Постанова 4857 № 380/3597/20

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 22 червня 2021 рокуЛьвівСправа № 380/3597/20 пров. № А/857/7449/21 Восьмий апеляційний адміністративний суд в складі: Головуючого судді Сеника Р.П., суддів Судової-Хомюк Н.М., Хобор Р.Б., з участю секретаря судового засідання Лутчин А.М. розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Львові апеляційну скаргу Галицької митниці Держмитслужби на рішення Львівського окружного адміністративного суду від 17 лютого 2021 року у справі № 380/3597/20 за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Львівської митниці ДФС, Галицької митниці Держмитслужби про визнання протиправним і скасування наказу, поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу та моральної шкоди,- суддя в 1-й інстанції Гавдик З.В., час ухвалення рішення 17.02.2021 року, місце ухвалення рішення м. Львів, дата складання повного тексту рішення 01.03.2021 року, В С Т А Н О В И В : Позивач ОСОБА_1 звернувся до Львівського окружного адміністративного суду із вищевказаним адміністративним позовом, до Львівської митниці ДФС, Галицької митниці Держмитслужби, в якому просив: - визнати протиправним та скасувати наказ в/о начальника Львівської митниці ДФС, Голови комісії з реорганізації Львівської митниці ДФС Романа Антоняка № 94-о Про звільнення ОСОБА_1 від 13.04.2020 року; - поновити ОСОБА_1 на посаді головного державного інспектора відділу митного оформлення № 2 митного поста Краківець Львівської митниці ДФС; - стягнути з Львівської митниці ДФС на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу з 16.04.2020 року; - визнати протиправною бездіяльність Львівської митниці ДФС щодо невжиття заходів з забезпечення переведення ОСОБА_1 на роботу до правонаступника Львівської митниці ДФС, - Галицької митниці Держмитслужби, у зв`язку зі звільненням з причин реорганізації Львівської митниці ДФС, та зобов`язати Львівську митницю ДФС забезпечити переведення ОСОБА_1 на посаду головного державного інспектора відділу митного оформлення № 2 митного поста Краківець Галицької митниці Держмитслужби, а за її відсутності на іншу рівнозначну посаду у Галицькій митниці Держмитслужби; - визнати протиправною відмову Галицької митниці Держмитслужби у переведенні ОСОБА_1 на посаду головного державного інспектора відділу митного оформлення № 2 митного поста Краківець Галицької митниці Держмитслужби; - визнати протиправною бездіяльність Галицької митниці Держмитслужби щодо не пропонування вакантної посади та не переведення ОСОБА_1 на вакантну посаду у Галицькій митниці Держмитслужби, що відповідає кваліфікації ОСОБА_1 , або нижчу посаду за згодою останнього, та зобов`язати Галицьку митницю Держмитслужби запропонувати ОСОБА_1 вакантну посаду та перевести (призначити) ОСОБА_1 на посаду головного державного інспектора відділу митного оформлення № 2 митного поста Краківець Галицької митниці Держмитслужби, а за її відсутності на іншу рівнозначну посаду у Галицькій митниці Держмитслужби; - стягнути з Львівської митниці ДФС на користь ОСОБА_1 моральну шкоду, завдану її протиправними діяннями та рішеннями, у розмірі 25000,00 грн.; - стягнути з Галицької митниці Держмитслужби на користь ОСОБА_1 моральну шкоду, завдану її протиправними діяннями та рішеннями, у розмірі 25000,00 грн. Позовні вимоги мотивовано тим, що 13.04.2020 року в/о начальника Львівської митниці ДФС, Головою комісії з реорганізації Львівської митниці ДФС Романом Антоняком видано наказ № 94-о Про звільнення ОСОБА_1 , який на думку позивача є протиправним та прийнятим з порушенням норм матеріального та процесуального права, без урахування всіх обставин. Постановою Кабінету Міністрів України Про утворення територіальних органів Державної митної служби за № 858 від 02.10.2019 року утворено як юридичні особи публічного права територіальні органи Державної митної служби за переліком згідно з додатком

1. Реорганізовано деякі територіальні органи Державної фіскальної служби шляхом їх приєднання до відповідних територіальних органів Державної митної служби за переліком згідно з додатком

2. Установлено, що територіальні органи Державної фіскальної служби, які реорганізуються, продовжують здійснювати свої повноваження до передачі таких повноважень територіальним органам Державної митної служби. Відповідно до Переліку територіальних органів Державної митної служби, що утворюються додатку 1 до постанови Кабінету Міністрів України за № 858 від 02.10.2019 року утворено Галицьку митницю Держмитслужби. Згідно з Переліком територіальних органів Державної фіскальної служби, що реорганізовуються додатку 2 до постанови Кабінету Міністрів України за № 858 від 02.10.2019 року Івано-Франківську митницю ДФС, Львівську митницю ДФС, Тернопільську митницю ДФС приєднано до Галицької митниці Держмитслужби. Водночас, питання припинення юридичної особи публічного права слід розглядати не лише в контексті припинення її майнових зобов`язань, позаяк така особа створювалась для виконання функцій держави чи місцевого самоврядування. Відповідно, функції держави не зникають із припиненням юридичної особи публічного права (крім випадку повної відмови держави від виконання певних функцій, що потребуватиме відповідних змін у законодавстві), а тому, у будь-якому випадку, враховуючи принцип безперервності влади, має бути вирішено питання про функціональне правонаступництво юридичної особи публічного права. При припинені юридичної особи публічного права у результаті приєднання, її права та обов`язки в порядку правонаступництва переходять до нової (іншої) юридичної особи. При цьому до правонаступника переходять обов`язки не тільки у частині майнових прав, а й трудових відносин, у тому числі обов`язок щодо працевлаштування працівника (переведення працівника на іншу роботу). Реорганізація юридичної особи публічного права - це таке припинення діяльності, при якому його права, обов`язки і майно переходять до інших діючих чи знову створюваних юридичних осіб, які приймають на себе виконання функцій і завдань реорганізованої юридичної особи публічного права чи реорганізованих юридичних осіб публічного права, що припинили свою діяльність. При реорганізації має місце правонаступництво, так би мовити, заміна у правовідносинах, які виникли раніше, одних суб`єктів господарювання на інших з переходом до них усіх прав та обов`язків перших (до правонаступника переходять весь пасив і актив майна, борги, права і обов`язки за угодами тощо). Галицька митниця Державної митної служби є правонаступником Львівської митниці ДФС. В процесі реорганізації Львівської митниці ДФС більша частина її працівників була переведена до Галицької митниці Держмитслужби. 21.12.2019 року в/о начальником митниці, головою Комісії з реорганізації Львівської митниці Державної фіскальної служби О.Лозинським винесено наказ № 666 Про попередження про наступне вивільнення з відповідним Додатком до наказу Львівської митниці ДФС. У зазначеному Додатку вказано 213 осіб (в тому числі і позивач), які не переведені та яким мало бути вручені повідомлення про майбутнє вивільнення. Після внесення змін до Закону України Про державну службу 10.03.2020 року позивач був ознайомлений з попередженням про наступне вивільнення та за місяць звільнений. Згідно із змісту попередження про наступне вивільнення від 10.03.2020 року Львівська митниця ДФС при видачі наказу про звільнення та здійсненні процедури звільнення керувалася частиною 3 статті 87 Закону України Про державну службу в редакції Закону України від 14 січня 2020 року № 440-IX Про внесення змін до Митного кодексу України та деяких інших законодавчих актів України у зв`язку з проведенням адміністративної реформи, який набрав чинності 13.02.2020 та частиною 6 статті 492 КЗпП України в редакції Закону України від 12 грудня 2019 року № 378-IX Про внесення змін до Кодексу законів про працю України, який набрав чинності 02.02.2020. Позивач вважає, що до вказаних правовідносин повинна застосовуватися редакція Закону України Про державну службу в момент їх виникнення, а саме в період коли почався процес реорганізації Львівської митниці ДФС в Галицьку митницю Держмитслужби та здійснено переведення основної маси працівників з дотриманням встановлених на той момент гарантій захисту трудових прав державних службовців. На думку позивача мало місце порушення порядку звільнення. Відповідно до редакції Закону України Про державну службу станом на грудень 2019 року про наступне вивільнення працівників персонально попереджають не пізніше ніж за два місяці. При вивільненні працівників у випадках змін в організації виробництва і праці враховується переважне право на залишення на роботі, передбачене законодавством. Одночасно з попередженням про звільнення у зв`язку із змінами в організації виробництва і праці власник або уповноважений ним орган пропонує працівникові іншу роботу на тому самому підприємстві, в установі, організації. При відсутності роботи за відповідною професією чи спеціальністю, а також у разі відмови працівника від переведення на іншу роботу на тому самому підприємстві, в установі, організації працівник, на власний розсуд, звертається за допомогою до державної служби зайнятості або працевлаштовується самостійно. У разі якщо вивільнення є масовим відповідно до статті 48 Закону України Про зайнятість населення, власник або уповноважений ним орган доводить до відома державної служби зайнятості про заплановане вивільнення працівників. Одним із обов`язків роботодавця є пропозиція працівникові, якого звільняють з посади, що скорочується, іншої роботи у тій же самій установі або повідомлення про відсутність роботи за його професією та пропозицією іншої посади, наприклад, з іншим рівнем кваліфікації або умов оплати праці. З огляду на викладене, звільнення з підстав, зазначених у пунктах 1, 2 і 6 частини першої статті 40 КЗпП України, допускається при умові дотримання відповідної процедури. Крім того, однією з найважливіших гарантій для працівників при скороченні чисельності або штату є обов`язок власника підприємства чи уповноваженого ним органу працевлаштувати працівника. Таким чином, на думку позивача з врахуванням дати початку реорганізації Львівської митниці ДФС (28.11.2019 року), її строків (три місяці), визначених пунктом 4 наказу ДФС України від 25.11.2019 №30-рг, чинних як станом на 28.11.2019 так і на 28.12.2019 норм Закону України Про державну службу та Кодексу Законів про працю України, процедура вивільнення працівників на підставі п. 1 ч. 1 ст. 87 Закону України Про державну службу передбачала, зокрема, необхідність персонального попередження про наступне вивільнення працівників не пізніше ніж за два місяці та надання одночасної пропозиції працівникові іншої роботи на тому самому підприємстві, в установі, організації. Позивач вказує, що в ході приєднання Львівської митниці ДФС до Галицької митниці Держмитслужби скочення штатної чисельності не відбувалось. Просить позовні вимоги задовольнити. Рішенням Львівського окружного адміністративного суду від 17 лютого 2021 року у справі № 380/3597/20 позовні вимоги задоволено частково. Визнано протиправним та скасовано наказ в/о начальника Львівської митниці ДФС, Голови комісії з реорганізації Львівської митниці ДФС Романа Антоняка № 94-о Про звільнення ОСОБА_1 від 13.04.2020 року. Поновлено ОСОБА_1 (ідентифікаційний номер НОМЕР_1 ) на посаді головного державного інспектора відділу митного оформлення № 2 митного поста Краківець Львівської митниці ДФС з 16.04.2020 року. Зобов`язано Львівську митницю ДФС нарахувати та виплатити на користь ОСОБА_1 (ідентифікаційний номер НОМЕР_1 ) середній заробіток за час вимушеного прогулу в сумі 89634,30 грн. Постанову в частині поновлення ОСОБА_1 на посаді головного державного інспектора відділу митного оформлення № 2 митного поста Краківець Львівської митниці ДФС з 16.04.2020 року та стягнення середнього заробітку за один місяць в сумі 7043, 75 грн. допущено негайному виконанню. В решті позовних вимог відмовлено. Рішення суду першої інстанції оскаржив відповідач, подавши на нього апеляційну скаргу. В апеляційній скарзі апелянт зазначає, що рішення суду першої інстанції є незаконним, необґрунтованим та таким, що винесене з порушенням норм як матеріального так і процесуального права. Апеляційна скарга обґрунтована тим, що визначальним моментом встановлення події, з якої необхідно визначати початок настання правовідносин, пов`язаних із припиненням державної служби, є вручення працівнику попередження про наступне вивільнення. Саме на даному етапі виникають правовідносини, пов`язані із припиненням державної служби. Крім того, законом України Про державну службу у редакції від 14.01.2020 року передбачено, що суб`єкт призначення або керівник державної служби може пропонувати державному службовцю будь-яку вакантну посаду, проте це не є його обов`язком. Відповідачі вказують, що до події застосовується той закон, під час дії якого вона настала. Визначальним моментом встановлення події з якої слід визначати початок настання правовідносин, пов`язаних з припиненням державної служби є вручення працівнику попередження про наступне вивільнення. Оскільки підстави припинення державної служби за ініціативою суб`єкта призначення врегульовано Законом України Про державну службу, положення Кодексу законів про працю України у даному випадку не застосовуються. Також зазначають, що позивача було правомірно вивільнено, враховуючи ч. 6 ст. 49-2 Кодексу законів про працю України. На думку відповідачів, жодних ознак, які б мали дискримінаційний характер по відношенню до позивача з матеріалів справи не вбачається. Апелянт звертає увагу на те, що судом першої інстанції не взято до уваги те, що саме реорганізація була підставою для припинення державної служби з ініціативи суб`єкта призначення. Просить скасувати рішення Львівського окружного адміністративного суду від 17 лютого 2021 року у справі № 380/3597/20 та прийняти нове, яким відмовити у задоволенні позовних вимог. Вислухавши доповідь судді - доповідача, пояснення представника позивача та представника відповідача, дослідивши обставини справи, доводи апеляційної скарги та заперечення на неї, колегія суддів приходить до переконання, що вона не підлягає до задоволення з наступних підстав. Задовольняючи частково позовні вимоги у справі, суд першої інстанції виходив з того, що рішення відповідача про звільнення позивача прийнято без конкретизації причин та підстав, а лише містить формальний перелік пунктів передбачених ч. 1 ст. 87 Закону України Про державну службу, які по своїй юридичні природі є різними, а тому потребують чіткого правового визначення та диференціації, оскільки відсутність чіткої та однозначної причини звільнення призводить до порушення принципу правової визначеності, адже загальні формулювання унеможливлюють чітке розуміння підставності звільнення. Враховуючи викладене, оскаржуваний наказ прийнято у спосіб та не на підставі визначеній ст. 87 Закону України Про державну службу. Отже, оскільки у Галицькій митниці Держмитслужби були наявні вакантні посади, в тому числі ті, що позивач обіймав до реорганізації, в тому ж структурному підрозділі і жодних перешкод у зайнятті такої посади відповідачем не наведено, його звільнення не може бути визнано обґрунтованим, отже оскаржуваний наказ порушує конституційне право позивача на працю. Розглядаючи спір, апеляційний суд погоджується з таким висновком суду першої інстанції з огляду на наступне. Встановлено, підтверджено матеріалами справи, що 24.12.2019 року позивач звернувся із заявою до Галицької митниці Держмитслужби про переведення ОСОБА_1 на посаду головного державного інспектора відділу митного оформлення № 2 митного поста Краківець Галицької митниці Держмитслужби. 13.01.2020 року відповідач надав відповідь на вказану заяву позивача, в якій зазначено, що вказана заява буде врахована та розглянута при заповненні вакантних посад Галицької митниці ДФС. 30.03.2020 року позивач повторно звернувся із заявою до Галицької митниці Держмитслужби про переведення ОСОБА_1 на посаду головного державного інспектора відділу митного оформлення № 2 митного поста Краківець Галицької митниці Держмитслужби. 14.04.2020 року позивача повідомлено про результати розгляду його заяви та роз`яснено вимоги законодавства. 10.03.2020 року позивач ознайомлений з попередженням про наступне вивільнення. 13.04.2020 року в/о начальника Львівської митниці ДФС, Головою комісії з реорганізації Львівської митниці ДФС Романом Антоняком видано наказ № 94-о Про звільнення ОСОБА_1 , згідно якого позивача звільнено відповідно до п. 4 ч. 1 ст. 83, п. 1 ч. 1 ст. 87 Закону України Про державну службу від 10 грудня 2015 року № 889-VII, із змінами, пункту 1 ч.1 ст. 40 КЗпП України. Не погоджуючись з таким рішенням, позивач звернувся із цим позовом до суду. З приводу спірних правовідносин колегія суддів зазначає наступне. Частина 2 статті 19 Конституція України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Частина 2 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5)добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку. Наведена норма означає, що суб`єкт владних повноважень зобов`язаний діяти лише на виконання закону, за умов і обставин, визначених ним, вчиняти дії, не виходячи за межі прав та обов`язків, дотримуватися встановленої законом процедури, обирати лише встановлені законодавством України способи правомірної поведінки під час реалізації своїх владних повноважень. Статтею 43 Конституції України зокрема передбачено, що кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Держава створює умови для повного здійснення громадянами права на працю, гарантує рівні можливості у виборі професії та роду трудової діяльності, реалізовує програми професійно-технічного навчання, підготовки і перепідготовки кадрів відповідно до суспільних потреб Європейська соціальна хартія (переглянута) від 03.05.1996, ратифікована Законом України від 14.09.2006 № 137-V, яка набрала чинності з 01.02.2007, визначає, що кожна людина повинна мати можливість заробляти собі на життя професією, яку вона вільно обирає (пункт 1 частини І). Ратифікувавши Хартію, Україна взяла на себе міжнародне зобов`язання запроваджувати усіма відповідними засобами досягнення умов, за яких можуть ефективно здійснюватися права та принципи, що закріплені у частині І Хартії. Отже, право особи на працю як складова частина права на соціальний захист є її конституційним правом, яке гарантується міжнародними зобов`язаннями України. Принципи, правові та організаційні засади забезпечення публічної, професійної, політично неупередженої, ефективної, орієнтованої на громадян державної служби, яка функціонує в інтересах держави і суспільства, а також порядок реалізації громадянами України права рівного доступу до державної служби, що базується на їхніх особистих якостях та досягненнях визначає Закон України «Про державну службу» № 889-VIII від 10.12.2015 (далі - Закон № 889-VIII). Відповідно до ч. 1 ст. 1, ч.ч. 1, 2 ст. 3, ч.ч. 2, 3 ст. 5 Закону № 889-VIII державна служба - це публічна, професійна, політично неупереджена діяльність із практичного виконання завдань і функцій держави. Цей Закон регулює відносини, що виникають у зв`язку із вступом на державну службу, її проходженням та припиненням, визначає правовий статус державного службовця. Відносини, що виникають у зв`язку із вступом, проходженням та припиненням державної служби, регулюються цим Законом, якщо інше не передбачено законом. Дія норм законодавства про працю поширюється на державних службовців у частині відносин, не врегульованих цим Законом. Згідно з п. 4 ч. 1 ст. 83 Закону № 889-VIII державна служба припиняється за ініціативою суб`єкта призначення (статті 87, 87-1 цього Закону). Підстави припинення державної служби за ініціативою суб`єкта призначення визначені ст. 87 Закону № 889-VIII, зокрема, відповідно до п.1 ч.1 цієї статті підставами для припинення державної служби за ініціативою суб`єкта призначення є: скорочення чисельності або штату державних службовців, скорочення посади державної служби внаслідок зміни структури або штатного розпису державного органу без скорочення чисельності або штату державних службовців, реорганізація державного органу. Частиною 3 ст. 87 Закону № 889-VIII (в редакції Закону України від 14.01.2020 № 440-IX) передбачено, що суб`єкт призначення або керівник державної служби попереджає державного службовця про наступне звільнення на підставі пунктів 1 та 11частини першої цієї статті у письмовій формі не пізніше ніж за 30 календарних днів. Суб`єкт призначення або керівник державної служби може пропонувати державному службовцю будь-яку вакантну посаду державної служби у тому самому державному органі (за наявності). При цьому не застосовуються положення законодавства про працю щодо обов`язку суб`єкта призначення отримання згоди виборного органу первинної профспілкової організації (профспілкового представника) на звільнення. Разом з цим, колегія суддів враховує також те, що відповідно до п. 19 постанови Пленуму Верховного Суду України від 06.11.1992 № 9 «Про практику розгляду судами трудових спорів» при розгляді спорів про звільнення за пунктом 1 статті 40 КЗпП України суди зобов`язані з`ясувати, чи дійсно у відповідача мали місце зміни в організації виробництва і праці, зокрема, ліквідація, реорганізація або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників, чи додержано власником або уповноваженим ним органом норм законодавства, що регулюють вивільнення працівника, які є докази щодо змін в організації виробництва і праці, про те, що працівник відмовився від переведення на іншу роботу або що власник або уповноважений ним орган не мав можливості перевести працівника з його згоди на іншу роботу на тому ж підприємстві, в установі, організації, чи не користувався вивільнюваний працівник переважним правом на залишення на роботі та чи попереджувався він за два місяці про наступне вивільнення. Наказ про звільнення повинен обов`язково містити підставу звільнення з нормативним посилання, тобто роботодавець повинен зазначити як причину, так і підставу звільнення з покликанням на назву, статтю, її частину, абзац, пункт, підпункт нормативно-правового акту на підставі якого проводиться звільнення працівника. Судом першої інстанції вірно враховано, що процедура вивільнення державних службовців на підставі п.1 ч.1 ст.87 Закону № 889-VIII регулюється також нормами Кодексу законів про працю України, а саме статтями 40, 43-1, 49-2 КЗпП України. Відповідно до ч. 6 ст. 49-2 КЗпП України, вивільнення працівників, які мають статус державних службовців відповідно до Закону України "Про державну службу", здійснюється у порядку, визначеному цією статтею, з урахуванням таких особливостей: - про наступне вивільнення працівників персонально попереджають не пізніше ніж за 30 календарних днів; - у разі вивільнення працівників на підставі пункту 1 частини першої статті 40 цього Кодексуне застосовуються положення частини другої статті 40 цього Кодексу та положення частини другої цієї статті; - не пізніше ніж за 30 календарних днів до запланованих звільнень первинним профспілковим організаціям надається інформація щодо цих заходів, включаючи інформацію про причини звільнень, кількість і категорії працівників, яких це може стосуватися, про терміни проведення звільнень, а також проводяться консультації з профспілками про заходи щодо запобігання звільненням чи зведенню їх кількості до мінімуму або пом`якшення несприятливих наслідків будь-яких звільнень. Згідно п. 1 ч. 1 ст .40 КЗпП України, трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані власником або уповноваженим ним органом, зокрема, у випадку змін в організації виробництва і праці, в тому числі ліквідації, реорганізації, банкрутства або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників. Водночас ч.2 ст.40 КЗпП України передбачено, що звільнення з підстав, зазначених у пунктах 1, 2 і 6 цієї статті, допускається, якщо неможливо перевести працівника, за його згодою, на іншу роботу. Відповідно до ч.1 ст.43-1 КЗпП України, розірвання трудового договору з ініціативи власника або уповноваженого ним органу без згоди виборного органу первинної профспілкової організації (профспілкового представника) допускається у випадках звільнення керівника підприємства, установи, організації (філіалу, представництва, відділення та іншого відокремленого підрозділу), його заступників, головного бухгалтера підприємства, установи, організації, його заступників, а також працівників, які мають статус державних службовців відповідно до Закону України «Про державну службу», керівних працівників, які обираються, затверджуються або призначаються на посади державними органами, органами місцевого самоврядування, а також громадськими організаціями та іншими об`єднаннями громадян. Судом встановлено, що Постановою Кабінету Міністрів України від 02.10.2019 № 858 «Про утворення територіальних органів Державної митної служби» утворено, зокрема, Галицьку митницю Держмитслужби та реорганізовано Львівську митницю ДФС шляхом її приєднання до Галицької митниці Держмитслужби. Так, цією постановою, передбачено, що Львівська митниця ДФС реорганізується шляхом приєднання до Галицької митниці Держмитслужби. При цьому, Львівська митниця ДФС продовжує здійснювати свої повноваження до моменту передачі таких Галицькій митниці Держмитслужби. Згідно з даними Єдиного державного реєстру юридичних та фізичних осіб-підприємців, 14.11.2019 проведена державна реєстрація юридичної особи Галицької митниці Держмитслужби. Постановою Кабінету Міністрів України № 1074 від 20.10.2011 (зі змінами і доповненнями) затверджено Порядок здійснення заходів, пов`язаних з утворенням, реорганізацією або ліквідацією міністерств, інших центральних органів виконавчої влади (далі - Порядок №1074), який визначає механізм здійснення заходів, пов`язаних з утворенням, реорганізацією або ліквідацією міністерств, інших центральних органів виконавчої влади та їх територіальних органів. Відповідно до пунктів 4, 5 та 6 Порядку № 1074 орган виконавчої влади утворюється шляхом утворення нового органу виконавчої влади або в результаті реорганізації (злиття, поділу, перетворення) одного чи кількох органів виконавчої влади. Орган виконавчої влади припиняється шляхом реорганізації (злиття, приєднання, поділу, перетворення) або ліквідації. Права та обов`язки органів виконавчої влади переходять, зокрема, у разі приєднання одного або кількох органів виконавчої влади до іншого органу виконавчої влади до органу виконавчої влади, до якого приєднано один або кілька органів виконавчої влади. Пункт 12 Порядку № 1074 передбачає, що орган виконавчої влади, утворений в результаті реорганізації, здійснює повноваження та виконує функції у визначених Кабінетом Міністрів України сферах компетенції з дня набрання чинності актом Кабінету Міністрів України щодо можливості забезпечення здійснення таким органом повноважень та виконання функцій органу виконавчої влади, що припиняється. Орган виконавчої влади, щодо якого набрав чинності акт Кабінету Міністрів України про його припинення, продовжує здійснювати повноваження та виконувати функції з формування і реалізації державної політики у визначеній Кабінетом Міністрів України сфері до набрання чинності актом Кабінету Міністрів України щодо можливості забезпечення здійснення утвореним органом виконавчої влади його повноважень та виконання функцій. Розпорядженням Кабінету Міністрів України «Питання Державної митної служби» від 04.12.2019 №1217-р погоджено пропозицію Міністерства фінансів України щодо можливості забезпечення здійснення з 08 грудня 2019 року Державною митною службою покладених на неї постановою Кабінету Міністрів України від 6 грудня 2019 року №227 «Про затвердження положень про Державну податкову службу України та Державну митну службу України», функцій і повноважень Державної фіскальної служби, що припиняється, з реалізації державної митної політики, державної політики у сфері боротьби з правопорушеннями під час застосування законодавства з питань державної митної справи. Згідно з пунктом 13 Порядку № 1074 акт Кабінету Міністрів України про можливість забезпечення здійснення утвореним органом виконавчої влади повноважень та виконання функцій органу виконавчої влади, що припиняється, видається після здійснення заходів, пов`язаних з державною реєстрацією утвореного органу виконавчої влади як юридичної особи публічного права, затвердженням положення про нього, структури та штатного розпису його апарату, кошторису та заповненням 30 відсотків вакансій. Таким чином, з наведеного вище можна дійти висновку про те, що повноваження Львівської митниці ДФС перейшли до Галицької митниці Держмитслужби 08.12.2019. Відповідно до п. 15, 18 Порядку № 1074 У разі припинення органу виконавчої влади Кабінет Міністрів України утворює відповідну комісію, затверджує її голову та визначає строк проведення реорганізації або ліквідації. Головою комісії з реорганізації органу виконавчої влади затверджується керівник або заступник керівника утвореного органу виконавчої влади або органу виконавчої влади, до якого перейшли права та обов`язки органу виконавчої влади, що реорганізується. До комісії з припинення органу виконавчої влади або територіального органу (далі - комісія) з моменту затвердження її персонального складу переходять повноваження щодо управління справами у частині забезпечення здійснення заходів, пов`язаних з реорганізацією або ліквідацією відповідно органу виконавчої влади або територіального органу. Пунктом 19 цього порядку встановлено, що для здійснення своїх повноважень голова комісії видає накази, використовуючи бланки органу виконавчої влади або територіального органу, що припиняється. Наказом Львівської митниці ДФС від 21.12.2019 № 666 «Про попередження про наступне вивільнення», наказано Комісії з реорганізації Львівської митниці ДФС (Дацій Т.М.) серед іншого письмово попередити про наступне вивільнення працівників Львівської митниці ДФС із займаних посад відповідно до пункту 1 частини 1 статті 87 Закону України від 10 грудня 2015 року №889-VIII «Про державну службу» згідно списку, що додається, в який був включений позивач. Листами № 11/8/13-70-10-19 від 13.01.2020 та № 13/8/13-70-10-19 від 14.01.2020 заступник начальника митниці, заступник голови Комісії з реорганізації Львівської митниці ДФС О. Марченко звертається до в.о. голови ДФС та департаменту кадрової політики та роботи, де вказує, що комісія повинна була письмово повідомити про наступне вивільнення 213 працівників Львівської митниці ДФС. Проте з 24.12.2019 по 17.01.2020 у відпустці без збереження заробітної плати та зазначає, що «зважаючи на вимоги п. 19 та пп. 4 п. 21 Порядку, за відсутності Голови комісії з реорганізації Львівської митниці внесення змін в наказ № 666 є неможливим». 07.02.2020 в.о. начальником митниці, Головою комісії з реорганізації Львівської митниці ДФС Р. Антоняком видано Наказ № 03 «Про скасування наказу Львівської митниці ДФС від 21.12.2019 № 666 «Про попередження про наступне вивільнення»» з підстав відсутності на роботі члена Комісії з реорганізації Львівської митниці на якого покладено обов`язок вжиття заходів, передбачених Наказом № 666, зміною складу комісії, невиконанням цього наказу, внесенням змін до Кодексу законів про працю, як такий, що нереалізований. Наказом Львівської митниці ДФС від 07.02.2020 скасовано наказ Львівської митниці ДФС від 21.12.2019 № 666 «Про попередження про наступне вивільнення» як такий, що не реалізований. Наказом Львівської митниці ДФС від 10.03.2020 № 07 «Про попередження про наступне вивільнення» наказано Комісії з реорганізації Львівської митниці ДФС письмово попередити про наступне вивільнення працівників Львівської митниці ДФС із займаних посад на підставі пункту 4 частини 1 статті 83, пункту 1 частини 1 статті 87 Закону України від 10 грудня 2015 року №889-VIII «Про державну службу», пункту 1 частини 1 статті 40 Кодексу законів про працю України згідно списку, що додається. До такого списку включено позивача. У пунктах 70-71 рішення по справі «Рисовський проти України» (заява № 29979/04) Європейський Суд з прав людини, аналізуючи відповідність мотивування Конвенції, підкреслює особливу важливість принципу «належного урядування», зазначивши, що цей принцип передбачає, що у разі, коли йдеться про питання загального інтересу, зокрема, якщо справа впливає на такі основоположні права людини, як майнові права, державні органи повинні діяти вчасно та в належний і якомога послідовніший спосіб. Принцип «належного урядування», як правило, не повинен перешкоджати державним органам виправляти випадкові помилки, навіть ті, причиною яких є їхня власна недбалість (див. зазначене вище рішення у справі «Москаль проти Польщі» (Moskal v. Poland), заява №10373/05, пункт 73). Будь-яка інша позиція була б рівнозначною, interalia, санкціонуванню неналежного розподілу обмежених державних ресурсів, що саме по собі суперечило б загальним інтересам. З іншого боку, потреба виправити минулу «помилку» не повинна непропорційним чином втручатися в нове право, набуте особою, яка покладалася на легітимність добросовісних дій державного органу (рішення у справі «Пінкова та Пінк проти Чеської Республіки» (PincovaandPine v. theCzechRepublic), заява № 36548/97, пункт 58). Іншими словами, державні органи, які не впроваджують або не дотримуються своїх власних процедур, не повинні мати можливість отримувати вигоду від своїх протиправних дій або уникати виконання своїх обов`язків (див. зазначене вище рішення у справі «Лелас проти Хорватії» (Lelas v. Croatia), заява № 55555/08, пункт 74). Ризик будь-якої помилки державного органу повинен покладатися на саму державу, а помилки не можуть виправлятися за рахунок осіб, яких вони стосуються (рішення у справах «Пінкова та Пінк проти Чеської Республіки» (PincovaandPine v. theCzechRepublic), заява № 36548/97, пункт 58, «Ґаші проти Хорватії» (Gashi v. Croatia), заява № 32457/05, пункт 40, «Трґо проти Хорватії» (Trgo v. Croatia), заява № 35298/04, пункт 67). Наведене також узгоджується із сталою практикою ЄСПЛ, яка знайшла своє відображення у справі «Звежинський проти Польщі», в якій Суд підкреслив, що, розглядаючи питання, які мають загальний інтерес, органи державної влади повинні діяти конкретно і дуже послідовно (рішення у справі «Беєлер проти Італії»). Крім того, як охоронець громадського порядку держава має моральне зобов`язання бути взірцевою, вона повинна стежити за тим, щоб такими були й державні органи, що захищають публічний порядок (пункт 73). Разом з цим, колегія суддів вважає, що скасування наказу Львівської митниці ДФС № 666 «Про попередження про наступне вивільнення» наказом Львівської митниці ДФС № 3 «Про скасування наказу Львівської митниці ДФС № 666 «Про попередження про наступне вивільнення» не сприяло дотриманню суб`єктом владних повноважень принципу «належного урядування» та порушує принципи «правової визначеності та правового очікування», що є неприпустимим. Зважаючи на наведене, зазначені в наказі Львівської митниці ДФС № 3 «Про скасування наказу Львівської митниці ДФС № 666 «Про попередження про наступне вивільнення» підстави (тривала відсутність на роботі члена Комісії з реорганізації Львівської митниці на якого покладено обов`язок вжиття заходів, передбачених наказом № 666, зміною складу комісії, невиконанням цього наказу, внесенням змін до Кодексу законів про працю) є підставами для внесення змін до наказу № 666, а не для його скасування. Більше цього, колегія суддів вважає за потрібне вказати, що згідно з п.4 наказу ДФС України від 25.11.2019 № 30-рг «Про реорганізацію митниць ДФС» розпочато реорганізацію Львівської митниці ДФС. Пунктом 2 даного наказу утворено комісію з реорганізації Львівської митниці ДФС. Пунктом 4 визначено строк проведення реорганізації митниць ДФС три місяці з дня опублікування повідомлення про рішення щодо припинення юридичної особи. В Єдиний державний реєстр юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань 28.11.2019 внесено інформацію про рішення щодо припинення юридичної особи - Львівської митниці ДФС. При цьому встановлено, що лише 24.03.2020 наказом ДФС України № 14-рг «Про внесення змін до деяких наказів ДФС», внесено зміни до наказу від 25.11.2019 № 30-рг, замінивши слова «три місяці» словами «шість місяців в пункті 4 цього наказу. Отже, в період з 01.03.2020 по 24.03.2020 строк проведення реорганізації Львівської митниці ДФС не був продовжений, а тому дії по виконанню плану заходів, пов`язаних з реорганізацією Львівської митниці ДФС, вчинялись у цей період з порушенням строку. Враховуючи, що позивача було попереджено про наступне вивільнення 10.03.2020, у проміжку часу коли згідно наведених обставин не було законних підстав для вчинення дій щодо реорганізації Львівської митниці ДФС, колегія суддів вважає, що позивача було попереджено про наступне вивільнення з порушенням порядку, визначеного положеннями ч. 6 ст. 49-2 КЗпП України та ч. 3 ст. 87 Закону № 889-VIII. Відтак, оскільки встановлено порушення порядку попередження позивача про наступне вивільнення, яке стало підставою для прийняття спірного наказу про звільнення, суд вважає, що така обставина є достатньою, самостійно та такою, яка вказує на протиправність оскаржуваного наказу і не потребує додаткового дослідження рішення відповідача про звільнення позивача на предмет конкретизації причин та підстав звільнення. Згідно із матеріалів справи, позивач 24.12.2019 року звернувся із заявою до Галицької митниці Держмитслужби про переведення його на посаду головного державного інспектора відділу митного оформлення № 2 митного поста Краківець Галицької митниці Держмитслужби. 13.01.2020 року відповідача надав відповідь на вказану заяву позивача, в якій зазначено, що вказана заява буде врахована та розглянута при заповненні вакантних посад Галицької митниці ДФС. 30.03.2020 року позивач повторно звернувся із заявою до Галицької митниці Держмитслужби про переведення його на посаду головного державного інспектора відділу митного оформлення № 2 митного поста Краківець Галицької митниці Держмитслужби;. 14.04.2020 року відповідачем повідомлено позивача про результати розгляду його заяви та роз`яснено вимоги законодавства. Також, судом першої інстанції вірно встановлено та таке підтверджується матеріалами справи, що на момент початку здійснення діяльності Галицькою митницею Держмитслужби в цьому органі були затверджені структура, штатний розпис та кошторис видатків на його утримання. Так, згідно зі штатним розписом Галицької митниці Держмитслужби на 2019 рік, затвердженим головою Державної митної служби України 29 листопада 2019 року штатна кількість працівників становила 1150 осіб з місячним фондом заробітної плати за посадовими окладами 5480870 грн. Аналогічні показники щодо кількості посад були затверджені в організаційній структурі Галицької митниці Держмитслужби на 2020 рік. Штатний розпис Львівської митниці ДФС на 2019 рік, з урахуванням внесених змін, станом на 11.11.2019 становив 948 штатних одиниць з місячним фондом заробітної плати за посадовими окладами 4446 466 грн (в тому числі по митному посту «Краковець»). При цьому, згідно Додатку до 02.10.2019 № 858, внаслідок реорганізації до Галицької митниці Держмитслужби, крім Львівської митниці ДФС, було приєднано Івано-Франківську митницю ДФС, а також Тернопільську митницю ДФС. Штатна чисельність Івано-Франківської митниці ДФС затверджена в кількості 104 одиниці, штатна чисельність Тернопільської митниці ДФС становила 79 одиниць. Отже, як встановлено, загальна штатна чисельність працівників Львівської (948), Тернопільської (79) та Івано-Франківської митниць ДФС (104) на момент їх реорганізації шляхом приєднання до Галицької митниці Держмитслужби (разом 1131 штатна одиниця), була меншою на 19 штатних одиниць від затвердженого штатного розпису Галицької митниці Держмитслужби (1150 штатних одиниць). Таким чином, кількість працівників митниці внаслідок приєднання до Галицької митниці Держмитслужби не зменшилась. При цьому, кількість працівників підрозділу, в якому працював позивач також зменшена не була, що сторонами не заперечується, і на момент звільнення у цьому підрозділі були наявні вакантні посади. При вирішенні питань щодо дотримання суб`єктом владних повноважень прав державних службовців під час проходження публічної служби та при звільненні з неї, колегія суддів звертає увагу на встановлену гарантію щодо правового захисту від необґрунтованої відмови у прийнятті на роботі і незаконного звільнення, а також сприяння у збереженні роботи. Так, ч. 3 ст. 87 Закону України «Про державну службу» передбачає, зокрема, що суб`єкт призначення або керівник державної служби може пропонувати державному службовцю будь-яку вакантну посаду державної служби у тому самому державному органі (за наявності). Однак, надання за цим Законом можливості керівнику органу або суб`єкту призначення пропонувати будь-яку вакантну посаду державної служби у цьому органі (за наявності) кореспондує обов`язку суб`єкта владних повноважень реалізовувати це право обґрунтовано та мотивувати рішення про звільнення працівника з посади з метою уникнення сумнівів у державного службовця щодо упередженого ставлення до нього чи інших чинників, які б порушували принцип «правової визначеності». Як підтверджується матеріалами справи, у Галицькій митниці Держмитслужби були наявні вакантні посади, в тому числі ті, що позивач обіймав до реорганізації, в тому ж структурному підрозділі і жодних перешкод у зайнятті такої посади відповідачем не наведено, а тому, на думку колегії суддів, звільнення позивача не може бути визнано обґрунтованим, і як наслідок, оскаржуваний наказ за встановлених обставин порушує конституційне право позивача на працю. Враховуючи наведене вище, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про протиправність наказу Львівської митниці ДФС № 94-о Про звільнення ОСОБА_1 від 13.04.2020 року, тому такий підлягає скасуванню, а позивач підлягає поновленню на посаді головного державного інспектора відділу митного оформлення № 2 митного поста Краківець Львівської митниці ДФС з 16.04.2020 року. Крім цього, колегія суддів погоджується з висновками суду попередньої інстанції щодо розрахунку середнього заробітку за час вимушеного прогулу. Таким чином, колегія суддів вважає, що доводи апеляційної скарги відповідача не знайшли свого підтвердження та спростовуються висновками суду першої інстанції, які зроблені на підставі повного, всебічного та об`єктивного аналізу відповідних правових норм та фактичних обставин справи. Рішення суду першої інстанції в частині відмови у задоволенні позову учасниками справи не оскаржується, а тому відсутні підстави для апеляційного перегляду рішення в цій частині. Враховуючи викладене, колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції та вважає, що судом першої інстанції правильно встановлені обставини справи, судове рішення ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права, доводами апеляційної скарги висновки, викладені в судовому рішенні, не спростовуються і підстав для його скасування не вбачається. Приведені в апеляційні скарзі доводи, висновку суду не спростовують, а зводяться до переоцінки доказів та незгоди з ними. Відповідно до частини 1 статті 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні. Відповідно до ч. 1 ст. 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених ст. 78 цього Кодексу. Частиною 2 ст. 77 КАСУ України визначено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. Згідно з ст.242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи. Судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, визначеному цим Кодексом. Як неодноразово вказував Європейський суд з прав людини, право на вмотивованість судового рішення сягає своїм корінням більш загального принципу, втіленого у Конвенції, який захищає особу від сваволі; рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторони (рішення у справі «РуїзТорія проти Іспанії», параграфи 29 - 30). Це право не вимагає детальної відповіді на кожен аргумент, використаний стороною; більше того, воно дозволяє судам вищих інстанцій просто підтримати мотиви, наведені судами нижчих інстанцій, без того, щоб повторювати їх. У рішенні «Петриченко проти України» (параграф 13) Європейський суд з прав людини вказував на те, що національні суди не надали достатнього обґрунтування своїх рішень, та не розглянули відповідні доводи заявника, навіть коли ці доводи були конкретними, доречними та важливими. Наведене дає підстави для висновку, що доводи скаржника у кожній справі мають оцінюватись судами на предмет їх відповідності критеріям конкретності, доречності та важливості у рамках відповідних правовідносин з метою належного обґрунтування позиції суду. Інші зазначені відповідачем в апеляційній скарзі обставини, окрім вищеописаних обставин, ґрунтуються на довільному трактуванні фактичних обставин і норм матеріального права, а тому такі не вимагають детальної відповіді або спростування. За правилами ст.139 КАС України підстав для розподілу судових витрат за цим апеляційним провадженням немає. Порушень норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильного застосування норм матеріального права поза межами вимог апелянта та доводів, викладених у апеляційній скарзі, у ході апеляційного розгляду справи встановлено не було. З огляду на викладене суд апеляційної інстанції приходить до переконання, що суд першої інстанції, вирішуючи даний публічно-правовий спір, правильно встановив фактичні обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, а відтак апеляційну скаргу слід залишити без задоволення. Керуючись ст. 308, 310, 315, 316, 321, 322, 325,328, 329 КАС України, апеляційний суд, ПОСТАНОВИВ : Апеляційну скаргу Галицької митниці Держмитслужби залишити без задоволення. Рішення Львівського окружного адміністративного суду від 17 лютого 2021 року у справі № 380/3597/20 залишити без змін. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття та касаційному оскарженню не підлягає, крім випадків, передбачених пунктом другим частини п`ятої статті 328 КАС України, шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення. Головуючий суддя Р. П. Сеник судді Н. М. Судова-Хомюк Р. Б. Хобор Повне судове рішення складено 23.06.2021