Постанова 4857 № 380/3444/20

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 18 травня 2021 рокуЛьвівСправа № 380/3444/20 пров. № А/857/5339/21 Восьмий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів: головуючого-судді Кузьмича С. М., суддів Глушка І.В., Довгої О.І., за участю секретаря Мельничук Б.Б., представника апелянта Саган Ю.В., представника позивача Бориславський А.Б., розглянувши у відкритому судовому в м. Львові справу за апеляційною скаргою Галицької митниці Держмитслужби на рішення Львівського окружного адміністративного суду від 29 січня 2021 року (ухвалене головуючим суддею Костецький Н.В. у м. Львові) у справі 380/3444/20 за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Львівської митниці ДФС, Галицької митниці Держмитслужби про скасування наказу, поновлення на посаді, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, ВСТАНОВИВ: Позивач звернувся до суду із адміністративним позовом до відповідачів в якому просив: визнати протиправним та скасувати наказ в.о. начальника Львівської митниці ДФС, Голови комісії з реорганізації Львівської митниці ДФС Романа Антоняка від 13.04.2020 № 128-о «Про звільнення ОСОБА_1 »; поновити ОСОБА_1 на посаду начальника відділу митного оформлення № 3 митного поста «Грушів» Львівської митниці ДФС; стягнути з Галицької митниці Держмитслужби на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу з дня звільнення по день винесення рішення судом першої інстанції. В обґрунтування позовних вимог вказував на те, що він займав посаду начальника відділу митного оформлення № 3 митного поста «Грушів» Львівської митниці ДФС. Постановою Кабінету Міністрів України «Про утворення територіальних органів Державної митної служби» від 02.10.2019 № 858 утворено юридичні особи публічного права, територіальні органи Державної митної служби за переліком згідно з додатком

1. Згідно з вказаним додатком утворено, зокрема Галицьку митницю Держмитслужби. Окрім того, згідно з додатком № 2 до вказаної постанови прийнято рішення про реорганізацію Львівської митниці ДФС шляхом її приєднання до Галицької митниці Держмитслужби. На виконання цієї постанови, ДФС України видано наказ «Про реорганізацію митниць ДФС» від 25.11.2019 № 30-рг, пунктом 4-им якого визначено тримісячний строк для проведення реорганізації митниць ДФС, зокрема і Львівської митниці ДФС. Після чого, 21.12.2019 в.о. начальника митниці, головою Комісії з реорганізації Львівської митниці ДФС Лозинським О. видано наказ №666 «Про попередження про наступне вивільнення», з відповідним Додатком. Позивач зазначає, що у зазначеному Додатку вказано список, який складався з 213 осіб, зокрема і позивача, які не переведені та яким мало бути вручено повідомлення про наступне вивільнення. Проте, жодних повідомлень про наступне вивільнення впродовж грудня 2019 січня 2020 року ОСОБА_1 вручено не було. Позивач зазначає, що лише після внесення змін до Закону України «Про державну службу», 10.03.2020 ним отримано попередження про наступне вивільнення. Відтак, 13.04.2020 Львівською митницею ДФС прийнято оскаржуваний наказ, яким відповідно до пункту 4 частини 1 статті 83, пункту 1 частини 1 статті 87 Закону України від 10 грудня 2015 року №889-VІІІ «Про державну службу», пункту 1 частини 1 статті 40 Кодексу законів про працю України позивача звільнено з 15.04.2020 із займаної посади. Позивач вважає оскаржуваний наказ незаконним, прийнятим з порушенням норм права, оскільки правонаступник реорганізованої установи зобов`язаний працевлаштувати усіх працівників установи, що припиняється. Рішенням Львівського окружного адміністративного суду від 29.01.2021 адміністративний позов задоволено частково. Визнано протиправним та скасовано наказ Львівської митниці ДФС від 13.04.2020 № 128-о «Про звільнення ОСОБА_1 ». Поновлено ОСОБА_1 на посаду начальника відділу митного оформлення № 3 митного поста «Грушів» Львівської митниці ДФС з 16.04.2020. Стягнуто з Львівської митниці ДФС на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу 107388, 64 грн. Рішення суду в частині поновлення ОСОБА_1 на посаді та стягнення на користь ОСОБА_1 заробітної плати за один місяць в розмірі 11175, 00 грн, звернуто до негайного виконання. Приймаючи оскаржене рішення суд першої інстанції виходив з того, що в результаті реорганізації Львівської митниці ДФС не відбулось скорочення штатної чисельності працівників, а навпаки штатний розпис новоствореного органу передбачав збільшення штатних одиниць, що вказує на наявність будь-яких вакантних посаду державної служби. За таких обставин, керівник державної служби міг пропонувати державному службовцю вакантну посаду державної служби, однак керівник, приймаючи рішення про звільнення і позивача, без жодних мотивів, обрав найбільш несприятливі наслідки для нього, хоча мав можливість сприяти реалізації його права на переведення. Щодо процедури попередження про наступне вивільнення від 10.03.2020 то суд першої інстанції зазначив таке. Згідно з п.4 наказу Державної фіскальної служби України № 30-рг від 25.11.2019 визначено строк проведення реорганізації митниць ДФС - три місяці з дня опублікування повідомлення про рішення щодо припинення юридичної особи. В Єдиний державний реєстр юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань 28.11.2019 року внесено інформацію про рішення щодо припинення юридичної особи - Львівської митниці ДФС. Таким чином, реорганізація Львівської митниці ДФС повинна була закінчитись 28.02.2020. Проте наказом Державної фіскальної служби України №14-рг від 24.03.2020 було внесено зміни, зокрема, у п. 4 наказу № 30-рг від 25.11.2019 року слова «три місяці» замінено словами «шість місяців». Наведене вказує на те, що у проміжку між 28.02.2020 до 24.03.2020 дії, які спрямовані на реорганізацію Львівської митниці ДФС не можуть вважатись законними. Оскільки позивача було попереджено про наступне вивільнення 10.03.2020, тобто у проміжку коли згідно наведених обставин не було законних підстав для вчинення дій щодо реорганізації Львівської митниці, суд вважає, що позивача не було попереджено про наступне вивільнення у порядку передбаченому положеннями ч. 6 ст. 49-2 КЗпП України та ч. 3 ст. 87 Закону № 889-VIII. Вказане рішення в апеляційному порядку оскаржив відповідач, Галицька митниця Держмитслужби, у апеляційній скарзі покликається на те, що оскаржуване рішення винесене з порушенням норм процесуального та матеріального права з неповним з`ясуванням обставин справи та є незаконним, просить рішення суду першої інстанції скасувати та прийняти нове, яким відмовити в задоволенні позову. Зокрема в апеляційні скарзі зазначає, що звільнення позивача відбулось відповідно до норм Закону України «Про державну службу», в редакції Закону України від 14.01.2020 № 440-IX, жодного порушення під час звільнення позивача допущено не було, відтак відсутні підстави для задоволення позовних вимог. Позивач скористався своїм правом та подав відзив на апеляційну скаргу в якому просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін. Представник апелянта в судовому засіданні підтримав апеляційну скаргу та надав пояснення, просить апеляційну скаргу задовольнити, а рішення суду першої інстанції скасувати та прийняти нове, яким відмовити в задоволенні позову. В судовому засіданні представник позивача заперечив проти задоволення апеляційної скарги та надав пояснення, просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін. Заслухавши суддю-доповідача, представників учасників справи, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, суд приходить до висновку, що апеляційну скаргу слід задовольнити частково, а рішення суду першої інстанції змінити в частині мотивів задоволення позову, з наступних підстав. З матеріалів справи слідує, що позивач займав посаду начальника відділу митного оформлення № 3 митного поста «Грушів» Львівської митниці ДФС. Відповідно до постанови Кабінету Міністрів України № 858 від 02.10.2019 «Про утворення територіальних органів Державної митної служби» утворено Галицьку митницю Держмитслужби та реорганізовану Львівську митницю ДФС шляхом її приєднання до Галицької митниці Держмитслужби. Наказом Державної фіскальної служби України № 30-рг від 25.11.2019 розпочато реорганізацію митниць ДФС відповідно до п. 2 постанови Кабінету Міністрів України № 858 від 02.10.2019 «Про утворення територіальних органів Державної митної служби». Так, у п. 2 такого наказу мова йде про створення комісії з реорганізації Львівської митниці ДФС. У п. 4 визначений строк проведення реорганізації митниць ДФС, який складав три місяці з дня опублікування повідомлення про рішення щодо припинення юридичної особи. В Єдиний державний реєстр юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань 28.11.2019 внесено інформацію про рішення щодо припинення юридичної особи - Львівської митниці ДФС. 14.11.2019 проведена державна реєстрація юридичної особи - Галицької митниці Держмитслужби. Відповідно до розпорядження Кабінету Міністрів України про початок роботи Державної митної служби України повноваження Львівської митниці ДФС перейшли до Галицької митниці Держмитслужби з 00.00 год. 08.12.2019. Керівником комісії з реорганізації Львівської митниці ДФС 21.12.2019 прийнято наказ № 666 «Про попередження про наступне вивільнення», яким наказано письмово попередити про наступне вивільнення із займаних посад працівників Львівської митниці ДФС відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 87 Закону України від 10.12.2015 № 889-УШ «Про державну службу» згідно зі списком, в який був включений позивач. Наказом Львівської митниці ДФС № 03 від 07.02.2020 скасовано наказ № 666 як такий, що не реалізований з причин відсутності на роботі члена Комісії з реорганізації Львівської митниці ДФС, на якого було покладено обов`язок вжиття заходів щодо вручення попереджень про наступне вивільнення, які не були вручені. Наказом Львівської митниці ДФС від 10.03.2020 № 07 «Про попередження про наступне вивільнення» зобов`язано Комісію з реорганізації Львівської митниці ДФС письмово попередити про наступне вивільнення працівників Львівської митниці ДФС із займаних посад на підставі п. 4 ч. 1 ст. 83, п. 1 ч. 1 ст. 87 Закону № 889-VІІ та п.1 ч.1 ст. 40 Кодексу Законів про працю України (далі КЗпП) згідно з списком. В додатку до вищезазначеного наказу «Про попередження про наступне вивільнення» зазначена позивачка. Листом від 10.03.2020 позивача попереджено про наступне його звільнення із займаної посади 13.04.2020 року на підставі п. 4 ч. 1 ст. 83, п. 1 ч. 1 ст. 87 Закону України «Про державну службу», п. 1 ч. 1 ст. 40 Кодексу законів про працю України. Одночасно Позивача було повідомлено про відсутність рівнозначної посади або іншої роботи. З таким листом Позивач ознайомився 10.03.2020. Згідно з наказом Львівської митниці ДФС №128-о від 13.04.2020 ОСОБА_1 з 15.04.2020 звільнено із займаної посади начальника відділу митного оформлення № 3 митного поста «Грушів» Львівської митниці ДФС відповідно до п. 4 ч. 1 ст. 83, п. 1 ч. 1 ст. 87 Закону України «Про державну службу», п. 1 ч. 1 ст. 40 Кодексу законів про працю України. Підставою вказано попередження про наступне вивільнення від 10.03.2020. Позивач вважаючи оскаржуваний наказ протиправним, звернувся до суду з відповідними позовними вимогами. Перевіряючи законність та обґрунтованість оскаржуваного рішення суду першої інстанції, суд апеляційної інстанції виходить з наступного. Статтею 43 Конституції України зокрема передбачено, що кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Держава створює умови для повного здійснення громадянами права на працю, гарантує рівні можливості у виборі професії та роду трудової діяльності, реалізовує програми професійно-технічного навчання, підготовки і перепідготовки кадрів відповідно до суспільних потреб Європейська соціальна хартія (переглянута) від 03.05.1996, ратифікована Законом України від 14.09.2006 № 137-V, яка набрала чинності з 01.02.2007, визначає, що кожна людина повинна мати можливість заробляти собі на життя професією, яку вона вільно обирає (пункт 1 частини І). Ратифікувавши Хартію, Україна взяла на себе міжнародне зобов`язання запроваджувати усіма відповідними засобами досягнення умов, за яких можуть ефективно здійснюватися права та принципи, що закріплені у частині І Хартії. Отже, право особи на працю як складова частина права на соціальний захист є її конституційним правом, яке гарантується міжнародними зобов`язаннями України. Принципи, правові та організаційні засади забезпечення публічної, професійної, політично неупередженої, ефективної, орієнтованої на громадян державної служби, яка функціонує в інтересах держави і суспільства, а також порядок реалізації громадянами України права рівного доступу до державної служби, що базується на їхніх особистих якостях та досягненнях визначає Закон України «Про державну службу» № 889-VIII від 10.12.2015 (далі - Закон № 889-VIII). Відповідно до ч. 1 ст. 1, ч.ч. 1, 2 ст. 3, ч.ч. 2, 3 ст. 5 Закону № 889-VIII державна служба - це публічна, професійна, політично неупереджена діяльність із практичного виконання завдань і функцій держави. Цей Закон регулює відносини, що виникають у зв`язку із вступом на державну службу, її проходженням та припиненням, визначає правовий статус державного службовця. Відносини, що виникають у зв`язку із вступом, проходженням та припиненням державної служби, регулюються цим Законом, якщо інше не передбачено законом. Дія норм законодавства про працю поширюється на державних службовців у частині відносин, не врегульованих цим Законом. Згідно з п. 4 ч. 1 ст. 83 Закону № 889-VIII державна служба припиняється за ініціативою суб`єкта призначення (статті 87, 87-1 цього Закону). Підстави припинення державної служби за ініціативою суб`єкта призначення визначені ст. 87 Закону № 889-VIII, зокрема, відповідно до п.1 ч.1 цієї статті підставами для припинення державної служби за ініціативою суб`єкта призначення є: скорочення чисельності або штату державних службовців, скорочення посади державної служби внаслідок зміни структури або штатного розпису державного органу без скорочення чисельності або штату державних службовців, реорганізація державного органу. Частиною 3 ст. 87 Закону № 889-VIII (в редакції Закону України від 14.01.2020 № 440-IX) передбачено, що суб`єкт призначення або керівник державної служби попереджає державного службовця про наступне звільнення на підставі пунктів 1 та 11частини першої цієї статті у письмовій формі не пізніше ніж за 30 календарних днів. Суб`єкт призначення або керівник державної служби може пропонувати державному службовцю будь-яку вакантну посаду державної служби у тому самому державному органі (за наявності). При цьому не застосовуються положення законодавства про працю щодо обов`язку суб`єкта призначення отримання згоди виборного органу первинної профспілкової організації (профспілкового представника) на звільнення. Разом з цим, колегія суддів враховує також те, що відповідно до п. 19 постанови Пленуму Верховного Суду України від 06.11.1992 № 9 «Про практику розгляду судами трудових спорів» при розгляді спорів про звільнення за пунктом 1 статті 40 КЗпП України суди зобов`язані з`ясувати, чи дійсно у відповідача мали місце зміни в організації виробництва і праці, зокрема, ліквідація, реорганізація або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників, чи додержано власником або уповноваженим ним органом норм законодавства, що регулюють вивільнення працівника, які є докази щодо змін в організації виробництва і праці, про те, що працівник відмовився від переведення на іншу роботу або що власник або уповноважений ним орган не мав можливості перевести працівника з його згоди на іншу роботу на тому ж підприємстві, в установі, організації, чи не користувався вивільнюваний працівник переважним правом на залишення на роботі та чи попереджувався він за два місяці про наступне вивільнення. Як згадувалось вище, що наказом Львівської митниці ДФС №128-о від 13.04.2020 ОСОБА_1 з 15.04.2020 звільнено із займаної посади начальника відділу митного оформлення № 3 митного поста «Грушів» Львівської митниці ДФС відповідно до п. 4 ч. 1 ст. 83, п. 1 ч. 1 ст. 87 Закону України «Про державну службу», п. 1 ч. 1 ст. 40 Кодексу законів про працю України. Підставою вказано попередження про наступне вивільнення від 10.03.2020. Відтак, колегія суддів вважає за потрібне дослідити обставини щодо належного попередження позивача про наступне вивільнення. Судом першої інстанції вірно враховано, що процедура вивільнення державних службовців на підставі п. 1 ч. 1 ст. 87 Закону № 889-VIII регулюється також нормами Кодексу законів про працю України, а саме статтями 40, 43-1, 49-2 КЗпП України. Відповідно до ч. 6 ст. 49-2 КЗпП України, вивільнення працівників, які мають статус державних службовців відповідно до Закону України «Про державну службу», здійснюється у порядку, визначеному цією статтею, з урахуванням таких особливостей: - про наступне вивільнення працівників персонально попереджають не пізніше ніж за 30 календарних днів; - у разі вивільнення працівників на підставі пункту 1 частини першої статті 40 цього Кодексу не застосовуються положення частини другої статті 40 цього Кодексу та положення частини другої цієї статті; - не пізніше ніж за 30 календарних днів до запланованих звільнень первинним профспілковим організаціям надається інформація щодо цих заходів, включаючи інформацію про причини звільнень, кількість і категорії працівників, яких це може стосуватися, про терміни проведення звільнень, а також проводяться консультації з профспілками про заходи щодо запобігання звільненням чи зведенню їх кількості до мінімуму або пом`якшення несприятливих наслідків будь-яких звільнень. Згідно п. 1 ч. 1 ст .40 КЗпП України, трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані власником або уповноваженим ним органом, зокрема, у випадку змін в організації виробництва і праці, в тому числі ліквідації, реорганізації, банкрутства або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників. Водночас ч.2 ст.40 КЗпП України передбачено, що звільнення з підстав, зазначених у пунктах 1, 2 і 6 цієї статті, допускається, якщо неможливо перевести працівника, за його згодою, на іншу роботу. Відповідно до ч.1 ст.43-1 КЗпП України, розірвання трудового договору з ініціативи власника або уповноваженого ним органу без згоди виборного органу первинної профспілкової організації (профспілкового представника) допускається у випадках звільнення керівника підприємства, установи, організації (філіалу, представництва, відділення та іншого відокремленого підрозділу), його заступників, головного бухгалтера підприємства, установи, організації, його заступників, а також працівників, які мають статус державних службовців відповідно до Закону України «Про державну службу», керівних працівників, які обираються, затверджуються або призначаються на посади державними органами, органами місцевого самоврядування, а також громадськими організаціями та іншими об`єднаннями громадян. Судом встановлено, що Постановою Кабінету Міністрів України від 02.10.2019 № 858 «Про утворення територіальних органів Державної митної служби» утворено, зокрема, Галицьку митницю Держмитслужби та реорганізовано Львівську митницю ДФС шляхом її приєднання до Галицької митниці Держмитслужби. Так, цією постановою, передбачено, що Львівська митниця ДФС реорганізується шляхом приєднання до Галицької митниці Держмитслужби. При цьому, Львівська митниця ДФС продовжує здійснювати свої повноваження до моменту передачі таких Галицькій митниці Держмитслужби. Згідно з даними Єдиного державного реєстру юридичних та фізичних осіб-підприємців, 14.11.2019 проведена державна реєстрація юридичної особи Галицької митниці Держмитслужби. Постановою Кабінету Міністрів України № 1074 від 20.10.2011 (зі змінами і доповненнями) затверджено Порядок здійснення заходів, пов`язаних з утворенням, реорганізацією або ліквідацією міністерств, інших центральних органів виконавчої влади (далі - Порядок №1074), який визначає механізм здійснення заходів, пов`язаних з утворенням, реорганізацією або ліквідацією міністерств, інших центральних органів виконавчої влади та їх територіальних органів. Відповідно до пунктів 4, 5 та 6 Порядку № 1074 орган виконавчої влади утворюється шляхом утворення нового органу виконавчої влади або в результаті реорганізації (злиття, поділу, перетворення) одного чи кількох органів виконавчої влади. Орган виконавчої влади припиняється шляхом реорганізації (злиття, приєднання, поділу, перетворення) або ліквідації. Права та обов`язки органів виконавчої влади переходять, зокрема, у разі приєднання одного або кількох органів виконавчої влади до іншого органу виконавчої влади до органу виконавчої влади, до якого приєднано один або кілька органів виконавчої влади. Пункт 12 Порядку № 1074 передбачає, що орган виконавчої влади, утворений в результаті реорганізації, здійснює повноваження та виконує функції у визначених Кабінетом Міністрів України сферах компетенції з дня набрання чинності актом Кабінету Міністрів України щодо можливості забезпечення здійснення таким органом повноважень та виконання функцій органу виконавчої влади, що припиняється. Орган виконавчої влади, щодо якого набрав чинності акт Кабінету Міністрів України про його припинення, продовжує здійснювати повноваження та виконувати функції з формування і реалізації державної політики у визначеній Кабінетом Міністрів України сфері до набрання чинності актом Кабінету Міністрів України щодо можливості забезпечення здійснення утвореним органом виконавчої влади його повноважень та виконання функцій. Розпорядженням Кабінету Міністрів України «Питання Державної митної служби» від 04.12.2019 №1217-р погоджено пропозицію Міністерства фінансів України щодо можливості забезпечення здійснення з 08 грудня 2019 року Державною митною службою покладених на неї постановою Кабінету Міністрів України від 6 грудня 2019 року №227 «Про затвердження положень про Державну податкову службу України та Державну митну службу України», функцій і повноважень Державної фіскальної служби, що припиняється, з реалізації державної митної політики, державної політики у сфері боротьби з правопорушеннями під час застосування законодавства з питань державної митної справи. Згідно з пунктом 13 Порядку № 1074 акт Кабінету Міністрів України про можливість забезпечення здійснення утвореним органом виконавчої влади повноважень та виконання функцій органу виконавчої влади, що припиняється, видається після здійснення заходів, пов`язаних з державною реєстрацією утвореного органу виконавчої влади як юридичної особи публічного права, затвердженням положення про нього, структури та штатного розпису його апарату, кошторису та заповненням 30 відсотків вакансій. Таким чином, з наведеного вище можна дійти висновку про те, що повноваження Львівської митниці ДФС перейшли до Галицької митниці Держмитслужби 08.12.2019. Відповідно до п. 15, 18 Порядку № 1074 У разі припинення органу виконавчої влади Кабінет Міністрів України утворює відповідну комісію, затверджує її голову та визначає строк проведення реорганізації або ліквідації. Головою комісії з реорганізації органу виконавчої влади затверджується керівник або заступник керівника утвореного органу виконавчої влади або органу виконавчої влади, до якого перейшли права та обов`язки органу виконавчої влади, що реорганізується. До комісії з припинення органу виконавчої влади або територіального органу (далі - комісія) з моменту затвердження її персонального складу переходять повноваження щодо управління справами у частині забезпечення здійснення заходів, пов`язаних з реорганізацією або ліквідацією відповідно органу виконавчої влади або територіального органу. Пунктом 19 цього порядку встановлено, що для здійснення своїх повноважень голова комісії видає накази, використовуючи бланки органу виконавчої влади або територіального органу, що припиняється. Наказом Львівської митниці ДФС від 21.12.2019 № 666 «Про попередження про наступне вивільнення», наказано Комісії з реорганізації Львівської митниці ДФС (Дацій Т.М.) серед іншого письмово попередити про наступне вивільнення працівників Львівської митниці ДФС із займаних посад відповідно до пункту 1 частини 1 статті 87 Закону України від 10 грудня 2015 року №889-VIII «Про державну службу» згідно списку, що додається, в який був включений позивач. Листами № 11/8/13-70-10-19 від 13.01.2020 та № 13/8/13-70-10-19 від 14.01.2020 заступник начальника митниці, заступник голови Комісії з реорганізації Львівської митниці ДФС О. Марченко звертається до в.о. голови ДФС та департаменту кадрової політики та роботи, де вказує, що комісія повинна була письмово повідомити про наступне вивільнення 213 працівників Львівської митниці ДФС. Проте з 24.12.2019 по 17.01.2020 у відпустці без збереження заробітної плати та зазначає, що «зважаючи на вимоги п. 19 та пп. 4 п. 21 Порядку, за відсутності Голови комісії з реорганізації Львівської митниці внесення змін в наказ № 666 є неможливим». 07.02.2020 в.о. начальником митниці, Головою комісії з реорганізації Львівської митниці ДФС Р. Антоняком видано Наказ № 03 «Про скасування наказу Львівської митниці ДФС від 21.12.2019 № 666 «Про попередження про наступне вивільнення»» з підстав відсутності на роботі члена Комісії з реорганізації Львівської митниці на якого покладено обов`язок вжиття заходів, передбачених Наказом № 666, зміною складу комісії, невиконанням цього наказу, внесенням змін до Кодексу законів про працю, як такий, що нереалізований. Наказом Львівської митниці ДФС від 07.02.2020 скасовано наказ Львівської митниці ДФС від 21.12.2019 № 666 «Про попередження про наступне вивільнення» як такий, що не реалізований. Наказом Львівської митниці ДФС від 10.03.2020 № 07 «Про попередження про наступне вивільнення» наказано Комісії з реорганізації Львівської митниці ДФС письмово попередити про наступне вивільнення працівників Львівської митниці ДФС із займаних посад на підставі пункту 4 частини 1 статті 83, пункту 1 частини 1 статті 87 Закону України від 10 грудня 2015 року №889-VIII «Про державну службу», пункту 1 частини 1 статті 40 Кодексу законів про працю України згідно списку, що додається. До такого списку включено позивачку. У пунктах 70-71 рішення по справі «Рисовський проти України» (заява № 29979/04) Європейський Суд з прав людини, аналізуючи відповідність мотивування Конвенції, підкреслює особливу важливість принципу «належного урядування», зазначивши, що цей принцип передбачає, що у разі, коли йдеться про питання загального інтересу, зокрема, якщо справа впливає на такі основоположні права людини, як майнові права, державні органи повинні діяти вчасно та в належний і якомога послідовніший спосіб. Принцип «належного урядування», як правило, не повинен перешкоджати державним органам виправляти випадкові помилки, навіть ті, причиною яких є їхня власна недбалість (див. зазначене вище рішення у справі «Москаль проти Польщі» (Moskal v. Poland), заява №10373/05, пункт 73). Будь-яка інша позиція була б рівнозначною, interalia, санкціонуванню неналежного розподілу обмежених державних ресурсів, що саме по собі суперечило б загальним інтересам. З іншого боку, потреба виправити минулу «помилку» не повинна непропорційним чином втручатися в нове право, набуте особою, яка покладалася на легітимність добросовісних дій державного органу (рішення у справі «Пінкова та Пінк проти Чеської Республіки» (PincovaandPine v. theCzechRepublic), заява № 36548/97, пункт 58). Іншими словами, державні органи, які не впроваджують або не дотримуються своїх власних процедур, не повинні мати можливість отримувати вигоду від своїх протиправних дій або уникати виконання своїх обов`язків (див. зазначене вище рішення у справі «Лелас проти Хорватії» (Lelas v. Croatia), заява № 55555/08, пункт 74). Ризик будь-якої помилки державного органу повинен покладатися на саму державу, а помилки не можуть виправлятися за рахунок осіб, яких вони стосуються (рішення у справах «Пінкова та Пінк проти Чеської Республіки» (PincovaandPine v. theCzechRepublic), заява № 36548/97, пункт 58, «Ґаші проти Хорватії» (Gashi v. Croatia), заява № 32457/05, пункт 40, «Трґо проти Хорватії» (Trgo v. Croatia), заява № 35298/04, пункт 67). Наведене також узгоджується із сталою практикою ЄСПЛ, яка знайшла своє відображення у справі «Звежинський проти Польщі», в якій Суд підкреслив, що, розглядаючи питання, які мають загальний інтерес, органи державної влади повинні діяти конкретно і дуже послідовно (рішення у справі «Беєлер проти Італії»). Крім того, як охоронець громадського порядку держава має моральне зобов`язання бути взірцевою, вона повинна стежити за тим, щоб такими були й державні органи, що захищають публічний порядок (пункт 73). Разом з цим, колегія суддів вважає, що скасування наказу Львівської митниці ДФС № 666 «Про попередження про наступне вивільнення» наказом Львівської митниці ДФС № 3 «Про скасування наказу Львівської митниці ДФС № 666 «Про попередження про наступне вивільнення» не сприяло дотриманню суб`єктом владних повноважень принципу «належного урядування» та порушує принципи «правової визначеності та правового очікування», що є неприпустимим. Зважаючи на наведене, зазначені в наказі Львівської митниці ДФС № 3 «Про скасування наказу Львівської митниці ДФС № 666 «Про попередження про наступне вивільнення» підстави (тривала відсутність на роботі члена Комісії з реорганізації Львівської митниці на якого покладено обов`язок вжиття заходів, передбачених наказом № 666, зміною складу комісії, невиконанням цього наказу, внесенням змін до Кодексу законів про працю) є підставами для внесення змін до наказу № 666, а не для його скасування. Більше цього, колегія суддів вважає за потрібне вказати, що згідно з п.4 наказу ДФС України від 25.11.2019 № 30-рг «Про реорганізацію митниць ДФС» розпочато реорганізацію Львівської митниці ДФС. Пунктом 2 даного наказу утворено комісію з реорганізації Львівської митниці ДФС. Пунктом 4 визначено строк проведення реорганізації митниць ДФС три місяці з дня опублікування повідомлення про рішення щодо припинення юридичної особи. В Єдиний державний реєстр юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань 28.11.2019 внесено інформацію про рішення щодо припинення юридичної особи - Львівської митниці ДФС. При цьому встановлено, що лише 24.03.2020 наказом ДФС України № 14-рг «Про внесення змін до деяких наказів ДФС», внесено зміни до наказу від 25.11.2019 № 30-рг, замінивши слова «три місяці» словами «шість місяців» в пункті 4 цього наказу. Отже, в період з 01.03.2020 по 24.03.2020 строк проведення реорганізації Львівської митниці ДФС не був продовжений, а тому дії по виконанню плану заходів, пов`язаних з реорганізацією Львівської митниці ДФС, вчинялись у цей період з порушенням строку. Враховуючи, що позивача було попереджено про наступне вивільнення 10.03.2020, у проміжку часу коли згідно наведених обставин не було законних підстав для вчинення дій щодо реорганізації Львівської митниці ДФС, колегія суддів вважає, що позивача було попереджено про наступне вивільнення з порушенням порядку, визначеного положеннями ч. 6 ст. 49-2 КЗпП України та ч. 3 ст. 87 Закону № 889-VIII. Відтак, оскільки встановлено порушення порядку попередження позивача про наступне вивільнення, яке стало підставою для прийняття спірного наказу про звільнення, суд вважає, що така обставина є достатньою, самостійно та такою, яка вказує на протиправність оскаржуваного наказу і не потребує додаткового дослідження рішення відповідача про звільнення позивача на предмет конкретизації причин та підстав звільнення. Також, судом першої інстанції вірно встановлено та таке підтверджується матеріалами справи, що на момент початку здійснення діяльності Галицькою митницею Держмитслужби в цьому органі були затверджені структура, штатний розпис та кошторис видатків на його утримання. Так, згідно зі штатним розписом Галицької митниці Держмитслужби на 2019 рік, затвердженим головою Державної митної служби України 29.11.2019 у штатна кількість працівників становила 1150 осіб з місячним фондом заробітної плати за посадовими окладами 5480870 грн. Аналогічні показники щодо кількості посад були затверджені в організаційній структурі Галицької митниці Держмитслужби на 2020 рік. Штатний розпис Львівської митниці ДФС на 2019 рік, з урахуванням внесених змін, станом на 11.11.2019 становив 948 штатних одиниць з місячним фондом заробітної плати за посадовими окладами 4446466 грн. При цьому, згідно Додатку до 02.10.2019 № 858, внаслідок реорганізації до Галицької митниці Держмитслужби, крім Львівської митниці ДФС, було приєднано Івано-Франківську митницю ДФС, а також Тернопільську митницю ДФС. Штатна чисельність Івано-Франківської митниці ДФС затверджена в кількості 104 одиниці, штатна чисельність Тернопільської митниці ДФС становила 79 одиниць. Отже, як встановлено, загальна штатна чисельність працівників Львівської (948), Тернопільської (79) та Івано-Франківської митниць ДФС (104) на момент їх реорганізації шляхом приєднання до Галицької митниці Держмитслужби (разом 1131 штатна одиниця), була меншою на 19 штатних одиниць від затвердженого штатного розпису Галицької митниці Держмитслужби (1150 штатних одиниць). Таким чином, кількість працівників митниці внаслідок приєднання до Галицької митниці Держмитслужби не зменшилась. При вирішенні питань щодо дотримання суб`єктом владних повноважень прав державних службовців під час проходження публічної служби та при звільненні з неї, колегія суддів звертає увагу на встановлену гарантію щодо правового захисту від необґрунтованої відмови у прийнятті на роботі і незаконного звільнення, а також сприяння у збереженні роботи. Так, ч. 3 ст. 87 Закону України «Про державну службу» передбачає, зокрема, що суб`єкт призначення або керівник державної служби може пропонувати державному службовцю будь-яку вакантну посаду державної служби у тому самому державному органі (за наявності). Однак, надання за цим Законом можливості керівнику органу або суб`єкту призначення пропонувати будь-яку вакантну посаду державної служби у цьому органі (за наявності) кореспондує обов`язку суб`єкта владних повноважень реалізовувати це право обґрунтовано та мотивувати рішення про звільнення працівника з посади з метою уникнення сумнівів у державного службовця щодо упередженого ставлення до нього чи інших чинників, які б порушували принцип «правової визначеності». Як підтверджується матеріалами справи, у Галицькій митниці Держмитслужби були наявні вакантні посади, в тому числі ті, що позивач обіймав до реорганізації, в тому ж структурному підрозділі і жодних перешкод у зайнятті такої посади відповідачем не наведено, а тому, на думку колегії суддів, звільнення позивача не може бути визнано обґрунтованим, і як наслідок, оскаржуваний наказ за встановлених обставин порушує конституційне право позивача на працю. Враховуючи наведене вище, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про протиправність наказу Львівської митниці ДФС від 13.04.2020 № 128-о «Про звільнення ОСОБА_1 », тому такий слід скасувати, а позивач підлягає поновленню на посаді начальника відділу митного оформлення № 3 митного поста «Грушів» Львівської митниці ДФС з 16.04.2020. Крім цього, колегія суддів погоджується з висновками суду попередньої інстанції щодо розрахунку середнього заробітку за час вимушеного прогулу. Разом з цим, колегія суддів вважає за потрібне змінити рішення суду першої інстанції в частині мотивації задоволення позову, щодо доводів суду першої інстанції, що оскаржуваний наказ відповідача про звільнення позивачки є необгрунтованими. Так колегія суддів звертає увагу, що наказ про звільнення відповідає вимогам, визначених Типовою інструкцією з документування управлінської інформації в електронній формі та організації роботи з електронними документами в діловодстві, електронного міжвідомчого обміну, затверженою постановою Кабінету Міністрів України від 17.01.2018 № 55, містить зазначення обов`язкових реквізитів, вказівку на підставу його видання «попередження про наступне вивільнення від 10.03.2020», в якому містяться причини та підстави звільнення (у зв`язку з реорганізацією Львівської митниці ДФС), та прийнятий повноважною особою. Відтак враховуючи наведене вище колегія суддів дійшла висновку про наявність підстав для змінення рішення суду першої інстанції в частині мотивів задоволенні позову. Колегія суддів також враховує положення Висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів щодо якості судових рішень (пункти 32-41), в якому, серед іншого, звертається увага на те, що усі судові рішення повинні бути обґрунтованими, зрозумілими, викладеними чіткою і простою мовою і це є необхідною передумовою розуміння рішення сторонами та громадськістю; у викладі підстав для прийняття рішення необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави захисту; обсяг цього обов`язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення. При цьому, зазначений Висновок, крім іншого, акцентує увагу на тому, що згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. Також згідно позиції Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у касаційному провадженні), сформованої, зокрема у справах «Салов проти України» (заява № 65518/01; пункт 89), «Проніна проти України» (заява № 63566/00; пункт 23) та «Серявін та інші проти України» (заява № 4909/04; пункт 58): принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain) серія A. 303-A; пункт 29). Відповідно до ч. 2 ст. 6 КАС України суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини, а ст.17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» передбачає, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права. Згідно із п. 4 ч. 1 ст. 317 КАС України підставами для скасування судового рішення суду першої інстанції повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права. Зміна судового рішення може полягати в доповненні або зміні його мотивувальної та (або) резолютивної частини (частина четверта статті 317 КАС України). За наведених обставин, колегія суддів приходить до висновку про необхідність зміни рішення суду в мотивувальній частині, з урахуванням висновків та обставин встановлених вище. Щодо розподілу судових витрат, то такий у відповідності до ст.139 КАС України не здійснюється. Керуючись статтями 139, 229, 243, 308, 310, 315, 316, 321, 322, 325, 328, 329 Кодексу адміністративного судочинства України, -

ПОСТАНОВИВ: Апеляційну скаргу Галицької митниці Держмитслужби задовольнити частково. Рішення Львівського окружного адміністративного суду від 29 січня 2021 року у справі № 380/3444/20 змінити в частині мотивів задоволення позову. В іншій частині рішення суду першої інстанції залишити без змін. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття та касаційному оскарженню не підлягає. Крім випадків, передбачених пунктом другим частини п`ятої статті 328 КАС України. Головуючий суддя С. М. Кузьмич судді І. В. Глушко О. І. Довга Повне судове рішення складено 26 травня 2021 року