Постанова 4804 № 243/6326/20

Єдиний унікальний номер 243/6326/20 Номер провадження 22-ц/804/1302/21 ДОНЕЦЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 27 травня 2021 року м. Бахмут справа № 243/6326/20 провадження № 22-ц/804/1302/21 Донецький апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ : головуючого - Тимченко О.О., суддів: Мірути О.А., Хейло Я.В., учасники справи: позивач Акціонерне товариство комерційний банк «ПриватБанк», відповідач ОСОБА_1 , розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження без виклику сторін в приміщенні Донецького апеляційного суду в м. Бахмут цивільну справу № 243/6326/20 за позовною заявою Акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором, за апеляційною скаргою Акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк», на рішення Слов`янського міськрайонного суду Донецької області від 15 лютого 2021 року (суддя Мірошниченко Л.Є), ухваленого в приміщенні Слов`янського міськрайонного суду Донецької області, повне судове рішення складено 15 лютого 2021 року, В С Т А Н О В И В: КОРОТКИЙ ЗМІСТ ПОЗОВНИХ ВИМОГ В липні 2020 року позивач АТ КБ «ПриватБанк» звернулося до суду з зазначеним позовом, в обґрунтування якого послалось на те, що ОСОБА_1 звернувся до позивача з метою отримання банківських послуг, у зв`язку з чим підписав заяву № б/н від 13 липня 2010 року. При підписанні анкети-заяви відповідач підтвердив свою згоду на те, що підписана заява разом з «Умовами та правилами надання банківських послуг», «Тарифами» складає між ним та банком договір про надання банківських послуг, що підтверджується підписом у заяві. 13 липня 2010 року відповідачем також була підписана довідка про умови кредитування з використанням кредитки «Універсальна, 55 днів пільгового періоду». В цій же довідці відповідач власним підписом підтвердив, що «з фінансовими умовами надання Кредитки «Універсальна,55 днів пільгового періоду» і прикладами розрахунку суми плати за використання кредитних коштів ознайомлений». Банком на підставі договору надання банківських послуг відкрито картковий рахунок із початковим кредитним лімітом у розмірі, що зазначений у довідці про зміну умов кредитування та обслуговування картки, а відповідачу надано у користування кредитну картку. В подальшому розмір кредитного ліміту збільшився до 11 000,00 грн., що підтверджується Довідкою про зміну умов кредитування та обслуговування картрахунку. Встановлюючи та змінюючи кредитний ліміт банк керувався п.п. 2.1.1.2.3 Договору, на підставі яких відповідач при укладанні договору дав свою згоду, щодо прийняття будь-якого розміру кредитного ліміту та його зміну за рішенням та ініціативою Банку. АТ КБ «Приватбанк» свої зобов`язання за Договором виконав в повному обсязі, надав відповідачу можливість розпоряджатись кредитними коштами на умовах передбачених Договором та в межах встановленого кредитного ліміту. Відповідач зобов`язався повернути витрачену частину кредитного ліміту відповідно до умов договору, а саме щомісячними платежами у розмірі мінімального платежу від суми заборгованості, який встановлено договором. У зв`язку з зазначеними порушеннями зобов`язань за кредитним договором та урахуванням внесених коштів на погашення заборгованості відповідач станом на 30 квітня 2020 року має заборгованість 759 520,19 грн., яка складається з наступного: 10 070,00 грн. заборгованість за тілом кредиту, 749 450,19 грн. заборгованість за нарахованими відсотками. Законодавством не передбачено вимагати від боржника повернення лише повної суми заборгованості. А кредитодавець на свій розсуд може вимагати від боржника будь-яку частину суми заборгованості за кредитом. З урахуванням заяви про зменшення розміру позовних вимог просив суд стягнути з ОСОБА_1 на користь АТ КБ «ПриватБанк» заборгованість за договором № б/н від 13 липня 2010 року в розмірі 32 975,08 грн., яка складається з наступного: 10 070,00 грн. заборгованість за тілом кредиту; 22 905,08 грн. заборгованість за простроченими відсотками, та судові витрати. КОРОТКИЙ ЗМІСТ РІШЕННЯ СУДУ ПЕРШОЇ ІНСТАНЦІЇ Рішенням Слов`янського міськрайонного суду Донецької області від 15 лютого 2021 року у задоволенні позову АТ КБ «ПриватБанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором відмовлено у зв`язку з пропуском строку позовної давності. Судове рішення мотивоване тим, що строк погашення кредиту настав 31 квітня 2017 року із закінченням строку дії платіжної карти, а належних доказів того, що нова платіжна карта з подальшим строком дії надавалась відповідачу, банком не надано, то строк позовної давності почав збігати з 01 травня 2017 року, банк звернувся до суду із позовом лише 24 липня 2020 року, тобто після спливу передбаченого статтею 257 ЦК України строку позовної давності. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові (частина четверта статті 267 ЦК України). КОРОТКИЙ ЗМІСТ ВИМОГ АПЕЛЯЦІЙНОЇ СКАРГИ У апеляційній скарзі, поданій до Апеляційного суду позивач АТ КБ «ПриватБанк» посилається на порушення норм процесуального права та невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи, просить скасувати рішення та ухвалити нове рішення, яким позов задовольнити в повному обсязі. УЗАГАЛЬНЕННЯ ДОВОДІВ ОСОБИ, ЯКА ПОДАЛА АПЕЛЯЦІЙНУ СКАРГУ Апеляційна скарга мотивована тим, що суд першої інстанції не належним чином дослідив матеріали справи, а саме: розрахунок заборгованості та виписку про рух коштів, що в свою чергу призвело до невірного встановлення обставин справи та ухвалення незаконного рішення. З розрахунку заборгованості та виписки про рух коштів вбачається, що відповідач здійснював часткове погашення за кредитом, а саме: 11 січня 2019 року відповідачем здійснено поповнення кредитної карти в терміналі самообслуговування в розмірі 420,77 грн.; 06 червня 2019 року здійснено поповнення кредитної карти в терміналі самообслуговування в розмірі 422,24 грн.; 29 липня 2019 року здійснено поповнення кредитної карти в терміналі самообслуговування в розмірі - 485,70 грн.; 14 серпня 2019 року здійснено поповнення кредитної карти 485,70 грн.; 03 жовтня 2019 року відповідачем здійснено поповнення кредитної картки в терміналі самообслуговування в розмірі 485,70 грн., що перервало термін позовної давності та розпочало новий до 02 жовтня 2021 року. Отже, позивач звернувся до суду 16 липня 2020 року, тобто в межу строку позовної давності із врахуванням її переривання. Переривання перебігу строку позовної давності полягає у тому, що час, який минув до настання обставини, з якою закон пов`язує перерву, не зараховується в строк позовної давності, і строк позовної давності, після перерви, починає перебіг з початку на весь строк, передбачений в законі для означених вимог. При цьому обставини, що переривають перебіг строку, можуть виникнути будь-який момент до його закінчення. Правова позиція про застосування статті 257 ЦК України до правовідносин, у яких використовуються платіжні картки як спосіб надання/отримання кредитних коштів, викладена у постановах Верховного Суду України від 19 березня 2014 року № 6-14цс14, 7 жовтня 2015 року №6-1295цс15 за таким договором, що визначає щомісячні платежі погашення кредиту та кінцевий строк повного погашення кредиту, перебіг позовної давності щодо повернення кредиту у повному обсязі зі спливом остатнього дня місяця дії картки. Судом першої інстанції не було досліджено виписку про рух коштів, на предмет здійснення відповідачем погашень заборгованості. УЗАГАЛЬНЕННЯ ДОВОДІВ ТА ЗАПЕРЕЧЕНЬ ІНШІХ УЧАСНИКІВ СПРАВИ Відзив на апеляційну скаргу відповідачем не надано. Відповідно до частини 3 статті 360 ЦПК України, відсутність відзиву на апеляційну скаргу не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції. ФАКТИЧНІ ОБСТАВИНИ СПРАВИ, ВСТАНОВЛЕНІ СУДОМ 13 липня 2010 року ОСОБА_1 підписав анкету-заяву про приєднання до Умов та Правил надання банківських послуг у ПриватБанку. Відповідно до змісту вказаної анкети вбачається, що ОСОБА_1 погодився з тим, що вказана заява разом з Пам`яткою клієнта, умовами та Правилами надання банківських послуг, а також Тарифами є між ним та банком договором про надання банківських послуг (а.с.20). Згідно копії Статуту АТ КБ «ПриватБанк», вказаний банк є правонаступником всіх прав та обов`язків ПАТ КБ «ПриватБанк» (а.с.54-55). До кредитного договору банк додав довідку про Умови кредитування з використанням кредитки «Універсальна, 55 днів пільгового періоду» та витяг з Умов правил надання банківських послуг в ПриватБанку, затверджених наказом від 06 березня 2010 року № СП-2010-256 (а.с.21,22-45). З довідки про Умови кредитування з використанням кредитки «Універсальна, 5 днів пільгового періоду», вбачається, що базова процентна ставка, в місяць (нараховується на залишок заборгованості виходячи з розрахунку 360 днів у році), - 2,5%. Відповідач був ознайомлений з фінансовими умовами надання платіжної карти «Кредитка Універсальна» 55 днів пільгового періоду та прикладами розрахунку суми плати за використання кредитних коштів, що підтверджується її підписом на вказаній довідці (а.с.21). Довідка про зміну умов кредитування та обслуговування картрахунку, свідчить про те, що13 липня 2010 року на картковий рахунок НОМЕР_1 був встановлений кредитний ліміт розміром 850,00 грн., який 12 вересня 2010 року був збільшений до 3 300,00 грн., 25 листопада 2010 року збільшений до 3 900,00 грн., 24 грудня 2010 року збільшений до 4 500,00 грн., 23 січня 2011 року збільшений до 5 300,00 грн., 25 лютого 2011 року збільшений до 6 300,00 грн., 20 березня 2011 року збільшений до 8 300,00 грн., 24 грудня 2012 року збільшений до 11 000,00 грн., 11 листопада 2014 року зменшений до 10 070,00 грн., 10 січня 2020 року зменшений до 0,00 грн. (а.с.18). Відповідно довідки, яка знаходиться на (а.с.19) свідчить про те, що між АТ КБ «Приватбанк» та ОСОБА_1 був підписаний кредитний договір б\н, за яким було надано кредитні картки, а саме: № НОМЕР_1 з терміном дії до 12/12 (дата відкриття 13 липня 2010 року); № НОМЕР_2 з терміном дії до 08/15 (дата відкриття 19 липня 2011 року); № НОМЕР_3 з терміном дії до 04/17 (дата відкриття 06 вересня 2013 року). Відповідно розрахунку заборгованості за договором № б/н від 13 липня 2010 року, укладеного між ПриватБанком та ОСОБА_1 , станом на 30 вересня 2020 року утворилась заборгованість у розмірі 749 450,19 грн., з яких 10 070,00 грн. загальний залишок заборгованості за наданим кредитом (тілом кредиту); 749 450,19 грн. залишок заборгованості за відсотками на прострочену заборгованість; 0,00 грн. залишок заборгованості за відсотками на поточну заборгованість; 0,00 грн. заборгованість по пені; 0,00 грн. заборгованість за комісією. (а.с.124-135). Заборгованість до стягнення складає 32 975,08 грн., з яких 10 070,00 грн. загальний залишок заборгованості за наданим кредитом (тілом кредиту); 22 905,08 грн. заборгованість за простроченими відсотками. (а.с.136). За вказаним розрахунком, проценти за користування грошовими коштами банк нараховував за процентними ставками 30% за період з 13 липня 2010 року до 31 серпня 2014 року, в період з 01 вересня 2014 року по 31 березня 2015 року за процентною ставкою 34,80%, в період з 01 квітня 2015 року по 30 квітня 2020 року за процентною ставкою у розмірі 43,20%, в період з 01 серпня 2020 року по 30 вересня 2020 року - за процентною ставкою у розмірі 42,00% (а.с.124-135). При цьому заборгованість за процентами за період з 13 липня 2010 року до 31 серпня 2014 року (до підвищення банком процентної ставки до 34,80% річних) становила 1114,69 грн. (а.с.124-131). З виписки за договором № б/н вбачається, що відповідач ОСОБА_1 користувався кредитними коштами (отримував готівку у банкоматі та відділенні банку, купував, здійснював поповнення картки в терміналі та в відділенні банк). (а.с.10-17). ПОЗИЦІЯ АПЕЛЯЦІЙНОГО СУДУ Згідно з положеннями пункту 4 частини 1, частини 4 статті 376 ЦПК, підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права. Зміна судового рішення може полягати в доповненні або зміні його мотивувальної та (або) резолютивної частин. Апеляційна скарга АТ КБ «ПриватБанк» підлягає частковому задоволенню. МОТИВИ З ЯКИХ ВИХОДИВ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД, ТА ЗАСТОСОВАНІ НОРМИ ПРАВА Відповідно до частини 1 статті 367 ЦПК України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Відповідно до частини 13 статті 7 ЦПК України, розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться. Частиною 4 статті 19 ЦПК України передбачено, що спрощене позовне провадження призначене для розгляду: малозначних справ; справ, що виникають з трудових відносин; справ про надання судом дозволу на тимчасовий виїзд дитини за межі України тому з батьків, хто проживає окремо від дитини, у якого відсутня заборгованість зі сплати аліментів та якому відмовлено другим із батьків у наданні нотаріально посвідченої згоди на такий виїзд; справ незначної складності та інших справ, для яких пріоритетним є швидке вирішення справи. Відповідно до частини 1 статті 368 ЦПК України, справа розглядається судом апеляційної інстанції за правилами, встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження, з особливостями, встановленими цією главою. Відповідно до частини 3 цієї статті розгляд справ у суді апеляційної інстанції здійснюється в судовому засіданні з повідомленням учасників справи, крім випадків, передбачених статтею 369 цього Кодексу. Відповідно до частини 1 статті 369 ЦПК України, апеляційні скарги на рішення суду у справах з ціною позову менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи. Зважаючи на те, що ціна позову складає 32 975,08 грн., що менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, розгляд апеляційної скарги здійснюється без повідомлення сторін. У частині третій статті 3 ЦПК України визначено, що провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи. Згідно з частиною першою, другою та п`ятою стаття 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватись на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Вказаним вимогам закону, рішення суду першої інстанції у повній мірі не відповідає. Відмовляючи в задоволенні позовних вимог суд першої інстанції виходив з того, що строк погашення кредиту настав 31 квітня 2017 року із закінченням строку дії платіжної карти, а належних доказів того, що нова платіжна карта з подальшим строком дії надавалась відповідачу, банком не надано, то строк позовної давності почав збігати з 01 травня 2017 року, банк звернувся до суду із позовом лише 24 липня 2020 року, тобто після спливу передбаченого статтею 257 ЦК України строку позовної давності. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові (частина четверта статті 267 ЦК України). Проте погодитись з таким висновком суду першої інстанції у повній мірі не можливо з наступних підстав. Відповідно до частини першої статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави. Згідно зі статтею 5 ЦПК України, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону. Статтею 10 ЦПК України визначено, що суд при розгляді справи керується принципом верховенства права. Суд розглядає справи відповідно до Конституції України, законів України, міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України. Суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права. Забороняється відмова у розгляді справи з мотивів відсутності, неповноти, нечіткості, суперечливості законодавства, що регулює спірні відносини. Частиною першою статті 15 ЦК України передбачено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Згідно з частиною першою статті 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Суд також може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом чи судом у визначених законом випадках. Відповідно до частин першої, другої статті 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами). За змістом статей 626, 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства. Частиною першою статті 638 ЦК України встановлено, що істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди. У статті 526 ЦК України передбачено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Відповідно до частини першої статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти (частина перша статті 1048 ЦК України). Частиною другою статті 1054 ЦК України встановлено, що до відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору. Кредитний договір укладається у письмовій формі. Кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним (стаття 1055 ЦК України). Згідно із частиною першою статті 633 ЦК України публічним є договір, в якому одна сторона - підприємець взяла на себе обов`язок здійснювати продаж товарів, виконання робіт або надання послуг кожному, хто до неї звернеться (роздрібна торгівля, перевезення транспортом загального користування, послуги зв`язку, медичне, готельне, банківське обслуговування тощо). Умови публічного договору встановлюються однаковими для всіх споживачів, крім тих, кому за законом надані відповідні пільги. За змістом статті 634 цього Кодексу договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору. У переважній більшості випадків застосування конструкції договору приєднання його умови розроблює підприємець (у цьому випадку АТ КБ «ПриватБанк»). Оскільки умови договорів приєднання розробляються банком, тому повинні бути зрозумілі усім споживачам і доведені до їх відома, у зв`язку із чим банк має підтвердити, що на час укладення відповідного договору діяли саме ці умови, а не інші. Тому з огляду на зміст статей 633, 634 ЦК України можна вважати, що другий контрагент (споживач послуг банку) лише приєднується до тих умов, з якими він ознайомлений. За змістом частини другої статті 1056-1 ЦК України розмір процентів, тип процентної ставки (фіксована або змінювана) та порядок їх сплати за кредитним договором визначаються в договорі залежно від кредитного ризику, наданого забезпечення, попиту і пропозицій, які склалися на кредитному ринку, строку користування кредитом, розміру облікової ставки та інших факторів на дату укладення договору. Відповідно до частини першої статті 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики. Згідно зі статтею 1049 ЦК України позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками. За змістом статті 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов`язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання. Частинами першою, другою статті 551 ЦК України визначено, що предметом неустойки може бути грошова сума, рухоме і нерухоме майно. Якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства. Згідно із частиною першою статті 1050 ЦК України якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов`язаний сплатити грошову суму відповідно до статті 625 цього Кодексу. Таким чином, у разі укладення кредитного договору проценти за користування позиченими коштами та неустойка поділяються на встановлені законом (розмір та підстави, стягнення яких визначаються актами законодавства) та договірні (розмір та підстави, стягнення яких визначаються сторонами в самому договорі). Банк, пред`являючи вимоги про погашення кредиту, просив стягнути заборгованість за простроченим тілом кредиту та заборгованість за простроченими відсотками. Позивач, обґрунтовуючи право вимоги у цій частині, у тому числі їх розмір і порядок нарахування, крім самого розрахунку кредитної заборгованості, посилався на витяг з Тарифів банку та витяг з Умов та правил надання батьківських послуг в ПриватБанку, довідку про Умови кредитування з використанням платіжної карти «Кредитка Універсальна» 55 днів пільгового періоду, розрахунок заборгованості (а.с.21,22-45,124-135,136) Витягом з Умов та правил надання батьківських послуг в ПриватБанку, які розміщені на сайті: https:// www.privatbank.ua, що надані позивачем на підтвердження позовних вимог, визначені, у тому числі: пільговий період користування коштами, процентна ставка, права та обов`язки клієнта (позичальника) і банку, відповідальність сторін, зокрема пеня за несвоєчасне погашення кредиту та/або процентів, штраф за порушення строків платежів за будь-яким із грошових зобов`язань та їх розміри і порядок нарахування. При цьому матеріали справи не містять підтверджень, що саме цей витяг з Умов розумів відповідач та ознайомився і погодився з ними, підписуючи анкету-заяву про приєднання до Умов та Правил надання банківських послуг ПриватБанку, а також те, що вказані документи на момент отримання відповідачем кредитних коштів взагалі містили умови, зокрема й щодо сплати процентів за користування кредитними коштами та щодо сплати неустойки (пені, штрафів), та, зокрема саме у зазначеному в цих документах, що додані банком до позовної заяви розмірах і порядках нарахування. Крім того, роздруківка із сайту позивача належним доказом бути не може, оскільки цей доказ повністю залежить від волевиявлення і дій однієї сторони (банку), яка може вносити і вносить відповідні зміни в Умови та Правила споживчого кредитування, що підтверджено й у постанові Верховного Суду України від 11 березня 2015 року (провадження № 6-16цс15) і не спростовано позивачем при розгляді вказаної справи. Проте, відповідно довідки про Умови кредитування з використанням платіжної карти «Кредитка Універсальна» 55 днів пільгового періоду, базова процентна ставка, в місяць (нараховується на залишок заборгованості виходячи з розрахунку 360 днів у році), - 2,5 %. Відповідач був ознайомлений з фінансовими умовами надання платіжної карти «Кредитка Універсальна» 55 днів пільгового періоду та прикладами розрахунку суми плати за використання кредитних коштів, що підтверджується її підписом на вказаній довідці (а.с.21). Встановивши, що довідка про Умови кредитування з використанням платіжної карти «Кредитка Універсальна» 55 днів пільгового періоду, в якій зазначена процентна ставка, підписана позичальником; останній вчиняв дії, які свідчать про обізнаність та згоду з розміром процентної ставки 30 % на рік, суд апеляційної інстанції дійшов висновку про доведеність АТ КБ «ПриватБанк» обставини, що сторонами договору була узгоджена базова процентна ставка. Разом з тим, згідно з матеріалами справи, позивач в порушення вимог процесуального закону жодних доказів про встановлення процентної ставки у розмірі 34,80% та 43,20%, як зазначено у розрахунку заборгованості, не подав; як і не подав доказів, які б містили підпис відповідача, про ознайомлення її про зміну розміру процентної ставки відповідно до вимог частини четвертої статті 1056-1 ЦК України, якою визначено, що в разі застосування змінюваної процентної ставки кредитор самостійно, з визначеною у кредитному договорі періодичністю, має право збільшувати та зобов`язаний зменшувати процентну ставку відповідно до умов і в порядку, встановлених кредитним договором. Кредитодавець зобов`язаний письмово повідомити позичальника, поручителя та інших зобов`язаних за договором осіб про зміну процентної ставки не пізніш як за 15 календарних днів до дати, з якої застосовуватиметься нова ставка. У кредитному договорі встановлюється порядок розрахунку змінюваної процентної ставки із застосуванням погодженого сторонами індексу. Порядок розрахунку змінюваної процентної ставки повинен дозволяти точно визначити розмір процентної ставки за кредитом на будь-який момент часу протягом строку дії кредитного договору. Кредитор не має права змінювати встановлений кредитним договором порядок розрахунку змінюваної процентної ставки без згоди позичальника. Таким чином, у разі підвищення банком процентної ставки з`ясуванню підлягають визначена договором процедура підвищення процентної ставки (повідомлення позичальника чи підписання додаткової угоди тощо); дії позичальника щодо прийняття пропозиції кредитора тощо. З огляду на вищенаведене боржник вважається належно повідомленим про збільшення розміру процентної ставки за користування кредитом в односторонньому порядку в тому разі, якщо банк не лише відправив на адресу такого боржника листа про зміну умов кредитного договору, а й довів факт його вручення адресатові під розписку. Однак матеріали справи не містять відомостей, що банк відправив на адресу боржника листа про зміну умов кредитного договору (підвищення процентної ставки). Отже, ПриватБанк не довів факт вручення повідомлення про зміну умов кредитного договору адресатові під розписку. Таким чином, при розрахунку заборгованості за кредитним договором слід використовувати первинно встановлену в договорі процентну ставку 30,00% річних. Визначаючи період за який банк має право ставити вимоги про стягнення з відповідача процентів за користування кредитом, апеляційний суд виходить з наступного. Відповідно довідки, яка знаходиться на (а.с.19) свідчить про те, що між АТ КБ «Приватбанк» та ОСОБА_1 був підписаний кредитний договір б\н, за яким було надано кредитні картки, а саме: № НОМЕР_1 з терміном дії до 12/12 (дата відкриття 13 липня 2010 року); № НОМЕР_2 з терміном дії до 08/15 (дата відкриття 19 липня 2011 року); № НОМЕР_3 з терміном дії до 04/17 (дата відкриття 06 вересня 2013 року). Згідно висновків Великої Палати Верховного Суду, викладених в п. 91 постанови від 28 березня 2018 року по справі № 444/9519/12, після спливу визначеного договором строку кредитування чи у разі пред`явлення до позичальника вимоги згідно з частиною другою ствтті 1050 ЦК України право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за кредитом припиняється. Права та інтереси кредитодавця в охоронних правовідносинах забезпечуються частиною другою статті 625 ЦК України, яка регламентує наслідки прострочення виконання грошового зобов`язання. Враховуючи зазначене позивач не мав права, нараховувати проценти за користування кредитом за період з 01 квітня 2017 року по 30 квітня 2020 року, а тому позовні вимоги в цій частині є безпідставними. Суд першої інстанції на зазначене уваги не звернув та дійшов помилкового висновку про відмову в задоволенні позовних вимог про стягнення процентів за користування кредитом за період з 01 квітня 2017 року по 30 квітня 2020 року у зв`язку з пропуском строку позовної давності. Що стосується, повернення процентів за користування кредитом за період з 13 липня 2010 року по 31 березня 2017 року, апеляційний суд зазначає наступне. В суді першої інстанції представником відповідача було заявлено клопотання про застосування строку позовної давності. Відповідно до статті 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові (частина четверта статті 267 ЦК України). Статтею 253 ЦК України визначено, що перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов`язано його початок. При цьому початок перебігу позовної давності пов`язується не стільки зі строком дії (припинення дії) договору, як з певними подіями (фактами), які свідчать про порушення прав особи (стаття 261 ЦК України). За змістом цієї норми початок перебігу позовної давності збігається з моментом виникнення у зацікавленої сторони права на позов, тобто можливості реалізувати своє право в примусовому порядку через суд. У разі неналежного виконання позичальником зобов`язань за кредитним договором, позовна давність за вимогами кредитора про повернення кредиту, погашення якого відповідно до умов договору визначено періодичними щомісячними платежами, повинна обчислюватися з моменту настання строку погашення чергового платежу. Вказана правова позиція висловлена Верховним Судом України в постанові від 30 вересня 2015 року у справі № 6-154цс15. Позивач звернувся до суду з позовом 24 липня 2020 року, що підтверджується відміткою суду першої інстанції на першому аркуші позовної заяви (а.с.2). Згідно з виписки по картрахунку НОМЕР_1 та розрахунку заборгованості, наданого позивачем, відповідач останній раз самостійно погашав кредит шляхом внесення грошових коштів через термінал самообслуговування 25 вересня 2014 року на карту № НОМЕР_2 в сумі 250 грн. В подальшому погашення заборгованості відбувалося шляхом автоматичного списання грошових коштів на карту № НОМЕР_3 з інших карт № НОМЕР_4 : 510,28 грн. 13 серпня 2014 року; 108,56 грн. 11 вересня 2014 року; 568,80 грн. 10 жовтня 2014 року; 568,80 грн. 11 листопада 2014; № НОМЕР_5 :39,97 грн. 20 січня 2015 року; 10 грн. 30 січня 2015 року. В період з 05 липня 2018 року по 03 жовтня 2019 року погашення заборгованості за кредитним договором проводилось на підставі виконавчого напису нотаріуса з пенсії відповідача. У постанові Верховного Суду України від 8 листопада 2017 року у справі № 6-2891цс16 вказано, що «відповідно до частин першої, третьої статті 264 ЦК України перебіг позовної давності переривається вчиненням особою дії, що свідчить про визнання нею свого боргу або іншого обов`язку; після переривання перебіг позовної давності починається заново. Правила переривання перебігу позовної давності застосовуються судом незалежно від наявності чи відсутності відповідного клопотання сторін у справі, якщо в останніх є докази, що підтверджують факт такого переривання. До дій, що свідчать про визнання боргу або іншого обов`язку, можуть з урахуванням конкретних обставин справи належати, зокрема, часткова сплата боржником або з його згоди іншою особою основного боргу та/або сум санкцій. Вчинення боржником дій з виконання зобов`язання вважається таким, що перериває перебіг позовної давності лише за умови, якщо такі дії здійснено самим боржником або за його згодою чи дорученням уповноваженою на це особою». Вчинення боржником дій з виконання зобов`язання вважається таким, що перериває перебіг позовної давності, лише за умови, якщо такі дії здійснено самим боржником або за його згодою чи дорученням уповноваженою на це особою. Добровільним погашенням боргу, що перериває перебіг позовної давності, не можуть вважатися будь-які дії кредитора, спрямовані на погашення заборгованості, зокрема списання коштів з рахунків боржника без відповідного волевиявлення останнього або без його схвалення. Такі правові висновки викладені Верховним Судом України у постанові від 08 листопада 2017 року у справі № 6-2891цс16 та Верховним Судом у постановах від 12 квітня 2018 року у справі № 191/2478/15-ц (провадження № 61-2501св18), від 11 липня 2018 року у справі № 366/1088/16-ц (провадження № 61-17516св18). З матеріалів справи вбачається, що в період з 05 липня 2018 року по 03 жовтня 2019 року погашення заборгованості за кредитним договором проводилось на підставі виконавчого напису нотаріуса з пенсії відповідача, отже вказані дії не можуть вважатися добровільним погашенням боргу, а тому строк позовної давності не переривається. Враховуючи вищезазначене, вимога банку про повернення процентів за користування кредитом за період з 13 липня 2010 року по 31 березня 2017 року, задоволенню не підлягають, оскільки вони виникли поза межами трьохрічного строку позовної давності. Оскільки, фактично отримані та використані позичальником кошти у добровільному порядку АТ КБ «ПриватБанк» не повернуті, що свідчить про порушення його прав, банк вправі вимагати захисту своїх прав через суд - шляхом зобов`язання виконати боржником обов`язку з повернення фактично отриманої суми кредитних коштів. Отже, вимоги банку про стягнення тіла кредиту у розмірі 10 070,00 грн. є обґрунтованими, однак також не підлягають задоволенню у зв`язку із пропуском банком позовної давності, про застосування якої заявлено відповідачем. Зазначене узгоджується з правовою позицією, викладеною у постанові Верховного Суду від 14 квітня 2021 року у справі № 357/9237/18. Суд першої інстанції в цілому дійшов правильного висновку про пропуск позивачем позовної давності щодо вимог про стягнення тіла кредиту та відсотків за користування про застосування якої заявлено відповідачем у справі. Разом із тим, у повному обсязі не може бути залишено в силі рішення суду першої інстанції, оскільки суд дійшов взаємовиключних висновків про обґрунтованість позовних вимог щодо нарахування процентів за користування кредитом за період з 01 квітня 2017 року по 30 квітня 2020 року та відмову в їх задоволенні у зв`язку із спливом позовної давності, про який заявлено відповідачем. Враховуючи вищезазначене, апеляційний суд вважає за необхідне змінити рішення суду першої інстанції, виклавши мотивувальну частину у редакції цієї постанови. Доводи апеляційної скарги щодо переривання строку позовної давності є не обґрунтованими, оскільки погашення заборгованості за кредитним договором проводилось в примусовому порядку на підставі виконавчого напису нотаріуса з пенсії відповідача, а тому вказані дії не можуть вважатися добровільним погашенням боргу, що узгоджується з правовою позицією, викладеною у постанові Верховного Суду від 11 липня 2018 року у справі № 366/1088/16-ц (провадження № 61-17516св18). Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року). Суд апеляційної інстанції враховує положення практики Європейського Суду з прав людини про те, що право на обґрунтоване рішення не вимагає детальної відповіді судового рішення на всі доводи висловлені сторонами. Крім того, воно дозволяє вищим судам просто підтверджувати мотиви, надані нижчими судами, не повторюючи їх (справ «Гірвісаарі проти Фінляндії», п.32.) Пункт 1 ст. 6 Конвенції не вимагає більш детальної аргументації від апеляційного суду, якщо він лише застосовує положення для відхилення апеляції відповідно до норм закону, як такої, що не має шансів на успіх, без подальших пояснень (Burg and others v. France (Бюрг та інші проти Франції), (dec.); Gorou v. Greece (no.2) (Гору проти Греції №2) [ВП], §

41. ВИСНОВКИ ЗА РЕЗУЛЬТАТАМИ РОЗГЛЯДУ АПЕЛЯЦІЙНОЇ СКАРГИ Згідно з положеннями пункту 4 частини 1, частини 4 статті 376 ЦПК, підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права. Зміна судового рішення може полягати в доповненні або зміні його мотивувальної та (або) резолютивної частин. Оскільки висновки суду першої інстанції про відмову в задоволенні позовних вимог щодо стягнення відсотків не відповідають обставинам справи, судом порушено норми матеріального права, що призвело до неправильного вирішення справи в частині обґрунтування підстав відмови у задоволенні вказаних позовних вимог, колегія суддів вважає, що рішення суду першої інстанції підлягає зміні в частині обґрунтування підстав відмови у задоволенні позовних вимог про стягнення відсотків за користування кредитом за вищевказаного обґрунтування. РОЗПОДІЛ СУДОВИХ ВИТРАТ Відповідно до підпунктів «б» та «в» пункту 4 частини першої статті 382 ЦПК України суд апеляційної інстанції повинен вирішити питання про розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи у суді першої інстанції, у випадку скасування або зміни судового рішення та у зв`язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції. Відповідно до частин 1, 13 статті 141 ЦПК України, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат. Оскільки апеляційний суд змінює рішення суду першої інстанції, але виключно у частині мотивів його прийняття, то новий розподіл судових витрат не здійснюється. Керуючись ст.ст.7, 19, 369, 367, 369, 374, 376, 382 ЦПК України, апеляційний суд, - П О С Т А Н О В И В : Апеляційну скаргу Акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк» задовольнити частково. Рішення Слов`янського міськрайонного суду Донецької області від 15 лютого 2021 року змінити, виклавши його мотивувальну частину в редакції цієї постанови. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і оскарженню в касаційному порядку не підлягає, крім випадків, передбачених підпунктами а-г пункту 2 частини 3 статті 389 ЦПК України. Головуючий О.О.Тимченко Судді: О.А. Мірута Я.В. Хейло