Постанова 4824 № 755/11208/17

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ПОСТАНОВА І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И 28 липня 2020 року м. Київ справа № 755/11208/17 провадження № 22-ц/824/7853/2020 Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого судді - Кравець В.А.(суддя-доповідач), суддів - Стрижеуса А.М., Шкоріної О.І. за участю секретаря судового засідання - Парфенюк В.А. учасники справи: позивач - ОСОБА_1 відповідачі - ОСОБА_2 , ОСОБА_3 треті особи - приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Падалка Роман Олегович, Реєстраційна служба Головного територіального управління юстиції у м. Києві розглянув у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу позивача ОСОБА_1 на рішення Дніпровського районного суду м. Києва від 20 лютого 2020 року у складі судді Гончарука В.П. у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , треті особи: приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Падалка Роман Олегович, Реєстраційна служба Головного територіального управління юстиції у м. Києві про визнання договору купівлі-продажу удаваним, - В С Т А Н О В И В: У липні 2017 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом, в якому просила визнати удаваним договір купівлі-продажу квартири від 14 січня 2016 року, укладений між ОСОБА_1 та ОСОБА_3 , посвідчений ПН КМНО Падалкою Р.О. та зареєстрований за №124; скасувати реєстраційний запис №12928491 від 14 січня 2016 року про реєстрацію за ОСОБА_3 права власності на квартиру АДРЕСА_1 ; зобов`язати Реєстраційну службу ГТУЮ у м. Києві внести до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно запис про скасування реєстраційного запису №12928491 від 14 січня 2016 року. В обґрунтування позовних вимог зазначала, що 14 січня 2016 року між ОСОБА_1 , інтереси якої представляла ОСОБА_2 на підставі довіреності від 06.01.2016 року, та відповідачем ОСОБА_3 укладено договір купівлі-продажу квартири АДРЕСА_1 , посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Падалкою Р.О. та зареєстрований за №124. Пунктом 11 договору визначено, що продаж квартири здійснено за 663 000 грн. Розрахунок здійснено у безготівковій формі шляхом перерахування коштів з рахунку покупця, відкритого в ПАТ «КГС Банк» м. Києва, на рахунок продавця, відкритий у тому ж банку. Вказувала, що всупереч п. 11 указаного договору жодних грошових коштів за продаж спірної квартири не отримувала, будь-яких банківських рахунків для отримання перерахунку грошових коштів за дане нерухоме майно не відкривала. Зауважувала, що одночасно з договором купівлі продажу, укладеному між ОСОБА_2 , яка діяла від імені ОСОБА_1 , та ОСОБА_3 укладено попередній договір від 14 січня 2016 року, предметом якого є зворотнє відчуження спірної квартири. У попередньому договорі зазначена сума продажу квартири у розмірі 167 960 грн, що на момент укладення договору еквівалентно 6 460 дол. США. Також п. 9 даного договору передбачено, що в якості забезпечення зобов`язання за цим договором позивач повинен передати в якості завдатку ОСОБА_3 грошову суму частками по 4 810 грн, що еквівалентно 185 дол. США за шість щомісячних платежів з 14 лютого 2016 року по 12 липня 2016 року, а також 139 100 грн , що еквівалентно 5 350 дол. США до 14 липня 2016 року. Позивачем умови попереднього договору виконано та сплачено відповідачу суму в розмірі 6 460 доларів США, на підтвердження чого долучено до матеріалів справи відповідні розписки. Стверджувала, що мала намір отримати грошові кошти у сумі 167 960 грн у позику, проте відповідачами приховано відносини позики під договором купівлі-продажу квартири та попереднім договором купівлі-продажу. Зазначала, що вказані обставини не відповідали внутрішній волі ОСОБА_1 та відомі їй не були. Уважала укладені правочини удаваними, відповідно до ч.1 ст. 235 ЦК України, оскільки між сторонами відсутні будь-які розрахунки за договором купівлі-продажу; існує суттєва розбіжність ціни договорів, а саме, 663 000 грн визначено договором купівлі-продажу та 167 960 грн визначено попереднім договором; однією датою укладено два правочини, спрямовані на досягнення протилежних юридичних результатів. Наголошувала на тому, що договір купівлі-продажу квартири не спрямований на досягнення правових наслідків, що ним обумовлені, його положення не відповідають волі сторін, що його уклали, та фактично є приховуванням договору позики під заставу нерухомого майна. Рішенням Дніпровського районного суду м. Києва від 20 лютого 2020 року у задоволенні позову відмовлено. Не погоджуючись з указаним рішенням, 30 березня 2020 року ОСОБА_1 звернулась до суду з апеляційною скаргою, в якій просить оскаржуване рішення скасувати та ухвалити нове рішення про задоволення позову у повному обсязі. Апеляційну скаргу мотивує тим, що рішення суду першої інстанції є незаконним, необґрунтованим, прийнятим без з`ясування всіх обставин справи, з неправильним застосуванням норм матеріального та процесуального права. Указує, що факт законності набуття відповідачем ОСОБА_3 права власності на спірну квартиру не є предметом розгляду даної справи, у зв`язку з чим наведені судом першої інстанції твердження з приводу того, що ОСОБА_3 набув право власності на спірне майно на законних підставах, не стосуються предмету доказування. Зазначає, що судом першої інстанції здійснено аналіз як договору купівлі-продажу, так і попереднього договору, проте не співставлено положення даних договорів щодо вартості майна та дати їх укладення. Окрім того, на думку апелянта, судом першої інстанції не надано оцінки п. 7 договору купівлі-продажу та п. 1 попереднього договору купівлі-продажу, що суперечать один одному, оскільки за основним договором ОСОБА_1 має звільнити квартиру до 14 липня 2016 року, а за попереднім договором купівлі-продажу відповідач має звільнити квартиру до тієї ж дати. Звертає увагу колегії суддів на те, що ОСОБА_2 не розуміла наслідків оформлення позики через укладення двох договорів та добросовісно вважала, що виконує волю матері ОСОБА_1 на отримання в борг грошових коштів у сумі 5 000 дол. США під заставу квартири АДРЕСА_1 . З огляду на вказане, твердження суду про розуміння повіреною правових наслідків укладення договору купівлі - продажу від мені позивача вважає хибним. Також зауважує, що в оскаржуваному рішенні відсутня правова оцінка графіку платежів, який вміщено у попередньому договорі купівлі-продажу та який, на думку позивача, свідчить про оформлення відносин позики. 25 травня 2020 року на адресу апеляційного суду надійшов відзив на апеляційну скаргу від представника відповідача, в якому останній просить залишити апеляційну скаргу без задоволення, рішення суду першої інстанції - без змін, оскільки уважає, що оскаржуване рішення ухвалено на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин справи відповідно до норм матеріального права та з дотриманням норм процесуального права. Інші учасники справи не скористалися своїм процесуальним правом на подання відзиву на апеляційну скаргу, заперечень змісту та вимог апеляційної скарги до суду апеляційної інстанції не направили. Представник позивача в судовому засіданні апеляційну скаргу підтримав та просив задовольнити з підстав, наведених у скарзі. ОСОБА_2 підтримала вимоги апеляційної скарги. ОСОБА_3 та його представник у судовому засіданні проти апеляційної скарги заперечували та просили залишити скаргу без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін. Інші учасники справи у судове засідання не з`явилися, своїх представників не направили, про дату, час та місце розгляду справи повідомлялись належним чином, причини неявки не повідомили, клопотання про відкладення розгляду справи до апеляційного суду не надходили. Відповідно до частини другої статті 372 ЦПК України неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи, а тому колегією суддів вирішено розглядати справу за відсутності осіб, що не з`явилися. Заслухавши доповідь судді-доповідача Кравець В.А., обговоривши доводи апеляційної скарги, перевіривши законність і обґрунтованість ухваленого рішення, колегія суддів доходить висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав. Відмовляючи у задоволенні позову, суд виходив з того, що позивачем не було доведено факту укладення договору купівлі-продажу з метою приховання договору позики під заставу нерухомого майна. При цьому, позивачем отримано грошові кошти за договором купівлі-продажу спірної квартири, а укладання оспорюваного договору купівлі-продажу квартири та попереднього договору в один день і між тими самими сторонами не суперечить вимогам чинного законодавства. Висновок суду відповідає обставинам справи та ґрунтується на вимогах закону. Частиною 1 статті 367 ЦПК України визначено, що суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Судом установлено, що 14 січня 2016 року між ОСОБА_1 , інтереси якої представляла ОСОБА_2 , та ОСОБА_3 укладено договір купівлі-продажу квартири АДРЕСА_1 , посвідчений приватним нотаріусом КМНО Падалка Р.О. ОСОБА_2 діяла в інтересах ОСОБА_1 на підставі нотаріально посвідченої довіреності від 06 січня 2016 року. На момент укладання оспорюваного правочину вказана довіреність була чинною. За пунктом 1 договору купівлі-продажу продавець передає у власність покупця, а покупець приймає у власність квартиру за номером АДРЕСА_1 . Пунктом 11 договору встановлено, що за домовленістю сторін продаж квартири здійснено за 663 000 грн. Розрахунок між сторонами здійснюється у безготівковій формі шляхом перерахування коштів з рахунку покупця, відкритого в ПАТ «КСГ Банк» м. Києва, на рахунок продавця, відкритий в ПАТ «КСГ Банк» м. Києва. У пункті 12 договору сторони заявили про повний розрахунок за продану квартиру. Підписання цього договору продавцем є підтвердженням факту повного розрахунку за продану квартиру та свідчить про відсутність у продавця по відношенню до покупця будь-яких претензій фінансового характеру. Пунктом 7 договору передбачено, що продавець сплатив всі комунальні та інші послуги. В квартирі ніхто не зареєстрований (прописаний). Продавець зобов`язується передати ключі від квартири і звільнити вищевказану квартиру до 14 липня 2016 року включно. Правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним (стаття 204 ЦК України). Згідно з частиною першою статті 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Відповідно до частин першої-п`ятої статті 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним. Відповідно до статті 235 ЦК України удаваним є правочин, який вчинено сторонами для приховання іншого правочину, який вони насправді вчинили. Якщо буде встановлено, що правочин був вчинений сторонами для приховання іншого правочину, який вони насправді вчинили, відносини сторін регулюються правилами щодо правочину, який сторони насправді вчинили. За удаваним правочином (стаття 235 ЦК України) сторони умисно оформляють один правочин, але між ними насправді встановлюються інші правовідносини. На відміну від фіктивного правочину, за удаваним правочином права та обов`язки сторін виникають, але не ті, що випливають зі змісту правочину. Установивши під час розгляду справи, що правочин вчинено з метою приховати інший правочин, суд на підставі статті 235 ЦК України має визнати, який правочин насправді вчинили сторони, та вирішити спір із застосуванням норм, що регулюють цей правочин. Якщо правочин, який насправді вчинено, суперечить закону, суд ухвалює рішення, в якому встановлює нікчемність цього правочину або визнає його недійсним. Вказані висновки викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 23 січня 2019 року у справі № 522/14890/16-ц. ОСОБА_1 стверджувала, що оспорений договір купівлі-продажу нерухомого майна, укладений від її ім`я ОСОБА_2 з ОСОБА_3 , є удаваним. Заявляючи вимогу про визнання правочину удаваним, позивач має довести: факт укладення правочину, що, на його думку, є удаваним; спрямованість волі сторін в удаваному правочині на встановлення інших цивільно-правових відносин, ніж тих, що передбачені насправді вчиненим правочином, тобто відсутність у сторін іншої мети, ніж намір приховати насправді вчинений правочин; настання між сторонами інших прав та обов`язків, ніж тих, що передбачені удаваним правочином. За таким обставин, для визнання угоди удаваною позивачу необхідно надати відповідні докази, а суду - встановити, що обидві сторони договору діяли свідомо для досягнення якоїсь особистої користі, їх дії були направлені на досягнення інших правових наслідків і приховують іншу волю учасників. Статтею 655 ЦК України передбачено, що за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно у власність другій стороні (покупцеві), покупець приймає або зобов`язується прийняти майно і сплатити за нього певну грошову суму. Договір купівлі-продажу земельної ділянки, єдиного майнового комплексу, житлового будинку (квартири) або іншого нерухомого майна укладається у письмовій формі і підлягає нотаріальному посвідченню, крім договорів купівлі-продажу майна, що перебуває в податковій заставі (статті 657 ЦК України). Встановлено, що оскаржуваний договір купівлі-продажу укладено у письмовій формі і нотаріально посвідчено. Обґрунтовуючи свої вимоги ОСОБА_1 вказувала, що між нею та ОСОБА_3 фактично був укладений договір позики та саме з метою забезпечення виконання зобов`язань за договором позики ОСОБА_2 від її ім`я передала у власність ОСОБА_3 спірну квартиру, тому договір купівлі-продажу від 14 січня 2016 року є удаваним. Відповідно до статті 1046 ЦК України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов`язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками. Згідно із частиною другою статті 1047 ЦК України на підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей. Отже, письмова форма договору позики з огляду на його реальний характер є доказом не лише факту укладення договору, але й факту передачі грошової суми позичальнику. Статтею 202 ЦК України визначено, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Правочини можуть бути односторонніми та дво- чи багатосторонніми (договори). Відповідно до частин першої та другої статті 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами). Договір позики є одностороннім договором, оскільки після укладення цього договору всі обов`язки за ним, у тому числі повернення предмета позики або визначеної кількості речей того ж роду та такої ж якості, несе позичальник, а позикодавець набуває за цим договором тільки права. За своєю суттю розписка про отримання в борг грошових коштів є документом, який видається боржником кредитору за договором позики, підтверджуючи як його укладення, так і умови договору, а також засвідчуючи отримання боржником від кредитора певної грошової суми. Отже, досліджуючи боргові розписки чи договори позики, суди повинні виявляти їх справжню правову природу, незалежно від найменування документа, незважаючи на найменування документа, і залежно від установлених результатів робити відповідні правові висновки. Окрім того, частиною першою статті 1049 ЦК України встановлено, що за договором позики позичальник зобов`язаній повернути суму позики у строк та в порядок, що передбачені договором. Таким чином, розписка як документ, що підтверджує боргове зобов`язання, має містити умови отримання позичальником у борг грошових коштів із зобов`язанням їх повернення та дати отримання коштів. Відповідно до статей 1,3 Закону України «Про заставу» застава - це спосіб забезпечення зобов`язань, якщо інше не встановлено законом. В силу застави кредитор (заставодержатель) має право в разі невиконання боржником (заставодавцем) забезпеченого заставою зобов`язання одержати задоволення з вартості заставленого майна переважно перед іншими кредиторами. Застава виникає на підставі договору, закону або рішення суду. Заставою може бути забезпечена будь-яка дійсна існуюча або майбутня вимога, що не суперечить законодавству України, зокрема така, що випливає з договору позики, кредиту, купівлі-продажу, оренди, перевезення вантажу тощо. Застава може мати місце щодо вимог, які можуть виникнути у майбутньому, за умови, якщо є угода сторін про розмір забезпечення заставою таких вимог. Застава має похідний характер від забезпеченого нею зобов`язання. Згідно статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Уважаючи договір купівлі-продажу удаваним, позивач зазначала, що між сторонами відсутні будь-які розрахунки за договором купівлі-продажу; існує суттєва розбіжність ціни договорів, а саме, 663 000 грн визначено договором купівлі-продажу та 167 960 грн визначено попереднім договором; однією датою укладено два правочини, спрямовані на досягнення протилежних юридичних результатів. Разом з тим, відповідно до довідки, виданої ПАТ «КСГ Банк», 14 січня 2016 року на ім`я ОСОБА_1 було відкрито рахунок, який закрито 15 січня 2016 року (а.с.141 т.1). На вказаний рахунок були перераховані грошові кошти на загальну суму 663 000 грн - плата за квартиру АДРЕСА_1 відповідно до договору купівлі-продажу квартири від 14 січня 2016 року, посвідченого приватним нотаріусом КМНО Падалка Р.О., платник ОСОБА_3 (а.с.142 т. 1). На підтвердження відкриття поточного рахунку на ім`я ОСОБА_1 у матеріалах справи містяться копії банківських документів, а саме: заява про відкриття поточного рахунку на ім`я ОСОБА_1 , інтереси якої представляла ОСОБА_2 , від 14 січня 2016 року; анкета-заява про акцепт Публічної пропозиції ПАТ «КСГ Банк» на укладання договору про комплексне банківське обслуговування фізичних осіб від 14 січня 2016 року; заяви про переказ готівки від 14 січня 2016 року; платіжні доручення; заява про закриття поточного рахунку від 14 січня 2016 року (а.с. 187 - 199 т.1). В анкеті-заяві від 14 січня 2016 року в графі «передбачувані джерела надходження коштів та інших цінностей на рахунки клієнта» зазначено: «від продажу нерухомості». Частина зазначених коштів у розмірі 299 900 грн була отримана ОСОБА_1 , а інша частина - переведена третім особам: ОСОБА_5 у розмірі 299 900 грн та ОСОБА_6 у розмірі 63 200 грн, що підтверджується копіями платіжних доручень №№1, 2 від 14 січня 2016 року, а також заявою на видачу готівки №TR.55971.54.27 від 14 січня 2016 року. Вищевказані банківські документи підписані відповідачем по справі ОСОБА_2 . З метою встановлення належності підпису, вчиненого на банківських документах, ОСОБА_2 ухвалою Дніпровського районного суду м. Києва від 04 жовтня 2018 року за клопотаннями позивача та ОСОБА_2 призначено судово-почеркознавчу експертизу. Разом з тим, відповідно до Повідомлення про неможливість проведення експертизи від 24 травня 2019 року №19/17/3-61/СЕ/19, на клопотання експерта про надання необхідних для проведення експертизи документів та зразків підписів та почерку ОСОБА_2 відповідь не надійшла, у зв`язку з чим матеріали справи були повернуті в суд. Таким чином, судом першої інстанції вірно встановлено, що позивач та її представник не надали суду належних та допустимих доказів на спростування того, що зазначений банківський рахунок відкрився на ім`я позивача та грошові кошти у сумі 663 000 грн було отримано позивачем, а також того, що відповідач ОСОБА_2 укладала в інтересах ОСОБА_1 угоду з ПАТ «КСГ Банк» та підписувала вказані банківські документи. Окрім того, у розписках, які містяться в матеріалах справи (а.с. 10-12, 14 т. 1) та на які посилається позивач, зазначено про отримання ОСОБА_3 від ОСОБА_2 (представника ОСОБА_1 ) суми коштів в якості завдатку в рахунок оплати за квартиру згідно попереднього договору купівлі-продажу. Жодних доказів на підтвердження укладення між сторонами договору позики під заставу нерухомого майна, в якому б містились умови щодо отримання позичальником у борг грошових коштів із зобов`язанням їх повернути та дати отримання, а також існування зобов`язань, забезпечених заставою, позивачем не надано. Натомість, у пункті 8 оспорюваного договору купівлі-продажу від 14 січня 2016 року сторони стверджували, що вони однаково розуміють значення і умови цього договору та його правові наслідки; договір містить всі істотні умови, які є для нього вигідними, зрозумілими і відповідають реальним домовленостям; укладення цього договору відповідає їх інтересам; волевиявлення є вільним, усвідомленим і відповідає їх внутрішній волі; умови цього договору зрозумілі і відповідають реальній домовленості сторін; договір не носить характеру фіктивного та удаваного правочину, не приховує іншого правочину і спрямований на реальне настання наслідків, які обумовлені в ньому. Таким чином, ОСОБА_1 не довела наявність між сторонами зобов`язань за договором позики, які б могли забезпечуватись заставою, спрямованість волі сторін оспореного договору купівлі-продажу на встановлення інших цивільно-правових відносин, ніж тих, що передбачені насправді цим договором. Суд першої інстанції, установивши, що оскаржуваний договір купівлі-продажу укладено у письмовій формі і нотаріально посвідчено та на його підставі ОСОБА_3 видано свідоцтво про право власності на спірне нерухоме майно, а позивачем не доведено намір (волю) сторін укласти інший договір (договір позики), ніж той, який вони фактично уклали (договір купівлі-продажу), дійшов правильного висновку, що відсутні правові підстави для визнання недійсним договору купівлі-продажу від 14 січня 2016 року, укладеного між ОСОБА_1 , в інтересах якої діяла ОСОБА_2 , та ОСОБА_3 . Оскільки вимоги про скасування реєстраційного запису про реєстрацію права власності на спірну квартиру за ОСОБА_3 та зобов`язання внести запис до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно є похідними від визнання договору купівлі-продажу удаваним правочином, такі вимоги задоволенню не підлягають. Доводи апелянта, що укладення між сторонами в день вчинення оспорюваного правочину ще й попереднього договору купівлі-продажу спірної квартири, за яким сторони зобов`язуються укласти договір купівлі-продажу спірної квартири не пізніше 14 липня 2016 року та здійснити продаж квартири за 167 960 грн, викликає сумніви у спрямованості волі ОСОБА_1 на відчуження квартири і підтверджує пояснення останньої про існування між сторонами позикових зобов`язань, має характер припущення, оскільки воля позивача на продаж квартири зафіксована у нотаріально посвідченому договорі купівлі-продажу, а укладення зазначеного попереднього договору за відсутності інших доказів, окрім пояснень позивача та її доньки ОСОБА_2 , яка від імені ОСОБА_1 вчинила вказані правочини, не підтверджує недійсність оспорюваного договору купівлі-продажу і не свідчить про намір сторін вчинити інший правочин, ніж той, який ними фактично вчинений. Аналогічного висновку дійшов Верховний Суд у постанові від 22 квітня 2020 року у справі №334/4026/17. Отже, на підставі викладеного, колегія доходить висновку, що місцевий суд повно, всебічно та об`єктивно дослідив обставини справи, зібраним доказам дав вірну правову оцінку й ухвалив рішення, що відповідає вимогам закону. Таким чином, доводи апеляційної скарги на правильність висновків суду не впливають, оскільки спростовуються встановленими обставинами справи. Докази та обставини, на які посилається позивач в апеляційній скарзі, були предметом дослідження місцевим судом та додаткового правового аналізу не потребують, оскільки при їх дослідженні та встановленні місцевим судом були дотримані норми матеріального та процесуального права. Отже, суд першої інстанції всебічно і об`єктивно дослідив всі обставини справи, зібраним доказам дав вірну правову оцінку й постановив рішення, що відповідає вимогам закону. Згідно статті 375 ЦПК України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. За таких обставин, колегія суддів вважає, що підстави для скасування рішення суду першої інстанції з мотивів, викладених в апеляційній скарзі, відсутні, а отже, слід відмовити в задоволенні апеляційної скарги, а рішення суду першої інстанції залишити без змін. Керуючись статтями 367, 368, 374, 375, 381-384 ЦПК України, Київський апеляційний суд, - П О С Т А Н О В И В: Апеляційну скаргу позивача ОСОБА_1 - залишити без задоволення. Рішення Дніпровського районного суду м. Києва від 20 лютого 2020 року - залишити без змін. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення. Повне судове рішення складено «28» липня 2020року. Головуючий В.А. Кравець Судді А.М. Стрижеус О.І. Шкоріна