Постанова 4804 № 263/11319/19

22-ц/804/1197/21 263/11319/19 П О С Т А Н О В А І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И 25 травня 2021 року місто Маріуполь справа № 263/11319/19 провадження № 22-ц/804/1197/21 Донецький апеляційний суд у складі: судді-доповідача Пономарьової О.М., суддів Зайцевої С.А., Попової С.А., секретар судового засідання Лазаренко Д.Т., сторони: позивач ОСОБА_1 відповідач Товариство з обмеженою відповідальністю «Услуга», розглянув у відкритому судовому засіданні за правилами, встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження, з повідомленням учасників справи апеляційну скаргу позивача ОСОБА_1 на рішення Жовтневого районного суду міста Маріуполя Донецької області у складі судді Соловйова О.Л. від 19 лютого 2021 року, дата складання повного тексту рішення 23 лютого 2021 року, в с т а н о в и в : Описова частина Короткий зміст позовних вимог В липні 2019 року ОСОБА_1 звернулась до суду із позовною заявою до Товариства з обмеженою відповідальністю «Услуга» (далі ТОВ «Услуга»), в якому просила поновити її на посаді чоловічого перукаря на 0,25 ставки з 01 липня 2019 року, стягнути заборгованість заробітної плати на посаді чоловічого перукаря за червень 2019 року у розмірі 900 грн, стягнути вихідну допомогу, відповідно до умов контракту у розмірі 177 600 грн, зобов`язати ТОВ «Услуга» перерахувати розмір компенсації за невикористану відпустку при звільненні з урахуванням розміру заробітної плати, яку отримувала позивач на посаді перукаря за суміщенням, та стягнути на її користь різницю, компенсувати моральну шкоду у розмірі однієї середньомісячної заробітної плати, що дорівнює 7 400 грн, стягнути суму середнього заробітку за час вимушеного прогулу, стягнути на її користь судовий збір та витрати на правничу допомогу. Позовна заява мотивована тим, що з 01 червня 1993 року ОСОБА_1 працювала перукарем, чоловічим майстром, у перукарні №7 ТОВ «Услуга». 12 січня 2008 року рішенням засновників була призначена на посаду директора, без звільнення з посади перукаря. За спливом терміну дії попереднього трудового контракту, 15 грудня 2017 року, з нею черговий раз укладено контракт, яким дозволено суміщення посад та професій. Таким чином, працюючи на посаді директора, вона за суміщенням працювала на посаді чоловічого перукаря на 0,25 ставки у перукарні № НОМЕР_1 . Нарахування заробітної плати здійснювалось у розмір 45% від зданої робітником у касу підприємства виручки. Вона працювала перукарем у парні дні та вносила виручки до каси підприємства, що підтверджується штатним розписом та відомостями про нарахування заробітної плати. 26 червня 2019 року за рішенням загальних зборів учасників ТОВ «Услуга» припиненні повноваження ОСОБА_1 та наказом №10-к від 01 липня 2019 року остання звільнена з посади директора ТОВ «Услуга» з припиненням повноважень посадової особи на підставі п.5 ч.1 ст.41 КЗпП України, проте з посади чоловічого перукаря звільнення не відбувалось, тому вона продовжила виходити на роботу до перукарні № НОМЕР_1 , де 10 липня 2019 року складено акт про самовільне заняття робочого місця та усунуто її від виконання трудових обов`язків. Жодних наказів про звільнення ОСОБА_1 з посади чоловічого перукаря у товаристві не ухвалювалось, тому фактичне недопущення до робочого місця вважає порушенням її трудових прав. Короткий зміст рішення суду першої інстанції Рішенням Жовтневого районного суду міста Маріуполя Донецької області від 19 лютого 2021 року відмовлено в задоволенні позову ОСОБА_1 до ТОВ «Услуга» про поновлення на роботі, стягнення середньої заробітної плати за вимушений прогул, стягнення вихідної допомоги та моральної шкоди. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ТОВ «Услуга» понесені витрати на правову допомогу у розмірі 5 000 грн. Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що обіймання ОСОБА_1 керівної посади, яка виключає можливість суміщенням посади підпорядкованого працівника, в даному випадку перукаря, а також відсутність вказаної посади у штатному розписі перукарні №7 ТОВ «Услуга», унеможливлює задоволення позовних вимог через їх невідповідність вимогам законодавства, насамперед ст.105 КЗпП України. Відмовляючи у задоволенні позовних вимог про стягнення вихідної допомоги, суд першої інстанції дійшов висновку про те, що мета вихідної допомоги передбачена ст. 41 КЗпП України та п. 19 трудового договору у вигляді компенсації матеріальної та моральної шкоди, завданої працівникові достроковим припиненням трудових взаємовідносин, не узгоджується із фактичними підставами звільнення ОСОБА_1 , оскільки остання звільнена через визнання її дій недобросовісними та такими, що суперечать інтересам товариства. Оскільки частина 3.6 розділу 3 Статуту товариства визначає розмір статутного капіталу товариства на рівні 79 191 грн, можливість сплати вихідної допомоги у заявленому позивачем розмірі потребує обов`язкового погодження учасників товариства на загальних зборах. Позивачем не надано жодного доказу про те, що таке питання обговорювалось учасниками товариства, отже позовні вимоги в цій частині не відповідають статутним умовам та викликають обґрунтований сумнів щодо відповідності волевиявленню учасників товариства. Решта позовних вимог залишена без задоволення судом першої інстанції, виходячи з того, що вони є похідними від вимоги про поновлення на роботі, яка залишена судом без задоволення. Вирішуючи заяву відповідача про стягнення судових витрат, пов`язаних із наданням правничої допомоги, суд першої інстанції послався на вимоги ч.8 ст. 141 ЦПК України відповідно до якої розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Відповідачем представлено до суду розрахунок судових витрат, понесених у зв`язку із розглядом справи, тож, такі вимоги підлягали задоволенню. Короткий зміст вимог апеляційної скарги 16 березня 2021 року позивач ОСОБА_1 , не погуджуючись з ухваленим судовим рішенням, подала апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати оскаржуване рішення суду першої інстанції та ухвалити нове, про задоволення позову в повному обсязі. Узагальнені доводи особи, яка подала апеляційну скаргу Апеляційна скарга мотивована тим, що 15 грудня 2017 року між сторонами у справі укладений контракт б/н строком до 15 грудня 2022 року, яким дозволено суміщення посад та професій. Працюючи на посаді директора позивачка за сумісництвом працювала на посаді чоловічого перукаря на 0,25 ставки та вносила в касу підприємства виручку. Наказом №10-к від 01 липня 2019 року позивачку звільнено з посади директора ТОВ «Услуга» з припиненням повноважень посадової особи, проте не було звільнено з посади чоловічого перукаря, будь-яких повідомлень з цього приводу позивачем не отримано. Законодавство України не містить обмежень щодо роботи за сумісництвом на підприємствах недержавної власності, такі заборони можуть бути введені лише колективним договором та угодою сторін. Факт роботи позивача за сумісництвом не спростовано матеріалами справи та підтверджено поясненнями свідків, які залишились по за увагою суду першої інстанції. Суд першої інстанції безпідставно визнав її винною у порушенні трудових обов`язків та застосував до неї норми ст. 41 КЗпП України, чим безпідставно позбавив можливості отримання вихідної допомоги. Посилання суду на те, що умови контракту не відповідають умовам Статуту підприємства не спростовують факту його підписання та дії. Доводи інших учасників справи 07 квітня 2021 року на адресу апеляційного суду надійшов відзив на апеляційну скаргу від адвоката ТОВ «Услуга» Вергельського О.В., в якому він заперечує проти задоволення апеляційної скарги та просить залишити рішення Жовтневого районного суду міста Маріуполя Донецької області від 19 лютого 2021 року без змін. Позивачем не наведено, які саме порушення процесуального чи матеріального права призвели до ухвалення судом першої інстанції незаконного рішення. Досліджені судом першої інстанції докази підтверджують безпідставність позовних вимог в частині поновлення позивача на роботі, оскільки не гуртуються на законодавстві про працю, більш того, своїми діями позивач порушувала трудове законодавство. Позивачка вимагає поновлення на роботі на посаді, яку сама виключила зі штатного розпису своїм же наказом від 27 лютого 2017 року №18-п12. ОСОБА_1 не працювала на посаді чоловічого майстра-перукаря, що підтверджено відсутністю у табелях обліку робочого часу перукарні її прізвища та не надано жодного доказу на підтвердження факту працевлаштування на посаду чоловічого перукаря. Судом першої інстанції обгрунтовано відмовлено у задоволенні вимог про стягнення вихідної допомоги у розмірі 177 600 грн, оскільки, зі слів самої позивачки, розрахунок зроблено по пам`яті, а доданий до позову контракт від 15 грудня 2017 року між ТОВ «Услуга» та ОСОБА_1 ніколи не укладався, є підробленим, що підтверджується витребуваним з банку іншим примірником контракту, який має інший зміст. Крім того, до відзиву додано попередній розрахунок судових витрат, понесених відповідачем, у зв`язку із переглядом рішення суду в апеляційній інстанції, сума яких складає 4 000 грн, які відповідач просить стягнути на його користь з позивача ОСОБА_1 . Рух справи у суді апеляційної інстанції Протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 23 березня 2021 року визначений склад суду: Пономарьова О.М. (суддя-доповідач), Зайцева С.А., Попова С.А. Ухвалою апеляційного суду від 26 березня 2021 року у справі відкрито апеляційне провадження. Ухвалою апеляційного суду від 05 квітня 2021 року у справі закінчено проведення підготовчих дій та призначено справу до розгляду. 24 травня 2021 року до апеляційного суду надійшла заява ОСОБА_1 про відмову від частини позовних вимог, а саме поновлення на роботі на посаді перукаря ТОВ « Услуга, яка прийнята ухвалою апеляційного суду від 25 травня 2021 року. Рішення Жовтневого районного суду міста Маріуполя Донецької області від 19 лютого 2021 року в частині вирішення позовних вимог про поновлення ОСОБА_1 на роботі на посаді чоловічого перукаря у Товаристві з обмеженою відповідальністю «Услуга» визнано нечинним. Провадження у справі за позовом ОСОБА_1 до ТОВ «Услуга» в частині поновлення на роботі на посаді чоловічого перукаря у ТОВ «Услуга» закрито. Фактичні обставини справи, встановлені судом 01 червня 1993 року на підставі наказу №28к від 31 травня 1993 року ОСОБА_1 з посади прибиральниці переведена чоловічим перукарем парикмахерської №7 державного підприємства сфери послуг «Услуга». Відповідно до рішення Маріупольської міської ради №217р від 26 лютого 1996 року державне підприємство «Услуга» перереєстровано у ТОВ «Услуга», наказом №2-к від 26 лютого 1996 року ОСОБА_1 переведена чоловічим перукарем перукарні № НОМЕР_1 . На підставі загальних зборів засновників ТОВ «Услуга» відповідно до наказу №5-к від 12 січня 2008 року, ОСОБА_1 призначена директором. (т.1 а.с.19-20) За протоколом №72 загальних зборів учасників ТОВ «Услуга» від 26 червня 2019 року ухвалено рішення про припинення повноважень ОСОБА_1 , останню звільнено з посади директора. Договір (трудовий контракт) з нею вирішили вважати припиненим. (т.1 а.с.22-33) Наказом директора ТОВ «Услуга» Мірос О.Д. від 27 лютого 2017 року №18-п12, виключено з штатного розпису ставку чоловічого майстра парикмахерської №7 з 27 лютого 2017 року. За табелями обліку робочого часу парикмахерської №7 з лютого 2017 року відомості про здійснення ОСОБА_1 роботи перукаря - чоловічого майстра, відсутні.

Мотивувальна частина Позиція апеляційного суду Відповідно до ч.1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Відповідно до ст. 263 ЦПК України законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Заслухавши суддю-доповідача, пояснення позивача ОСОБА_1 та її представника ОСОБА_2 , які підтримали доводи апеляційної скарги, заперечення проти апеляційної скарги представників відповідача ОСОБА_3 та ОСОБА_4 , дослідивши матеріали справи в межах апеляційного оскарження та обговоривши доводи апеляційної скарги, апеляційний суд дійшов висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з огляду на таке. Мотиви, з яких виходив апеляційний суд, та застосовані норми права. Матеріалами справи встановлено, що 01 червня 1993 року на підставі наказу №28к від 31 травня 1993 року позивач ОСОБА_1 з посади прибиральниці переведена чоловічим перукарем, парикмахерської №7 державного підприємства сфери послуг «Услуга», яке згідно з рішенням Маріупольської міської ради №217р від 26 лютого 1996 року перереєстровано у ТОВ «Услуга», та наказом №2-к від 26 лютого 1996 року ОСОБА_1 переведена чоловічим перукарем перукарні №7. Рішенням загальних зборів засновників ТОВ «Услуга», відповідно до наказу №5-к від 12 січня 2008 року ОСОБА_1 призначена директором. Відповідно до протоколу №72 загальних зборів учасників ТОВ «Услуга» від 26 червня 2019 року ухвалено рішення про припинення повноважень ОСОБА_1 та її звільнено з посади директора, договір (трудовий контракт) з нею вирішено вважати припиненим. Позивач не оспорювала своє звільненя з посади директора ТОВ «Услуга», проте зверталась з позовом про поновлення її на роботі на посаді чоловічого перукаря ТОВ «Услуга», але 24 травня 2021 року в суді апеляційної інстанції подала заяву про відмову від позовних вимог в частині поновлення на роботі на посаді перукаря ТОВ « Услуга», яка прийнята ухвалою апеляційного суду від 25 травня 2021 року, і в цій частині рішення Жовтневого районного суду міста Маріуполя Донецької області від 19 лютого 2021 року визнано нечинним, а провадження у справі за позовом ОСОБА_1 до ТОВ «Услуга» в частині поновлення на роботі на посаді чоловічого перукаря у ТОВ «Услуга» закрито. Проте позивач не відмовилась від похідних вимог про стягнення заборгованості заробітної плати на посаді чоловічого перукаря за червень 2019 року у розмірі 900 грн, середнього заробітку за час вимушеного прогулу, про перерахування розміру компенсації за невикористану відпустку при звільненні з урахуванням розміру заробітної плати, яку отримувала п на посаді перукаря за суміщенням. Відповідно до положень ст.105 КЗпП України працівникам, які виконують на тому ж підприємстві, в установі, організації поряд зі своєю основною роботою, обумовленою трудовим договором, додаткову роботу за іншою професією (посадою) або обов`язки тимчасово відсутнього працівника без звільнення від своєї основної роботи, провадиться доплата за суміщення професій (посад) або виконання обов`язків тимчасово відсутнього працівника. Розміри доплат за суміщення професій (посад) або виконання обов`язків тимчасово відсутнього працівника встановлюються на умовах, передбачених у колективному договорі. Правовідносини щодо суміщення професій (посад) регулюються також постановою Ради Міністрів СРСР «Про порядок і умови суміщення професій (посад)» №1145 від 04 грудня 1981 року та Інструкцією Держкомпраці, Мінфіну СРСР і ВЦРПС «Про порядок і умови суміщення професій (посад)» №53-ВЛ від 14 травня 1982 року в частині, що не суперечить Конституції та законам України, а також листами Міністерства праці та соціальної політики N 03-3/2091-018-2 від 06.05.2001 року, N 18-349 від 26.05.2003 року, N 9942/0/14-05/018-17 від 02.12.2005 року, якими вищезазначена Інструкція змінювалась. Пунктом першим Інструкції «Про порядок і умови суміщення професій (посад)» передбачено, що під суміщенням професій (посад) розуміється виконання працівником наряду зі своєю основною роботою, обумовленою трудовим договором, додаткової роботи за іншою професією (посадою). Під виконанням обов`язків тимчасово відсутнього робітника без звільнення від своєї основної роботи слід розуміти заміну робітника, відсутнього у зв`язку з хворобою, відпусткою, відрядженням та з інших причин, коли відповідно до чинного законодавства за ним зберігається робоче місце (посада). В пункті 3 Інструкції зазначено, що угода про суміщення професій (посад), а також розширення зон обслуговування або збільшення обсягу робіт, що виконуються, оформляється наказом (розпорядженням) адміністрації за згодою з комітетом профспілки із зазначенням суміщуваної професії (посади), обсягу додаткових функцій або робіт та розміру доплати. В такому ж порядку оформлюється скасування або зменшення вказаної доплати. Суд першої інстанції дійшов обгрунтованого, що ухвалення наказів про покладення на ОСОБА_1 обов`язків перукаря та відображення в умовах трудового контракту додаткової оплати за виконання роботи за суміщення є неможливим, оскільки відповідно до п.15 постанови Ради Міністрів СРСР «Про порядок і умови суміщення професій (посад)» №1145 від 04 грудня 1981 року не розповсюджується на: а) керівників підприємств, установ та організацій, їх заступників та помічників; головних спеціалістів; керівників структурних підрозділів, відділів, цехів, служб та їх заступників; б) на наукових, інженерно-технічних робітників та інших спеціалістів та службовців науково-дослідних закладів, за виключенням інженерно-технічних робітників та інших спеціалістів та службовців, зайнятих в досвідних (експериментальних) виробництвах, цехах, майстернях, на дільницях та установках, в геологічних, дослідницьких, пошуково-розвідувальних експедиціях та партіях зазначених установ; в) на інженерно-технічних працівників та інших спеціалістів та службовців органів державного та господарського управління. Таким чином, з часу обіймання посади директора ТОВ «Услуга» ОСОБА_1 не мала правових підстав збереження за собою посади перукаря та здійснення роботи за суміщенням посад. Дані висновки суду спростовують доводи апеляційної скарги ОСОБА_1 щодо її роботи на посади чоловічого перукаря на 0,25 % та відсутності заборони суміщення посад їй як директору товариства. Листом Міністерства праці та соціальної політики України від 26 травня 2003 року №18-349 щодо оплати праці передбачено, що законодавчого визначення суміщення професій, розширення зони обслуговування та виконання обов`язків тимчасово відсутнього працівника в Україні не існує, щодо цього необхідно керуватись положеннями постанови Ради Міністрів СРСР «Про порядок і умови суміщення професій (посад)» та інструкцією Держкомпраці, Мінфіну СРСР і ВЦРПС щодо застосування постанови Ради Міністрів СРСР від 4 грудня 1981 року №1145 «Про порядок і умови суміщення професій (посад)». Перелічені нормативні акти продовжують діяти на території України відповідно до постанови Верховної Ради України від 12 вересня 1991 року №1545-XII «Про порядок тимчасової дії на території України деяких актів законодавства Союзу РСР», якою встановлено, що до прийняття відповідних актів законодавства України на території республіки застосовуються акти законодавства Союзу РСР з питань, не врегульованих законодавством України, за умови, що вони не суперечать Конституції і законам України. З огляду на це постанова про порядок суміщення професій (посад) та інструкції з її застосування продовжують діяти в частині тих пунктів, та містять загальні норми і принципи цієї форми роботи працівників: визначення суміщення професій(посад), розширення зони обслуговування і збільшення обсягу робіт, виконання обов`язків тимчасово відсутнього працівника, а також перелік керівних працівників підприємств, яким зазначені доплати не можуть провадитись. Для встановлення суміщення посад у штатному розписі підприємства має бути передбачена вакантна посада, що зазначено в пункті 9 Інструкція щодо застосування постанови Ради Міністрів СРСР від 04 грудня 1981 року № 1145 «Про порядок і умови суміщення професій (посад)», затвердженої Держкомпраці СРСР від 14 травня 1982 року № 53-ВЛ, яким передбачено, що зменшення чисельності працівників у результаті суміщення професій (посад) не може бути підставою для зміни встановленого підприємствам, установам, організаціям ліміту чисельності та затвердженого для них штатного розпису, ліквідації підрозділів. Суд встановив, що наказом директора ТОВ «Услуга» ОСОБА_1 від 27 лютого 2017 року №18-п12 виключено з штатного розпису ставку чоловічого майстра парикмахерської №7 з 27 лютого 2017 року. Судом також досліджені табелі обліку робочого часу парикмахерської №7 та встановлено, що з лютого 2017 року відомості про здійснення ОСОБА_1 роботи перукаря - чоловічого майстра, відсутні. Доводи позивача про фактичне виконання нею роботи перукаря, із посиланням на книги обліку розрахункових операції на РРО, за допомогою яких зафіксоване здійснення ОСОБА_1 послуг перукаря, судом обгрунтовано не взяті до уваги, оскільки містять ознаки штучного створення доказової бази, оскільки відповідно до графіку роботи ОСОБА_1 щоденно вносилось до каси підприємства грошові кошти про здійснення єдиної послуги, що суд першої інстанції підставно визнав таким, що не відповідає об`єктивної дійсності та вчинялось з метою створення уяви серед інших працівників перукарні та учасників ТОВ «Услуга» про законність надання послуг перукаря на трудових підставах у перукарні № НОМЕР_1 . Суд першої інстанції, з огляду на викладене та враховуючи обіймання ОСОБА_1 керівної посади, яка виключає можливість суміщенням посади підпорядкованого працівника, в даному випадку перукаря, а також відсутність вказаної посади у штатному розписі перукарні №7 ТОВ «Услуга», дійшов обгрунтованого висновку про неможливість задоволення позовних вимог щодо стягнення заборгованості по заробітній платі на посаді чоловічого перуканя за червень 2019 року, перерахунку розміру компенсації за невикористану відпустку при звільненні з урахуванням розміру заробітної плати, яку ніби то позивач отримувала за суміщенням, через їх невідповідність вимогам законодавства, насамперед ст.105 КЗпП України. Щодо вимог про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, суд, з огляду на вищевикладене, також відмовив в задоволенні цих позовних вимог, але в суді апеляційної інстанції позивач відмовилась від позову в частині поновлення на роботі і провадження в цій частині у справі закрито. Тому апеляційний суд вважає, що вимога про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, яка є похідною від вимоги про поновлення на роботі, не може бути задоволена, а тому погоджується з висновком суду першої інстанції про відмову в задоволенні позову і в цій частині. Вирішуючи позовні вимоги в частині стягнення вихідної допомоги, суд першої інстанції виходив з положень ст.44 КЗпП України, які передбачають виплату працівникові вихідної допомоги у разі припинення трудового договору з підстав, зазначених у пункті 5 частини першої статті 41, - у розмірі не менше ніж шестимісячний середній заробіток. Частина 5 ст.41 КЗпП України передбачає, що трудовий договір з ініціативи власника або уповноваженого ним органу може бути розірваний також у випадках припинення повноважень посадових осіб, а тому прийняття рішення учасниками товариства про припинення повноважень ОСОБА_1 , як директора ТОВ «Услуга» з 01 липня 2019 року є передумовою для стягнення відповідних коштів на користь останньої. Проте, позивач ОСОБА_1 не заявляла вимоги про стягнення вихідної допомоги відповідно до положень ст. 44 КЗпП України, а просила стягнути з ТОВ «Услуга» на її користь вихідну допомогу відповідно до умов контракту у розмірі 177 600 грн, посилаючись на п.19 контракту з робітником, який укладений 15 грудня 2017 року між нею та головою ТОВ «Услуга» ОСОБА_5 на виконання роботи за посадою директора товариства, та містить умову, що у випадку дострокового припинення контракту по незалежним від працівника причинам, встановлюються додаткові гарантії та компенсації моральної і матеріальної шкоди спричиненої працівнику: «виплати 24 середніх заробітків в день звільнення за ст.43, 40, 41 КЗпП України». Зі змісту протоколу №72 загальних зборів учасників ТОВ «Услуга» від 26 червня 2019 року вбачається, що умовою припинення повноважень ОСОБА_1 на посаді директора стало визнання дій останньої недобросовісними, такими що суперечать інтересам товариства та які завдали збитків ТОВ «Услуга». Суд першої інстанції обгрунтовано зробив висновок, що мета вихідної допомоги, передбачена ст.41 КЗпП України та п.19 трудового договору ( контракту) у вигляді компенсації моральної та матеріальної шкоди завданої працівникові достроковим припиненням трудових відносин, не узгоджується із фактичними підставами звільнення працівника, директора товариства. Суд також взяв до уваги, що умови п.19 трудового договору (контракту) в редакції від 15 грудня 2017 року, представленої позивачем, не відповідають за змістом копії представленої дирекцією Маріупольського віділення №2 АТ «Альфа-Банк», яка була подана ТОВ «Услуга» на підтвердження повноважень ОСОБА_1 при банківському обслуговуванні товариства, та показання свідка ОСОБА_6 , яка як голова ТОВ «Услуга» заперечувала погодження умов про сплату ОСОБА_1 вихідної допомоги у розмірі 24 заробітних плат. Пункт «с» ч.8.1 розділу 8 Статуту ТОВ «Услуга» до компетенції загальних зборів відносить надання згоди на укладання угод, сума яких перевищує розмір статутного капіталу. Частина 3.6 розділу 3 Статуту визначає розмір статутного капіталу товариства на рівні 79 191 грн, а тому можливість сплати вихідної допомоги у заявленому позивачем розмірі потребувало обов`язкового погодження учасників товариства на загальних зборах. Позивач не надала доказів того, що вказане питання обговорювалось учасниками товариства, а тому висновок суду першої інстанції, що заявлені ОСОБА_1 позовні вимоги в цій частині не відповідають статутним умовам та викликають обґрунтований сумнів, щодо відповідності волевиявленню учасників товариства, а тому не підлягають задоволенню, апеляційний суд визнає обгрунтованим та підтвердженим матеріалами справи, дослідженими в судовому засіданні доказами. Доводи апеляційної скарги ОСОБА_1 не спростовують обгрунтованих та правильних висновків суду першої інстанції. Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів заявника та їх відображення у судовому рішенні, питання вичерпності висновків суду першої інстанції, апеляційний суд виходить з того, що у справі, що розглядається, сторонам надано вичерпну відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин, як у матеріально-правовому, так і процесуальному сенсах. Висновки за результатами розгляду апеляційної скарги Суд першої інстанції правильно визначився з характером правовідносин та нормами матеріального права, які підлягають застосуванню, повно та всебічно дослідив наявні у справі докази і дав їм належну оцінку, правильно встановив обставини справи, внаслідок чого ухвалив законне й обґрунтоване рішення, яке відповідає вимогам матеріального та процесуального права. Відповідно до частини 1 ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Доводи апеляційної скарги ОСОБА_1 не спростовують правильність висновків суду першої інстанції та не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального чи процесуального права, яке призвело або могло призвести до помилкового судового рішення. Ніяких нових обставин чи доказів, які не були предметом розгляду судом першої інстанції та могли б вплинути на правильність висновків та рішення суду апеляційної інстанції не надано. Європейський суд з прав людини вказав, що пункт перший статті 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними, залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд. та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (PRONINAv. UKRAINE, № 63566/00, § 23, ЄСІІЛ, від 18 липня 2006 року). Саме з такого розуміння вищезазначених обставин та норм матеріального права виходить суд апеляційної інстанції та вважає, що суд першої інстанції виконав вимоги закону про законність рішення суду, висновки суду про часткове задоволення позовних вимог здійсненні з дотриманням норм матеріального права, що відповідно до статті 375 ЦПК України є підставою для залишення апеляційної скарги без задоволення, а судового рішення без змін. Щодо розподілу судових витрат Відповідно до положень частини першої статті 382 ЦПК України суд апеляційної інстанції повинен вирішити питання про розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи у суді першої інстанції, у випадку скасування або зміни судового рішення та у зв`язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції. Оскільки оскаржуване судове рішення залишено без змін, а апеляційна скарга - без задоволення, питання про розподіл судових витрат апеляційний суд не вирішує. До відзиву на апеляційну скаргу представником відповідача додано попередній розрахунок судових витрат, понесених відповідачем, у зв`язку із переглядом рішення суду в апеляційній інстанції, сума яких складає 4 000 грн, які відповідач просить стягнути на його користь з позивача ОСОБА_1 . Відповідно до ст. 137 ЦПК України, витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги. Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи. Апеляційний суд вважає, що клопотання відповідача підлягає задоволенню і з ОСОБА_1 на користь відповідача належить стягнути витрати на правничу допомогу в розмірі 4 000 грн, що підтверджено наданими доказами, і цей розмір витрат є співмірним з обсягом виконаних адвокатом робіт, складністю справи. Керуючись статтями 367, 374, 375, 381, 382 ЦПК України, апеляційний суд п о с т а н о в и в: Апеляційну скаргу позивача ОСОБА_1 залишити без задоволення. Рішення Жовтневого районного суду міста Маріуполя Донецької області від 19 лютого 2021 року залишити без змін. Стягнути з ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженка м. Маріуполь Донецької області, зареєстроване місце прожмивання: АДРЕСА_1 , ІПН НОМЕР_2 ) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Услуга» (ЄДРПОУ 03060882, юридична адреса: м. Маріуполь, Донецька область, пр. Будівельників, буд. 98) понесені витрати на правничу допомогу у розмірі 4 000 (чотири тисячі) грн. Постанова набирає законної сили з дня прийняття і може бути оскаржена у касаційному порядку до Верховного Суду за наявності передбачених ст. 389 ЦПК України підстав протягом тридцяти днів з дня складання її повного тексту. Повний текст постанови складено 27 травня 2021 року. Суддя-доповідач О.М. Пономарьова Судді С.А. Зайцева С.А. Попова