Постанова Львівський апеляційний суд № 442/5037/19

Справа № 442/5037/19 Головуючий у 1 інстанції: Медведик Л.О. Провадження № 22-ц/811/3801/20 Доповідач в 2-й інстанції: Ніткевич А. В. Категорія: 47 ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 18 травня 2021 року Львівський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого судді - Ніткевича А.В. суддів: Бойко С.М., Копняк С.М., розглянувши в порядку письмового провадження, без повідомлення учасників справи за наявними у справі матеріалами, в приміщенні Львівського апеляційного суду в м. Львові цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Дрогобицького міськрайонного суду Львівського області від 28 липня 2020 року в складі судді Медведика Л.О. у справі за позовом ОСОБА_2 до Міністерства внутрішніх справ України, Департаменту Державної автомобільної інспекції, Державної Казначейської служби України, з участю третіх осіб ОСОБА_3 , ОСОБА_4 та Спеціального загону особливого призначення, про збільшення розміру відшкодування,- встановив: У січні 2019 року позивач ОСОБА_2 звернулася до суду з позовом до Міністерства внутрішніх справ України, Департаменту Державної автомобільної інспекції, Державної Казначейської служби України, з участю третіх осіб ОСОБА_3 , ОСОБА_4 та Спеціального загону особливого призначення, про збільшення розміру відшкодування. Вимоги обґрунтовувала тим, що рішенням Дрогобицького міськрайонного суду (справа № 442/5169/13-ц) від 02.10.2015 стягнуто з Міністерства внутрішніх справ України в її користь за рахунок державного бюджету - Державна Казначейська служба України - втрачений заробіток за період з 16.05.2005 року по 31.03.2015року в сумі 93444 гривні, зобов`язавши відповідача сплачувати позивачу втрачений заробіток в розмірі мінімальної заробітної плати в сумі 1218 гривень, 4931 гривню 33 копійки витрати на проїзд до місць її лікування та в зворотному напрямку, 46722 гривні витрат на необхідний сторонній догляд, зобов`язавши сплачувати 609 гривень - половину мінімальної заробітної плати на постійний сторонній догляд, а також 200 000 гривень на відшкодування моральної шкоди. Підставою для звернення до суду з позовом були незаконні дії зі сторони старшого інспектора дорожно-патрульної служби 1 оперативного батальйону Державтоінспекції Спеціалізованого загону «Кобра» особливого призначення імені ОСОБА_5 - працівника правоохоронного органу ОСОБА_4 , який 13.02.2005 наніс їй тілесні ушкодження у вигляді сліпого проникаючого вогнепального поранення задньо-зовнішньої поверхні верхньої частини правого плеча з проникненням в праву плевральну порожнину, відламковим переломом ІІІ- го ребра справа, перелому кореня дужки ХІІ-го хребця зліва, наскрізного кульового поранення правої легені з забоєм ІІ та правобічним гемоплевмотораксом, кульової хзребетно-спинномозгової травми з явищами забою спинного мозку та нижньою параплегією розладів функції тазових органів, травматичного правобічного плекситу, які супроводжувалися геморагічним шоком та спінальним шоком, які по ступеню тяжкості відносяться до тяжких. Наслідком незаконних дій ОСОБА_4 у неї є втрата загальної працездатності на 100%. На момент заподіяння їй поранень, вона була неповнолітньою та визнана інвалідом дитинства довічно. Вказує на те, що мінімальний розмір заробітної плати зріз та підвищилася вартість життя, відтак, згідно із ст. 1208 ЦК України, підлягає збільшенню розмір відшкодування шкоди. З врахуванням заяви про збільшення позовних вимог просила стягувати щомісячно з Міністерства внутрішніх справ України втрачений заробіток у розмірі мінімальної заробітної плати 4723 грн. та половину мінімальної заробітної плати на постійний сторонній догляд 2361, 50 грн., починаючи з дня набрання рішенням законної сили. Оскаржуваним рішенням Дрогобицького міськрайонного суду Львівського області від 28 липня 2020 року позов задоволено частково. Стягнуто щомісячно з Департаменту Державної автомобільної інспекції в користь ОСОБА_6 за рахунок державного бюджету Державна Казначейська служба України шкоду, завдану каліцтвом у розмірі мінімальної заробітної плати в сумі 4723 гривень 00 копійок. Стягнуто з Департаменту Державної автомобільної інспекції в користь держави 2102 гривень судового збору. В задоволенні решти позовних вимог відмовлено. Рішення суду оскаржила позивачка ОСОБА_2 , вважає, що суд допустився неправильного застосування норм матеріального права. В апеляційній скарзі зазначає, що сторони у справі № 442/5169/13 від 02.10.2015 ті ж самі що і у даній справі № 442/5037/19, крім цього той самий і предмет зобов`язання відповідача Міністерства внутрішніх справ сплачувати позивачці втрачений заробіток в розмірі мінімальної заробітної плати та половину мінімальної заробітної плати на постійний догляд. Стверджує, що у даному випадку не йдеться про будь яке доказування тих чи інших обставин, а тільки про збільшення розміру щомісячних виплат судом у разі збільшення розміру мінімальної заробітної плати. Покликаючись на рішення Дрогобицького міськрайонного суду Львівської області від 02 жовтня 2015 року у якому чітко визначено з якого відповідача мають стягуватися щомісячні платежі, при цьому місцевий суд в порушення принципу преюдиції самовільно вийшов за межі позовних вимог, оскільки позивачка не подавала позову про стягнення виплат з Департаменту ДАІ. Разом з цим, представник Міністерства внутрішніх справ України не довів обставин, чому щомісячні виплати повинні стягуватися з Департаменту, а не з Міністерства. Звертає увагу на те, що рішенням Дрогобицького міськрайонного суду (справа № 442/5169/13-ц) вже було вирішено про стягнення втраченого заробітку в існуючому на той час розмірі та половину мінімальної заробітної плати на постійний сторонній догляд, тому відмовивши у задоволенні вимоги про збільшення стягнення з відповідача половини заробітної плати на постійний сторонній догляд, суд провів ревізію законного рішення цього суду у справі № 442/5169/13-ц. Просить скасувати рішення Дрогобицького міськрайонного суду Львівського області від 28 липня 2020 року та ухвалити нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити повністю. 05.03.2021 на адресу апеляційного суду надійшов відзив Міністерства внутрішніх справ України на апеляційну скаргу, у якому покликаючись на те, що спеціальний підрозділ дорожньо-патрульної служби особливого призначення є підрозділом Департаменту ДАІ МВС України, який є правонаступником Спеціального загону «Кобра» та до нього перейшли всі права і обов`язки вказаного загону, у тому числі й деліктна відповідальність за протиправні дії працівників. Що стосується вимоги про сплату витрат на постійний сторонній догляд, то позивачка не надала доказів, які б підтверджували відповідні витрати. Відповідно до частини 1 ст. 368 ЦПК України справа розглядається судом апеляційної інстанції за правилами, встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження, з особливостями, встановленими главою апеляційне провадження. Апеляційні скарги на рішення суду у справах з ціною позову менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи (ч. 1 ст. 369 ЦПК України). Згідно із ч. 13 ст. 7 ЦПК України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться. З матеріалів справи вбачається, що позивачка звернулася до суду першої інстанції з вимогами щодо збільшення розміру відшкодування, сумарний розмір яких не перевищує ста прожиткових мінімумів для працездатних осіб. Враховуючи наведене, справа призначена для розгляду апеляційним судом в порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи. При цьому, виключно бажання сторони у справі викласти під час публічних слухань свої аргументи, які вже висловлені, зокрема, у позовній заяві та апеляційній скарзі, не зумовлюють необхідність призначення до розгляду справи з викликом її учасників (ухвала Великої Палати Верховного Суду у справі № 668/13907/13-ц). Разом з цим, згідно із ч. 1 ст. 8 ЦПК України ніхто не може бути позбавлений права на інформацію про дату, час і місце розгляду своєї справи, відтак колегія суддів інформувала учасників справи про час і день розгляду справи, шляхом оприлюднення інформації про розгляд справи на офіційному сайті Львівського апеляційного суду. Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши законність і обґрунтованість оскаржуваного судового рішення в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції, колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу необхідно задовольнити враховуючи таке. Згідно із ч. 1 ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів. На підставі ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Відповідно до ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Згідно із статтею 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Частиною 6 цієї ж статті визначено, що в суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції. Задовольняючи частково позовні вимоги місцевий суд виходив з того, що розмір мінімальної заробітної плати у 2020 році зріс до 4723 гривень 00 копійок, тому позовна вимога в цій частині підлягає до задоволення, оскільки у позивачки наявна шкода, завдана каліцтвом і підтверджена медичними документами. Щодо позовної вимоги про стягнення половини розміру заробітної плати на сторонній догляд, то суд зазначив, що у даному випадку така вимога є необґрунтованою належними та допустимими доказами, крім цього сторона позивача не змогла навести законодавчого підґрунтя такої вимоги, а суду така невідома. Поряд з цим, оскільки постанова КМУ № 341 є чинною, то Департамент ДАІ з огляду на положення частини 9 цього нормативного акту та ч. 1 ст. 96 Цивільного кодексу, як юридична особа самостійно відповідає за своїми зобов`язаннями, тому оскільки негативні наслідки спричинені службовою особою підрозділу саме цього Департаменту, такий повинен нести відповідальність. Перевіряючи законність оскаржуваного рішення колегія суддів виходить із такого. Захист цивільних прав - це передбачені законом способи охорони цивільних прав у разі їх порушення чи реальної небезпеки такого порушення. Під способами захисту суб`єктивних цивільних прав розуміють закріплені законом матеріально-правові заходи примусового характеру, за допомогою яких проводиться поновлення (визнання) порушених (оспорюваних) прав та вплив на правопорушника. Загальний перелік таких способів захисту цивільних прав та інтересів передбачений ст. 16 ЦК України. Звернувшись з відповідним позовом, позивач в силу ст. 12 ЦПК України зобов`язаний довести правову та фактичну підставу своїх вимог. З матеріалів справи вбачається, що з рішенням Дрогобицького міськрайонного суду Львівської області від 02 жовтня 2015 року позов задоволено частково. Стягнуто з Міністерства внутрішніх справ України в користь ОСОБА_6 за рахунок державного бюджету Державна Казначейська служба України - втрачений заробіток за період з 16.05.2005 року по 31.03.2015 року в сумі 93444 гривні, зобов`язавши відповідача сплачувати позивачу втрачений заробіток в розмірі мінімальної заробітної плати в сумі 1218 гривень, 4931 гривню 33 копійки витрати на проїзд до місць її лікування та в зворотному напрямку, 46722 гривні витрат на необхідний сторонній догляд, зобов`язавши відповідача сплачувати позивачу 609 гривень - половину мінімальної заробітної плати на постійний сторонній догляд, а також 200000 гривень на відшкодування моральної шкоди. В решті задоволення позовних вимог відмовлено. Дане рішення залишено без змін ухвалами Апеляційного суду Львівської області від 06 червня 2016 року та Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 01 березня 2017 року. Тобто, рішення Дрогобицького міськрайонного суду Львівської області від 02 жовтня 2015 року набрало законної сили, відтак підлягає виконанню. Обставини, встановлені судовим рішенням у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом (ч. 4 ст. 82 ЦПК України). Таким чином, колегія суддів звертає увагу на те, що питання втраченого заробітку в розмірі мінімальної заробітної та витрат, які є необхідними на сторонній догляд, були предметом судового розгляду в контексті спірних правовідносин, таким надана належна правова оцінка. Згідно із ч. 1 ст. 1202 ЦК України відшкодування шкоди, завданої каліцтвом, іншим ушкодженням здоров`я або смертю потерпілого, здійснюється щомісячними платежами. В свою чергу, відповідно до ч. 2 ст. 1208 ЦК України за заявою потерпілого у разі збільшення розміру мінімальної заробітної плати розмір відшкодування шкоди, завданої каліцтвом, іншим ушкодженням здоров`я або смертю, підлягає відповідному збільшенню на підставі рішення суду. Таким чином, законом передбачено право потерпілого на перерахунок раніше визначеного розміру відшкодування йому шкоди, завданої ушкодженням здоров`я або смертю. Враховуючи наведені норми права, колегія суддів констатує те, що в контексті спірних правовідносин не підлягають встановленню чи доказуванню обставини щодо належного відповідача, підставності відповідних вимог в принципі чи як зазначив суд, встановлення законодавчого підґрунтя таких,оскільки як зазначено вище, таким надана оцінка, що спростовує відповідні доводи відповідача та висновки суду у оскаржуваному рішенні. Поняття «мінімальна заробітна плата» визначено в ЗУ «Про оплату праці». Розмір мінімальної заробітної плати встановлюється Верховною Радою України за поданням Кабінету Міністрів України не рідше одного разу на рік у законі про Державний бюджет України з урахуванням вироблених шляхом переговорів пропозицій спільного представницького органу об`єднань профспілок і спільного представницького органу об`єднань організацій роботодавців на національному рівні. Розмір мінімальної заробітної плати не може бути зменшено в разі зменшення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб (ст. 10 закону). З врахуванням наведеного, колегія суддів виходить з того, що у зв`язку із зміною розміру мінімальної заробітної плати, фактично виплачуване позивачці ОСОБА_2 відшкодування є меншим за розмір відшкодування, на яке вона має право та погоджується в цій частині з оскаржуваним рішенням. Згідно із ст. 8 ЗУ «Про Державний бюджет України на 2020 рік» розмір мінімальної заробітної плати у місячному розмірі з 1 січня встановлений на рівні 4723 гривні. Таким чином, враховуючи збільшення розміру мінімальної заробітної плати збільшенню за заявою потерпілої підлягає і розмір відшкодування шкоди. Крім цього, враховуючи вирішені позовні вимоги рішенням Дрогобицького міськрайонного суду (справа № 442/5169/13-ц) від 02.10.2015 в частині зобов`язання відповідача сплачувати позивачці половину мінімальної заробітної плати на постійний сторонній догляд, а також роз`яснення надані у п. 19 постанови Пленуму Верховного суду України № 6 від 27.03.1992 року «Про практику розгляду судами цивільних справ за позовами про відшкодування шкоди», колегія суддів вважає, що і вимога про збільшення розміру відшкодування на постійний сторонній догляд підлягає задоволенню у зв`язку із збільшенням розміру мінімальної заробітної плати, що спростовує висновки місцевого суду у цій частині. В свою чергу, статтею 48 ЦПК України визначено, що сторонами в цивільному процесі є позивач і відповідач. Позивачами і відповідачами можуть бути фізичні і юридичні особи, а також держава. Виходячи з положень цивільного процесуального законодавства відповідач це особа, яка має безпосередній зв`язок зі спірними правовідносинами та, на думку позивача, порушила, не визнала або оспорила його права, свободи чи інтереси і тому притягується до участі у цивільній справі для відповіді за пред`явленими вимогами. Визначення відповідачів, предмета та підстав спору є виключним правом позивача. Натомість встановлення належності відповідачів й обгрунтованості позову є обов`язком суду, який виконується під час розгляду справи. Зазначене узгоджується з правовим висновком Великої Палати Верховного Суду, викладеним у постанові від 17 квітня 2018 року у справі № 523/9076/16-ц. Предмет позову це частина позову, яка становить матеріально-правову вимогу позивача до відповідача, щодо якої суд повинен ухвалити рішення. Підстава позову це частина позову, яка відображає обставини, якими позивач обґрунтовує свої вимоги і докази, що підтверджують кожну обставину, а також наявність підстав для звільнення від доказування. Як зазначалося вище, предметом доказування в межах даної справи не є підставність вимог про відшкодування шкоди у відповідний спосіб, а лише перевірка наявності підстав для збільшення розміру, уже стягнутого відшкодування. Іншими словами, даний позов, як спосіб захисту, випливає із попередньо вирішеного позову та є наслідком відповідних змін у законодавстві. Разом з цим, вирішуючи позовні вимоги, суд першої інстанції, погодившись із відповідними доводами сторони відповідача, дійшов помилкового висновку про необхідність стягнення відшкодування із Департаменту ДАІ, як юридичної особи, яка самостійно відповідає за своїми зобов`язаннями, тим самим провівши фактично, без відповідного клопотання (ст. 51 ЦПК України), заміну неналежного, на його думку, відповідача у справі. Що стосується доводів сторони відповідача про те, що спеціальний підрозділ дорожньо-патрульної служби особливого призначення є підрозділом Департаменту ДАІ МВС України, який є правонаступником Спеціального загону «Кобра» та до нього перейшли всі права і обов`язки вказаного загону, у тому числі й деліктна відповідальність за протиправні дії працівників, такі не приймаються до уваги колегією суддів, оскільки не входять у предмет доказування, при цьому можуть бути вирішені у відповідний процесуальний спосіб, зокрема на стадії виконання відповідного судового рішення. Відповідно до п.п. 1, 4 ч. 1 ст. 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є неповне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи, порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права. Враховуючи допущені судом першої інстанції порушення норм матеріального та процесуального права, колегія суддів приходить переконання про те, що оскаржуване рішення необхідно скасувати, ухваливши нове рішення по суті спору, яким позовні вимоги задовольнити. Відповідно до ст. 141 ЦПК України колегія суддів вирішує питання розподілу судових витрат. Керуючись ст.ст. 259, 367, 368, 372, п. 2 ч. 1 ст. 374, ст.ст. 375, 381, 382, 383, 384 ЦПК України, суд, - постановив: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити. Рішення Дрогобицького міськрайонного суду Львівського області від 28 липня 2020 року скасувати. Ухвалити у справі нове рішення, яким позовом ОСОБА_2 до Міністерства внутрішніх справ України, Департаменту Державної автомобільної інспекції, Державної Казначейської служби України, з участю третіх осіб ОСОБА_3 , ОСОБА_4 та Спеціального загону особливого призначення, про збільшення розміру відшкодування задовольнити. Стягувати щомісячно з Міністерства внутрішніх справ України в користь ОСОБА_6 за рахунок державного бюджету через Державну Казначейську службу України шкоду, завдану каліцтвом у розмірі мінімальної заробітної плати в сумі 4723 (чотири тисячі сімсот двадцять три) гривень 00 копійок та половину мінімальної заробітної плати на постійний сторонній догляд в сумі 2361 (дві тисячі триста шістдесят одна) гривень 50 копійок. Стягнути з Міністерства внутрішніх справ України в дохід держави 1681 (одна тисяча шістсот вісімдесят одна) гривень 60 копійок судового збору за розгляд справи в суді першої інстанції та 2522 (дві тисячі п`ятсот двадцять дві) гривень 40 копійок за розгляд апеляційної скарги. Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня прийняття, може бути оскаржена у касаційному порядку шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного тексту постанови. Повний текст постанови складений 18 травня 2021 року. Головуючий: А.В. Ніткевич Судді: С.М. Бойко С.М. Копняк