Постанова КЦС ВС № 127/26811/15-ц

Постанова Іменем України 24 травня 2021 року м. Київ справа № 127/26811/15-ц провадження № 61-11921св19 Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: Олійник А.С. (суддя-доповідач), Погрібного С. О., Яремка В. В., учасники справи: позивач - ОСОБА_1 , відповідач - Київський національний торговельно-економічний університет в особі Вінницького торговельно-економічного інституту, розглянув у попередньому судовому засіданні в порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Вінницького міського суду від 16 травня 2017 року у складі судді Луценко Л. В. та рішення Апеляційного суду Вінницької області від 19 липня 2017 року у складі колегії суддів: Рибчинського В. П., Кучевського П. В., Марчук В. С., ВСТАНОВИВ: Короткий зміст позовних вимог У листопаді 2015 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Київського національного торговельно-економічного університету в особі Вінницького торговельно-економічного інституту (далі - Університет) про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу в листопаді 2011 року, правильність нарахування і виплати заробітної плати із жовтня 2011 року до 01 грудня 2011 року. Позов обґрунтований тим, що він перебував у трудових відносинах з Університетом, у грудні 2011 року та січні 2012 року йому було неправильно нараховано заробітну плату внаслідок його перебування на стаціонарному лікуванні; після завершення лікування він надав листок непрацездатності до бухгалтерії Університету, однак виплату лікарняних не проведено, що призвело до неповної виплати заробітної плати. З урахуванням збільшеного розміру позовних вимог просив стягнути з Університету на його користь 4 512,33 грн невиплаченої заробітної плати, 266 802,14 грн середнього заробітку за час затримки розрахунку, 1 209,00 грн індексації, 3 031,10 грн компенсації та 100 000,00 грн на відшкодування моральної шкоди. Короткий зміст судових рішень суду першої та апеляційної інстанцій Рішенням Вінницького міського суду Вінницької області від 16 травня 2017 року, яке залишене без змін ухвалою Апеляційного суду Вінницької області від 19 липня 2017 року, в позові відмовлено. Відмовивши в позові, суд першої інстанції, з висновком якого погодився суд апеляційної інстанції, виходив з того, що ОСОБА_1 перебував у трудових відносинах з Університетом, де працював на посаді доцента кафедри психології, соціології та права за строковим договором з 01 травня 2011 року до 14 жовтня 2012 року. Відповідно до наказу від 15 жовтня 2012 року № 340-к ОСОБА_1 звільнено за закінченням строку трудового договору. В день звільнення з ним проведено повний розрахунок шляхом перерахування на його картковий рахунок коштів у розмірі 3 242,28 грн. Короткий зміст вимог касаційної скарги У серпні 2017 року ОСОБА_1 звернувся до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ з касаційною скаргою, просив рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 16 травня 2017 року та ухвалу Апеляційного суду Вінницької області від 19 липня 2017 року скасувати, справу передати на розгляд до суду першої інстанції. Аргументи учасників справи Доводи особи, яка подала касаційну скаргу Касаційна скарга обґрунтована тим, що на розгляді в суді перебували два різні провадження за одним унікальним номером справи. У справі відсутні процесуальні рішення в обох провадженнях про відмову у спільному розгляді заявлених вимог чи їх роз`єднанні. У матеріалах справи взагалі немає ухвали про відкриття суддею Луценко Л. В. провадження у справі. За наявності двох різних проваджень за одним унікальним номером та з урахуванням ухвали про залишення частини позовних вимог без розгляду порушується право позивача, закріплене статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, на доступ до суду та справедливий суд, оскільки він позбавлений можливості розраховувати на розгляд спору судом у визначений ним спосіб захисту. Суди не встановили строку трудової діяльності, правильності оплати праці. Відповідач не надав доказів здійснення фінансових операцій щодо перерахунку та оплати вимушеного прогулу у грудні 2011 року, а подані платіжні відомості є доказом несвоєчасного розрахунку. Суди порушили статтю 11 ЦПК України 2004 року щодо диспозитивності. В рішенні суд першої інстанції посилається на обставини, які не відповідають ні суті позову, ні письмовим доказам. Суд порушив статті 21, 126 ЦПК України 2004 року, оскільки прийняв до провадження справу, яка вже розглядалася судом за цією ж позовною заявою, всупереч ухвалі Апеляційного суду Вінницької області від 13 червня 2016 року і фактично розділив позовні вимоги, у розгляді яких надалі відмовлено. Суд порушив статті 58, 61 ЦПК України 2004 року щодо належності доказів, не забезпечив доказів щодо фінансових операцій. Водночас суддя виніс ухвалу про забезпечення доказів щодо звільнення від доказування обставин, визнаних сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі. В ухвалі суду апеляційної інстанції зазначено, що рішенням Вінницького міського суду від 09 квітня 2015 року у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до Університету встановлені обставини правильності нарахування та виплати ОСОБА_1 заробітної плати за жовтень і листопад 2011 року. Водночас у цій справі ухвалою апеляційного суду від 01 квітня 2016 року встановлена нетотожність позовних вимог. Суд не звернув уваги, що згідно з довідкою ВТЕІ і особистою картою працівника нарахування у жовтні 2011 року зазначена різна кількість днів хвороби - 3 і 4, за які нараховано однакову суму - 409,76 грн. У листопаді 2011 року заробітну плату нараховано за різну документальну кількість робочих днів. Табель обліку робочих днів є преюдиційним документом, на підставі якого ухвалено рішення Замостянського районного суду від 28 грудня 2011 року у справі № 2-2762/11/0206. Суди посилалися на законність трудового договору від 15 жовтня 2011 року № 760 та наказу від 14 жовтня 2011 року № 404 як на підставу нарахування заробітної плати. Однак згідно з ухвалою Апеляційного суду Вінницької області від 09 вересня 2016 року встановлено їх незаконність та вказано на виникнення права на трудову діяльність. Суди не звернули уваги, що стосовно оплати лікарняних у жовтні - листопаді 2011 року позивач заявив як підстави різну кількість робочих днів та днів непрацездатності, різну кількість робочих днів на місяць та робочих днів на тиждень, які різняться у трьох фінансових документах, наданих суду самим же відповідачем, зазначена інша сума виплат, що є нетотожною позовним вимогам. Суди проігнорували ці обставини всупереч правовому висновку, викладеному у справі № 6-79цс15. Суд апеляційної інстанції зазначив про повний розрахунок у день звільнення, посилаючись на платіжну відомість від 15 жовтня 2012 року № 251, однак не звернув уваги на платіжну відомість банку від 29 жовтня 2012 року № 260, не перевірив правильність нарахування відпускних. Суд залишив поза увагою звернення позивача щодо незаконного роз`єднання справи. Доводи особи, яка подала заперечення на касаційну скаргу У запереченні на касаційну скаргу Університет просить залишити її без задоволення, а судові рішення - без змін. При звільненні позивача дотримано вимог статті 116 КЗпП України щодо порядку та строків виплати всіх належних йому сум, виплачену суму коштів він не оспорював. Нарахування лікарняних ОСОБА_1 здійснено згідно з Порядком обчислення середньої заробітної плати (доходу, грошового забезпечення) для розрахунку виплат за загальнообов`язковим державним соціальним страхуванням, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 26 вересня 2001 року № 1266 (далі - Порядок). Рух справи в суді касаційної інстанції Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 30 серпня 2017 року відкрито касаційне провадження у справі та витребувано справу. У липні 2019 року вказану справу разом із матеріалами касаційного провадження передано до Верховного Суду. Відповідно до підпункту 4 пункту 1 розділу XIII «Перехідні положення» ЦПК України у редакції Закону України від 03 жовтня 2017 року № 2147-VIII «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів» касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу. Згідно з розпорядженням від 01 липня 2019 року № 827/0/226-19 «Про призначення повторного автоматизованого розподілу судової справи», відповідно до пунктів 2.3, 2.3.49 Положення про автоматизовану систему документообігу суду, затвердженого рішенням Ради суддів України від 26 листопада 2010 року № 30, зі змінами та доповненнями, пункту 3.7 Тимчасових засад використання автоматизованої системи документообігу суду та визначення складу суду у Верховному Суді, затверджених постановою Пленуму Верховного Суду від 14 грудня 2017 року № 8, доповідачем у справі відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями визначено суддю Олійник А. С.

Позиція Верховного Суду Відповідно до пункту 2 розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України від 15 січня 2020 року № 460-ІХ «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ» (далі - Закон № 460-ІХ) касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом (08 лютого 2020 року). Касаційна скарга у цій справі подана у вересні 2017 року, тому вона підлягає розгляду в порядку, що діяв до набрання чинності Законом № 460-ІХ. Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права. Відповідно до статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції. Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права. Вивчивши матеріали цивільної справи, перевіривши доводи касаційної скарги, заперечення на касаційну скаргу, Верховний Суд дійшов висновку про залишення касаційної скарги без задоволення з таких підстав. Фактичні обставини справи, встановлені судами Суди встановили, що ОСОБА_1 перебував у трудових відносинах з Університетом, де працював на посаді доцента кафедри психології, соціології та права за строковим договором з 01 травня 2011 року до 14жовтня 2012 року. Відповідно до наказу від 01 вересня 2011 року № 305 К ОСОБА_1 поновлений на посаді доцента кафедри психології, соціології та права Університету на 0,5 ставки відповідно до рішення Замостянського районного суду м. Вінниці від 14 червня 2011 року у цивільній справі № 2-472/11, на умовах укладання строкового трудового договору від 01 вересня 2011 року № 606 до проведення конкурсу на заміщення посад науково-педагогічних працівників, до 14 жовтня 2011 року (т. 1, а. с. 224). 01 вересня 2011 року сторони уклали трудовий договір з науково-педагогічним працівником № 606 (т. 1, а. с. 226). 14 жовтня 2011 року у позивача закінчився строк дії трудового договору від 01 вересня 2011 року № 606, укладеного на підставі рішення суду про поновлення на посаді доцента на 0,5 ставки та з 15жовтня 2011 року - 1,0 ставки. 14 жовтня 2011 року ОСОБА_1 подав заяву про призначення його на посаду доцента кафедри психології, соціології та права на ставку за строковим договором з 15жовтня 2011 року до 14 жовтня 2012 року, що стало підставою для укладення строкового трудового договору від 15 жовтня 2011 року № 760 і видання наказу від 14жовтня 2011 року № 404-к (т. 1, а. с. 129, 130, 131). Відповідно до наказу від 14 жовтня 2011 року № 404-к ОСОБА_1 призначено на посаду доцента кафедри психології, соціології та права Університету на 1,0 ставки з посадовим окладом 2 257,00 грн з доплатою 15 % за науковий ступінь, 25 % - за вчене звання, 20 % - за вислугу років. Згідно з наказом від 15 жовтня 2012 року № 340-к ОСОБА_1 звільнений за закінченням строку трудового договору. В день звільнення з ним проведено повний розрахунок шляхом перерахування на його картковий рахунок коштів у розмірі 3 242,28 грн. Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права Відповідно до статті 47 КЗпП власник або уповноважений ним орган зобов`язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу. Згідно з статтею 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник у день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. У разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен у зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану ним суму. Відповідно до статті 117 КЗпП України в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку. При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору. У разі непроведення розрахунку у зв`язку з виникненням спору про розмір належних до виплати сум вимоги про відповідальність за затримку розрахунку підлягають задоволенню в повному обсязі, якщо спір вирішено на користь позивача або такого висновку дійде суд, що розглядає справу. Обґрунтовуючи позов, ОСОБА_1 зазначав про факти різної суми виплати заробітної плати за період роботи у 2011/2012 навчальному році згідно з довідкою Університету та постановою Кабінету Міністрів України від 30 серпня 2002 року № 1298 «Про оплату праці працівників на основі Єдиної тарифної сітки розрядів і коефіцієнтів з оплати праці працівників установ, закладів та організацій окремих галузей бюджетної сфери» (далі - Постанова № 1298). Стверджував про ненарахування заробітної плати за різну кількість робочих днів та днів непрацездатності у жовтні-грудні 2011 року, неоплату не працездатності у грудні 2011 року та січні 2012 року, незаконний перерахунок заробітної плати у грудні 2011 року, неоплату середнього заробітку за час вимушеного прогулу в листопаді 2011 року, наявність підстав для індексації та компенсації невиплаченої заробітної плати, відшкодування середнього заробітку за невиплату заробітної плати, моральної шкоди та юридичних витрат. Згідно з частиною першою статті 11 ЦПК України 2004 року суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі. Відповідно до статті 60 ЦПК України 2004 року кожна сторона зобов`язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі. Доказуванню підлягають обставини, які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, виникає спір. Згідно з частиною третьою статті 61 ЦПК України 2004 року обставини, встановлені судовим рішенням у цивільній, господарській або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини. Із матеріалів справи відомо, що в судах розглядалися справи № 2-2762/11/0206, № 127/2284/15-ц, № 127/26811/15-ц за позовами ОСОБА_1 до Університету про скасування наказу про відсторонення, виплати коштів за час вимушеного прогулу, відшкодування моральної шкоди; про стягнення заборгованості із невиплаченої заробітної плати, середнього заробітку за час затримки виплати заробітної плати, індексації, компенсації та відшкодування моральної шкоди, про поновлення на роботі, оплату за час вимушеного прогулу, відшкодування моральної шкоди, про стягнення заборгованості із заробітної плати та відшкодування моральної шкоди. У рішенні Замостянського районного суду м. Вінниці від 28 грудня 2011 року (справа № 2-2762/11/0206) встановлено, що вимоги про скасування наказу Вінницького торговельно-економічного інституту Київського національного торговельно-економічного університету від 16 листопада 2011 року № 450-К та про виплату коштів за час вимушеного прогулу за цей період не підлягають задоволенню, оскільки на час розгляду справи оспорюваний наказ було скасовано і позивачу нарахована та виплачена заробітна плата за час відсторонення від роботи, що знайшло своє підтвердження у справі. Отже, суди встановили, що ОСОБА_1 була нарахована і виплачена заробітна плата згідно з табелем обліку робочого часу кафедри психології, соціології та права за 11 робочих днів з 16 до 30 листопада 2011 року, тому підстав для виплати коштів за час вимушеного прогулу за цей період часу немає. У рішенні Вінницького міського суду Вінницької області від 09 квітня 2015 року, яке залишене без змін ухвалою Апеляційного суду Вінницької області від 07 травня 2015 року (справа № 127/2284/15-ц), суди встановили, що у жовтні 2011 року позивач на 1,0 ставки відпрацював 8 робочих днів, тимчасова непрацездатність (лікарняний) - 3 робочі дні; у листопаді 2011 року позивач відпрацював 11 робочих днів, тимчасова непрацездатність (лікарняний) - 11 робочих днів. Отже, позивач перебував на лікарняному загалом протягом 14 днів, кошти у зв`язку із втратою заробітної плати (доходу) внаслідок тимчасової непрацездатності були виплачені, відповідно, за жовтень 2011 року - у листопаді 2011 року у розмірі 409, 76 грн, а за листопад 2011 року - у грудні 2011 року у сумі 944,00 грн, також у грудні 2011 року проведено перерахунок заробітної плати за жовтень та листопад 2011 року в розмірі 1 590,65 грн. Доводи касаційної скарги про те, що відповідач не провів з позивачем повний розрахунок у день звільнення, є необґрунтованими, оскільки згідно з платіжним дорученням від 15 жовтня 2012 року № 1442 відповідач провів розрахунок при звільненні, проведення операції банком 16 жовтня 2012 року не свідчить про затримку розрахунку при звільненні. Отже, відповідач дотримав вимоги статті 116 КЗпП України. Нарахування лікарняних ОСОБА_1 здійснено згідно з Порядком, тому їх виплата відбулась не в день звільнення позивача, а після надходження коштів з Фонду соціального страхування з тимчасової втрати працездатності. Верховний Суд звертає увагу, що суд апеляційної інстанції встановив, що у фінансових документах є розбіжності щодо кількості відпрацьованих ОСОБА_1 робочих днів, однак такі, є технічною помилкою (опискою), оскільки сума нарахованої заробітної плати залишається незмінною. Тому твердження ОСОБА_1 про неправильний розрахунок є необгрунтованим. Доводи касаційної скарги, що суди не встановили строку дії трудового договору, правильності оплати праці, відповідач не надав доказів здійснення фінансових операцій щодо перерахунку та оплати вимушеного прогулу у грудні 2011 року, а подані платіжні відомості є доказом невчасного розрахунку, є безпідставними, оскільки спростовуються встановленими судами обставинами та матеріалами справи. Аргументи касаційної скарги про те, що суди за наявності двох різних проваджень за одним унікальним номером та з урахуванням ухвали про залишення частини позовних вимог без розгляду порушили право позивача, закріплене статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, на доступ до суду та справедливий суд, оскільки позивач позбавлений можливості розраховувати на розгляд спору судом у визначений ним спосіб захисту, є необґрунтованими, оскільки позивач не зазначив, чим саме наявність двох різних проваджень з одним номером справи порушує його право на розгляд цих проваджень, з урахуванням того, що суди розглядають справи виключно за його зверненням, поданим відповідно до закону, в межах заявлених ним вимог і на підставі доказів, поданих сторонами у справі. Згідно з відомостями з Єдиного державного реєстру судових рішень у справі № 127/26811/15-ц, провадження № 61-24645св18, 29 липня 2019 року Верховний Суд ухвалив постанову про залишення без змін рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 26 грудня 2016 року та рішення Апеляційного суду Вінницької області від 17 березня 2017 року. У справі встановлено, що розрахунок нарахованої заробітної плати ОСОБА_1 за період з 01 вересня 2011 року до 15 жовтня 2012 року свідчить про те, що лікарняні за період з 29 грудня 2011 року до 16 січня 2012 року йому не нараховувались і не виплачувались, за цей період йому була нарахована та виплачена заробітна плата. Суди встановили, що при звільненні позивача з роботи йому були виплачені всі належні до сплати суми. Відповідно до частин першої, другої, четвертої статті 367 ЦПК України під час розгляду справи в апеляційному порядку суд перевірив законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції, дослідив докази у справи та правильно залишив без змін рішення суду першої інстанції. Суд апеляційної інстанції належним чином встановив обставини, що були предметом розгляду в суді першої інстанції. Доводи касаційної скарги, що у справі, яка переглядається, ухвалою апеляційного суду від 01 квітня 2016 року встановлено нетотожність позовних вимог із вимогами, заявленими у справі № 127/2284/15-ц є необґрунтованими, оскільки суд апеляційної інстанції, скасовуючи ухвалу Вінницького міського суду Вінницької області від 09 березня 2016 року в частині відмови у відкритті провадження у справі за позовом ОСОБА_1 до Університету про стягнення заборгованості із заробітної плати зазначив про порушення судом першої інстанції пункту 2 частини другої статті 122 ЦПК України 2004 року, яка передбачала відкриття провадження у справі, суд не звернув уваги, що провадження у справі вже було відкрито 13 січня 2016 року, а підстави закриття провадження у справі передбачені статтею 205 ЦПК України 2004 року. Питання тотожності вимог суд не вирішував. Посилання заявника на те, що суди проігнорували правовий висновок, викладений у постанові Верховного Суду України від 22 квітня 2015 року, у справі № 6-79цс15, є необґрунтованими, оскільки у цій справі і справі, що переглядається, суди встановили різні обставини. Інші наведені в касаційній скарзі доводи є аналогічними доводам апеляційної скарги, вже були предметом дослідження та оцінки судом апеляційної інстанції і зводяться лише до незгоди з висновками судів попередніх інстанцій щодо встановлених обставин справи, проте встановлення обставин справи і перевірка їх доказами не належать до компетенції суду касаційної інстанції. Висновки за результатами розгляду касаційної скарги Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення. Перевіривши правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального і процесуального права, Верховний Суд дійшов висновку про залишення касаційної скарги без задоволення, а судових рішень - без змін. Згідно з частиною тринадцятою статті 141 ЦПК України, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат. Оскільки у цій справі оскаржуване судове рішення підлягає залишенню без змін, то розподіл судових витрат Верховний Суд не здійснює. Керуючись статтями 400, 401, 416, 419 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ: Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення. Рішення Вінницького міського суду від 16 травня 2017 року у складі судді Луценко Л. В. та рішення Апеляційного суду Вінницької області від 19 липня 2017 року залишити без змін. Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає. Судді: А. С. Олійник С. О. Погрібний В. В. Яремко