Постанова Північний апеляційний господарський суд № 910/3406/20

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116, (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ "24" травня 2021 р. Справа№ 910/3406/20 Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів: головуючого: Тищенко О.В. суддів: Шаптали Є.Ю. Станіка С.Р. без повідомлення учасників справи розглянувши у порядку письмового провадження апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Інкос Компані» на рішення Господарського суду міста Києва від 07.08.2020 (повний текст складено 07.08.2020) у справі №910/3406/20 (суддя Удалова О.Г.) за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю з іноземними інвестиціями «Трансінвестсервіс» до Товариства з обмеженою відповідальністю «Інкос Компані» про стягнення 129 284,23 грн В С Т А Н О В И В : Товариство з обмеженою відповідальністю з іноземними інвестиціями «Трансінвестсервіс» (далі - ТОВ «ТІС», позивач) звернулось до Господарського суду міста Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «Інкос Компані» (далі - ТОВ «Інкос Компані», відповідач) про стягнення 126 613,89 грн. В обґрунтування позовних вимог позивач посилався на неналежне виконання відповідачем його обов`язку своєчасно та в повному обсязі оплатити товар, поставлений позивачем на виконання умов договору поставки № ТИС0619-02 від 17.06.2019, а також послуги доставки такого товару, у зв`язку з чим просив стягнути з відповідача грошові кошти в загальному розмірі 126 613,89 грн, з яких: 103 944,00 грн - основний борг, 19 281,54 грн - пеня, 1 455,21 грн - інфляційна складова боргу, 1 933,14 грн - 3% річних. Рішенням Господарського суду міста Києва від 07 серпня 2020 року позов задоволено частково. Стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю «Інкос Компані» на користь Товариства з обмеженою відповідальністю з іноземними інвестиціями «Трансінвестсервіс» основний борг у розмірі 103 944,00 грн, пеню в розмірі 16 561,89 грн, інфляційну складову боргу в розмірі 2 918,52 грн, 3% річних у розмірі 2 921,48 грн, витрати по сплаті судового збору в розмірі 2 098,44 грн. У задоволенні іншої частини позову відмовлено. Вказане рішення мотивоване наступним: - оскільки позивач виконав свої зобов`язання перед відповідачем належним чином та передав останньому товар, а відповідач у свою чергу в порушення умов укладеного сторонами договору переданий позивачем товар та послуги з його доставки оплатив частково та доказів, які б підтверджували оплату ним заборгованості перед позивачем в повному обсязі або спростовували доводи останнього, суду не надав, то вимога позивача про стягнення з відповідача основного боргу в розмірі 103 944,00 грн є обґрунтованою; - перевіривши наданий позивачем розрахунок пені суд встановив, що позивач, здійснюючи нарахування пені не дотримався приписів ч. 6 ст. 232 Господарського кодексу України, а тому суд, здійснивши власний розрахунок пені, дійшов висновку, що вимога позивача про стягнення з відповідача пені заявлена ним правомірно, проте підлягає задоволенню у розмірі визначеному судом, а саме у розмірі 16 561,89 грн; - також здійснивши власний розрахунок інфляційної складової боргу та 3% річних, суд першої інстанції дійшов висновку, що такі вимоги заявлені позивачем правомірно, однак підлягають задоволенню у розмірі, визначеному судом, а саме у розмірі 2 918,52 грн інфляційної складової боргу та 2 921,48 грн 3% річних. Не погоджуючись з прийнятим рішенням суду, Товариство з обмеженою відповідальністю «Інкос Компані» 01.09.2020 подало апеляційну скаргу, у якій просить скасувати оскаржуване рішення. Апелянт зазначає, що судом першої інстанції не враховано, що до договору поставки підписаний додаток №2 «Специфікація», що регламентує не тільки вартість, а й доставку товару, також не взято до уваги, що між сторонами підписано додаткову угоду №1 від 04.07.2019, якою за твердженням відповідача сторони погодили вартість доставки товару. Також скаржник не заперечує, що товар постачальником був доставлений, а покупець прийняв його, але наголошує, що покупець відмовився платити незадекларовану та неузгоджену вартість доставки товару. Згідно протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 15.09.2020 справу №910/3406/20 передано для розгляду колегії суддів у складі: головуючий суддя - Козир Т.П., судді: Кравчук Г.А., Коробенко Г.П. Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 17.09.2020 апеляційну скаргу залишено без руху. Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 08.10.2020 відкрито апеляційне провадження у справі №910/3406/20; встановлено строк для подання відзиву на апеляційну скаргу; роз`яснено сторонам, що апеляційна скарга розглядатиметься в порядку письмового провадження, без виклику учасників справи. У зв`язку з тимчасовою непрацездатністю головуючого судді (суді доповідача) Козир Т.П. з 17.11.2020, протоколом повторного автоматизованого розподілу справи між суддями у справі №910/3406/20 визначено колегію суддів у складі: головуючий суддя - Тищенко О.В., судді: Тарасенко К.В., Шаптала Є.Ю. Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 16.12.2020 справу №910/3406/20 за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю «Інкос Компані» на рішення Господарського суду міста Києва від 07.08.2020 прийнято до провадження колегією суддів у складі: головуючий суддя - Тищенко О.В., судді: Тарасенко К.В., Шаптала Є.Ю., розгляд справи здійснюється без повідомлення учасників справи. У зв`язку з перебуванням судді Тарасенко К.В. 16.02.2021 у відпустці, протоколом повторного автоматизованого розподілу справи між суддями від 16.02.2021 у справі №910/3406/20 визначено колегію суддів у складі: головуючий суддя - Тищенко О.В., судді: Шаптала Є.Ю., Станік С.Р. Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 16.02.2021 прийнято справу №910/3406/20 за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю «Інкос Компані» на рішення Господарського суду міста Києва від 07.08.2020 колегією суддів у складі: головуючий суддя - Тищенко О.В., судді: Станік С.Р., Шаптала Є.Ю. Розгляд справи №910/3406/20 ухвалено здійснювати без повідомлення учасників справи. 20.10.2020 через канцелярію Північного апеляційного господарського суду від позивача надійшов відзив на апеляційну скаргу, у якому він заперечив проти доводів апеляційної скарги, просив відмовити в її задоволенні, а оскаржуване рішення суду першої інстанції залишити без змін. Зокрема, позивач звертає увагу, що відповідач визнає факт поставки та вважає, що сторони шляхом надіслання позивачем оферти (виставлення рахунку на оплату) та прийняттям акцепту відповідачем (оплата авансу) змінили вартість послуг доставки за договором. Також позивач наголосив, що відповідно до наявного в матеріалах справи листа-зобов`язання №170719 від 17.07.2019 відповідач визнав свою заборгованість перед позивачем за рахунком фактурою №2472 від 07.07.2019. У зв`язку з проведенням заходів, спрямованих на запобігання виникненню та поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), та з метою мінімізації ризиків розповсюдження гострої респіраторної хвороби COVID-19, враховуючи, що Постановою Кабінету Міністрів України №211 від 11.03.2020 «Про запобігання поширенню на території України коронавірусу COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2» встановлено з 12.03.2020 на усій території України карантин, який продовжено, колегія суддів дійшла висновку про необхідність вийти за межі граничного процесуального строку розгляду даної справи, здійснивши її розгляд у розумний строк, застосувавши ст.ст. 2, 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, ст. 3 Конституції України та ст.ст. 2, 11 ГПК України. У відповідності до ст. 269 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього. Згідно до ч.1 ст. 270 Господарського процесуального кодексу України у суді апеляційної інстанції справи переглядаються за правилами розгляду справ у порядку спрощеного позовного провадження з урахуванням особливостей, передбачених у цій главі. Колегія суддів апеляційного господарського суду, беручи до уваги межі перегляду справи у апеляційній інстанції, обговоривши доводи апеляційної скарги, проаналізувавши на підставі фактичних обставин справи застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права при прийнятті оскаржуваного рішення, дійшла висновку про те, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, а оскаржуване рішення місцевого господарського суду слід залишити без змін з наступних підстав. Як правильно встановлено судом першої інстанції та перевірено судом апеляційної інстанції, 17.06.2019 між ТОВ «ТІС» (як постачальником) та ТОВ «Інкос Компані» (як покупцем) був укладений договір поставки № ТИС0619-02 (далі - договір). Згідно з п. 1.1 договору постачальник зобов`язується надати, а покупець - прийняти та оплатити товар: бетонні суміші, розчин, будівельні матеріали за цінами, вказаними у рахунках або специфікаціях, які є невід`ємною частиною цього договору. Відповідно до п. 1.2 договору кількість і строки поставки товару визначаються згідно із заявкам покупця у відповідності з пунктами 2.1 та 2.2 цього договору. Пунктом 2.1 договору передбачено, що поставка товару здійснюється автотранспортом постачальника або покупця. Місце поставки зазначається у заявці покупця з віднесенням на останнього транспортних витрат (у тому числі понаднормативних простоїв автотранспорту). Доставка товару постачальником здійснюється за цінами, вказаними у рахунках або специфікаціях (додатки до договору), які є невід`ємною частиною цього договору (п. 2.5 договору). Сума договору буде визначатись як сумарна вартість партій товару, їх поставки (якщо така виконується постачальником), які будуть необхідні покупцю (п. 3.1 договору). У п. 3.2 договору сторони погодили, що оплата товару і його доставки здійснюється за ціною, передбаченою у рахунках постачальника, протягом 10-ти днів від дати рахунку. Пунктом 7.1 договору передбачено, що цей договір вступає в силу з дня підписання і діє до 31.12.2019. Договір вважається пролонгованим на кожний наступний календарний рік на тих самих умовах, якщо жодна із сторін за 10 днів до закінчення строку дії договору не заявила про його припинення. Судом першої інстанції встановлено, що позивач виконав свої зобов`язання перед відповідачем належним чином та передав останньому товар загальною вартістю 624 546,00 грн, а відповідач вказаний товар прийняв, що підтверджується засвідченими підписами представників обох сторін та їх печатками видатковими накладними № 1369 від 24.06.2019, № 1370 від 25.06.2019, № 1371 від 25.06.2019, № 1372 від 26.06.2019, № 1472 від 27.06.2019, № 1483 від 01.07.2019, № 1486 від 03.07.2019, № 1595 від 05.07.2019, № 1602 від 16.07.2019, № 1603 від 16.07.2019, № 1609 від 17.07.2019, № 1610 від 17.07.2019, № 1640 від 18.07.2019, № 1642 від 19.07.2019, № 1645 від 23.07.2019 (а.с.25-39). Крім того, позивач надав відповідачу послуги з доставки товару на загальну суму 54 323,40 грн (з ПДВ), що підтверджується рахунками на оплату № 2472 від 04.07.2019, № 2260 від 25.06.2019, № 2222 від 21.06.2019 (а.с. 77-79). Однак, відповідач у порушення умов укладеного сторонами договору, переданий позивачем товар та послуги з його доставки оплатив частково, а саме в сумі 574 925,40 грн, що підтверджується банківською випискою по рахунку позивача за період з 27.06.2019 по 05.07.2019 (а.с.82). Таким чином, судом встановлено, що заборгованість відповідача перед позивачем за товар та послуги його доставки за договором поставки № ТИС0619-02 від 17.06.2019 є документально підтвердженою та становить 103 944,00 грн. Вказані обставини і стали підставою для звернення позивача з даним позовом, який просив стягнути з відповідача грошові кошти в загальному розмірі 126 613,89 грн, з яких: 103 944,00 грн - основний борг, 19 281,54 грн - пеня, 1 455,21 грн - інфляційна складова боргу, 1 933,14 грн - 3% річних. Суд першої інстанції, дослідивши обставини справи, надані докази та доводи сторін, дійшов висновку, що позовні вимоги підлягають частковому задоволенню, з чим погоджується колегія суддів з огляду на наступне. Щодо стягнення основного боргу за товар та послуги його доставки за договором поставки № ТИС0619-02 від 17.06.2019 в розмірі 103 944,00 грн. За приписами ст.11, 629 Цивільного кодексу України договір є однією з підстав виникнення зобов`язань та є обов`язковим для виконання сторонами. Частиною першою статті 174 Господарського кодексу України передбачено, що господарські зобов`язання можуть виникати, зокрема, з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать. Як було зазначено вище, між позивачем та відповідачем укладено договір поставки № ТИС0619-02 від 17.06.2019, відповідно до якого позивач зобов`язався надати, а відповідач - прийняти та оплатити товар відповідно до умов цього договору. Відповідно до ч. 1 ст. 265 Господарського кодексу України за договором поставки одна сторона - постачальник зобов`язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов`язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму. Згідно з положеннями ст. 901 Цивільного кодексу України за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов`язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов`язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором. За приписами ст. 903 Цивільного кодексу України якщо договором передбачено надання послуг за плату, замовник зобов`язаний оплатити надану йому послугу в розмірі, у строки, та в порядку, що встановлені договором. Частиною 1 ст. 193 Господарського кодексу України встановлено, що суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом. Статтею 629 Цивільного кодексу України передбачено, що договір є обов`язковим для виконання сторонами. Статтею 526 Цивільного кодексу України визначено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Частиною 1 ст. 530 Цивільного кодексу України закріплено, що якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Відповідно до ст. 610 ЦК України, порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання. Судом встановлено, що позивач виконав свої зобов`язання за договором поставки № ТИС0619-02 від 17.06.2019 належним чином. Водночас, відповідач документів, які б підтверджували оплату ним заборгованості перед позивачем в повному обсязі або спростовували доводи останнього не надав як під час розгляду справи в суді першої інстанції, так і під час апеляційного перегляду оскаржуваного рішення. Відтак, судова колегія погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що вимога позивача про стягнення з відповідача основного боргу в розмірі 103 944,00 грн є обґрунтованою та такою, що підлягає задоволенню у вказаному розмірі. Заперечуючи проти вказаного висновку, апелянт зазначає, що судом першої інстанції не враховано, що до договору поставки підписаний додаток №2 «Специфікація», що регламентує не тільки вартість, а й доставку товару, також не взято до уваги, що між сторонами підписано додаткову угоду №1 від 04.07.2019, якою за твердженням відповідача сторони погодили вартість доставки товару. Перевіривши матеріали справи, колегія суддів встановила, що відповідач під час розгляду справи в суді першої інстанції своїм правом на надання заперечень на позов не скористався. Відтак, суд апеляційної інстанції наголошує, що посилаючись на докази, надані разом з апеляційною скаргою, апелянт всупереч приписам ст. 269 Господарського процесуального кодексу України не надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього, а тому керуючись нормами вказаної статті суд апеляційної інстанції розглядає справу за наявними у ній доказами. Крім того, твердження відповідача про не дослідження судом першої інстанції додатку №2 до договору поставки «Специфікація» спростовуються тим, що такий доказ був наданий разом з позовною заявою, а тому судом було надано оцінку наявним доказам у їх сукупності. Також скаржник не заперечує, що товар постачальником був доставлений, а покупець прийняв його, але наголошує, що покупець відмовився платити незадекларовану та неузгоджену вартість доставки товару. Однак, оскільки скаржником не надано доказів звернення до позивача стосовно незгоди з розмірами сум доставки та не обґрунтовано, в чому саме полягає така незгода щодо заявленої суми, вказані доводи колегією суддів відхиляються як безпідставні та не підтверджені належними та допустимими доказами. Разом з тим, суд апеляційної інстанції звертає увагу, що наведені в апеляційній скарзі доводи судом враховано, натомість це не спростовує обов`язку відповідача виконати свої зобов`язання за договором поставки щодо оплати товару та його доставки. У даному контексті судом взято до уваги також доводи позивача, викладені у відзиві на апеляційну скаргу про те, що відповідно до наявного в матеріалах справи листа-зобов`язання №170719 від 17.07.2019 (а.с.81) відповідач визнав свою заборгованість перед позивачем за рахунком фактурою №2472 від 07.07.2019. Таким чином, доводи апеляційної скарги не спростовують висновок суду першої інстанції про наявність підстав для задоволення вимоги позивача про стягнення з відповідача основного боргу в розмірі 103 944,00 грн. Щодо вимоги позивача про стягнення з відповідача 19 281,54 грн - пені, 1 455,21 грн - інфляційної складової боргу, 1 933,14 грн - 3% річних суд апеляційної інстанції зазначає наступне. Відповідно до ч. 1 ст. 530 Цивільного кодексу України якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Статтею 610 Цивільного кодексу України встановлено, що порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання). Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом (ч. 1 ст. 612 Цивільного кодексу України). Як встановлено вище, відповідач товар, поставлений позивачем, а також послуги з його доставки оплатив частково, відтак допустив порушення зобов`язання. Пунктом 3 ч. 1 ст. 611 Цивільного кодексу України передбачено, що у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки. Штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов`язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов`язання (ч. 1 ст. 230 Господарського кодексу України). Відповідно до ст. 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання. Згідно з ч. 6 ст. 231 Господарського кодексу України штрафні санкції за порушення грошових зобов`язань встановлюються у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою Національного банку України, за увесь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено законом або договором. Нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов`язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов`язання мало бути виконано (ч. 6 ст. 232 Господарського кодексу України). Пунктом 6.2 договору встановлено, якщо покупець прострочив оплату товару, на прострочену суму нараховується пеня, в розмірі подвійної облікової ставки НБУ за кожний день прострочки платежу, починаючи з дня передання товару покупцю постачальником. Нарахування пені здійснюється позивачем за видатковими накладними № 1610 від 17.07.2019, № 1640 від 18.07.2019, № 1642 від 19.07.2019, № 1645 від 23.07.2019. Перевіривши наданий позивачем розрахунок пені суд першої інстанції встановив, що позивач, здійснюючи нарахування пені, не дотримався приписів ч. 6 ст. 232 Господарського кодексу України. У зв`язку з цим, здійснивши власний розрахунок пені, суд першої інстанції встановив, що її розмір становить 16 561,89 грн, тобто є меншим, ніж заявлено позивачем до стягнення. Колегія суддів апеляційного господарського суду, перевіривши розрахунок суду розміру пені, визнає його арифметично правильним та здійсненим з дотриманням ч. 6 ст. 232 Господарського кодексу України, а тому погоджується з судом першої інстанції в тому, що вимога позивача про стягнення з відповідача пені заявлена ним правомірно, проте підлягає задоволенню у розмірі визначеному судом, а саме у розмірі 16 561,89 грн. Разом з тим, частиною 2 ст. 625 Цивільного кодексу України встановлено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом. Здійснивши власний розрахунок інфляційної складової боргу за вказаний позивачем період з серпня 2019 року по січень 2020 року та з березня 2020 року по квітень 2020 року (з урахуванням заяви про збільшення розміру позовних вимог), суд першої інстанції встановив, що її розмір становить 2 918,52 грн, тобто є меншим, ніж заявлено позивачем до стягнення. Колегія суддів, перевіривши розрахунок суду розміру інфляційної складової боргу, визнає його арифметично правильним та визнає обґрунтованим висновок суду першої інстанції, що вказана вимога позивача заявлена ним правомірно, проте підлягає задоволенню у розмірі, визначеному судом, а саме у розмірі 2 918,52 грн. Також здійснивши перевірку наданого позивачем розрахунку 3% річних за вказані ним періоди (з урахуванням заяви про збільшення розміру позовних вимог) суд апеляційної інстанції погоджується з судом першої інстанції, що їх розмір становить 2 921,48 грн, тобто є меншим, ніж заявлено позивачем до стягнення, а тому вказана вимога позивача заявлена ним правомірно, проте підлягає задоволенню у розмірі, визначеному судом, а саме у розмірі 2 921,48 грн. Водночас, судова колегія звертає увагу, що висновки суду щодо часткового задоволення вимог позивача про стягнення з відповідача заявлених сум пені, інфляційної складової боргу та 3% річних відповідно до здійсненого судом першої інстанції перерахунку сторонами на стадії апеляційного перегляду оскаржуваного рішення не заперечуються. Підсумовуючи вищенаведене, апеляційний господарський суд дійшов висновку, що судом першої інстанції прийнято законне та обґрунтоване рішення за повного з`ясування обставин, що мають значення для справи. Європейський суд з прав людини неодноразово наголошував, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення (рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain) від 9 грудня 1994 року). Згідно з ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справ практику Європейського суду з прав людини як джерело права. Принцип змагальності процесу означає, що кожній стороні повинна бути надана можливість ознайомитися з усіма доказами та зауваженнями, наданими іншою стороною, і відповісти на них (п. 63 Рішення Європейського суду з прав людини у справі «Руїс-Матеос проти Іспанії» від 23.06.1993). Дія принципу змагальності ґрунтується на переконанні: протилежність інтересів сторін найкраще забезпечить повноту матеріалів справи через активне виконання сторонами процесу тільки їм притаманних функцій. Принцип змагальності припускає поєднання активності сторін у забезпеченні виконання ними своїх процесуальних обов`язків із забезпеченням судом умов для здійснення наданих їм прав. У Рекомендаціях R (84) 5 Комітету Міністрів Ради Європи державам-членам стосовно принципів цивільного судочинства, що направлені на удосконалення судової системи, наголошується на тому, що суд повинен, принаймні в ході попереднього засідання, а якщо можливо, і протягом всього розгляду, відігравати активну роль у забезпеченні швидкого судового розгляду, поважаючи при цьому права сторін, в тому числі і їх право на неупередженість. Зокрема, він повинен володіти повноваженнями proprio motu, щоб вимагати від сторін пред`явлення таких роз`яснень, які можуть бути необхідними; вимагати від сторін особистої явки, піднімати питання права; вимагати показань свідків, принаймні в тих випадках, коли мова йде не тільки про інтереси сторін, що беруть участь у справі, тощо. Такі повноваження повинні здійснюватися в межах предмета розгляду. Обов`язок доказування, встановлений статтею 74 Господарського процесуального кодексу України, слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб`єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з`ясувати обставини, які мають значення для справи. До того ж, суд зазначає, що однією з засад здійснення господарського судочинства у відповідності до статті 2 Господарського процесуального кодексу України є рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом. Принцип рівності сторін у процесі - у розумінні «справедливого балансу» між сторонами - вимагає, щоб кожній стороні надавалася розумна можливість представити справу в таких умовах, які не ставлять цю сторону у суттєво невигідне становище відносно другої сторони (п. 33 Рішення Європейського суду з прав людини у справі «Домбо Бегеер Б. В. проти Нідерландів» від 27.10.1993). У відповідності до ст. 42 ГПК України учасники справи користуються рівними процесуальними правами. Учасники справи мають право подавати докази; брати участь у судових засіданнях, якщо інше не визначено законом; брати участь у дослідженні доказів; ставити питання іншим учасникам справи. Відповідно до ст. 73 ГПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Відповідно до ст. 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу. Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів (ч. 1 ст. 86 Господарського процесуального кодексу України). Отже, виходячи з вищевикладеного, скаржником у суді апеляційної інстанції не було подано належних та переконливих доказів на підтвердження доводів апеляційної скарги. Доводи та заперечення викладені у апеляційній скарзі відповідача на рішення суду першої інстанції не знайшли свого підтвердження під час розгляду справи судом апеляційної інстанції. Відповідно до п.1 ч.1 ст. 275 ГПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення. Відповідно до ст. 276 ГПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Колегія суддів апеляційного господарського суду вважає, що рішення Господарського суду міста Києва від 07.08.2020 прийняте після повного з`ясування обставин, що мають значення для справи, які місцевий господарський суд визнав встановленими, а також у зв`язку з правильним застосуванням норм матеріального та процесуального права, є таким що відповідає нормам закону. Таким чином, у задоволенні апеляційної скарги Товариства з обмеженою відповідальністю «Інкос Компані» слід відмовити, а оскаржуване рішення Господарського суду міста Києва від 07.08.2020 - залишити без змін. Судові витрати розподіляються відповідно до вимог ст. 129 ГПК України. Керуючись ст. 232-241, 275-284 Господарського процесуального кодексу України, Північний апеляційний господарський суд, П О С Т А Н О В И В:

1. Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Інкос Компані» на рішення Господарського суду міста Києва від 07.08.2020 у справі №910/3406/20 залишити без задоволення.

2. Рішення Господарського суду міста Києва від 07.08.2020 у справі №910/3406/20 залишити без змін.

3. Судові витрати за розгляд апеляційної скарги покладаються на Товариство з обмеженою відповідальністю «Інкос Компані».

4. Матеріали справи №910/3406/20 повернути до Господарського суду міста Києва. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена відповідно до ст. 287-291 Господарського процесуального кодексу України з урахуванням приписів п. 2 ч. 3 ст. 287 Господарського процесуального кодексу України. Головуючий суддя О.В. Тищенко Судді Є.Ю. Шаптала С.Р. Станік