Постанова Південно-західний апеляційний господарський суд № 923/1096/20

ПІВДЕННО-ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД _____________________________________________________________________________________________ П О С Т А Н О В А ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 19 травня 2021 року м. ОдесаСправа № 923/1096/20 Південно-західний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів: головуючого судді: Аленіна О.Ю. суддів: Лавриненко Л.В., Мишкіна М.А. секретар судового засідання: Герасименко Ю.С. Представники учасників справи у судове засідання не з`явилися розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" на рішення Господарського суду Херсонської області від 25.02.2021 по справі №923/1096/20 за позовом Акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" до Акціонерного товариства "Херсонська теплоелектроцентраль" про стягнення 104 898 411 грн 41 коп ВСТАНОВИВ У листопаді 2020 Акціонерне товариство "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" (далі - АТ "НАК Нафтогаз України") звернулося до Господарського суду Херсонської області із позовом до Акціонерного товариства "Херсонська теплоелектроцентраль" (далі АТ "Херсонська теплоелектроцентраль") в якому просило стягнути з відповідача на свою користь 82 831 706 грн 03 коп основного боргу, 15 772 120 грн 09 коп пені, 3 668 071 грн 07 коп три проценти річних, 2 626 514 грн 22 коп інфляційних втрат та судові витрати. Обґрунтовуючи позовні вимоги АТ "НАК Нафтогаз України" зазначає, що відповідачем було порушено договірні зобов`язання за договором постачання природного газу, що в свою чергу призвело до виникнення боргу за поставлений газ. Рішенням Господарського суду Херсонської області від 25.02.2021 позов задоволено частково, стягнуто з відповідача на користь позивача 82 831 706,03 грн основного боргу, 7 886 060,05 грн пені, 2 451 571,96 грн інфляційних втрат, 3 668 071,07 грн три проценти річних та 679 161,46 грн витрат по сплаті судового збору, в задоволенні решти позову відмовлено. В мотивах оскаржуваного рішення суд першої інстанції зазначив, що позивачем доведено позовні вимоги, проти яких не заперечував відповідач, в частині суми основного боргу, а тому місцевий господарський суд дійшов висновку про задоволення позовних вимог в цій частині. Також судом першої інстанції зазначено, що позовні вимоги щодо стягнення трьох процентів річних та інфляційних втрат заявлені правомірно на підставі норм передбачених за ст.625 ЦК України. Судом першої інстанції зазначено, що він за допомогою методики визначеної у програмно-технічному комплексі Ліга-Закон перевірив розрахунок нарахованих відповідачу збитків від інфляції і трьох процентів річних та встановив, що за період з 01.02.2019 по 31.08.2020 загальна сума інфляційних втрат становить 2 451 571 грн 96 коп, тобто на 174 942 грн 26 коп менше ніж заявлено у позові. З огляду на що задовольнив позовні вимоги в цій частині у сумі 2 451 571 грн 96 коп. Щодо заявленої позивачем до стягнення пені суд першої інстанції пославшись на приписи ст. 233 ГК України та ст. 551 ЦК України зазначив, що в даному спорі позивач не надав суду належних доказів спричинення йому збитків у зв`язку із невиконанням відповідачем обов`язків по договору, а тому невиконання відповідачем зобов`язань не спричинило негативних економічних та фінансових наслідків позивачу. Водночас, сторонами у договорі визначений 5 річний строк позовної давності щодо нарахування пені, а тому певне зменшення нарахованих сум є справедливим по відношенню до обох сторін. Майновий стан сторін і соціальна значущість боржника має значення для вирішення питання про зменшення розміру штрафних санкцій. Так, відповідач є підприємством, що має суспільну цінність для територіальної громади м. Херсона, оскільки забезпечує значну частину помешкань м. Херсона теплоенергією. Враховуючи вищевикладене, суд першої інстанції дійшов висновку, що стягнення з відповідача пені у заявленому до стягнення розмірі спотворить дійсне правове призначення неустойки, оскільки із засобу розумного стимулювання боржника виконувати основне зобов`язання, стягнення штрафних санкцій перетвориться на несправедливо непомірний тягар та джерело отримання невиправданих додаткових прибутків кредитором, що не відповідає вимогам справедливості, добросовісності та розумності. За таких обставин, враховуючи надане законом право суду на зменшення розміру штрафних санкцій, заявлених до стягнення, а також приймаючи до уваги відсутність в матеріалах справи будь-яких доказів понесення позивачем збитків внаслідок порушення відповідачем строків оплати отриманого товару, з огляду на та враховуючи інтереси обох сторін, суд першої інстанції визнав за необхідне зменшити розмір стягуваної неустойки до 50%, що складає 7 886 060,05 грн, яка є достатньою сатисфакцією для позивача за допущені відповідачем порушення умов договору з метою мотивації дотримання дисципліни договірних відносин відповідачем. Не погодившись із вказаним судовим рішенням, АТ "НАК Нафтогаз України" звернулося до Південно-західного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить рішення Господарського суду Херсонської області від 25.02.2021 року по справі №923/1096/20 в частині відмови в задоволенні позовних вимог щодо стягнення пені в розмірі 7 886 060,04 грн та інфляційних втрат в розмірі 174 942,26 грн скасувати, прийняти нове рішення в цій частині, яким позовні вимоги Акціонерного товариства «Національна акціонерна компанія «Нафтогаз України» щодо стягнення пені в розмірі 7 886 060,04 грн та інфляційних втрат в розмірі 174 942,26 грн, у стягненні яких було відмовлено, задовольнити. Свої вимоги скаржник обґрунтовує тим, що оскаржуване рішення прийняте з порушенням норм матеріального права, зокрема, ст. 625 Цивільного кодексу України, та процесуального, зокрема, ст. ст. 236 та 238 Господарського процесуального кодексу України, без дослідження усіх істотних обставин справи та підлягає скасуванню в частині відмовлених позовних вимог з наступних підстав. Так, на переконання апелянта судом першої інстанції під час прийняття оскаржуваного судового рішення, не було врахованого того, що укладаючи з позивачем договір постачання природного газу, відповідач взяв на себе зобов`язання у разі прострочення виконання умов договору нести відповідальність у вигляді пені у розмірі визначеному цим договором. Посилаючись на приписи ст. 625 ЦК України та ст. 218 ГК України скаржник зазначає, що боржник не звільняється від відповідальності за невиконання чи неналежне виконання зобов`язання за будь-яких обставин. Виконання умов договору не ставиться в залежність від виконання будь-яких зобов`язань з боку третіх осіб, зокрема споживачів. Не міститься і в умовах договору умови, що виконання умов договору ставиться у залежність від третіх осіб. Скаржник зазначає, що зі змісту приписів ст. 233 ГК України, ст. 551 ЦК України випливає, що у вирішенні питання про можливість зменшення неустойки суд повинен брати до уваги майновий стан сторін і оцінити співвідношення розміру заявлених штрафних санкцій, зокрема з розміром збитків кредитора, врахувати інтереси обох сторін. Майновий стан та соціальний значущість підприємства також мають значення для вирішення питання про зменшення пені. За твердженням скаржника, відповідач до матеріалів справи не надав жодних доказів, які б підтверджували неспроможність відповідача виконати взяті на себе зобов`язання. На переконання скаржника, зменшуючи розмір пені на 50 % суд першої інстанції таким чином хоче ототожнити зменшення розміру пені з повним звільненням боржника від відповідальності за порушення зобов`язання, тоді як зі змісту ст. 233 ГК України чітко вбачається, що зменшення судом розміру пені є промов обмеження відповідальності боржника, але аж ніяк не звільненням його від відповідальності. Також скаржник вважає, що зменшення пені на 50 % фактично нівелює мету існування неустойки як цивільної відповідальності за порушення зобов`язання, що у свою чергу може розцінюватися як спосіб уникнення відповідальності та призведе до порушення балансу інтересів сторін. Зменшення судом розміру пені спричинить позивачу додаткові втрати та дозволить відповідачу і у подальшому безкарно порушувати договірні умови. Щодо зменшення судом першої інстанції інфляційних нарахувань апелянт зазначає, що позивачем інфляційні втрати розраховані за зобов`язаннями грудня 2018 року та січня 2019 року за період з 01.02.2019 по 31.07.2020 року. Натомість, судом інфляційні втрати розраховані за зобов`язаннями грудня 2018 року та січня 2019 року за період з 01.02.2019 по 31.08.2020, тобто судом розраховані інфляційні втрати за іншій період. Тому сума інфляційних втрат є меншою, ніж за розрахунком позивача. Як стверджує апелянт, за період з 01.08.2020 по 31.08.2020 позивачем інфляційні втрати взагалі не нараховувалися. За твердженням скаржника, ним здійснено розрахунок інфляційних втрат з урахуванням рекомендацій викладених у інформаційному листі Вищого господарського суду від 17.07.2012 № 01-06/928/2012 «Про практику застосування Вищим господарським судом України у розгляді справ окремих норм матеріального права», а також під час здійснення розрахунку було враховано висновки викладені у постановах Верховного суду від 26.06.2020 по справі №905/21/19 та від 05.07.2019 року у справі № 905/600/18. Ухвалою Південно-західного апеляційного господарського суду від 14.04.2021 відкрито апеляційне провадження у справі №923/1096/20 за апеляційною скаргою АТ "НАК Нафтогаз України" на рішення Господарського суду Херсонської області від 25.02.2021 та призначено справу до розгляду на 19.05.2021. Судом апеляційної інстанції отримано відзив на апеляційну скаргу в якому відповідач просить залишити апеляційну скаргу без задоволення, а оскаржуване рішення без змін. В обґрунтування своїх заперечень відповідач зазначає, що під час розгляду справи у суді першої інстанції у своїх поясненнях по суті судового спору звернув увагу суду, що позивачем допущено порушення порядку розрахунку інфляційних втрат, встановленого чинним законодавством та умовами договору. Так, на переконання відповідача, позивачем у розрахунку при визначені обсягів інфляційних втрат проігноровані періоди, протягом яких індекс інфляції дорівнював 1 або був менший. Враховуючи наведене, відповідачем здійснено коригуючий розрахунок інфляційних втрат, згідно якого розмір інфляційних витрат становить 2 451 571, 96 грн. Отже, позивачем збільшено обсяг інфляційних витрат на 174 942, 26 грн. З урахуванням норм права та роз`яснень Верховного суду України судом першої інстанції перевірено розрахунок інфляційних витрат, здійснений позивачем, та виявлено допущені позивачем помилки, що й стало підставою для часткового задоволення позовних вимог. При цьому, як вважає відповідач, апеляційна скарга не містить аргументів на спростування правильності розрахунку, здійсненого судом першої інстанції. Щодо зменшення судом першої інстанції заявленої до стягнення пені відповідач зазначає, що через низьку платіжну дисципліну споживачів, відповідач має значну дебіторську заборгованість. При цьому, розмір дебіторської заборгованості має негативну динаміку. Фінансовим результатом господарської діяльності АТ «Херсонська ТЕЦ» за 2019 рік є збиток, станом за 9 місяців 2020 року також наявні збитки. Крім того, за твердженням відповідача, негативним чинником, що впливає на фінансовий стан товариства є сезонність розрахунків за спожиті послуг з теплопостачання. Застосування до АТ «Херсонська ТЕЦ» значних фінансових санкцій може утруднити або, навіть, зробити неможливим надання відповідачем послуг з теплопостачання напередодні опалювального сезону. Наведене, на переконання відповідача, свідчить, що неналежне виконання АТ «Херсонська ТЕЦ» грошового зобов`язання за договором спричинене не його зловживанням своїми правами, а об`єктивними обставинами, що унеможливили вчасну оплату відповідної заборгованості. При цьому, товариство вживає залежних від нього заходів для належного і як найшвидшого виконання зобов`язання за договором купівлі-продажу щодо оплати вартості отриманого газу. При цьому, позивачем не надано суду доказів того, що внаслідок несвоєчасного виконання саме АТ «Херсонська ТЕЦ» своїх зобов`язань він зазнав збитків у розмірі, що відповідає значним фінансовим санкціям. У судове засідання від 19.05.2021 представники учасників справи не з`явилися. Ухвалою Південно-західного апеляційного господарського суду від 18.05.2021, задоволено клопотання АТ "Херсонська теплоелектроцентраль", яке надійшло до суду апеляційної інстанції 18.05.2021, про проведення судового засідання в режимі відеоконференції та надано можливість представнику відповідача взяти участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду з використанням власних технічних засобів. Під час судового засідання від 19.05.2021 представник АТ "Херсонська теплоелектроцентраль" у системі EasyCon відображався, як такий, що перебуває у мережі, однак, відео та аудіо зв`язок з представником був відсутній. Частиною 5 ст. 197 ГПК України визначено, що ризики технічної неможливості участі у відеоконференції поза межами приміщення суду, переривання зв`язку тощо несе учасник справи, який подав відповідну заяву. За наведених обставин колегія суддів дійшла висновку про розгляд справи в судовому засіданні за відсутності представника АТ "Херсонська теплоелектроцентраль", оскільки за об`єктивних не залежних від суду обставин виявилося неможливим проведення судового засідання в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду власними технічними засобами з представником відповідача. При цьому, судом апеляційної інстанції враховано, що відповідач скористався своїм правом на подання відзиву на апеляційну скаргу. Відповідно до ст. 240 ГПК України у судовому засіданні оголошено вступну та резолютивну частини постанови. Обговоривши доводи апеляційної скарги, перевіривши наявні матеріали справи на предмет їх юридичної оцінки господарським судом Херсонської області та проаналізувавши застосування норм матеріального та процесуального права, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню частково, виходячи з наступного. Відповідно до приписів ст. 269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права. З огляду на наведені приписи колегія суддів переглядає оскаржуване рішення лише в межах доводів та вимог апеляційної скарги, а саме щодо стягнення пені та її зменшення судом першої інстанції, а також стягнення інфляційних втрат. Як вбачається з матеріалів справи, 23.10.2018 між АТ "НАК Нафтогаз України" (постачальник) та АТ "Херсонська теплоелектроцентраль" (споживач) укладено договір постачання природного газу №1021/1819-ЕЕ. Основними умовами цього договору, які впливають на взаємовідносини сторін в межах даного спору між ними, є наступні: - постачальник зобов`язується передати у власність споживачу у 2018 році природний газ (надалі - газ), а споживач зобов`язується прийняти та оплатити цей газ, на умовах цього договору. (п.1.1.); - право власності на газ переходить від постачальника до споживача в пунктах приймання-передачі. Після переходу права власності на газ споживач несе всі ризики і приймає на себе всю відповідальність, пов`язану з правом власності на газ (п.3.1.); - приймання-передача газу, переданого постачальником споживачеві у відповідному місяці поставки, оформлюється актом приймання-передачі газу. Обсяг використання газу Споживачем у відповідному місяці поставки встановлюється шляхом складання добових обсягів, визначених на підставі показів комерційного вузла/вузлів обліку газу (п.3.7.); - ціна та порядок зміни ціни на природний газ, який постачається за цим договором, встановлюється Положенням. На дату укладення договору ціна на природний газ становить 4942 грн за 1000 куб.м. (п.5.1.); - загальна сума вартості природного газу за цим договором складається із сум вартості місячних поставок газу (п.5.4.); - оплата за природний газ здійснюється споживачем виключно коштами шляхом 100відсоткової поточної оплати протягом місяця поставки природного газу. Остаточний розрахунок за фактично переданий газ здійснюється до 25 числа (включно) місяця, наступного за місяцем поставки газу (п. 6.1 договору); - за невиконання або неналежне виконання договірних зобов`язань сторони несуть відповідальність у випадках, передбачених законодавством і цим договором (п.8.1.); - у разі прострочення споживачем оплати згідно п. 6.1. цього договору, він зобов`язується сплатити постачальнику, крім суми заборгованості, пеню у розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла в період, за який сплачується пеня, від суми простроченого платежу за кожний день прострочення платежу (п.8.2.); - строк, у межах якого сторони можуть звернутися з вимогою про захист своїх прав за даним договором (строк позовної давності), у тому числі щодо стягнення основної заборгованості, пені, штрафів, інфляційних нарахувань, відсотків річних, становить п`ять років (п.10.3); - договір набуває чинності з дати підписання уповноваженими представниками сторін та скріплення підпису постачальника печаткою, і діє в частині реалізації природного газу з 01 жовтня 2018 до 26 жовтня 2018 (включно), а в частині проведення розрахунків - до їх повного здійснення (п.12.1). До вказаного договору сторонами вносилися зміни та доповнення відповідно до додаткових угод №1 від 25.10.2018, №2 від 02.11.2018, №3 від 28.11.2018, №4 від 18.03.2019, №4/5 від 20.03.2019, №6 від 29.03.2019. Матеріалами справи підтверджено, що на виконання умов даного договору позивач передав відповідачеві, а останній, в свою чергу, прийняв за актами приймання-передачі природний газ на суму 140 186 877,98 грн (а.с. 44-48). З огляду на те, що оплату за переданий газ відповідач здійснював несвоєчасно та не у повному обсязі, сума простроченого та несплаченого основного боргу відповідача перед позивачем за договором складає 82 831 706 грн 03 коп. З урахуванням суми та строку прострочення сплати основного боргу відповідача перед позивачем за договором, позивач нарахував та заявив до стягнення, зокрема пеню у розмірі 15 772 120 грн 09 коп та 2 626 514 грн 22 коп інфляційних втрат. Приймаючи оскаржуване рішення суд першої інстанції, з урахуванням заяви відповідача про зменшення пені, вирішив зменшити її на 50 % та стягнув з відповідача на користь позивача пеню у сумі 7 886 060 грн 05 коп. Також, місцевий господарський суд зазначив, що перевірив розрахунок нарахованих відповідачу збитків від інфляції та встановив, що за період з 01.02.2019 по 31.08.2020 загальна сума інфляційних втрат становить 2 451 571 грн 96 коп, тобто на 174 942 грн 26 коп менше ніж заявлено у позові. Колегія суддів Південно-західного апеляційного господарського суду з цього приводу зазначає таке. Відповідно до ст. 174 ГК України договір є підставою для виникнення цивільних прав і обов`язків (господарських зобов`язань). Приписами ст. 193 ГК України встановлено, що суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином, відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання, відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Згідно ст. 509 ЦК України зобов`язання є правовідношенням, у якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь іншої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші), чи утриматися від виконання певних дій, а інша сторона має право вимагати виконання такого обов`язку. Відповідно до ст. 526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (ст. 525 Цивільного кодексу України). Відповідно до ст. ст. 530, 610 - 612 ЦК України якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання). У разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки. Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не виконав зобов`язання у строк, встановлений договором. Згідно з ч. 2 ст. 615 та ч. 2 ст. 625 ЦК України одностороння відмова від зобов`язання не звільняє винну сторону від відповідальності за порушення зобов`язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом. На виконання умов договору у період з листопада 2018 по березень 2019 позивач передав у власність відповідача природний газ на загальну суму 140 186 877,98 грн, що підтверджується наявними в матеріалах справи актами приймання передачі природного газу (а.с. 44-48). Разом з цим, відповідачем, у порушення взятих на себе зобов`язань за договором, оплачено лише частину вартості поставленого природного газу. Відповідно до ч.1 ст.548 ЦК України виконання зобов`язання (основного зобов`язання) забезпечується, якщо це встановлено договором або законом. В силу ч.1 ст.546 ЦК України виконання зобов`язання може забезпечуватися, зокрема, неустойкою (штраф, пеня). В ст.549 ЦК України надано визначення неустойки (штрафу, пені), під якою слід розуміти грошову суму або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання. За змістом п.3 ч.1 ст.611 ЦК України у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки. У разі прострочення споживачем оплати згідно п.п. 5.1., 5.6. цього договору він зобов`язується сплатити постачальнику, крім суми заборгованості, пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ, що діяла в період, за який сплачується пеня від суми простроченого платежу за кожний день прострочення платежу (п.7.2 договору в редакції додаткової угоди №3 від 28.11.2018). Під час розгляду справи у суді першої інстанції відповідач просив суд зменшити розмір заявленої до стягнення пені до 1 грн посилаючись при цьому на те, що АТ «Херсонська ТЕЦ» є акціонерне товариство, 99,8 % акцій якого належить державі. Товариство здійснює виробництво електричної та теплової енергії. Природній газ використовується підприємством для виробництва теплової енергії, якою опалюється більша частина міста Херсона. Споживачами послуг з теплопостачання, що надає АТ «Херсонська ТЕЦ», є населення, медичні та освітні заклади, бюджетні установи, інші. Через низьку платіжну дисципліну споживачів, АТ «Херсонська ТЕЦ» має значну дебіторську заборгованість. При цьому, розмір дебіторської заборгованості має негативну динаміку. За твердженням відповідача, специфіка виробничої діяльності АТ «Херсонська ТЕЦ» полягає у неможливості застосувати до боржників такий засіб впливу, як припинення постачання послуг. При цьому, товариство постійно вживає заходи щодо зниження розміру цієї заборгованості, в тому числі шляхом проведення претензійно-позовної роботи. Крім того, негативним чинником, що впливає на фінансовий стан товариства є сезонність розрахунків за спожиті послуг з теплопостачання. Застосування до АТ «Херсонська ТЕЦ» значних фінансових санкцій може утруднити або, навіть, зробити неможливим надання відповідачем послуг з теплопостачання на передодні опалювального сезону. При цьому, як стверджує відповідач, позивачем не надано суду доказів того, що внаслідок несвоєчасного виконання саме АТ «Херсонська ТЕЦ» своїх зобов`язань він зазнав збитків у розмірі, що відповідає значним фінансовим санкціям. Відповідно до ст. 230 ГК України, штрафними санкціями визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов`язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов`язання. Згідно з ст. 233 ГК України у разі якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкцій. При цьому повинно бути взято до уваги ступінь виконання зобов`язання боржником, майновий стан сторін, які беруть участь у зобов`язанні, інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу. Якщо порушення зобов`язання не завдало збитків іншим учасникам господарських відносин, суд може з урахуванням інтересів боржника зменшити розмір належних до сплати штрафних санкцій. У випадку якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства. Розмір неустойки, встановлений законом, може бути збільшений у договорі. Сторони можуть домовитися про зменшення розміру неустойки, встановленого актом цивільного законодавства, крім випадків, передбачених законом (частина друга статті 551 ЦК України). Розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення (частина третя статті 551 названого Кодексу). Отже, у випадку нарахування неустойки, яка є явно завищеною, не відповідає передбаченим у пункті 6 статті 3, частині третій статті 509 та частинах першій, другій статті 627 ЦК України засадам справедливості, добросовісності, розумності як складовим елементам загального конституційного принципу верховенства права, суд має право її зменшувати. Вирішуючи, в тому числі й з власної ініціативи, питання про зменшення розміру неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов`язання, господарський суд повинен об`єктивно оцінити, чи є даний випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу, ступеню виконання зобов`язання, причини (причин) неналежного виконання або невиконання зобов`язання, незначності прострочення виконання, наслідків порушення зобов`язання, невідповідності розміру стягуваної неустойки (штрафу, пені) таким наслідкам, поведінки винної сторони (в тому числі вжиття чи невжиття нею заходів до виконання зобов`язання, негайне добровільне усунення нею порушення та його наслідків), тощо. Водночас, колегія суддів зазначає, що наявність у кредитора можливості стягувати із споживача надмірні грошові суми як неустойку змінює її дійсне правове призначення. Оскільки неустойка має на меті, в першу чергу, стимулювати боржника до виконання основного грошового зобов`язання та не може лягати непомірним тягарем для споживача і бути джерелом отримання невиправданих додаткових прибутків для кредитора. Така правова позиція викладена в рішенні Конституційного Суду України від 11.07.2013 р. №7-рп/2013. Як вбачається з оскаржуваного рішення, місцевий господарський суд, зменшуючи розмір пені на 50 % до 7 886 060 грн 05 коп, на підставі розгляду усіх обставин справи та оцінки зібраних у справі доказів, встановив наявність тих виняткових обставин, з якими законодавство пов`язує можливість зменшення розміру неустойки. Також слід зазначити, законодавством не врегульований розмір (відсоткове співвідношення) можливого зменшення штрафних санкцій, дане питання вирішується господарським судом згідно з ст.86 ГПК України за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Так, зменшуючи розмір пені, яка підлягає стягненню, суд першої інстанції взяв до уваги, що даному спорі позивач не надав суду належних доказів спричинення йому збитків у зв`язку із невиконанням відповідачем обов`язків по договору, а тому невиконання відповідачем зобов`язань не спричинило негативних економічних та фінансових наслідків позивачу. До того ж, як відзначено судом першої інстанції, майновий стан сторін і соціальна значущість боржника має значення для вирішення питання про зменшення розміру штрафних санкцій. Так, відповідач є підприємством, що має суспільну цінність для територіальної громади м. Херсона, оскільки забезпечує значну частину помешкань м. Херсона теплоенергією. Місцевий господарський суд також прийняв до уваги, що позивачем пеня нарахована починаючи з листопада 2018, за позовними вимогами позивач просить стягнути 15772120 грн 09 коп, що у сукупності з інфляційними витратами та трьома відсотками річних складає більше 26% від основного боргу. Судова колегія вважає, що наведене вище у своїй сукупності є винятковою обставиною, яка є підставою для зменшення розміру пені. Разом з тим, колегія суддів відхиляє посилання апелянта на те, що зменшення судом розміру пені завдає йому збитків, і при зменшенні пені суд не дослідив негативні наслідки, спричинені позивачеві, оскільки, відповідно до норм статей 73, 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи, між тим, під час вирішення даного спору, позивачем не надано, а відтак матеріали справи не містять доказів, які підтверджують імовірність збитків або засвідчували наявність збитків у позивача, у зв`язку з несвоєчасним виконанням прийнятих на себе зобов`язань відповідачем. З огляду на вищевикладене, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції врахував майнові інтереси позивача, оскільки зменшив розмір неустойки на 50 % до 7 886 060 грн 05 коп, а не до 1 грн, як то просив відповідач, що в свою чергу, спростовує доводи апеляційної скарги про зворотне. Виходячи з того, що можливість використання судом права на зменшення розміру штрафних санкцій, як і визначення розміру, до якого вони підлягають зменшенню, законодавством віднесено на розсуд суду, та враховуючи установлені місцевим господарським судом обставини, колегія суддів погоджується з висновком суду про наявність підстав для зменшення пені до на 50 % до 7 886 060 грн 05 коп, та відповідно, не вбачає підстав для скасування оскаржуваного рішення в цій частині. Щодо заявлених до стягнення з відповідача інфляційних втрат колегія суддів зазначає таке. Відповідно до ч.2 ст. 625 ЦК України, боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом. Нарахування інфляційних втрат на суму боргу та 3 % річних відповідно до ст. 625 ЦК України є мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов`язання, оскільки виступає способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації боржника за неналежне виконання зобов`язання. Так, ст. 625 ЦК України передбачено розрахунок індексу інфляції не за окремі інтервали часу, а в цілому за весь період прострочення і якщо індекс інфляції в окремі періоди є меншим за одиницю та має при цьому економічну характеристику - дефляція, то це не змінює його правової природи та не може мати наслідком пропуску такого місяця, оскільки протилежне зруйнує послідовність математичного ланцюга розрахунків, визначену Порядком проведення індексації грошових доходів населення. Встановлення компетентним органом (Кабінетом Міністрів України) механізму перемножування індексів інфляції за певний період для обрахування інфляційних збитків означає, що вартість грошей з індексом інфляції за попередній період є визначальною при індексації грошової суми за кожний наступний період. Виходячи з положень ч.2 ст. 625 ЦК України, у кредитора є право вимоги до боржника щодо сплати інфляційних втрат за період прострочення в оплаті основного боргу. Водночас, якщо боржник після нарахування йому інфляційних втрат за відповідний місяць допустив подальше прострочення в оплаті основного боргу, то кредитор, виходячи з того, що зобов`язання зі сплати інфляційних втрат, яке виникло в силу закону, є грошовим, вправі нарахувати боржнику інфляційні втрати на суму основного боргу, збільшену на індекс інфляції за попередній місяць прострочення. Законом України Про індексацію грошових доходів населення визначено індексацію грошових доходів населення як встановлений законами та іншими нормативно-правовими актами України механізм підвищення грошових доходів населення, що дає можливість частково або повністю відшкодувати подорожчання споживчих товарів і послуг (стаття 1 Закону). Згідно з правовою позицією Об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду, викладеною у постанові від 26.06.2020 у справі №905/21/19, при розрахунку інфляційних втрат у зв`язку із простроченням боржником виконання грошового зобов`язання до цивільних відносин, за аналогією закону, підлягають застосуванню норми Закону України Про індексацію грошових доходів населення та приписи Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України №1078 від 17.07.2003. Порядок індексації грошових коштів визначається із застосуванням індексу споживчих цін (індексу інфляції) за офіційними даними Державного комітету статистики України у відповідний місяць прострочення боржника, як результат множення грошового доходу на величину приросту споживчих цін за певний період, поділену на 100 відсотків (абзац п`ятий пункту 4 Постанови КМУ №1078). Отже, при обчисленні інфляційних збитків за наступний період, до початкової заборгованості включається вартість грошей (боргу), яка визначається з урахуванням індексу інфляції за попередній період. Також, Верховним Судом у складі колегії суддів Об`єднаної палати Касаційного господарського суду в постанові від 20.06.2020 у справі № 905/21/19, а також Верховним Судом у складі Касаційного господарського суду в постанові від 25.08.2020 у справі № 924/534/19 наведено формулу, за якою необхідно розрахувати інфляційні втрати, в разі, якщо протягом періоду прострочення відбувалось часткове погашення боргу: Х * і-1 - 100 грн. = ЗБ, де Х - залишок боргу на початок розрахункового періоду, і-1 - офіційно встановлений індекс інфляції у розрахунковому місяці та 100 грн - умовна сума погашення боргу у цьому місяці, а ЗБ - залишок основного боргу з інфляційною складовою за цей місяць (вартість грошей з урахуванням інфляції у цьому місяці та часткового погашення боргу у цьому ж місяці). При цьому зазначено, що за наступний місяць базовою сумою для розрахунку індексу інфляції буде залишок боргу разом з інфляційною складовою за попередній місяць (ЗБ відповідно до наведеної формули), який перемножується на індекс інфляції за цей місяць, а від зазначеного добутку має відніматися сума погашення боржником своєї заборгованості у поточному місяці (якщо таке погашення відбувалося). У випадку, якщо погашення боргу не відбувалося декілька місяців підряд, то залишок основного боргу з інфляційною складовою за перший розрахунковий місяць такого періоду (ЗБ) перемножується послідовно на індекси інфляції за весь період, протягом якого не відбувалося погашення боргу та ділиться на 100%. Отже, при зменшенні суми боргу внаслідок часткового виконання зобов`язання боржником, сума погашення має відніматися не від суми основного боргу, який існував на початок розрахункового місяця, а від суми основного боргу, помноженої на індекс інфляції у цьому місяці (фактичної вартості грошей на кінець розрахункового місяця з урахуванням інфляційних процесів). А подальший розрахунок інфляційних збитків здійснюється з урахуванням саме проіндексованого залишку основного боргу за попередній місяць у тій же послідовності (шляхом перемножування на індекс інфляції за наступний місяць та віднімання конкретної суми погашення боргу у новому розрахунковому місяці). Порядок індексації грошових коштів для цілей застосування статті 625 ЦК України визначається із застосуванням індексу споживчих цін (індексу інфляції) за офіційними даними Державного комітету статистики України у відповідний місяць прострочення боржника як результат множення грошового доходу на величину приросту споживчих цін за певний період, поділену на 100 відсотків (абзац п`ятий пункту 4 постанови Кабінету Міністрів України від 17 липня 2003 № 1078 Про затвердження Порядку проведення індексації грошових доходів населення). Оскільки погашення боргу не відбувалося, правильним є розрахунок позивача, згідно з яким залишок основного боргу з інфляційною складовою за перший розрахунковий місяць розрахункового періоду перемножений послідовно на індекси інфляції за весь період, протягом якого не відбувалося погашення боргу, та поділений на 100 %. Для відокремлення інфляційних збитків за певний період від основної заборгованості від остаточного розрахунку основного боргу з інфляційною складовою, проведеного із застосуванням такої послідовності, віднято основний борг, який залишився непогашеним на кінець розрахункового періоду. З розрахунку суми позову вбачається, що позивачем нараховані інфляційні втрати в загальному розмірі 2 626 514 грн 22 коп за прострочення відповідачем грошових зобов`язань за поставками природного газу у грудні 2018, січні 2019, лютому 2019 та березні 2019 а саме: за прострочення сплати поставленого природного газу у грудні 2018 на суму 15 563 855,15 грн за період з 01.02.2019 по 28.02.2019 нараховано 77 819,28 грн інфляційних втрат; за прострочення сплати поставленого природного газу у січні 2019 на суму 34 147 893 грн за період з 01.03.2019 по 31.03.2019 нараховано 307 331,04 грн інфляційних втрат, на суму 25 245 247,23 грн за період з 01.04.2019 по 31.07.2020 нараховано 771 473,63 грн інфляційних втрат; за прострочення сплати поставленого природного газу у лютому 2019 на суму 31 239 388,80 грн за період з 01.04.2019 по 31.07.2020 нараховано 943 167,63 грн грн інфляційних втрат; за прострочення сплати поставленого природного газу у березні 2019 на суму 26 347 070 грн за період з 01.05.2019 по 31.07.2020 нараховано 526 722,64 грн інфляційних втрат. При цьому, з розрахунку суми позову вбачається, що сплата позивачем заборгованості за наведеними поставками протягом періоду прострочення здійснювалась частково, а тому в даному випадку при нарахуванні інфляційних слід застосовувати вищенаведену формулу, за якою при зменшенні суми боргу внаслідок часткового виконання зобов`язання боржником, сума погашення має відніматися не від суми основного боргу, який існував на початок розрахункового місяця, а від суми основного боргу, помноженої на індекс інфляції у цьому місяці (фактичної вартості грошей на кінець розрахункового місяця з урахуванням інфляційних процесів), а подальший розрахунок інфляційних збитків здійснюється з урахуванням саме проіндексованого залишку основного боргу за попередній місяць у тій же послідовності (шляхом перемножування на індекс інфляції за наступний місяць та віднімання конкретної суми погашення боргу у новому розрахунковому місяці). Колегія суддів вважає помилковим висновок місцевого господарського суду, що за період з 01.02.2019 по 31.08.2020 загальна сума інфляційних втрат становить 2 451 571 грн 96 коп, тобто на 174 942 грн 26 коп менше ніж заявлено у позові, оскільки під час здійснення розрахунку судом першої інстанції не було враховано, що у відповідності до наданого позивачем розрахунку, АТ "НАК Нафтогаз України" не було нараховано та не заявлено до стягнення, інфляційні втрати за період з 01.08.2020 по 31.08.2020, який врахованого судом першої інстанції при здійсненні розрахунку інфляційних втрат, що, в свою чергу, призвело до невірного визначення остаточної суми. Здійснивши власний розрахунок, з урахуванням заявлених періодів заборгованості, вчинених відповідачем оплат у спірний період, колегія суддів встановила, що загальна сума інфляційних втрат за заявлений період становить 2 617 235 грн 06 коп. Так, за період за зобов`язаннями грудня 2018 на суму 15 563 855 грн 15 коп за період з 01.02.2019 по 28.02.2019 розмір інфляційних втрат складає 77 819 грн 28 коп. За зобов`язаннями січня 2019 на суму 34 147 893 грн за період з 01.03.2019 по 31.03.2019 розмір інфляційних втрат складає 307 331 грн 04 коп, на суму 25 245 247 грн 23 коп за період з 01.04.2019 по 31.07.2020 розмір інфляційних втрат складає 762 194 грн 66 коп. За зобов`язаннями лютого 2019 на суму 31 239 388 грн 80 коп за період з 01.04.2019 по 31.07.2020 розмір інфляційних втрат складає 943 167 грн 44 коп. За зобов`язаннями березня 2019 на суму 26 347 070 грн за період з 01.05.2019 по 31.07.2020 розмір інфляційних втрат складає 526 722 грн 64 коп. З урахуванням наведеного заявлені позовні вимоги в частині стягнення інфляційних втрат підлягають задоволенню частково, у розмірі 2 617 235 грн 06 коп. Згідно з статтею 17 Закону України Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини як джерело права. Європейський суд з прав людини у рішенні від 10.02.2010 у справі "Серявін та інші проти України" зауважив, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення. У справі "Трофимчук проти України" Європейський суд з прав людини також зазначив, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довод. По справі "Руїз Торіха проти Іспанії", ЄСПЛ вказав, що відповідно до практики, яка відображає принцип належного здійснення правосуддя, судові рішення мають в достатній мірі висвітлювати мотиви, на яких вони базуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Межі такого обов`язку можуть різнитися залежно від природи рішення та мають оцінюватися у світлі обставин кожної справи. Відповідно до п.2 ч.1 ст.275 ГПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити нове рішення у відповідній частині або змінити рішення. З огляду на викладене, колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу АТ "НАК "Нафтогаз України" слід задовольнити, рішення Господарського суду Херсонської області від 25.02.2021 слід скасувати в частині відмови у задоволенні позовних вимог про стягнення 165 663 грн 10 коп інфляційних втрат та розподілу судових витрат і в цій частині ухвалити нове рішення про задоволення цих позовних вимог, в іншій частині рішення суду першої інстанції слід залишити без змін. З огляду на те, що суд апеляційної інстанції дійшов висновку про задоволення апеляційної скарги і скасування рішення суду в частині відмови у задоволенні позовних вимог про стягнення 165 663 грн 10 коп інфляційних втрат із прийняттям в цій частині нового рішення про задоволення цих позовних вимог, розподіл судових витрат, понесених позивачем при поданні позовної заяви і апеляційної скарги, здійснюється судом пропорційно розміру задоволених позовних вимог, відтак, підлягають стягненню з відповідача на користь позивача 680 301 грн 79 коп витрат по сплаті судового збору за подання позовної заяви та 3727 грн 42 коп витрат по сплаті судового збору за подання апеляційної скарги. Керуючись статтями 129, 269, 270, 275, 277, 281-284 Господарського процесуального кодексу України, колегія суддів, - П О С Т А Н О В И Л А: Апеляційну скаргу задовольнити частково. Рішення Господарського суду Херсонської області від 25.02.2021 у справі №923/1096/20 в частині відмови у задоволенні позову про стягнення інфляційних втрат у розмірі 165 663 грн 10 коп та розподілу судових витрат скасувати. Позов в частині стягнення інфляційних втрат у розмірі 165 663 грн 10 коп задовольнити. В іншій частині рішення Господарського суду Херсонської області від 25.02.2021 у справі №923/1096/20 залишити без змін, виклавши резолютивну частину рішення у наступній редакції: Позов задовольнити частково. Стягнути з Акціонерного товариства "Херсонська теплоелектроцентраль" на користь Акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" основний борг у сумі 82 831 706 грн 03 коп, пеню у сумі 7 886 060 грн 05 коп, три проценти річних у сумі 3 668 071 грн 07 коп, інфляційні втрати у сумі 2 617 235 грн 06 коп та 680 301 грн 79 коп судового збору за подання позовної заяви. Стягнути з Акціонерного товариства "Херсонська теплоелектроцентраль" на користь Акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" 3727 грн 42 коп судового збору за подання апеляційної скарги. Доручити Господарському суду Херсонської області видати відповідні накази із зазначенням необхідних реквізитів. Постанова, згідно ст. 284 ГПК України, набуває законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена у касаційному порядку до Верховного суду у випадках передбачених Господарським процесуальним кодексом України. Повний текст постанови складено та підписано 24.05.2021. Головуючий суддя Аленін О.Ю. Суддя Лавриненко Л.В. Суддя Мишкіна М.А.