Постанова 4811 № 2-461/09

Справа № 2-461/09 Головуючий у 1 інстанції: Луців-Шумська Н.Л. Провадження № 22-ц/811/3846/20 Доповідач в 2-й інстанції: Ніткевич А. В. Категорія: 81 ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 18 травня 2021 року колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ Львівського апеляційного суду в складі: головуючого - судді Ніткевича А.В., суддів: Бойко С.М., Копняк С.М., секретаря Юзефович Ю.І. з участю представника відповідача ОСОБА_1 розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Львові цивільну справу за апеляційною скаргою представника ОСОБА_2 ОСОБА_1 на ухвалу Шевченківського районного суду м. Львова від 30 листопада 2020 року в складі судді Луців-Шумської Н.Л. у справі за заявою ОСОБА_3 про поновлення строку на пред`явлення виконавчого листа у справі № 2-461/09 до виконання та заяви ОСОБА_2 про визнання виконавчого листа по справі № 2-461/09 таким, що не підлягає виконанню,- встановила: У червні 2008 року позивач ОСОБА_3 звернувся до суду із позовом до відповідача ОСОБА_2 про стягнення з відповідача 385000 грн. основного боргу, 12742 грн. інфляційних втрат, 3% річних у сумі 34488 грн., 148648 грн. збитків і 200000 грн. моральної шкоди. Рішенням Шевченківського районного суду м. Львова від 19 березня 2009 року позов ОСОБА_3 задоволено частково. Стягнуто з ОСОБА_2 в користь ОСОБА_3 385000 грн. основного боргу, 12742 грн. інфляційних втрат, 34488 грн., відсотків річних, 148 648 грн. збитків, 5000 грн. на відшкодування моральної шкоди та 81 грн. судових витрат. Ухвалою Апеляційного суду Львівської області від 21 грудня 2010 року рішення Шевченківського районного суду м. Львова від 19 березня 2009 року частково скасовано. Відмовлено у задоволенні позову ОСОБА_3 про стягнення з ОСОБА_2 інфляційних витрат, відсотків річних, матеріальних збитків та грошової компенсації на відшкодування моральної шкоди. В решті, тобто у стягненні з ОСОБА_2 в користь ОСОБА_3 385000 грн. основного боргу, рішення Шевченківського районного суду м.Львова від 19 березня 2009 року залишено без змін. Рішення Апеляційного суду Львівської області від 21грудня 2010 року оскаржив відповідач ОСОБА_2 в касаційному порядку. Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 31 серпня 2011 року рішення Апеляційного суду Львівської області від 21 грудня 2010 року в частині позовних вимог щодо стягнення 3% річних скасовано та передано на новий розгляд до суду апеляційної інстанції. Ухвалою Апеляційного суду Львівської області від 10 січня 2012 року рішення Шевченківського районного суду м. Львова від 19 березня 2009 року в частині стягнення з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_3 3% річних залишено без змін. 27 січня 2011 року Шевченківський районний суд м. Льва видав виконавчий лист у справі №2-461-2009, який ОСОБА_3 отримав на руки 04.02.2011р. 29 березня 2018 року ОСОБА_3 звернувся до суду із заявою про видачу дубліката виконавчого листа у справі № 2-461/09, оскільки такий було втрачено. Ухвалою Шевченківського районного суду м. Львова від 07 травня 2018 року видано дублікат виконавчого листа по справі № 2-461/2009 про стягнення з ОСОБА_2 в користь ОСОБА_3 385 000 грн. боргу, 3 488 грн. відсотків річних та 81 грн. судових витрат, а всього 419 569 грн. Постановою Львівського апеляційного суду від 29 грудня 2018 року ухвалу Шевченківського районного суду м. Львова від 07 травня 2018 року скасовано. Відмовлено ОСОБА_3 у видачі дубліката виконавчого листа у справі № 2-461/09. Постановою Верховного Суду від 03 червня 2020 року ухвалу Львівського апеляційного суду від 29 грудня 2018 року залишено без змін. 19 лютого 2019 року ОСОБА_3 звернувся до суду із заявою про поновлення строку на пред`явлення виконавчого листа у справі № 2-461/09 до виконання. Заяву обгрунтовував тим, що про закриття виконавчого провадження з виконання виконавчого листа у даній справі він довідався лише 28.03.2018. До цього часу не знав та не міг знати про існування такої постанови, оскільки копії постанови державного виконавця про закриття виконавчого провадження від 17.12.2014 та самого виконавчого листа він не отримував. Зазначає, що пропустив строк для пред`явлення виконавчого листа до виконання з поважної причини. Крім цього, 01 березня 2019 року ОСОБА_2 звернувся із заявою про визнання дубліката виконавчого листа по справі № 2-461/09 таким, що не підлягає виконанню, оскільки ухвала Шевченківського районного суду м. Львова від 07 травня 2018 року, на підставі якої він виданий, скасована. Оскаржуваною ухвалою Шевченківського районного суду м. Львова від 30 листопада 2020 року заяву ОСОБА_3 задоволено. Поновлено ОСОБА_3 строк на пред`явлення виконавчого листа до виконання у справі №2-461/09 про стягнення з ОСОБА_2 в користь ОСОБА_3 385 000 грн. боргу, 3 488 грн. відсотків річних та 81 грн. судових витрат, а всього 419 569 грн. Заяву ОСОБА_2 задоволено. Визнано дублікат виконавчого листа по справі №2-461/09 про стягнення з ОСОБА_2 в користь ОСОБА_3 385 000 грн. боргу, 3 488 грн. відсотків річних та 81 грн. судових витрат, а всього 419 569 грн., виданий Шевченківський районним судом м.Львова 17.05.2018р., таким, що не підлягає виконанню. Ухвалу суду оскаржив представник боржника ОСОБА_1 , в апеляційній скарзі зазначає, що його довіритель не погоджується з оскаржуваною ухвалою в частині поновлення ОСОБА_3 строку на пред`явлення виконавчого листа до виконання, вважає в цій частині такою, що постановлена з порушенням вимог законодавства. Покликаючись на судову практику Верховного Суду зазначає, що поважність причин пропущеного строку на пред`явлення виконавчого документу до виконання пов`язана не тільки з часом безпосередньої обізнаності особи про певні обставини, а й з об`єктивною можливістю цієї особи знати про ці обставини. При цьому, звернення стягувача до суду із заявою про видачу дублікатів виконавчого листа після закінчення строку пред`явлення його до виконання та не надання заявником доказів поважності причин такого пропуску, не може свідчити про поважність пропуску строку для його пред`явлення до примусового виконання. Звертає увагу, що залишаючи без змін постанову Львівського апеляційного суду від 29 грудня 2018 року про скасування ухвали Шевченківського районного суду м. Львова від 07 травня 2018 року та відмову у задоволенні заяви про видачу дубліката виконавчого листа у справі, касаційний суд зазначив, що поважними є причини, пов`язані з об`єктивними, непереборними, істотними труднощами для стягувача отримати та подати у встановлений законом строк виконавчий лист до примусового виконання. Також, для визнання поважними причин пропущеного строку для пред`явлення виконавчого документу до виконання, є необхідним встановити про можливість особи знати про відповідні обставини. Крім цього, ОСОБА_3 не оскаржував постанови державного виконавця про повернення виконавчого листа стягувачу від 08.07.2014 та не оскаржував будь яких дій чи бездіяльності державного виконавця, а в судовому засідання останній не зміг пояснити чому не цікавився долею виконавчого провадження. Зокрема, за виключенням того, що не отримував постанову державного виконавця про повернення виконавчого документа стягувачу, іншого не зазначив, при цьому у відповідний період на стаціонарному лікуванні не перебував, за межі України не виїжджав. Таким чином, враховуючи те, що про знищення виконавчого провадження з примусового виконання виконавчого листа заявник дізнався у березні 2018 року, неподання ним заяви про поновлення строків його пред`явлення до виконання одночасно із заявою про видачу дублікату виконавчого документа та відсутність поважних причин пропуску строків звернення, заява ОСОБА_3 є необгрунтовною, однак суд першої інстанції на зазначені обставини не звернув уваги. Просить скасувати ухвалу Шевченківського районного суду м. Львова від 30 листопада 2020 рокув частині поновлення ОСОБА_3 строку на пред`явлення виконавчого листа до виконання та постановити у цій частині нову ухвалу, якою відмовити у задоволенні заяви. Представник боржника Лабай А.М. в судовому засіданні апеляційну скаргу підтримав, в обґрунтування надав пояснення, аналогічні доводам скарги. Стягувач ОСОБА_3 будучи повідомленим належним чином про час та місце розгляду справи, що підтверджується рекомендованим повідомленням про вручення судової повістки (т. 3 а.с. 125), в судове засідання не прибув, не повідомив суд про причину неявки. На переконання колегії суддів, матеріалів справи достатньо для розгляду справи по суті, а тому вважає за можливе, відповідно до ч. 2 ст. 372 ЦПК України, розглядати справу за відсутності осіб, що не з`явилися. Заслухавши суддю-доповідача, пояснення представника боржника ОСОБА_1 на підтримку доводів скарги, перевіривши матеріали справи та законність і обґрунтованість судового рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційну скаргу необхідно задовольнити виходячи із такого. Згідно із ч. 1 ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів. На підставі ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Відповідно до ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Згідно із статтею 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Постановляючи оскаржувану ухвалу та задовольняючи заяву про поновлення строку на пред`явлення виконавчого документа до виконання районний суд виходив з того, що боржник не погасив заборгованість, ні добровільно, ні в примусовому порядку рішення суду з 2011 року не виконав, при цьому пропущений строк для пред`явлення виконавчого документа до виконання не дає можливості ОСОБА_3 повторно звернутися до органів Державної виконавчої служби для примусового виконання рішення суду по вказаній справі, відтак суд дійшов висновку, що строк для пред`явлення виконавчого документа до виконання пропущено стягувачем з поважних причин і такий підлягає поновленню. При вирішенні цієї заяви, суд врахував практику Європейського суду з прав людини. Враховуючи те, що ОСОБА_3 , маючи рішення суду на захист свого права, звернувся до органів державної виконавчої служби та правомірно (легітимно) очікував на виконання виконавчого листа, виданого за відповідним рішенням, та належного інформування його про це як стягувача, суд дійшов висновку про те, що заявник пропустив строк звернення виконавчого листа до виконання з поважних причин. При цьому, у зв`язку із скасуванням ухвали Шевченківського районного суду м.Львова від 07 травня 2018 року про видачу дубліката виконавчого листа по справі № 2-461/2009, дублікат виконавчого листа по справі № 2-461/09 про стягнення з ОСОБА_2 в користь ОСОБА_3 385 000 грн. боргу, 3 488 грн. відсотків річних та 81 грн. судових витрат, а всього 419 569 грн., виданий Шевченківський районним судом м. Львова 17 травня 2018 року, суд визнав таким, що не підлягає виконанню, задовольнивши заяву ОСОБА_2 . Перевіряючи законність оскаржуваної ухвали, колегія суддів враховує таке. Згідно із ч. 5 ст. 124 Конституції України судові рішення ухвалюються судами іменем України і є обов`язковими до виконання на всій території України. У п. 9 ч. 3 ст. 129 Конституції України до основних засад судочинства віднесено обов`язковість рішень суду. Зазначене конституційне положення відображено і у ст. 18 ЦПК України, згідно з якою судові рішення, що набрали законної сили, обов`язкові для всіх органів державної влади і органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій, посадових чи службових осіб та громадян і підлягають виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, - і за її межами. Отже, виконання судових рішень у цивільних справах є складовою права на справедливий суд та однією з процесуальних гарантій доступу до суду, що передбачено ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Одним із засобів юридичного захисту сторін виконавчого провадження при проведенні виконавчих дій є судовий контроль за виконанням судових рішень у цивільних справах. Зважаючи на те, що ухвала районного суду оскаржується лише представником боржника та виключно в частині поновлення ОСОБА_3 строку на пред`явлення виконавчого листа до виконання, колегія суддів слідуючи принципу диспозитивності та керуючись ст. 367 ЦПК України, законність оскаржуваної ухвали в іншій частині не перевіряє. Судом встановлено, що 27.01.2011 року Шевченківський районний суд м. Льва видав виконавчий лист у справі № 2-461-2009 на виконання рішення Шевченківського районного суду м. Львова від 19.03.2009, згідно якого з ОСОБА_2 стягнуто на користь ОСОБА_3 борг у сумі 385 000,00 грн., 3488 грн. відсотків річних та 81 грн. судових витрат. 15.03.2011 державний виконавець Шевченківського ВДВС м. Львова виніс постанову про відкриття виконавчого провадження № 25064968. 30.06.2011 року постановою державного виконавця ВП № 25064968 закінчено, а матеріали виконавчого провадження № 25064968 передано в Личаківський ВДВС м. Львова. Крім цього, судом встановлено, що виконавче провадження № 25064968 було на виконанні і у відділі примусового виконання рішень УДВС ГТУЮ у Львівській області. 23.06.2014 державний виконавець відділу примусового виконання рішень Управління ДВС Головного територіального управління юстиції у Львівській області виніс постанову про прийняття виконавчого документу до виконання. 17.12.2014 державний виконавець відділу примусового виконання рішень Управління ДВС Головного територіального управління юстиції у Львівській області прийняв постанову про повернення виконавчого документу стягувачу. Таким чином, виконавче провадження № 25064968 перебувало на виконанні Шевченківського ВДВС м. Львова, Личаківського ВДВС м. Львова, відділі примусового виконання рішень Управління ДВС Головного територіального управління юстиції у Львівській області. При цьому, постанова від 17.12.2014 є чинною та стягувачем не оскаржувалася. Як вбачається з листів відділу примусового виконання рішень ГТУЮ у Львівській області від 28.03.2018 та листа Шевченківського ВДВС виконавчі провадження з виконання виконавчого листа Шевченківський районний суд м. Льва № 2-461-2009 від 27.01.2011, знищені (т. 3 а.с. 79, 88). ОСОБА_3 зазначає, що з часу звернення виконавчого листа до виконання він отримав лише кілька платежів на загальну суму приблизно 3000 грн., надалі рішення суду не виконувалося. На неодноразові звернення до державних виконавців отримував відповідь про відсутність майна боржника та продовження виконання рішення у разі відшукання майна та коштів боржника. Звертаючись до суду із заявою про поновлення строку на пред`явлення виконавчого листа до виконання, ОСОБА_3 зазначав, що постанови державного виконавця від 17.12.2014 про повернення виконавчого документа стягувачу та самого виконавчого листа він не отримував, рекомендована кореспонденція від органів державної виконавчої служби йому не надходила. Виконання судового рішення здійснюється на підставі виконавчого листа, виданого судом, який розглядав справу як суд першої інстанції (ст. 431 ЦПК). Відповідно до положень ч. 1 ст. 433 ЦПК України, у разі пропуску строку для пред`явлення виконавчого документа до виконання з причин, визнаних судом поважними, пропущений строк може бути поновлено. Суд при вирішенні питання про поновлення строку для пред`явлення до виконання виконавчого документа, виданого на підставі судового рішення, повинен з`ясувати питання, чи втрачено оригінал виконавчого листа, чи не виконано рішення, чи не втратило воно законної сили, щодо причин пропуску пред`явлення до виконання виконавчого документа та залежно від встановлених обставин, характеру причин зробити висновок про їх поважність чи неповажність, а відтак дійти висновку про наявність чи відсутність підстав для поновлення строку для пред`явлення виконавчого документа до виконання. Строк пред`явлення виконавчого документа до виконання може бути поновлений судом за умови, якщо заявник доведе належними і допустимими доказами існування обставин, які об`єктивно перешкоджали йому вчинити процесуальну дію у встановлений законом строк. Під поважними причинами пропуску процесуального строку слід розуміти такі обставини, які були чи об`єктивно є непереборними, тобто не залежать від волевиявлення особи, що пропустила цей строк, і пов`язані з дійсно істотними перешкодами чи труднощами, що унеможливлювали або ускладнили можливість своєчасного пред`явлення виконавчого документа до виконання у визначений законом строк. Відповідно до положень ч. 1 ст. 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. ЗУ «Про виконавче провадження» від 21 квітня 1999 року № 606-XIV, який був чинний на час ухвалення рішення Шевченківського районного суду м. Львова від 19.03.2009у справі № 2-461-2009 та видачі виконавчого листа, втратив чинність на підставі Закону України «Про виконавче провадження» (в редакції від 02.06.2016 року №1404-VIII). Згідно із ст. 22 ЗУ «Про виконавче провадження» (в редакції від 21 квітня 1999 року) виконавчі листи та інші документи могли бути пред`явлені до виконання протягом року, якщо інше не передбачено законом. В свою чергу, відповідно до ч. 1 ст. 12 ЗУ «Про виконавче провадження» (в редакції від 02.06.2016 року №1404-VIII) виконавчі документи можуть бути пред`явлені до примусового виконання протягом трьох років, крім посвідчень комісій по трудових спорах та виконавчих документів, за якими стягувачем є держава або державний орган, які можуть бути пред`явлені до примусового виконання протягом трьох місяців. Згідно із пунктом 5 Розділу XIII Прикінцеві та перехідні положення Закону № 1404-VIII виконавчі документи, видані до набрання чинності цим Законом, пред`являються до виконання у строки, встановлені цим Законом. Виконавчі дії, здійснення яких розпочато до набрання чинності цим Законом, завершуються у порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом. Після набрання чинності цим Законом виконавчі дії здійснюються відповідно до цього Закону. Аналіз пункту 5 Розділу XIII Прикінцеві та перехідні положення Закону № 1404-VIII дає підстави для висновку, що цей закон застосовується тільки до виконавчих документів, строк пред`явлення до виконання за якими не сплинув на час набрання чинності законом № 1404-VIII, тобто для пункту 5 Розділу XIII Прикінцеві та перехідні положення не передбачено зворотної дії в часі і можливості застосування його норм до виконавчих документів, строк пред`явлення до виконання за якими сплинув на час набрання ним чинності. Крім цього, згідно висновку, викладеного у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 01 серпня 2018 року у справі №553/1951/14-ц (провадження № 61-20552св18), тлумачення пункту 5 Розділу XIII «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України від 02 червня 2016 року № 1404-VIII «Про виконавче провадження», щодо того, що виконавчі документи, видані до набрання чинності цим Законом, пред`являються до виконання у строки, встановлені цим Законом, дозволяє зробити висновок, що цей строк застосовується тільки до виконавчих документів, строк пред`явлення до виконання за якими не сплинув на час набрання чинності цим законом. В свою чергу, колегія суддів звертає увагу на те, що відповідно до п. 1 ч. 4 ст. 12 ЗУ «Про виконавче провадження» строки пред`явлення виконавчого документа до виконання перериваються, зокрема у разі пред`явлення виконавчого документа до виконання. Схожі за змістом положення були передбачені і у ст. 22 ЗУ «Про виконавче провадження» від 21 квітня 1999 року № 606-XIV. Іншими словами, якщо на час набуття чинності Закону України «Про виконавче провадження» у редакції закону № 1404-VIII, строк пред`явлення до виконання виконавчого листа Шевченківський районний суд м. Льва № 2-461-2009 від 27.01.2011, не сплив, такий підлягає пред`явленню до примусового виконання протягом трьох років. При цьому, ЗУ «Про виконавче провадження» в редакції закону від 02.06.2016 року №1404-VIII, набрав чинності 05.10.2016. Таким чином, враховуючи факт повернення 17.12.2014 виконавчого документа стягувачеві на підставі п. 2 ч. 1 ст. 47 ЗУ «Про виконавче провадження» та можливість пред`явлення такого до виконання не пізніше 17.12.2015 (один рік), колегія суддів приходить беззаперечного висновку про те, що строк пред`явлення до виконання виконавчого документа сплив на час набрання чинності ЗУ «Про виконавче провадження» № 1404-VIII, тому до примусового виконання виконавчого листа у даній справі необхідно застосовувати річний строк. Окремо колегія суддів звертає увагу, що перебіг строку на пред`явлення виконавчого документа до виконання починається саме з дня його повернення, а не з дня отримання такого документа стягувачем. Відповідний висновок міститься у судовому рішенні Верховного Суду від 30 липня 2018 року у справі № 464/175/17 (провадження № 61-39136ск18). При цьому, стягувач лише у лютому 2019 року, фактично після спливу більше трьох років, звернувся до суду із заявою про поновлення строку на пред`явлення виконавчого листа до виконання. Враховуючи наведене, колегія суддів погоджується з доводами апелянта про те, що після винесення постанови про повернення виконавчого листа стягувачу, останній мав достатньо часу для звернення його до виконання, однак жодних відповідних дій не вчинив, протилежні докази в матеріалах справи відсутні. Більше того, стягувач ОСОБА_3 , як сторона виконавчого провадження повинен був цікавитися рухом провадження та вчиненням відповідних виконавчих дій. Таким чином, доводи стягувача стосовно того, що строк пред`явлення виконавчого документа до виконання пропущений з поважних причин не є переконливими, оскільки не містять належних та допустимих доказів такого, тому у задоволенні заяви необхідно відмовити за недоведеністю. Європейський суд з прав людини, юрисдикція якого поширюється на всі питання тлумачення і застосування Конвенції (пункт 1 статті 32 Конвенції), наголошує, що позовна давність - це законне право правопорушника уникнути переслідування або притягнення до суду після закінчення певного періоду після скоєння правопорушення. Застосування строків позовної давності має кілька важливих цілей, а саме: забезпечувати юридичну визначеність і остаточність, захищати потенційних відповідачів від прострочених позовів, та запобігати несправедливості, яка може статися в разі, якщо суди будуть змушені вирішувати справи про події, що мали місце у далекому минулому, спираючись на докази, які вже, можливо, втратили достовірність і повноту із плином часу (пункт 51 рішення від 22 жовтня 1996 року за заявами № 22083/93, 22095/93 у справі «Стаббінгс та інші проти Сполученого Королівства»; пункт 570 рішення від 20 вересня 2011 року за заявою у справі «ВАТ «Нафтова компанія «Юкос» проти Росії»). З врахуванням наведеного, сплив строків пред`явлення виконавчого листа до виконання є законним правом боржника уникнути притягнення до цивільно-правової відповідальності після закінчення певного періоду після видачі судом виконавчого документа. Також, ці строки забезпечують юридичну визначеність та остаточність, запобігаючи порушенню прав боржників. Вирішуючи питання поважності причин пропуску стягувачем строку пред`явлення виконавчого листа до виконання суд фактично вирішує питання не тільки про право стягувача, а й про права боржника, у підсумку обом гарантуючи право на справедливий суд. У зв`язку з цим, оцінюючи наявність підстав для поновлення строку пред`явлення виконавчого документа до виконання, суд має враховувати не лише майнові інтереси стягувача, а й захищати права та інтерси боржника, який у даному випадку правомірно протягом кількох років міг розраховувати на відсутність загрози примусового виконання рішення. Оскільки суд першої інстанції неповно з`ясував обставини, що мають значення для справи, залишив поза увагою норми матеріального права, які регулюють спірні правовідносини, внаслідок чого помилився із застосуванням норм цивільного процесуального права, колегія суддів відповідно до п.п. 1, 4 ч. 1 ст. 376 ЦПК України приходить висновку про необхідність скасування оскаржуваного судового рішення в частині поновлення ОСОБА_3 строку на пред`явлення виконавчого листа до виконання та ухвалення нового рішення про відмову в задоволенні відповідної заяви. Керуючись ст.ст. 258, 259, 367, 368, п. 2 ч. 1 ст. 374, ст.ст. 376, 381, 382, 383 ЦПК України, колегія суддів, - постановила: Апеляційну скаргу представника ОСОБА_2 ОСОБА_1 - задовольнити. Ухвалу Шевченківського районного суду м. Львова від 30 листопада 2020 рокув частині задоволення заяви ОСОБА_3 та поновлення йому строку на пред`явлення виконавчого листа до виконання у справі № 2-461/09 про стягнення з ОСОБА_2 в користь ОСОБА_3 385 000 грн. боргу, 3 488 грн. відсотків річних та 81 грн. судових витрат, а всього 419 569 грн. скасувати, ухвалити в цій частині нове рішення, яким у задоволенні такої заяви відмовити. В решті ухвалу Шевченківського районного суду м. Львова від 30 листопада 2020 року залишити без змін. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття, може бути оскаржена шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного тексту постанови. Повний текст постанови складений 19 травня 2021 року. Головуючий: А.В. Ніткевич Судді: С.М. Бойко С.М. Копняк