Постанова 4804 № 219/13696/17

Єдиний унікальний номер 219/13696/17 Номер провадження 22-ц/804/994/21 ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 26 травня 2021 року Донецький апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ : головуючого судді: Мірути О.А., суддів: Никифоряка Л.П., Хейло Я.В., за участю секретаря судового засідання Цимбала Д.В., розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Бахмуті Донецької області апеляційну скаргу відповідача Бахмутського коледжу транспортної інфраструктури по цивільній справі № 219/13696/17 за позовом ОСОБА_1 до Бахмутського коледжу транспортної інфраструктури про стягнення недоплаченої суми заробітної плати, компенсації втрати частини доходу та моральної шкоди на рішення Артемівського міськрайонного суду Донецької області від 27 січня 2021 року (суддя Погрібна Н.М.), ухваленого в приміщенні Артемівського міськрайонного суду Донецької області, повне судове рішення складено 01 лютого 2021 року, В С Т А Н О В И В: КОРОТКИЙ ЗМІСТ ПОЗОВНИХ ВИМОГ 01 грудня 2017 року ОСОБА_1 звернулась до Артемівського міськрайонного суду з позовом до Бахмутського коледжу транспортної інфраструктури про стягнення недоплаченої суми заробітної плати, компенсації втрати частини доходу та моральної шкоди, в якому просить стягнути з відповідача на її користь недоплачену заробітну плату в сумі 44215,60 грн., компенсацію втрати частини доходу за порушення строків виплати частини заробітної плати в сумі 26450,91 грн. та моральну шкоду в сумі 25000 грн. Свої вимоги обґрунтовує тим, що 09 лютого 1990 року позивач була прийнята на роботу до відповідача на посаду викладача. Відповідно до атестаційного листа від 06.05.2010 р. рішенням атестаційної комісії Міністерства транспорту та зв`язку України позивачу підтверджено кваліфікаційну категорію «спеціаліст вищої категорії» та присвоєно педагогічне звання «старший викладач». Згідно постанови КМУ № 643 від 20.04.2007 р. встановлено розмір підвищення окладу старшому викладачу вищого навчального закладу І-ІІ рівня акредитації на 5% ставки заробітної плати викладача вищої категорії. Вважає, що з травня 2010 року відповідач повинен був підвищити позивачу посадовий оклад на 5 %, проте відповідачем таке підвищення не було здійснено, що призвело до виплати заробітної плати в меншому розмірі, ніж встановлено постановою КМУ № 643 від 20.04.2007 р., тобто фактично до невиплати частини заробітної плати, розмір якої становить 3773,72 грн. Артемівський технікум залізничного транспорту перейменовано у Державний вищий навчальний заклад «Артемівський коледж транспортної інфраструктури» 02.08.2012 р. Відповідно до пп. б п. 28 Інструкції про порядок обчислення заробітної плати працівників освіти, затвердженої Наказом Міністерства освіти України від 15.04.1993 р. № 102, посадові оклади педагогічним працівникам коледжу підвищено на 10 %. Тому, з серпня 2012р. посадовий оклад позивача повинен був підвиситись на 10 %, проте відповідачем таке підвищення не було здійснено, чим порушено трудові права позивача, що призвело до недоплати заробітної плати. Позивач вважає, що має право на підвищення посадового окладу, а саме 5 % як старший викладач та 10 % як педагогічний працівник коледжу. З серпня 2012 р. недоплата становить 40441,88 грн. Отже, загальний розмір недоплати заробітної плати з червня 2010 р. по жовтень 2017 р. становить 44215,60 грн., розмір компенсації втрати частини доходу за порушення строків виплати частини заробітної плати становить 26450, 91 грн. Крім того, позивачу спричинена моральна шкода, яка полягає в душевних стражданнях, емоційному дискомфорті, стресу та вимагає від позивача додаткові зусилля для організації свого життя в частині вчинення додаткових дій та заходів, витрат часу та емоціонального навантаження для відновлення права на належну їй частину заробітної плати, моральну шкоду позивач оцінює в 25000 грн. КОРОТКИЙ ЗМІСТ РІШЕННЯ СУДУ ПЕРШОЇ ІНСТАНЦІЇ Рішенням Артемівського міськрайонного суду Донецької області від 27 січня 2021 року позов ОСОБА_1 задоволено частково. Стягнуто з Бахмутського коледжу транспортної інфраструктури на користь ОСОБА_1 недоплачену заробітну плату за період з червня 2010 року по жовтень 2017 р. в сумі 44215 (сорок чотири тисячі двісті п`ятнадцять) грн. 60 коп., компенсацію втрати частини доходу в сумі 26450 (двадцять шість тисяч чотириста п`ятдесят) грн. 91 грн., моральну шкоду в сумі 5000 (п`ять тисяч) грн. Зобов`язано Бахмутський коледж транспортної інфраструктури при виплаті ОСОБА_1 недоплаченої заробітної плати за період з червня 2010 року по жовтень 2017 р. в сумі 44215,60 грн. та компенсації втрати частини доходу в сумі 26450,91 грн., утримати з цих сум податки та інші обов`язкові платежі. Стягнуто з Бахмутського коледжу транспортної інфраструктури в дохід держави судовий збір у розмірі 908 (дев`ятсот вісім) грн. Стягнуто з Бахмутського коледжу транспортної інфраструктури на користь ОСОБА_1 судовий збір у розмірі 128 (сто двадцять вісім) грн. В іншій частині позовних вимог відмовлено. КОРОТКИЙ ЗМІСТ ВИМОГ АПЕЛЯЦІЙНОЇ СКАРГИ Відповідач з рішенням суду не погодився та подав апеляційну скаргу, в якій просить рішення суду скасувати та ухвалити нове судове рішення, яким у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 відмовити в повному обсязі. УЗАГАЛЬНЕННЯ ДОВОДІВ ОСОБИ, ЯКА ПОДАЛА АПЕЛЯЦІЙНУ СКАРГУ Відповідач вважає рішення суду першої інстанції незаконним, необґрунтованим, ухваленим з порушенням норм матеріального та процесуального права, неповним з`ясування обставин, що мають значення для справи, а висновки суду вважає такими, що не відповідають обставинам справи та є необґрунтованими. В обґрунтування доводів апеляційної скарги зазначає, що згідно ЗУ «Про вищу освіту», відповідач не має статусу коледжу, оскільки у нього відсутня ліцензія на підготовку молодших бакалаврів, відповідно до чинного законодавства України. Зазначає, що позивач ніколи не обіймала посаду старшого викладача. Вважає, що суд безпідставно не звернув уваги на те, що відповідно до Наказу МОН України від 26.09.2005 року № 577 «Про впорядкування умов оплати праці та затвердження схем тарифних розрядів працівників навчальних закладів, установ освіти та наукових установ» посада старшого викладача передбачена лише у Схемі тарифних розрядів посад керівних та науково-педагогічних працівників вищих навчальних закладів ІІІ-ІV рівнів акредитації. Відповідно до п.п. Д) п.25 «Інструкції про порядок обчислення заробітної плати працівників освіти», затвердженої Наказом МО України від 15.04.1993 року № 102 «Про затвердження Інструкції про порядок обчислення заробітної плати працівників освіти» ставки заробітної плати і посадові оклади підвищуються на 10 відсотків - за звання «Старший викладач», крім викладачів вищих навчальних закладів 1-2 рівнів акредитації. Бахмутський коледж транспортної інфраструктури мав статус «вищого навчального закладу 1 рівня акредитації» (у термінах законодавства, що діяло до 2014 року), зараз є закладом фахової перед вищої освіти (відповідно до Закону України «Про фахову передвищу освіту»), не має і не мав підстав для отримання статусу (а не найменування) «коледж» відповідно чинного законодавства, ніколи не надавав вищу освіту за освітньо-кваліфікаційним рівнем бакалавра, не проводить наукові дослідження і не має в штаті науково педагогічних працівників, не має (і не було) підстав для встановлення педагогічним працівникам зазначеного закладу освіти 10-відсоткового підвищення посадових окладів (ставок заробітної плати). Таким чином відповідач не має статусу коледжу. Крім того, зазначає, що відповідачем при погодженні тарифікаційних списків з Міністерством Освіти України у період часу з 01.01.2012 року до теперішнього часу не було отримано зауважень щодо невірно визначеного розміру заробітної плати та або неврахування обов`язкових доплат та надбавок, що у свою чергу свідчить про неправильність визначеного розміру заробітної плати відповідача у оскаржуваний період. УЗАГАЛЬНЕННЯ ДОВОДІВ ТА ЗАПЕРЕЧЕНЬ ІНШІХ УЧАСНИКІВ СПРАВИ Позивачем, через представника ОСОБА_2 , надано відзив на апеляційну скаргу, в якому зазначено, що редакція п. 3 ч.1 ст. 28 ЗУ «Про вищу освіту», згідно з якою виключено право коледжу здійснювати підготовку фахівців освітньо-кваліфікаційного рівня молодшого спеціаліста та встановлено ліцензований обсяг підготовки здобувачів вищої освіти бакалавра та молодшого бакалавра, набула чинності з 28.09.2017 року. До цього часу вказаних вимог та обмежень до коледжу законодавством не проявлялось, а тому до 28.09.2017 року коледж безумовно міг здійснювати підготовку фахівців освітньо-кваліфікаційного рівня молодшого спеціаліста та не мав обов`язкового ліцензованого обсягу підготовки здобувачів вищої освіти ступеня бакалавра або молодшого бакалавра. Тобто навчальний заклад, який до 28.09.2017 року здійснював підготовку фахівців освітньо - навчальний заклад, який до 28.09.2017 року здійснював підготовку фахівців освітньо-кваліфікаційного рівня молодшого спеціаліста мав статус коледжу. Вважає, що у зв`язку з цим зауваження відповідача безпідставні щодо відсутності у нього статусу коледжу у період до 28.09.2017 року, оскільки його діяльність відповідала вимогам, встановленим законодавством, що діяло до вказаної дати, саме для коледжу. Поширення відповідачем положень ст. 28 Закону України «Про вищу освіту», правовідносини, що діяли до цієї які набрали чинності з 28.09.2017 року, не ґрунтуються на законі та є порушенням правил дії нормативно-правових актів в часі. Також зазначає, що вимоги щодо ліцензійного обсягу навчального закладу для визначення його статусу, як коледжу, на час звернення позивачки до суду з позовом та відповідно у спірний період не набули чинності. На думку позивача, навчальний заклад, що раніше отримав статус коледжу не втрачає цього статусу автоматично та одночасно з набранням чинності новою редакцією ЗУ «Про вищу освіту» та має право продовжити свою діяльність у цьому статусі протягом всього часу до закінчення навчання після прийому у 2019 році відповідно до програми навчання із дотриманням вимог щодо ліцензованого обсягу після 01 січня 2020 року, а невідповідність навчального закладу цим вимогам до вказаних моментів у часі не свідчить про втрату (відсутність) у цього закладу статусу коледжу. Оскільки спірний період стосується проміжку часу до 01.12.2017 року (день подання позову), то на спірні правовідносини не поширюються вимоги, що набули чинності після цієї дати, а тому статус навчального закладу як коледжу не може визначатись відповідно до вимог, які до коледжу, на той час законом не пред`являлись і до того ж не набули чинності. Згідно п.п.11, 12 п.3 Прикінцевих та перехідних положень ЗУ «Про освіту» за особами, які на день набрання чинності цим законом обіймають посади педагогічних працівників, зберігаються існуючи професійні права. Тобто з набранням чинності цим Законом за позивачкою зберігаються раніше існуючі права на підвищення посадового окладу, щодо яких пред`явлено позов. Зазначає, що норма п.12 не спростовує позовні вимоги, оскільки містить лише вказівку для коледжів, що отримали ліцензію на здійснення підготовки бакалавра та молодшого бакалавра щодо включення певних працівників до штатного розпису, а також щодо переводу педагогічних працівників, що здійснюють підготовку таких фахівців на відповідні посади, якщо програма підготовки таких фахівців. Звертає увагу суду на безпідставність доводів відповідача про те, що слово «коледж» є лише його найменування і не вказує на статус навчального закладу. Вважає, що з дня перейменування Артемівського технікуму залізничного транспорту у Державний вищий навчальний заклад «Артемівський коледж транспортної інфраструктури» відповідно до Наказу міністерства освіти і науку, молоді та спорту України № 871 від 02.08.2012 року відповідач є навчальним закладом типу «коледж», що вказує на його статус та узгоджується з положеннями ч.7 ст.18 ЗУ «Про освіту» та п 1 ч.7 ст. 27 Закону України «Про вищу освіту». Водночас в матеріалах справи містяться Витяг з реєстру суб`єктів освітньої діяльності, відповідно до якого Бахмутський коледж транспортної інфраструктури є закладом вищої освіти типу «коледж». Просить звернути увагу на положення Постанови Кабінету Міністрів України № 643 від 20.04.2007 року «Про затвердження розмірів підвищення посадових окладів (ставок заробітної плати) та додаткової оплати за окремі види педагогічної діяльності у співвідношенні до тарифної ставки», яка прийнята пізніше та має вищу юридичну силу відносно зазначеної Інструкції, оскільки прийнята вищим органом у системі органів виконавчої влади. Відповідно до додатку 1 даної Постанови старші викладачі вищих навчальних закладів 1-2 рівня акредитації мають право на надбавку до посадового окладу на 5 % ставки заробітної плати викладача вищої категорії. З урахуванням викладеного просив рішення Артемівського міськрайонного суду Донецької області від 27.01.2021 року залишити без змін, а апеляційну скаргу відповідача залишити без задоволення. У судовому засіданні апеляційного суду представник відповідача ОСОБА_3 доводи апеляційної скарги підтримав, просив задовольнити. Позивач ОСОБА_1 та її представник ОСОБА_2 судовому засіданні апеляційного суду проти доводів апеляційної скарги заперечували, просили відмовити у її задоволенні. ФАКТИЧНІ ОБСТАВИНИ СПРАВИ, ВСТАНОВЛЕНІ СУДОМ ОСОБА_1 з 09.02.1990 року була прийнята на роботу до Артемівського технікуму залізничного транспорту на посаду викладача. Наказом № 87в від 21.05.2007 р. їй встановлена кваліфікаційна категорія «спеціаліст вищої категорії». Наказом № 45к від 11.10.2012 р. у зв`язку зі змінами у штатному розписі відповідно з Класифікатором професій ДК 003:2010 їй змінено посаду на викладача вищого навчального закладу. Наказом № 52к від 31.10.2012 р. Артемівський технікум залізничного транспорту з 31.10.2012 р. перейменований у Державний вищий навчальний заклад «Артемівський коледж транспортної інфраструктури». Наказом № 62в від 26.05.2010 р. їй встановлено педагогічне звання «старший викладач». Наказом № 26к від 01.08.2018 р. Державний вищий навчальний заклад «Артемівський коледж транспортної інфраструктури» перейменований у Бахмутський коледж транспортної інфраструктури. Наказом № 3к від 25.03.2019 р. їй змінено посаду на нову назву «викладач закладу вищої освіти», що підтверджується копією трудової книжки серії НОМЕР_1 від 01.09.1987 р. (т. 1 а.с.5-7, т. 4 а.с.29-33). Відповідно до атестаційного листа від 06.05.2010 р., рішенням атестаційної комісії Міністерства транспорту та зв`язку України ОСОБА_1 підтверджено кваліфікаційну категорію «спеціаліст вищої категорії» та присвоєно педагогічне звання «старший викладач» (т. 1 а.с.8). Розмір посадових окладів ОСОБА_1 становить: січень-березень 2010 р. - 1177 грн., квітень-червень 2010 р. 1202 грн., липень-вересень 2010 р. 1208 грн., жовтень-грудень 2010 р. 1242 грн.; січень-березень 2011 р. 1300 грн., квітень-червень 2011 р. 1325 грн., липень-серпень 2011 р. 1346 грн., вересень 2011 р. 1359 грн.; жовтень-листопад 2011р. 1399 грн., грудень 2011р. 1492 грн.; січень-березень 2012 р. - 1639 грн., квітень-червень 2012 р. 1683 грн., липень-серпень 2012 р. 1700 грн., вересень 2012р. 1711 грн., жовтень-листопад 2012 р. 1745 грн., грудень 2012 р. 1779 грн.; січень-березень 2013 р. - 1779 грн., квітень-грудень 2013 р. 1806 грн.; січень-грудень 2014 р. 1806 грн.; січень-серпень 2015 р. 1806 грн., вересень-листопад 2015 р. 2145 грн., грудень 2015 р. 2360 грн.; січень-квітень 2016 р. 2360 грн., травень-листопад 2016 р. 2512 грн., грудень 2016 р. 2830 грн.; січень-серпень 2017 р. 3392 грн.; вересень-жовтень 2017 р. 3872 грн. (т. 1 а.с.36). З п. 1.5 Статуту Артемівського технікуму залізничного транспорту (нова редакція), затвердженого 26.11.2003 р. вбачається, що відповідно до рішення Державної акредитаційної комісії від 09.02.1999 р. за № 18 «Про наслідки акредитації», технікум відноситься до вищих навчальних закладів І рівня акредитації, має право готувати фахівців за освітньо-кваліфікаційними рівнями молодший спеціаліст. Після закінчення термінів дії ліцензії і сертифікатів технікум проходить ліцензування і акредитацію в порядку, передбаченому чинним законодавством (т. 1 а.с.103-128). З п. 1.6 Статуту Державного вищого навчального закладу «Артемівський коледж транспортної інфраструктури» (нова редакція), затвердженого 25.10.2012 р. вбачається, що відповідно до рішення Державної акредитаційної комісії від 12.06.2006 р. за № 61 «Про наслідки акредитації», Коледж визнано акредитованим за статутом вищого навчального закладу І рівня акредитації. Після закінчення термінів дії ліцензії і сертифікатів Коледж проходить ліцензування й акредитацію в порядку, передбаченому чинним законодавством (т. 1 а.с.129-156). Відповідно до ліцензії серії АЕ № 527422 Державний вищий навчальний заклад "Артемівський коледж транспортної інфраструктури" здійснює надання освітніх послуг, пов`язаних з одержанням вищої освіти на рівні кваліфікаційних вимог до молодшого спеціаліста (т.1 а.с.179). ДВНЗ «Артемівський коледж транспортної інфраструктури» перейменований на ДВНЗ «Бахмутський коледж транспортної інфраструктури», що вбачається з електронного Витягу з реєстру суб`єктів освітньої діяльності (т. 3 а.с.160-163). ДВНЗ «Бахмутський коледж транспортної інфраструктури» перейменований на Бахмутський коледж транспортної інфраструктури, що вбачається зі Статуту (нова редакція), затвердженого Наказом Міністерства освіти і науки України № 572 від 01.06.2018 р. (т. 4 а.с.34-75). З тарифних списків щодо додаткової оплати викладачу вищої категорії ОСОБА_1 вбачається, що на 2009-2010, 2010-2011 навчальні роки додатково оплата здійснювалась за завідування навчальним кабінетом, за класне керівництво, 20 % за престижність, за вислугу (т. 2 а.с.178, 181, 184, 187, 190, 193, 196, 199, 202, 205, 208, 211, 214, 217, 220, 223, 226, 227), на 2011-2012 навчальні роки додатково оплата здійснювалась за завідування навчальним кабінетом, за класне керівництво, за звання з 03.11.2011 р., 20 % за престижність, за вислугу (т. 2 а.с.230, 233, 236, 239, 242, 245), на 2012-2013 навчальні роки додатково оплата здійснювалась за завідування навчальним кабінетом, за класне керівництво, 20 % за престижність, за вислугу (т. 2 а.с.248, т. 3 а.с.1, 4, 7, 10, 13, 16, 19), на 2013-2014, 2014-2015, 2015-2016, 2016-2017, 2017-2018 навчальні роки додатково оплата здійснювалась за завідування навчальним кабінетом, за класне керівництво, 20 % за престижність, за вислугу (т. 3 а.с.22, 25, 29, 36, 43, 47, 51, 55, 60, 64, 67, 71, 74, 77, 80, 83, 86, 89). З листа ДВНЗ «Артемівський коледж транспортної інфраструктури» № 03/62 від 26.02.2018 р. вбачається, що станом на 01.02.2018 року заборгованість з нарахування і виплати заробітної плати працівникам ДВНЗ «Артемівський коледж транспортної інфраструктури» відсутня, станом на 26.02.2018р. заборгованість з виплати заробітної плати викладача ОСОБА_1 відсутня. Остання виплата заробітної плати за першу половину лютого 2018 р. ОСОБА_1 здійснена 14.02.2018 р. (т.3 а.с.91), що підтверджується копією звіту про заборгованість за бюджетними коштами форми № 7д, 7м, яка завізована Управління державної казначейської служби у м. Бахмуті (т. 3 а.с.92-97). Позивачем надано розрахунок заборгованості щодо недоплаченої суми заробітної плати, компенсації втрати частини доходу, який проведено на підставі розрахункових листів за період з червня 2010 р. по жовтень 2017 р., з якого вбачається: сума недоплаченого підвищення посадового окладу 44215,60 грн., сума компенсації 26450,91 грн. (т. 1 а.с.9-35). Постановою Кабінету Міністрів України «Про затвердження розмірів підвищення посадових окладів (ставок заробітної плати) та додаткової оплати за окремі види педагогічної діяльності у співвідношенні до тарифної ставки» № 643 від 20.04.2007 р. встановлено розмір підвищення посадового окладу, зокрема, старшому викладачу вищого навчального закладу І-ІІ рівня акредитації на 5 % ставки заробітної плати викладача вищої категорії. ПОЗИЦІЯ АПЕЛЯЦІЙНОГО СУДУ У відповідності з вимогами ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Апеляційна скарга відповідача Бахмутського коледжу транспортної інфраструктури задоволенню не підлягає. МОТИВИ З ЯКИХ ВИХОДИВ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД, ТА ЗАСТОСОВАНІ НОРМИ ПРАВА Відповідно до частини 1 статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Згідно з частиною першою, другою та п`ятою стаття 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватись на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Суд першої інстанції прийшов до висновку, що позивач має право на підвищення посадового окладу у загальному розмірі 15 % (5% як старший викладач та 10 % як педагогічний працівник). Разом з тим, відповідачем вказаних підвищень позивачу не було здійснено, у зв`язку з чим, загальний розмір недоплати заробітної плати з червня 2010 р. по жовтень 2017 р. становить 44 215,60 грн., що вбачається з розрахунку позивача. Відповідно до ст.ст. 21, 22 Закону України «Про оплату праці» працівник має право на оплату своєї праці відповідно до актів законодавства і колективного договору на підставі укладеного трудового договору. Суб`єкти організації оплати праці не мають права в односторонньому порядку приймати рішення з питань оплати праці, що погіршують умови, встановлені законодавством, угодами і колективними договорами. Враховуючи, що відповідач сплачував позивачу заробітну плату у меншому розмірі ніж передбачено законодавством, чим порушив права позивача щодо оплати праці, тому суд першої інстанції прийшов до висновку, що позовні вимоги про стягнення з відповідача на користь позивача недоплаченої суми заробітної плати в розмірі 44215,60 грн. підлягають задоволенню. Крім того, суд першої інстанції прийшов до висновку, що оскільки, частина заробітної плати не виплачувалась позивачу з 2010 р., вищевказана недоплата є заборгованістю із заробітної плати, строк виплати якої порушено відповідачем, тому позивач має право на компенсацію втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням термінів їх виплати. З розрахунку позивача, з яким погодився суд, розмір компенсації втрати частини доходу за порушення строків виплати частини заробітної плати становить в розмірі 26 450, 91 грн., тому позовні вимоги про стягнення з відповідача на користь позивача компенсації втрати частини доходу за порушення строків виплати частини заробітної плати в розмірі 26 450,91 грн. підлягають задоволенню. Щодо позовних вимог в частині відшкодування моральної шкоди, суд першої інстанції дійшов до висновку про часткове задоволення позовних вимог, оскільки судом встановлено порушення прав ОСОБА_1 з боку відповідача, що свідчить про порушення трудових прав позивача щодо оплати її праці, що в свою чергу безсумнівно призводить до моральних страждань, які вимагають додаткових зусиль для організації життя. Порушення права на працю та її оплату, яке є правом передбаченим Конституцією України, порушує принципи соціальної і правової держави, що тягне необхідність поновлення цих принципів шляхом стягнення завданої моральної шкоди із роботодавця винного у допущених порушенням прав працівника. Разом з тим, враховуючи принципи співмірності, розумності та справедливості, суд першої інстанції прийшов до висновку про необхідність зменшення заявленого до стягнення розміру моральної шкоди до 5000,00 грн. Щодо строків звернення до суду з дійсним позовом, суд зазначив наступне. Відповідно до ст. 233 КЗпП України у разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмежень будь-яким строком. Рішенням Конституційного суду України № 9-рп/2013 від 15.10.2013 р. роз`яснено, що у разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення сум індексації заробітної плати та компенсації втрати частини заробітної плати у зв`язку з порушенням строків її виплати як складових належної працівнику заробітної плати без обмежень будь-яким строком незалежно від того, чи були такі суми нараховані роботодавцем. Враховуючи, що позивач звернулась до суду з позовом про стягнення належної їй недоплаченої заробітної плати, тому строки звернення до суду нею не пропущено. Щодо негайного виконання рішення, суд зазначив у своєму рішенні наступне. Згідно ч. 1 п. 2 ст. 430 ЦПК України суд допускає негайне виконання рішень у справах про присудження працівникові виплати заробітної плати, але не більше ніж за один місяць, тому рішення в частині стягнення заробітної плати за один місяць підлягає негайному виконанню. Такі висновки суду першої інстанції колегія суддів вважає правильним, оскільки вони відповідають встановленим по справі обставинам, наявним у матеріалах справі доказам та зроблені з дотриманням норм матеріального і процесуального права. Як передбачено ст. 4 ЦПК України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутись до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів. Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором (ч. 1 ст. 5 ЦПК). Стаття 12 ЦПК України передбачає, що цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Суд на підставі ст. ст. 12, 13, 81 ЦПК України розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Відповідно до положень ст. ст. 12, 81 ЦПК України, кожна сторона зобов`язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених ст. 82 цього Кодексу. Обставини, встановлені рішенням суду у цивільній, господарській або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини. Суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі. Докази надаються сторонами та іншими особами, що беруть участь у справі. Доказування не може ґрунтуватись на припущеннях. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування (ст. 77 ЦПК України). Крім того, обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування (ч. 2 ст. 78 ЦПК України). Відповідно до ст. 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Статтею 21 КЗпП України визначено, що трудовий договір - угода між працівником і власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом чи фізичною особою, за якою працівник зобов`язується виконувати роботу, визначену цією угодою, з підляганням внутрішньому трудовому розпорядкові, а власник підприємства, установи, організації або уповноважений ним орган чи фізична особа зобов`язується виплачувати працівникові заробітну плату і забезпечувати умови праці, необхідні для виконання роботи, передбачені законодавством про працю, колективним договором і угодою сторін. Право на працю, закріплене у статті 43 Конституції України, включає можливість заробляти собі на життя працею, яку особа вільно обирає або на яку вільно погоджується. Кожен має право на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом. У статті 93 КЗпП України надано визначення заробітної платні - це винагорода, обчислена, як правило, у грошовому виразі, яку власник або уповноважений ним орган виплачує працівникові за виконану ним роботу. Згідно зі статтею 97 КЗпП України власник або уповноважений ним орган чи фізична особа не має права в односторонньому порядку приймати рішення з питань оплати праці, що погіршують умови, встановлені законодавством, угодами, колективними договорами. Відповідно до статті 21 Закону України від 24.03.1995 року № 108/95-ВР "Про оплату праці" (далі - Закон № 108/95-ВР) працівник має право на оплату своєї праці відповідно до актів законодавства і колективного договору на підставі укладеного трудового договору. Згідно зі статтею 22 цього Закону суб`єкти організації оплати праці не мають права в односторонньому порядку приймати рішення з питань оплати праці, що погіршують умови, встановлені законодавством, угодами і колективними договорами. За пунктом 3 статті 32 КЗпП України у зв`язку із змінами в організації виробництва і праці допускається зміна істотних умов праці при продовженні роботи за тією ж спеціальністю, кваліфікацією чи посадою. Про зміну істотних умов праці - систем та розмірів оплати праці, пільг, режиму роботи, встановлення або скасування неповного робочого часу, суміщення професій, зміну розрядів і найменування посад та інших - працівник повинен бути повідомлений не пізніше ніж за два місяці. Відповідно до статті 29 Закону № 108/95-ВР при укладанні працівником трудового договору (контракту) роботодавець доводить до його відома умови оплати праці, розміри, порядок і строки виплати заробітної плати, підстави, згідно з якими можуть провадитися відрахування у випадках, передбачених законодавством. Про нові або зміну діючих умов оплати праці в бік погіршення роботодавець повинен повідомити працівника не пізніш як за два місяці до їх запровадження або зміни. Як вбачається з матеріалів справи ОСОБА_1 з 09.02.1990 року була прийнята на роботу до Артемівського технікуму залізничного транспорту на посаду викладача. Наказом № 87в від 21.05.2007 р. ОСОБА_1 встановлена кваліфікаційна категорія «спеціаліст вищої категорії». Наказом № 45к від 11.10.2012 р. у зв`язку зі змінами у штатному розписі відповідно з Класифікатором професій ДК 003:2010 їй змінено посаду на викладача вищого навчального закладу. Наказом № 52к від 31.10.2012 р. Артемівський технікум залізничного транспорту з 31.10.2012 р. перейменований у Державний вищий навчальний заклад «Артемівський коледж транспортної інфраструктури». Наказом № 62в від 26.05.2010 р. їй встановлено педагогічне звання «старший викладач». Наказом № 26к від 01.08.2018 р. Державний вищий навчальний заклад «Артемівський коледж транспортної інфраструктури» перейменований у Бахмутський коледж транспортної інфраструктури. Наказом № 3к від 25.03.2019 р. їй змінено посаду на нову назву «викладач закладу вищої освіти», що підтверджується копією трудової книжки серії НОМЕР_1 від 01.09.1987 р. (т. 1 а.с.5-7, т. 4 а.с.29-33). Відповідно до атестаційного листа від 06.05.2010 р. щодо ОСОБА_1 , рішенням атестаційної комісії Міністерства транспорту та зв`язку України підтверджено кваліфікаційну категорію «спеціаліст вищої категорії» та присвоєно педагогічне звання «старший викладач» (т. 1 а.с.8). Відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 20 квітня 2007 року № 643 Про затвердження розмірів підвищення посадових окладів (ставок заробітної плати) та додаткової оплати за окремі види педагогічної діяльності у співвідношенні до тарифної ставки за роботу у певних видах навчальних закладах передбачено підвищення розмірів посадових окладів (ставок заробітної плати) працівникам установ і закладів освіти. Додатком № 1 до Постанови КМУ від 20.04.2007 року № 643 встановлено розмір підвищення посадового окладу, зокрема, старшому викладачу вищого навчального закладу І-ІІ рівня акредитації на 5 % ставки заробітної плати викладача вищої категорії. Як зазначено в п. 1 Постанови КМУ від 20.04.2007 року № 643, затверджені розміри підвищення посадових окладів (ставок заробітної плати) та додаткової оплати за окремі види педагогічної діяльності стосуються працівників, які займають посади згідно з переліком, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 14 червня 2000 р. N 963, і на яких поширюються умови оплати праці працівників установ і закладів освіти. Оплата праці педагогічних працівників вищих навчальних закладів I-II рівнів акредитації, у тому числі і педагогічних училищ, провадиться відповідно до Інструкції про порядок обчислення заробітної плати працівників освіти, затвердженої наказом Міністерства освіти України від 15.04.93 № 102 незалежно від їх підпорядкованості та статусу. Через особливості в організації навчального процесу в педагогічних училищах порівняно з іншими вищими навчальними закладами I-II рівнів акредитації умови оплати праці педагогічних працівників педагогічних училищ мають відмінності від оплати праці викладачів вищих навчальних закладів відповідного рівня акредитації, що здійснюють підготовку за іншими напрямами та спеціальностями. Ці відмінності передбачені зокрема в підпункті «а» пункту 64 та пункті 68 вищеназваної Інструкції і полягають у тому, що ставки заробітної плати викладачам педучилищ встановлюються за 3 години педагогічної роботи на день (18 годин - на тиждень), а місячна заробітна плата визначається, виходячи з тижневого навантаження. Викладачам інших вищих навчальних закладів I-II рівнів акредитації ставка заробітної плати виплачується виходячи з річного навантаження 720 годин. Тож, обмеження щодо підвищення ставок заробітної плати педагогічним працівникам за звання «Старший викладач», зазначене до підпункту «д» пункту 24, не стосується викладачів педагогічних училищ. Викладачам педучилищ, яким за результатами атестації присвоєне звання «Старший викладач», ставка заробітної плати, встановлена залежно від категорії, присвоєної за наслідками атестації, підвищується на 10 відсотків відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 20.04.2007 № 643 „Про затвердження розмірів підвищення посадових окладів (ставок заробітної плати) та додаткової оплати за окремі види педагогічної діяльності у співвідношенні до тарифної ставки та наказу Міністерства освіти і науки України від 11.06.2007 № 471 «Про внесення змін до Інструкції про порядок обчислення заробітної плати працівників освіти». Згідно з діючим на цей час Положенням про старшого викладача, затвердженого наказом Міністерства вищої та середньої спеціальної освіти СРСР від 10.11.84 № 732, на відміну від педагогічного звання «Старший викладач» в штати технікумів, коледжів та інших вищих навчальних закладів I-II рівнів акредитації, де запроваджено лекційний метод навчання, вводиться посада старшого викладача. Згідно до Наказу Міністерства освіти України № 102 від 15.04.1993 року затверджено Інструкцію про порядок обчислення заробітної плати працівників освіти, з п.п. б п. 28 якої вбачається, що посадові оклади (ставки заробітної плати) працівників освіти підвищуються керівним та педагогічним працівникам, зокрема коледжів, на 10 %. Відповідно п. 63 Інструкції плата праці педагогічних працівників установ і закладів освіти провадиться виходячи із встановлених вставок заробітної плати (посадових окладів) з урахуванням підвищень, фактичного обсягу педагогічної роботи, доплат та надбавок. Враховуючи вищевикладене, апеляційний суд приходить до висновку, що позивач є педагогічним працівником, працює у Бахмутському коледжу транспортної інфраструктури, відповідно до Постанови КМУ від 20 квітня 2007року № 643 «Про затвердження розмірів підвищення посадових окладів (ставок заробітної плати) має право на отримання посадового окладу з підвищенням 10 %, а також працівників, які посідають посади старших викладачів, підвищуються з 01.01.2008 р. на 5 %, які їй не нараховувалися і не виплачувалися відповідачем, тому доводи відповідача, стосовно того, що позивач не є старшим викладачем та не має права на отримання посадового окладу з підвищенням 10 %, 5 % є необґрунтованими та спростовуються Постановою КМУ від 20 квітня 2007року № 643 «Про затвердження розмірів підвищення посадових окладів» та Інструкцією про порядок обчислення заробітної плати працівників освіти, які чинні на теперішній час. Згідно до Статуту «Бахмутський коледж транспортної інфраструктури» перейменований на Бахмутський коледж транспортної інфраструктури, що вбачається зі Статуту (нова редакція), затвердженого Наказом Міністерства освіти і науки України № 572 від 01.06.2018 р. (т. 4 а.с.34-75). Тому відповідач є навчальним закладом типу «коледж», що вказує на його статус та узгоджується з п.1 ч.7 ст. 27 Закону України «Про вищу освіту». Крім того, в матеріалах справи також міститься Витяг з реєстру суб`єктів освітньої діяльності відповідно до якого Бахмутський коледж транспортної інфраструктури є закладом вищої освіти типу «коледж». (а.с.18, Т.4). Отже, колегія суддів вважає, що судом першої інтстанції правильно встановлено, що позивач має право на підвищення посадового окладу у загальному режимі 15 %. Відповідачем вказаних підвищень позивачу здійснено не було, у зв`язку з чим загальний розмір недоплати заробітної плати з червня 2010 року по жовтень 2017 рік становить 44 215, 60 грн. Також колегія суддів вважає, що суд першої інстанції вірно зазначив у своєму рішенні, що оскільки частина заробітної плати не виплачувалась позивачу з 2010 року, вищевказана недоплата є заборгованістю із заробітної плати. Строк виплати якої порушено відповідачем, а тому позивач має право на компенсацію втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням термінів їх виплати. З огляду на викладене, апеляційний суд вважає, що суд дійшов правильного висновку про необхідність задовольнити позовні вимоги про стягнення недоплаченої суми заробітної плати, компенсації втрати частини доходу та моральної шкоди, оскільки вказані вимоги не ґрунтуються на Законі. Звертаючись до суду із зазначеним позовом ОСОБА_1 навела свої розрахунки та просила стягнути з відповідача на свою користь частину заробітної плати 44 215 грн. 60 коп. та у тому числі невиплачену компенсацію втрати частини доходу у сумі 26 450 грн. 91 коп. , з якими колегія суддів погоджується, та які відповідачем не спростовані. Суд правильно встановив характер правовідносин сторін у справі та застосував норми матеріального права, які регулюють ці правовідносини, вирішив спір з урахуванням меж заявлених позовних вимог та конкретних обставин справи на підставі наданих сторонами доказів з дотриманням норм матеріального та процесуального права, доводи апеляційної скарги не містять передбачених законом підстав для скасування судового рішення. Інші докази та обставини, на які посилається відповідач в апеляційній скарзі, були предметом дослідження судом першої інстанцій та додаткового правового аналізу не потребують. На підставі викладеного, колегія суддів не погоджується з доводами, викладеними відповідачем в апеляційній скарзі, оскільки вони не відповідають нормам матеріального та процесуального права, зводяться до переоцінки доказів по справі, що викликано незгодою з висновком суду та були предметом дослідження судом першої інстанції. Одночасно колегія суддів погоджується з доводами, викладеними представником відповідача у відзиві на апеляційну скарги та вважає їх такими, що відповідають нормам діючого законодавства. Враховуючи наведене, колегія суддів вважає, що рішення Артемівського міськрайонного суду Донецької області від 27 січня 2021року ухвалене з дотриманням норм матеріального та процесуального права, а тому відсутні правові підстави для задоволення апеляційної скарги відповідача. Інші доводи апеляційної скарги висновків суду не спростовують та не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального права та порушення норм процесуального права, яке призвело або могло б призвести до неправильного вирішення справи, а стосуються переоцінки доказів. Отже, за наведених обставин, колегія суддів вважає, що вирішуючи даний спір, суд першої інстанції в повному обсязі встановив права і обов`язки сторін, обставини по справі, перевірив доводи і дав їм належну правову оцінку, ухвалив рішення, яке відповідає вимогам закону. Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року; SERYVIN AND OTHERS v. UKRAINE, № 4909|04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року). ВИСНОВКИ ЗА РЕЗУЛЬТАТАМИ РОЗГЛЯДУ АПЕЛЯЦІЙНОЇ СКАРГИ У відповідності з вимогами ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. З урахуванням викладеного, апеляційний суд дійшов висновку про відсутність підстав для зміни чи скасування рішення Артеміського міськрайонного суду Донецької області від 27 січня 2021 року. Суд не допустив порушень матеріального або процесуального закону, які могли б бути підставою для скасування або зміни рішення суду. На підставі викладеного, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, а рішення суду залишити без змін. РОЗПОДІЛ СУДОВИХ ВИТРАТ Підстави для зміни та розподілу судових витрат судом апеляційної інстанції не встановлено. Оскільки апеляційний суд дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення апеляційної скарги, судові витрати апелянта, пов`язані з розглядом справи судом апеляційної інстанції не підлягають компенсації. Керуючись п. 1 ч. 1 ст. 374, ст. 375, 381, 382, 383, 384 ЦПК України, суд, - П О С Т А Н О В И В: Апеляційну скаргу відповідача Бахмутського коледжу транспортної інфраструктури- залишити без задоволення. Рішення Артемівського міськрайонного суду Донецької області від 27 січня 2021 року залишити без змін. Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення. Головуючий-суддя: О.А. Мірута Судді: Никифоряк Л.П. Я.В. Хейло