Постанова 4808 № 344/14313/20

Справа № 344/14313/20 Провадження № 22-ц/4808/803/21 Головуючий у 1 інстанції Бабій О. М. Суддя-доповідач Девляшевський ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 25 травня 2021 року м. Івано-Франківськ Івано-Франківський апеляційний суд в складі: судді-доповідача Девляшевського В.А., суддів: Бойчука І.В., Фединяка В.Д., секретаря Мельник О.В. розглянувши у порядку письмового провадження справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про усунення перешкод в користуванні квартирою шляхом вселення, за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на ухвалу Івано-Франківського міського суду, постановлену головуючою суддею Бабій О.М. 23 квітня 2021 року, в с т а н о в и в: У жовтні 2020 року ОСОБА_1 звернулася із позовом до ОСОБА_2 , в якому просила зобов`язати відповідача усунути їй перешкоди в користуванні квартирою АДРЕСА_1 , шляхом вселення позивача з сином до зазначеного помешкання, передачі ОСОБА_1 ключів від квартири та покласти судові витрати на відповідача. В судовому засіданні 14 квітня 2021 року представник відповідача подав клопотання про зупинення провадження у даній справі до вирішення цивільної справи №344/8182/19, предметом розгляду якої є поділ спільного майна подружжя, в тому числі вище названої квартири. На обґрунтування клопотання зазначено, що позивачка ОСОБА_1 в травні 2019 року подала позов до ОСОБА_2 про поділ спільного майна подружжя, та просила, зокрема, визнати квартиру спільною сумісною власністю подружжя, а спірна квартира є власністю відповідача. Ухвалою Івано-Франківського міського суду від 23 квітня 2021 року клопотання задоволено. Зупинено провадження у цивільній справі № 344/14313/20 за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про усунення перешкод в користуванні квартирою шляхом вселення до набрання законної сили судовим рішенням у цивільній справі № 344/8182/19 за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про поділ спільного майна подружжя. Не погоджуючись із вказаною ухвалою суду, позивач ОСОБА_1 подала апеляційну скаргу, у якій посилається на порушення судом норм процесуального та матеріального права. Зокрема, апелянт вказує на те, що спірну квартиру сторонами придбано у шлюбі. У вказаній квартирі сторони зареєстровані та проживали як чоловік та жінка, тут народився їхній син. Позивач зазначила, що після розірвання шлюбу вона разом з сином продовжувала проживати у спірній квартирі, однак повертаючись із сином з садочка вона виявила, що відповідач поміняв вхідні замки до помешкання та не впустив її з малолітнім сином до місця їхнього проживання. Вказане підтверджується протоколами поліції про вчинення відповідачем адміністративного правопорушення за ч.1 ст. 173-2 КупАП та постановою Івано-франківського міського суду від 01.12.2020, залишеною без змін постановою Івано-Франківського апеляційного суду від 28.12.2020 про накладення на відповідача адміністративного стягнення у розмірі 10 неоподаткованих мінімумів доходів громадян. Апелянт з посиланням на правові висновки, викладені у постанові ВСУ від 01.02.2017 у справі №1957цс16 та постанові ВС від 24.06.2020 у справі №761/47606/17 зазначає, що обставини та зібрані докази у даній справі дозволяють встановити факти незаконного позбавлення житла позивача та її малолітнього сина. На думку ОСОБА_1 , пов`язаність справ, на яку посилається місцевий суд, не має значення для даної справи без судового рішення про втрату права користування житлом. Враховуючи вказане, просить оскаржену ухвалу скасувати, повернути справу до суду першої інстанції для продовження розгляду. Відповідач ОСОБА_2 своїм правом на подання відзиву на апеляційну скаргу не скористався, своїх заперечень щодо змісту і вимог апеляційної скарги до апеляційного суду не направляв, що не перешкоджає перегляду ухвали суду першої інстанції. Згідно із частиною другою статті 369 ЦПК України та ч.1 ст. 7 ЦПК України розгляд справи здійснюється судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами. Вислухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи, апеляційний суд приходить до висновку, що апеляційна скарга ОСОБА_1 підлягає до задоволення з таких підстав. Постановляючи оскаржену ухвалу, суд першої інстанції виходив з об`єктивної неможливості розгляду даної цивільної справи до набрання законної сили судовим рішенням у цивільній справі, ініційованій позивачем щодо поділу майна подружжя, оскільки у вказаній справі буде встановлено хто є власником майна, чи є воно спільною сумісною власністю сторін. Проте з такими висновками суду першої інстанції апеляційний суд погодитись не може з огляду на таке. Відповідно до пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року кожен при вирішенні спору щодо його цивільних прав та обов`язків має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом. У такий спосіб здійснюється «право на суд», яке відповідно до практики Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) включає не тільки право ініціювати провадження, але й право отримати «вирішення» спору судом (рішення у справі «Кутіч проти Хорватії», заява № 48778/99). Зупинення провадження у справі - це тимчасове припинення судом вчинення процесуальних дій під час судового розгляду із визначених у законі об`єктивних підстав, які перешкоджають подальшому розгляду справи і щодо яких неможливо передбачити їх усунення. За змістом пункту 6 частини першої статті 251 ЦПК України суд зобов`язаний зупинити провадження у справі у разі об`єктивної неможливості розгляду цієї справи до вирішення іншої справи, що розглядається в порядку конституційного провадження, адміністративного, цивільного, господарського чи кримінального судочинства, - до набрання законної сили судовим рішенням в іншій справі; суд не може посилатися на об`єктивну неможливість розгляду справи у випадку, коли зібрані докази дозволяють встановити та оцінити обставини (факти), які є предметом судового розгляду. У такому випадку провадження у справі зупиняється до набрання законної сили судовим рішенням, від якого залежить вирішення справи (пункт 5 частини першої статті 253 ЦПК України). Така підстава зупинення провадження застосовується у тому разі, коли в іншій справі можуть бути вирішені питання, що стосуються підстав заявлених у цій справі вимог, чи умов, від яких залежить можливість її розгляду. Відповідні норми спрямовані, зокрема, на попередження ухвалення судових рішень, виходячи з доказів і встановлених на їх підставі обставин, які можуть бути спростованими рішенням у іншій справі, що розглядається в порядку конституційного, цивільного, господарського, кримінального чи адміністративного судочинства. Судом встановлено, що у справі, яка переглядається апеляційним судом, предметом спору є усунення перешкод ОСОБА_1 з боку ОСОБА_2 у користуванні квартирою, розташованою за адресою: АДРЕСА_1 , шляхом вселення позивача та її малолітнього сина до зазначеного житлового приміщення. Обгрунтовуючи свої позовні вимоги, ОСОБА_1 зазначила про те, що вона разом з відповідачем є співвласниками вказаної квартири, оскільки вона набута у власність під час перебування в зареєстрованому шлюбі та є об`єктом спільної сумісної власності подружжя. Після розірвання шлюбу між сторонами, відповідач змінив замки у помешканні сторін та здійснює перешкоди у користуванні квартирою. Вказана обставина підтверджується постановою Івано-Франківського міського суду від 01.12.2020 та постановою Івано-Франіквського апеляційного суду від 28.12.2020 (а.с. 55, 56-57). За наведених обставин, позивач був змушений звернутися до суду з позовом про усунення перешкод у користуванні майном шляхом вселення, посилаючись при цьому на положення статті 41 Конституції України, статей 29, 317, 391 ЦК України та статті 150 ЖК Української РСР. Колегія суддів вважає, що з наявних у справі доказів не можливо встановити наявність об`єктивних причин, які б перешкоджали розгляду спору між сторонами про усунення перешкод в користуванні квартирою та вселення без вирішення спору між сторонами про поділ спільного майна подружжя. Оскаржувана ухвала також не містить посилання на такі причини, а лише констатує факт наявності двох справ із різними предметами позову, які перебувають на розгляді в суді. Тому, на думку колегії суддів, суд першої інстанції дійшов помилкового висновку про наявність об`єктивного факту неможливості розгляду цієї справи до вирішення іншої справи, оскільки положення СК України передбачають презумпцію права спільної сумісної власності подружжя, до вирішення справи про поділ майна, співвласники мають рівні права на користування цим майном без будь-яких обмежень. А тому, вирішення спору щодо усунення перешкод в користуванні майном вселення чи позбавлення права користування таким майном можливе і без висновку про поділ майна подружжя. Суд першої інстанції на вищенаведене уваги не звернув та помилково дійшов висновку про задоволення клопотання сторони відповідача про зупинення провадження у справі. Апеляційний суд зауважує, що поняття «майно» у першій частині статті 1 Першого протоколу до Конвенції має автономне значення, яке не обмежується правом власності на фізичні речі та є незалежним від формальної класифікації в національному законодавстві. Право на інтерес теж по суті захищається статтею 1 Першого протоколу до Конвенції. Європейський суд з прав людини вказував, що «втрата житла є найбільш крайньою формою втручання у право на повагу до житла». Втручання держави є порушенням статті 8 Конвенції, якщо воно не переслідує легітимну мету, одну чи декілька, що перелічені у пункті 2 статті 8, не здійснюється «згідно із законом» та не може розглядатись як «необхідне в демократичному суспільстві…» (справа «Кривіцька та Кривіцький проти України» від 2 грудня 2010 року). Крім того, місцевий суд зупиняючи провадження у справі не врахував, що відповідно до п. 10 ч. 3 ст. 2 ЦПК України основними засадами (принципами) цивільного судочинства є розумність строків розгляду справи судом. Тому, зупинення провадження у даній справі без обґрунтованого доведення обставин такого зупинення призведе до порушення законних прав позивача за первісним позовом щодо володіння та користування належним йому майном. Межі зупинення провадження у справі не повинні призводити до зменшення розумного строку розгляду справи. Розумність тривалості судового розгляду має визначатися з огляду на обставини справи та наступні критерії: складність справи, поведінка заявника та компетентних органів, а також важливість предмета позову для заявника у справі (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Фрідллендер проти Франції»). Вищевикладені по справі обставини дають підстави апеляційному суду вважати, що дана справа підлягає самостійному розгляду, суд першої інстанції зупинив провадження у справі з порушенням п. 6 ч. 1 ст. 251 ЦПК України та всупереч принципу ефективності судового процесу, направленому на недопущення затягування розгляду справи. Враховуючи викладене, колегія суддів вважає, що доводи апеляційної скарги є обґрунтованими, ухвала суду про зупинення провадження у справі постановлена з порушенням норм процесуального права, тому вона у відповідності до п. 4 ч. 1 ст. 379 ЦПК України підлягає скасуванню з направленням справи до суду першої інстанції для продовження розгляду. Керуючись ст.369, 374, 379, 381 - 384 ЦПК України, суд п о с т а н о в и в : Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити. Ухвалу Івано-Франківського міського суду від 23 квітня 2021 року скасувати, а справу направити для продовження розгляду до суду першої інстанції. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття, і в касаційному порядку оскарженню не підлягає. Суддя-доповідач В.А. Девляшевський Судді: І.В. Бойчук В.Д. Фединяк Повний текст постанови складено 25 травня 2021 року.