Постанова 4855 № 640/14013/20

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД Справа № 640/14013/20 Прізвище судді (суддів) першої інстанції: Шейко Т.І., Суддя-доповідач Кобаль М.І. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 18 травня 2021 року м. Київ Шостий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів: головуючого Кобаля М.І., суддів Бужак Н.П., Костюк Л.О., при секретарі Хмарській К.І. за участю: представника позивача: Шишкіна П.С. представника відповідача: Домашенко Т.Г. розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Головного управління Державної податкової служби у Київській області, як відокремленого підрозділу Державної податкової служби України на рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 20 січня 2021 року по справі за адміністративним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Юнівел Трейд» до Головного управління Державної податкової служби у Київській області, як відокремленого підрозділу Державної податкової служби України про визнання протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення, - В С Т А Н О В И В: Товариство з обмеженою відповідальністю «Юнівел Трейд» (далі по тексту - позивач, ТОВ «Юнівел Трейд») звернулося до суду з адміністративним позовом до Головного управління Державної податкової служби у Київській області, як відокремленого підрозділу Державної податкової служби України (далі по тексту - відповідач, ГУ ДПС у Київській області) в якому просило визнати визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення від 24.03.2020 року №0008570505. Рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 20 січня 2021 року значений позов задоволено. Не погоджуючись із зазначеним рішенням суду, ГУ ДПС у Київській області подало апеляційну скаргу, в якій просить скасувати рішення суду першої інстанції та прийняти нове, яким в задоволенні позовних вимог відмовити повністю. Свої вимоги апелянт обґрунтовує тим, що судом першої інстанції було порушено норми матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи. Заслухавши суддю-доповідача, представників сторін, які з`явилися у судове засідання, перевіривши матеріали справи, доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, а оскаржуване рішення - без змін, виходячи з наступного. Згідно із ч. 1 ст. 316 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Частиною 1 ст. 242 КАС України передбачено, що рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Як вірно встановлено судом першої інстанції та вбачається з матеріалів справи, відповідно до наказу ГУ ДПС у Київській області від 24.01.2020 року №174 та направлення від 24 січня 2020 року №145, посадовою особою відповідача проведена документальна позапланова виїзна перевірка ТОВ «Юнівел Трейд» (код 41410138), з питань дотримання вимог податкового законодавства при здійсненні фінансово-господарських взаємовідносин з постачальником ТОВ «Спеціалізована компанія «Надра» (код 41900176) за період з 01.05.2019 року по 30.06.2019 року. За результатами вказаної перевірки складено акт від 06.02.2020 року №80/10-86-05-05/41410138, відповідно до висновків якого встановлено порушення ТОВ «Юнівел Трейд» підпункту 14.1.36 пункту 14.1 статті 14, пункту 44.1 статті 44, пунктів 198.1, 198.2, 198.3 статті 198 Податкового кодексу України, що призвело до завищення від`ємного значення з податку на додану вартість на суму 1 794 604,00 грн., в тому числі по періодах: травень 2019 року - на суму 376 866,00 грн., червень 2019 року - на суму 1 417 738,00 грн. (далі по тексту - акт перевірки). Не погоджуючись з висновками акту перевірки, ТОВ «Юнівел Трейд» подало заперечення від 10.03.2020 року за вих. №10/03-20 до ГУ ДПС у Київській області, у яких наголошувало на безпідставності висновків акту від 06.02.2020 року №80/10-86-05-05/41410138. На підставі акта перевірки, 24.03.2020 року ГУ ДПС у Київській області прийнято податкове повідомлення-рішення №0008570505 (далі по тексту - оскаржуване ППР), яке в подальшому оскаржувалося позивачем шляхом подання скарги від 07.04.2020 року за вих. №07/04-20 до Державної податкової інспекції України. Рішенням ДПС України від 18.05.2020 року №16387/6/99-00-08-05-01-06 скаргу позивача залишено без задоволення, а податкове повідомлення-рішення від 24.03.2020 року №0008570505 - без змін. Позивач, вважаючи оскаржуване ППР протиправним, звернувся до суду з даним позовом за захистом своїх прав та законних інтересів. Приймаючи рішення про задоволення адміністративного позову, суд першої інстанції виходив з того, що відповідачем не надано суду належних та допустимих доказів, які б свідчили про незвичність цін за спірними операціями позивача, невідповідність господарських за видами діяльності, збитковості здійснених операцій, або інших переконливих обставин, які б в сукупності могли свідчити про фіктивність вчинення операцій, у тому числі на користь висновку про відсутність факту виконання умов раніше вказаного договору поставки продукції, а також того, що відповідних операцій не було обумовлено розумними економічними причинами (цілями ділового характеру), а дії позивача та його контрагента були спрямовані на отримання необґрунтованої податкової вигоди чи заволодіння майном держави. Колегія суддів апеляційної інстанції погоджує висновок суду першої інстанції, оскільки він знайшов своє підтвердження під час апеляційного розгляду справи. Згідно усталеної судової практики при розгляді справ даної категорії судам належить з`ясовувати, зокрема, такі обставини: рух активів у процесі здійснення господарської операції (фактичне здійснення господарських операцій); підтвердження господарських операцій належним чином оформленими первинними бухгалтерськими документами; установлення спеціальної податкової правосуб`єктності учасників господарської операції, зв`язку між фактом придбання товарів (послуг) та понесенням інших витрат і господарською діяльністю платника податку. Таким чином, в межах даного спору слід встановити факт здійснення (реальність) господарських операцій ТОВ «Юнівел Трейд» з його контрагентом, мету придбання та обставини використання придбаних товарів у власній господарській діяльності позивача, встановити спеціальну податкову правосуб`єктність учасників господарської операції. Як вбачається з висновків наведених в акті перевірки, виявлені порушення ТОВ «Юнівел Трейд» вимог податкового законодавства обґрунтовувались безтоварністю господарських операцій позивача з його контрагентом - ТОВ «Спеціалізована компанія «Надра», в охоплений перевіркою період. Зокрема, на підставі наданих ТОВ «Юнівел Трейд» та використаних під час податкової перевірки документів, у тому числі договору перевезення вантажу, заявки на перевезення вантажу, актів надання послуг по перевезенню вантажу автомобільним транспортом, товарно-транспортних накладних, договору поставки, податкових накладних, залізничних накладних, картки бухгалтерського обліку по рахунку 631, сертифікатів відповідності, виписки банку по господарських операціях проведених постачальником ТОВ «Спеціалізована компанія «Надра», за період з 01.05.2019 року по 30.06.2019 року, посадовими особами ГУ ДПС у Київській області вказано на відсутність інформації і документального підтвердження щодо транспортування разом з відображенням в бухгалтерському обліку внутрішнього переміщення щебеню та відсіву, придбаного у ТОВ «Спеціалізована компанія «Надра», а також на ненадання супроводжувальної документації виробника і копій сертифікатів відповідності зазначеної продукції (підпункт 2.7 пункту 2 акту від 06 лютого 2020 року №80/10-86-05-05/41410138). Перевіркою встановлено, що відповідно до договору поставки від 31.05.2019 року №31/05-19, укладеного між ТОВ «Спеціалізована компанія «Надра» (постачальник) та ТОВ «Юнівел Трейд» (покупець), постачальник зобов`язувався передавати у власність покупцю, а покупець зобов`язувався приймати та оплачувати продукцію, найменування, кількість та ціна якої вказується в Специфікаціях, які є невід`ємною частиною Договору. Передбачалось, що поставка партії Продукції здійснюється залізничним транспортом, а її якість повинна відповідати вимогам ДСТУ та підтверджуватися сертифікатами відповідності. Також, на кожну партію продукції Постачальник зобов`язувався надавати Покупцю: видаткову накладну, залізничну накладну, супроводжувальну документацію виробника Продукції (копію сертифікату відповідності Продукції у разі наявності). Згідно специфікації від 31 травня 2019 року №1 до договору поставки від 31 травня 2019 року №31/05-19, товар поставлявся в строк з 03 червня 2019 року по 07 червня 2019 року, а саме:

1. Відсів фракції 0-5 мм, кількістю 2560,00 т, ціною 431,30 грн., без ПДВ;

2. Щебінь фракції 5-10 мм гранітний, кількістю 1467,50 т, ціною 662,50 грн., без ПДВ;

3. Щебінь фракції 40-70 мм, кількістю 659,29 т, ціною 392,00 грн., без ПДВ. Згідно специфікації від 07 червня 2019 року №2 до договору поставки від 31 травня 2019 року №31/05-19, товар поставлявся в строк до 10 червня 2019 року, а саме: відсів фракції 0-5 мм, кількістю 348,00 т, ціною 412,50 грн., без ПДВ. Згідно специфікації від 08 червня 2019 року №3 до договору поставки від 31 травня 2019 року №31/05-19, товар поставлявся в строк з 10 червня 2019 року по 16 червня 2019 року, а саме:

1. Відсів фракції 0-5 мм, кількістю 2550,00 т, ціною 431,30 грн., без ПДВ;

2. Щебінь фракції 40-70 мм, кількістю 138,00 т, ціною 392,00 грн., без ПДВ. За пунктом 1 Специфікацій, вказані ціни дійсні при використанні базису EXW (Франко завод: склад Постачальника) згідно з вимогами Міжнародних правил тлумачення торговельних термінів «Інкотермс»: Харківська обл., Харківський р-н, смт. Буди, вул. Шевченко,

50. У відповідності до договору від 10.05.2019 року №10/05-19 на перевезення вантажу, укладеного між ТОВ «Юнівел Трейд» (замовник) та ТОВ «Спеціалізована компанія «Надра» (перевізник), Перевізник зобов`язувався виконати послуги по перевезенню Вантажу (асфальтобетонної суміші) до пункту призначення. Передбачалось, що перевезення Вантажів виконується Перевізником на підставі заявок, які є невід`ємною частиною Договору, що подає Замовник за відповідною формою не пізніше ніж за один робочий день до дати перевезення вантажу. Також, передбачалось, що на підставі фактично проведених перевезень за попередній місяць Перевізником складається акт здачі-прийняття наданих послуг останнім числом місяця та надається Замовнику для сплати. Приймання вантажу до перевезення оформлюється товарно-транспортною накладною. Як вбачається з товарно-транспортних накладних, перевізник вантажу - ТОВ «Спеціалізована компанія «Надра», замовник - ТОВ «Юнівел Трейд», вантажовідправник - ТОВ «Юнівел Трейд», вантажоодержувач - ТОВ «Дороги України» (код 36191309), ТОВ «Харківдорбуд» (код 41719136), пункт навантаження - смт. Буди, вул. Шевченко,

50. По наданим до перевірки залізничним накладним на перевезення вантажу встановлено, що власник вантажу - ТОВ «Фейбл Стрим» (станція відправлення - Кременчуг), вантажовідправник - ТОВ «Новогородецький кар`єр» (код 32694400, Полтавська обл., м. Кременчуг, вул. Ярмакова, 15), одержувач вантажу - ТОВ «Гравікон» (код 41501429, Харківська обл., смт. Буди, вул. Харківська, 6к, к. 1), станція та залізниця призначення - ТОВ «Гравікон», Буди, найменування вантажу - відсів гранітний або навалом кам`яний, ДСТУ ГОСТ 22235:2015. Так, за змістом акту перевірки свідченням безтоварності господарських операцій позивача з його контрагентом, на думку податкового органу, слугували зокрема наступні обставини: - товарно-транспортні накладні були підписані та скріплені печаткою тільки стороною Замовника; - товарно-транспортні накладні не містили даних щодо проведених вантажно-розвантажувальних робіт, часу вибуття та прибуття автомобілів до пунктів навантаження та призначення, а також інформації щодо серії і номеру посвідчення водія; - дані залізничних накладних на перевезення вантажу не відповідали даним номенклатурі реалізованого товару, вказаного в ЄРПН. Таким чином, в акті перевірки вчинено запис про відсутність документального підтвердження щодо місця знаходження майна, його завантаження та транспортування по всьому ланцюгу постачання, тобто встановлено невідповідність адреси місцю розташування кар`єру (завантаження) та подальше його переміщення до пункту призначення. У тому числі, за аналізом даних АІС «Податковий блок» по ТОВ «Спеціалізована компанія «Надра» встановлено, що відповідно до звітів нарахованого єдиного внеску за період - травень 2019 року, червень 2019 року чисельність працівників даного постачальника позивача становила 4 особи. Відповідно до ЄРПН, вказаним підприємством на адресу ТОВ «Юнівел Трейд», зокрема реєструвались податкові накладні за номенклатурою: щебінь фракція 5-10 (код УКТ ЗЕД 2517) - 1467,5 т, щебінь фракція 40-70 (код УКТ ЗЕД 2517) - 797,3 т, відсів фракція 0-5 (код УКТ ЗЕД 2517101000) - 5908 т, автотранспортні послуги - 49016 км. Також, в акті перевірки вказано, що реалізація зазначеного товару та отриманих автотранспортних послуг є достатньо трудомісткими, потребує часу та кваліфікованих працівників, спеціального обладнання, технічного оснащення щодо завантаження, розвантаження, переміщення та зберігання, а враховуючи наявність незначної кількості працюючих, відсутність основних засобів для проведення відповідної господарської діяльності та виробничих потужностей, необхідних для здійснення технологічного процесу, власними трудовими ресурсами ТОВ «Спеціалізована компанія «Надра» фактично не могло здійснити виробництво/реалізацію такого товару та надати послуги щодо транспортування в такому обсязі. Зазначено про встановлену недостовірність наданої інформації згідно ТТН реальним обставинам, а саме наявності у ТОВ «Спеціалізована компанія «Надра» відповідних транспортних засобів для перевезення вантажу з урахуванням часу, місця знаходження товару, його навантаження та розвантаження в пункті призначення, та не враховано технологічні можливості по перевезенню даної продукції відповідно до нормативів. Вказано на відсутність доказів про залучення персоналу на підставі цивільно-правових договорів, та на відсутності придбавання транспортних послуг згідно інформації з ЄРПН. Згідно даних АІС «Податковий блок» по ланцюгу постачання Товару були задіяні підприємства: ТОВ «Фейбл Стрим» (код 41650504) (основний вид діяльності - 46.90 - неспеціалізована оптова торгівля, кількість працюючих - 2 особи, вартість основних засобів - 0 грн.), ТОВ «Конфітраст» (код 41728329) (основний вид діяльності - 77.39 - надання в оренду інших машин, устаткування та товарів, кількість працюючих - 5 осіб, вартість основних засобів - 0 грн.). Відповідно, в акті зазначено про те, що вказані постачальники, у зв`язку з відсутністю основних засобів та необхідної кількості працівників для виконання виробничого процесу, транспортування, вантажно-розвантажувальних робіт, фактично не могли здійснювати постачання товару, що свідчить про оформлення господарських операцій лише на папері. Щодо товару - щебінь фракції 40-70 мм, оформлення якого здійснювалось ТОВ «Спеціалізована компанія «Надра» на адресу ТОВ «Юнівел Трейд», вказано, що його постачання згідно даних ЄРПН по ланцюгу постачання не встановлено. Щодо наданих ТОВ «Юнівел Трейд» до перевірки сертифікатів відповідності: UA1/P 000613-18, UA1.035.0035943-16 Серії ВГ, UA1.035.0008507-17 Серії ВГ, UA.056.П.00042-18, встановлено, що сертифікати UA.056.П.00042-18 та UA1.035.0008507-17 Серії ВГ не відповідають даним номенклатурі придбаного товару, а термін дії сертифікату UA1.035.0035943-16 - минув. Згідно проведеного аналізу ЄРПН, зазначені в сертифікатах виробники продукції не відповідають даним по ланцюгу постачання товару за період - травень, червень 2019 року. За даними ЄРПН ТОВ «Юнівел Трейд» орендовані основні засоби для виконання транспортних перевезень не залучались. Перевіркою не встановлено взаємовідносин з автомобільними перевізниками по отриманню транспортних послуг та наявність інших осіб, які безпосередньо здійснювали організацію транспортних перевезень у травні-червні 2019 року. На підставі викладеного, в акті перевірки зроблено висновки про те, що ТОВ «Спеціалізована компанія «Надра» не могло фактично здійснювати господарські операції на користь ТОВ «Юнівел Трейд», що вказує на формування ТОВ «Юнівел Трейд» активу за рахунок надходження товару та отриманих послуг з джерела невідомого походження. З вищевказаного, вбачалось здійснення ТОВ «Спеціалізована компанія «Надра» нереальних (безтоварних) господарських операцій на адресу ТОВ «Юнівел Трейд», у зв`язку з відсутністю необхідних умов для здійснення господарської діяльності та відсутності в ланцюгу формування податкового кредиту ТОВ «Спеціалізована компанія «Надра». Дослідивши вищевказані висновки податкового органу та матеріали справи, колегія суддів апеляційної інстанції зазначає наступне. Як вірно встановлено судом першої інстанції та підтверджується матеріалами справи, зазначені ТТН містять всі обов`язкові реквізити, передбачені формою №1-ТН, що встановлена Правилами перевезень вантажів автомобільним транспортом в Україні, які затверджені наказом Міністерства транспорту України від 14 жовтня 1997 року №363 (надалі - Правила №363). Крім того, позивачем зауважено, що згідно пункту 11.4 Правил №363 можливість скріплення ТТН печаткою (штампом) була виключена, шляхом внесення відповідних змін наказом Міністерства інфраструктури від 10 серпня 2018 року №368. Вказана редакція Правил діяла з 25 вересня 2018 року до 12 липня 2019 року, а отже в період складання спірних ТТН - травень, червень 2019 року. Крім того, частинами 1-3 статті 58-1 Господарського кодексу України передбачено що використання суб`єктом господарювання печатки не є обов`язковим, а наявність чи відсутність її відбитка на документі не є його обов`язковим реквізитом та не створює юридичних наслідків. При цьому, відповідно до правових позицій Верховного Суду, висловлених у постановах від 11 вересня 2018 року по справі №804/4787/16 (провадження №К/9901/3335/17), від 16 травня 2018 року по справі №2а-0870/12052/11 (провадження №К/9901/39424/18), відсутність товарно-транспортних накладних не є безумовною підставою ставити під сумнів здійснення господарських операцій. Правила перевезень вантажів автомобільним транспортом в Україні не встановлюють правил податкового обліку валових витрат та податкового кредиту платника податків. При цьому, документи обумовлені правилами перевезень вантажів автомобільним транспортом, зокрема, товарно-транспортна накладна та подорожній лист, не є документами первинного бухгалтерського обліку, що підтверджують обставини придбання та продажу товарно-матеріальних цінностей. Не можна вважати обґрунтованим висновок про не підтвердження факту поставки, у зв`язку з відсутністю товарно-транспортних накладних або неналежним їх оформленням, оскільки за умови наявності інших належних доказів товарності, ненадання зазначених документів не позбавляє платника права на формування податкового кредиту. Щодо невідповідності номенклатури продукції, яка поставлялася ТОВ «Юнівел Трейд» його контрагентом - ТОВ «Спеціалізована компанія «Надра», згідно договору поставки від 31 травня 2019 року №31/05-19, а саме що у накладних від 10 червня 2019 року за №№ 44887172, 44887180 у графі найменування вантажу було зазначено: «відсів гранітний або навалом кам`яний ДСТУ ГОСТ 22235:2015», в той час як у видатковій накладній від 10 червня 2019 року №175 та податковій накладній від 10 червня 2019 року №28 зазначалось найменування «відсів фракція 0-5, УКТ ЗЕД 2517101000», позивачем зауважено, що в даному випадку у відправника вантажу - ТОВ «Новогородецький кар`єр» (код 32694400) була відсутня технічна можливість зазначити у відповідних накладних найменування вантажу, яке вказане в ЄРПН. Так, порядок оформлення накладних регламентовано Правилами оформлення перевізних документів, які затверджені наказом Міністерства транспорту України від 21 листопада 2000 року №644 (надалі - Правила №644). Згідно приписів пункту 1.2 Правил №644 накладна заповнюється відправником із застосуванням автоматизованих систем залізничного транспорту України або програмних засобів, здатних забезпечити роботу з електронними перевізними документами згідно з установленим форматом. Накладна в електронному вигляді складається у формі електронної реєстрації даних, які можуть бути трансформовані у письмовий запис. Засоби, що використовуються для реєстрації та обробки даних, повинні відповідати вимогам законодавства. Заповнення накладної здійснюється відправником, залізницею, одержувачем згідно з поясненнями, наведеними у додатку 3 до цих Правил. Згідно додатку 3 до Правил №644 у графі 20 накладної відправником зазначаються, у тому числі найменування вантажу відповідно до Алфавітного списку вантажів Єдиної тарифно-статистичної номенклатури вантажів (далі - ЄТСНВ) та відмінні ознаки вантажу (у твердому, рідкому або вологому стані, у свіжому або сушеному та іншому вигляді). Вантажі, найменування яких відсутні в ЄТСНВ, зазначаються під тією назвою, під якою вони зазначені в стандартах або технічних умовах на виготовлення продукції, а у графі 23 - код вантажу за ЄТСНВ або ГНВ (Гармонізована номенклатура вантажів). Таким чином, згідно відправником вантажу - ТОВ «Новогородецький кар`єр», в системі АС Клієнт УЗ була обрана опція «інформація про вантаж», яка автоматично обирає найменування вантажу відповідно до ЄТСНВ станом на 01 липня 2018 року. Тобто, у пункті 23 накладних від 10 червня 2019 року №№ 44887172, 44887180 зазначений код вантажу 232253, якому у пункті 20 відповідає повне найменування вантажу - «Отсев гранитный или каменный». Крім того, ТОВ «Юнівел Трейд» не було відправником вантажу, а відтак не могло впливати на оформлення зазначених накладних. Щодо доводів апелянта про відсутність у контрагента позивача - ТОВ «Спеціалізована компанія «Надра», необхідних трудових ресурсів та основних засобів для здійснення відповідної господарської діяльності, суд зазначає наступне. Юридична відповідальність кожного платника податку, відповідно до статті 61 Конституції України, має індивідуальний характер, а отже висновок про виявлені податковою перевіркою порушення вимог законодавства саме ТОВ «Юнівел Трейд» було зроблено без аналізу питання дотримання податкової дисципліни саме позивачем, і останні ґрунтуються лише на припущеннях. Так, згідно постанов від 31 липня 2018 року по справі №1570/5138/12 (провадження №К/9901/19491/18), від 23 жовтня 2018 року по справі №820/1377/16 (№К/9901/26333/18), від 06 листопада 2018 року по справі №812/257/15 (провадження №К/9901/4784/17) Верховного Суду, порушення певним постачальником товару (робіт, послуг) у ланцюгу постачання вимог податкового законодавства чи правил ведення господарської діяльності не може бути підставою для висновку про порушення покупцем товару (робіт, послуг) вимог закону щодо формування податкового кредиту та витрат, тому платник податків (покупець товарів (робіт, послуг)) не повинен зазнавати негативних наслідків у вигляді позбавлення права на податковий кредит за можливу неправомірну діяльність його контрагента за умови, якщо судом не встановлено фактів, які свідчать про обізнаність платника податків щодо такої поведінки контрагента та злагодженість дій між ними. Виходячи з принципу індивідуального застосування відповідальності за порушення правил оподаткування, негативні наслідки, зокрема, у вигляді позбавлення права на податковий кредит та/або на бюджетне відшкодування, можуть бути застосовані саме до того платника податків, який їх припустився, а не до іншої особи. За згаданою раніше позицією Верховного Суду, викладеній зокрема у постанові від 11 вересня 2018 року по справі №804/4787/16, відсутність у спірних контрагентів матеріальних та трудових ресурсів також не виключає можливості реального виконання ним господарської операції та не свідчить про одержання необґрунтованої податкової вигоди покупцем, оскільки залучення працівників є можливим за договорами цивільно-правового характеру, аутсорсингу та аутстафінгу (оренда персоналу). Основні та транспортні засоби можуть перебувати в постачальника на праві оренди або лізингу. Відповідно, ТОВ «Юнівел Трейд» не може нести відповідальність за невиконання його контрагентом своїх податкових зобов`язань, при оскільки за результатами здійснення господарської діяльності з придбання продукції у ТОВ «Спеціалізована компанія «Надра» понесло реальні витрати, що підтверджуються платіжними дорученнями, які надавались відповідачу у відповіді від 09 жовтня 2019 року за вих. №09/10-10 на його запит від 09 вересня 2019 року за вих. №743/10/10-36-05-14. Крім того, колегія суддів апеляційної інстанції вважає обґрунтованими доводи ТОВ «Юнівел Трейд», що під час податкової перевірки відповідачем мають оцінюватись господарські відносини між позивачем та його контрагента - ТОВ «Спеціалізована компанія «Надра», оскільки відносини останнього у ланцюгу постачання товару з ТОВ «Фейбл Стрим» та ТОВ «Конфітраст» не повинні впливати на дослідження факту реальності вчинення господарських операцій між позивачем та його безпосереднім контрагентом. Зокрема, Верховним Судом, у постанові від 03.09.2019 року по справі №810/3790/17 (провадження №К/9901/52844/18), викладено правові висновки про відсутність у контрагентів (по ланцюгу постачання) трудових та матеріально - технічних ресурсів контролюючим органом зроблено виключно на підставі аналізу зібраної та опрацьованої узагальненої податкової інформації наявної в базі даних ДФС, проте податкова інформація, що наявна в інформаційно - аналітичних базах відносно контрагентів позивача по ланцюгах постачання, носить виключно інформативний характер та не є належним доказом в розумінні процесуального Закону. Крім того, така інформація сама по собі не доводить наявності податкових правопорушень на які посилається контролюючий орган. Отже, порушення певними постачальниками продукції у ланцюгу постачання вимог податкового законодавства чи правил ведення господарської діяльності не може бути підставою для висновку про порушення покупцем продукції - ТОВ «Юнівел Трейд» вимог закону щодо формування податкового кредиту, а тому Товариство, як платник податків та покупець відповідної продукції не повинно зазнавати негативних наслідків, зокрема у вигляді позбавлення права на формування податкового кредиту. Також, не заслуговують на увагу суду доводи контролюючого органу в частині неможливості встановлення ланцюгу постачання продукції - щебеню фракції 40-70 мм, який поставлявся ТОВ «Спеціалізована компанія «Надра» на адресу ТОВ «Юнівел Трейд», позивач акцентував увагу, що відповідний товар було передано у власність Товариства за видатковими накладних від 01 червня 2019 року №193, від 04 червня 2019 року №194, від 05 червня 2019 року №195, від 06 червня 2019 року №196, від 07 червня 2019 року №197, від 16 червня 2019 року №209 та специфікаціями, копії яких надавались ГУ ДПС у Київській області у відповідях від 09 жовтня 2019 року вих. №09/10-10 на запит від 09 вересня 2019 року №743/10/10-36-05-14 та від 24 січня 2020 року №2401/1-20 на запит від 24 січня 2020 року. При цьому, за договором поставки від 31 травня 2019 року №31/05-19 продаж і подальша передача товару здійснювалась продавцем покупцеві та від покупця третім особам на складі за адресою: Харківська обл., Харківський р-н, смт. Буди, вул. Шевченка, 50, що підтверджується специфікаціями до вказаного договору. Тобто, переміщення сировини не відбувалося, що вказує на безпідставність висновку контролюючого органу про неможливість встановлення руху відповідного товару по ланцюгу постачання. У той же час, законодавством не встановлено обов`язку покупця бути обізнаним про джерело походження товару та обов`язку з контролю за дотриманням попередніми контрагентами постачальникам правил оподаткування. Щодо сертифікатів, які не відповідають даним номенклатурі придбаного товару та сертифікату, термін дії якого минув, а саме UA.056.П.00042-18, UA1.035.0008507-17 Серії ВГ та UA1.035.0035943-16, останні були надані під час податкової перевірки ГУ ДПС у Київській області помилково, при тому, що останні не є первинними документами у розумінні вимог статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» та не можуть бути доказом нереальності господарських операцій з поставки товарів. Суд апеляційної інстанції наголошує, що у вище процитованій постанові Верховного Суду від 11.09.2018 року по справі №804/4787/16 зроблено також висновок про те, що сертифікат якості на товар не належить до документів, на підставі яких формується бухгалтерський і податковий облік та не містить відомостей про господарську операцію. Суд вказав, що ненадання позивачем у спірних правовідносинах сертифікатів якості товару не є доказом наявності складу податкового правопорушення. Так, відповідно до договору поставки від 31.05.2019 №31/05-19 ТОВ «Юнівел Трейд» здійснювало передачу сировини у виробництво, що відображено записами у регістрах бухгалтерського обліку, а у зв`язку з тим, що вся придбана продукція передавалась ТОВ «Юнівел Трейд» (замовник) за договором виробництва готової продукції виконавцю (переробнику), вона знаходилася на складах останнього за адресою: Харківська обл., Харківський р-н, смт. Буди, вул. Шевченка, 50 - тобто, для здійснення господарських операцій позивача не потребувало складських приміщень для зберігання продукції, яка придбавалась у ТОВ «Спеціалізована компанія «Надра» протягом травня-червня 2019 року. Надаючи правову оцінку відносинам, що виникли між сторонами, суд апеляційної інстанції зазначає наступне. Відповідно до статті 67 Конституції України, кожен зобов`язаний сплачувати податки і збори в порядку і розмірах, встановлених законом. Приписами пункту 14.1 статті 14 ПК України визначено, що господарською діяльністю є діяльність особи, що пов`язана з виробництвом (виготовленням) та/або реалізацією товарів, виконанням робіт, наданням послуг, спрямована на отримання доходу і проводиться такою особою самостійно та/або через свої відокремлені підрозділи, а також через будь-яку іншу особу, що діє на користь першої особи, зокрема за договорами комісії, доручення та агентськими договорами (14.1.36.); доходами є загальна сума доходу платника податку від усіх видів діяльності, отриманого (нарахованого) протягом звітного періоду в грошовій, матеріальній або нематеріальній формах як на території України, її континентальному шельфі у виключній (морській) економічній зоні, так і за їх межами (14.1.56.); постачанням товарів є будь-яка передача права на розпоряджання товарами як власник, у тому числі продаж, обмін чи дарування такого товару, а також постачання товарів за рішенням суду (14.1.191.); розумною економічною причиною (ділова мета) є причина, яка може бути наявна лише за умови, що платник податків має намір одержати економічний ефект у результаті господарської діяльності (14.1.231.). На підтвердження господарських операцій з контрагентами, позивачем надано суду первинні документи, які в повній мірі досліджені судом першої інстанції та містяться в матеріалах справи. Відповідно до частини 1 статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи. Отже, при дослідженні факту здійснення господарської операції мають досліджуватись відносини безпосередньо між учасниками тієї операції, на підставі якої сформовано дані податкового обліку. При цьому, для підтвердження даних податкового обліку можуть братись до уваги лише ті первинні документи, які складені в разі фактичного здійснення господарської операції. Наведені правові норми дозволяють платнику податку зменшити податкове зобов`язання звітного (податкового) періоду, у зв`язку з реальним придбанням товарів (робіт, послуг) з метою їх використання в своїй господарській діяльності що, в першу чергу, має підтверджуватись належним чином оформленими первинними документами. Документи, які не мають статус первинних, самі по собі не можуть підтверджувати реальність здійснення господарської операції та, відповідно, податковий кредит. При цьому, неодмінною характерною рисою господарської діяльності в рамках податкових відносин є її направлення на отримання доходу в грошовій, матеріальній або нематеріальній формах. Таким чином, об`єкт оподаткування податком на прибуток та ПДВ платником податків визначається за даними бухгалтерського обліку господарських операцій та за наявності сукупності таких елементів: - наявності у сторін спеціальної податкової правосуб`єктності (особа, що видає податкову накладну, повинна бути зареєстрованою як платник ПДВ); - фактичного (реального) здійснення оподатковуваних операцій постачальником на користь покупця; - наявності причинно-наслідкового зв`язку між операцією з придбання товарів чи послуг та потребою використання в господарській діяльності; - документального підтвердження факту здійснення господарської операції сукупністю належним чином складених (оформлених) первинних та інших документів (у т.ч. платіжних), які зазвичай супроводжують операції певного виду та підтверджують їх фактичне виконання; - наявності у покупця належним чином складеної податкової накладної (має усі обов`язкові реквізити). Крім того, виникнення у платника податку на додану вартість права на податковий кредит не ставиться у залежність від дотримання вимог податкового законодавства та сплатою податку до бюджету іншими суб`єктами господарювання. Якщо контрагент не виконав свого зобов`язання щодо декларування чи сплати податку до бюджету, то це тягне відповідальність та негативні наслідки саме для цієї особи. Зазначені обставини не є підставою для позбавлення платника податку права на формування податкового кредиту у випадку, коли останній виконав усі передбачені законом умови та має необхідні документальні підтвердження його розміру. Отже, формування податкового кредиту з ПДВ обумовлено фактом придбанням товарів, робіт (послуг) з метою їх використання в межах господарської діяльності та реалізується за наявності в платника належно оформлених підтверджуючих проведення господарських операцій первинних документів і податкових накладних. Відповідно до статті 2 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» цей Закон поширюється на всіх юридичних осіб, створених відповідно до законодавства України, незалежно від їх організаційно-правових форм і форм власності, а також на представництва іноземних суб`єктів господарської діяльності (далі підприємства), які зобов`язані вести бухгалтерський облік та подавати фінансову звітність згідно з законодавством. Згідно з частини другої статті 3 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» бухгалтерський облік є обов`язковим видом обліку, який ведеться підприємством. Фінансова, податкова, статистична та інші види звітності, що використовують грошовий вимірник, ґрунтуються на даних бухгалтерського обліку. Одним із основних принципів, на яких ґрунтується бухгалтерський облік та фінансова звітність, відповідно до статті 4 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», є принцип превалювання сутності над формою - операції обліковуються відповідно до їх сутності, а не лише виходячи з юридичної форми. Згідно із статті 1 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» господарська операція - це дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов`язань, власному капіталі підприємства. Таким чином, визначальною ознакою господарської операції є те, що вона повинна спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків. Як зазначено у частини першої статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи. Згідно з пункту 1.2 «Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку», затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995 №88, зареєстрованого у Міністерстві юстиції України 05.06.1995 за №168/704 (далі «Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку»), записи в облікових регістрах провадяться на підставі первинних документів. Відповідно до пункту 2.1 «Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку» первинні документи - це документи, створені у письмовій або електронній формі, що фіксують та підтверджують господарські операції, включаючи розпорядження та дозволи адміністрації (власника) на їх проведення. Підпунктом 44.1 статті 44 ПК України встановлено, що для цілей оподаткування платники податків зобов`язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов`язаних з визначенням об`єктів оподаткування та/або податкових зобов`язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов`язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством. Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим цього пункту (абзац другий вищевказаної правової норми). Документи, які відповідають вимогам статей 1, 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» від 16.07.1999 № 996-XIV (далі Закон № 996-XIV), відображають реальність господарських операцій Товариствам його контрагентами, є підставою для формування податкового обліку Товариства відповідно до пунктів 198.3, 198.6 статті 198 ПК України. Податковий кредит, за змістом пп.14.1.181 п. 14.1 ст. 14 ПК України, це - сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов`язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу. Податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв`язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг (п. 198.3 ст. 198 ПК України). Відповідно до п. 187.1 ст. 187 ПК України датою виникнення податкових зобов`язань з постачання товарів/послуг вважається дата, яка припадає на податковий період, протягом якого відбувається будь-яка з подій, що сталася раніше) дата зарахування коштів від покупця/замовника на банківський рахунок платника податку як оплата товарів/послуг, що підлягають постачанню, а в разі постачання товарів/послуг за готівку - дата оприбуткування коштів у касі платника податку, а в разі відсутності такої - дата інкасації готівки у банківській установі, що обслуговує платника податку; б) дата відвантаження товарів, а в разі експорту товарів - дата оформлення митної декларації, що засвідчує факт перетинання митного кордону України, оформлена відповідно до вимог митного законодавства, а для послуг - дата оформлення документа, що засвідчує факт постачання послуг платником податку. Згідно з п.198.1 ст.198 Податкового кодексу України до податкового кредиту відносяться суми податку, сплачені/нараховані у разі здійснення операцій з: а) придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг; б) придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв`язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності); в) отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України; г) ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу. За правилами п.198.3 ст.198 Податкового кодексу України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв`язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті. Нарахування податкового кредиту здійснюється незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду. Пунктом п.198.6 ст.198 Податкового кодексу України визначено, що не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв`язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені зареєстрованими в Єдиному реєстрі податкових накладних податковими накладними / розрахунками коригування до таких податкових накладних чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу. У разі коли на момент перевірки платника податку контролюючим органом суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними у абзаці першому цього пункту документами, платник податку несе відповідальність відповідно до цього Кодексу. Положеннями п. 200.1 ст.200 Податкового Кодексу України сума податку, що підлягає сплаті (перерахуванню) до Державного бюджету України або бюджетному відшкодуванню, визначається як різниця між сумою податкового зобов`язання звітного (податкового) періоду та сумою податкового кредиту такого звітного (податкового) періоду. Згідно вимог п.200.2 ст.200 вказаного Кодексу при позитивному значенні суми, розрахованої згідно з пунктом 200.1 цієї статті, така сума підлягає сплаті (перерахуванню) до бюджету у строки, встановлені цим розділом. Також п.200.3 ст.200 ПК України встановлено, що при від`ємному значенні суми, розрахованої згідно з пунктом 200.1 цієї статті, така сума враховується у зменшення суми податкового боргу з податку, що виник за попередні звітні (податкові) періоди (у тому числі розстроченого або відстроченого відповідно до цього Кодексу), а в разі відсутності податкового боргу - зараховується до складу податкового кредиту наступного звітного (податкового) періоду. Пунктом 201.10 ст.201 ПК України визначено, що податкова накладна, складена та зареєстрована в Єдиному реєстрі податкових накладних платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, є для покупця таких товарів/послуг підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту. У разі, якщо дії платника податку свідчать про його добросовісність, а вчинені ним господарські операції не викликають сумніву в їх реальності та відповідності дійсному економічному змісту, для підтвердження права на податковий кредит та/або бюджетне відшкодування достатньо наявності належним чином оформлених документів, зокрема податкових накладних. При цьому не є підставою для відмови у праві на податковий кредит та бюджетне відшкодування з податку на додану вартість порушення податкової дисципліни, вчинені контрагентом платника податку. Право на віднесення сум податку на додану вартість до податкового кредиту виникають у разі здійснення господарських операцій, підтверджених відповідними розрахунковими платіжними та інші первинними документами, обов`язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку. Доведеність податкового правопорушення полягає у комплексному дослідженні усіх складових господарських операцій. Платник податків не може нести відповідальність за невиконання його контрагентами своїх зобов`язань, адже, поняття «добросовісний платник», яке вживається у сфері податкових правовідносин, не передбачає виникнення у платника додаткового обов`язку з контролю за дотриманням його постачальниками правил оподаткування, а саме, платник не наділений повноваженнями податкового контролю для виконання функцій, покладених на податкові органи, а тому не може володіти інформацією відносно виконання контрагентом податкових зобов`язань. Виходячи з вимог наведених норм Податкового кодексу України, підтвердженням факту здійснення господарської операції є відповідні розрахункові, платіжні та інші первинні документи, обов`язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та підставою для нарахування податкового кредиту і податкового зобов`язання з податку на додану вартість є податкова накладна. Верховний Суд у своїй Постанові від 15.08.2018 у справі № 826/15767/13-а визначив, що норми ПК не ставлять у залежність право платника податку на формування податкового кредиту від фактичної сплати сум податків до бюджету постачальниками товарів (послуг) по ланцюгу поставки, якщо цей платник (покупець) мав реальні витрати у зв`язку з придбанням товарів (послуг), призначених для використання у його господарській діяльності, сплатив ПДВ в ціні придбаних товарів (послуг), а реальність операцій з придбання ним товарів (послуг) у судовому процесі контролюючим органом не спростована. Порушення платником податку - постачальником податкового законодавства може бути підставою для позбавлення іншого платника податку - покупця права на отримання податкової вигоди у вигляді збільшення суми витрат та/або податкового кредиту лише за встановленого факту їхніх сумісних дій щодо незаконної мінімізації податкових зобов`язань. Тобто, посилання відповідача на штучну видимість здійснення господарських операцій позивача з контрагентами є безпідставними. Крім того, твердження відповідача про відсутність у контрагента необхідної для ведення господарської діяльності кількості працівників, технічних, транспортних, інших виробничих ресурсів не свідчить про безтоварність угод поставки та надання послуг з позивачем. У межах перевірки контролюючим органом не досліджено можливість залучення позивачем матеріально-технічних, майнових, трудових та виробничих ресурсів шляхом укладення цивільно-правових угод або в іншій не забороненій законом формі у період поставок ТМЦ. Як вже вище зазначалося судом апеляційної інстанції, позивач як платник податку, не має обов`язку та повноважень здійснювати контроль за дотриманням усіма постачальниками товару (робіт, послуг) у ланцюгу постачання вимог законодавства щодо здійснення господарської діяльності, дотримання вимог податкового законодавства тощо і в подальшому зазнавати певних негативних наслідків у вигляді позбавлення права на податковий кредит чи бюджетне відшкодування за можливу неправомірну діяльність будь-кого з контрагентів. Отже, платник податків, який придбав товар та або/послуги в особи, що порушує вимоги податкового законодавства, не повинен притягуватися до відповідальності в тому випадку, якщо він здійснював реальну господарську операцію та не знав про певні порушення правил ведення господарської діяльності та оподаткування своїм контрагентом або постачальниками товару (робіт, послуг) у ланцюгу постачання. Отже, з огляду на принцип персональної відповідальності платника податку, право особи на податковий кредит не може ставитись у пряму залежність від додержання податкової дисципліни третіми особами. Тобто, якщо контрагент порушив податкове законодавство, це тягне відповідальність та негативні наслідки саме щодо цієї особи, а тому дані порушення не можуть бути підставою для відмови у праві платника податку на податковий кредит за наявності факту здійснення господарської операції. Аналогічний висновок викладено у постанові Верховного Суду від 16.10.2018 у справі № 808/1593/17 (адміністративне провадження № К/9901/48159/18). Так, у рішенні по справі «Булвес» АД проти Болгарії» від 22.01.2009 (2009 рік, заява № 3991/03) Європейським судом зазначено, що платник податків не повинен нести відповідальність за зловживання, вчинені його постачальниками, якщо він не знав про такі зловживання і не міг про них знати. У рішеннях від 09.01.2007 у справі «Інтерсплав проти України», від 10.03.2010 у справі «Бізнес Супорт Центр проти Болгарії» ЄСПЛ наголосив, що платника податку не може бути позбавлено права на бюджетне відшкодування ПДВ за відсутності доказів того, що його було залучено до протиправної діяльності, пов`язаної з незаконним отриманням бюджетного відшкодування; при цьому платник ПДВ не повинен нести відповідальність за зловживання, вчинені його постачальниками, якщо платник ПДВ не знав про такі зловживання і не міг про них знати. З огляду на викладене вище, суд зазначає, що лише встановлення в ході судового розгляду факту узгодженості дій платника податків з недобросовісними постачальниками з метою незаконного отримання податкових вигод або його обізнаності з такими діями постачальників чи сприяння ухиленню постачальниками товару від виконання податкових зобов`язань може слугувати підставою для відмови у праві на податковий кредит та праві на отримання бюджетного відшкодування. При цьому такі висновки не можуть ґрунтуватися на припущеннях, а можуть ґрунтуватися лише на належних, достатніх, а також тих доказах, які одержані з дотриманням закону. Аналогічний висновок викладений Верховним Судом у його постановах від 15.01.2019 у справі № 815/4561/16 (адміністративне провадження № К/9901/33072/18), від 05.02.2019 у справі № 805/4717/15-а (адміністративне провадження № К/9901/36631/18), від 19.03.2019 у справі № 815/3705/13-а (адміністративне провадження № К/9901/8551/18) тощо. На підставі оцінки наявних у справі матеріалів та доказів, у їх сукупності, колегія суддів зазначає, що факт отримання позивачем товарів та послуг, оплати їх вартості підтверджується документально, господарські операції належним чином відображені у бухгалтерському обліку та податковій звітності позивача. Аналіз наведених правових положень та вищезазначених обставин справи дає підстави колегії суддів апеляційної інстанції для висновку, що оскаржуване ППР є протиправним та підлягає скасуванню, відповідно до вищевикладених висновків суду. Колегія суддів апеляційної інстанції зазначає, що принцип обґрунтованості рішення суб`єкта владних повноважень має на увазі, що рішенням повинне бути прийнято з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії), на оцінці усіх фактів та обставин, що мають значення. Європейський Суд з прав людини у рішенні по справі «Суомінен проти Фінляндії» (Suominen v. Finland), № 37801/97, п. 36, від 1 липня 2003 року, вказує, що орган влади зобов`язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень. У рішенні від 10.02.2010 у справі «Серявін та інші проти України» Європейський суд з прав людини зазначив, що у рішеннях суддів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються, а в рішенні від 27.09.2010 по справі «Гірвісаарі проти Фінляндії» - що ще одне призначення обґрунтованого рішення полягає в тому, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті. Отже, рішення суб`єкта владних повноважень повинно ґрунтуватися на оцінці усіх фактів та обставин, що мають значення. Мають значення, як правило, ті обставини, які передбачені нормою права, що застосовується. Суб`єкт владних повноважень повинен врахувати усі ці обставини, тобто надати їм правову оцінку: прийняти до уваги або відхилити. У разі відхилення певних обставин висновки повинні бути мотивованими, особливо, коли має місце несприятливе для особи рішення. Принцип обґрунтованості рішення вимагає від суб`єкта владних повноважень враховувати як обставини, на обов`язковість урахування яких прямо вказує закон, так і інші обставини, що мають значення у конкретній ситуації. Для цього він має ретельно зібрати і дослідити матеріали, що мають доказове значення у справі, наприклад, документи, пояснення осіб, тощо. При цьому, суб`єкт владних повноважень повинен уникати прийняття невмотивованих висновків, обґрунтованих припущеннями та неперевіреними фактами, а не конкретними обставинами. Так само недопустимо надавати значення обставинам, які насправді не стосуються справи. Несприятливе для особи рішення повинно бути вмотивованим. При цьому, прийняття рішення, вчинення (не вчинення) дії вимагає від суб`єкта владних повноважень діяти добросовісно, тобто з щирим наміром щодо реалізації владних повноважень та досягнення поставлених цілей і справедливих результатів, з відданістю визначеним законом меті та завданням діяльності, передбачувано, без корисливих прагнень досягти персональної вигоди, привілеїв або переваг через прийняття рішення та вчинення дії. Таким чином, висновки та рішення суб`єкта владних повноважень можуть ґрунтуватися виключно на належних, достатніх, а також тих доказах, які одержані з дотриманням закону. Як зазначено в п. 4.1 Рішення Конституційного суду України від 02.11.2004 р. N 15-рп/2004 суд, здійснюючи правосуддя на засадах верховенства права, забезпечує захист гарантованих Конституцією та законами України прав і свобод людини і громадянина, прав і законних інтересів юридичних осіб, інтересів суспільства і держави. Європейський суд з прав людини у своїх рішеннях визначив окремі ознаки принципу верховенства права у розбудові національних систем правосуддя та здійсненні судочинства, яких мають дотримуватись держави - члени Ради Європи, що підписали Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року. Колегія суддів апеляційної інстанції бере до уваги правову позицію Європейського суду з прав людини, яка викладена в справі «Пономарьов проти України» (пункт 40 мотивувальної частини рішення від 3 квітня 2008 року), в якому Суд наголосив, що «право на справедливий судовий розгляд», яке гарантовано п. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, має розумітися у світлі преамбули Конвенції, у відповідній частині якої зазначено, що верховенство права є спільною спадщиною Високих Договірних Сторін. Одним з фундаментальних аспектів верховенства права є принцип правової визначеності, який передбачає повагу до принципу res judicata - принципу остаточності рішень суду. У справі «Сокуренко і Стригун проти України» Європейський суд з прав людини зазначив, що «стаття 6 Конвенції не зобов`язує держав - учасників Конвенції створювати апеляційні чи касаційні суди. Однак там, де такі суди існують, необхідно дотримуватись гарантій, визначених у статті 6» (пункт 22 мотивувальної частини рішення від 20 липня 2006 року). Аналіз наведених положень дає підстави колегії суддів апеляційної інстанції дійти висновку, що даний адміністративний позов підлягає задоволенню, а тому доводи апеляційної скарги не заслуговують на увагу суду. Відповідно до ч.1 ст. 308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Як зазначено у постанові Верховного Суду від 26.06.2018 року №127/3429/16-ц, Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (справа «Серявін проти України», §58, рішення від 10.02.2010 року). Колегія суддів апеляційної інстанції доходить до висновку, що інші доводи апелянта не знайшли свого підтвердження під час апеляційного розгляду, а тому судом до уваги не приймаються. Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Отже, колегія суддів апеляційної інстанції вважає, що судом першої інстанції було вірно встановлено фактичні обставини справи, надано належну оцінку дослідженим доказам, прийнято законне та обґрунтоване рішення у відповідності з вимогами матеріального та процесуального права. Обставини, викладені в апеляційній скарзі, до уваги не приймаються, оскільки є необґрунтованими та не є підставами для скасування рішення суду першої інстанції. В зв`язку з цим, колегія суддів вважає необхідним апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін. Керуючись ст.ст. 242, 308, 310, 315, 316, 321, 322, 325, 328, 329 КАС України, суд, - П О С Т А Н О В И В: Апеляційну скаргу Головного управління Державної податкової служби у Київській області, як відокремленого підрозділу Державної податкової служби України - залишити без задоволення. Рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 20 січня 2021 року - залишити без змін. Постанова суду набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду у порядку та строки, визначені ст.ст. 328-331 КАС України. Головуючий суддя: М.І. Кобаль Судді: Н.П. Бужак Л.О. Костюк Повний текст виготовлено 25.05.2021 року