Постанова 4822 № 727/1556/19

ЧЕРНІВЕЦЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД П О С Т А Н О В А І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И 19 травня 2021 року м. Чернівці справа № 727/1556/19 Чернівецький апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого Владичан А. І. суддів: Височанської Н.К., Лисака І.Н. секретар Герман Я.І. розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , треті особи без самостійних вимог: ОСОБА_3 , приватний нотаріус Чернівецького міського нотаріального округу Макеєва Надія Василівна, Служба у справах дітей Чернівецької міської ради, про визнання правочинів удаваними та недійсними, за апеляційною скаргою ОСОБА_2 на рішення Шевченківського районного суду м. Чернівці від 18 березня 2021 року (головуючий у 1-й інстанції Чебан В.М.),- ВСТАНОВИВ: У лютому 2019 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_2 про визнання правочинів удаваними та недійсними. З врахуванням уточнених позовних зазначала, що 16.11.2016 року між нею та ОСОБА_3 укладено договір позики, на суму 100000 доларів США, оформлений розпискою. Строк виконання зобов`язань за договором встановлено 31.12.2018 року. В якості забезпечення виконання зобов`язань за договором позики, між нею та відповідачкою ОСОБА_2 (яка являється матір`ю ОСОБА_3 ) укладено договори купівлі-продажу земельної ділянки НВІ 509483-509484 та будинку НВІ 509481-509482, що знаходяться по АДРЕСА_1 . За усною домовленістю, у разі виплати суми коштів, зазначених в розписці, нерухоме майно мало бути назад перереєстроване на неї. Вказувала, що договори купівлі-продажу є недійсними, оскільки укладені для приховування іншого правочину, а саме договору застави між двома фізичними особами. ________________________________________________________________________ Провадження 22ц/822/555/21 Стверджувала, що жодних коштів за договорами купівлі-продажу їй, як продавцю, покупцем не передавалося, і в розписці чітко вказано, що в якості застави надала будинок та земельну ділянку. Крім того, з моменту укладення договорів вона з сім`єю проживає та зареєстрована по АДРЕСА_1 , весь час саме нею сплачувались комунальні платежі. ОСОБА_3 , з метою максимального убезпечення своїх прав, як позикодавця, ініціював укладення удаваного правочину купівлі-продажу, а їй було роз`яснено, що між сторонами встановлюються відносини застави. Посилалася на те, що вона жодним чином не мала наміру продавати будинок, який є єдиним житлом для неї особисто та для членів її сім`ї, насправді було вчинено договір застави і майно вибуло з її володіння не з її волі, тому вона має право витребувати від відповідачки спірне нерухоме майно. За період з листопада 2016 року нею було повернуто ОСОБА_3 борг на загальну суму понад 100000 доларів США, що підтверджується власним журналом обліку повернутих коштів, в якому міститься підпис ОСОБА_3 проте, здійснити перереєстрацію нерухомого майна ОСОБА_3 та ОСОБА_2 відмовляються, посилаючись на те, що повернуті кошти є відсотками за користування кредитом, хоча сплата відсотків за договором передбачена не була. Крім того, зазначала, що в даному будинку постійно проживає її малолітня донька ОСОБА_4 . Жодних заяв щодо зняття доньки з реєстрації ні нею ні її чоловіком до КЖРЕП не подавалось. Також, орган опіки та піклування не надавав дозвіл на укладення договору купівлі-продажу будинку. Просила суд визнати договір купівлі-продажу будинку НВІ 509481-509482 та договір купівлі-продажу земельної ділянки НВІ 509483-509484 по АДРЕСА_1 , які укладені між нею та ОСОБА_2 , посвідчені приватним нотаріусом Чернівецького міського нотаріального округу Макеєвою Н.В. 16.11.2016 року, удаваними; визнати договір купівлі-продажу будинку НВІ 509481-509482 та договір купівлі-продажу земельної ділянки НВІ 509483-509484 по АДРЕСА_1 , які укладені між нею та ОСОБА_2 , посвідчені приватним нотаріусом Чернівецького міського нотаріального округу Макеєвою Н.В. 16.11.2016 року, недійсними; встановити, що 16.11.2016 року між сторонами укладені договори застави будинку та земельної ділянки для забезпечення виконання договору позики від 16.11.2016 року; визнати договори застави будинку та земельної ділянки від 16.11.2016 року недійсними. Рішенням Шевченківського районного суду м. Чернівці від 18 березня 2021 року позов задоволено частково. Визнано недійсним договір купівлі-продажу житлового будинку по АДРЕСА_1 серія НВІ 509481-509482, та договір купівлі-продажу земельної ділянки по АДРЕСА_1 серія НВІ 509483-509484, які укладено між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , посвідчені приватним нотаріусом Чернівецького міського нотаріального округу Макеєвою Н.В. 16 листопада 2016 року (реєстровий номер 14750, та 14751). В задоволенні решти позовних вимог відмовлено. Не погоджуючись з вказаним рішенням в частині задоволення позовних вимог, ОСОБА_2 , подала апеляційну скаргу, посилаючись на незаконність та необґрунтованість оскаржуваного рішення в цій частині, невідповідність висновків суду фактичним обставинам справи, порушенням норм матеріального та процесуального права. Свої доводи мотивує тим, що судом першої інстанції було порушені норми процесуального права щодо залучення доказів не поданих у встановлений законом або судом строк, оскільки ухвалою суду від 10.08.2020 року підготовче провадження у справі було закрито, нових доказів позивач не надав, натомість 08.02.2021 року під час розгляду справи по суті за усним клопотання представника позивача, яке не містило жодних обґрунтувань причин пропуску строків для подання доказів, долучив до матеріалі справи будинкову книгу, зміст якої в подальшому використано для висновку про наявність порушених прав неповнолітньої доньки позивачки ОСОБА_4 ІНФОРМАЦІЯ_1 та подальшого визнання спірних договорів недійсними. Відповідно дана будинкова книга є доказом долученим судом з порушенням процесуальних норм, та висновки, зроблені судом на підставі цієї книги є помилковими та недопустимими. Помилковими є висновки суду першої інстанції щодо відсутності будь-яких доказів щодо сплати покупцем коштів за спірними договорами, так як, рішенням суду від 21.10.2019 року встановлено, що між ОСОБА_3 та ОСОБА_1 було укладено договір позики грошей в розмірі 100000 доларів США, таким чином обставини позики коштів ОСОБА_1 у ОСОБА_3 встановлені судами, та серед цих обставин відсутня обставина здійснення вказаної позики під заставу спірного будинку. Крім того покази свідка ОСОБА_3 викладені судом не повно, що вплинуло на встановлення в подальшому обставин справи та прийняття судом хибного рішення. Разом з тим, судом не надано оцінку доказам, наданим до відзиву ОСОБА_2 щодо здійснення спроб продати спірний будинок після його покупки нею, оскільки метою покупки було саме перепродаж, а не особисте проживання в ньому. Через зловживання своїми обов`язками та не бажанням добровільно залишити будинок позивачкою та її донькою, в лютому 2019 року ОСОБА_2 було подано позов про виселення колишнього власника та членів його сім`ї, у зв`язку з укладенням договору купівлі-продажу. Таким чином покупцем вчинялись дії, як новим власником, щодо використання та розпорядження придбаним будинком. Суд першої інстанції, дослідивши обставини, які передували укладенню оспорюваного договору купівлі-продажу, не встановив обставин, які б підтверджували фіктивність правочину та не надав оцінки доказам відповідача щодо подальших спроб продажу спірного будинку та виселення з нього позивачки. Крім того, згідно обставин справи, позивачці спірний будинок належав на підставі свідоцтва про право власності на нерухоме майно, що підтверджується витягом про державну реєстрацію прав від 17.11.2010 року, інформаційною довідкою від 16.11.2016 року, сформованою нотаріусом у зв`язку із здійсненням нотаріальної дії. Зі змісту даних документів не вбачається належність права власності на спірний будинок неповнолітнім особам. На час укладення спірного договору купівлі-продажу житлового будинку від 16.11.2016 року, позивачкою була надана нотаріусу довідка ЖРЕП №5 від 16.11.2016 року, згідно змісту якої вона видана ОСОБА_1 , яка зареєстрована в АДРЕСА_1 та її сім`я складається з двох чоловік - вона та донька ОСОБА_6 ІНФОРМАЦІЯ_2 (23 роки на час укладення договорів), інших неповнолітніх осіб в ній не зазначено. За подання позивачкою неправдивої інформації нотаріус не несе відповідальності, та цей факт не може бути підставою для визнання недійсним договору. Також судом першої інстанції порушено норми матеріального права, що полягало у неправильному тлумаченні пунктів 1.8, 1.9 Порядку №296/5 та у незастосуванні закону, що підлягав застосуванню, а саме ст.55 Закону №3425-ХІІ, пункт 1.2 глави 2 розділу ІІ Порядку №296/5, п.1 Положення про паспорт громадянина України. Разом з тим вказує, що будинкова книга не може підтверджувати а ні реєстрацію, а ні проживання неповнолітньої ОСОБА_4 ІНФОРМАЦІЯ_1 , станом на 16.11.2016 року у спірному будинку АДРЕСА_1 , тому судом до висновку по даному доказу помилково не застосовано положення постанови КМ України від 02.03.2016 року №207. Таким чином, у справі відсутні належні та допустимі докази того, що неповнолітня донька ОСОБА_4 2005 року народження на час укладення спірних договорів купівлі-продажу була зареєстрована чи фактично проживала у спірному будинку АДРЕСА_1 . Крім того, на час укладення спірних договорів у неповнолітньої ОСОБА_4 було інше житло - будинок тата у м. Сторожинець, тому відповідно її житлові права спірним угодами не були порушені. Просить скасувати рішення Шевченківського районного суду м. Чернівці від 18 березня 2021 року в оскаржуваній частині та ухвалити нове судове рішення, яким у задоволенні позову відмовити в повному обсязі. Вирішити питання розподілу судових витрат. У відзиві на апеляційну скаргу ОСОБА_1 посилається на те, що рішення суду першої інстанції є законним та обґрунтованим, а доводи апеляційної скарги є безпідставними. Зазначає, що спірний договір купівлі-продажу та розписка яка була нею надана ОСОБА_3 були укладені в один день і в одному ж місці, в офісі приватного нотаріуса Макєєвої Н.В., і ті грошові кошти, про які свідчили ОСОБА_3 та ОСОБА_7 і є тими коштами, які вона отримала в позику. Щодо тверджень апелянта, що будинок куплявся з метою перепродажу, то зазначає, що в розписці про отримання позики зазначено, що в якості застави надала будинок та земельну ділянку по АДРЕСА_1 . І маючи уявлення того, що фактично вона уклала договір застави, яку їй буде повернуто після виконання зобов`язань за договором позики, вона виконувала її до 2018 року, проте через власну необізнаність розписок від ОСОБА_3 про повернення частини коштів не отримувала. І тільки після того, як вона не змогла виконувати зобов`язання за договором позики, з боку відповідача почали вчинятися дії по продажу будинку, тобто з 2016 по 2018 рік відповідача влаштовував факт її проживання з родиною, у спірному будинку, і жодних дій до 2019 року ОСОБА_2 не вчиняла, щодо можливості потрапити навіть у дім. Також вказує, що на момент укладення спірних договорів у спірному будинку була зареєстрована неповнолітня дитина ОСОБА_4 . Так, згідно довідок за 2015 та 2016 рік (оригінали яких є у позивача і можуть бути надані суду для огляду), у будинку була зареєстрована неповнолітня дитина. Підготовкою документів для правочину готував ОСОБА_3 , а їй було озвучено лише день та годину на яку потрібно прийти до нотаріуса. Згідно свідчень працівника ЖРЕП ОСОБА_8 , вона особисто вносила в комп`ютер інформацію про реєстрацію дитини в будинку за адресою АДРЕСА_1 , що також доводить факт реєстрації неповнолітньої дитини в будинку. Просить відмовити в задоволенні апеляційної скарги в повному обсязі, рішення суду першої інстанції залишити без змін. Заслухавши доповідача про суть оскаржуваного рішення, доводи апеляційної скарги, відзиву, дослідивши матеріали справи, колегія вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню, з наступних підстав. Рішення суду першої інстанції переглядається в частині визнання недійсними договорів купівлі-продажу, в іншій частині не оскаржуються, а тому в апеляційному порядку не переглядається. Згідно із ч. 1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Статтею 263 ЦПК України встановлено, що судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим, тобто ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права, на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. Згідно зі статтею 264 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: 1) чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин, тощо. Зазначеним нормам рішення суду першої інстанції не відповідає. Частково задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив із доведеності позовних вимог, та зазначав, що спірні договори купівлі-продажу житлового будинку та земельної ділянки суперечать інтересам неповнолітньої дитини та не були спрямовані на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ними. Колегія суддів не погоджується з висновками суду першої інстанції, виходячи з наступного. Судом установлено, що 16.11.2016 року позивачка ОСОБА_1 отримала від третьої особи ОСОБА_3 кошти в сумі 100000 доларів США, які зобов`язалась повернути до 31.12.2018 року. Рішенням Шевченківського районного суду м. Чернівці від 21.10.2019 року (т.1а.с.222-224), яке залишено без змін постановою Чернівецького апеляційного суду від 16.01.2020 року (т.1 а.с.225-226), позовні вимоги ОСОБА_3 задоволено, згідно розписки від 16.11.2016 року, стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_3 кошти в розмірі 100000 доларів США. Із встановлених судами обставин даної справи, така обставина, як здійснення вказаної позики під заставу спірного будинку та земельної ділянки, відсутня. Відповідно до ч.4 ст.82 ЦПК України, обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом. Як вбачається з наявної в матеріалах справи ксерокопії договору купівлі-продажу, 16.11.2016 року між позивачкою ОСОБА_1 та відповідачкою ОСОБА_2 укладено договір купівлі-продажу земельної ділянки (т.2 а.с.2-3), згідно з яким позивачка передала за плату, а відповідачка прийняла у власність земельну ділянку для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд, площею 0,1000 га, що розташована по АДРЕСА_1 . Із ксерокопії договору купівлі-продажу, вбачається, що 16.11.2016 року між позивачкою ОСОБА_1 та відповідачкою ОСОБА_2 укладено договір купівлі-продажу житлового будинку (т.2 а.с.42-43), згідно з яким позивачка передала за плату, а відповідачка прийняла у власність житловий будинок з належними до нього будівлями та спорудами по АДРЕСА_1 . Згідно з частиною першою статті 627 ЦК України відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості. Договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору (частина перша статті 638 ЦК України). Частиною другою статті 207 ЦК України передбачено, що правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами). Відповідно до частини першої статті 204 ЦК України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним. Відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. У постанові Великої Палати Верховного Суду від 14 листопада 2018 року у справі № 2-383/2010 (провадження № 14-308цс18) зроблено висновок, що стаття 204 ЦК України закріплює презумпцію правомірності правочину. Ця презумпція означає, що вчинений правочин вважається правомірним, тобто таким, що породжує, змінює або припиняє цивільні права й обов`язки, доки ця презумпція не буде спростована, зокрема, на підставі рішення суду, яке набрало законної сили. У разі не спростування презумпції правомірності договору всі права, набуті сторонами правочину за ним, повинні безперешкодно здійснюватися, а обов`язки, що виникли внаслідок укладення договору, підлягають виконанню. Згідно зі статтею 16 ЦК України визнання правочину недійсним є одним з передбачених законом способів захисту цивільних прав та інтересів осіб, а загальні вимоги щодо недійсності правочину передбачені статтею 215 цього Кодексу. Частиною першою статті 215 ЦК України передбачено, що підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Відповідно до вимог частини 1 статті 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Як роз`яснив Пленум Верховного Суду у пункті 3 постанови від 18 грудня 2009 року №14 «Про судове рішення у цивільній справі», суд розглядає цивільні справи в межах заявлених позивачем вимог та зазначених і доведених ним обставин. За змістом статей 43 та 49 ЦПК України позивач самостійно визначає предмет позову та на власний розсуд розпоряджається своїми правами щодо предмета позову. При цьому згідно з пунктом 5 частини 3 статті 175 ЦПК України підставами позову є обставини, якими позивач обґрунтовує вимоги, а не саме по собі посилання на певну норму закону. Підставою для звернення до суду з даним позовом є невідповідність оспорюваних договорів купівлі-продажу загальним підставам дійсності правочинів, зазначених у частині 5 статті 203 ЦК України, оскільки позивач ОСОБА_1 зазначає, що вона не мала на меті укладення договорів купівлі-продажу належного їй єдиного житла та земельної ділянки, а тільки передавала їх в заставу під грошове зобов`язання, згідно розписки від 16.11.2016 року. Відповідно до частини першої статті 202 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Згідно з положеннями статей 626-628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Сторони є вільними в укладенні договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства. За договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму (статті 655 ЦК України). Обов`язковою (істотною) умовою договору купівлі-продажу житлового будинку (квартири) або іншого нерухомого майна відповідно до статті 657 ЦК України є укладання його в письмовій формі, нотаріальне посвідчення та державна реєстрація. Статтею 203 ЦК України передбачено, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом. За змістом частини п`ятої статті 203 ЦК України правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним. Укладення договору, який за своїм змістом суперечить вимогам закону, оскільки не спрямований на реальне настання обумовлених ним правових наслідків, є порушенням частин першої та п`ятої статті 203 ЦК України, що за правилами статті 215 цього Кодексу є підставою для визнання його недійсним відповідно до статті 234 ЦК України. Вирішуючи спір про визнання угоди недійсною, суд з`ясовує наявність тих обставин, з якими закон пов`язує визнання угоди недійсною і настання певних юридичних наслідків. Так, відповідно до пункту 1 оспорюваного договору купівлі-продажу житлового будинку продавець ОСОБА_1 передала за плату, а покупець ОСОБА_2 прийняла у власність житловий будинок з належними до нього господарськими будівлями та спорудами, що знаходяться АДРЕСА_1, розташований на земельній ділянці для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель та споруд, площею 0,1000 га.,кадастровий номер - 7310136300:20:001:0356, що перебуває у власності продавця (а.с.42-43 т.2). Згідно пункту 3 цього договору за погодженням сторін продаж житлового будинку вчинено за 230498,00 гривень, які перераховані покупцем на розрахунковий рахунок продавця, до підписання цього договору. У пункті 4 цього договору зазначено, що своїм підписом під цим договором продавець підтверджує факт повного розрахунку за придбаний житловий будинок і відсутність щодо покупця будь-яких претензій майнового характеру. Пунктом 16 договору визначено, що даний договір укладається за згодою чоловіка продавця ОСОБА_9 , справжність підпису на заяві якої засвідчено нотаріусом, що посвідчила даний договір 16 листопада 2016 року за р.№.14748. Договір складений в двох примірниках, з яких один залишається у нотаріуса, інший видається покупцю (пункт 21). Як вбачається з договору купівлі-продажу земельної ділянки, п.1. продавець ОСОБА_1 передала за плату, а покупець ОСОБА_2 прийняла у власність земельну ділянку для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель та споруд, площею 0,1000 га, яка розташована за адресою АДРЕСА_1 . Кадастровий номер земельної ділянки 7310136300:20:001:0356 (а.с.2-3 т.2). Згідно пункту 2. продаж земельної ділянки вчинено за 54100,80 гривень, які продавець отримав від покупця повністю до підписання цього договору. В преамбулі оспорюваних договорів зазначено, що сторони попередньо ознайомлені з вимогами цивільного законодавства щодо недійсності правочинів, перебуваючи при здоровому розумі, ясній пам`яті, та діючи добровільно, розуміють значення своїх дій, без будь-якого до того примусу уклали договори купівлі-продажу. Зазначені договори купівлі-продажу посвідчені Макеєвою Н.В., приватним нотаріусом Чернівецького міського нотаріального округу. Договір підписано сторонами у присутності нотаріуса, який встановив особу сторін, їх дієздатність, та належність ОСОБА_1 відчужуваного майна. Враховуючи наведене колегія суддів приходить до висновку, що в момент підписання договорів купівлі-продажу житлового будинку та земельної ділянки від 16 листопада 2016 року особи, які його підписали, мали необхідний обсяг цивільної дієздатності, їх волевиявлення було вільним і відповідало їх внутрішній волі. Правочин був вчинений у формі, встановленій законом, посвідчений нотаріально та зареєстрований у встановленому порядку. Правочин був спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним, про що зазначено в договорі. Відповідно до глави 6 розділу I Інструкції про порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, затвердженої наказом Міністерства юстиції України від 22 лютого 2012 року № 296/5, нотаріус зобов`язаний установити волевиявлення особи, яка звернулась за вчиненням нотаріальної дії, та встановити дійсні наміри кожної із сторін до вчинення правочину, який він посвідчує, а також відсутність у сторін заперечень щодо кожної з умов правочину. Установлення дійсних намірів кожного з учасників правочину здійснюється шляхом встановлення нотаріусом однакового розуміння сторонами значення, умов правочину та його правових наслідків для кожної із сторін. Установлення дійсних намірів однієї із сторін правочину може бути здійснено нотаріусом за відсутності іншої сторони. Правочин посвідчується нотаріусом, якщо кожна із сторін однаково розуміє значення, умови правочину та його правові наслідки, про що свідчать особисті підписи сторін на правочині. Позивачем не доведено, що договори купівлі-продажу житлового будинку та земельної ділянки суперечить ЦК України, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства. Зі змісту оспорюваних договір чітко вбачається, що ОСОБА_1 була обізнана зі змістом договорів купівлі-продажу, які вона добровільно уклала та підписала, чоловік ОСОБА_9 надав нотаріусу письмову згоду дружині ОСОБА_1 на продаж належних їм житлового будинку та земельної ділянки, тому такі обставини виключають передбачені статтею 230 ЦК України підстави для визнання договору недійсним. Помилковим є висновок суду першої інстанції про відсутність будь-яких доказів щодо сплати покупцем коштів за спірними договорами, та спростовується змістом договору. оскільки п.3 договору купівлі-продажу земельної ділянки від 16.11.2016 року та п.4 договору купівлі-продажу житлового будинку від 16.11.2016 року, засвідчено, що своїм підписом під цим договором продавець підтверджує факт повного розрахунку за проданий житловий будинок та земельну ділянку і відсутність щодо покупця будь-яких претензій майнового характеру. Даний договір підписаний сторонами, засвідчений нотаріусом, і жодних зауважень чи доповнень сторони не заявляли. Позивачем дії нотаріуса, по укладенню договорів купівлі - продажу житлового будинку та земельної ділянки, в установленому законом порядку не оскаржено. Крім того, воля позивача на продаж будинку та земельної ділянки зафіксована у нотаріально посвідченому договорі купівлі-продажу, а посилання на тримання коштів в борг від третьої особи, не підтверджує недійсність оспорюваних договорів купівлі-продажу і не свідчить про намір ОСОБА_1 та ОСОБА_2 вчинити інший правочин, ніж той, який ними фактично вчинений. Суд першої інстанції дійшов помилкового висновку, що оспорювані договори купівлі-продажу житлового будинку та земельної ділянки не спрямовані на реальне настання правових наслідків, а тому їх слід визнати недійсними, оскільки колегія суддів врахуючи положення статей 203, 215 ЦК України, з врахуванням поданих доказів, обґрунтувань позову та дослідження матеріалів справи, встановлює відсутність обставин, які б свідчили про те, що укладення оспорюваних правочинів не було спрямоване на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним, тому приходить до висновку про відсутність підстав, передбачених ч. 5 ст. 203 ЦК України для задоволення позовних вимог. Обґрунтованими є доводи апеляційної скарги про те, що судом першої інстанції не надано оцінку доказам, які підтверджують вчинення покупцем дій, як нового власника майна, щодо використання та розпорядження придбаним будинком, що і стало однією із підстав для задоволення позовних вимог, оскільки як вбачається з п.13 оскаржуваного договору купівлі-продажу житлового будинку продавець зобов`язується знятись з реєстраційного обліку постійного місця проживання, зняти з реєстраційного обліку постійного місця проживання членів своєї сім`ї, а також звільнити будинок від особистих речей та передати ключі від будинку до 01 грудня 2016 року. Через зловживання своїми обов`язками та не бажанням добровільно залишити будинок позивачкою та її донькою, в лютому 2019 року ОСОБА_2 було подано позов про виселення колишнього власника та членів його сім`ї, у зв`язку з укладенням договору купівлі-продажу, що свідчить про вчинення покупцем дій, як нового власника майна, щодо використання та розпорядження придбаним будинком Судом першої інстанції зазначено, що фактичної передачі майна не відбулося, що також є підставою для визнання недійсними договорів купівлі-продажу, однак колегія суддів з таким висновком не погоджується, оскільки в чинному законодавстві відсутні норми, які б після укладення договорів купівлі-продажу зобов`язували нового власника проживати та користуватися цим будинком. Щодо доводів апеляційної скарги про порушення судом першої інстанції норм процесуального права, а саме долучення до матеріалів справи будинкової книги, зміст якої в подальшому використано для висновку про наявність порушених права неповнолітньої дитини, після закриття підготовчого провадження, без обґрунтувань поважності причин пропуску строків для його подання, то колегія судді зазначає наступне. За змістом ст. 189 ЦПК України, завданнями підготовчого провадження є остаточне визначення предмета спору та характеру спірних правовідносин, позовних вимог та складу учасників судового процесу; з`ясування заперечень проти позовних вимог; визначення обставин справи, які підлягають встановленню, та зібрання відповідних доказів; вирішення відводів; визначення порядку розгляду справи; вчинення інших дій з метою забезпечення правильного, своєчасного і безперешкодного розгляду справи по суті. Відповідно до ст. 126 ЦПК України, право на вчинення процесуальної дії втрачається із закінченням строку, встановленого законом або судом. Документи, подані після закінчення процесуальних строків, залишаються без розгляду, крім випадків, передбачених цим Кодексом. У відповідності до ст. 127 ЦПК України, суд за заявою учасника справи поновлює пропущений процесуальний строк, встановлений законом, якщо визнає причини його пропуску поважними, крім випадків, коли цим Кодексом встановлено неможливість такого поновлення. Встановлений судом процесуальний строк може бути продовжений судом за заявою учасника справи, поданою до закінчення цього строку, чи з ініціативи суду. В порушення вищезазначених вимог суд першої інстанції, порушуючи норми процесуального права, після закінчення підготовчого провадження та підготовчого судового засідання, без зазначення причини пропуску строку для подання таких документів у підготовчому провадженні, долучив до матеріалів справи будинкову книгу. Згідно з ч. 1 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Згідно з ч. 1 ст. 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Як закріплено в ч. 2 ст. 76 ЦПК України, предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Згідно частиною 1 ст. 80 ЦПК України достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Отже, долучена до матеріалів справи будинкова книга не може вважатися належним доказом по справі, на підставі якого слід робити відповідні висновки. Обґрунтованими та підставними є доводи апеляційної скарги щодо відсутності порушення прав неповнолітньої дитини під час укладення спірних договорів купівлі-продажу, враховуючи наступне. Відповідно до статті 12 Закону України «Про основи соціального захисту бездомних громадян та безпритульних дітей» держава охороняє і захищає права та інтереси дітей під час вчинення правочинів щодо нерухомого майна. Неприпустиме зменшення або обмеження прав та інтересів дітей під час вчинення будь-яких правочинів щодо жилих приміщень. Органи опіки та піклування здійснюють контроль за дотриманням батьками та особами, які їх замінюють, житлових прав і охоронюваних законом інтересів дітей відповідно до закону. Для вчинення будь-яких правочинів щодо нерухомого майна, право власності на яке або право користування яким мають діти, необхідний попередній дозвіл органів опіки та піклування, що надається відповідно до закону. За змістом цієї норми закону, а також статей 17, 18 Закону України «Про охорону дитинства», статті 177 СК України дбати про збереження та використання майна дитини в її інтересах - обов`язок батьків. З метою гарантування декларованого державою пріоритету інтересів дитини закон передбачає додаткові засоби контролю з боку держави за належним виконанням батьками своїх обов`язків, установлюючи заборону для батьків малолітньої дитини та осіб, які їх замінюють, вчиняти певні правочини щодо її майнових прав без попереднього дозволу органу опіки та піклування. Відповідно до частини другою статті 177 СК України батьки малолітньої дитини не мають права без дозволу органу опіки та піклування вчиняти такі правочини щодо її майнових прав: укладати договори, які підлягають нотаріальному посвідченню та (або) державній реєстрації, в тому числі договори щодо поділу або обміну житлового будинку, квартири; видавати письмові зобов`язання від імені дитини; відмовлятися від майнових прав дитини. Згідно з частинами четвертою, п`ятою статті 177 СК України орган опіки та піклування проводить перевірку заяви про вчинення правочину щодо нерухомого майна дитини та надає відповідний дозвіл, якщо в результаті вчинення правочину буде гарантоване збереження права дитини на житло. Відповідно до частини шостої статті 203, частини першої статті 215 ЦК України правочин, що вчинений батьками (усиновлювачами) і суперечить правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей, може бути визнаний судом недійсним. Такий правочин є оспорюваним. Отже, вчинення батьками неповнолітньої дитини певного правочину за відсутності попереднього дозволу органу опіки та піклування порушує установлену статтею 177 СК України заборону. Правочин, що вчинений батьками (усиновлювачами) стосовно нерухомого майна, право власності на яке чи право користування яким мають діти, за відсутності обов`язкового попереднього дозволу органу опіки та піклування може бути визнаний судом недійсним (частина шоста статті 203, частина перша статті 215 ЦК України) за умови, якщо буде встановлено, що оспорюваний правочин суперечить правам та інтересам дитини, звужує обсяг існуючих майнових прав дитини та/або порушує охоронювані законом інтереси дитини, зменшує або обмежує права та інтереси дитини щодо жилого приміщення, порушує гарантії збереження права дитини на житло. Сам по собі факт відсутності обов`язкового попереднього дозволу органу опіки та піклування на укладення оспорюваного правочину, не є безумовною підставою для визнання його недійсним. Відповідний правовий висновок викладений у постанові Верховного Суду від 20 березня 2019 року у справі № 1612/2343/12 (провадження № 61-6301св18), та постанові Верховного Суду від 07.12.2020 року у справі №201/3817/18 (провадження 61-22364св19). Системне тлумачення вказаних вище норм матеріального права дає підстави дійти висновку, що органи опіки та піклування надають згоду на відчуження будинку, квартири, якщо таке відчуження здійснюється батьками або особами, які їх замінюють. Судом першої інстанції встановлено, що у позивачки ОСОБА_1 є неповнолітня донька ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , яка станом на день укладення спірних договорів купівлі-продажу земельної ділянки та житлового будинку була малолітньою. Відповідно до довідки КЖРЕП №5 від 16.11.2016 року (т.2 а.с.46), яка надавалась для укладення договорів, по АДРЕСА_1 зареєстровано двоє осіб: позивачка ОСОБА_1 та повнолітня донька ОСОБА_6 , однак в даній довідці відсутня інформація про реєстрацію та проживання неповнолітньої ОСОБА_4 . Наведена довідка, на час розгляду справи, ніким не спростована і не оскаржена. Відповідно до повідомлення КЖРЕП №5 від 30.07.2020 року (т.1 а.с.244), ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , згідно паспортного обліку КЖРЕП №5 по АДРЕСА_1 на даний час не зареєстрована і не була зареєстрована. В обґрунтування задоволення позовних вимог суд першої інстанції в своєму рішення посилається на довідку КЖРЕП №5 від 20.04.2015 року (т.1 а.с.108) та довідку КЖРЕП №5 від 20.10.2016 року (т.1 а.с.109), з яких вбачається, що неповнолітня ОСОБА_4 станом на 01 жовтня 2016 року була зареєстрована по АДРЕСА_1 . Однак, у матеріалах справи (а.с.199-200 т.2) міститься довідка відділу ведення реєстру територіальної громади міста Чернівців Чернівецької міської ради від 01.02.2021 року за №20/01-27/70, за відомостями якого з 04 квітня 2016 року і станом на 01.02.2021 року стосовно ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , дії з реєстрації або зняття з реєстрації місця проживання за адресою АДРЕСА_1 та будь-якою іншою адресою відділом не здійснювалися. Заяви/документи щодо виконання таких дій до відділу не надходили. Інформація стосовно місця проживання ОСОБА_4 в період 2016-2020 років у відділі відсутня. Разом з тим, колегія суддів зазначає, що ОСОБА_1 своєю нотаріально звіреною заявою від 16.11.2016 року, підтвердила, що укладений договір купівлі-продажу житлового будинку не порушує права та інтереси неповнолітніх, малолітніх та інших осіб. У вказаному будинку малолітні, неповнолітні діти не зареєстровані, не проживають та права користування даною часткою будинку не мають, що підтверджується довідкою виданою КЖРЕП №5 від 16.11.2016 року. Тобто станом на 16 листопада 2016 року, ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , в житловому будинку по АДРЕСА_1 зареєстрованою не була, доказів постійного проживання неповнолітньої доньки разом з позивачкою, у спірному будинку на час укладення договорів матеріали справи не містять. У постанові Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 10 квітня 2019 року у справі № 390/34/17 (провадження № 61-22315сво18) зроблено висновок про те, що добросовісність (пункт 6 статті 3 ЦК України) - це певний стандарт поведінки, що характеризується чесністю, відкритістю і повагою інтересів іншої сторони договору або відповідного правовідношення. Доктрина venire contra faktum proprium (заборона суперечливої поведінки) базується на римській максимі - «non concedit venire contra faktum proprium» (ніхто не може діяти всупереч своїй попередній поведінці). В основі доктрини venire contra faktum proprium знаходиться принцип добросовісності. Поведінкою, яка суперечить добросовісності та чесній діловій практиці, є, зокрема, поведінка, що не відповідає попереднім заявам або поведінці сторони, за умови, що інша сторона, яка діє собі на шкоду, розумно покладається на них. Суд першої інстанції дійшов помилкового висновку про задоволення позовних вимог, так як спірні правочини суперечать інтересам неповнолітньої дитини, оскільки позивачем не доведено порушення прав неповнолітньої доньки на спірний житловий будинок. Неправдиве повідомлення батьками, які є одночасно законними представниками неповнолітньої або малолітньої особи, про відсутність прав дитини на майно, не може бути підставою для визнання договору купівлі-продажу недійсними за позовом батьків, які зловживали своїми правами законних представників дитини, а може спричинити інші наслідки, передбачені законодавством, які застосовуються органами опіки та піклування. Колегія суддів погоджується із доводами апеляційної скарги, що маючи належним чином оформлену довідку ЖРЕП №5 нотаріус не зобов`язаний витребовувати згідно Порядку №296/5 інші документи, та брати до уваги зміст паспорту позивачки, який являється документом, що посвідчує особу, а не підтверджує право власності чи користування нерухомим майном неповнолітніми особами чи їх проживання у будинку. Доводи апеляційної скарги спростовують висновки суду першої інстанції про часткове задоволення позовних вимоги ОСОБА_1 і дають підстави для висновку, що судом при розгляді справи неправильно застосовано норми матеріального права, які регулюють спірні правовідносини, та порушено норми процесуального права. Оскільки суд першої інстанції надав неналежну юридичну оцінку обставинам справи, ухвалив оскаржуване рішення з неправильним застосуванням норм матеріального права і порушенням норм процесуального права, апеляційну скаргу слід задовольнити, а рішення в оскаржуваній частині слід скасувати та ухвалити нове судове рішення про відмову в задоволенні позову в цій частині. Відповідно до ч. 13 ст. 141 ЦПК України якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат. Отже, з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 слід стягнути судовий збір за подачу нею апеляційної скарги в сумі 4611 гривень. Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними. Залежно від характеру рішення. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, №63566/00№23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року). Керуючись ст.ст. 374, 376 ЦПК України, апеляційний суд,-

ПОСТАНОВИВ: Апеляційну скаргу ОСОБА_2 задовольнити. Рішення Шевченківського районного суду м. Чернівці від 18 березня 2021 року в частині визнання недійсним договору купівлі-продажу житлового будинку по АДРЕСА_1 серія НВІ 509481-509482, та договору купівлі-продажу земельної ділянки по АДРЕСА_1 серія НВІ 509483-509484, які укладено між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , посвідчені приватним нотаріусом Чернівецького міського нотаріального округу Макеєвою Н.В. 16 листопада 2016 року (реєстровий номер 14750, та 14751), скасувати. В задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , треті особи без самостійних вимог: ОСОБА_3 , приватний нотаріус Чернівецького міського нотаріального округу Макеєва Надія Василівна, Служба у справах дітей Чернівецької міської ради, про визнання правочинів удаваними та недійсними, в частині визнання недійсним договору купівлі-продажу житлового будинку по АДРЕСА_1 серія НВІ 509481-509482, та договору купівлі-продажу земельної ділянки по АДРЕСА_1 серія НВІ 509483-509484, які укладено між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , посвідчені приватним нотаріусом Чернівецького міського нотаріального округу Макеєвою Н.В. 16 листопада 2016 року (реєстровий номер 14750, та 14751), відмовити. Стягнути з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 4611 гривень витрат, пов`язаних зі сплатою судового збору за подачу апеляційної скарги. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, але може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту судового рішення. Дата складання повного тексту постанови 27 травня 2021 року. Головуючий А.І. Владичан Судді: Н.К. Височанська І.Н. Лисак