Постанова 4813 № 522/22514/17

Номер провадження: 22-ц/813/4326/21 Номер справи місцевого суду: 522/22514/17 Головуючий у першій інстанції Кічмаренко С. М. Доповідач Таварткіладзе О. М. ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 18.05.2021 року м. Одеса Одеський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого Таварткіладзе О.М., суддів: Погорєлової С.О., Князюка О.В. за участю секретаря судового засідання: Томашевської К.В. розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Одесі апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 адвоката Кешкентія Дениса Володимировича на рішення Приморського районного суду м. Одеси від 06 жовтня 2020 року по цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 про визнання майна спільною сумісною власністю, визнання майна особистою приватною власністю, припинення права власності, В С Т А Н О В И В: ОСОБА_1 звернулася до суду з вищевказаним позовом, в якому просила визнати спільною сумісною власністю подружжя ОСОБА_1 та ОСОБА_2 житловий будинок за адресою: АДРЕСА_1 ; визнати особистою приватною власністю ОСОБА_1 1/2 частини житлового будинку за адресою: АДРЕСА_1 ; припинити право власності на домоволодіння за адресою: АДРЕСА_1 , за громадянкою ОСОБА_3 . Свої вимоги мотивувала тим, що між позивачем та відповідачем 24.10.1992р. був укладений шлюб, який був припинений згідно рішення Приморського районного суду м. Одеси від 30.09.2015р. у справі №522/10764/15-ц, яке набрало законної сили 23.11.2015 року. Під час шлюбу подружжя довгий період часу відкладали грошові кошти на будівництво будинку за адресою АДРЕСА_1 . Для будівництва, позивачем були позичені 100 000 доларів США у її рідної тітки ОСОБА_4 за попередньою згодою ОСОБА_2 . Проте з невідомих причин право власності на даний будинок після прийняття його в експлуатацію було оформлено на матір ОСОБА_2 ОСОБА_3 . Факт передання в борг грошових коштів підтверджується протоколами опитування ОСОБА_4 , ОСОБА_5 від 21.09.2016 року. ОСОБА_3 є непрацюючою громадянкою, вона не заробляла та не будувала зазначений об`єкт. Тому позивач вважає, що новобудова за адресою АДРЕСА_1 , яка на цей час оформлена на громадянку ОСОБА_3 , відноситься до складу спільного майна подружжя. Рішення Приморського районного суду м. Одеси від 06 жовтня 2020 року позов ОСОБА_1 залишено без задоволення. Не погоджуючись з таким рішенням суду, представник ОСОБА_1 адвокат Кешкентій Денис Володимирович подав апеляційну скаргу, в якій просить рішення Приморського районного суду м. Одеси від 06 жовтня 2020 року скасувати та ухвалити нове про задоволення позову, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права. Позивач ОСОБА_1 будучи належним чином повідомленою про дату, час і місце розгляду справи в особі свого представника адвоката Кешкентія Д.В., до суду не з`явилася, явку свого представника в судове засідання не забезпечила, про причини не явки не повідомила. Згідно із ч. 2 ст. 372 ЦПК України, неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи. Заслухавши суддю-доповідача, доводи апеляційної скарги та відзивів на неї, перевіривши матеріали справи, законність і обґрунтованість рішення в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення на таких підставах. Відповідно до ч. 1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а апеляційну скаргу без задоволення. Відповідно до ст.375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Згідно ст. 263 ЦПК України, рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права, з дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються, як на підставу своїх вимог або заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені у судовому засіданні. Рішення суду першої інстанції зазначеним вимогам відповідає. Залишаючи без задоволення вимоги ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 про визнання майна спільною сумісною власністю, визнання майна особистою приватною власністю, припинення права власності, суд першої інстанції виходив з того, що: -за встановленими фактичними обставинами у справі та наданими доказами не вбачається підстав вважати спірний будинок за адресою: АДРЕСА_1 об`єктом права спільної сумісної власності подружжя ОСОБА_1 та ОСОБА_2 ; -отримання позивачем, за її твердженням, у грудні 2009 року від рідної тітки ОСОБА_4 у позику грошових коштів в сумі 100 000 доларів США у зв`язку із невистачанням коштів на будівництво відбулося після закінчення будівництва спірного будинку (який збудований у серпні 2009 року), що підтверджується матеріалами справи; -позивачем не надано жодних доказів, які давали підстави вважати Ѕ зазначеного будинку її особистою приватною власністю; -наявність та витрачання подружжям ОСОБА_1 та ОСОБА_2 спільних коштів на будівництво спірного будинку у період часу набуття ОСОБА_3 права власності на цей будинок судом не встановлено та матеріалами справи не підтверджується; -будинок за адресою: АДРЕСА_1 , загальною площею 297,2 кв.м, житловою площею 111,0 кв.м, набутий ОСОБА_3 на законних підставах та за достатністю коштів; -відмова в задоволенні позову у зв`язку зі спливом позовної давності без встановлення порушення права або охоронюваного законом інтересу позивача не відповідає вимогам закону. Такі висновки суду першої інстанції відповідають встановленим у справі обставинам та засновані на законодавстві. Судом встановлено, що: - ОСОБА_1 з 24.10.1992 року по 23.11.2015 року перебувала у зареєстрованому шлюбі з ОСОБА_2 , шлюб розірвано на підставі рішення Приморського районного суду м. Одеси від 30.09.2015 року у справі №522/10764/15- ц, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду Одеської області від 23.11.2015 року; -згідно з витягом з ЄДРЮО станом на 20.07.2017 року позивач з 30.01.2006р. зареєстрована в якості ФОП. Види діяльності: Роздрібна торгівля хлібобулочними виробами, борошняними та цукровими кондитерськими виробами в спеціалізованих магазинах, обслуговування напоями, надання в оренду й експлуатацію власного чи орендованого нерухомого майна (основний), діяльність у сфері фотографії; - ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , перебуваючи у зареєстрованому шлюбі з ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , 15 червня 2007 року за письмовою згодою свого чоловіка продала належну їй Ѕ частки земельної ділянки загальною площею 4,28 га, розташовану на території Фонтанської с/р Комінтернівського району Одеської області за 6 312 500 грн. Відповідний договір купівлі-продажу земельної ділянки між продавцями - ОСОБА_7 , ОСОБА_3 та покупцем - ТОВ «Нові Бізнес Погляди» посвідчений 15.06.2007 року приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Маловацькою Н.А., зареєстровано в реєстрі за №8. Як підтверджується випискою по особовому рахунку № НОМЕР_1 , належним ОСОБА_3 в АКБ «Імексбанк» від 22.06.2007 року, грошові кошти в сумі 6 312 500,00 грн. зараховані на її рахунок саме 15.06.2007 року; -14 вересня 2007 року ОСОБА_3 за письмовою згодою свого чоловіка придбала земельну ділянку площею 0,035 га, розташовану за адресою: АДРЕСА_1 , за 1 563 432,50 грн. Відповідний договір купівлі-продажу земельної ділянки між продавцем - ОСОБА_8 та покупцем - ОСОБА_3 посвідчений приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Луцях Т.М., зареєстровано в реєстрі за №3025. На підставі зазначеного договору купівлі-продажу ОСОБА_3 20.12.2007р. отримала Державний акт серія ЯЕ №670088 на право власності на земельну ділянку площею 0,035 га, розташовану за адресою: АДРЕСА_1 , кадастровий номер 5110137500:45:002:0166; -дана обставина також підтверджується листом ГУ Держгеокадастру в Одеській області від 24.07.2019 №9-15-0,8-6517/2-19, наданим на ухвалу суду від 23.05.2019 року про витребування доказів; -03 грудня 2009 року ОСОБА_3 отримала свідоцтво про право власності на житловий будинок за адресою: АДРЕСА_1 , загальною площею 297,2 кв.м, житловою площею 111,0 кв.м. Свідоцтво видане виконавчим комітетом Одеської міської ради на підставі свідоцтва про відповідність збудованого об`єкту проектної документації, вимогам державних стандартів, будівельних норм і правил від 13.08.2009 року №15000655. Відповідно до витягу номер 25140567 про реєстрацію права власності на нерухоме майно КП «ОМБТІ та РОН» 26.01.2010 року за ОСОБА_3 зареєстровано право власності на зазначений житловий будинок; -договір купівлі-продажу земельної ділянки площею 0,035 га за адресою: АДРЕСА_1 , від 14.09.2007 року та свідоцтво про право власності від 03.12.2009р. на житловий будинок за адресою: АДРЕСА_1 , загальною площею 297,2 кв.м є чинними; - ОСОБА_3 на час придбання 14.09.2007 року земельної ділянки площею 0,035 га за адресою: АДРЕСА_1 , володіла достатніми грошовими коштами на придбання земельної ділянки та будівництво будинку, що спростовує доводи позивача; -свідоцтвом про право власності на житловий будинок від 03.12.2009 року за адресою: АДРЕСА_1 , загальною площею 297,2 кв.м, житловою площею 111,0 кв.м, підтверджується, що даний будинок був збудованим станом на 13.08.2009 року; - ОСОБА_1 зверталась до Приморського районного суду м.Одеси з позовом до ОСОБА_2 про повернення коштів. У позові позивачка стверджувала, що наприкінці 2009 року ОСОБА_2 взяв із сімейних коштів 800 000 доларів США та віддав своїм батькам ОСОБА_3 на придбання (або оформлення) приватного будинку за адресою: АДРЕСА_1 . На підтвердження позовних вимог позивачем також надавалися протоколи опитування осіб від 21.09.2016 року ОСОБА_4 та ОСОБА_5 . Рішенням Приморського районного суду м. Одеси від 10.11.2016 року у справі №522/19737/15-ц у позові було відмовлено. При цьому судом було встановлено, що: «У період шлюбу подружжям набувалось майно та майнові права, витрачались кошти... зокрема, в період часу з 2007 по 2009 роки подружжям оформлялось право власності на 825/1000 частин об`єкту нерухомого майна за адресою: АДРЕСА_2 ; набувались майнові права на квартиру АДРЕСА_3 та майнові права на два паркувальних місця АДРЕСА_4 та № НОМЕР_2 за адресою: АДРЕСА_5 ». Також Приморським районним судом м.Одеси у справі №522/19737/15-ц було встановлено, що: «... протоколи опитування особи за її згодою в порядку п.7 ч.І ст.20 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» від 21.09.2016 року щодо опитування адвокатом ОСОБА_9 , свідоцтво про право на зайняття адвокатською діяльністю №243/н віл 28.08.2006р., ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , та ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_4 не можуть бути прийняти судом в якості належних доказів по справі». Тобто, в справі №522/19737/15-ц позивачем не було доведено позичання грошей у своєї тітки, а також встановлено, що в період з 2007 по 2009 роки подружжям ОСОБА_1 та ОСОБА_2 набувалися інші об`єкти нерухомості. Повно встановивши обставини справи та надавши їм належну правову оцінку, вірно застосувавши та проаналізувавши норми цивільного та сімейного законодавства України, що регулюють правовідносини щодо набуття та припинення права власності на майно - ст. ст. 204, 267, 328, 346 ЦК України, ст. ст. ст. ст. 57, 60, 61, 63, 70 СК України, а також врахувавши норми ЦПК України, які регулюють доказування у цивільному судочинстві України - ст. ст. 76, 79, 80 , зокрема щодо належності, достовірності, достатності та надання оцінки доказів, суд першої інстанції в контексті ч. 1 ст. 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, дійшов до обгрунтованого і правильного висновку про відсутність підстав для задоволення заявлених ОСОБА_1 вимог про визнання майна спільною сумісною власністю, визнання майна особистою приватною власністю, припинення права власності. Доводи апеляційної скарги щодо неналежної оцінки показанням свідків ОСОБА_4 та ОСОБА_5 , не заслуховування інших свідків, не надання оцінки відсутності у ОСОБА_2 достатніх коштів на будівництво спірного будинку і навпаки про достатність таких коштів у позивачки, висновків суду першої інстанції про відсутність підстав для визнання спірного нерухомого майна спільною сумісною власністю, визнання на Ѕ частину майна особистою власністю та припинення права власності ОСОБА_3 на спірне майно, не спростовують і зведені лише до незгоди з висновком райсуду без наведення будь-яких обставин, які б ставили під сумнів набутий судом висновок або свідчили б про невірну оцінку судом доказів, які надані сторонами та невірне застосування законодавства, яке регулює спірні правовідносини. У Висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських судців до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень, серед іншого (пункти 32-41), звертається увага на те, що усі судові рішення повинні бути зрозумілими, викладеними чіткою і простою мовою і це є необхідною передумовою розуміння рішення сторонами та громадськістю; для цього потрібно логічно структурувати рішення і викласти його в чіткому стилі, доступному для кожного; судові рішення повинні, у принципі, бути обґрунтованим; у викладі підстав для прийняття рішення необхідно дати відповідь на аргументи сторін та доречні доводи, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави захисту; обсяг цього обов`язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення. Зазначений Висновок також звертає увагу на те, що згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. Так, у справі «Салов проти України» (заява № 65518/01; від 6 вересня 2005 року; пункт 89) ЄСПЛ наголосив на тому, що згідно статті 6 Конвенції рішення судів достатнім чином містять мотиви, на яких вони базуються для того, щоб засвідчити, що сторони були заслухані, та для того, щоб забезпечити нагляд громадськості за здійсненням правосуддя (рішення у справі «Hirvisaari v. Finland», заява № 49684/99; від 27 вересня 2001 р., пункт 30). Разом з тим, у рішенні звертається увага, що статтю 6 параграф 1 не можна розуміти як таку, що вимагає пояснень детальної відповіді на кожний аргумент сторін. Відповідно, питання, чи дотримався суд свого обов`язку обґрунтовувати рішення, може розглядатися лише в світлі обставин кожної справи (рішення у справі «Ruiz Torija v. Spain», заява серія А № 303-А; від 9 грудня 1994 р.; пункт 29). У справі «Серявін та інші проти України» (заява № 4909/04; від 10 лютого 2010 року; пункт 58) зазначено, що національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін. Ще одне призначення обґрунтованого рішення полягає у тому, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті. Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією (рішення у справі «Hirvisaari v. Finland», заява № 49684/99, п. 30, від 27 вересня 2001 року). Отже, у рішеннях ЄСПЛ склалась стала практика, відповідно до якої рішення національних судів мають бути обґрунтованими, зрозумілими для учасників справ та чітко структурованими; у судових рішеннях має бути проведена правова оцінка доводів сторін, однак, це не означає, що суди мають давати оцінку кожному аргументу та детальну відповідь на нього. Тобто мотивованість рішення залежить від особливостей кожної справи, судової інстанції, яка постановляє рішення, та інших обставин, що характеризують індивідуальні особливості справи. Враховуючи вищевикладене, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції порушень матеріального та процесуального права при вирішенні справи, які є підставою для скасування рішення, не допустив, а наведені в скарзі доводи правильність висновків суду не спростовують, внаслідок чого апеляційна скарга задоволенню не підлягає. На підставі викладеного і керуючись ст. ст. 367, 374, 375, 381, 383 ЦПК України, апеляційний суд, ПОСТАНОВИВ: Апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 адвоката Кешкентія Дениса Володимировича - залишити без задоволення. Рішення Приморського районного суду м. Одеси від 06 жовтня 2020 року - залишити без змін. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття, однак може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту постанови. Повний текст постанови складено: 25.05.2021 року. Головуючий О.М. Таварткіладзе Судді: С.О. Погорєлова О.В. Князюк