Постанова 4807 № 332/755/21

Дата документу 06.07.2021 Справа № 332/755/21 ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 06 липня 2021 року м. Запоріжжя Єдиний унікальний № 332/755/21 Провадження № 22-ц/807/2484/21 Запорізький апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого Кримської О.М. (суддя-доповідач), суддів: Дашковської А.В., Кочеткової І.В., за участю секретаря судового засідання Бабенко Т.І., розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на ухвалу Комунарського районного суду м. Запоріжжя від 17 травня 2021 року про закриття провадження в справі за позовом ОСОБА_1 до Комунарського відділу державної виконавчої служби у м. Запоріжжя Південно-Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Дніпро) про зобов`язання вчинити дії щодо реєстрації припинення обтяження майна позивачки,- В С Т А Н О В И В: У лютому 2021 року ОСОБА_1 звернулась до суду з цивільним позовом до Комунарського ВДВС у м. Запоріжжя про зобов`язання вчинити дії щодо реєстрації припинення обтяження її майна. В обґрунтування позову зазначала, що постановами державного виконавця Комунарського відділу державної виконавчої служби Запорізького міського управління юстиції про накладення арешту на майно АМ 654370 від 27.04.2007 р.; про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження 674/4 від 03.09.2008 р.; про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження 250/4 від 12.03.2009 р. було накладено арешт на все належне позивачці майно. Арешти на майно було накладено на підставі виконавчого листа, виданого Заводським районним судом м. Запоріжжя від 14.02.2007 р. 22.10.2020 р. позивачка звернулась до відповідача із заявою щодо зняття арештів. Відповідач в листі №411256-01-18.3-34 від 09.11.2020 р. повідомив, що зняти арешт з майна або надати будь-яку інформацію неможливо, оскільки виконавчі провадження було знищено. На теперішній час у виконавця відсутні відкриті виконавчі провадження за якими можливе звернення стягнення на майно позивачки. Вважає, що відповідачем було порушено вимоги ч.3 ст. 49 Закону України «Про виконавче провадження», відповідно до якої відповідач був зобов`язаний винести постанову про закінчення виконавчого провадження та надіслати її сторонам. Відповідач вказану постанову не направив позивачу. Бездіяльність відповідача порушила право позивачки на пред`явлення копії постанови до органів, що здійснюють реєстрацію майна або ведуть реєстр заборони на його відчуження для зняття арешту в порядку передбаченому ч.2 ст. 50 Закону України «Про виконавче провадження», відповідно до якої державний виконавець у постанові про закінчення виконавчого провадження або повернення виконавчого документа зазначає про зняття арешту, накладеного на майно боржника. Ухвалою Комунарського районного суду м. Запоріжжя від 17 травня 2021року провадження у цій справі було закрито. Позивачу роз`яснено її право на звернення до суду з позовом в порядку адміністративного судочинства або до суду, що видав виконавчий документ зі скаргою на дії чи рішення державного виконавця в порядку ст. 447 Розділу VII ЦПК України. Не погоджуючись з вказаною ухвалою суду ОСОБА_1 звернулась до суду з апеляційною скаргою, в якій, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм процесуального права, просить ухвалу суду скасувати та направити справу на розгляд Комунарського районного суду м. Запоріжжя. Узагальненими доводами апеляційної скарги є те, що судом першої інстанції не було враховано, що позивачка зверталась з відповідним позовом до Запорізького окружного адміністративного суду 13.02.2021, який відмовив їй у відкритті провадження, роз`яснивши, що справа підлягає розгляду у порядку цивільного судочинства. Відповідями відділу ДВС підтверджено, що виконавчі провадження закінчені, а їх матеріали знищені. Відтак позивач не може розглядатись як учасник виконавчого провадження, оскільки його не існує. Від Комунарського відділу ДВС у м. Запоріжжі Південно-Східного міжрегіонального Міністерства юстиції (м. Дніпро) надійшов відзив на апеляційну скаргу, в якому зазначено, що на даний час виконавчі провадження, які стали підставою для внесення обтяжень строки зберігання яких закінчилися знищено. Проте, перевіркою автоматизованої системи виконавчого провадження виявлені несплачені суми заборгованостей та виконавчого збору, що стягується в дохід держави. Просять відмовити у задоволенні апеляційної скарги у повному обсязі. Від старшого державного виконавця Комунарського відділу ДВС у м. Запоріжжі Південно-Східного міжрегіонального Міністерства юстиції (м. Дніпро) надійшло клопотання про розгляд справи за відсутності уповноваженого представника Відділу. Горбунова Г.О. до суду апеляційної інстанції не з`явилась, повідомлялась про місце, час та дату розгляду справи ( а.с. 61-63). Колегія суддів, ураховуючи положення п.3 ч.8 ст.128, ч.2 ст. 372 ЦПК України, ухвалила розглядати справу за відсутності учасників справи, які не прибули в судове засідання. Заслухавши у засіданні апеляційного суду суддю - доповідача, перевіривши законність і обґрунтованість ухвали суду першої інстанції та обставини справи в межах доводів апеляційної скарги і вимог, заявлених в суді першої інстанції, суд апеляційної інстанції вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню з наступних підстав. Згідно зі ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права. Відповідно до ст. 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права. З матеріалів справи вбачається, що все нерухоме майно ОСОБА_1 РНОКПП НОМЕР_1 обтяжено арештами, накладеними постановами державних виконавців про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження, а саме: постановою про накладення арешту на майно АМ 654370 від 27.04.2004 р. державного виконавця Комунарського відділу державної виконавчої служби м. Запоріжжя; постановою про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження 674/4 від 03.09.2008 р. державного виконавця Комунарського відділу державної виконавчої служби Запорізького міського управління юстиції; постановою про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження 250/4 від 12.03.2009 р. державного виконавця Комунарського відділу державної виконавчої служби Запорізького міського управління юстиції. Вказане підтверджується Інформацією з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно номер інформаційної довідки 227914022 від 13.10.2020. Заводським районним судом м. Запоріжжя було 14.02.2007 видано виконавчий лист на виконання вироку від 31.01.2007 за обвинуваченням ОСОБА_2 за ст.ст. 222 ч.2, 366 ч.2 КК України. Відповідно до копії вказаного листа ОСОБА_2 є боржником, стягувачем є ЗФ АБ «Факторіал-Банк» (а.с.4). Зі змісту листа Комунарського ВДВС у м. Запоріжжя Південно-Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Дніпро) від 09.11.2020 № 411256-01-18.3-34 вбачається, що на даний час виконавчі провадження, строки зберігання яких закінчились та в межах яких накладено арешти, знищено відповідно до п. 9.9 Порядку роботи з документами в органах державної виконавчої служби, затвердженого наказом № 2274/5 від 25.12.2008 Міністерством юстиції України. Відсутність вказаних проваджень перешкоджає державному виконавцю звільнити майно з-під арешту. Ухвалою Запорізького окружного адміністративного суду від 08 лютого 2021 року, було відмовлено у відкритті провадження в адміністративній справі за позовом ОСОБА_1 до Комунарського ВДВС у м. Запоріжжі Південно-Східного міжрегіонального управління міністерства юстиції (м. Дніпро). Роз`яснено позивачу, що дані правовідносини повинні розглядатись в порядку цивільного судочинства у місцевому загальному суді. Велика Палата Верховного Суду вже висловлювала правову позицію щодо юрисдикції подібного спору у постанові від 27 листопада 2019 року у справі № 752/14248/18 (провадження № 14-520цс19), відповідно до якої оскарження рішень, дій або бездіяльності органів державної виконавчої служби, їх посадових осіб щодо виконання судового рішення, яким задоволений цивільний позов у кримінальному провадженні, має відбуватися у порядку, встановленому Цивільним процесуальним кодексом України. Згідно із частиною першою статті 2 КАС завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень. За визначенням пунктів 1 та 2 частини першої статті 4 КАС адміністративна справа - це переданий на вирішення адміністративного суду публічно-правовий спір; публічно-правовий спір - це спір, у якому, зокрема, хоча б одна сторона здійснює публічно-владні управлінські функції, в тому числі на виконання делегованих повноважень, і спір виник у зв`язку із виконанням або невиконанням такою стороною зазначених функцій. Відповідно до частини першої статті 19 КАС юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах, зокрема, спорах фізичних чи юридичних осіб із суб`єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи індивідуальних актів), дій чи бездіяльності, крім випадків, коли для розгляду таких спорів законом установлено інший порядок судового провадження. Отже, до компетенції адміністративних судів належать спори фізичних чи юридичних осіб з органом державної влади, органом місцевого самоврядування, їхньою посадовою або службовою особою, предметом яких є перевірка законності рішень, дій чи бездіяльності цих органів (осіб), прийнятих або вчинених ними під час здійснення владних управлінських функцій, крім спорів, для яких законом установлений інший порядок судового вирішення. Публічно-правовий спір має особливий суб`єктний склад. Участь суб`єкта владних повноважень є обов`язковою ознакою для того, щоб класифікувати спір як публічно-правовий. Проте, сама собою участь у спорі суб`єкта владних повноважень не дає підстав ототожнювати спір з публічно-правовим та відносити його до справ адміністративної юрисдикції. Під час визначення предметної юрисдикції справ суди повинні виходити із суті права та/або інтересу, за захистом якого звернулася особа, заявлених вимог, характеру спірних правовідносин, змісту та юридичної природи обставин у справі. Водночас, визначальними ознаками приватноправових відносин є, зокрема, наявність майнового чи немайнового особистого інтересу суб`єкта. Спір буде мати приватноправовий характер, якщо він обумовлений порушенням приватного права певного суб`єкта, що підлягає захисту в спосіб, передбачений законодавством для сфери приватноправових відносин. Положеннями частини першої статті 287 КАС визначено, що учасники виконавчого провадження (крім державного виконавця, приватного виконавця) та особи, які залучаються до проведення виконавчих дій, мають право звернутися до адміністративного суду із позовною заявою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця порушено їхні права, свободи чи інтереси, а також якщо законом не встановлено інший порядок судового оскарження рішень, дій чи бездіяльності таких осіб. Підстави та порядок звернення й розгляду цивільного позову в кримінальному процесі передбачені статтею 128 Кримінального процесуального кодексу України. Відповідно до частин четвертої та п`ятої статті 128 КПК форма та зміст позовної заяви повинні відповідати вимогам, установленим до позовів, які пред`являються у порядку цивільного судочинства. Цивільний позов у кримінальному провадженні розглядається судом за правилами, встановленими цим Кодексом. Якщо процесуальні відносини, що виникли у зв`язку з цивільним позовом, цим Кодексом не врегульовані, до них застосовуються норми ЦПК за умови, що вони не суперечать засадам кримінального судочинства. Згідно з частиною першою статті 74 Закону України «Про виконавче провадження» рішення, дії чи бездіяльність виконавця та посадових осіб органів державної виконавчої служби щодо виконання судового рішення можуть бути оскаржені сторонами, іншими учасниками та особами до суду, який видав виконавчий документ, у порядку, передбаченому законом. Відповідно до частини першої статті 19 ЦПК суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають з цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства. Враховуючи те, що нормами КПК не встановлено порядку оскарження рішень, дій або бездіяльності органів державної виконавчої служби, їх посадових осіб щодо виконання судового рішення, яким задоволений цивільний позов у кримінальному провадженні, то таке оскарження має відбуватися у порядку цивільного судочинства. Аналогічна правова позиція висловлена Великою Палатою Верховного Суду в постановах від 28 березня 2018 року у справі № 724/689/16-а, від 21 листопада 2018 року у справі № 569/12295/16-ц та інших. За вказаних обставин помилковим є висновок суду першої інстанції, щодо неможливості розгляду вказаного позову в порядку цивільного судочинства і як наслідок закриття провадження у справі на підставі ст. 255 ЦПК України. Як підставу для позовних вимог, заявлених до відповідача Комунарського ВДВС у м. Запоріжжі Південно-Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Дніпро) Горбунова Г.О. визначала ті обставини, що державним виконавцем при здійсненні виконавчого провадження було порушено вимоги ч. 3 ст. 49 Закону України «Про виконавче провадження», тобто не було направлено їй копію постанови про закриття виконавчого провадження, а також порушено положення ч. 2,3 ст. 50 Закону України «Про виконавче провадження» та не знято арешти накладені на її майно при поверненні виконавчого документа. Тобто відповідачем за позовом ОСОБА_1 є відділ Державної виконавчої служби, а підставою позову порушення державним виконавцем приписів Закону України «Про виконавче провадження» та її прав. Згідно зі статтею 447 ЦПК сторони виконавчого провадження мають право звернутися до суду зі скаргою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця під час виконання судового рішення, ухваленого відповідно до цього Кодексу, порушено їх права чи свободи. Підстави зняття арешту з майна у виконавчому провадженні визначено статтею 59 Закону України «Про виконавче провадження» (у редакції на час розгляду скарги). Згідно зі ст. 59 Закону України «Про виконавче провадження» особа, яка вважає, що майно, на яке накладено арешт, належить їй, а не боржникові, може звернутися до суду з позовом про визнання права власності на це майно і про зняття з нього арешту. У разі набрання законної сили судовим рішенням про зняття арешту з майна боржника арешт з такого майна знімається згідно з постановою виконавця не пізніше наступного дня, коли йому стало відомо про такі обставини. Виконавець зобов`язаний зняти арешт з коштів на рахунку боржника не пізніше наступного робочого дня з дня надходження від банку документів, які підтверджують, що на кошти, які знаходяться на рахунку, заборонено звертати стягнення згідно із цим Законом, а також у випадку, передбаченому пунктом 10 частини першої статті 34 цього Закону. У разі виявлення порушення порядку накладення арешту, встановленого цим Законом, арешт з майна боржника знімається згідно з постановою начальника відповідного відділу державної виконавчої служби, якому безпосередньо підпорядкований державний виконавець. Підставами для зняття виконавцем арешту з усього майна (коштів) боржника або його частини є: 1) отримання виконавцем документального підтвердження, що рахунок боржника має спеціальний режим використання та/або звернення стягнення на такі кошти заборонено законом; 2) надходження на рахунок органу державної виконавчої служби, рахунок приватного виконавця суми коштів, стягнених з боржника (у тому числі від реалізації майна боржника), необхідної для задоволення вимог усіх стягувачів, стягнення виконавчого збору, витрат виконавчого провадження та штрафів, накладених на боржника; 3) отримання виконавцем документів, що підтверджують про повний розрахунок за придбане майно на електронних торгах; 4) наявність письмового висновку експерта, суб`єкта оціночної діяльності - суб`єкта господарювання щодо неможливості чи недоцільності реалізації арештованого майна боржника у зв`язку із значним ступенем його зношення, пошкодженням; 5) відсутність у строк до 10 робочих днів з дня отримання повідомлення виконавця, зазначеного у частині шостій статті 61 цього Закону, письмової заяви стягувача про його бажання залишити за собою нереалізоване майно; 6) отримання виконавцем судового рішення про скасування заходів забезпечення позову; 7) погашення заборгованості із сплати періодичних платежів, якщо виконання рішення може бути забезпечено в інший спосіб, ніж звернення стягнення на майно боржника; 8) отримання виконавцем документального підтвердження наявності на одному чи кількох рахунках боржника коштів, достатніх для виконання рішення про забезпечення позову; 9) підстави, передбачені пунктом 1-2 розділу XIII "Прикінцеві та перехідні положення" цього Закону. У всіх інших випадках арешт може бути знятий за рішенням суду. Публічно-правовими є спори між особою, на майно якої накладено арешт у виконавчому провадженні і яка не є боржником у цьому провадженні, та органом державної виконавчої служби - суб`єктом владних повноважень з приводу рішень, дій чи бездіяльності, прийнятих (вчинених) під час проведення опису та арешту майна, що не пов`язані з визнанням права власності на арештоване майно. Таким чином, за змістом наведених положень Закону України «Про виконавче провадження», в судовому порядку може бути ухвалено рішення про зняття арешту з майна у випадку незавершеного виконавчого провадження або у випадку, коли особа вважає себе власником майна, на яке накладено арешт, та одночасно звертається з позовом про визнання права власності на це майно і про зняття з нього арешту. За змістом статті 59 Закону України «Про виконавче провадження» до суду з позовом про зняття арешту з майна може звернутись не сторона виконавчого провадження, а інша особа, яка є власником, чи претендує на таке майно. Згідно із частиною першою статті 3 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів. У пункті 24 постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 07 лютого 2014 року № 6 «Про практику розгляду судами скарг на рішення, дії або бездіяльність державного виконавця чи іншої посадової особи державної виконавчої служби під час виконання судових рішень у цивільних справах» роз`яснено, що у справах за скаргами стягувача чи боржника на дії державного виконавця, пов`язані з арештом і вилученням майна та визначенням вартості й оцінки цього майна, суд перевіряє відповідність цих дій положенням статей 57, 58 Закону України «Про виконавче провадження» (ст. 56,57 Закону України «Про виконавче провадження» в редакції від 10.06.2021) В постанові Верховного Суду від 26 вересня 2019 року у справі № 607/3894/17 (пр.№ 61-34202св18), в якій розглядався позов боржника до органу ДВС, щодо зняття арешту з належного йому майна у завершеному виконавчому провадженні, зазначено наступне. Відповідно до положень статті 60 Закону України «Про виконавче провадження» від 21 квітня 1999 року № 606-XIV і роз`яснень, викладених у пункті 4 постанови Пленуму Верховного Суду України від 27 серпня 1976 року № 4 «Про судову практику в справах про виключення майна з опису» (з наступними змінами) особа, яка вважає, що майно на яке накладено арешт, належить їй, а не боржникові, може звернутися до суду з позовом про визнання права власності на це майно і про зняття з нього арешту. При цьому вимоги інших осіб щодо належності їм, а не боржникові майна, на яке накладено арешт, вирішуються шляхом пред`явлення ними відповідно до правил судової юрисдикції позову до боржника та особи, в інтересах якої накладено арешт, про визнання права власності на це майно і зняття з нього арешту. У такому ж порядку розглядаються вимоги осіб, які не є власниками майна, але володіють ним на законних підставах. Таким чином, арешт майна, який не пов`язаний зі спором про право на це майно, а стосується порушень вимог виконавчого провадження з боку органів державної виконавчої служби, слід розглядати за правилами розділу VII ЦПК України 2004 року. Відповідно до положень ст. 255 ЦПК України, суд своєю ухвалою закриває провадження у справі, якщо: 1) справа не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства; 2) відсутній предмет спору; 3) набрали законної сили рішення суду або ухвала суду про закриття провадження у справі, ухвалені або постановлені з приводу спору між тими самими сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав, або є судовий наказ, що набрав законної сили за тими самими вимогами; 4) позивач відмовився від позову і відмова прийнята судом; 5) сторони уклали мирову угоду і вона затверджена судом; 6) суд встановить обставини, які є підставою для відмови у відкритті провадження у справі відповідно до пунктів 4, 5 частини першої статті 186 цього Кодексу; 7) настала смерть фізичної особи або оголошено її померлою чи припинено юридичну особу, які були однією із сторін у справі, якщо спірні правовідносини не допускають правонаступництва; 8) після відкриття провадження у справі між сторонами укладено угоду про передачу спору на вирішення до третейського суду, якщо тільки суд не визнає, що така угода є недійсною, втратила чинність або не може бути виконана. За вказаних обставин, враховуючи, що висновок суду першої інстанції про те, що позов ОСОБА_1 не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства є передчасним, а той факт, що ОСОБА_1 звернулась до суду першої інстанції з позовною заявою, а не зі скаргою на дії державного виконавця, не є підставою для закриття провадження у справі визначеною ст. 255 ЦПК України, тому колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга підлягає задоволенню, а оскаржувана ухвала скасуванню. Відповідно до пункту 4 частини 1 статті 379 ЦПК України порушення норм процесуального права, які призвели до постановлення помилкової ухвали, є підставою для скасування ухвали суду, що перешкоджає подальшому провадженню у справі, і направлення справи для продовження розгляду до суду першої інстанції. Керуючись статтями 374, 379, 381-384 ЦПК України, апеляційний суд, - П О С Т А Н О В И В: Апеляційну скаргу заявника ОСОБА_1 задовольнити. Ухвалу Комунарського районного суду м. Запоріжжя від 17 травня 2021 року про закриття провадження в цій справіскасувати, справу направити для продовження розгляду до Комунарського районного суду м. Запоріжжя. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття і оскарженню у касаційному порядку не підлягає. Повний текст постанови складено 08 липня 2021 року. Головуючий О.М. Кримська Судді: А.В. Дашковська І.В. Кочеткова