Постанова 4824 № 754/10031/20

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД справа № 754/10031/20 Головуючий у 1 інстанції: Зотько Т.А. провадження №22-ц/824/5778/2021 Головуючий суддя: Олійник В.І. ПОСТАНОВА Іменем України 24 травня 2021 року м. Київ Київський апеляційний суд в складі колегії суддів: Головуючого судді: Олійника В.І., суддів: Болотова Є.В., Музичко С.Г., розглянувши у письмовому провадженні справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 - представника ОСОБА_2 на рішення Деснянського районного суду м. Києва від 12 січня 2021 року у справі за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_2 про стягнення аліментів,- в с т а н о в и в : У серпні 2020 року ОСОБА_3 звернулась до суду із зазначеним позовом, який обґрунтовувала тим, що 10 липня 2013 року сторони уклали шлюб, зареєстрований Відділом реєстрації актів цивільного стану Деснянського районного управління юстиції у м. Києві. Від шлюбу позивачка та відповідач мають спільного сина - ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 . Вказувала, що подружні стосунки між сторонами не склались, від червня 2020 вони проживають окремо, син перебуває на матеріальному забезпеченні позивачки, відповідач в свою чергу кошти на утримання сина не надає, і іноді здійснює покупки та незначні суми. Тому, позивачка звернулась до суду з вказаним позовом, в якому з урахуванням збільшених позовних вимог, просила стягнути з ОСОБА_2 на її користь аліменти на утримання дитини ОСОБА_4 у твердій грошовій сумі у розмірі 4 000 грн., що підлягають індексації, щомісячно, з дня пред`явлення позову і до досягнення дитиною повноліття. Рішенням Деснянського районного суду м. Києва від 12 січня 2021 року позов задоволено частково. Врішено стягувати з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_3 на утримання неповнолітнього сина ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , аліменти у твердій грошовій сумі - 3 000 грн., щомісячно, з подальшою індексацією відповідно до закону, починаючи від 07.08.2020 року і до досягнення дитиною повноліття. В апеляційній скарзі ОСОБА_1 - представника ОСОБА_2 з підстав порушення судом норм матеріального і процесуального права ставиться питання про зміну рішення суду першої інстанції в частині розміру аліментів, а саме: стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_3 на утримання неповнолітнього сина ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , аліменти у твердій грошовій сумі - 2 318 грн., щомісячно, починаючи з 07.08.2020 року і до досягнення дитиною повноліття. Скарга обґрунтована тим, що визначаючи розмір аліментів, що підлягають стягненню, суд першої інстанції не взяв до уваги вимог ст.182 СК України, не в повній мірі врахував матеріальне становище платника аліментів та його реальну спроможність сплачувати аліменти у вказаному розмірі, який з точки зору матеріальної спроможності відповідача є надмірним. Крім того, зазначає, що суд не врахував той факт, що відповідач має на утриманні матір похилого віку, яка потребує догляду у зв`язку зі станом здоров`я. Вказував, що суд першої інстанції зробивши правильний висновок про наявність підстав для часткового задоволення позову при визначенні розміру аліментів, які підлягають стягненню, не врахував усіх обставин, передбачених ст.182 СК України, які мають значення для справи та не надав їм вірну правову оцінку, тому рішення суду необхідно змінити, зменшивши розмір стягнутих аліментів. Учасники справи не скористались своїм правом на подання до суду відзиву на апеляційну скаргу, своїх заперечень щодо змісту і вимог апеляційної скарги до апеляційного суду не направили. Згідно з ч.3 ст.360 ЦПК України відсутність відзиву на апеляційну скаргу не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції. Відповідно до вимог ч.ч.1, 2, 5 ст.263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Відповідно до ст.264 ЦПК України судове рішення має відповідати в тому числі на такі питання: 1) чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин. Згідно з ч.ч.1, 2 ст.367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. За ч.1 ст.369 ЦПК України апеляційні скарги на рішення суду у справах з ціною позову менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи. Крім того, практика Європейського суду з прав людини з питань гарантій публічного характеру провадження у судових органах в контексті пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, свідчить про те, що публічний розгляд справи може бути виправданим не у кожному випадку (рішення від 08 грудня 1983 року у справі «Axen v. Germany», заява №8273/78, рішення від 25 квітня 2002 року «Varela Assalino contre le Portugal», заява № 64336/01). Так, у випадках, коли мають бути вирішені тільки питання права, то розгляд письмових заяв, на думку ЄСПЛ, є доцільнішим, ніж усні слухання, і розгляд справи на основі письмових доказів є достатнім. В одній із зазначених справ заявник не надав переконливих доказів на користь того, що для забезпечення справедливого судового розгляду після обміну письмовими заявами необхідно було провести також усні слухання. Зрештою, у певних випадках влада має право брати до уваги міркування ефективності й економії. Зокрема, коли фактичні обставини не є предметом спору, а питання права не становлять особливої складності, та обставина, що відкритий розгляд не проводився, не є порушенням вимоги пункту 1 статті 6 Конвенції про проведення публічного розгляду справи. Суд апеляційної інстанції створив учасникам процесу належні умови для ознайомлення з рухом справи шляхом надсилання процесуальних документів та апеляційної скарги, а також надав сторонам строк для подачі відзиву. Крім того, кожен з учасників справи має право безпосередньо знайомитися з її матеріалами, зокрема з аргументами іншої сторони, та реагувати на ці аргументи відповідно до вимог ЦПК України. Бажання сторони у справі викласти під час публічних слухань свої аргументи, які висловлені нею в письмових та додаткових поясненнях, не зумовлюють необхідність призначення до розгляду справи з викликом її учасників (ухвала Великої Палати Верховного Суду у справі №668/13907/13-ц). За таких обставин апеляційний розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження, відповідно до приписів ч.13 ст.7 ЦПК України, якою передбачено, що розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться. Заслухавши доповідь судді-доповідача, вивчивши матеріали справи та перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає до задоволення з таких підстав. Вирішуючи даний спір, суд першої інстанції з метою захисту прав та охоронюваних законом інтересів неповнолітньої дитини - ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , враховуючи вік дитини, працездатний вік відповідача, відсутність у відповідача аліментних зобов`язань стосовно інших осіб, при цьому враховуючи посилання відповідача щодо мінливого заробітку, а також те, що на його утриманні перебуває мати, яка наразі досягла пенсійного віку, дійшов висновку про необхідність визначити розмір аліментів, що підлягають стягненню з відповідача на користь позивачки, на утримання неповнолітньої дитини у твердій грошовій сумі 3 000 грн., щомісячно, з подальшою індексацією відповідно до закону, до досягнення дитиною повноліття. Ухвалене судом рішення зазначеним вимогам відповідає. Відповідно до ч.1 ст.4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів. За ч.2 ст.12 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Відповідно до ч.1 ст.89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Згідно з ч.ч.1, 2 ст.367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. За п.1 ч.1 ст.374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право: залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення. Судом встановлено, що сторони мають спільну неповнолітню дитину, сина - ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , що підтверджується копією свідоцтва про народження серії НОМЕР_1 , виданого Відділом державної реєстрації актів цивільного стану Деснянського районного управління юстиції у м. Києві від 22.10.2013 року (актовий запис за № 3112), який перебуває на утриманні позивачки, а відповідач в повному обсязі не приймає участі в утриманні спільної дитини. Встановлено, що відповідач заперечував щодо вимог позову, посилаючись на те, що на його утриманні перебуває його мати ОСОБА_5 , 1951 року народження, яка є пенсіонеркою та має серйозні проблеми зі здоров`ям. Крім того, відповідач іноді надає позивачці грошові кошти на утримання сина, регулярно здійснює покупки для дитини, зокрема продукти харчування та речі, оплачує курси англійської мови, а тому з вимогою, щодо стягнення з нього аліментів у розмірі 4 000 грн. не погоджується оскільки вважає суму завищеною. Відповідно статті 27 Конвенції ООН про права дитини від 20 листопада 1989 року, що ратифікована постановою Верховної Ради України від 27 лютого 1991 року №789-ХІІ, визначено, що держави-учасниці визнають право кожної дитини на рівень життя, необхідний для фізичного, розумового, духовного, морального і соціального розвитку дитини. Батьки або інші особи, які виховують дитину, несуть основну відповідальність за забезпечення в межах своїх здібностей і фінансових можливостей умов життя, необхідних для розвитку дитини. За ст.51 Конституції України батьки зобов`язані утримувати дітей до їх повноліття. Повнолітні діти зобов`язані піклуватися про своїх непрацездатних батьків. Сім`я, дитинство, материнство і батьківство охороняються державою. Згідно з ч.ч.1, 2 ст.141 СК України мати, батько мають рівні права та обов`язки щодо дитини, незалежно від того, чи перебували вони у шлюбі між собою. Розірвання шлюбу між батьками, проживання їх окремо від дитини не впливає на обсяг їхніх прав і не звільняє від обов`язків щодо дитини. Відповідно до ст.180 СК України батьки зобов`язані утримувати дитину до досягнення нею повноліття. Згідно з ч.3 ст.181 СК України за рішенням суду кошти на утримання дитини (аліменти) присуджуються у частці від доходу її матері, батька і (або) у твердій грошовій сумі. Аналогічної правової позиції дотримується Верховний Суд у постанові Цивільного касаційного суду Верховного Суду від 04.07.2018 року у справі №490/4522/16-ц. За ч.4 ст.263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Відповідно до ст.182 СК України при визначенні розміру аліментів суд враховує: стан здоров`я та матеріальне становище дитини; стан здоров`я та матеріальне становище платника аліментів; наявність у платника аліментів інших дітей, непрацездатних чоловіка, дружини, батьків, дочки, сина; наявність на праві власності, володіння та/або користування у платника аліментів майна та майнових прав, у тому числі рухомого та нерухомого майна, грошових коштів, виключних прав на результати інтелектуальної діяльності, корпоративних прав; доведені стягувачем аліментів витрати платника аліментів, у тому числі на придбання нерухомого або рухомого майна, сума яких перевищує десятикратний розмір прожиткового мінімуму для працездатної особи, якщо платником аліментів не доведено джерело походження коштів; інші обставини, що мають істотне значення. Розмір аліментів має бути необхідним та достатнім для забезпечення гармонійного розвитку дитини. Мінімальний гарантований розмір аліментів на одну дитину не може бути меншим, ніж 50 % прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку. Мінімальний рекомендований розмір аліментів на одну дитину становить розмір прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку і може бути присуджений судом у разі достатності заробітку (доходу) платника аліментів. Суд не обмежується розміром заробітку (доходу) платника аліментів у разі встановлення наявності у нього витрат, що перевищують його заробіток (дохід), і щодо яких таким платником аліментів не доведено джерело походження коштів для їх оплати. Згідно з частинами 3, 4 п.17 Постанови Пленуму Верховного суду України №3 від 15.05.2006 року «Про застосування судами окремих норм Сімейного кодексу України при розгляді справ щодо батьківства, материнства та стягнення аліментів» вирішуючи питання щодо розміру аліментів, суд повинен ураховувати: стан здоров`я, матеріальне становище дитини і платника аліментів; наявність в останнього інших неповнолітніх дітей, непрацездатних чоловіка, дружини, батьків, повнолітніх дочки, сина; інші обставини, що мають істотне значення. Розмір аліментів на одну дитину не може бути меншим, ніж зазначений у ч.2 ст.182 СК України. При цьому необхідно мати на увазі, що зміна законодавства в частині визначення мінімального розміру аліментів на одну дитину не є підставою для перегляду постановлених раніше судових рішень про їх стягнення. Що ж до максимального розміру аліментів, які стягуються з боржника, то відповідно до ч.3 ст.70 Закону України «Про виконавче провадження» він не повинен перевищувати 50 % заробітної плати цієї особи. Виходячи з наведеного, при ухваленні рішення суд першої інстанціївірно оцінив докази з урахуванням вимог ст.77-80 ЦПК України та з метою захисту прав та охоронюваних законом інтересів неповнолітньої дитини - ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , врахував вік дитини, працездатний вік відповідача, відсутність у відповідача аліментних зобов`язань стосовно інших осіб, врахував посилання відповідача щодо мінливого заробітку, а також те, що на його утриманні перебуває мати пенсійного віку та дійшов вірного висновку про необхідність визначити розмір аліментів, що підлягають стягненню з відповідача на користь позивачки, на утримання неповнолітньої дитини у твердій грошовій сумі 3 000 грн., щомісячно, з подальшою індексацією відповідно до закону, до досягнення дитиною повноліття. Згідно зі ст.375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права. За таких обставин колегія суддів приходить до висновку, що рішення суду першої інстанції відповідає обставинам справи, ухвалене з дотриманням норм матеріального і процесуального права і не може бути скасоване з підстав, викладених в апеляційній скарзі. Таким чином, доводи апеляційної скарги про порушення судом норм матеріального і процесуального права безпідставні, спростовуються матеріалами справи та висновками суду, викладеними в рішенні. Інших доводів, які б спростовували висновки суду першої інстанції чи доводили б порушення ним норм цивільного або цивільно-процесуального законодавства, апеляційна скарга не містить. Обґрунтовуючи судове рішення, колегія суддів приймає до уваги вимоги ст.17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» відповідно до якої суди застосовують при розгляді справи Конвенцію та практику Суду як джерело права та висновки Європейського суду з прав людини, зазначені в рішенні у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain) від 9 грудня 1994 року, серія А, №303А, п.2958, згідно з яким Суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення. Перевіряючи законність та обґрунтованість рішення в межах доводів апеляційної скарги та враховуючи, що обставини справи судом встановлені відповідно до наданих пояснень сторін та письмових доказів, що містяться в матеріалах справи, колегія суддів приходить до висновку, що рішення постановлене з дотриманням вимог матеріального і процесуального права, а тому апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, а рішення суду залишити без змін. На підставі викладеного та керуючись ст.ст.263, 367, 374, 375, 381, 382 ЦПК України, колегія суддів, - п о с т а н о в и л а : Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - представника ОСОБА_2 залишити без задоволення. Рішення Деснянського районного суду м. Києва від 12 січня 2021 року залишити без змін. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та оскарженню в касаційному порядку не підлягає, крім випадків зазначених в пункті 2 частини 3 статті 389 ЦПК України. Головуючий: Судді: