Постанова 4851 № 440/204/21

ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 26 травня 2021 р. Справа № 440/204/21 Другий апеляційний адміністративний суд у складі колегії: Головуючого судді: Перцової Т.С., Суддів: Жигилія С.П. , Русанової В.Б. , розглянувши в порядку письмового провадження у приміщенні Другого апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 11.02.2021, головуючий суддя І інстанції: А.О. Чеснокова, м. Полтава, повний текст складено 11.02.21 по справі № 440/204/21 за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Полтавській області про зобов`язання вчинити певні дії, ВСТАНОВИВ ОСОБА_1 (далі по тексту - ОСОБА_1 , позивач) звернулась до Полтавського окружного адміністративного суду з позовною заявою до Головного управління Пенсійного фонду України в Полтавській області (далі по тексту - ГУПФУ в Полтавській області, відповідач), в якій просила суд зобов`язати відповідача перевести позивача на пенсію державного службовця, починаючи з 04.12.2020, з урахуванням довідок № 682 та № 683 від 04.12.2020 р. Машівської селищної ради Машівського району Полтавської області та довідок № 160 та № 161 від 04.12.2020 Відділу комунального майна, містобудування, архітектури та земельних ресурсів Машівської селищної ради Машівського району Полтавської області. В обґрунтування позовних вимог зазначила, що отримуючи з червня 2019 року пенсію за віком, призначену відповідно до Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування", звернулась до відповідача із вимогою перевести її на пенсію державного службовця відповідно до Закону України "Про державну службу", з урахуванням довідок селищної ради за наявності відповідного віку та стажу державної служби (24 роки 7 місяців 21 день), проте, їй було відмовлено за відсутності законодавчо визначених підстав. З урахуванням викладеного, посилаючись на правові висновки Шостого апеляційного адміністративного суду, викладені в постанові від 25.09.2020 року по справі №640/1899/19 та Великої Палати Верховного Суду в постанові від 13.02.2019 у справі №822/524/18, просить зобов`язати відповідача перевести її на пенсію державного службовця. Рішенням Полтавського окружного адміністративного суду від 11.02.2021 року у справі № 440/204/21, прийнятому в порядку спрощеного провадження без виклику сторін, адміністративний позов ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Полтавській області про зобов`язання вчинити певні дії задоволено частково. Визнано протиправним та скасовано рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Полтавській області № 7 від 10 грудня 2020 року. Зобов`язано Головне управління Пенсійного фонду України в Полтавській області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 04 грудня 2020 року про переведення її з пенсії за віком, призначеної на підставі Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування", на пенсію за віком державного службовця відповідно до статті 37 Закону України "Про державну службу", з урахуванням висновків суду. В іншій частині позовних вимог відмовлено. Стягнуто за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Полтавській області на користь ОСОБА_1 витрати зі сплати судового збору в розмірі 454 гривні 00 копійок. Позивач, не погодившись із вказаним рішенням суду першої інстанції в частині зобов`язання відповідача повторно розглянути її заяву про переведення з пенсії за віком на пенсію державного службовця, подала апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на прийняття рішення в цій частині без повного, всебічного та об`єктивного дослідження матеріалів справи та належної оцінки доказам у справі, порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, просить суд апеляційної інстанції скасувати рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 11.02.2021 року у справі № 440/204/21 в частині зобов`язання відповідача повторно розглянути її заяву про переведення на інший вид пенсії та в цій частині прийняти нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги в повному обсязі. В обґрунтування вимог апеляційної скарги пояснила, що приймаючи рішення у даній справі про повторний розгляд відповідачем заяви позивача, суд першої інстанції, посилаючись на правові висновки Великої Палати Верховного Суду від 06.11.2019, дійшов помилкового висновку, вказавши, що при розгляді заяви позивача не було досліджено питання щодо дотримання нею всіх умов для переведення на таку пенсію, а тому враховуючи дискреційні повноваження відповідача в цій частині, такий спосіб захисту порушеного права є належним. Пояснила, що постанова Великої Палати Верховного Суду від 06.11.2019 стосується земельних правовідносин, де дійсно власник землі наділений дискреційними повноваженнями, в той час як у даному випадку відповідач не має жодної дискреції, оскільки у нього існує не право, а обов`язок розглянути питання про переведення з одного виду пенсії на інший. У зв`язку з чим, вважає, що суд поклав на неї додатковий тягар, що призведе до тривалого не розгляду її заяви та змусить невизначену кількість разів оспорювати кожне з рішень відповідача. Зазначила, що при подачі заяви про переведення на інший вид пенсії діяла добросовісно, надала відповідачу необхідний пакет документів, відтак мала законні очікування, що судовим розглядом в межах даного провадження буде остаточно вирішено її спір з відповідачем. Також зауважила, що у розпорядженні відповідача з самого початку був весь перелік документів, які містять дані про її стаж роботи на державній службі, а також довідки, що свідчить про те, що відповідач не був позбавлений права у разі недостатності якихось відомостей повідомити про це позивача та посприяти у їх отриманні. З урахуванням викладеного, вважає, що повноваження відповідача в частині розгляду її заяви не є дискреційними, а спірне рішення не містило інших підстав для відмови, зокрема, щодо неподання чи неповного подання всіх документів. Крім того, на думку апелянта, судом першої інстанції не надано оцінки її доводам в частині незарахування до стажу державної служби періоду її роботи в органах місцевого самоврядування, який мав враховуватись згідно із положеннями ч.1 ст. 37 Закону України "Про державну службу" з 01.05.2016 року. Відповідач у надісланому до суду відзиві на апеляційну скаргу, посилаючись на положення ч. 2 ст. 46 Закону України "Про державну службу" від 01.05.2016 року № 889-VІІІ, який набрав чинності з 01.05.2016 року, а також постанови Кабінету Міністрів України від 25.03.2016 № 229 "Про затвердження Порядку обчислення стажу державної служби", стверджує, що до стажу державної служби не зараховується період роботи позивача на посадах в органах місцевого самоврядування з 01.08.2012 року, передбачених Законом України "Про службу в органах місцевого самоврядування", п.п. 10, 12 розділу XI Прикінцевих та перехідних положень Закону України "Про державну службу", а тому, з огляду на відсутність необхідного 20-річного стажу роботи на посаді державної служби, правомірним є рішення про відмову ОСОБА_1 у переведенні з пенсії за віком згідно Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" на пенсію за віком згідно Закону України "Про державну службу" за її заявою від 04.12.2020 року. Відповідно до п.3 ч.1 ст.311 КАС України, суд апеляційної інстанції може розглянути справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, якщо справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів, у разі подання апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції, які ухвалені в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у порядку письмового провадження). Згідно з ч. 4 ст. 229 КАС України фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється. Колегія суддів, вислухавши суддю-доповідача, перевіривши в межах апеляційної скарги рішення суду першої інстанції, доводи апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи, вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав. Судом першої інстанції встановлено, що ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , отримує пенсію за віком, призначену в порядку Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування", що визнається учасниками справи. Згідно відомостей трудової книжки позивача ОСОБА_1 з: 05 вересня 19987 року по 20 березня 1990 року працювала на посаді секретаря виконкому Андріївської сільської ради народних депутатів Машівського району Полтавської області; з 01 вересня 1994 року по 17 вересня 1996 року працювала на посаді землевпорядника Андріївської сільської ради народних депутатів Машівського району Полтавської області; з 18 вересня 1996 року по 03 січня 2003 року працювала на посаді спеціаліста-землевпорядника, виконуючого обов`язки заступника начальника, заступника начальника, виконуючого обов`язки начальника Машівського районного відділу земельних ресурсів Полтавської області; з 01 квітня 2003 по 19 грудня 2005 року працювала на посаді спеціаліста І категорії відділу інспекторської діяльності, головного спеціаліста управління організації інспекторської діяльності, головного спеціаліста відділу координації інспекторської діяльності, головного спеціаліста відділу організації та координації інспекторської діяльності з контрою за використанням та охороною земель Полтавського обласного управління земельних ресурсів з 20 грудня 2005 року по 23 лютого 2010 року працювала на посаді начальника відділу планування, контролю та аналізу інспекторської діяльності, заступник начальника управління з контролю за використанням та охороною земель у Полтавській області, заступник начальника Державної інспекції з контролю за використанням і охороною земель у Полтавської області. з 01 серпня 2012 року по 31 грудня 2018 року працювала на посаді спеціаліста-землевпорядника Селещинської сільської ради, спеціаліста І категорії інженера-землевпорядника, спеціаліста І категорії інженера-землевпорядника Машівської селищної ради; з 01 січня 2019 року по 21 червня 2019 року працювала на посаді спеціаліста І категорії, землевпорядника відділу комунального майна, містобудування, архітектури та земельних ресурсів Машівської селищної ради. 04 грудня 2020 року ОСОБА_1 , у віці 60 повних років звернулась до Головного управління Пенсійного фонду України в Полтавській області із заявою про переведення її з одного виду пенсії на інший, а саме: з пенсії за віком, призначеної на підставі Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування", на пенсію за віком державного службовця відповідно до статті 37 Закону України "Про державну службу" (а.с. 6-7). До вказаних заяв додала копії: паспорта, трудової книжки, довідок про складові заробітної плати для призначення пенсії державного службовця (а.с. 8-11,13-21). За результатами розгляду поданої заяви Головне управління Пенсійного фонду України в Полтавській області рішенням № 7 від 10 грудня 2020 року відмовило в її задоволенні у зв`язку з відсутністю необхідного 20-річного стажу на посадах державної служби (а.с. 12). Вказане рішення обґрунтоване тим, що аналіз наданих документів та документів пенсійної справи показав, що позивач працювала на посадах державної служби упродовж періодів з 05 вересня 19987 року по 20 березня 1990 року, з 01 вересня 1994 року по 17 вересня 1996 року, з 18 вересня 1996 року по 03 січня 2003 року, з 01 квітня 2003 по 19 грудня 2005 року, з 20 грудня 2005 року по 23 лютого 2010 року, проте, періоди роботи позивача на посадах в органах місцевого самоврядування з 01 серпня 2012 року до стажу державної служби відповідачем не зараховані та станом на 01 травня 2016 року, у зв`язку із чим, відсутній необхідний 20-річний стаж на посадах державної служби. Не погодившись із вказаним рішенням Головного управління Пенсійного фонду України в Полтавській області, позивач звернулась до суду з даним позовом. Задовольняючи частково позовні вимоги, суд першої інстанції встановив, що позивач станом на 01 травня 2016 року мала понад 20 років стажу державної служби, а відтак у зв`язку з досягненням 60 річного віку набула право на пенсію державного службовця, у зв`язку з чим дійшов висновку, що рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Полтавській області № 7 від 10 грудня 2020 року прийняте відповідачем без урахування всіх обставин, що мають значення для його прийняття, а тому, з метою ефективного, всебічного та повного захисту порушених прав позивача судом визнано за можливе скористатись правом, наданим частиною другою статтею 9 Кодексу адміністративного судочинства України, та вирішено вийти за межі позовних вимог шляхом визнання протиправним та скасування рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Полтавській області № 7 від 10 грудня 2020 року. Вирішуючи питання про зобов`язання відповідача перевести позивача на пенсію державного службовця з 04 грудня 2020 року та здійснити її обчислення на підставі довідок Машівської селищної ради № 682 та № 683 від 04 грудня 2020 року та довідок відділу комунального майна, містобудування, архітектури та земельних ресурсів Машівської селищної ради № 160 та № 161 від 04 грудня 2020 року, суд першої інстанції зазначив, що у дослідженому випадку судом надавалась оцінка правомірності відмови органа Пенсійного фонду позивачу в переведенні на пенсію державного службовця в межах мотивів, наведених відповідачем у спірному рішенні, при цьому суд не досліджував чи ці мотиви є вичерпними і чи дотримано позивачем усіх інших умов для переведення на таку пенсію, у зв`язку з чим вважав, що належним способом захисту та відновлення прав ініціатора звернення у цій справі, з урахуванням частини другої статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України, буде зобов`язання відповідача повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 04 грудня 2020 року про переведення її з пенсії за віком, призначеної на підставі Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування", на пенсію за віком державного службовця відповідно до статті 37 Закону України "Про державну службу", з урахуванням висновків суду. Надаючи правову оцінку встановленим обставинам справи та доводам апеляційної скарги, а також виходячи з меж апеляційного перегляду справи, визначених статтею 308 КАС України (перегляду підлягає рішення суду в частині відмови у задоволенні позовних вимог), колегія суддів зазначає наступне. Так, підставою звернення позивача з апеляційною скаргою слугувала її незгода з судовим рішенням в частині обрання судом першої інстанції способу захисту її порушеного права шляхом зобов`язання повторно розглянути заяву позивача від 04 грудня 2020 року про переведення її з пенсії за віком, призначеної на підставі Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування", на пенсію за віком державного службовця відповідно до статті 37 Закону України "Про державну службу", з урахуванням висновків суду, що на думку ОСОБА_1 , з огляду надання до пенсійного органу всіх необхідних для переведення на інший вид пенсії документів, не призведе до відновлення її порушеного права. Колегія суддів зазначає, що рішення суду першої інстанції в частині визнання протиправним та скасування рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Полтавській області № 7 від 10 грудня 2020 року ані позивачем ані відповідачем в апеляційному порядку не оскаржується. Ухвалою Другого апеляційного адміністративного суду від 19.05.2021 по справі № 440/204/21 апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Полтавській області на рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 11.02.2021 року у справі № 440/204/21 в частині задоволення позову повернуто, а тому з цієї дати рішення суду в цій частині набрало законної сили в силу ст.255 КАС України. Відповідно до ч.4 ст.78 КАС України обставини, встановлені у адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом. Матеріалами справи підтверджено, що єдиною підставою для відмови позивачу у призначенні пенсії за статтею 37 Закону № 889-VIII стала недостатність у ОСОБА_1 стажу державної служби. Враховуючи, що Полтавський окружний адміністративний суд в оскаржуваному рішенні від 11.02.2021, надав оцінку мотивам, які слугували підставою для відмови пенсійним органом у переведенні останньої з пенсії за віком на пенсію, призначеної в порядку відповідно до Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" на пенсію державного службовця відповідно до Закону України "Про державну службу", наявності у ОСОБА_1 необхідного стажу державної служби та правомірності відмови пенсійного органу у переведенні позивача на пенсію державного службовця, та встановив, що позивач станом на 01 травня 2016 року мала понад 20 років стажу державної служби, вказані обставини не підлягають доказуванню. За висновком суду першої інстанції у вказаній частині позовних вимог ОСОБА_1 у зв`язку з досягненням 60 річного віку набула право на пенсію державного службовця, а тому рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Полтавській області № 7 від 10 грудня 2020 року було визнано таким, що прийняте відповідачем без урахування всіх обставин, що мають значення для його прийняття. Відповідно до пункту 10 розділу ХІ "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України "Про державну службу" № 889-VIII від 10 грудня 2015 року ( далі - Закон № 889-VІІ), який набрав чинності з 01 травня 2016 року, державні службовці, які на день набрання чинності цим Законом займають посади державної служби та мають не менш як 10 років стажу на посадах, віднесених до відповідних категорій посад державних службовців, визначених статтею 25 Закону України "Про державну службу" (Відомості Верховної Ради України, 1993 року, №52, стаття 490 із наступними змінами) та актами Кабінету Міністрів України мають право на призначення пенсії відповідно до статті 37 Закону України "Про державну службу" (Відомості Верховної Ради України, 1993 року, № 52, стаття 490 із наступними змінами) у порядку, визначеному для осіб, які мають не менш як 20 років стажу роботи на посадах, віднесених до категорій посад державних службовців. Пунктом 12 вказаного розділу встановлено, що для осіб, які на день набрання чинності цим Законом мають не менш як 20 років стажу на посадах, віднесених до відповідних категорій посад державної служби, визначених статтею 25 Закону України "Про державну службу" (Відомості Верховної Ради України 1993 року, № 52, стаття 490 із наступними змінами) та актами Кабінету Міністрів України, зберігається право на призначення пенсії відповідно до статті 37 Закону України "Про державну службу" (Відомості Верховної Ради України, 1993 року, № 52, стаття 490 із наступними змінами) у порядку, визначеному для осіб, які мають не менш як 20 років стажу роботи на посадах, віднесених до категорій посад державних службовців. Отже, за наявності у особи певного стажу державної служби станом на 01 травня 2016 року (10 років для осіб, які на зазначену дату займають посади державної служби або 20 років незалежно від того, чи працює особа на державній службі станом на 01 травня 2016 року), така особа зберігає право на призначення пенсії відповідно до статті 37 Закону України "Про державну службу" від 19 грудня 1993 року № 3723-ХІІ, але у порядку, визначеному для осіб, які мають не менш як 20 років стажу роботи на посадах, віднесених до категорій посад державних службовців. Частиною першою статті 37 Закону України "Про державну службу" від 19 грудня 1993 року № 3723-ХІІ (далі - Закон № 3723-ХІІ) встановлено, що на одержання пенсії державних службовців мають право чоловіки, які досягли віку 62 роки, та жінки, які досягли пенсійного віку, встановленого статтею 26 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування", за наявності страхового стажу, необхідного для призначення пенсії за віком у мінімальному розмірі, передбаченого абзацом першим частини першої статті 28 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування", у тому числі стажу державної служби не менш як 10 років, та які на час досягнення зазначеного віку працювали на посадах державних службовців, а також особи, які мають не менш як 20 років стажу роботи на посадах, віднесених до категорій посад державних службовців, незалежно від місця роботи на час досягнення зазначеного віку. Пенсія державним службовцям призначається в розмірі 60 відсотків суми їх заробітної плати, з якої було сплачено єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, а до 01 січня 2011 року - страхові внески на загальнообов`язкове державне пенсійне страхування, а особам, які на час звернення за призначенням пенсії не є державними службовцями, - у розмірі 60 відсотків заробітної плати працюючого державного службовця відповідної посади та рангу за останнім місцем роботи на державній службі, з якої було сплачено єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, а до 01 січня 2011 року - страхові внески на загальнообов`язкове державне пенсійне страхування. Аналіз цієї норми дає підстави вважати, що необхідними умовами для одержання права на пенсію державних службовців особами, які станом на 01 травня 2016 року мали не менш як 10 років стажу державної служби та займали посаду, віднесену до відповідної категорії посад державних службовців, є досягнення такими особами пенсійного віку, встановленого статтею 26 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування", та набуття страхового стажу, передбаченого абзацом 1 частини першої статті 28 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування", у тому числі стажу державної служби не менш як 10 років, та які на час досягнення зазначеного віку працювали на посадах державних службовців. При цьому для жінок зазначений вік становить шістдесят років (стаття 26 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування"). Тобто до 01 травня 2016 року (дата набрання чинності Законом № 889-VІІ) право на пенсію державного службовця мали особи, які: а) досягли пенсійного віку (передбаченого статтею 26 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування (62 роки - для чоловіків, 60 років - для жінок)) та мають передбачений законодавством страховий стаж; б) мали стаж державної служби не менш як 10 років та на час досягнення пенсійного віку працювали на посадах державних службовців або стаж не менш як 20 років на посадах, віднесених до категорій посад державних службовців, незалежно від місця роботи на час досягнення зазначеного віку. Після 01 травня 2016 року відповідно до статті 90 Закону № 889-VІІІ пенсійне забезпечення державних службовців здійснюється відповідно до Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування". При цьому у пункті 2 розділу ХІ "Прикінцеві та перехідні положення" Закону № 889-VIII законодавець визначив, що для осіб, зазначених у пунктах 10 і 12 цього розділу, застосовується стаття 37 Закону 3723-ХІІ. В свою чергу у пунктах 10 та 12 розділу ХІ "Прикінцеві та перехідні положення" Закону № 889-VІІІ перелічені умови щодо віку, страхового стажу та стажу державної служби, за дотримання яких у сукупності особа має право на призначення пенсії відповідно до статті 37 Закону № 3723-ХІІ. Отже, головними умовами для переведення на пенсію державного службовця є дотримання сукупності вимог, визначених ч. 1 ст. 37 Закону № 3723 і Прикінцевих та перехідних положень Закону №889, а саме щодо віку, страхового стажу та стажу державної служби. Колегія суддів зазначає, що обираючи спосіб захисту порушеного права порзивача у спірних відносинах, з яким власно і не погоджується позивач, суд першої інстанції зазначив, що оскільки відповідачем при прийнятті спірного рішення не було надано оцінку довідкам Машівської селищної ради Машівського району Полтавської області № 682 та № 683 від 04.12.2020 та довідкам Відділу комунального майна, містобудування, архітектури та земельних ресурсів Машівської селищної ради Машівського району Полтавської області № 160 та № 161 від 04.12.2020, у суду відсутні підстави стверджувати про дотримання позивачем усіх інших умов для переведення на таку пенсію, а тому слід зобов`язати відповідача повторно розглянути заяву про переведення. Колегія суддів зазначає, що за правилами статті 5 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» (далі - Закон № 1058-IV) виключно цим Законом визначаються, зокрема, умови набуття права та порядок визначення розмірів пенсійних виплат, а також порядок здійснення пенсійних виплат за загальнообов`язковим державним пенсійним страхуванням. Частиною п`ятою статті 45 Закону № 1058-IV передбачено, що документи про призначення (перерахунок) пенсії розглядає територіальний орган Пенсійного фонду та не пізніше 10 днів з дня їх надходження приймає рішення про призначення (перерахунок) або про відмову в призначенні (перерахунку) пенсії. Водночас, постановою правління Пенсійного фонду України від 25 листопада 2005 року № 22-1, зареєстрованою в Міністерстві юстиції України 27 грудня 2005 року за № 1566/11846, затверджено Порядок подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» (далі - Порядок № 22-1). Відповідно до пункту 4.3 Порядку № 22-1 не пізніше 10 днів після надходження заяви та за наявності документів, необхідних для призначення, перерахунку, переведення з одного виду пенсії на інший та поновлення виплати пенсії (у тому числі документів, одержаних відповідно до абзацу другого підпункту 3 пункту 4.2 цього розділу), орган, що призначає пенсію, розглядає подані документи та приймає рішення щодо призначення, перерахунку, переведення з одного виду пенсії на інший, поновлення раніше призначеної пенсії без урахування періоду, за який відсутня інформація про сплату страхових внесків до Пенсійного фонду України. Тобто, єдиним органом до повноважень якого належить вирішення питання щодо наявності чи відсутності у особи права, зокрема, на переведення з одного виду пенсії на інший є територіальний орган Пенсійного фонду до якого особа звернулася з відповідною заявою. При цьому, за наслідками розгляду заяви пенсійний орган повинен прийняти відповідне рішення, яке повинно бути вмотивованим. Проте відповідачем в оскаржуваному рішенні від 10.12.2020 № 7 не було надано жодної оцінки довідкам Машівської селищної ради Машівського району Полтавської області № 682 та № 683 від 04.12.2020 та довідкам Відділу комунального майна, містобудування, архітектури та земельних ресурсів Машівської селищної ради Машівського району Полтавської області № 160 та № 161 від 04.12.2020, які при переведенні на пенсію державного службовця просить врахувати позивач. Отже, відповідач, відмовляючи позивачу у переведенні з пенсії за віком згідно Закону №1058 на пенсію за віком згідно Закону №889, не надав оцінку відомостям зазначеним у вказаних довідках, хоча, як вбачається з матеріалів справи копії останніх надавались пенсійному органу разом із заявою про переведення на інший від пенсії, при цьому суд, як орган уповноважений виключно на перевірку законності та обґрунтованості рішення суб`єкта владних повноважень, позбавлений можливості приймати таке рішення, оскільки це буде свідчити про перебирання на себе судом повноважень наданих виключно орган Пенсійного фонду. Таким чином, відповідач як суб`єкт владних повноважень у спірних відносинах не реалізував свої дискреційні повноваження, передбачені статтею 44 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування». Відповідно до ч.1 ст. 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб шляхом справедливого, неупередженого та своєчасного розгляду адміністративних справ. Адміністративний суд не наділений повноваженнями втручатися у вільний розсуд (дискрецію) суб`єкта владних повноважень поза межами перевірки за критеріями, визначеними статтею 2 КАС України. Завдання правосуддя полягає не у забезпеченні ефективності державного управління, а в гарантуванні дотримання вимог права, інакше порушується принцип розподілу влади. Принцип розподілу влади не допускає надання адміністративному суду адміністративно-дискреційних повноважень - єдиним критерієм здійснення правосуддя є право. Тому завданням адміністративного суду є контроль за легітимністю прийняття рішень. Виходячи зі змісту положень КАС України щодо компетенції адміністративного суду, останній не може підміняти інший орган державної влади та перебирати на себе повноваження щодо вирішення питань, які законодавством віднесені до компетенції цього органу державної влади. Отже, беручи до уваги, що відповідачем не було надано оцінки всім документам, поданим ОСОБА_1 , тобто не перевірено відомості, зазначені у вказаних довідках та не наведено підстав їх відхилення, суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про необхідність зобов`язати відповідача повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 04 грудня 2020 року про переведення її з пенсії за віком, призначеної на підставі Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування", на пенсію за віком державного службовця відповідно до статті 37 Закону України "Про державну службу", з урахуванням висновків суду. Доводи апелянта про неврахування висновків Великої Палати, викладені у постанові від 13.02.2019 по справі №822/524/18 від 13.02.2019 року та по справі №735/939/17 від 26.06.2018 року, колегія суддів відхиляє з огляду на ухвалення судом касаційної інстанції рішення за інших фактичних обставин ніж у даній справі. Так само не заслуговують на увагу й посилання позивача на ненадання судом першої інстанції оцінки її доводам в частині не зарахування до стажу державної служби періоду роботи після 01.05.2016 року, оскільки, по-перше, наведені обставини не було предметом позовних вимог ОСОБА_1 та відповідно вказані періоди не були спірними в межах розгляду даної справи, по-друге, надання оцінки таким доводам позивача, навіть за умови їх відображення в позові, не виплинуло б на результат розгляду справи, з огляду на встановлення судом першої інстанції наявності у позивача необхідного стажу державної служби. Беручи до уваги наведене, колегія суддів вважає, що обраний судом першої інстанції спосіб захисту порушеного права позивача є належним та достатнім у спірних відносинах, а тому вимоги апеляційної скарги позивача задоволенню не підлягають. Відповідно до ст. 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. На підставі викладеного, колегія суддів, погоджуючись з висновками суду першої інстанції в частині відмови в задоволенні позовних вимог, вважає, що суд дійшов вичерпних юридичних висновків щодо встановлення фактичних обставин справи і правильно застосував до спірних правовідносин норми матеріального та процесуального права. Доводи апеляційної скарги, з наведених вище підстав, висновків суду в цій частині не спростовують. З огляду на відмову у задоволенні апеляційної скарги, підстави для розподілу судових витрат відповідно до статті 139 КАС України відсутні. Керуючись ч.4 ст.229, ч.4 ст.241, ст.ст.243, 250, 308, 310, 315, 316, 321, 322, 325, 326-329 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, - ПОСТАНОВИВ Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - залишити без задоволення. Рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 11.02.2021 по справі № 440/204/21 в частині відмови в задоволенні позову - залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених п. 2 ч. 5 ст. 328 КАС України. Головуючий суддя (підпис)Т.С. Перцова Судді(підпис) (підпис) С.П. Жигилій В.Б. Русанова