційний суд № 333/7562/20

Дата документу 25.05.2021 Справа № 333/7562/20 ЗАПОРІЗЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД Справа № 22-ц/807/1606/21 Головуючий у 1-й інстанції: Варнавська Л.О. Є.У.№ 333/7562/20 Суддя-доповідач: Кочеткова І.В. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 25 травня 2021 року м. Запоріжжя Запорізький апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з цивільних справ: головуючого: Кочеткової І.В., суддів: Кримської О.М.,, Дашковської А.В., секретар: Волчанова І.М., розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Комунарського відділу державної виконавчої служби м.Запоріжжя Південно-Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Дніпро), про зняття арешту, за апеляційною скаргою ОСОБА_1 в особі адвоката Кагановича Олега Ігоревича на рішення Комунарського районного суду м.Запоріжжя від 02 лютого 2021 року, В С Т А Н О В И В: У грудні 2020 року ОСОБА_1 звернулась до суду із позовом до Комунарського відділу державної виконавчої служби м.Запоріжжя Південно-Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Дніпро), в якому просила суд зобов`язати відповідача зняти арешт з квартири АДРЕСА_1 , обтяження № 8278075 від 10.12.2008 за виконавчим провадженням № 10523776 від 10.12.2008, накладений ухвалою Орджонікідзевського районного суду м.Запоріжжя від 24.11.2008 у справі № 2-4011. В обґрунтування позову зазначала, що 04.11.2008 за договором дарування, укладеним з ОСОБА_2 , набула право власності на квартиру АДРЕСА_1 . У грудні 2008 року виконавчою службою на виконання ухвали суду про забезпечення позову, пред`явленого до ОСОБА_2 , накладено арешт на Ѕ частку вказаної квартири. Посилаючись на те, що відносно неї відсутні будь-які виконавчі провадження, просила суд про задоволення позову. Рішенням Комунарського районного суду м. Запоріжжя від 02 лютого 2021 року у задоволені позову ОСОБА_1 відмовлено. Судове рішення мотивовано тим, що позивачем обрано неправильний спосіб захисту порушеного права, позов заявлено до неналежних відповідачів. Не погоджуючись із вказаним рішенням суду, ОСОБА_1 в особі свого представника адвокат Кагановича О.І. подала апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення норм матеріального та процесуального права, просить рішення суду скасувати та ухвалити нове рішення про задоволення її позову. Доводи апеляційної скарги зводяться до того, що вона є одноосібним власником зазначеного в позові майна, а її конституційні права, як власника порушені постановою державного виконавця про накладення арешту на Ѕ частину квартири. Суд першої інстанції не дав належної оцінки вказаним доводам та ухвалив помилкове рішення, яке підлягає скасуванню. Відповідач у справі своїм правом, передбаченим ст.360 ЦПК України не скористався, відзив на апеляційну скаргу не надав, проте це не заважає її розгляду за наявними матеріалами справи. Заслухавши у судовому засіданні суддю-доповідача, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції та обставини справи в межах доводів апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з огляду на таке. За вимогами п.1 ч. 1 ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення. Відповідно до вимог ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням вимог матеріального і процесуального права. У відповідності до ст. 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави. Згідно із ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутись до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів. Частиною першою статті 15 ЦК України визначено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Відповідно до частини першої статті 16 ЦК України, частини першої статті 4 ЦПК кожна особа має право в порядку, встановленому законом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів. Захист цивільних прав це передбачені законом способи охорони цивільних прав у разі їх порушення чи реальної небезпеки такого порушення. Під способами захисту суб`єктивних цивільних прав розуміють закріплені законом матеріально-правові заходи примусового характеру, за допомогою яких проводиться поновлення (визнання) порушених (оспорюваних) прав, як вплив на правопорушника. Загальний перелік таких способів захисту цивільних прав та інтересів передбачено статтею 16 ЦК України. Законодавчі обмеження матеріально-правових способів захисту цивільного права чи інтересу підлягають застосуванню з дотриманням положень статей 55, 124 Конституції України та статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, відповідно до яких кожна особа має право на ефективний засіб правового захисту, не заборонений законом. Оскільки положення Конституції України та Конвенції мають вищу юридичну силу (статті 8, 9 Конституції України), а обмеження матеріального права суперечать цим положенням, порушення цивільного права чи цивільного інтересу підлягають судовому захисту і у спосіб, не передбачений статтею 16 ЦК України, але який є ефективним засобом захисту, тобто таким, що відповідає змісту порушеного права, характеру його порушення та наслідкам, спричиненим цим порушенням. Зазначений правовий висновок викладений Верховним Судом України у постанові від 12 червня 2013 року у справі № 6-32цс13. Предметом спору в даній справі є зняття з майна арешту, накладеного на підставі ухвали Орджонікідзевського районного суду м.Запоріжжя від 24.11.2008 у справі №2-4011. У постанові Великої Палати Верховного Суду від 05 травня 2020 року в справі № 554/8004/16 (провадження 14-431цс19) зроблено висновок про те, що спори, пов`язані з належністю майна, на яке накладений арешт, відповідно до статей 15 і 16 ЦПК України у редакції, що була чинною 15 грудня 2017 року, суди розглядають у порядку цивільного судочинства у позовному провадженні, якщо існує спір щодо визнання права власності на майно та однією зі сторін відповідного спору є фізична особа, крім випадків, коли розгляд таких справ відбувається за правилами іншого судочинства. У разі якщо опис та арешт майна проводився державним виконавцем, скарга сторони виконавчого провадження розглядається в порядку, передбаченому розділом VII ЦПК України у вказаній редакції. Інші особи, які є власниками (володільцями) майна і які вважають, що майно, на яке накладено арешт, належить їм, а не боржникові, можуть звернутися до суду з позовом про визнання права власності на це майно та про зняття з нього арешту. Особи, які є власниками (володільцями) майна і які вважають, що майно, на яке накладено арешт, належить їм, а не боржникові, можуть звернутися до суду з позовом про визнання права власності на це майно і про зняття з нього арешту. Відповідачем у справах за позовами про звільнення майна з-під арешту є боржник або особа, в інтересах якої накладено арешт на майно у виконавчих провадженнях, оскільки задоволення такого позову може безпосередньо вплинути на права та законні інтереси сторін спірних правовідносин щодо такого майна». Особа, яка вважає, що майно, на яке накладено арешт, належить їй, а не боржникові, може звернутися до суду з позовом про визнання права власності на це майно і про зняття з нього арешту (частина перша статті 59 Закону України «Про виконавче провадження» в редакції, чинній на час звернення до суду з позовом). Встановлено, що згідно інформації з автоматизованої системи виконавчого провадження підставою для обтяження зареєстровано ухвалу Орджонікідзевського районного суду № 2-4011 від 24.11.2008 про накладення арешту на Ѕ частку квартири АДРЕСА_1 , яка належить ОСОБА_2 . Боржник: ОСОБА_2 , стягувач: ОСОБА_3 10.12.2008 державним виконавцем винесена постанова про відкриття виконавчого провадження та внесено відповідний запис про обтяження. 24.12.2008 державним виконавцем винесено постанову про закінчення виконавчого провадження з підстав, передбачених п. 8 ч.1 ст. 49 Закону України «Про виконавче провадження » (фактичне виконання виконавчого документа). Інформаційною довідкою з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна від 16.11.2020 встановлено що на Ѕ частку зазначеної квартири накладено арешт 10.12.2008 за № 8278075 реєстратором: Запорізька філія державного підприємства «Інформаційний центр» Міністерства юстиції України. Підстава обтяження: постанова про арешт майна боржника, 1273/6, 10.12.2008, Комунарським ВДВС Запорізького МУЮ, д/в ОСОБА_4 . Об`єкт обтяження: квартира, Ѕ частка, адреса: АДРЕСА_2 . Власник: ОСОБА_2 . Заявник: Комунарський ВДВС Запорізького міського управління юстиції. Зазначений арешт накладений на підставі ухвали Орджонікідзевського районного суду м.Запоріжжя від 24.11.2008 року справа № 2-4011. Згідно зазначеної довідки квартира АДРЕСА_1 на праві приватної власності з 25.11.2008 року належить ОСОБА_1 . Правовою підставою для накладення арешту на спірну квартиру була ухвала Орджонікідзевського районного суду м.Запоріжжя від 24.11.2008 року по справі № 2-4011. У порядку, передбаченому нормами ЦПК України, вказана постанова позивачем не оскаржена, ухвала про забезпечення позову судом не скасована. З інформації з автоматизованої системи виконавчого провадження судом встановлено, що стягувачем по цій справі була ОСОБА_3 , а боржником ОСОБА_2 . Аналіз вищевикладеного свідчить про те, що належними відповідачами у справі за позовами про зняття арешту з майна є боржник ОСОБА_2 та особа, в інтересах якої накладено арешт на майно у виконавчому проваджені ОСОБА_3 , оскільки задоволення такого позову може безпосередньо вплинути на права та законні інтереси сторін спірних правовідносин щодо такого майна. Тому суд першої інстанції прийшов до законного та обґрунтованого висновку про відмову у задоволені позову ОСОБА_1 як такого, що заявлений до неналежних відповідачів. З урахуванням наведеного, колегія дійшла висновку, що місцевий суд повно, всебічно та об`єктивно дослідив обставини справи, зібраним доказам дав вірну правову оцінку й ухвалив рішення, що відповідає вимогам закону. Обставин, які б свідчили про наявність підстав для сумніву у правильності висновків суду першої інстанції, в апеляційній скарзі не наведено. Рішення суду постановлено з дотриманням норм матеріального та процесуального права, а тому підстав для його скасування колегія суддів не вбачає. За таких обставин, колегія суддів уважає, що підстави для скасування рішення суду першої інстанції з мотивів, викладених у апеляційній скарзі, відсутні, а отже, слід відмовити в задоволенні апеляційної скарги, а рішення суду першої інстанції залишити без змін. Керуючись ст. ст. 374, 375, 381-384 ЦПК України, апеляційний суд, - ПОСТАНОВИВ: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 в особі адвоката Кагановича Олега Ігоревича залишити без задоволення. Рішення Комунарського районного суду м.Запоріжжя від 02 лютого 2021 року у цій справі залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, проте вона може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення. Повний текст судового рішення складено 27 травня 2021 року. Головуючий: І.В. Кочеткова Судді: А.В. Дашковська О.М. Кримська