Постанова 4818 № 642/6512/20

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД __________________________________________________________________ ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ «24» травня 2021 року м. Харків справа № 642/6512/20 провадження № 22ц/818/3075/21 Харківський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого - Бурлака І.В., (суддя-доповідач), суддів - Хорошевського О.М., Яцини В.Б., за участю секретаря - Дмитренко А.Ю., учасники справи: позивачка ОСОБА_1 , відповідач Товариство з обмеженою відповідальністю «Вердикт Капітал», треті особи Приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Гуревічов О.М., Приватний виконавець виконавчого округу Харківської області Кудряшов Д.В. розглянув у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Ленінського районного суду м. Харкова від 12 лютого 2021 року в складі судді Ольховського Є.Б. в с т а н о в и в: У грудні 2020 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «Вердикт Капітал», треті особи: Приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Гуревічов Олег Миколайович, Приватний виконавець виконавчого округу Харківської області Кудряшов Дмитро Вячеславович про визнання виконавчого напису нотаріуса таким, що не підлягає виконанню. Позовна заява мотивована тим, що 26 листопада 2020 року їй стало відомо про те, що Товариство з обмеженою відповідальністю «Вердикт Капітал» звернувся до Приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Гуревічова О.М. про вчинення виконавчого напису. Зазначила, що відповідач не надав нотаріусу оригіналу кредитного договору або іншого оригіналу документа, за яким вона прострочила платежі за зобов`язанням. Вважала, що виконавчий напис є таким, що протирічить вимогам чинного законодавства. Вказала, що Приватним виконавцем виконавчого округу Харківської області Кудряшовим Д.В. на підставі спірного виконавчого напису постановою від 02 листопада 2020 року відкрито виконавче провадження, арештовано її майно та внесено постанову про звернення стягнення на її заробітну плату. Скарг на дії державного виконавця матеріали справи не містять. Просила визнати виконавчий напис Приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Гуревічова О.М. № 11221 від 30 січня 2020 року таким, що не підлягає виконанню. Рішенням Ленінського районного суду м. Харкова від 12 лютого 2021 року в задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 відмовлено. Не погоджуючись з рішенням суду ОСОБА_1 подала апеляційну скаргу, в якій просила рішення скасувати та ухвалити нове судове рішення, яким позов задовольнити. Апеляційна скарга мотивована тим, що суд першої інстанції, ухвалюючи судове рішення, неповно з`ясував обставини у справі, не звернув увагу на те, що Товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Дінеро» не була учасником справи. Зазначила, що виконавчий напис виконується тільки на підставі оригіналу кредитного договору, який відсутній взагалі. Вважала, що вона довела незаконність дій як відповідача, так і третіх осіб. Відзивів на апеляційну скаргу від учасників справи до суду апеляційної інстанції не надходило. Судова колегія, заслухавши суддю-доповідача, пояснення з`явившихся учасників справи, дослідивши матеріали справи, обговоривши доводи апеляційної скарги вважає, що апеляційну скаргу ОСОБА_1 необхідно залишити без задоволення, рішення суду залишити без змін. Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що позивачка не довела належними та допустимими доказами, що її права, які вона просила захистити, порушені. Судом встановлено та підтверджується матеріалами справи, що 30 січня 2020 року Приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Гуревічовим О.М. вчинено виконавчий напис, яким запропоновано з ОСОБА_1 невиплачені в строк грошові кошти на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Вердикт Капітал», якому Товариством з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Дінеро» відступлене право вимоги на підставі договору відступлення права вимоги № 22-08/19 від 22 серпня 2019 року та додаткової угоди № 1 до договору відступлення права вимоги № 22-08/19 від 22 серпня 2019 року, укладеної 22 серпня 2019 року, додаткової угоди № 2 до договору відступлення права вимоги № 22-08/19 від 22 серпня 2019 року, укладеної 30 вересня 2019 року, додаткової угоди № 3 до договору відступлення прав вимоги № 22-08/19 від 22 серпня 2019 року, укладеної 30 вересня 2019 року, додаткової угоди № 4 до договору відступлення права вимоги № 22-08/19 від 22 серпня 2019 року, укладеної 31 жовтня 2019 року, додаткової угоди № 5 до договору відступлення права вимоги № 22-08/19 від 22 серпня 2019 року, укладеної 31 жовтня 2019 року, додаткової угоди № 6 до договору відступлення права вимоги № 22-08/19 від 22 серпня 2019 року, укладеної 13 грудня 2019 року, додаткової угоди № 7 до договору відступлення права вимоги № 22-08/19 від 22 серпня 2019 року, укладеної 27 грудня 2019 року, додаткової угоди № 8 до договору відступлення права вимоги № 22-08/19 від 22 серпня 2019 року, укладеної 27 грудня 2019 року, за договором позики № АG2298427 від 11 травня 2019 року, укладеного між Товариством з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Дінеро» та ОСОБА_1 . Даним виконавчим написом запропоновано задовольнити вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю «Вердикт Капітал» та стягнути з ОСОБА_1 за період з 30 вересня 2019 року по 28 грудня 2019 року включно, суму в розмірі: 7700,00 грн заборгованість за тілом кредиту; 5891,98 грн заборгованість за нарахованими та несплаченими відсотками; 3850,00 грн заборгованість за пенею; 50,00 грн плата за вчинення виконавчого напису, що становить загальну суму 17 491,98 грн. Зареєстровано в реєстрі за № 11221 (а.с.5, 11). Постановою приватного виконавця виконавчого округу Харківської області Кудряшовим Д.В. від 02 листопада 2020 року ВП № 63461951 відкрито виконавче провадження з примусового виконання виконавчого напису № 11221, виданого 30 січня 2020 року Приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Гуревічовим О.М. (а.с.6, 12). За загальним правилом статей 15, 16 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу має право звернутися до суду, який може захистити цивільне право або інтерес в один зі способів, визначених частиною першою статті 16 ЦК України, або й іншим способом, що встановлений договором або законом. Відповідно до статті 18 ЦК України нотаріус здійснює захист цивільних прав шляхом вчинення виконавчого напису за борговим документом у випадках і в порядку, встановлених законом. Вчинюючи виконавчі написи, нотаріус відповідно до закону встановлює та офіційно визнає факт наявності певної безспірної заборгованості та викладає такий свій висновок у відповідному нотаріальному акті - документі (виконавчому написі), що одночасно є підставою для примусового виконання (пункт 3 частини першої статті 3 Закону України «Про виконавче провадження»). Нотаріус у межах реалізації наданих йому юрисдикційних повноважень не вирішує спорів про право, але в результаті розгляду нотаріальної справи та вчинення нотаріальної дії правова невизначеність все ж припиняється. Отже, здійснюючи повноваження у сфері безспірної юрисдикції, нотаріус має встановлювати наявність або відсутність певного юридичного складу, щоб покласти його у підставу нотаріального акта в межах вчинюваної ним відповідної нотаріальної дії. Порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами та посадовими особами органів місцевого самоврядування встановлюється Законом України «Про нотаріат» та іншими актами законодавства України (частина перша статті 39 цього Закону). Таким актом є, зокрема, Порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, затверджений наказом Міністерства юстиції України від 22 лютого 2012 року № 296/5 (далі - Порядок вчинення нотаріальних дій). Вчинення нотаріусом виконавчого напису - це нотаріальна дія (пункт 19 статті 34 Закону України «Про нотаріат»). При цьому нотаріус, здійснюючи свою діяльність у сфері безспірної юрисдикції, не встановлює прав або обов`язків учасників правовідносин, не визнає і не змінює їх, не вирішує по суті питань права. Тому вчинений нотаріусом виконавчий напис не породжує права стягувача на стягнення грошових сум або витребування від боржника майна, а підтверджує, що таке право виникло в стягувача раніше. Мета вчинення виконавчого напису - надання стягувачу можливості в позасудовому порядку реалізувати його право на примусове виконання зобов`язання боржником. При цьому безспірність заборгованості чи іншої відповідальності боржника для нотаріуса підтверджується формальними ознаками - наданими стягувачем документами згідно з Переліком документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів нотаріусів, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 29 червня 1999 року № 1172 (далі Перелік). Правовому регулюванню процедури вчинення нотаріусами виконавчих написів присвячена глава 14 Закону України «Про нотаріат» та Глава 16 розділу ІІ Порядку вчинення нотаріальних дій. Захист прав боржника у процесі вчинення нотаріусом виконавчого напису відбувається у спосіб, передбачений підпунктом 2.3 пункту 2 глави 16 розділу ІІ Порядку вчинення нотаріальних дій, - шляхом надіслання іпотекодержателем повідомлень - письмової вимоги про усунення порушень іпотекодавцю та боржнику, якщо він є відмінним від іпотекодавця. Натомість нотаріус вирішує питання про вчинення виконавчого напису на підставі документів, наданих лише однією стороною - стягувачем, і не зобов`язаний запитувати та одержувати пояснення боржника з приводу заборгованості для підтвердження чи спростування її безспірності. Згідно зі статтею 87 Закону України «Про нотаріат» для стягнення грошових сум або витребування від боржника майна нотаріуси вчиняють виконавчі написи на документах, що встановлюють заборгованість. Перелік документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів, встановлюється Кабінетом Міністрів України. Частиною першою статті 88 Закону України «Про нотаріат» передбачено, що нотаріус вчиняє виконавчі написи, якщо подані документи підтверджують безспірність заборгованості або іншої відповідальності боржника перед стягувачем та за умови, що з дня виникнення права вимоги минуло не більше трьох років, а у відносинах між підприємствами, установами та організаціями - не більше одного року. Безспірність заборгованості підтверджують документи, передбачені Переліком документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів нотаріусів, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 29 червня 1999 року № 1172. Пунктом 1 Переліку передбачено, що для одержання виконавчого напису нотаріуса за нотаріально посвідченими договорами, що передбачають сплату грошових сум, передачу або повернення майна, а також право звернення стягнення на заставлене майно (крім випадку, передбаченого пунктом 1-1 цього Переліку), подаються: оригінал нотаріально посвідченого договору (договорів); документи, що підтверджують безспірність заборгованості боржника та встановлюють прострочення виконання зобов`язання. Згідно з підпунктом 2.1 пункту 2 глави 16 розділу ІІ Порядку вчинення нотаріальних дій для вчинення виконавчого напису стягувачем або його уповноваженим представником нотаріусу подається заява, у якій, зокрема, мають бути зазначені: відомості про найменування і місце проживання або місцезнаходження стягувача та боржника; дата і місце народження боржника - фізичної особи, місце його роботи; номери рахунків у банках, кредитних установах, код за ЄДРПОУ для юридичної особи; строк, за який має провадитися стягнення; інформація щодо суми, яка підлягає стягненню, або предметів, що підлягатимуть витребуванню, включаючи пеню, штрафи, проценти тощо. Заява може містити також іншу інформацію, необхідну для вчинення виконавчого напису. На момент звернення заінтересованих осіб до нотаріуса з метою ініціювання вчинення нотаріальної дії відсутність цивільного спору є обов`язковою умовою, а наявність спору у свою чергу унеможливлює вчинення нотаріальної дії та є підставою для зупинення нотаріальної дії до вирішення справи судом(стаття 42 Закону України «Про нотаріат»). Вирішуючи спір про визнання виконавчого напису таким, що не підлягає виконанню, суд не повинен обмежуватися лише перевіркою додержання нотаріусом формальних процедур і факту подання стягувачем документів на підтвердження безспірної заборгованості боржника згідно з Переліком. Для правильного застосування положень статей 87, 88 Закону України «Про нотаріат» у такому спорі суд повинен перевірити доводи сторін у повному обсязі й установити та зазначити в рішенні, чи справді на момент вчинення нотаріусом виконавчого напису боржник мав безспірну заборгованість перед стягувачем, тобто, чи існувала заборгованість узагалі, чи була заборгованість саме такого розміру, як зазначено у виконавчому написі, та чи не було не вирішених по суті спорів щодо заборгованості або її розміру на час вчинення нотаріусом виконавчого напису (правова позиція Великої Палати Верховного Суду викладена у постановах від 27 березня 2019 року у справі № 137/1666/16-ц (провадження № 14-84цс19), від 02 липня 2019 року у справі № 916/3006/17 (провадження № 14-278 гс18), від 15 січня 2020 року у справі № 305/2082/14-ц (провадження № 14-557цс19) з подібних правовідносин). Відповідно до статті 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків. Частиною першою статті 77 ЦПК України передбачено, що належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Згідно з частиною другою статті 78 ЦПК України обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування. Відповідно до статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів). Реалізація принципу змагальності сторін в цивільному процесі та доведення перед судом обґрунтованості своїх вимог є конституційною гарантією, передбаченою у статті 129 Конституції України. Справедливість судового розгляду повинна знаходити свою реалізацію, в тому числі, у здійсненні судом правосуддя без формального підходу до розгляду кожної конкретної справи. Дотримання принципу справедливості судового розгляду є надзвичайно важливим під час вирішення судових справ, оскільки його реалізація слугує гарантією того, що сторона, незалежно від рівня її фахової підготовки та розуміння певних вимог цивільного судочинства, матиме можливість забезпечити захист своїх інтересів. Частиною четвертою статті 10 ЦПК України і статтею 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» на суд покладено обов`язок під час розгляду справ застосовувати Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і Протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) як джерело права. Практикою ЄСПЛ передбачено, що змагальність судочинства засновується на диференціації процесуальних функцій і, відповідно, правомочностей головних суб`єктів процесуальної діяльності цивільного судочинства - суду та сторін (позивача та відповідача). Диференціація процесуальних функцій об`єктивно приводить до того, що принцип змагальності відбиває властивості цивільного судочинства у площині лише прав та обов`язків сторін. Це дає можливість констатувати, що принцип змагальності у такому розумінні урівноважується з принципом диспозитивності та принципом незалежності суду. Він знівельовує можливість суду втручатися у взаємовідносини сторін завдяки збору доказів самим судом. У процесі, побудованому за принципом змагальності, збір і підготовка усього фактичного матеріалу для вирішення спору між сторонами покладається законом на сторін. Суд тільки оцінює надані сторонам матеріали, але сам доказів не збирає. Як вбачається з матеріалів справи 11 травня 2019 року між ОСОБА_1 та Товариством з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Дінеро» укладено договір позики № АG2298427. В подальшому 22 серпня 2019 року між Товариством з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Дінеро» та Товариством з обмеженою відповідальністю «Вердикт Капітал» укладено договір про відступлення права вимоги № 22-08/19. Також, матеріали справи свідчать про те, що позивачка не виконувала належним чином свої зобов`язання за договором позики, у зв`язку з чим у неї утворилась заборгованість перед кредитором, з метою стягнення якої відповідач звернувся до приватного нотаріуса для вчинення виконавчого напису. Посилання позивачки на те, що товариством не було надано нотаріусу усі необхідні документи для вчинення виконавчого напису, судова колегія вважає безпідставними, оскільки вони є лише її припущеннями. Доказів того, що документи, необхідні для вчинення виконавчого напису, не надавались нотаріусу, суду не надано. В суді апеляційної інстанції позивачка не довела, яким чином порушено її права при вчиненні нотаріусом виконавчого напису. Клопотань щодо витребування нотаріальної справи або допиту нотаріуса у якості свідка, проведення відповідних експертиз позивачкою не заявлено. Відмовляючи в задоволенні позову, суд першої інстанції обґрунтовано виходив з того, що позивачкою належними, допустимими та достовірними доказами не доведено позовні вимоги, оскільки нею не надано ані до суду першої інстанції, ані до суду апеляційної інстанції доказів відсутності у неї будь-якого реального боргу та/або наявність меншого боргу, ніж зазначено у виконавчому написі, неправильність визначення кредитором суми заборгованості та іншої відповідальності боржника, щодо стягнення якої вчинений виконавчий напис. Таким чином, суд першої інстанції правильно визначився з характером спірних правовідносин та нормами матеріального права, які підлягають застосуванню, повно та всебічно дослідив обставини справи та наявні у справі докази, надав їм належну оцінку, у результаті чого ухвалив законне й обґрунтоване судове рішення, яке відповідає вимогам матеріального та процесуального права. Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі «Серявін та інші проти України», заява № 4909/04, від 10 лютого 2010 року). Доводи апеляційної скарги не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального права та порушення норм процесуального права, яке призвело або могло призвести до неправильного вирішення справи, а стосуються переоцінки доказів. Оскільки судове рішення перевіряється в межах доводів та вимог апеляційної скарги, судова колегія визнає, що рішення судом ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права, що відповідно до статті 375 ЦПК України є підставою для залишення апеляційної скарги без задоволення, а рішення суду без змін. Відповідно до статті 141 ЦПК України, а також згідно із пунктом 35 постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України «Про застосування судами законодавства про судові витрати у цивільних справах» № 10 від 17 жовтня 2014 року із змінами зазначено, що вирішуючи питання про розподіл судових витрат, суд має враховувати положення статті 141 ЦПК України та керуватися тим, що судовий збір та інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи покладаються на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Оскільки апеляційну скаргу залишено без задоволення, підстав для перерозподілу судових витрат немає. Керуючись ст. ст. 367, 368, п.1 ч.1 ст.374, ст.375, ст. ст. 381-384, 389 ЦПК України п о с т а н о в и в: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення. Рішення Ленінського районного суду м. Харкова від 12 лютого 2021 року залишити без змін. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття, але може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом 30 днів з дня набрання законної сили. Головуючий І.В. Бурлака Судді О.М. Хорошевський В.Б. Яцина Повний текст постанови складено 27 травня 2021 року.