Постанова 4824 № 357/1312/20

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД 03680 м. Київ , вул. Солом`янська, 2-а Номер апеляційного провадження: 22-ц/824/4355/2021 ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 21 травня 2021року м. Київ Справа № 357/1312/20 Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого судді-доповідача Ящук Т.І., суддів Махлай Л.Д., Немировської О.В. розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Акціонерного товариства комерційний банк «Приватбанк», яка подана представником Криловою Оленою Леонідівною, на рішення Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 16 грудня 2020 року, ухвалене у складі судді Орєхова О.І., у справі за позовом Акціонерного товариства комерційний банк «Приватбанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості, встановив: У лютому 2020 року позивач АТ КБ «Приватбанк» звернувся до суду з позовною заявою до відповідача ОСОБА_1 про стягнення заборгованості. Свої вимоги обґрунтовує тим, що відповідач ОСОБА_1 звернулася до ПАТ КБ «ПраватБанк», правонаступником якого є АТ КБ «Приватбанк» з метою отримання банківських послуг, у зв`язку з чим підписала Заяву № б/н від 29.03.2011 року, згідно з якою отримала кредит у розмірі 25 000 грн. у вигляді встановленого кредитного ліміту на картковий рахунок. Відповідач підтвердила свою згоду на те, що підписана заява разом з «Умовами та правилами надання банківських послуг» та «Тарифами Банку», які викладені на банківському сайті, складає між ним та банком договір про надання банківських послуг, що підтверджується підписом у заяві. Відповідач ознайомлена із Умовами та правилами надання банківських послуг, що діяли станом на момент підписання анкети-заяви, що підтверджується підписом відповідача у анкеті-заяві. Заявою відповідача підтверджується той факт, що вона була повністю проінформована про умови кредитування в АТ КБ «ПриватБанк», які були надані їй для ознайомлення в письмовій формі. Оскільки відповідач неналежно виконує свої зобов`язання за договором, остання має заборгованість перед позивачем, яка станом на 08.12.2019 р. становить 112 176,69 гривень , яка складається з: 52 841,49 грн. заборгованість за простроченим тілом кредиту; 8391,09 грн. - заборгованість за відсотками нарахованими на прострочений кредит згідно ст. 625 грн.; 45126,17 грн. - нарахована пеня; 500 грн. - штраф (фіксована частина) та 5317,94 грн. - штраф (процентна складова), що позивач і просить стягнути з відповідача в судовому порядку, а також відшкодувати судові витрати по справі. Рішенням Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 16 грудня 2020 року у задоволенні позову відмовлено. Не погоджуючись з рішенням суду, представник ПАТ КБ «Приватбанк» - Крилова О.Л. звернулась до суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення суду та ухвалити нове рішення, яким позов задовольнити в повному обсязі, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи, невідповідність висновків суду обставинам справи Вказує, що позивачем надана до суду копія анкети-заяви, у якій зазначено: персональні дані, адреса проживання, та інша додаткова інформація необхідна для отримання картки. Відповідачем вказана інформація про себе заповнена особисто, також з копії анкети-заяви чітко вбачається, що позичальник висловив згоду про укладення договору та особистим підписом це засвідчив, в тому числі зобов`язався ознайомлюватися самостійно на офіційному сайті банку privatbank.ua. Вважає, що з моменту підписання фізичною особою заяви, між банком та клієнтом був укладений договір в порядку ч.1 ст. 634 ЦК шляхом приєднання клієнта до запропонованого банком договору. Після підписання анкети-заяви відповідачу було відкрито картковий рахунок та видано кредитну картку ''Універсальна", на яку встановлено початковий кредитний ліміт. Згідно з тарифом обслуговування кредитних карт "Універсальна" на момент оформлення кредиту Банком встановлено поточну процентну ставку, вказано розміри комісій та штрафів, розмір щомісячного платежу тощо. Тобто, сторонами при укладенні кредитного договору були досягнути усі істотні умови договору. Відповідач після отримання картки здійснив дії щодо проведення її активації, користувався карткою, а також отримував кредитні кошти з власної ініціативи. Активація ним картки та користування картковим рахунком свідчать про укладення сторонами кредитного договору на визначених ними Умовах про надання та обслуговування платіжних карток. Стверджує, що кредитний договір повністю відповідає вимогам ч. 2 ст. 208, ч. 1, ст. 207 ЦК України, якими встановлено вимоги для письмової форми правочину. Спірний кредитний договір є публічним договором, умови якого відповідно до ч. 2 ст. 633 ЦК України є однаковими для всіх споживачів аналогічних банківських послуг, що надаються банком. Також, свідченням визнання угоди відповідачем є факт користування картрахунком та використання кредитних коштів Крім того, у виписці по руху коштів чітко прослідковується, що відповідачу було встановлено кредитний ліміт, відповідач неодноразово знімав кредитні кошти через банкомат, здійснював покупки, платежі, перерахування на інші рахунки, поповнював рахунок в терміналі самообслуговування, а отже й отримав кредитну картку, оскільки проведення вказаних операцій є неможливим без наявності картки. Звертає увагу на те, що кредитний ліміт є поновлювальною кредитною лінією, тобто відповідач може використовувати кредитні кошти, погашати заборгованість та знову користуватися кредитними коштами. Таким чином, сума заборгованості за тілом кредиту постійно змінюється в залежності від використання відповідачем кредитних коштів та внесення ним платежів на погашення заборгованості. Вказує, що Банк надав кошти шляхом встановлення кредитного ліміту, таким чином між банком і відповідачем було укладено кредитний договір, який ніким не оспорений, а отже є всі законні підстави для стягнення заборгованості з відповідача. Посилається на те, що суд першої інстанції не перевірив розрахунок заборгованості та доводи банку про те, що позичальник користувався грошовими коштами, виконував умови кредитного договору протягом декількох років, частково сплачуючи заборгованість за договором у тому числі відсотки, пеню та комісії (погашення відображені у розрахунку заборгованості в графі «Сума погашення за наданим кредитом»), а отже визнав свої зобов`язання за угодою та розміри встановлених обов`язкових платежів. Суд мав перевірити факт виконання кредитного договору, на що посилався позивач, що може свідчити про визнання договірних правовідносин, що випливає з позиції Верховного Суду, викладеної у постанові від 11 вересня 2019 року по справі №153/1334/16-ц. У відзиві на апеляційну скаргу представник ОСОБА_1 - адвокат Обухов В.В. просив апеляційну скаргу позивача залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін, посилаючись на те, що відповідач не отримувала від банку кредитних коштів на суму 52 842 грн. 49 коп., позовні вимоги не доведені належними та допустимими доказами, а тому рішення суду першої інстанції вважає законним і обґрунтованим. У поясненнях на відзив на апеляційну скаргу представник ПАТ КБ «Приватбанк» вказує, що судом першої інстанції не було належним чином прийнято до уваги виписки по рахунках ОСОБА_1 , яка неодноразово підписувала анкети-заяви про приєднання до Умов та Правил надання банківських послуг, довідку про умови кредитування та паспорт споживчого кредиту. Відповідач, користуючись кредитними коштами, здійснюючи погашення заборгованості, висловила свою згоду з формою договору та його умовами. Крім того, у вказаних поясненнях представник банку просив приєднати до матеріалів справи нові докази, які з поважних причин не були подані до суду першої інстанції, а саме: довідку про умови кредитування з використанням кредитки «Універсальна, 55 днів пільгового періоду», яка була підписана ОСОБА_1 30.03.2011 року, анкету - заяву про приєднання до Умов та Правил надання банківських послуг у Приватбанку від 15.07.2019 року, паспорт споживчого кредиту , підписаний ОСОБА_1 28.02.2018 року. Відповідно до ч. 1 ст. 369 ЦПК України, апеляційні скарги на рішення суду у справах з ціною позову менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи. Відповідно до ч. 13 ст. 7 ЦПК України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться. Справу розглянуто апеляційним судом відповідно до ст. 369 ЦПК України в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, без повідомлення учасників справи. Заслухавши доповідь судді-доповідача, з`ясувавши обставини справи, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку про те, що апеляційна скарга підлягає задоволенню частково виходячи з наступного. Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції, посилаючись на правову позицію, викладену у постанові Великої Палати Верховного Суду від 03 липня 2019 року у справі № 342/180/17 (провадження №14-131цс19), виходив з того, що у заяві позичальника ОСОБА_1 від 29.03.2011 року процентна ставка не зазначена. Крім того, у цій заяві, підписаній сторонами, відсутні умови договору про встановлення відповідальності у вигляді неустойки (пені, штрафів) за порушення зобов`язання у вигляді грошової суми та її визначеного розміру. Крім того, в матеріалах справи міститься Анкета-заява на отримання кредиту від 29.03.2011 року, в якій зазначено бажаний кредитний ліміт за кредитною карткою 1000 гривень. Разом з тим, позивач в позовній заяві зазначав, що відповідач, підписуючи Заяву б/н від 29.03.2011 року, отримала кредит у розмірі 25000 гривень. Однак, жодного належного та допустимого доказу того, що відповідач отримала кредит саме у розмірі 25000 гривень з боку позивача до суду не надано, самі матеріали справи також таких доказів не містять. Отже, з боку позивача не було доведено того, що кредит позивачем отримано у розмірі 25000 гривень, де зазначена сума не була своєчасно повернута, у зв`язку з чим на зазначену суму було нарахована штрафні санкції, які позивач просить стягнути з відповідача. В письмових поясненнях та в судовому засіданні представник відповідача стверджував, що ОСОБА_1 не отримувала у позивача кредит в розмірі 25000 гривень. Позивач розрахував борг відповідача на загальну суму 112176,69 гривень, при цьому не надав жодного належного доказу в підтвердження отримання відповідачем коштів за договором від 29.03.2011 року у зазначеному позивачем розмірі. Отже, без наданих підтверджень про конкретні погоджені позивачем і відповідачем умови кредитного договору, без підтверджень отримання відповідачем платіжної картки, на які посилається позивач, без підтверджень отримання відповідачем коштів у вказаному позивачем розмірі, - не можна вважати доведеними обставини, які мають значення для справи і на які позивач посилається, як на підставу своїх вимог. Тому, суд першої інстанції дійшов висновку, що позовні вимоги задоволенню не підлягають, адже є необґрунтованими та недоведеними. Проте, з такими висновками суду першої інстанції колегія суддів погоджується не у повному обсязі, оскільки висновки суду не відповідають обставинам справи та наявним у матеріалах справи доказам. Звертаючись до суду з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором, представник позивача посилається на те, що відповідач звернулась до АТ КБ «Приватбанк» з метою отримання банківських послуг, у зв`язку з чим підписала Анкету-заяву № б/н від 29.03.2011 року, згідно з якою отримала кредит у розмірі у вигляді встановленого кредитного ліміту на картковий рахунок. З розрахунку заборгованості, наданого позивачем до позовної заяви, вбачається, що позивач вказує на наявність у відповідача станом на 08 грудня 2019 року заборгованості у розмірі 112 176,69 гривень, з яких: 52841,49 грн. заборгованість за простроченим тілом кредиту; 8391,09 грн. - заборгованість за відсотками нарахованими на прострочений кредит згідно ст. 625 грн.; 45 126,17 грн. - нарахована пеня; 500 грн. - штраф (фіксована частина) та 5317,94 грн. - штраф (процентна складова). Відповідно до ч. 1, 2 ст. 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами). За змістом статей 626, 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства. Згідно зі ст. 634 ЦК України договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору. Відповідно до ст. 638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди. Згідно з ст. ст. 526, 530, 610, ч.1 ст. 612 ЦК України зобов`язання повинні виконуватись належним чином, у встановлений термін, відповідно до умов договору та вимог чинного законодавства. Порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання). Договір є обов`язковим для виконання сторонами (ст. 629 ЦК України). Статтею 1048 ЦК України встановлено, що позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюється договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. Таким чином, в разі укладення кредитного договору проценти за користування позиченими коштами поділяються на встановлені законом (розмір та підстави стягнення яких визначаються актами законодавства) та договірні (розмір та підстави стягнення яких визначаються сторонами в самому договорі). Відповідно до ч. 1 ст. 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти (частина перша статті 1048 ЦК України). Частиною 2 статті 1054 ЦК України визначено, що до відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору. З матеріалів справи вбачається, що 29 березня 2011 року відповідач ОСОБА_1 підписала Анкету-заяву про приєднання до Умов та правил надання банківських послуг у Приватбанку. Відповідно до змісту вказаної Анкети-заяви про приєднання до Умов та Правил надання банківських послуг у ПриватБанку від 29 березня 2011 року відповідач ОСОБА_1 підтвердила свою згоду на те, що підписана заява разом з Пам`яткою клієнта, Умовами та правилами надання банківських послуг, а також Тарифами становить між нею та банком договір про надання банківських послуг. Обґрунтовуючи позовні вимоги в частині стягнення процентів, штрафів та пені за договором, в тому числі їх розміру та порядку нарахування, позивач у позовній заяві посилався на Витяг з «Тарифів банку» та Витяг з Умов та правил надання банківських послуг в ПриватБанку ресурс Архів Умов та правил надання банківських послуг розміщені на сайті https://privatbank.ua/terms/pages/70/ та Правила користування платіжною карткою, як невід`ємної частини договору. Витягом з Умов та правил надання банківських послуг в ПриватБанку ресурс: Архів Умов та правил надання банківських послуг розміщені на сайті: https://privatbank.ua/terms/pages/70/, що наданий позивачем на підтвердження позовних вимог, визначено, в тому числі: пільговий період користування коштами, процентна ставка, права та обов`язки клієнта (позичальника) і банку, відповідальність сторін, зокрема пеня за несвоєчасне погашення кредиту та/або процентів, штраф за порушення строків платежів за будь-яким із грошових зобов`язань та їх розміри і порядок нарахування. Однак, матеріали справи не містять підтверджень, що саме цей Витяг з Умов та правил розуміла відповідач та ознайомилася і погодилася з ними, підписуючи заяву-анкету про приєднання до умов та Правил надання банківських послуг ПриватБанку, а також те, що вказані документи на момент підписання анкети-заяви взагалі містили умови щодо сплати процентів за користування кредитними коштами та щодо сплати неустойки (пені, штрафів), та, саме у зазначеному в цих документах, що додані банком до позовної заяви розмірах і порядках нарахування. Відповідно до правового висновку Великої Палати Верховного Суду, викладеного у постанові від 03 липня 2019 року у справі № 342/180/17, неможливо застосувати до вказаних правовідносин правила частини першої статті 634 ЦК України за змістом якої - договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому, оскільки Умови та правила надання банківських послуг, що розміщені на офіційному сайті позивача (www.privatbank.ua) неодноразово змінювалися самим АТ КБ «Приватбанк» в період з часу виникнення спірних правовідносин до моменту звернення до суду із вказаним позовом, тобто кредитор міг додати до позовної заяви Витяг з Тарифів та Витяг з Умов у будь-яких редакціях, що найбільш сприятливі для задоволення позову. Відповідно до вимог ч.4 ст.263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Також Велика Палата Верховного Суду у постанові від 03 липня 2019 року зазначила, що витяг з Тарифів обслуговування кредитних карт та Витяг з Умов та правил надання банківських послуг в ПриватБанку, які не містять підпису позичальника, не можна розцінювати як частину кредитного договору, укладеного між сторонами шляхом підписання заяви-анкети, яка не містить положень щодо розміру процентів, неустойки. Отже, відсутні підстави вважати, що сторони обумовили у письмовому вигляді ціну договору, яка встановлена у формі сплати процентів за користування кредитними коштами, а також відповідальність у вигляді неустойки (пені, штрафів) за порушення термінів виконання договірних зобов`язань. За таких обставин та без наданих підтверджень про конкретні запропоновані відповідачу Умови та правила банківських послуг, відсутність у анкеті-заяві домовленості сторін про сплату пені та штрафів за несвоєчасне погашення кредиту, надані банком Витяг з Умов та Правил не можуть розцінюватися як стандартна (типова) форма, що встановлена до укладеного із відповідачем кредитного договору, оскільки достовірно не підтверджують вказаних обставин. Як вбачається з матеріалів справи, позивач до позовної заяви додав Витяг з Тарифів обслуговування кредитних карт «Універсальна», в якому зазначено про тарифи карт «Універсальна, 30 днів пільгового періоду», «Універсальна, 55 днів пільгового періоду», «Універсальна Contract», «Універсальна Gold», в яких визначені, в тому числі: пільговий період користування коштами, процентна ставка, права та обов`язки клієнта (позичальника) і банку, відповідальність сторін, зокрема пеня за несвоєчасне погашення кредиту та/або процентів, штраф за порушення строків платежів за будь-яким із грошових зобов`язань та їх розміри і порядок нарахування. Однак з вказаного витягу вбачається, що він є роздруківкою з Тарифів із сайту позивача за період 2013 - 2015 роки, та не є переліком конкретних умов кредитування, які б містили підпис відповідача про ознайомлення з ними. При цьому із зазначених Тарифів неможливо встановити, які з них були погоджені відповідачем, оскільки тарифи встановлені для карт чотирьох видів та різняться між собою. Матеріали справи не містять підтверджень, що саме з цими тарифами був ознайомлений відповідач і погодився з ними, підписуючи Анкету-заяву про приєднання до умов та Правил надання банківських послуг ПриватБанку, а також те, що вказаний документ на момент підписання анкети-заяви містив умови щодо сплати процентів саме у зазначеному витягу з Тарифів, що доданий банком до позовної заяви, розмірах і порядках нарахування. Крім того, роздруківка витягу з Тарифів із сайту позивача належним доказом бути не може, оскільки цей доказ повністю залежить від волевиявлення і дій однієї сторони (банку), яка може вносити і вносить відповідні зміни в умови та правила споживчого кредитування (постанова Верховного Суду України від 11 березня 2015 року (провадження № 6-16цс15). Таким чином, позивачем не доведено, що між сторонами досягнуто згоди щодо розміру пені та штрафу, оскільки Умови та Правила надання банківських послуг та Тарифи банку не містять підпису позичальника, а тому вимога банку про стягнення зазначених складових заборгованості не підлягає задоволенню. Отже, суд першої інстанції, оцінюючи надані позивачем докази в їх сукупності, дійшов правильних висновків про відсутність підстав для задоволення позовних вимог АТ КБ «Приватбанк» до ОСОБА_1 в частині стягнення пені та штрафів, оскільки позивачем не надано доказів щодо погодження сторонами зазначених умов кредитування. Доводи апеляційної скарги про те, що відповідач, підписуючи анкету-заяву, користуючись кредитними коштами та здійснюючи погашення заборгованості висловив свою згоду з формою договору та його умовами, колегія суддів відхиляє, оскільки зазначені посилання представника позивача не відповідають змісту анкети-заяви, в якій зазначено лише загальну назву Умов та Правил, без їх ідентифікації відповідно до дати, коли вони були затверджені, або станом на яку вони були чинні. Доказів, які б підтверджували, що саме надані до матеріалів справи Умови є складовою частиною укладеного між сторонами кредитного договору і що саме ці Умови мав на увазі відповідач, підписуючи анкету-заяву, банком не надано, а відтак підстави брати їх до уваги відсутні. Сам по собі наданий позивачем розрахунок заборгованості за пенею та штрафами та виписка по особовому рахунку, без надання доказів про те, які саме умови договору щодо нарахування пені та штрафів були узгоджені сторонами, не є підтвердженням наявності у відповідача заборгованості по пені та штрафам у розмірі, визначеному позивачем, а тому доводи апеляційної скарги в цій частині колегія суддів відхиляє. Враховуючи, що наданий позивачем Витяг з Тарифів обслуговування кредитних карт не містить підпису відповідача, тоді як у вказаному витягу міститься чотири різних види тарифів, що встановлені для різних видів карт, зазначений витяг не може вважатися доказом на підтвердження умов кредитування, а тому доводи апеляційної скарги в цій частині є необґрунтованими. Отже, доводи апеляційної скарги щодо досягнення сторонами усіх істотних умов договору колегія суддів вважає необґрунтованими, оскільки вони спростовуються вищевикладеним та не містять обґрунтованих посилань на докази, які б підтверджували факт досягнення згоди всіх істотних умов кредитування, в тому числі пені та штрафів. Надані представником банку до пояснень на відзив на апеляційну скаргунові докази, а саме: підписану особисто ОСОБА_1 довідку про умови кредитування з використанням кредитки «Універсальна, 55 днів пільгового періоду» 30 березня 2011 року, анкету - заяву про приєднання до Умов та Правил надання банківських послуг у Приватбанку від 15.07.2019 року, паспорт споживчого кредиту, підписаний ОСОБА_1 28.02.2018 року, не можуть бути прийняті до уваги судом апеляційної інстанції, оскільки частиною 3 ст. 367 ЦПК України визначено, що докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього. Однак у поясненнях від 21.04.2021 року представник банку не зазначає причин, з яких зазначені докази не були подані суду першої інстанції, та не надає доказів неможливості подання таких доказів до суду першої інстанції, а тому колегія суддів дійшла висновку, що підстави, визначені ч. 3 ст. 367 ЦПК України, за яких нові докази можуть бути прийняті на стадії апеляційного провадження, - відсутні. Разом з тим, колегія суддів не погоджується з висновками суду першої інстанції щодо відсутності підстав для задоволення позовних вимог про стягнення заборгованості по тілу кредиту та частково - відсотків, нарахованих на прострочений кредит згідно з ст.625 ЦПК України, враховуючи наступне. З матеріалів справи вбачається, що на підтримання своїх позовних вимог, заперечуючи проти пояснень ОСОБА_1 , в яких вона стверджувала, що не отримувала у позивача кредит на заявлену ним в позові суму, представник АТ КБ «Приватбанк» 17.07.2020 року подав до суду виписку по особовому рахунку за період з 29.03.2011 року по 01.03.2020 року, довідку про зміну умов кредитування та обслуговування кредитної картки, оформленої на відповідача, довідку про видачу відповідачу кредитних карток із зазначенням їх номерів та строку дії ( а.с. 125-140). Відповідно до довідки Банку відповідачу в межах підписаного договору №б/н у вигляді Анкети-заяви були видані наступні кредитні картки (а.с.140): - НОМЕР_1 , дата відкриття 29.03.2011 року, терміном дії 10/14; - НОМЕР_2 , дата відкриття 29.08.2012 року, терміном дії 08/16; - НОМЕР_3 , дата відкриття 31.10.2016 року, терміном дії 04/18; - НОМЕР_4 , дата відкриття 19.07.2014 року, терміном дії 07/18; - НОМЕР_4 , дата відкриття 06.02.2015 року, терміном дії 07/18; - НОМЕР_5 , дата відкриття 02.05.2018 року, терміном дії 04/22. Відповідно до довідки банку про зміну умов кредитування та обслуговування кредитної карти, оформленої на відповідача (договір б/н), 20.11.2015 року встановлено кредитний ліміт 5000 грн., 31.10.2016 року кредитний ліміт збільшено до 25 000 грн., 24.05.2017 року кредитний ліміт збільшено до 39 000 грн. та з 16.08.2018 кредитний ліміт зменшено до 0 (а.с.139). З виписки по рахунку за картковими рахунками відповідача ОСОБА_1 вбачається, що позичальник користувалась кредитними коштами, частково виконувала свої кредитні зобов`язання щодо повернення цих коштів, сплачувала щомісячні платежі, а саме: платежі за послугою «миттєва розстрочка» , страхові платежі за договором «страхування кредитного ліміту», виконувала перекази грошових коштів, знімала кошти в банкоматах, розраховувалась кредитними коштами в магазинах, супермаркетах та аптеках, поповнювала мобільний номер телефону, користувалась послугою «Скарбничка», та здійснювала інші розрахунки та операції. При цьому, з наданої виписки вбачається, що з 29.03.2011 року по 01.03.2020 року ОСОБА_1 користувалась кредитними картками № НОМЕР_1 , № НОМЕР_6 , № НОМЕР_3 , № НОМЕР_4 , № НОМЕР_5 , що відповідає довідці про видані картки. Доказами, які підтверджують наявність заборгованості та її розмір є первинні документи, оформлені відповідно до статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність». Згідно із вказаною нормою закону підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це не можливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи. Відповідно до пунктів 60-62, 65 Положення «Про організацію бухгалтерського обліку, бухгалтерського контролю під час здійснення операційної діяльності в банках України», затвердженого постановою Правління НБУ № 75 від 04.07.2018 року, особові рахунки є регістрами аналітичного обліку, що вміщують записи про операції, здійснені протягом операційного дня. Форма особових рахунків затверджується банком самостійно залежно від можливостей програмного забезпечення. Особові рахунки та виписки з них мають містити такі обов`язкові реквізити: 1) номер особового рахунку; 2) дату здійснення останньої (попередньої) операції; 3) дату здійснення поточної операції; 4) код банку, у якому відкрито рахунок; 5) код валюти; 6) суму вхідного залишку за рахунком; 7) код банку-кореспондента; 8) номер рахунку кореспондента; 9) номер документа; 10) суму операції (відповідно за дебетом або кредитом); 11) суму оборотів за дебетом та кредитом рахунку; 12) суму вихідного залишку. Виписки з особових рахунків клієнтів є підтвердженням виконаних за день операцій і призначаються для видачі або відсилання клієнту. Інформація про стан особових рахунків клієнтів може надаватись їх власникам та органам, які мають право на отримання такої інформації згідно із законодавством України. Відповідно до п. 9 розділу VІІ Положення про порядок емісії електронних платіжних засобів і здійснення операцій з їх використанням, затвердженого постановою Правління Національного банку України № 705 від 05.11.2014 року, емітенти зобов`язані в порядку та строки, установлені договором, надавати власникам рахунків виписки про рух коштів на їх рахунках за операціями, що виконані користувачами електронних платіжних засобів. Форма виписки повинна включати всі обов`язкові реквізити, передбачені нормативно-правовим актом Національного банку з питань організації операційної діяльності в банках України. Щомісячна виписка про платіжні операції за договором має надаватися безкоштовно. Виписка про рух коштів за рахунком може надаватися власникові рахунку в банку, надсилатися поштою, електронною поштою, у вигляді текстового повідомлення на мобільний телефон, через банкомат тощо. Таким чином, виписка по особовому рахунку відповідача ОСОБА_1 , що містяться в матеріалах справи, є належним доказом отримання кредитних коштів відповідачем, їх суми та розміру сплачених коштів відповідачем на погашення заборгованості. Отже, висновок суду першої інстанції про відсутність в матеріалах справи доказів отримання кредитних коштів відповідачем, - колегія суддів вважає необґрунтованим, оскільки у виписці з особового рахунку відповідача, в якій зазначено рух коштів по вищевказаних карткових рахунках ОСОБА_1 , наявна інформація про встановлення кредитного ліміту в розмірі 25 000 грн. 31 жовтня 2016 року ( а.с. 131). Відповідно до п. 2 розділу ІІІ Положення «Про порядок емісії електронних платіжних засобів і здійснення операції з їх використанням», затвердженим постановою Правління Національного банку України № 705 від 05.11.2014 року, кредитна платіжна схема передбачає здійснення користувачем платіжних операцій з використанням електронного платіжного засобу за рахунок коштів, наданих йому банком у кредит або в межах кредитної лінії. Кредитна лінія - це кредитна угода, відповідно до якої протягом передбаченого договором терміну банк виділяє позичальнику кредит у межах узгодженої суми (ліміту кредитування) на умовах, що відрізняються від умов одноразового надання кредиту; кредитний ліміт - це максимальна сума коштів, яку може видати банк держателю кредитної карти для користування на умовах, визначених договором та строком дії картки. Враховуючи викладене, висновки суду першої інстанції щодо відсутності доказів отримання відповідачем кредиту у розмірі 25 000 грн. колегія суддів вважає безпідставними, оскільки з виписки з особового рахунку вбачається, що ОСОБА_1 було встановлено відновлювальну кредитну лінію зі встановленням кредитного ліміту у вказаному розмірі, а не здійснено видачу одночасно кредитних коштів на суму 25 000 грн. При порівнянні даних виписки з особового рахунку відповідача та з даними розрахунку заборгованості, доданого позивачем до позовної заяви, вбачається, що суми використаних кредитних коштів, зазначені у виписці, відповідають сумам, зазначеним в розрахунку заборгованості. Так, з виписки з особового рахунку вбачається, що крім використання кредитних коштів за рахунок наданого кредитного ліміту для розрахунків за товари та послуги, з карткового рахунку кожного місця вираховувались кошти, з зазначенням «страховий платіж за договором «Страхування кредитного ліміту», а також з карткового рахунку здійснювався щомісячний платіж за послугою «Миттєва розстрочка». Відповідно до наявного у матеріалах справи розрахунку заборгованості також вбачається, що заборгованість відповідача ОСОБА_2 погашалась рівними частинами, щомісячними платежами, відповідно, шляхом списання з кредитних карток. Дати та суми списання коштів з зазначеної картки співпадають за датами та сумами, зазначеними у виписці по особовому рахунку. Згідно з ч. 3 ст. 12, ч. 1 ст. 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи (ст.76 ЦПК України). Статтею 89 ЦПК України визначено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. З огляду на викладене, матеріали справи свідчать про те, що на підставі анкети-заяви від 29 березня 2011 року ОСОБА_1 отримала кредит у вигляді встановленого кредитного ліміту на картковий рахунок, зокрема, 20.11.2015 року встановлено кредитний ліміт 5000 грн., 31.10.2016 року кредитний ліміт збільшено до 25 000 грн. Позичальником використовувалися кредитні кошти, проте в добровільному порядку у строки, визначені строками дії кредитних карток, АТ КБ «Приватбанк» не повернуті. Отже, колегія суддів дійшла висновку про часткову обґрунтованість доводів апеляційної скарги та наявність підстав для стягнення з ОСОБА_1 на користь АТ КБ «Приватбанк» суми заборгованості за тілом кредиту. Разом з тим, наданий позивачем до позовної заяви розрахунок не можливо покласти в основу рішення про стягнення заборгованості по кредиту ( тілу кредиту) у повному обсязі, оскільки з наданого розрахунку вбачається, що до суми заборгованості по тілу кредиту банком включені відсотки за користування кредитними коштами. Дослідивши та проаналізувавши банківську виписку з рахунку за договором та розрахунок заборгованості, доданий позивачем до позовної заяви, судом апеляційної інстанції встановлено наступне. Відповідно до даних банківської виписки та розрахунку заборгованості, загальна сума фактично отриманих кредитних коштів, отримання яких відображено у графі «Витрати клієнтом кредитних коштів», за період з 01.06.2015 року по 08.12.2019 року складає 141 015 грн. 95 коп. Відповідно до графи «сума погашення за наданим кредитом», що наведена у розрахунку, за вказаний період відповідачем було повернуто кредитних коштів на загальну суму 129 637 грн. 79 коп. Таким чином, загальна сума неповернутого позичальником кредиту, відповідно до наданого позивачем розрахунку, становить: 141 015 грн. 95 коп. - 129 637 грн. 79 коп. = 11 378 грн. 16 коп. З матеріалів справи вбачається, що відповідно до виписки по особовому рахунку, довідки про зміну умов кредитування та обслуговування кредитної картки, довідки про видачу відповідачу кредитних карток, строк дії картки, по якій відповідачу було встановлено кредитний ліміт, закінчився в квітні 2018 року. Враховуючи, що фактично отримані та використані позичальником кошти в добровільному порядку АТ КБ «Приватбанк» не повернуті, строк дії картки, на яку було встановлено кредитний ліміт у розмірі 25 000 грн., закінчився 30 квітня 2018 року, то з відповідача на користь позивача підлягає стягненню сума неповернутого кредиту у розмірі 11 378 грн. 16 коп. Заперечення представника відповідача про те, що надана виписка з особового рахунку, в якій відображено рух коштів по декількох кредитних картках, виданих відповідачу, є неналежним доказом і не може бути прийнятим до уваги, колегія суддів відхиляє, оскільки вони не ґрунтуються на нормах матеріального права. Відповідно до п. 3 розділу ІІІ Положення про порядок емісії електронних платіжних засобів і здійснення операцій з їх використанням, затвердженого постановою Правління Національного банку України № 705 від 05.11.2014 року, операції із застосуванням різних видів електронних платіжних засобів однієї або кількох платіжних систем, виданих користувачу, можуть відображатися за одним рахунком. Відповідно до п. 10 розділу VІІ Положення, якщо власник рахунку має заперечення щодо операцій за рахунком, перелік яких зазначений у виписці, то він має право звернутися до емітента із заявою про розгляд спірного питання або до суду. Враховуючи викладене, колегія суддів дійшла висновку про часткову обґрунтованість доводів апеляційної скарги та наявність підстав для стягнення з відповідача на користь АТ КБ «Приватбанк» суми заборгованості за тілом кредиту (фактично отриманої суми кредитних коштів) у розмірі 11 378 грн. 16 коп., у зв`язку з чим рішення суду підлягає скасуванню у вказаній частині на підставі ст. 376 ЦПК України з прийняттям постанови про часткове задоволення позову. Доводи представника банку про необхідність стягнення решти суми заборгованості, виходячи з того, що така заборгованість за тілом кредиту становить загальну суму 52 841 грн. 49 коп., колегія суддів вважає необґрунтованими, оскільки з розрахунку заборгованості вбачається, що банком нараховано відсотки за користування кредитними коштами та включено їх суму до іншої складової заборгованості - тіла кредиту. Так, з розрахунку заборгованості вбачається, що відповідно до графи «Відсотки погашені за рахунок кредиту» позивачем нараховано відсотки за період з 01.06.2017 року по 08.12.2019 року на загальну суму 41 463 грн. 33 коп. В позовній заяві та в розрахунку зазначено, що залишок непогашеної заборгованості по тілу кредиту становить 52 841 грн. 49 коп., проте така сума не підтверджується розрахунком заборгованості, оскільки сума фактично використаних та неповернутих кредитних коштів становить 11 378 грн. 16 коп., а сума нарахованих відсотків - 41 463 грн. 33 коп., про які у розрахунку зазначено, що вони погашені за рахунок кредиту. Однак, даних про те, що між сторонами було досягнуто домовленість, що проценти за користування кредитом будуть погашені банком та включені в тіло кредиту, матеріали справи не містять. Таким чином, вбачається, що фактично заявлена позивачем до стягнення сума кредитної заборгованості складається з тіла кредиту (фактично отриманих кредитних коштів) та нарахованих відсотків: 52 841 грн. 49 коп. = 11 378 грн. 16 коп. + 41 463 грн. 33 коп. Однак, у позовній заяві позивачем не були заявлені позовні вимоги про стягнення відсотків, натомість зазначено, що сума відсотків складає 0,00 грн. Таким чином, керуючись принципом диспозитивності, визначеним в ст.13 ЦПК України, колегія суддів дійшла висновку, що сума в розмірі 41 463 грн. 33 коп., зазначена позивачем як така, що входить до тіла кредиту, стягненню з відповідача на користь позивача не підлягає, оскільки відповідно до розрахунку позивача є нарахованими відсотками за користування кредитом, про стягнення яких позовних вимог банком не заявлено. Разом з тим, відмовляючи у стягненні заборгованості за відсотками нарахованими за прострочений кредит згідно ст. 625 ЦПК України, суд першої інстанції не врахував ч.1. ст. 1050 ЦК України, відповідно до якої якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов`язаний сплатити грошову суму відповідно до статті 625 цього Кодексу. З наданого розрахунку заборгованості вбачається, що заборгованість за відсотками за прострочений кредит згідно ст. 625 на суму 8391,09 грн., (суд вважає, що мається на увазі ст. 625 ЦК України), нарахована банком за період з 01.10.2019 року по 08.12.2019 року за ставкою 86, 4 % річних. Відповідно до ст. 625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом. За змістом статей 524, 533-535 і 625 ЦК України грошовим є зобов`язання, виражене у грошових одиницях (національній валюті України чи у грошовому еквіваленті зобов`язання, вираженого в іноземній валюті), що передбачає обов`язок боржника сплатити гроші на користь кредитора, який має право вимагати від боржника виконання цього обов`язку. Тобто, грошовим є будь-яке зобов`язання, в якому праву кредитора вимагати від боржника сплати коштів кореспондує обов`язок боржника з такої сплати. Отже, у статті 625 ЦК України визначені загальні правила відповідальності за порушення будь-якого грошового зобов`язання, незалежно від підстав його виникнення (договір чи делікт). Приписи цієї статті поширюються на всі види грошових зобов`язань, якщо інше не передбачено договором або спеціальними нормами закону, який регулює, зокрема, окремі види зобов`язань. (висновок Великої Палати Верховного Суду, викладений у постанові від 16 травня 2018 року у справі № 686/21962/15-ц). Обґрунтовуючи розмір і порядок нарахування відсотків за ст. 625 ЦК України, посилався на зміни, внесені 01.04.2019 року до п.2.1.1.2.12. Умов та Правил надання банківських послуг, за якими у відповідності до ч.2 ст.625 ЦК України відсотки встановлюються за домовленістю сторін у процентах від простроченої суми заборгованості в розмірі: 86,4% - для картки «Універсальна», 84,0% - для картки «Універсальна голд». При цьому просив стягнути заборгованість за відсотками нарахованими на прострочений кредит, яким банк вважає суму в розмірі 52 841 грн. 49 коп., згідно зі ст. 625 ЦК України у розмірі 8391 грн. 09 коп., за період прострочення з 01 жовтня 2019 року по 01 по 08 грудня 2019 року. Однак, матеріали справи не містять доказів того, що відповідач ознайомився зі змінами до п.2.1.1.2.12. Умов та Правил надання банківських послуг від 01.04.2019 року щодо нарахування відсотків за ч.2 ст.625 ЦК України в розмірі: 86,4% - для картки «Універсальна», 84,0% - для картки «Універсальна голд» та те, що між позивачем та відповідачем досягнуто згоди щодо розміру і порядку нарахування вказаних відсотків. З урахуванням викладеного, колегія суддів дійшла висновку про відсутність підстав для висновку про те, що укладеним між сторонами договором було встановлено інший розмір процентів за ч.2 ст.625 ЦК України. Враховуючи те, що відсутні підстави для застосування встановленого договором кредиту іншого розміру відсотків, що мають сплачуватись у зв`язку з простроченням виконання грошового зобов`язання, ніж це передбачено вимогами статті 625 ЦК України, то в даному випадку має застосовуватися відповідний розмір відсотків, встановлений законом, який дорівнює трьом процентам річних від простроченої суми. Отже, позивач має право на стягнення з відповідача трьох процентів річних від простроченої суми, що передбачено ч.2 ст. 625 ЦК України. З матеріалів справи вбачається, що відповідно до виписки по особовому рахунку, довідки про зміну умов кредитування та обслуговування кредитної картки та довідки про видачу відповідачу кредитних карток, строк дії картки, по якій відповідачу було встановлено кредитний ліміт, закінчився в квітні 2018 року, відповідно сума наданого кредиту повинна була бути повернута 30 квітня 2018 року. З позовної заяви та розрахунку заборгованості, наданого до позовної заяви вбачається, що відсотки по ст. 625 ЦК України нараховувалися банком за період з 01.10.2019 року по 08.12.2019 року, тобто за 69 днів прострочки. У зв`язку з викладеним, з відповідача на користь позивача підлягають стягненню 3% річних за період з 01.10.2019 року по 08.12.2019 року, тобто 69 днів, від заборгованості за простроченим тілом кредиту у розмірі 11 378 грн. 16 коп. Отже, сума трьох процентів річних за вказаний період становить: 11 378 грн. 16 коп. х 3% / 365 х 69 днів = 64 грн. 53 коп. З огляду на викладене вище, апеляційний суд вважає, що вирішуючи даний спір, суд першої інстанції у порушення вимог ст.ст.263, 264 ЦПК України на наведене вище уваги не звернув, не з`ясував усі обставини, що мають значення для справи, у зв`язку з чим висновки суду не у повному обсязі відповідають обставинам справи. За викладених обставин колегія суддів дійшла висновку про часткову обґрунтованість доводів апеляційної скарги позивача та наявність підстав для часткового скасування оскаржуваного рішення та ухвалення нового судового рішення про стягнення з відповідача на користь позивача: неповернутої суми фактично отриманих кредитних коштів (тіла кредиту) в розмірі 11 378 грн. 16 коп. та 3% річних - 64 грн. 53 коп. Згідно з ч. 13 ст. 141 ЦПК України, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат. Відповідно до ч. 1, 2 ст. 141 ЦК України, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються: 1) у разі задоволення позову - на відповідача; 2) у разі відмови в позові - на позивача; 3) у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Отже, з відповідача на користь АТ КБ «Приватбанк» підлягають стягненню судові витрати пропорційно до суми задоволених позовних вимог. Враховуючи, що при поданні позовної заяви позивачем було сплачено 2102 грн., при поданні апеляційної скарги - 3153 грн., то сума судових витрат, що підлягають відшкодуванню позивачу, становить: 5255 грн. х 10,14 % = 532 грн. 85 коп. Керуючись ст.ст. 268, 367, 368, 374-376, 381-383 ЦПК України, суд постановив: Апеляційну скаргу Акціонерного товариства Комерційний банк «Приватбанк» - задовольнити частково. Рішення Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 16 грудня 2020 року скасувати в частинівирішення позовних вимог щодо стягнення заборгованості за тілом кредиту та відсотками, нарахованими на прострочений кредит згідно зі ст. 625 ЦК України, та прийняти в цій частині постанову: Позовні вимоги Акціонерного товариства комерційний банк «Приватбанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості - задовольнити частково. Стягнути з ОСОБА_1 на користь Акціонерного товариства Комерційний банк «Приватбанк» заборгованість за тілом кредиту в сумі 11 378 (одинадцять тисяч триста сімдесят вісім) грн. 16 коп., заборгованість за відсотками, нарахованими на прострочений кредит згідно зі ст. 625 ЦК України, в розмірі 64 (шістдесят чотири) грн. 53 коп., а всього стягнути - 11 442 грн. 69 коп. Стягнути з ОСОБА_1 на користь Акціонерного товариства Комерційний банк «Приватбанк» витрати по сплаті судового збору - 532 грн. 85 коп. В іншій частині рішення Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 16 грудня 2020 року - залишити без змін. Відомості щодо учасників справи: Позивач: Акціонерне товариство Комерційний банк «Приватбанк», 49094, м. Дніпро, вул. Набережна Перемоги, 50, код ЄДРПОУ 14360570. Відповідач: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків: НОМЕР_7 . Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття, але може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду з підстав, визначених ст. 389 ЦПК України, протягом тридцяти днів шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції. Суддя - доповідач: Ящук Т.І. Судді: Майлай Л.Д. Немировська О.В.