Постанова 4824 № 753/97/21

Справа № 753/97/21 Головуючий 1 інстанція- Котвицький В.Л. Проваження № 22-ц/824/6353/2021 Доповідач апеляційна інстанція- Савченко С.І. П О С Т А Н О В А іменем України 20 травня 2021 року м.Київ Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого судді Савченка С.І., суддів Верланова С.М., Мережко М.В., за участю секретаря Малашевського О.В., розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні Київського апеляційного суду цивільну справу за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Гефест» на ухвалу Дарницького районного суду м.Києва від 13 січня 2021 року про забезпечення позову у справі за позовом ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Гефест», Приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Верповської Олени Володимирівни про захист права власності шляхом скасування рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, скасування запису про право власності,- в с т а н о в и в: Ухвалою судді Дарницького районного суду м.Києва від 13 січня 2021 року у справі запозовом ОСОБА_1 до ТОВ «Фінансова компанія «Гефест», Приватного нотаріуса КМНО Верповської О.В. про захист права власності шляхом скасування рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, скасування запису про право власності задоволена заява позивача та забезпечено позов шляхом заборони органам та суб`єктам, які здійснюють повноваження в сфері державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, а саме: суб`єктам державної реєстрації прав; виконавчим органам сільських, селищних та міських рад, Київській, Севастопольській міським, районним, районним у містах Києві та Севастополі державним адміністраціям, акредитованим суб`єктам та державним реєстраторам прав на нерухоме майно, в тому числі нотаріусам здійснювати будь-які реєстраційні дії, в тому числі, але не обмежуючись, державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно, державну реєстрацію обтяжень речових прав на нерухоме майно, скасування державної реєстрації речових прав на нерухоме майно, а також вносити до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно записи про державну реєстрацію речових прав та їх обтяжень, записи про скасування речових прав та їх обтяжень, зміни до таких записів щодо нерухомого майна - квартири, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 . Також, у якості забезпечення позову заборонено ТОВ «Фінансова компанія «Гефест» та уповноваженим товариством особам здійснювати дії щодо примусового входження в квартиру АДРЕСА_2 , а також здійснювати дії, спрямовані на проведення державної реєстрації місця проживання\перебування будь-яких осіб в цій квартирі. - 2 - Не погоджуючись із ухвалою, відповідач ТОВ «Фінансова компанія «Гефест» в особі представника адвоката Остащенко О.М. подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати ухвалу суду першої інстанції та ухвалити нове рішення, яким відмовити у задоволенні заяви про забезпечення позову в повному обсязі,посилаючись на незаконність і необгрунтованість ухвали, обмеження права відповідача на користування приватною власністю та відсутність реальних мотивів накладання таких обмежень. Скарга мотивована тим, що суд не перевірив чи дійсно між сторонами існує спір, чи існує реальна загроза невиконання або утруднення виконання судового рішення про задоволення позову, не з`ясував обсяг позовних вимог, а також відповідність виду забезпечення позову заявленим вимогам. При цьому позивачем не надано жодного доказу про намір ТОВ « ФК «Гефест» відчужити спірне майно на користь інших осіб. Окрім того, заходи забезпечення позову у вигляді заборони ТОВ «ФК «Гефест» та уповноваженим особам здійснювати дії щодо примусового входження в спірну квартиру та проведення реєстрації місця проживання\перебування будь-яких осіб в цій квартирі взагалі не співмірні із вимогами, а сама ухвала в цій частині не містить мотивів її прийняття, що є підставою для притягнення судді до дисциплінарної відповідальності. Позивач ОСОБА_1 подав відзив на апеляційну скаргу, де вказав, що суд першої інстанції прийняв законне рішення і правомірно задоволив його заяву та вжив заходи забезпечення позову, а доводи апеляційної скарги ТОВ «ФК «Гефест» є безпідставними і надуманими, не грунтуються на вимогах закону, не спростовують висновків суду. Представник відповідача ТОВ «ФК «Гефест» адвокат Остащенко О.М. належним чином повідомлена про час розгляду справи, що стверджується направленою згідно ч.6 ст.128 ЦПК України на вказану нею в апеляційній скарзі електронну адресу судовою повісткою і повідомленням про її доставлення, до суду не з`явилася, причин неявки не повідомила, що відповідно до ч.2 ст.372 ЦПК України не перешкоджає розгляду справи. Представник позивача ОСОБА_1 адвокат Кувшиннікова А.С. в суді апеляційної інстанції проти задоволення апеляційної скарги заперечувала, посилаючись на законність і обгрунтованість судової ухвали та відсутність підстав для її скасування. Розглянувши матеріали справи, перевіривши законність і обґрунтованість ухвали судді першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає до часткового задоволення з таких підстав. Відповідно до вимог ст.263 ЦПК України судове рішення повинно грунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обгрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. Зазначеним вимогам оскаржувана судова ухвала відповідає не в повній мірі. Судом встановлено, що у січні 2021 року ОСОБА_1 подав до Дарницького районного суду м.Києва позов до ТОВ «ФК «Гефест», приватного нотаріуса КМНО Верпаховської О.В. про скасування рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень та скасування запису про право власності. Позовні вимоги обгрунтовані тим, що належне позивачу ОСОБА_1 спірне нерухоме майно у вигляді квартири АДРЕСА_2 , перебувало в іпотеці у АКБ «УкрСиббанк» на підставі договору іпотеки від 29 лютого 2008 року та забезпечувало виконання зобов`язання ОСОБА_1 за кредитним договором. З Державного реєстру речових прав він дізнався, що новий кредитор ТОВ «ФК «Гефест» на підставі договору іпотеки звернув стягнення на предмет іпотеки шляхом визнання за ним права власності на вказану квартиру. Вважає, що звернення стягнення на - 3 - предмет іпотеки проведене з порушенням вимог закону. Провадження у справі відкрите ухвалою судді від 13 січня 2021 року. Одночасно з подачею позову ОСОБА_1 подав до суду заяву про забезпечення позову, яка мотивована тим, що невжиття заходів забезпечення позову може призвести до утруднення виконання судового рішення, оскільки квартира може бути відчужена відповідачем іншим особам, що у свою чергу може свідчити про перешкоди у доступі особи до правосуддя. Окрім того, у спірній квартирі проживає він та його неповнолітні діти, а тому заборона входження до квартири є співмірним заходом забезпечення позову і стосується його прав. Задовольняючи заяву про забезпечення позову, суд першої інстанції обгрунтовував свої висновки тим, що між сторонами виник спір з приводу законності набуття відповідачем права власності на нерухоме майно, а тому з урахуванням предмету спору та наявності об`єктивної можливості відчуження відповідачем спірної квартири, невжиття заходів забезпечення позову може призвести до затягування розгляду справи та обмеження прав позивача на ефективний судовий захист. При цьому суд виходив з того, що заходи забезпечення позову, які просить вжити позивач, у вигляді заборони вчиняти певні дії до вирішення спору по суті не призведуть до обмеження прав сторін, а слугуватимуть заходом запобігання можливих порушень прав позивача. Вжиття такого заходу не зумовлює фактичного вирішення спору по суті, оскільки спрямовано лише на збереження існуючого становища до завершення розгляду справи. Колегія суддів частково погоджується з такими висновками суду першої інстанції з наступних підстав. Відповідно до положень ст.149 ЦПК України суд за заявою учасника справи має право вжити заходів забезпечення позову, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист, або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду. Забезпечення позову допускається як до пред`явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи. Види забезпечення позову, які може вжити суд, передбачені ч.1 ст.150 ЦПК України, згідно якої позов в тому числі забезпечується накладенням арешту та забороною вчиняти певні дії. Суд може застосувати кілька видів забезпечення позову (ч.2 ст.150 ЦПК). Згідно ч.3 ст.150 ЦПК України заходи забезпечення позову мають бути співмірними із заявленими позивачем вимогами. Відповідно до ч.5 ст.153 ЦПК України залежно від обставин справи суд може забезпечити позов повністю або частково. Інститут забезпечення позову є особливим видом судової юрисдикції, який визначається, як встановлені законом тимчасові процесуальні дії примусового характеру у вигляді обмеження суб`єктивних прав, свобод та інтересів відповідача або пов`язаних з ним інших осіб, що застосовуються судом та гарантують або можуть гарантувати позивачу реальне та ефективне виконання судового рішення, у випадку прийняття його на користь позивача, в тому числі задля попередження потенційних труднощів у подальшому виконанні такого рішення, або ефективний захист його прав. За змістом вказаних норм, розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд (суддя) має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитися, зокрема, в тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову; з`ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулася з такою заявою, - 4 - позовним вимогам (п.4 постанови ПВСУ № 9 від 22 грудня 2006 року «Про практику розгляду судами цивільного процесуального законодавства при розгляді заяв про забезпечення позову»). Тобто, вирішуючи питання про забезпечення позову, суд має здійснити оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням розумності, доведеності і адекватності вимог заявника щодо забезпечення позову; забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу; наявності зв`язку між конкретним заходом забезпечення позову і предметом позовної вимоги, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову; імовірності утруднення виконання або невиконання рішення суду чи утруднення ефективного захисту прав позивача в разі невжиття таких заходів; запобігання порушенню у зв`язку із вжиттям таких заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб, що не є учасниками даного судового процесу. Окрім цього, вирішуючи питання про забезпечення позову та виходячи з приписів ст.ст.11, 12, 81 ЦПК України (змагальність сторін та пропорційність у цивільному судочинстві, обов`язок доказування і подання доказів), суд також має здійснити оцінку обґрунтованості доводів протилежної сторони (відповідача) щодо відсутності підстав та необхідності вжиття відповідних заходів забезпечення позову з урахуванням зокрема того, чи порушує вжиття відповідних заходів забезпечення позову (у вигляді заборони третім особам вчиняти певні дії щодо предмета спору тощо) права відповідача або вказаних осіб, а відповідно чи порушується при цьому баланс інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу та яким чином; чи спроможний відповідач фактично (реально) виконати судове рішення в разі задоволення позову, чи не призведе невжиття заявленого заходу забезпечення позову до порушення вимоги щодо справедливого та ефективного захисту порушених прав та чи спроможний позивач захистити їх в межах одного цього судового провадження за його позовом без нових звернень до суду, якщо захід забезпечення позову не буде вжито судом. Отже, умовою застосування заходів забезпечення позову є достатньо обґрунтоване припущення, що невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, що має бути підтверджено доказами наявності фактичних обставин, з якими пов`язується застосування певного заходу до забезпечення позову. Задовольняючи заяву про забезпечення позову в частині заборони повноважним органам та суб`єктам здійснювати будь-які реєстраційні дії, в тому числі, але не обмежуючись, державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно, державну реєстрацію обтяжень речових прав на нерухоме майно, скасування державної реєстрації речових прав на нерухоме майно, а також вносити до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно записи про державну реєстрацію речових прав та їх обтяжень, записи про скасування речових прав та їх обтяжень, зміни до таких записів щодо спірної квартрии, суд першої інстанціїобгрунтовував свої висновки наявністю передбачених ст.149 ЦПК України підстав для застосування заходів забезпечення позову. Колегія суддів погоджується з такими висновками і вважає, що даний вид забезпечення позову стосується і пов`язаний із позовними вимогами позивача про скасування рішення та запису про державну реєстрацію за відповідачем права власності на нерухоме майно, а заборона вчинення реєстраційних дій щодо квартири є необхідним і достатнім для забезпечення виконання можливого судового рішення та ефективного захисту прав позивача, а також перешкоджання спричинення йому значної шкоди. При вжитті заходів забезпечення позову судом обгрунтовано враховано як зміст вимог позивача, які полягають у оспоренні законності реєстрації за відповідачем права - 5 - власності на нерухоме майно, так і співмірність вжитих заходів із позовними вимогами та вид забезпечення позову (пункти 3 і 4 постанови ПВСУ № 9 від 22.12.2006 р. «Про практику розгляду судами цивільного процесуального законодавства при розгляді заяв про забезпечення позову»). При цьому колегія суддів враховує, що даний захід не є тотожним позовним вимогам, не порушує принципів змагальності і процесуального рівноправ`я сторін. Доводи апеляційної скарги про те, що суд не перевірив чи дійсно між сторонами існує спір надумані та безпідставні, оскільки із матеріалів справи чітко вбачається наявність реального спору між сторонами щодо правомірності реєстрації права власності на іпотечну квартиру за відповідачем. Реальність спору обумовлена припиненням права власності позивача на спірну квартиру, в якій він мешкає, і реєстрацію права на цю квартиру за відповідачем, яке як вважає останній є неправомірним. Посилання в апеляційній скарзі на неспівмірність вжитих заходів у вигляді заборони реєстраційних дій щодо нерухомого майна позовним вимогам, що у свою чергу свідчить про відсутність підстав для вжиття заходів забезпечення позову необгрунтовані. З матеріалів справи вбачається, що позивач оспорює правомірність набуття відповідачем права власності на спірну кваритру шляхом вчинення реєстраційних дій в порядку позасудового звернення стягнення на предмет іпотеки, а відтак у випадку імовірного визнання судом незаконними цих реєстраційних дій та їх скасування, записи про право власнсоті позивача будуть відновлені. Отже, імовірне відчуження відповідачем спірної квартири третім особам потягне для позивача необхідність додаткових зусиль та дій щодо поновлення своїх прав та буде свідчити про неефективнійсть судового захисту. Доводи апеляційної скарги про відсутність підстав для вжиття заходів забезпечення позову, оскільки відсутні докази про намір відповідача провести відчуження спірної квартири є необгрунтованими з наступних міркувань. По-перше, ТОВ «ФК «Гефест» є власником спірної квартири, а відтак як титульний власник в будь-який час має можливість провести відчуження належної йому квартири. По-друге, відповідач є новим кредитором щодо позики позивачу грошових коштів, і відповідно має намір отримати від останнього саме грошові кошти, а не квартиру, відповідно набуття права власності ТОВ «ФК «Гефест» на спірну квартиру пов`язане із зверненням стягнення на предмет іпотеки у зв`язку із неповерненням позичальником ОСОБА_1 отриманих коштів у якості кредиту, які останній має намір у такий спосіб повернути, що у свою чергу дає достатні підстави вважати, що з метою отримання грошових коштів ТОВ «ФК «Гефест» може провести відчуження спірної квартири. Окрім того, відхиляючи дані доводи колегія судді ввраховує, що у цілому ряді рішень (постанов та ухвал) Верховного Суду у справах щодо застосування заходів забезпечення позову у справах, повязаних із оскарженням особами реєстраційних дій по реєстрації за кредитором прав власності на нерухоме майно, а саме: від 11 жовтня 2019 року у справі № 607/13866/19, від 21 жовтня 2019 року у справі № 202/2666/19, від 14 листопада 2019 року у справі № 367/5303/19, від 14 листопада 2019 року у справі № 201/4783/19, від 21 листопада 2019 року у справі № 752/10724/19, від 21 листопада 2019 року у справі №756/16198/18, від 05 грудня 2019 року усправі № 199/3924/19, від 23 грудня 2020 року у справі № 760/5582/20, сформовано висновок про правильність вжиття таких заходів з огляду на те, що предметом спору у даній справі є вимоги щодо скасування рішення та запису про державну реєстрацію права власності на нерухоме майно, а невжиття заходів забезпечення позову може істотно ускладнити ефективний захист та поновлення оспорюваних прав позивачів, за захистом яких вони звернулися. Колегія суддів відхиляє як необгрунтовані доводи апеляційної скарги про те, що відповідач є власником спірної квартири, документи, які підтверджують його право - 6 - власності на спірну квартиру, на даний час є чинними, а тому вжиті судом заходи забезпечення позову порушують його право власності. Відповідно до ч.2 ст.321 ЦК України особа може бути позбавлена права власності або обмежена у його здійсненні лише у випадках і в порядку, встановлених законом. Поскільки цивільний процесуальний закон, а саме ст.ст.149-150 ЦПК України передбачають можливість обмеження особи у здійсненні права власності при вжитті заходів забезпечення цивільного позову зокрема шляхом накладення арешту на спірне майно, то такі дії суду відповідають приписам Конституції України (ст.41) і діючому законодавству. При цьому, колегія суддів враховує, що в даному випадку відповідно до вимог цивільного процесуального законодавства суд вирішив лише процедурне питання про забезпечення позовних вимог, не позбавляючи скаржника права власності на належне йому майно у вигляді квартири. Накладення арешту на належне ТОВ «ФК «Гефест» майно за своїм змістом полягає у обмеженні права особи лише розпорядитися майном (провести його відчуження), проте не позбавляє скаржника права володіння і користування цим майном. Право на мирне володіння майном, яке передбачене ст.1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, згідно якого кожен має право мирно володіти своїм майном і ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права. Дана норма дозволяє втручатися у здійснення особою права власності і обмежувати його згідно закону, в тому числі для захисту прав і свобод інших осіб, якщо таке втручання було пропорційним. В даному випадку втручання у право власності відповідача у вигляді обмеження на відчуження майна здійснене згідно із законом і є пропорційним переслідуваній меті, поскільки здійснене для захисту прав і свобод інших осіб. Водночас колегія суддів погоджується із доводами апеляційної скарги про відсутність підстав для вжиття заходів забезпечення позову у вигляді заборони ТОВ «ФК «Гефест» та уповноваженим особам здійснювати дії щодо примусового входження в спірну квартиру та проведення реєстрації місця проживання\перебування будь-яких осіб в цій квартирі. Вживаючи такі заходи забезпечення позову, суд не врахував їх співмірність із позовними вимогами та відповідність вимогам законодавста, яке ругулює відносини власності, а також ступінь пропорційності втручання вжитими заходами у право власності відповідача та урахування його інтересів. Вирішуючи апеляційну скаргу колегія суддів відповідно до приписів ст.17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» та ч.4 ст.10 ЦПК України застосовує при розгляді даної справи Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод і протоколи до неї як джерело права. Так згідно статті 1 Першого протоколу до Конвенції кожен має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права. Основною метою статті 1 Першого протоколу до Конвенції є попередження свавільного захоплення власності та інших порушень безперешкодного користування своїм майном. При цьому в своїх рішеннях Європейський суд з прав людини постійно вказує на необхідність дотримання справедливої рівноваги між інтересами суспільства та необхідністю дотримання фундаментальних прав окремої людини (наприклад, рішення у справі «Спорронг і Льоннрот проти Швеції» від 23 вересня 1982 року, «Новоселецький проти України» від 11 березня 2003 року, «Федоренко проти України» від 01 червня 2006 року). Необхідність забезпечення такої рівноваги відображено в структурі статті

1. Зокрема, необхідно, щоб була дотримана обґрунтована пропорційність між застосованими заходами та переслідуваною метою, якої намагаються досягти шляхом позбавлення особи її власності. Особу може бути позбавлено її власності лише в інтересах суспільства, на умовах, передбачених законом і - 7 - загальним принципами міжнародного права, а при вирішенні питання про можливість позбавлення особи власності мусить бути дотримано справедливої рівноваги між інтересами суспільства та правами власника. Як вище вказувалося, дана норма Конвенції дозволяє втручатися у здійснення особою права власності і обмежувати його згідно закону, в тому числі для захисту прав і свобод інших осіб, якщо таке втручання було пропорційним. Вжиті судом заходи у вигляді заборони відповідачу та уповноваженим особам здійснювати дії щодо примусового входження в спірну квартиру та проведення реєстрації місця проживання\перебування будь-яких осіб в цій квартирі не пов`язані із виконаням можливого рішення на користь позивача рішення та не є пропорційними висунутим вимогам і наведеному позивачем у заяві обгрунтуванню застосування таких заходів. Суд наведеного не врахував і постановив необгрунтовану ухвалу у вказаній частині. Відповідно до ст.376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи, недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд визнав встановленими, невідповідність висновків суду, обставинам справи, порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права. Неправильним застосуванням норм матеріального права вважається: неправильне тлумачення закону, або застосування закону, який не підлягає застосуванню, або незастосування закону, який підлягав застосуванню. З викладених вище підстав ухвала суду в частині заборони відповідачу та уповноваженим особам здійснювати дії щодо примусового входження в спірну квартиру та проведення реєстрації місця проживання будь-яких осіб в квартиріпідлягає до скасування. Вирішуючи заяву позивача в цій частині апеляційний суд вважає, що заява не підлягає до задоволення з викладених вище підстав, а саме у зв`язку із відсутністю підстав для вжиття вказаних заходів забезпечення позову та їх непропорційністю щодо втручання у здійснення відповідачем права власності на належне йому нерухоме майно. В іншій частині колегія суддів залишає ухвалу Дарницького районного суду м.Києва від 13 січня 2021 року без змін. Керуючись ст.ст.259, 374, 376, 381 ЦПК України, апеляційний суд, - п о с т а н о в и в: Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Гефест» задоволити частково. Ухвалу Дарницького районного суду м.Києва від 13 січня 2021 року в частині заборони ТОВ «ФК «Гефест» та уповноваженим особам здійснювати дії щодо примусового входження в спірну квартиру та проведення реєстраційних дій місця проживання або перебування будь-яких осіб в цій квартирі скасувати і ухвалити нове рішення, яким відмовити у задоволенні заяви про забезпечення позову в цій частині. В решті ухвалу Дарницького районного суду м.Києва від 13 січня 2021 року залишити без змін. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів. У випадку проголошення лише вступної і резолютивної частини, цей строк обчислюється з дня складання повного судового рішення. Головуючий Судді: