Постанова 4874 № 5004/1671/12

ПІВНІЧНО-ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД 33001 , м. Рівне, вул. Яворницького, 59 ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 19 травня 2021 року Справа № 5004/1671/12 Північно-західний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів: головуючий суддя Саврій В.А., суддя Коломис В.В. , суддя Дужич С.П. при секретарі судового засідання Кужель Є.М. розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Головного управління ДПС у Волинській області на ухвалу Господарського суду Волинської області від 21.10.2020р. у справі №5004/1671/12 (суддя Кравчук А.М.) за заявою Товариства з обмеженою відповідальністю "Флавія" до Публічного акціонерного товариства "Ковельсільмаш" про визнання банкрутом за участі представників: від Рівненської обласної прокуратури - Прокопчук О.В., посвідчення №063240 від 15.04.2021р., ВСТАНОВИВ: Ухвалою Господарського суду Волинської області від 21.10.2020р. у справі №5004/1671/12 про банкрутство Публічного акціонерного товариства "Ковельсільмаш" у задоволенні заяви Головного управління ДПС у Волинській області від 27.03.2020р. про визнання кредиторських вимог відмовлено. Не погоджуючись з постановленою ухвалою, Головне управління ДПС у Волинській області звернулося до Північно-західного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою (вх.№773/21 від 22.02.2021р.). В скарзі апелянт зазначає, що ухвалою Господарського суду Волинської області 02.03.2016р. визнано грошові вимоги Ковельської ОДПІ Головного управління ДФС у Волинській області в сумі 6641758,56 гривень - третя черга. Однак, податковий борг ПАТ «Ковельсільмаш» збільшився на суму 8195091,05 гривень, а тому Головне управління ДПС у Волинській області 27.09.2020р. звернулося до суду із заявою щодо визнання кредиторських вимог в розрізі платежів, з яких: 54849 грн.28 коп. податок на нерухоме майно, який виник за період з 29.04.2017р. по 29.01.2018р. нарахований платником самостійно по деклараціях та які подані до контролюючого органу; 294735 грн. 44 коп. орендна плата з юридичних осіб, яка виникла з 30.03.2017р. по 30.01.2018р. нарахована платником самостійно по деклараціях та які подані до контролюючого органу; 7466893 грн. 91 коп. земельний податок з юридичних осіб, який виник з 30.03.2017р. по 30.01.2018р. нарахований платником самостійно по деклараціях та які подані до контролюючого органу; 378 612 грн.42 коп. єдиний соціальний внесок, нарахований роботодавцем на суми заробітної плати, винагороди за договором цивільно-правового характеру, допомоги по тимчасовій непрацездатності. Недоїмка виникла внаслідок несплати самостійного нарахування платником основного платежу по строку (декларацій термін сплати поточний рік) нарахування єдиного внеску згідно звітів за період з 20.08.2015р. по 06.12.2018р. Скаржник посилається на положення пп.14.1.72, 14.1.136, 14.1.175 п.14.1 ст.14, п.59.1 ст.59, ст.288 Податкового кодексу України, п.6 ч.1 ст.1, п.1 ч.2 ст.6, ч.5 та ч.12 ст.9, п.7 ч.1 ст.13, ч.4 ст.25 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування», ч.1 ст.23, ч.1 ст.38, ст.59 Кодексу України з процедур банкрутства, ч.2 ст.2, 96 Земельного кодексу України, а також на практику, викладену у постановах Вищого господарського суду України від 15.03.2017р. у справі №904/4029/15, від 05.07.2017р. у справі №927/1152/15, від 12.04.2017р. у справі №904/1012/14 та від 15.03.2015р. у справі 29/5009/5854/11. Скаржник вважає, що при розгляді даної судової справи, суд не врахував наступного: боржником ПАТ «Ковельсільмаш» самостійно нараховано орендну плату, земельний податок, податок на нерухоме майно, єдиний соціальний внесок на суми заробітної плати за договорами цивільно-правового характеру, що підтверджується деклараціями та звітами про суми нарахованої заробітної плати самостійно поданими боржником; за юридичною адресою ПАТ «Ковельсільмаш» (вул. Варшавська 1) здійснюють діяльність ряд підприємств - Компанія «Конкурент», ТОВ «Гелікон», ТОВ «Компанія» Алтекс», ТОВ «Багіра і К», ТОВ «Авіас», які мають нерухомість за вказаною адресою, але не мають документів на земельні ділянки, тобто безкоштовно користуються землею ПАТ «Ковельсільмаш»; ліквідатором Сисуном О.І. не вжито заходів відносно розірвання договорів оренди щодо користування земельними ділянками ПАТ «Ковельсільмаш»; ліквідатором Сисуном О.І. не надано жодних пояснень до суду, щодо подання податкової звітності до контролюючого органу під час ліквідаційної процедури. На підставі викладеного скаржник просить суд апеляційної інстанції скасувати оскаржену ухвалу та ухвалити нове судове рішення, яким заявлені вимоги Головного управління ДПС у Волинській області задоволити повністю. Ухвалою Північно-західного апеляційного господарського суду від 24.02.2021р. поновлено Головному управлінню ДПС у Волинській області строк на апеляційне оскарження ухвали Господарського суду Волинської області від 21.10.2020р. у справі №5004/1671/12, відкрито апеляційне провадження та призначено розгляд апеляційної скарги на 17.03.2021р. об 10:30год. у приміщенні Північно-західного апеляційного господарського суду за адресою: 33001 м. Рівне вул. Яворницького, 59 у залі судових засідань №4. У судове засідання суду апеляційної інстанції 17.03.2021р. з`явився представник Рівненської обласної прокуратури, просив відкласти розгляд апеляційної скарги. Ухвалою від 17.03.2021р. задоволено клопотання представника Рівненської обласної прокуратури про відкладення розгляду скарги та відкладено розгляд апеляційної скарги на 22 квітня 2021р. об 11:00 год. 12.04.2021р. (вх.№3035/21) на адресу суду від Волинської обласної прокуратури надійшли пояснення щодо апеляційної скарги. Посилаючись на норми, практику та доводи, зазначені скаржником в апеляційній скарзі, заступник керівника Волинської обласної прокуратури вважає, що апеляційна скарга ГУ ДПС у Волинській області підлягає до задоволення, а ухвала Господарського суду Волинської області від 21.10.2020р. у справі №5004/1671/12 про банкрутство ПАТ «Ковельсільмаш» - скасуванню. 20.04.2021р. (вх.№3309/21) на адресу суду від представника ТОВ «Динеро-Капітал» відзив на апеляційну скаргу. У відзиві представник зазначає, що відповідно до ч.1 ст.38 Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом», у редакції, що діяла на час визнання боржника банкрутом, з дня ухвали господарським судом постанови про визнання боржника банкрутом і відкриття ліквідаційної процедури, господарська діяльність банкрута завершується закінченням технологічного циклу з виготовлення продукції у разі можливості її продажу, крім укладення та виконання договорів, що мають на меті захист майна банкрута або забезпечення його збереження; строк виконання всіх грошових зобов`язань банкрута вважається таким, що настав; у банкрута не виникає жодних додаткових зобов`язань, у тому числі зі сплати податків і зборів (обов`язкових платежів), крім витрат, безпосередньо пов`язаних із здійсненням ліквідаційної процедури. Наведені наслідки визнання боржника банкрутом корелюють із приписами ст.59 Кодексу України з процедур банкрутства, що діяв на час звернення кредитора із додатковими вимогами. Отже, як приписами Закону, так і приписами Кодексу імперативно встановлено, що за наслідками визнання боржника банкрутом у нього не виникає жодних додаткових зобов`язань, у тому числі зі сплати податків і зборів (обов`язкових платежів). Будь-яких виключень з цього приписами Кодексу не передбачено. В зв`язку із чим законним та обґрунтованим є рішення місцевого господарського суду про відмову в задоволенні заяви про визнання додаткових грошових вимог до боржника. Визначені апелянтом грошові вимоги до ПАТ «Ковельсільмаш» є податковими зобов`язаннями, про що безпосередньо зазначено кредитором як в заяві про визнання додаткових грошових вимог, так і в апеляційної скарзі. Будь-якого впливу на можливість чи неможливість, сприяння або не сприяння здійсненню ліквідаційної процедури наведені податкові зобов`язання не мають. У зв`язку із чим безпідставним є твердження апелянта про можливість віднесення податкових зобов`язань до витрат, пов`язаних з проведенням ліквідаційної процедури. Що стосується самостійного декларування банкрутом наведених зобов`язань під час ліквідаційної процедури, зазначає, що відповідно до ст.ст.8, 11 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», бухгалтерський облік на підприємстві ведеться безперервно з дня реєстрації підприємства до його ліквідації. Підприємства зобов`язані складати фінансову звітність на підставі даних бухгалтерського обліку. Отже, надання банкрутом звітності з питань, визначених кредитором в заяві про визнання додаткових грошових вимог до боржника, є лише виконанням приписів чинного законодавства, та не має будь-якого відношення до витрат, пов`язаних з проведенням ліквідаційної процедури. З огляду на викладене представник ТОВ «Динеро-Капітал» вважає, що ухвала Господарського суду Волинської області від 21.10.2020р. у справі №5004/1671/12, якою відмовлено в задоволенні заяви апелянта про визнання додаткових грошових вимог до банкрута, є такою, що прийнята відповідно до приписів Кодексу, згідно із чим в задоволенні апеляційної скарги ГУ ДПС у Волинської області має бути відмовлено. У судове засідання апеляційної інстанції 22.04.2021р. учасники справи не з`явилися. Ухвалою від 22.04.2021р. розгляд апеляційної скарги відкладено на 19.05.2021р. об 11:00 год. У судове засідання суду апеляційної інстанції 19.05.2021р. з`явився прокурор, інші учасники провадження не з`явилися, хоч про дату час та місце розгляду апеляційної скарги повідомлялися у встановленому законом порядку. Враховуючи неодноразове відкладення розгляду справи, положення ст.273 ГПК України щодо строку розгляду апеляційної скарги, а також те, що судом належно повідомлено всіх учасників провадження у справі про час і місце розгляду справи, при цьому явка учасників судового процесу обов`язковою не визнавалась, а матеріали справи достатньо характеризують спірні правовідносини, колегія суддів вважає за можливе розглянути справу в даному судовому засіданні за наявними у справі матеріалами у відповідності до вимог ст.269 ГПК України. У судовому засіданні прокурор підтримала доводи апеляційної скарги та надала пояснення в обґрунтування своєї позиції. Просить апеляційну скаргу Головного управління ДПС у Волинській області задовольнити, а ухвалу Господарського суду Волинської області від 21.10.2020р. у справі №5004/1671/12 скасувати, прийняти нове рішення про задоволення заяви кредитора. Розглянувши доводи апеляційної скарги, відзиву, пояснень, вивчивши матеріали справи, наявні в ній докази, перевіривши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, Північно-західний апеляційний господарський суд прийшов до висновку про наступне: Відповідно до ч.1 ст.3 ГПК України судочинство в господарських судах здійснюється відповідно до Конституції України, цього Кодексу, Закону України "Про міжнародне приватне право", Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом", а також міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України. Пунктом 2 Прикінцевих та перехідних положень Кодексу України з процедур банкрутства встановлено, що з дня введення в дію цього Кодексу визнано такими, що втратили чинність: Закон України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом"(Відомості Верховної Ради України, 1992 р., N31, ст. 440 із наступними змінами); Постанова Верховної Ради України "Про введення в дію Закону України "Про банкрутство" (Відомості Верховної Ради України, 1992 р., N31, ст.441). Згідно ч.4 Прикінцевих та перехідних положень Кодексу України з процедур банкрутства установлено, що з дня введення в дію цього Кодексу подальший розгляд справ про банкрутство здійснюється відповідно до положень цього Кодексу незалежно від дати відкриття провадження у справі про банкрутство, крім справ про банкрутство, які на день введення в дію цього Кодексу перебувають на стадії санації, провадження в яких продовжується відповідно до Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом". Перехід до наступної судової процедури та подальше провадження у таких справах здійснюється відповідно до цього Кодексу. Як передбачено статтею 1 Кодексу України з процедур банкрутства кредитор - юридична або фізична особа, а також контролюючий орган, уповноважений відповідно до Податкового кодексу України здійснювати заходи щодо забезпечення погашення податкового боргу та недоїмки зі сплати єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування у межах своїх повноважень, та інші державні органи, які мають вимоги щодо грошових зобов`язань до боржника; поточні кредитори - кредитори за вимогами до боржника, що виникли після відкриття провадження у справі про банкрутство. Частиною 4 статті 60 Кодексу України з процедур банкрутства встановлено, що у ліквідаційній процедурі господарський суд розглядає заяви з вимогами поточних кредиторів, які надійшли до господарського суду після офіційного оприлюднення повідомлення про визнання боржника банкрутом. Заяви з вимогами поточних кредиторів розглядаються господарським судом у порядку черговості їх надходження. За результатами розгляду зазначених заяв господарський суд своєю ухвалою визнає чи відхиляє (повністю або частково) вимоги таких кредиторів. Постановою Господарського суду Волинської області від 20.07.2015р. процедуру санації Публічного акціонерного товариства "Ковельсільмаш" та повноваження керуючого санацією Сисуна Олександра Ігоровича припинено, Публічне акціонерне товариство "Ковельсільмаш" визнано банкрутом, відкрито ліквідаційну процедуру строком на дванадцять місяців, ліквідатором призначено арбітражного керуючого Сисуна Олександра Ігоровича. Як встановлено статтею 59 Кодексу України з процедур банкрутства з дня ухвалення господарським судом постанови про визнання боржника банкрутом і відкриття ліквідаційної процедури господарська діяльність банкрута завершується закінченням технологічного циклу з виготовлення продукції у разі можливості її продажу, крім укладення та виконання договорів, що мають на меті захист майна банкрута або забезпечення його збереження (підтримання) у належному стані, договорів оренди майна, яке тимчасово не використовується, на період до його продажу у процедурі ліквідації тощо; строк виконання всіх грошових зобов`язань банкрута вважається таким, що настав; у банкрута не виникає жодних додаткових зобов`язань, у тому числі зі сплати податків і зборів (обов`язкових платежів), крім витрат, безпосередньо пов`язаних із здійсненням ліквідаційної процедури; припиняється нарахування неустойки (штрафу, пені), процентів та інших економічних санкцій за всіма видами заборгованості банкрута. Пунктом 1.3. статті 1 Податкового кодексу України передбачено, що цей Кодекс не регулює питання погашення податкових зобов`язань або стягнення податкового боргу з осіб, на яких поширюються судові процедури, визначені Законом України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом", з банків, на які поширюються норми Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб", та погашення зобов`язань зі сплати єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, зборів на обов`язкове державне пенсійне страхування з окремих видів господарських операцій. ГУ ДПС у Волинській області нараховано грошові вимоги в сумі 8195091 грн. 05 коп., з яких: 54 849 грн. 28 коп. податок на нерухоме майно, який виник за період з 29.04.2017р. по 29.01.2018р.; 294735 грн. 44 коп. орендна плата з юридичних осіб, яка виникла з 30.03.2017р. по 30.01.2018р.; 7466893 грн. 91 коп. земельний податок з юридичних осіб, який виник з 30.03.2017р. по 30.01.2018р.; 378612 грн. 42 коп. недоїмка внаслідок несплати основного платежу за період з 20.08.2015р. по 06.12.2018р. З наведеного вбачається, що заявлені ГУ ДПС у Волинській області грошові вимоги виникли після винесення постанови про визнання боржника банкрутом, відкриття ліквідаційної процедури. Згідно пункту 1 частини 3 статті 2 Господарського процесуального кодексу України однією із основних засад (принципом) господарського судочинства є верховенство права. У пункті 3.1. рішення Конституційного Суду України від 29.06.2010 у справі №1-25/2010 зазначено, що одним із елементів верховенства права є принцип правової визначеності, у якому стверджується, що обмеження основних прав людини та громадянина і втілення цих обмежень на практиці допустиме лише за умови забезпечення передбачуваності застосування правових норм, встановлюваних такими обмеженнями. Тобто обмеження будь-якого права повинне базуватися на критеріях, які дадуть змогу особі відокремлювати правомірну поведінку від протиправної, передбачати юридичні наслідки своєї поведінки. Системний аналіз положень пункту 1.3. статті 1 Податкового Кодексу України та положень частини першої статті 38 Закону про банкрутство дає підстави стверджувати, що з моменту визнання боржника банкрутом (ухвалення постанови у справі про банкрутство) у банкрута не виникає обов`язку зі сплати податків і зборів (обов`язкових платежів), котрі нараховані після моменту визнання боржника банкрутом, крім витрат, безпосередньо пов`язаних із здійсненням ліквідаційної процедури. Оскільки у розумінні пункту 1.3. статті 1 Податкового Кодексу України вказаний кодекс не регулює питання погашення податкових зобов`язань або стягнення податкового боргу з осіб, на яких поширюються судові процедури, визначені Законом про банкрутство, а також, беручи до уваги те, що положеннями статті 38 Закону про банкрутство (яка встановлює наслідки визнання боржника банкрутом внаслідок відкриття ліквідаційної процедури, що є однією із судових процедур у справі про банкрутство) встановлено, що з моменту визнання боржника банкрутом (ухвалення постанови у справі про банкрутство) у банкрута не виникає обов`язку зі сплати податків і зборів (обов`язкових платежів), суд першої інстанції на підставі підпункту 37.3. статті 37 Податкового Кодексу України дійшов вірного висновку, що приписами статті 38 Закону про банкрутство передбачено підставу для припинення податкового обов`язку боржника, якого визнано банкрутом, щодо обчислення та сплати податків і зборів (обов`язкових платежів), термін сплати яких настав після моменту визнання боржника банкрутом. Згідно з положеннями статті 23 Закону про банкрутство конкурсні кредитори за вимогами, які виникли до дня порушення провадження у справі про банкрутство, зобов`язані подати до господарського суду письмові заяви з вимогами до боржника, а також документи, що їх підтверджують, протягом тридцяти днів від дня офіційного оприлюднення оголошення про порушення провадження у справі про банкрутство. Відлік строку на заявлення грошових вимог кредиторів до боржника починається з дня офіційного оприлюднення оголошення про порушення провадження у справі про банкрутство. Зазначений строк є граничним і поновленню не підлягає. Особи, вимоги яких заявлені після закінчення строку, встановленого для їх подання, або не заявлені взагалі, не є конкурсними кредиторами, а їх вимоги погашаються в шосту чергу в ліквідаційній процедурі. Поточні кредитори з вимогами до боржника, які виникли після порушення провадження у справі про банкрутство, можуть пред`явити такі вимоги після прийняття господарським судом постанови про визнання боржника банкрутом та відкриття ліквідаційної процедури. До визнання боржника банкрутом спори боржника з кредиторами, які мають поточні вимоги до боржника, вирішуються шляхом їх розгляду у позовному провадженні господарським судом, у провадженні якого перебуває справа про банкрутство. Як встановлено п.33.1. ст.33 Податкового кодексу України податковим періодом визнається встановлений цим Кодексом період часу, з урахуванням якого відбувається обчислення та сплата окремих видів податків та зборів. Виникнення у боржника, щодо якого введено ліквідаційну процедуру у справі про банкрутство, податкового обов`язку щодо сплати податків і зборів (обов`язкових платежів), термін сплати яких настав після моменту визнання боржника банкрутом, матиме наслідком порушення права такого боржника, яке визначене законодавством, на звільнення від сплати податків і зборів (обов`язкових платежів), що у свою чергу суперечить принципу правової визначеності, який є одним із елементів верховенства права. У підпункті 14.1.147 статті 14 Податкового кодексу України зазначено, що плата за землю - це обов`язковий платіж у складі податку на майно, що справляється у формі земельного податку або орендної плати за земельні ділянки державної і комунальної власності. Як було зазначено вище, з дня прийняття господарським судом постанови про визнання боржника банкрутом і відкриття ліквідаційної процедури у банкрута не виникає жодних додаткових зобов`язань (у тому числі зі сплати податків і зборів (обов`язкових платежів)), крім витрат, безпосередньо пов`язаних із здійсненням ліквідаційної процедури. При цьому, як вірно зазначено судом першої інстанції, норми частини 1 статті 38 Закону про банкрутство не передбачають виникнення податкового обов`язку у боржника, щодо якого господарським судом відкрито ліквідаційну процедуру, з підстав самостійного визначення таким боржником обов`язку щодо обчислення та декларування плати за землю та податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, термін сплати за якими настав після прийняття постанови про визнання боржника банкрутом. Боржник у справі про банкрутство, щодо якого ухвалене рішення про визнання його банкрутом, на підставі положень статті 38 Закону про банкрутство має право на легітимне очікування щодо звільнення від податкового обов`язку щодо сплати податків і зборів (обов`язкових платежів), термін сплати яких настав в період після прийняття постанови про визнання боржника банкрутом. Легітимні очікування безпосередньо випливають із конституційної норми - частини другої статті 19 Конституції України, за якою органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Характеристика очікувань як легітимних поєднує в собі: 1) їх законність, яка зумовлена реалізацією особою належного їй суб`єктивного права, 2) їх обґрунтованість, тобто зумовлену законом раціональність сподівань учасників суспільних відносин. Звільнення від податкового обов`язку щодо сплати податків і зборів (обов`язкових платежів), термін сплати яких настав в період після прийняття постанови про визнання боржника банкрутом, як зазначалося вище, передбачено законом (частина перша статті 38 Закону про банкрутство), а також зумовлює раціональне сподівання такого боржника на те, що після встановлення його неплатоспроможності у нього не виникають додаткові зобов`язання. Звільнення від податкового обов`язку щодо сплати податків і зборів (обов`язкових платежів), термін сплати яких настав в період після прийняття постанови про визнання боржника банкрутом передбачена законом (ч.1 ст.38 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом"), а також зумовлює раціональне сподівання такого боржника на те, що після встановлення його неплатоспроможності у нього не виникають додаткові зобов`язання Зазначений висновок викладено у постанові Верховного Суду від 12.03.2019р. у справі №910/14827/16. Системний аналіз п.п.1.3. ст.1 ГПК України та положень ч.1 ст.59 Кодексу України з процедур банкрутства дає підстави дійти висновку, що з моменту визнання боржника банкрутом (ухвалення постанови у справі про банкрутство) у банкрута не виникає обов`язку зі сплати податків і зборів (обов`язкових платежів) (котрі нараховані після моменту визнання боржника банкрутом), крім витрат, безпосередньо пов`язаних із здійсненням ліквідаційної процедури. Крім того, статтею 59 Кодексу України з процедур банкрутства передбачено наслідки визнання боржника банкрутом. Зокрема, з дня прийняття господарським судом постанови про визнання боржника банкрутом у останнього не може виникати додаткових зобов`язань, у тому числі зі сплати податків і зборів (обов`язкових платежів), крім витрат, які безпосередньо пов`язані із здійсненням ліквідаційної процедури; строк виконання всіх грошових зобов`язань банкрута вважається таким, що настав. Тобто, у зв`язку з визнанням боржника банкрутом у такої особи виникає особливий правовий статус, який є значно відмінний від статусу боржника і з дня прийняття господарським судом постанови про визнання боржника банкрутом і відкриття ліквідаційної процедури у останнього не можуть виникати нові зобов`язання зі сплати податків і зборів (обов`язкових платежів). Таким чином, аналізуючи положення названого кодексу, можна дійти висновку, що в ліквідаційній процедурі нові зобов`язання у банкрута в особі його органу управління - ліквідатора (ліквідаційної комісії) можуть виникати виключно у випадках, прямо передбачених у цьому Законі і порядок їх виконання визначений спеціальними нормами Закону про банкрутство. Такими випадками є зобов`язання з оплати витрат, пов`язаних із здійсненням ліквідаційної процедури. Враховуючи наведене, відхиляються доводи заявника про те, що заборгованість з податку на нерухоме майно, а також заборгованість з орендної плати з юридичних осіб за користування земельною ділянкою самостійно були визначені боржником, що є підтвердженням обґрунтованості грошових вимог. Аналогічна правова позиція викладена у постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду у справі №910/14827/16 від 12.03.2019р., у справі №911/3883/16 від 08.10.2019р., у справі №911/3883/16 від 08.10.2019р., у справі №925/1460/15 від 29.05.2019р., у справі №925/871/15 від 16.04.2019р., Верховного Суду у складі Судової палати для розгляду справ про банкрутство Касаційного господарського суду у справі №910/14627/16 від 12.03.2019р. У зв`язку з визнанням боржника банкрутом у такої особи виникає особливий правовий статус, який є значно відмінний від статусу боржника, і з дня прийняття господарським судом постанови про визнання боржника банкрутом і відкриття ліквідаційної процедури у останнього не можуть виникати нові зобов`язання зі сплати податків і зборів (обов`язкових платежів). При цьому, боржник визнаний судом банкрутом, з урахуванням вимог Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом", Кодексу України з процедур банкрутства, має право на легітимне очікування щодо звільнення від податкового обов`язку щодо сплати податків і зборів (обов`язкових платежів), термін сплати яких настав в період після прийняття постанови про визнання боржника банкрутом. Легітимні очікування безпосередньо випливають із конституційної норми ч.2 ст.19 Конституції України про те, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Характеристика очікувань як легітимних поєднує в собі: 1) їх законність, яка зумовлена реалізацією особою належного їй суб`єктивного права, 2) їх обґрунтованість, тобто зумовлену законом раціональність сподівань учасників суспільних відносин. Звільнення від податкового обов`язку щодо сплати податків і зборів (обов`язкових платежів), термін сплати яких настав в період після прийняття постанови про визнання боржника банкрутом, передбачена законом (ч.1 ст.38 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом"), а також зумовлює раціональне сподівання такого боржника на те, що після встановлення його неплатоспроможності у нього не виникають додаткові зобов`язання. Аналогічна правова позиція викладена у постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 14.08.2019р. у справі №913/412/16. Отже, як вірно зазначено судом першої інстанції, оскільки у розумінні пункту 1.3. статті 1 Податкового кодексу України, вказаний кодекс не регулює питання погашення податкових зобов`язань або стягнення податкового боргу з осіб, на яких поширюються судові процедури, визначені Законом України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом", а також беручи до уваги те, що положеннями статті 38 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" (яка встановлює наслідки визнання боржника банкрутом внаслідок відкриття ліквідаційної процедури, що є однією із судових процедур у справі про банкрутство) встановлено, що з моменту визнання боржника банкрутом (ухвалення постанови у справі про банкрутство) у банкрута не виникає обов`язку зі сплати податків і зборів (обов`язкових платежів), суд, на підставі підпункту 37.3. статті 37 Податкового Кодексу України, приписами статті 38 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" передбачено підставу для припинення податкового обов`язку боржника, якого визнано банкрутом, щодо обчислення та сплати податків і зборів (обов`язкових платежів), термін сплати яких настав після моменту визнання боржника банкрутом. Відповідно до положень ч.1 ст.64 Кодексу України з процедур банкрутства у другу чергу задовольняються: вимоги із зобов`язань, що виникли внаслідок заподіяння шкоди життю та здоров`ю громадян, шляхом капіталізації у ліквідаційній процедурі відповідних платежів, у тому числі до Фонду соціального страхування України за громадян, які застраховані в цьому фонді, у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України, зобов`язань із сплати страхових внесків на загальнообов`язкове державне пенсійне страхування та інше соціальне страхування, крім вимог, задоволених позачергово, з повернення невикористаних коштів Фонду соціального страхування України, а також вимоги громадян - довірителів (вкладників) довірчих товариств або інших суб`єктів підприємницької діяльності, які залучали майно (кошти) довірителів (вкладників); у третю чергу задовольняються: вимоги щодо сплати податків і зборів (обов`язкових платежів). Як встановлено ч.4 ст.30 Кодексу України з процедур банкрутства витрати арбітражного керуючого, пов`язані з виконанням ним повноважень у справі, відшкодовуються в порядку, передбаченому цим Кодексом, крім витрат на страхування його професійної відповідальності за заподіяння шкоди, а також витрат, пов`язаних з виконанням таких повноважень у частині, в якій зазначені витрати перевищують регульовані державою ціни (тарифи) на відповідні товари, роботи, послуги чи ринкові ціни на день здійснення відповідних витрат або замовлення (придбання) товарів, робіт, послуг. Частиною 2 статті 133 Кодексу України з процедур банкрутства встановлено, що витрати, пов`язані з провадженням у справі про неплатоспроможність (витрати на оплату судового збору, сплату винагороди і відшкодування витрат арбітражного керуючого, пов`язаних з виконанням ним своїх повноважень, оплату послуг спеціалістів для проведення оцінки майнових об`єктів, що підлягають продажу, а також витрати на проведення аукціону), відшкодовуються у повному обсязі до задоволення вимог кредиторів. Господарський суд Волинської області дійшов вірного висновку, що заявлені платежі не є витратами, безпосередньо пов`язаними зі здійсненням ліквідаційної процедури. Так, у одній нормі вони як відмежовані одне від одного у переліку зобов`язань, так і розмежовані моментом їх виникнення та припинення. Зокрема, плата за землю як обов`язковий платіж виникає до моменту визнання боржника банкрутом і не виникає після цього (тобто до цього моменту декларація повинна подаватись, платежі нараховуються і підлягають сплаті, але після цього - норми Податкового кодексу України не застосовується, строк сплати не настає, плата не нараховується). Витрати ж, безпосередньо пов`язані із здійсненням ліквідаційної процедури, навпаки, виникають з моменту визнання боржника банкрутом, включаються до звіту ліквідатора банкрута, затверджуються комітетом кредиторів і надалі - ухвалою суду, погашаються у першочерговому порядку. Згідно ч.1 ст.73 ГПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Як встановлено ч.1 ст.74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Статтею 76 ГПК України встановлено, що належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Згідно ст.77 ГПК України обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Докази, одержані з порушенням закону, судом не приймаються. Статтею 86 ГПК України встановлено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів). Місцевим господарським судом правомірно відмовлено у задоволенні заяви Головного управління ДПС у Волинській області про визнання кредиторських вимог в сумі 8195091 грн. 05 коп., оскільки з дня прийняття господарським судом постанови про визнання боржника банкрутом і відкриття ліквідаційної процедури, тобто з 20.07.2015р., нові грошові зобов`язання, в силу ст.38 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" (чинний на момент визнання боржника банкрутом) та ст.59 Кодексу України з процедур банкрутства, не виникають. Відповідно до ч.4 ст.11 ГПК України, суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права. За усталеною практикою Європейського суду з прав людини (справи "Серявін та інші проти України", "Пронін проти України", "Кузнєцов та інші проти Російської Федерації" одним із завдань вмотивованого рішення є продемонструвати сторонам, що вони були почуті. Ігнорування судом доречних аргументів сторони є порушенням статті Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Зазначене судом першої інстанції було дотримано в повній мірі. При цьому, п.1 ст.6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи. Відхиляючи скаргу апеляційний суд у принципі має право просто підтвердити правильність підстав, на яких ґрунтувалося рішення суду нижчої інстанції (рішення у справі Гарсія Руїс проти Іспанії"). У відповідності до ст.276 ГПК України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Доводи скаржника, зазначені в апеляційній скарзі, апеляційним судом не визнаються такими, що можуть бути підставою згідно ст.ст.275-280 ГПК України для скасування чи зміни оскаржуваної ухвали, тому суд апеляційної інстанції вважає, що ухвалу місцевого господарського суду прийнято у відповідності до норм матеріального та процесуального права і її слід залишити без змін, а апеляційну скаргу - без задоволення. На підставі статті 129 Господарського процесуального кодексу України судові витрати у справі покладаються на скаржника. Керуючись ст.ст.269, 270, 271, 273, 275, 276, 281-284 Господарського процесуального кодексу України, суд - П О С Т А Н О В И В: Апеляційну скаргу Головного управління ДПС у Волинській області на ухвалу Господарського суду Волинської області від 21.10.2020р. у справі №5004/1671/12 залишити без задоволення, а ухвалу суду першої інстанції - без змін. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до суду касаційної інстанції. Повний текст постанови складено 24.05.2021р. Головуючий суддя Саврій В.А. Суддя Коломис В.В. Суддя Дужич С.П.