Постанова 4857 № 460/3692/20

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 25 травня 2021 рокуЛьвівСправа № 460/3692/20 пров. № А/857/5173/21 Восьмий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів: головуючого судді Заверухи О.Б., суддів Затолочного В.С., Качмара В.Я., за участю секретаря судового засідання Хомича О.Р., представника позивача Сангрик Т.М., представника відповідача Денисюк О.І., розглянувши у судовому засіданні в м. Львові апеляційну скаргу Головного управління ДПС у Рівненській області на рішення Рівненського окружного адміністративного суду від 18 грудня 2020 року у справі за позовом Головного управління ДПС у Рівненській області до Приватного акціонерного товариства «Дубровицьке хлібоприймальне підприємство», третя особа на стороні позивача, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору Управління Державної казначейської служби України у Дубровицькому районі Рівненської області про стягнення коштів,- суддя (судді) в суді першої інстанції Жуковська Л.А., час ухвалення рішення 10:44:11, місце ухвалення рішення м. Рівне, дата складання повного тексту рішення 28 грудня 2020 року, В С Т А Н О В И В: 22 травня 2020 року Головне управління ДПС у Рівненській області звернулося в суд з адміністративним позовом до Приватного акціонерного товариства «Дубровицьке хлібоприймальне підприємство», в якому просило стягнути кошти за простроченою заборгованістю за фінансовою допомогою основний борг в сумі 755897,00 грн. На обґрунтування позовних вимог зазначає, що Управління Державної казначейської служби України у Дубровицькому районі Рівненської області скерувало на адресу Головного управління ДФС у Рівненській області подання № 4 від 29 січня 2020 року для здійснення до Приватного акціонерного товариства «Дубровицьке хлібоприймальне підприємство» заходів щодо стягнення простроченої заборгованості основного боргу в сумі 755897,00 грн. На час звернення до суду заборгованість за вказаною позикою не погашена. Податкові органи мають право, зокрема, стягувати суми простроченої заборгованості суб`єктів господарювання перед державою за кредитами (позиками) із бюджету в порядку, визначеному Податковим кодексом України та іншими законами України. Рішенням Рівненського окружного адміністративного суду від 18 грудня 2020 року у задоволенні адміністративного позову відмовлено повністю. Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що за відсутності первинних документів, прострочена заборгованість за бюджетною позикою на закупівлю сільськогосподарської продукції за державним контрактом 1997 року на суму 755897,00 грн в поданні № 4 від 29 січня 2020 року нарахована відповідачу безпідставно та необґрунтовано. Не погодившись з прийнятим рішенням, Головне управління ДПС у Рівненській області подало апеляційну скаргу, в якій просило скасувати оскаржуване рішення та прийняти нове, яким в задоволенні адміністративного позову відмовити повністю. Доводи апеляційної скарги обґрунтовує тим, що оскаржуване рішення є незаконним та необґрунтованим, прийняте з порушенням норм матеріального права, що призвело до неправильного вирішення справи. Зокрема, зазначає, що суд не є пасивним спостерігачем за тим, що подають особи, які беруть участь у справі на обгрунтування своїх вимог, а суд наділений повноваженнями збирати та оцінювати докази, також сприяти реалізації прав сторін по справі в частині доказування обставин справи шляхом витребовування необхідних доказів у разі необхідності. Відповідачем подано відзив на апеляційну скаргу в якому зазначено, що довідка про надання і повернення бюджетної позички за державним замовленням 1997 року по Дубровицькому району станом на 01 січня 2012 року не є первинним документом в розумінні законодавства України, який підтверджує наявність заборгованості та факт отримання відповідачем бюджетної позики. Згідно копії листа Міністерства фінансів України № 10030-21-10/26960 від 03 вересня 2020 року «Щодо заборгованості перед державним бюджетом», наявного в матеріалах справи, станом на 02 вересня 2020 року Кабінетом Міністрів України не приймались рішення щодо виділення коштів з резервного фонду державного бюджету для товариства. Зауважує, що суд не має об`єктивної можливості оцінювати докази, які не надані позивачем до матеріалів справи. В судовому засіданні представник позивача апеляційну скаргу підтримав, в своїх поясненнях покликався на доводи в ній викладені. Представник відповідача щодо апеляційної скарги заперечив, просив залишити в силі рішення суду першої інстанції. Третя особа явку повноважного представника в судове засідання не забезпечила, належним чином повідомлена про дату, час та місце розгляду справи, що відповідно до ч. 2 ст. 313 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) не перешкоджає розгляду справи. Заслухавши суддю-доповідача, пояснення представника позивача та представника відповідача, дослідивши обставини справи та доводи апеляційної скарги, відзиву на апеляційну скаргу, суд апеляційної інстанції приходить до висновку про те, що апеляційну скаргу слід залишити без задоволення з наступних підстав. Як встановлено судом першої інстанції, Управлінням Державної казначейської служби України у Дубровицькому районі Рівненської області на виконання постанови Кабінету Міністрів України від 02 березня 2011 року №174 «Питання обліку заборгованості, в тому числі простроченої, перед державою за кредитами, залученими державою або під державні гарантії, бюджетними позичками/фінансовою допомогою, наданими Міністерством фінансів у 1993-1998 роках, нарахування пені та списання безнадійної заборгованості» скеровано на адресу Головного управління ДФС у Рівненській області подання № 4 від 29 січня 2020 року для здійснення заходів щодо стягнення простроченої заборгованості з Приватного акціонерного товариства «Дубровицьке хлібоприймальне підприємство» (за бюджетною позичкою, наданою на закупівлю продовольчого зерна і сортового насіння за держзамовленням 1997 року) станом на 01 січня 2020 року в сумі 755897,00 грн. Приймаючи оскаржуване рішення суд першої інстанції прийшов до висновку про безпідставність позовних вимог. Колегія суддів погоджується з обґрунтованістю такого висновку суду першої інстанції з наступних підстав. Постановою Кабінету Міністрів України від 02 березня 2011 року № 174 затверджено Порядок обліку заборгованості, в тому числі простроченої, перед державою за кредитами, залученими державою або під державні гарантії, бюджетними позичками /фінансовою допомогою, наданими Міністерством фінансів у 1993-1998 роках, нарахування пені та списання безнадійної заборгованості (далі - Порядок № 174). Даний Порядок № 174 регламентує дії органів виконавчої влади та банків-агентів, які від імені або за дорученням центральних органів виконавчої влади надали суб`єктам господарювання кредити, залучені державою або під державні гарантії, а також дії Мінфіну, який надав бюджетні позички / фінансову допомогу у 1993 - 1998 роках, та які здійснюють їх обслуговування і ведуть облік заборгованості за ними з метою забезпечення реалізації права вимоги погашення простроченої заборгованості перед державою за такими кредитами, бюджетними позичками / фінансовою допомогою; встановлює механізм нарахування пені Мінфіном на суми простроченої заборгованості перед державою за кредитами, залученими державою або під державні гарантії, та територіальними органами Державної казначейської служби на суми простроченої заборгованості за бюджетними позичками / фінансовою допомогою, наданими Мінфіном у 1993 - 1998 роках. Відповідно до пп. 4, пп. 9 п. 2 Порядку № 174 бюджетна позичка/фінансова допомога - сума коштів, надана Мінфіном у 1993-1998 роках позичальнику на поворотній основі за рахунок коштів державного бюджету на умовах угоди про надання бюджетної позички/фінансової допомоги. Прострочена заборгованість за бюджетною позичкою/фінансовою допомогою, це заборгованість боржника перед державою за бюджетною позичкою/фінансовою допомогою (в тому числі за основним боргом, відсотками тощо), не погашена у строк, визначений угодою про надання бюджетної позички/фінансової допомоги. Згідно із п. 6, п. 9, п. 10 Порядку № 174, облік простроченої заборгованості за бюджетними позичками/фінансовою допомогою ведеться органами Державної казначейської служби у валюті бюджетної позички/фінансової допомоги, в якій вони надані. Кошти, що надходять до бюджету в рахунок погашення простроченої заборгованості за бюджетними позичками/фінансовою допомогою, зараховуються органами Державної казначейської служби на рахунки, відкриті згідно з бюджетною класифікацією. Державна казначейська служба на підставі зазначеної в пунктах 4 і 8 цього Порядку інформації, що подана Мінфіном, відображає зміни заборгованості за кредитами в обліку виконання державного бюджету та протягом тижня після надходження інформації, зазначеної в пункті 8 цього Порядку, інформує територіальні органи Державної казначейської служби за місцем реєстрації боржника про розмір простроченої заборгованості за кредитами та нарахованої на її суму пені, а також про розмір простроченої заборгованості за бюджетними позичками/фінансовою допомогою. З метою примусового стягнення в установленому законодавством порядку простроченої заборгованості з боржника територіальні органи Державної казначейської служби до кінця місяця, що настає за звітним періодом: інформують органи державної податкової служби за місцем реєстрації боржника про зміну розміру простроченої заборгованості за кредитами та суму нарахованої на неї пені; нараховують пеню та інформують органи державної податкової служби за місцем реєстрації боржника про зміну розміру простроченої заборгованості за бюджетними позичками/фінансовою допомогою та суму нарахованої на неї пені. Пунктом 15 Порядку № 174 передбачено, що прострочена заборгованість за кредитами, бюджетними позичками/фінансовою допомогою, яка не погашена боржником протягом 30 календарних днів після настання строку платежу, а також нарахована на суму простроченої заборгованості за кредитом, бюджетною позичкою/фінансовою допомогою пеня стягуються в установленому законодавством порядку органами державної податкової служби за місцем реєстрації боржника відповідно до подання територіальних органів Державної казначейської служби, яке подається у строки, визначені пунктом 10 цього Порядку за встановленою згідно з додатком 1 формою. Аналізуючи вищенаведене, колегія суддів приходить до висновку, що подання носить лише обліковий, інформативний характер щодо наявності суми простроченої заборгованості за кредитами, бюджетними позичками/фінансовою допомогою перед державою. Законом України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» визначаються правові засади регулювання, організації, ведення бухгалтерського обліку та складання фінансової звітності в Україні. Відповідно до ч. 1 ст. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкуванням оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи. Згідно із ст. 1 вказаного Закону первинний документ - це документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення. Відповідно до п. 3 ч. 2 Порядку обліку заборгованості, в тому числі простроченої, перед державою за кредитами залученими державою або під державні гарантії, визначено значення терміну боржник, зокрема це суб`єкт господарювання, який отримав кредит, залучений державою під державні гарантії, бюджетну позичку/фінансову допомогу на умовах, визначених кредитною (субкредитною) угодою, угодою про надання бюджетної позички/фінансової допомоги. Крім того, у постанові від 22 жовтня 2019 року у справі № 826/8966/14 Верховний Суд зазначив, що належними доказами, які підтверджують наявність чи відсутність заборгованості, а також встановлюють розмір заборгованості за бюджетною позичкою, можуть бути виключно первинні документи, оформлені у відповідності до вимог статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», оскільки тільки первинні документи, які підтверджують факти здійснення господарських операцій і складені під час здійснення господарської операції, є правовою підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій. Як вірно встановлено судом першої інстанції, будь-яких первинних та банківських документів на підтвердження перерахування відповідачу і отримання ним доказів, що підтверджують спірну суму заборгованості, яку позивач просить стягнути, контролюючим органом не надано. Оскільки в матеріалах справи відсутні, а позивачем та третьою особою не надано копій контрактів, договорів, платіжних чи інших документів, будь-яких бухгалтерських та/або банківських документів, передбачених законодавством які б підтвердили надання відповідачу упродовж 1997 року позичок на поворотній основі за рахунок коштів державного бюджету та їх неповернення у визначений строк, то ПАТ «Дубровицьке хлібоприймальне підприємство» не є боржником в розумінні п. 3 ч. 2 Порядку № 174, так як не встановлено, що відповідач отримував кошти. Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що за відсутності первинних документів, прострочена заборгованість за бюджетною позикою на закупівлю сільськогосподарської продукції за державним контрактом 1997 року на суму 755897,00 грн в поданні № 4 від 29 січня 2020 року нарахована відповідачу безпідставно та необґрунтовано. Відповідно до ч. 4 ст. 17 Бюджетного кодексу України у разі невиконання юридичними особами своїх зобов`язань щодо погашення та обслуговування наданих на умовах повернення кредитів, залучених державою або під державні гарантії, інших гарантованих державою зобов`язань, та стягнення заборгованості перед Державним бюджетом України з наданих підприємствам і організаціям позичок із державного бюджету, позичок, наданих за рахунок коштів, залучених державою або під державні гарантії, плати за користування цими позичками органи стягнення застосовують механізм стягнення цієї заборгованості у порядку, передбаченому законом для стягнення не внесених у строк податків і неподаткових платежів, включаючи погашення такої заборгованості за рахунок майна боржників. Згідно із ч. 9 ст. 17 Бюджетного кодексу України прострочена заборгованість суб`єкта господарювання перед державою (Автономною Республікою Крим, обласною радою чи територіальною громадою міста) за кредитом (позикою), залученим державою (Автономною Республікою Крим, обласною радою чи територіальною громадою міста) або під державну (місцеву) гарантію, а також за кредитом з бюджету (включаючи плату за користування такими кредитами (позиками) та пеню) стягується з такого суб`єкта господарювання органами доходів і зборів, що є органами стягнення такої заборгованості у порядку, передбаченому Податковим кодексом України або іншим законом, включаючи погашення такої заборгованості за рахунок майна цього суб`єкта господарювання. До функцій контролюючого органу, відповідно до підпункту 19-1.1.38 пункту 19-1.1 статті 19-1 Податкового кодексу України (далі ПК України), віднесено забезпечення стягнення сум простроченої заборгованості суб`єктів господарювання перед державою (Автономною Республікою Крим чи територіальною громадою міста) за кредитами (позиками), залученими державою (Автономною Республікою Крим чи територіальною громадою міста) або під державні (місцеві) гарантії, а також за кредитами із бюджету в порядку, визначеному цим Кодексом та іншими законами України. Підпунктом 20.1.19 п. 20.1 ст. 20 ПК України передбачено, що контролюючі органи мають право стягувати суми простроченої заборгованості суб`єктів господарювання перед державою за кредитами (позиками), залученими державою або під державні (місцеві) гарантії, а також за кредитами із бюджету в порядку, визначеному цим Кодексом та іншими законами України в установленому законодавством порядку за місцем реєстрації боржника відповідно до подання територіальних органів Державної казначейської служби, яке подається у строки, визначені пунктом 10 цього Порядку. Згідно із п. 20.1.34 п. 20.1 ст. 20 ПК України контролюючий орган вправі звертатися до суду щодо стягнення коштів платника податків, який має податковий борг, з рахунків у банках, що обслуговують такого платника податків, на суму податкового боргу або його частини. Відомості про обставини справи, на підставі яких суд приймає відповідне рішення по суті, повинні бути достовірними, тобто відповідність доказу об`єктивній дійсності є його безсумнівність, яка обумовлена зібраними матеріалами справи; достатніми, що відображається в наявності такої системи належних, допустимих, достовірних доказів, які отримані в результаті всебічного, повного та об`єктивного дослідження обставин, пов`язаних з предметом справи та всієї сукупності зібраних у ній доказів і яка достовірно встановлює всі обставини справи; належними, тобто властивість доказу, яка характеризує зв`язок відомостей і які становлять його зміст з обставинами, які підлягають доказуванню; допустимими, тобто відповідними процесуальній формі їх одержання, єдиною загальною вимогою недопустимості доказів є виявлення порушень закону при їх збиранні. Виконання завдань адміністративного судочинства залежить від встановлення адміністративним судом у справі об`єктивної істини та правильного застосування норм матеріального та процесуального права. Такий висновок відповідає правовій позиції Верховного Суду, яка викладена в постанові від 30 липня 2020 року у справі №824/133/19-а. Колегія суддів вважає, що довідка про надання і повернення бюджетної позички за державним замовленням 1997 року по Дубровицькому району станом на 01 січня 2012 року не є первинним документом в розумінні законодавства України, який підтверджує наявність заборгованості та факт отримання відповідачем бюджетної позики. Вказана довідка не містить у собі відомостей про те що отримувачем бюджетної позички за державним замовленням 1997 року є ПАТ «Дубровицьке хлібоприймальне підприємство». У довідці відсутня інформація про назву підприємства, установи чи організації, від імені якої вона була складена, також відсутня посада та прізвище, ініціали особи яка її підписала, відповідна печатка. Також, згідно копії листа Міністерства фінансів України №10030-21-10/26960 від 03 вересня 2020 року «Щодо заборгованості перед державним бюджетом» та встановлено, що станом на 02 вересня 2020 року Кабінетом Міністрів України не приймались рішення щодо виділення коштів з резервного фонду державного бюджету для ПАТ «Дубровицьке хлібоприймальне підприємство». Щодо копії листа ВАТ «Дубровицьке хлібоприймальне підприємство» від 14 травня 2010 року, то вказаним листом, виключно інформується Управління Державного казначейства в Рівненській області про те, що підприємством проведено звірку заборгованості за бюджетними позичками, наданими на закупівлю сільськогосподарської продукції за державним замовленням (контрактом) 1994-1999 років по Дубровицькому районі в розрізі господарств станом на 01 січня 2009 року. У вказаному листі відсутня інформація про отримання позички безпосередньо відповідачем. Також, листом № 44 від 25 червня 2010 року ВАТ «Дубровицьке хлібоприймальне підприємство» повідомило управління державного казначейства в Дубровицькому районі, що форми звітності № 11, 13, 16 за період з липня 2002 року по червень 2010 року подані у відділ державного казначейства без змін та уточнень. Лист № 44 від 25 червня 2010 року також не свідчить про наявність у відповідача заборгованості перед державним бюджетом. Щодо копії акту перевірки наявності зерна в державних ресурсах та заборгованості за бюджетними позичками наданим на закупівлю зерна за державним замовленням (контрактом) 1994-1997 років, проведеної в листопаді 1998 року, то така також не є належним доказом на підтвердження наявності у відповідача заборгованості, оскільки в Акті перевірки наявності зерна від 1998 року йдеться про Дубровицьке хлібоприймальне підприємство з ідентифікаційним кодом 00955818, а ПАТ «Дубровицьке хлібоприймальне підприємство» має код ЄДРПОУ 00955816. Враховуючи вищенаведене, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про відсутність передбачених чинним законодавством підстав для стягнення з Приватного акціонерного товариства «Дубровицьке хлібоприймальне підприємство» боргу за фінансовою допомогою в розмірі 755897,00 грн. Разом з цим, колегія суддів вважає за необхідне зазначити, що відповідно до пункту 1 підрозділу 10 розділу ХХ Перехідні положення Податкового кодексу України, погашення простроченої заборгованості суб`єкта господарювання перед державою (Автономною Республікою Крим чи територіальною громадою міста) за кредитом (позикою), залученим державою (Автономною Республікою Крим чи територіальною громадою міста) або під державну (місцеву) гарантію, а також за кредитом з бюджету (включаючи плату за користування такими кредитами (позиками) та пеню) здійснюється у порядку, визначеному главою 9 розділу II цього Кодексу. Главою 9 Розділу ІІ ПК України передбачено погашення податкового боргу платників податків. Пунктом 95.1 ст. 95 ПК України встановлено, що контролюючий орган здійснює за платника податків і на користь держави заходи щодо погашення податкового боргу такого платника податків шляхом стягнення коштів, які перебувають у його власності, а в разі їх недостатності - шляхом продажу майна такого платника податків, яке перебуває у податковій заставі. Згідно із п. 95.2 ст. 95 ПК України стягнення коштів та продаж майна платника податків провадяться не раніше ніж через 60 календарних днів з дня надіслання (вручення) такому платнику податкової вимоги. Таким чином, передумовою для стягнення простроченої заборгованості є надсилання платнику податків податкової вимоги. Аналізуючи вищенаведене, колегія суддів вважає, що адміністративний позов є передчасним через те, що контролюючим органом недотримано алгоритму дій, передбачених ст. 95 ПК України, що передують зверненню до суду із даним позовом, зокрема, ненаправленням податкової вимоги відповідачу. Такий висновок відповідає правовій позиції Верховного Суду, яка викладена в постанові від 21 січня 2021 року у справі № 320/1974/19. Колегія суддів також враховує положення Висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів щодо якості судових рішень (пункти 32-41), в якому, серед іншого, звертається увага на те, що усі судові рішення повинні бути обґрунтованими, зрозумілими, викладеними чіткою і простою мовою і це є необхідною передумовою розуміння рішення сторонами та громадськістю; у викладі підстав для прийняття рішення необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави захисту; обсяг цього обов`язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення. При цьому, зазначений Висновок, крім іншого, акцентує увагу на тому, що згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. Також згідно позиції Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у касаційному провадженні), сформованої, зокрема у справах «Салов проти України» (заява № 65518/01; пункт 89), «Проніна проти України» (заява № 63566/00; пункт 23) та «Серявін та інші проти України» (заява № 4909/04; пункт 58): принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain) серія A. 303-A; пункт 29). Відповідно до ч. 2 ст. 6 КАС України суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини, а ст.17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» передбачає, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права. Таким чином, доводи апеляційної скарги не знайшли свого підтвердження та спростовуються висновками суду першої інстанції, які зроблені на підставі повного, всебічного та об`єктивного аналізу відповідних правових норм та фактичних обставин справи. За наведених обставин колегія суддів дійшла висновку, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду, тому оскаржуване рішення слід залишити без змін. Керуючись ст. 243, ст. 308, ст. 310, п. 1 ч. 1 ст. 315, ст. 316, ч. 1 ст. 321, ст. 322, ст. 325 КАС України, суд ПОСТАНОВИВ: Апеляційну скаргу Головного управління ДПС у Рівненській області залишити без задоволення, а рішення Рівненського окружного адміністративного суду від 18 грудня 2020 року у справі № 460/3692/20 без змін. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з моменту її проголошення та може бути оскаржена у касаційному порядку шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення. Головуючий суддя О. Б. Заверуха судді В. С. Затолочний В. Я. Качмар Повне судове рішення складено 25 травня 2021 року