Постанова Другий апеляційний адміністративний суд № 520/14719/2020

ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 20 травня 2021 р.Справа № 520/14719/2020 Другий апеляційний адміністративний суд у складі: Головуючого судді: Присяжнюк О.В., Суддів: Любчич Л.В. , П`янової Я.В. , за участю секретаря судового засідання Медяник А.О., розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Другого апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою Головного управління ДПС у Харківській області на рішення Харківського окружного адміністративного суду від 27.01.2021 р. (ухвалене суддею Біловою О.В.) по справі № 520/14719/2020 за позовом Головне управління ДПС у Харківській області до Приватне підприємство "ЛСВ Моноліт" про накладення адміністративного арешту на кошти, ВСТАНОВИВ: Головне управління ДПС у Харківській області звернулося до суду з адміністративним позовом до Приватного підприємства "ЛСВ Моноліт" ( в подальшому - ПП "ЛСВ Моноліт"), в якому просило накласти адміністративний арешт коштів на всіх відкритих рахунках у банках та банківських установах, що обслуговують платника податків Приватного підприємства «ЛСВ Моноліт». Рішенням Харківського окружного адміністративного суду від 27.01.2021 р. відмовлено в задоволенні позову. Не погодившись із рішенням суду першої інстанції, позивач подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, просив скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове рішення, яким позов задовольнити. В обґрунтування вимог апеляційної скарги, апелянт посилається на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, а саме: вимог Податкового кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та на не відповідність висновків суду обставинам справи. Відповідачем до суду апеляційної інстанції подано письмовий відзив, в якому він просить залишити апеляційну скаргу відповідача без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін, оскільки вважає дане рішення законним та обґрунтованим. У судовому засіданні представник апелянта підтримав апеляційну скаргу та просив її задовольнити. У судовому засіданні представник відповідача проти задоволення апеляційної скарги заперечував та просив рішення суду першої інстанції залишити без змін. Суд, перевіривши підстави для апеляційного перегляду, вважає, що вимоги апеляційної скарги не підлягають задоволенню з наступних підстав. Відповідно до ст. 308 Кодексу адміністративного судочинства України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Судовим розглядом встановлено, що ПП «ЛСВ Моноліт», перебуває на обліку в ГУ ДПС у Харківській області як платник податків. Наказом ГУ ДПС у Харківській області № 3129 від 15.09.2020 р. призначено проведення документальної позапланової виїзної перевірки ПП «ЛСВ Моноліт» з 17.09.2020 року тривалістю 5 робочих днів з питань правовірності визначення суми від`ємного значення з податку на додану вартість, відповідно до податкової декларації з ПДВ за липень 2020 року в розмірі 1689375 грн., яку сформовано за рахунок періодів виникнення від`ємного значення: січень, березень, липень 2020 року. На підставі вищевказаного наказу та направлень на перевірку від 17.09.2020 р. № 3332, № 3333, № 3334 фахівцями контролюючого органу 17.09.2020 р. здійснено вихід на перевірку за результатами якого складено акт № 3423/20-40-07-32-09/34015769 від 17.09.2020 р. про неможливість вручення копії наказу посадовим особам, розпочати та провести документальну позапланову виїзну перевірку ПП «ЛСВ Моноліт», у зв`язку з відсутністю підприємства за податковою адресою, яким встановлено, що при виході 17.09.2020 р. на перевірку за податковою адресою підприємства: вул. Морозова, буд. 7, м. Харків, 61036, з метою вручення копії наказу від 15.09.2020 р. № 3129 «Про проведення документальної позапланової виїзної перевірки ПП «ЛСВ Моноліт» (код за ЄДРПОУ 34015769)» та пред`явлення направлень від 17.09.2020 № 3332, № 3333, № 3334, встановлено відсутність посадових осіб підприємства, а саме директора - Гнришковського О.В. та головного бухгалтера - Ярмака Ф.В. 18.09.2020 р. посадовими особами контролюючого органу здійснений повторний вихід за податковою адресою ПП «ЛСВ Моноліт» з метою проведення податкової перевірки, за результатами якого складено акт № 3443 20140-07-32-09/34015769 про відмову в допуску проведення позапланової виїзної перевірки, яким встановлено, що під час виходу на підприємство ПП «ЛСВ Моноліт» (код 34015769) за адресою м. Харків, вул. Морозова, 7, у допуску до проведення перевірки директором підприємства було відмовлено, з наказом про проведення перевірки посадові особи підприємства ПП «ЛСВ Моноліт» не згодні. В обґрунтування причин недопуску до проведення перевірки директором ПП «ЛСВ Моноліт» на зворотній стороні акту «Щодо недопуску посадових осіб до проведення документальної позапланової виїзної перевірки» від 18.08.2020 № 3443/20-40-07-32-09/34015769 зазначено, що причиною недопуску представників контролюючого органу стало порушення норм ст. 81 Податкового кодексу України, а саме непред`явлення направлень на проведення перевірки, а також ненадання службових посвідчень працівниками контролюючого органу. У зв`язку з відмовою від допуску посадових осіб контролюючого органу до проведення перевірки відповідно до пп. 94.2.3 п. 94.2 ст. 94 Податкового кодексу України ГУ ДПС області прийнято рішення про застосування адміністративного арешту майна ПП «ЛСВ Моноліт» № 32401 від 21.09.2020 р. та звернулося до суду з цим позовом. Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції виходив з того, що відповідачем на законних підставах не було допущено посадових осіб контролюючого органу до перевірки, що унеможливлює застосування податковим органом арешту коштів на рахунках відповідача, згідно з абзацу 2 підпункту 94.6.2 пункту 94.6 статті 94 Податкового кодексу України. Суд апеляційної інстанції погоджується з висновком суду першої інстанції про відмову в задоволенні позову з наступних підстав. Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Згідно із п. 94.1 статті 94 Податкового кодексу України, адміністративний арешт майна платника податків (далі - арешт майна) є винятковим способом забезпечення виконання платником податків його обов`язків, визначених законом. Арешт майна може бути застосовано, якщо з`ясовується одна з таких обставин: платник податків відмовляється від проведення документальної або фактичної перевірки за наявності законних підстав для її проведення або від допуску посадових осіб контролюючого органу (пп. 94.2.3 п. 94.2 статті 94 Податкового Кодексу України). Згідно із п.п. 94.3, 94.4, 94.6 ст. 94 Податкового кодексу України, арешт майна полягає у забороні платнику податків вчиняти щодо свого майна, яке підлягає арешту, дії, зазначені у пункті 94.5 цієї статті. Арешт може бути накладено контролюючим органом на будь-яке майно платника податків, крім майна, на яке не може бути звернено стягнення відповідно до закону, та коштів на рахунку платника податків. Керівник (його заступник або уповноважена особа) контролюючого органу за наявності однієї з обставин, визначених у пункті 94.2 цієї статті, приймає рішення про застосування арешту майна платника податків, яке надсилається: платнику податків з вимогою тимчасово зупинити відчуження його майна; іншим особам, у володінні, розпорядженні або користуванні яких перебуває майно такого платника податків, з вимогою тимчасово зупинити його відчуження. Арешт коштів на рахунку платника податків здійснюється виключно на підставі рішення суду шляхом звернення контролюючого органу до суду. Звільнення коштів з-під арешту банк або інша фінансова установа здійснює за рішенням суду. Пунктом 94.2 статті 94 Податкового кодексу України встановлені підстави для застосування адміністративного арешту, серед яких, зокрема, є відмова платника податків від проведення документальної або фактичної перевірки за наявності законних підстав для її проведення або від допуску посадових осіб контролюючого органу (пп. 94.2.3 п. 94.2 ст. 94 Податкового кодексу України). Аналіз вищевказаних норм законодавства, вказує, що стаття 94 Податкового кодексу України не визначає послідовності процедур застосування адміністративного арешту майна та адміністративного арешту коштів, а регулює як правовідносини, що виникають при накладенні адміністративного арешту майна, так і арешту коштів платника податків, тобто, арешт на кошти платника податків накладається за наявності підстав, визначених статтею 94 Податкового кодексу України, та не залежить від наявності рішення контролюючого органу про накладення арешту на майно платника податків. Непідтвердження обґрунтованості адміністративного арешту майна платника податків в судовому порядку не обмежує право податкового органу на звернення до суду про застосування арешту коштів на рахунках платника податків, але за умови наявності відповідних підстав, визначених Податковим кодексом України. Крім того, стаття 94 Податкового кодексу України не встановлює, що адміністративний арешт коштів платника податків є похідним від адміністративного арешту майна, відмінного від коштів, і може бути застосований судом виключно у випадку існування рішення контролюючого органу про накладення арешту на майно платника податків. Згідно із п.п. 20.1.4, 20.1.33 п. 20.1 статті 20 Податкового кодексу України, контролюючі органи мають право: проводити відповідно до законодавства перевірки і звірки платників податків (крім Національного банку України), у тому числі після проведення процедур митного контролю та/або митного оформлення; звертатися до суду щодо накладення арешту на кошти та інші цінності, що знаходяться в банку, платника податків, який має податковий борг, у разі якщо у такого платника податків відсутнє майно та/або його балансова вартість менша суми податкового боргу, та/або таке майно не може бути джерелом погашення податкового боргу. Відповідно до п. 78.4.-78.6 ст. 78 Податкового кодексу України, про проведення документальної позапланової перевірки керівник (його заступник або уповноважена особа) контролюючого органу приймає рішення, яке оформлюється наказом. Право на проведення документальної позапланової перевірки платника податків (крім перевірок, передбачених підпунктом 78.1.22 пункту 78.1 цієї статті) надається лише у випадку, коли йому до початку проведення зазначеної перевірки вручено у порядку, визначеному статтею 42 цього Кодексу, копію наказу про проведення документальної позапланової перевірки. Допуск посадових осіб контролюючих органів до проведення документальної позапланової виїзної перевірки здійснюється згідно із статтею 81 цього Кодексу. Документальна позапланова невиїзна перевірка здійснюється у порядку, передбаченому статтею 79 цього Кодексу. Строки проведення документальної позапланової перевірки встановлені статтею 82 цього Кодексу. Згідно із п. 82.2 ст. 82 Податкового кодексу України, тривалість перевірок, визначених у статті 78 цього Кодексу, не повинна перевищувати 15 робочих днів для великих платників податків, щодо суб`єктів малого підприємництва - 5 робочих днів, для фізичних осіб - підприємців, які не мають найманих працівників, за наявності умов, визначених в абзацах третьому - восьмому цього пункту, - 3 робочі дні, інших платників податків - 10 робочих днів. Право на проведення документальної позапланової перевірки платника податків (крім перевірок, передбачених підпунктом 78.1.21 пункту 78.1 цієї статті) надається лише у випадку, коли йому до початку проведення зазначеної перевірки вручено у порядку, визначеному статтею 42 цього Кодексу, копію наказу про проведення документальної позапланової перевірки. Допуск посадових осіб контролюючих органів до проведення документальної позапланової виїзної перевірки здійснюється згідно зі статтею 81 цього Кодексу. Документальна позапланова невиїзна перевірка здійснюється у порядку, передбаченому статтею 79 цього Кодексу. Пунктами 81.1, 81.2 статті 81 Податкового кодексу України встановлено, що посадові особи контролюючого органу мають право приступити до проведення документальної виїзної перевірки, фактичної перевірки за наявності підстав для їх проведення, визначених цим Кодексом, та за умови пред`явлення або надіслання у випадках, визначених цим Кодексом, таких документів: направлення на проведення такої перевірки, в якому зазначаються дата видачі, найменування контролюючого органу, реквізити наказу про проведення відповідної перевірки, найменування та реквізити суб`єкта (прізвище, ім`я, по батькові фізичної особи - платника податку, який перевіряється) або об`єкта, перевірка якого проводиться, мета, вид (документальна планова/позапланова або фактична), підстави, дата початку та тривалість перевірки, посада та прізвище посадової (службової) особи, яка проводитиме перевірку. Направлення на перевірку у такому випадку є дійсним за наявності підпису керівника контролюючого органу або його заступника, що скріплений печаткою контролюючого органу; копії наказу про проведення перевірки; службового посвідчення осіб, які зазначені в направленні на проведення перевірки. Непред`явлення або ненадіслання у випадках, визначених цим Кодексом, платнику податків (його посадовим (службовим) особам або його уповноваженому представнику, або особам, які фактично проводять розрахункові операції) цих документів або пред`явлення зазначених документів, що оформлені з порушенням вимог, встановлених цим пунктом, є підставою для недопущення посадових (службових) осіб контролюючого органу до проведення документальної виїзної або фактичної перевірки. Відмова платника податків та/або посадових (службових) осіб платника податків (його представників або осіб, які фактично проводять розрахункові операції) від допуску до перевірки на інших підставах, ніж визначені в абзаці п`ятому цього пункту, не дозволяється. При пред`явленні направлення платнику податків та/або посадовим (службовим) особам платника податків (його представникам або особам, які фактично проводять розрахункові операції) такі особи розписуються у направленні із зазначенням свого прізвища, імені, по батькові, посади, дати і часу ознайомлення. У разі відмови платника податків та/або посадових (службових) осіб платника податків (його представників або осіб, які фактично проводять розрахункові операції) розписатися у направленні на перевірку посадовими (службовими) особами контролюючого органу складається акт, який засвідчує факт відмови. У такому випадку акт про відмову від підпису у направленні на перевірку є підставою для початку проведення такої перевірки. У разі відмови платника податків та/або посадових (службових) осіб платника податків (його представників або осіб, які фактично проводять розрахункові операції) у допуску посадових (службових) осіб контролюючого органу до проведення перевірки складається акт, який засвідчує факт відмови. Тобто, обов`язок посадових осіб податкового органу скласти акт про відмову від підпису у направленні на перевірку виникає лише у випадку, коли платник податків не відмовляє у допуску до перевірки, а лише його уповноважена особа відмовляється від підпису у направленнях. Аналіз вищевказаних норм законодавства вказує, що перевірка платника податків проводиться виключно на підставі рішення керівника податкового органу державної податкової служби, оформленого наказом, а право на проведення такої перевірки надається лише за умови повідомлення платника податків про таку перевірку та вручення копії наказу про проведення перевірки. З метою правильного вирішення таких категорій справ та встановлення наявності чи відсутності підстав для застосування до платника податків адміністративного арешту коштів суд має встановити наявність чи відсутність законних підстав для проведення перевірки відповідача, дотримання позивачем процедури її призначення та проведення, та відповідно, зробити висновок про наявність чи відсутність у платника податків підстав відмовити посадовим особам контролюючого органу у допуску до перевірки. Аналогічний висновок щодо застосування норм матеріального права, викладений в постанові Верховного Суду від 11.02.2020 р. у справі № 813/1586/17. Судовим розглядом встановлено, що відповідачу не вручено під розписку, не надіслано поштою наказ і направлення на перевірку, а позивачем не надано доказів отримання відповідачем повідомлення про проведення перевірки. Акт № 3423/20-40-07-32-09/34015769 від 17.09.2020 р. про неможливість вручення копії наказу посадовим особам ПП «ЛСВ Моноліт», не може бути належним доказом про виконання контролюючим органом обов`язку повідомити відповідача про проведення перевірки, оскільки пп.78.1.21 п. 78.1 ст. 78 Податкового кодексу України встановлює в якості умови виникнення права на проведення перевірки вручення наказу на перевірку до початку її проведення, а вказаний акт складений у перший день перевірки. Таким чином оскільки податковим органом недотримано встановленого законом обов`язку повідомлення платника про проведення перевірки, шляхом надіслання (вручення) наказу та повідомлення про перевірку, право приступити до перевірки у позивача не виникало, тобто, фактичного недопуску до перевірки не було, у зв`язку з чим відсутні підстави для накладення арешту на рахунки платника з підстав недопуску до проведення перевірки. Згідно із ч. 2 ст. 77 Кодексу адміністративного судочинства України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. Таким чином, суд переглянувши, у межах апеляційної скарги, рішення суду першої інстанції, вважає, що суд першої інстанції вірно встановив фактичні обставини справи, ретельно дослідив наявні докази, дав їм належну оцінку та прийняв законне та обґрунтоване рішення відповідно до вимог матеріального та процесуального права. Відповідно до ст. 316 Кодексу адміністративного судочинства України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 27.01.2021 без змін, оскільки суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Доводи апелянта спростовані приведеними вище обставинами та нормативно-правовим обґрунтуванням. Відповідно до п.

30. Рішення Європейського Суду з прав людини у справі Hirvisaari v. Finland від 27 вересня 2001 р., рішення судів повинні достатнім чином містити мотиви, на яких вони базуються для того, щоб засвідчити, що сторони були заслухані, та для того, щоб забезпечити нагляд громадськості за здійсненням правосуддя. Однак, згідно із п. 29 Рішення Європейського Суду з прав людини у справі Ruiz Torija v. Spain від 9 грудня 1994 р., статтю 6 п. 1 не можна розуміти як таку, що вимагає пояснень детальної відповіді на кожний аргумент сторін. Відповідно, питання, чи дотримався суд свого обов`язку обґрунтовувати рішення може розглядатися лише в світлі обставин кожної справи. Пунктом 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень визначено, що обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд. Керуючись ст. ст. 77, 243, 308, 316, 322, 325, 326, 328, 329 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -.

ПОСТАНОВИВ: Апеляційну скаргу Головного управління ДПС у Харківській області залишити без задоволення. Рішення Харківського окружного адміністративного суду від 27.01.2021 по справі № 520/14719/2020 залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду. . Головуючий суддя О.В. Присяжнюк Судді Л.В. Любчич Я.В. П`янова Повний текст постанови складено 25.05.2021 року