Постанова Київський апеляційний суд № 755/16333/19

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД справа № 755/16333/19 Головуючий у 1 інстанції: Галаган В.І. провадження № 22-ц/824/3099/2020 Суддя-доповідач: Олійник В.І. ПОСТАНОВА Іменем України 16 березня 2020 року м. Київ Київський апеляційний суд в складі колегії суддів: Судді-доповідача: Олійника В.І., суддів: Желепи О.В., Кулікової С.В., розглянувши у письмовому провадженні справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Дніпровського районного суду м.Києва від 02 грудня 2019 року у справі за позовом Житлово-будівельного кооперативу «Київміськбуд-5» до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 про стягнення заборгованості, - в с т а н о в и в : У жовтні 2019 року позивач ЖБК «Київміськбуд-5» звернувся до суду із зазначеним позовом, в якому просив солідарно стягнути з ОСОБА_1 , ОСОБА_2 та ОСОБА_3 заборгованості за житлово-комунальні послуги у розмірі 29 649 грн. 42 коп., витрати на правничу допомогу у розмірі 3 000 грн. та судовий збір у розмірі 1 921 грн. Свої вимоги обґрунтовував тим, що відповідачам, з якими спільно проживають неповнолітні діти ОСОБА_4 , 2002 року народження, та ОСОБА_5 , 2005 року народження, на праві приватної власності належить квартира АДРЕСА_1 , який знаходиться на комунальному обслуговуванні балансоутримувача - позивача ЖБК «Київміськбуд-5». Зазначав, що відповідачі зареєстровані та спільно проживають за вказаною адресою. Розміри внесків на утримання будинку та прибудинкової території затверджено рішенням загальних зборів членів ЖБК. Позивач утримує зазначений будинок та прибудинкову територію, здійснює поточні та капітальні ремонти, а також надає інші послуги з утримання будинку. За судовим наказом Дніпровського районного суду міста Києва від 03.08.2016 року у цивільній справі №755/12002/16 за заявою позивача з відповідачів стягнуто заборгованість за житлово-комунальні послуги за період від 01.01.2013 року до 31.05.2016 року в сумі 52 097 грн. 01 коп. та судовий збір 689 грн. Однак, у зв`язку із невиконанням своїх зобов`язань у відповідачів повторно виникла заборгованість перед позивачем за надані послуги за період від 01.06.2016 року до 01.10.2019 року, та загальна заборгованість склала 29 649 грн. 42 коп., з яких: обслуговування будинку та прибудинкової території - 7 464 грн. 99 коп., втрати від інфляції - 17 208 грн. 17 коп., 3% річних - 4 986 грн. 25 коп., пеня у розмірі 729 грн. 54 коп., що є предметом позовних вимог. Рішенням Дніпровського районного суду м.Києва від 02 грудня 2019 року позов задоволено частково. Стягнуто солідарно з ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 на користь ЖБК «Київміськбуд-5» заборгованість за період від червня 2016 року включно до вересня 2019 року включно за надані послуги з утримання будинку у розмірі 7 454 грн. 99 коп., інфляційні втрати у розмірі 2 825 грн. 61 коп., 3% річних - 745 грн., пеню у розмірі 114 грн. 06 коп., а всього на загальну суму - 11 139 грн. 66 коп. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ЖБК «Київміськбуд-5» витрати на правничу допомогу у розмірі 500 грн., судовий збір у розмірі 640 грн. 33 коп., а всього на загальну суму - 1 140 грн. Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ЖБК «Київміськбуд-5» витрати на правничу допомогу у розмірі 500 грн., судовий збір у розмірі 640 грн. 33 коп., а всього на загальну суму - 1 140 грн. Стягнуто з ОСОБА_3 на користь ЖБК «Київміськбуд-5» витрати на правничу допомогу у розмірі 500 грн., судовий збір у розмірі 640 грн. 33 коп., а всього на загальну суму - 1 140 грн. В іншій частині позову відмовлено. В апеляційній скарзі позивача з підстав порушення судом норм матеріального і процесуального права ставиться питання про зміну рішення суду першої інстанції та задоволення позову повністю. Відповідно до вимог ч.ч.1,2,5 ст.263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Відповідно до ст.264 ЦПК України судове рішення має відповідати в тому числі на такі питання: 1) чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин. Згідно з ч.ч.1, 2 ст.367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. За ч.1 ст.369 ЦПК України апеляційні скарги на рішення суду у справах з ціною позову менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи. Крім того, практика Європейського суду з прав людини з питань гарантій публічного характеру провадження у судових органах в контексті пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, свідчить про те, що публічний розгляд справи може бути виправданим не у кожному випадку (рішення від 08 грудня 1983 року у справі «Axen v. Germany», заява №8273/78, рішення від 25 квітня 2002 року «Varela Assalino contre le Portugal», заява № 64336/01). Так, у випадках, коли мають бути вирішені тільки питання права, то розгляд письмових заяв, на думку ЄСПЛ, є доцільнішим, ніж усні слухання, і розгляд справи на основі письмових доказів є достатнім. В одній із зазначених справ заявник не надав переконливих доказів на користь того, що для забезпечення справедливого судового розгляду після обміну письмовими заявами необхідно було провести також усні слухання. Зрештою, у певних випадках влада має право брати до уваги міркування ефективності й економії. Зокрема, коли фактичні обставини не є предметом спору, а питання права не становлять особливої складності, та обставина, що відкритий розгляд не проводився, не є порушенням вимоги пункту 1 статті 6 Конвенції про проведення публічного розгляду справи. Суд апеляційної інстанції створив учасникам процесу належні умови для ознайомлення з рухом справи шляхом надсилання процесуальних документів та апеляційної скарги, а також надав сторонам строк для подачі відзиву. Крім того, кожен з учасників справи має право безпосередньо знайомитися з її матеріалами, зокрема з аргументами іншої сторони, та реагувати на ці аргументи відповідно до вимог ЦПК України. Бажання сторони у справі викласти під час публічних слухань свої аргументи, які висловлені нею в письмових та додаткових поясненнях, не зумовлюють необхідність призначення до розгляду справи з викликом її учасників (ухвала Великої Палати Верховного Суду у справі №668/13907/13-ц). За таких обставин апеляційний розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження, відповідно до приписів ч.13 ст.7 ЦПК України, якою передбачено, що розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться. Заслухавши доповідь судді-доповідача, вивчивши матеріали справи та перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає до задоволення з таких підстав. Задовольняючи частково позов, суд першої інстанції виходив з того, що є необґрунтованою вимогав частині стягнення неустойки (пені) за прострочення виконання зобов`язання по оплаті за надані позивачем послуги, оскільки між сторонами розірвано договір надання послуг, але не укладено нового окремого договору, який би містив положення щодо умов, порядку та розміру оплати боржником неустойки у разі прострочення виконання зобов`язання, та на час виникнення спірних правовідносин чинним законодавством не було передбачено стягнення неустойки за порушення досліджуваного зобов`язання, тобто даний вид санкційного стягнення не передбачено договором та не є обов`язковим за законом для даного виду договорів. Ухвалене судом рішення зазначеним вимогам відповідає. Відповідно до ч.1 ст.4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів. За ч.2 ст.12 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Відповідно до ч.1 ст.89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Згідно з ч.ч.1, 2 ст.367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. За п.1 ч.1 ст.374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право: залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення. Судом встановлено, що за період від червня 2016 року до вересня 2019 року відповідачі заборгували установі позивача по сплаті за послуги з утримання будинку та прибудинкової території на загальну суму 7 454 грн. 99 коп., заборгованість нарахована щодо квартири АДРЕСА_2 , яка належить на праві власності відповідачам, що не спростовано останніми, та нарахована заборгованість підтверджується наданими підприємством позивача розрахунками (а.с.16). За ст.526 ЦК України зобов`язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Відповідно до п.35 Правил користування приміщеннями житлових будинків і прибудинковими територіями, затверджених Постановою Кабінету Міністрів України від 08.10.1992 року №572, обов`язок по сплаті за обслуговування і ремонт будинку, комунальні та інші послуги покладається на власника, наймача, орендаря житлового приміщення. Згідно з ч.2 ст.625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом. За змістом ч.1 ст.901, ч.1 ст.903 ЦК України за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов`язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов`язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором. Якщо договором передбачено надання послуг за плату, замовник зобов`язаний оплатити надану йому послугу в розмірі, у строки та в порядку, що встановлені договором. Зобов`язання боржника сплатити певну грошову суму на користь кредитора відповідно до цивільно-правового договору або з інших підстав, визначених законом, є грошовим зобов`язанням. Отже, правовідношення, у якому замовник зобов`язаний оплатити надану послугу в грошах, а виконавець має право вимагати від замовника відповідної оплати, тобто у якому передбачено передачу грошей як предмету договору або сплату їх як ціни договору, є грошовим зобов`язанням. На підставі викладеного правовідносини, які склалися між сторонами, є грошовим зобов`язанням, у якому серед інших прав і обов`язків сторін на боржників покладено виключно певний цивільно-правовий обов`язок з оплати отриманих житлово-комунальних послуг, якому кореспондує право вимоги кредитора (частина перша статті 509 ЦК України) - вимагати сплату грошей за надані послуги. Таким чином, аналізуючи юридичну природу спірних правовідносин сторін як грошових зобов`язань, на них поширюється дія частини другої статті 625 ЦК України як спеціальний вид цивільно-правової відповідальності за прострочення виконання зобов`язання. Закріплена в пункті 10 частини третьої статті 20 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» правова норма щодо відповідальності боржника за несвоєчасне здійснення оплати за житлово-комунальні послуги у вигляді пені не виключає застосування правових норм, встановлених у частині другій статті 625 ЦК України. Інфляційне нарахування на суму боргу за порушення боржником грошового зобов`язання, вираженого у національній валюті та трьох відсотків річних від простроченої суми полягає у відшкодуванні матеріальних витрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отримання компенсації (плати) від боржника за неправомірне користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові, тому ці кошти нараховуються незалежно від сплати ним неустойки (пені) за невиконання або неналежне виконання зобов`язання. Отже, за відсутності оформлених договірних відносин, але у разі існування прострочення виконання грошового зобов`язання зі сплати отриманих житлово-комунальних послуг боржник несе відповідальність, передбачену частиною другою статті 625 ЦК України. Крім того, застосування положень частини другої статті 625 ЦК України до спірних правовідносин також кореспондується із закріпленими в пункті 3 частини першої статті 96 ЦПК України нормами, відповідно до яких однією з вимог, за якими може бути видано судовий наказ, є вимога про стягнення заборгованості за оплату житлово-комунальних послуг з урахуванням індексу інфляції та трьох відсотків річних, нарахованих на суму заборгованості. (Постанова Верховного Суду від 15 березня 2018 року у Справі №401/710/15-ц). Згідно зі статтею 26 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» (яка діє від 01.05.2019 року) у разі несвоєчасного здійснення платежів за житлово-комунальні послуги споживач зобов`язаний сплатити пеню в розмірі, встановленому в договорі, але не вище 0,01 відсотка суми боргу за кожен день прострочення. Загальний розмір сплаченої пені не може перевищувати 100 відсотків загальної суми боргу. Нарахування пені починається від першого робочого дня, наступного за останнім днем граничного строку внесення плати за житлово-комунальні послуги. Отже, враховуючи порушення відповідачами виконання зобов`язань по сплаті коштів за оплату житлово-комунальних послуг за період від червня 2016 року до вересня 2019 року (включно), суд вірно визнав правомірною вимогу позивача щодо стягнення з відповідачів на його користь крім суми заборгованості за надані послуги у розмірі 7 454 грн. 99 коп., також і втрати від інфляції внаслідок несвоєчасного розрахунку у розмірі - 2 825 грн. 61 коп., 3% річних від простроченої суми заборгованості у розмірі - 745 грн., а також пеню, нараховану від 01.05.2019 року до 30.09.2019 року (153 дні х 0,01% від суми боргу) у розмірі 114 грн. 06 коп. Також, відповідно до ч.1, 2 ст.549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання. За ч.1, 2 ст.551 ЦК України предметом неустойки може бути грошова сума, рухоме і нерухоме майно. Якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства. Враховуючи наведене, суд першої інстанції прийшов до правильного висновку щодо визнання необґрунтованою вимоги в частині стягнення з відповідачів неустойки (пені) за прострочення виконання зобов`язання по оплаті за надані позивачем послуги, так як між сторонами розірвано Договір надання послуг, але не укладено нового окремого договору, який би містив положення щодо умов, порядку та розміру оплати боржником неустойки у разі прострочення виконання зобов`язання, та на час виникнення спірних правовідносин чинним законодавством не було передбачено стягнення неустойки за порушення досліджуваного зобов`язання, тобто даний вид санкційного стягнення не передбачено договором та не є обов`язковим за законом для даного виду договорів, а тому не може бути предметом стягнення за рішенням суду в розрізі даного спору. Згідно з положеннями ч.ч.1, 3 ст.89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів). З огляду на вищевикладене, суд першої інстанції дійшов вірного висновку, що позов ЖБК «Київміськбуд-5» до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 про стягнення заборгованості підлягав частковому задоволенню. Також суд першої інстанції вірно вважав, що з відповідачів на користь позивача підлягали стягненню сплачені та документально підтверджені витрати на правничу допомогу згідно договору про надання правничої допомоги №25/09/2019-1 від 25 вересня 2019 року у сумі 1 500 грн., тобто по 500 грн. з кожного, - що є правомірним розподілом витрат з огляду на часткове задоволення вимог позивача в розумінні ст.141 ЦПК України та ч.1 ст.4 Закону України «Про судовий збір». Згідно зі ст.375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права. За таких обставин колегія суддів приходить до висновку, що рішення суду першої інстанції відповідає обставинам справи, ухвалене з дотриманням норм матеріального і процесуального права і не може бути скасоване з підстав, викладених в апеляційній скарзі. Таким чином, доводи апеляційної скарги про порушення судом норм матеріального і процесуального права безпідставні, спростовуються матеріалами справи та висновками суду, викладеними в рішенні. Інших доводів, які б спростовували висновки суду першої інстанції чи доводили б порушення ним норм цивільного або цивільно-процесуального законодавства, апеляційна скарга не містить. Обґрунтовуючи судове рішення, колегія суддів приймає до уваги вимоги ст.17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» відповідно до якої суди застосовують при розгляді справи Конвенцію та практику Суду як джерело права та висновки Європейського суду з прав людини, зазначені в рішенні у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain) від 9 грудня 1994 року, серія А, №303А, п.2958, згідно з яким Суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення. Перевіряючи законність та обґрунтованість рішення в межах доводів апеляційної скарги та враховуючи, що обставини справи судом встановлені відповідно до наданих пояснень сторін та письмових доказів, що містяться в матеріалах справи, колегія суддів приходить до висновку, що рішення постановлене з дотриманням вимог матеріального і процесуального права, а тому апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, а рішення суду залишити без змін. На підставі викладеного та керуючись ст.ст.263, 367, 374, 375, 381, 382 ЦПК України, колегія суддів, - п о с т а н о в и л а : Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення. Рішення Дніпровського районного суду м.Києва від 02 грудня 2019 року залишити без змін. Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття і оскарженню в касаційному порядку не підлягає, крім випадків, визначених у ч.3 ст.389 ЦПК України. Суддя-доповідач: Судді: