Постанова Миколаївський апеляційний суд № 487/5839/20

25.05.21 22-ц/812/1070/21 Головуючий суду першої інстанції Афоніна С.М. Провадження № 22-ц/812/1070/21 Суддя-доповідач апеляційного суду Царюк Л.М. П О С Т А Н О В А І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И 25 травня 2021 року м. Миколаїв Справа № 487/5839/20 Миколаївський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати в цивільних справах: головуючого Царюк Л.М., суддів: Базовкіної Т.М., Яворської Ж.М., із секретарем судового засідання - Богуславською О.М., за участю: представника позивача - ОСОБА_1 , розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_2 , в інтересах якого діяла представник ОСОБА_1 , на ухвалу Заводського районного суду м. Миколаєва від 08 квітня 2021 року про закриття провадження, постановлену під головуванням судді Афоніної С.М., в залі судового засідання в м. Миколаїв, повний текст якої складено 12 квітня 2021 року, за позовом ОСОБА_2 до Заводського відділу державної виконавчої служби у м. Миколаєві Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) про зняття арешту з рухомого майна, В С Т А Н О В И В: 09 жовтня 2020 року ОСОБА_2 звернувся до суду з позовом до Заводського відділу державної виконавчої служби м. Миколаєва Головного територіального управління юстиції у Миколаївській області, який в подальшому ухвалою Заводського районного суду м. Миколаєва від 16 березня 2021 року було замінено на належного відповідача Заводський відділ державної виконавчої служби у м. Миколаєві Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) (далі - Заводський ВДВС), про зняття арешту з рухомого майна. На обґрунтування позовних вимог зазначав, що 24 червня 2016 року державним виконавцем Заводському відділу державної виконавчої служби м. Миколаїв Головного територіального управління юстиції у Миколаївській області при здійсненні виконавчого провадження № 47476986 було винесено постанову про арешт всього рухомого майна боржника - ОСОБА_2 та оголошення заборони на його відчуження, зокрема, на автомобілі марки Chevrolet модель Camaro, 1994 року випуску, реєстраційний номер НОМЕР_1 та марки Mitsubisi модель Outlender, 2007 року випуску, реєстраційний номер НОМЕР_2 . Постановою державного виконавця Заводського ВДВС від 24 червня 2016 року виконавчий документ повернуто стягувачу на підставі пункту 5 частини 1 статті 74 Закону України «Про виконавче провадження». Станом на сьогоднішній день виконавче провадження №47476986 передано до архіву та знищено, у зв`язку з чим безпідставним та необґрунтованим є існування арешту його автомобілів, проте у задоволенні його звернення щодо зняття арешту відмовлено. Посилаючись на викладене й на те, що дії відповідача призводять до незаконного утримання його майна під арештом, що порушує його право власності, оскільки перешкоджає вільно розпоряджатися належним йому майном, ОСОБА_2 просив зняти арешт з автомобілів марки Chevrolet модель Camaro, 1994 року випуску, реєстраційний номер НОМЕР_1 та марки Mitsubisi модель Outlender, 2007 року випуску, реєстраційний номер НОМЕР_3 . Ухвалою Заводського районного суду м. Миколаєва від 08 квітня 2021 року провадження у справі закрито на підставі пункту 1 частини 1 статті 255 ЦПК України При закритті провадження у справі суд виходив із того, що арешт майна, який не пов`язаний зі спором про право на це майно, а стосується неправомірного рішення державного виконавця щодо не зняття арешту з транспортних засобів при закінченні виконавчого провадження, слід розглядати за правилами розділу VI ЦПК України. Не погодившись з такою ухвалою місцевого суду, ОСОБА_2 від імені якого діяв представник ОСОБА_1 , оскаржив її в апеляційному порядку, посилаючись в апеляційній скарзі на порушення норм матеріального і процесуального права, просив скасувати оскаржену ухвалу та направити справу для продовження розгляду до суду першої інстанції. Доводи апеляційної скарги мотивовано тим, що відповідач на його звернення повідомив про неможливість зняття арешту з рухомого майна, оскільки 24 червня 2016 року вказаний виконавчий документ повернуто стягувачу на підставі пункту 5 частини 1 статті 47 Закону України «Про виконавче провадження», а виконавче провадження № 47476986 знищено. Оскільки, у випадку знищення виконавчого провадження державний виконавець не має можливості зняти накладений арешт, тобто вирішити питання зняття арешту в позасудовому порядку, позивач, посилаючись на позицію викладену у рішенні Іршавського районного суду Закарпатської області від 25 липня 2016 року, для вирішення питання зняття арешту з майна вимушений звернутися до суду. Оскільки у даній справі виконавче провадження знищено та виконавча служба не може винести постанову про скасування арешту, його звернення до суду зі скаргою на дії державного виконавця є недоцільним. У даному випадку між сторонами існує спір, заходи досудового врегулювання спору ним здійснювалися, він звертався до відповідача із заявою від 06 травня 2020 року з питання зняття арешту з належного йому рухомого майна, але отримав відмову. Твердження суду про те, що ОСОБА_2 є боржником і стороною виконавчого провадження не відповідає дійсності, оскільки у зв`язку з повним виконанням рішення Корабельного районного суду м. Миколаєва, а також у зв`язку зі знищенням виконавчого провадження ОСОБА_2 не має статусу боржника. Судом також зазначається як підстава закриття провадження у справі те, що позов не містить матеріально - правових вимог до відповідача. Проте це не відповідає дійсності, адже провадження у справі було відкрито та ОСОБА_2 було викладено вимоги та правова позиція на підставі якої вказана вимога до відповідача заявлена. Позов у матеріальному змісті - це вимога до суду, яка стосується тих претензій, які пред`являються до особи, яка порушує або оспорює права позивача. Отже, відповідно до норм ЦПК України, суд не може визначати спосіб судового захисту, але має встановлювати, якими нормами матеріального права регулюються спірні правовідносини і які підлягають застосуванню при вирішенні справи. Відзив на апеляційну скаргу на час розгляду справи не надходив. За приписами частини 1 статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Згідно з частинами 1, 2 та 5 статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Судове рішення суду першої інстанції таким вимогам відповідає, а тому апеляційна скарга задоволенню не підлягає. Судом встановлено, що у провадженні Заводського відділу державної виконавчої служби м. Миколаїв Головного територіального управління юстиції у Миколаївській області перебувало виконавче провадження № 47476986 з примусового виконання виконавчого листа, виданого Корабельним районним судом м. Миколаєва від 12 березня 2015 року по справі № 488/2916/14-ц, про стягнення з ОСОБА_3 на користь ДПІ у Заводському районі м. Миколаєва Головного управління Міндоходів у Миколаївській області грошових коштів у загальному розмірі 718,90 грн. Згідно відомостей, які містяться у Витягу про реєстрацію в державному реєстрі обтяжень рухомого майна № 49854236 від 30 червня 2016 року, під час здійснення виконавчих дій державним виконавцем Заводським ВДВС Івановою Є.М. 24 червня 2016 року було винесено постанову про арешт всього рухомого майна боржника ОСОБА_2 та оголошення заборони на його відчуження, зокрема на транспортні засоби, що належать ОСОБА_2 на праві власності: автомобіль марки Chevrolet модель Camaro, 1994 року випуску, реєстраційний номер НОМЕР_1 , та автомобіль марки Mitsubisi модель Outlender, 2007 року випуску, реєстраційний номер НОМЕР_2 . Згідно з даними Акту про вилучення виконавчих проваджень від 03 січня 2020 року матеріали виконавчого провадження, за виконавчим листом № 488/2916/14-ц від 12 березня 2015 року, боржник ОСОБА_2 , стягувач Державна податкова інспекція у Заводському районі, категорія стягнення - 718,90 грн - знищені за закінченням терміну зберігання. За інформацією, що міститься в акті про місцезнаходження рухомого майна від 25 грудня 2020 року, вказані автомобілі (з відповідними ідентифікуючими ознаками), знаходяться на зберіганні у гаражі № НОМЕР_4 автогаражного кооперативу «Лада» на території Заводського району м. Миколаєва, належного ОСОБА_4 . Згідно з частиною 1 статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави. Частиною 1 статті 15 ЦК України визначено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право в порядку, встановленому законом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів (частина 1 статті 16 ЦК України, частина 1 статті 4 ЦПК України). Відповідно до частини 1 статті 19 ЦПК України установлено, що суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають з цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства. Суди розглядають у порядку цивільного судочинства також вимоги щодо реєстрації майна та майнових прав, інших реєстраційних дій, якщо такі вимоги є похідними від спору щодо такого майна або майнових прав, якщо цей спір підлягає розгляду в місцевому загальному суді і переданий на його розгляд з такими вимогами. За приписами статті 447 ЦПК України сторони виконавчого провадження мають право звернутися до суду зі скаргою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця під час виконання судового рішення, ухваленого відповідно до цього Кодексу, порушено їхні права чи свободи. Частинами 3-5 статті 59 Закону України «Про виконавче провадження» визначено, що у разі виявлення порушення порядку накладення арешту, встановленого цим Законом, арешт з майна боржника знімається згідно з постановою начальника відповідного відділу державної виконавчої служби, якому безпосередньо підпорядкований державний виконавець. Закриваючи провадження у справі, суд першої інстанції, виходив із того, що ОСОБА_2 пред`явив позов, зі змісту якого не вбачається спору між сторонами про право власності (володіння, користування розпорядження) на майно, на яке накладено арешт, і таке право позивача ніким не оспорюється, не містить позов і матеріально-правових вимог до відповідача, а тому позовна заява не підлягає розгляду в порядку позовного провадження, оскільки передбачається інша форма звернення та порядок вирішення. Судами встановлено, що позивач ОСОБА_2 є боржником за виконавчим листом, виданим на підставі судового рішення, тобто є стороною виконавчого провадження. У пункті 24 постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 07 лютого 2014 року № 6 «Про практику розгляду судами скарг на рішення, дії або бездіяльність державного виконавця чи іншої посадової особи державної виконавчої служби під час виконання судових рішень у цивільних справах» судам роз`яснено, що вимоги сторони виконавчого провадження про зняття арешту з майна розглядаються не у позовному провадженні, а як оскарження рішення державного виконавця про оцінку майна в процесуальному порядку, передбаченому розділом VII ЦПК України, оскільки є процесуальною дією державного виконавця незалежно від того, яка конкретно особа (сам державний виконавець, залучений ним суб`єкт оціночної діяльності чи особа, яка рецензувала звіт про оцінку майна) здійснювала відповідні дії, так як виконавчо-процесуальні відносини виникли між сторонами виконавчого провадження та державним виконавцем і між державним виконавцем та суб`єктом оціночної діяльності. Вимоги інших осіб щодо належності їм, а не боржникові майна, на яке накладено арешт, вирішуються шляхом пред`явлення ними відповідно до правил судової юрисдикції позову до боржника та особи, в інтересах якої накладено арешт, про визнання права власності на це майно і зняття з нього арешту. У такому ж порядку розглядаються вимоги осіб, які не є власниками майна, але володіють ним на законних підставах. Орган державної виконавчої служби у відповідних випадках може бути залученим судом до участі у справі як третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору. Про таке застосування наведених норм права посилається Верховний Суд в постановах від 20 червня 2018 року у справі № 210/1072/15ц, від 05 грудня 2018 року у справі № 425/134/1341/17, від 06 червня 2020 року у справі № 201/10187/18 та в іншіх, на які послався та врахував суд першої інстанції в судовому рішенні відповідно до приписів частини 4 статті 263 ЦПК України. За таких обставин висновок суду першої інстанції про закриття провадження у справі є обґрунтованим, оскільки ОСОБА_2 на підставі рішення Корабельного районного суду м. Миколаєва по справі № 488/2916/14-ц є боржником, спір не пов`язаний з належністю майна, на яке накладено арешт. Крім того, арешт накладено на транспортні засоби з метою забезпечення виконання рішення суду, а тому він не може виступати позивачем у даній справі і така справа не підлягає розгляду в позовному провадженні. Доводи апеляційної скарги про те, що державний виконавець своєю постановою від 24 червня 2016 року повернув виконавчий документ стягувачу на підставі пункту 5 частини 1 статті 74 Закону України «Про виконавче провадження» та на сьогоднішній день виконавче провадження № 47476986 передано до архіву та знищено, не змінює характер правовідносин, що виникли у справі. Аргументи апеляційної скарги ґрунтуються на неправильному тлумаченні заявником норм процесуального права і зводяться до переоцінки встановлених судом обставин, з якою погоджується колегія суддів. За такого суд першої інстанції правильно закрив провадження в частині зазначених позовних вимог ОСОБА_2 відповідно до пункту 1 частини 1 статті 255 ЦПК України. Згідно зі статтею 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін, якщо відсутні підстави для його скасування. Отже, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга є необґрунтованою та підлягає залишенню без задоволення, так як ухвала суду постановлена з дотриманням норм матеріального і процесуального права, та не підлягає скасуванню. Керуючись статтями 375, 381, 382 ЦПК України, апеляційний суд П О С Т А Н О В И В: Апеляційну скаргу ОСОБА_2 , в інтересах якого діяла представник ОСОБА_1 , залишити без задоволення, а ухвалу Заводського районного суду м. Миколаєва від 08 квітня 2021 року залишити без змін. Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання її повного тексту в порядку та випадках, передбачених статтею 389 ЦПК України. Головуючий: Л.М. Царюк Судді: Т.М. Базовкіна Ж.М. Яворська Повний текст постанови складено 26 травня 2021 року.