Ухвала КАС ВС № 200/10056/20-а

УХВАЛА 24 травня 2021 року м. Київ справа № 200/10056/20-а адміністративне провадження № К/9901/16993/21 Верховний Суд у складі судді-доповідача Касаційного адміністративного суду Калашнікової О.В., перевіривши касаційну скаргу Новогродівського міського відділу державної виконавчої служби Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Харків) на рішення Донецького окружного адміністративного суду від 09 листопада 2020 року та постанову Першого апеляційного адміністративного суду від 22 лютого 2021 року у справі № 200/10056/20-а за позовом ОСОБА_1 до Новогродівського міського відділу державної виконавчої служби Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Харків) третя особа - ОСОБА_2 про визнання дій протиправними та скасування постанов, УСТАНОВИВ: До Верховного Суду надійшла касаційна скарга Новогродівського міського відділу державної виконавчої служби Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Харків) на рішення Донецького окружного адміністративного суду від 09 листопада 2020 року та постанову Першого апеляційного адміністративного суду від 22 лютого 2021 року у справі № 200/10056/20-а, предметом розгляду якої є: - визнання протиправними дій заступника начальника Новогродівського міського відділу державної виконавчої служби Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Харків) щодо прийняття постанови про відкриття виконавчого провадження №63371519 в частині стягнення виконавчого збору/основної винагороди приватного виконавця у розмірі 5557,93 грн та постанови про розмір мінімальних витрат виконавчого провадження №63371519 від 21 жовтня 2020 року у розмірі 170 грн; -скасування постанови заступника начальника Новогродівського міського відділу державної виконавчої служби Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Харків) від 21 жовтня 2020 року №63371519 в частині стягнення з боржника виконавчого збору/основної винагороди приватного виконавця у розмірі 5557,93 грн та постанову про розмір мінімальних витрат виконавчого провадження №63371519 від 21 жовтня 2020 року у розмірі 170 грн. Рішенням Донецького окружного адміністративного суду від 09 листопада 2020 року, залишеним без змін постановою Першого апеляційного адміністративного суду від 22 лютого 2021 року, позовні вимоги задоволено. Визнано протиправними дії заступника начальника Новогродівського міського відділу державної виконавчої служби Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Харків) щодо прийняття постанови про відкриття виконавчого провадження №63371519 в частині стягнення виконавчого збору/основної винагороди приватного виконавця у розмірі 5557,93 грн. та постанови про розмір мінімальних витрат виконавчого провадження №63371519 від 21жовтня 2020 року у розмірі 170 грн. Скасовано постанову державного виконавця Новогродівського міського відділу державної виконавчої служби Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Харків) від 21 жовтня 2020 року про відкриття виконавчого провадження №63371519 де зазначено стягнути з позивача виконавчий збір/основну винагороду приватного виконавця у розмірі 5557,93 грн та постанову про розмір мінімальних витрат виконавчого провадження №63371519 від 21 жовтня 2020 року у розмірі 170 грн. У поданій касаційній скарзі скаржник з посиланням на неправильне застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати оскаржувані судові рішення та прийняти нове, яким справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції. Під час перевірки зазначеної касаційної скарги на предмет дотримання вимог статті 330 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) встановлено, що доводи касаційної скарги викладені у спосіб, який унеможливлює встановити по якій саме підставі оскаржується судові рішення в касаційному порядку. Відповідно до частини четвертої статті 328 КАС України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у частині першій цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно в таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами другою і третьою статті 353 цього Кодексу. Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у частинах другій і третій цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права. Відповідно до пункту 4 частини другої статті 330 КАС України у касаційній скарзі зазначаються підстава (підстави), на якій (яких) подається касаційна скарга з визначенням передбаченої (передбачених) статтею 328 цього Кодексу підстави (підстав). У разі подання касаційної скарги на підставі пункту 1 частини четвертої статті 328 цього Кодексу в касаційній скарзі зазначається постанова Верховного Суду, в якій викладено висновок про застосування норми права у подібних правовідносинах, що не був врахований в оскаржуваному судовому рішенні. У разі подання касаційної скарги на підставі пункту 2 частини четвертої статті 328 цього Кодексу в касаційній скарзі зазначається обґрунтування необхідності відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду. У разі подання касаційної скарги на підставі пункту 3 частини четвертої статті 328 КАС України (відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах) скаржник повинен чітко вказати, яку саме норму права судами першої та (або) апеляційної інстанцій було застосовано неправильно, а також обґрунтувати у чому полягає помилка судів при застосуванні відповідної норми права та як, на думку скаржника, відповідна норма повинна застосовуватися. У разі подання касаційної скарги на підставі пункту 4 частини четвертої статті 328 цього Кодексу в касаційній скарзі зазначається в чому полягає порушення норм процесуального права, що призвело до ухвалення незаконного судового рішення (рішень). Зокрема, якщо скаржник вважає, що судами порушено норми процесуального права щодо недослідження зібраних у справі доказів, неповного встановлення обставин справи, або встановлення обставин, що мають істотне значення, на підставі недопустимих доказів, у касаційній скарзі має бути конкретно зазначено або обставини, які встановлені на підставі недопустимих доказів та чому, на думку скаржника, останні є недопустимими, або зібрані у справі докази, які судом не досліджені, що могло б давати підстави для висновку про порушення цим судом норм процесуального права. У разі подання касаційної скарги на судове рішення, зазначене у частинах другій і третій статті 328 цього Кодексу, в касаційній скарзі зазначається обґрунтування того, в чому полягає неправильне застосування норм матеріального права чи порушення норм процесуального права, що призвело до ухвалення незаконного судового рішення (рішень). Отже, системний аналіз наведених положень КАС України дає підстави для висновку, що при касаційному оскарженні судових рішень, зазначених у частині першій статті 328 КАС України, у касаційній скарзі обґрунтування неправильного застосування судом (судами) норм матеріального права чи порушення норм процесуального права має обов`язково наводитись у взаємозв`язку із посиланням на відповідний пункт частини четвертої статті 328 КАС України як на підставу для касаційного оскарження судового рішення. При цьому, варто зауважити, що у разі подання касаційної скарги на підставі пункту 1 частини четвертої статті 328 КАС України недостатньо самого лише зазначення постанови Верховного Суду, в якій викладено висновок про застосування норми права, обов`язковою умовою є те, що правовідносини у справах (у якій викладено висновок Верховного Суду і у якій подається касаційна скарга) мають бути подібними. Перевіркою змісту поданої у цій справі касаційної скарги установлено, що скаржник зазначає, що судами попередніх інстанцій не вірно застосували норми частини 5 та частини 6 статті 26 Закону України «Про виконавче провадження», також, на думку скаржника, судами не вірно застосовано норму пункту 6 розділу III Інструкції з організації примусового виконання рішень. Підставою касаційного оскарження відповідач визначає пункт 1 частини четвертої статті 328 КАС України, зазначаючи, що судами попередніх інстанцій застосовано норму права без врахування висновків Верховного Суду викладених в постановах від 28 квітня 2020 року у справі №480/3542/19 та від 05 квітня 2018 року у справі №750/4352/17. В той же час, відповідач зазначає про відсутність висновку Верховного Суду України щодо застосування норми права у подібних правовідносинах. Також скаржником вказано, що судами попередніх інстанцій не досліджено зібрані у справі докази. Оцінюючи наведені в касаційній скарзі підстави касаційного оскарження, суд касаційної інстанції виходить з наступного. Верховний Суду вважає неприйнятними доводи скаржника щодо застосування судами попередній інстанцій норми права без врахування висновку Верховного Суду викладеного в постанові від 28 квітня 2020 року у справі №480/3542/19 оскільки, відповідно до відомостей Єдиного державного реєстру судових рішень та даних бази «Діловодство спеціалізованого суду (ДСС)»така постанова відсутня. Скаржник не розмежовує, яку норму права, на його думку, застосовано всупереч висновкам Верховного Суду та щодо, якої відсутній висновок Верховного Суду, хоча такі підстави відносно застосування одних і тих самих норм права є взаємовиключними. Суд касаційної інстанції не може самостійно визначати підстави касаційного оскарження, так само, як і визначити норму права, яку застосовано судами без врахування висновків Верховного Суду, такий обов`язок покладено на особу, яка оскаржує судові рішення, оскільки, в ухвалі про відкриття касаційного провадження зазначаються підстава (підстави) відкриття касаційного провадження (частина третя статті 334 КАС України). Щодо посилання скаржника на пункт 4 статті 328 КАС України, зокрема, на не дослідження судами зібраних у справі доказів, Верховний Суду зазначає наступне. Частиною другою статті 353 КАС України встановлено, що підставою для скасування судових рішень судів першої та (або) апеляційної інстанцій і направлення справи на новий судовий розгляд є порушення норм процесуального права, на які посилається скаржник у касаційній скарзі, яке унеможливило встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи, якщо зокрема: 1)суд не дослідив зібрані у справі докази, за умови висновку про обґрунтованість заявлених у касаційній скарзі підстав касаційного оскарження, передбачених пунктами 1, 2, 3 частини другої статті 328 цього Кодексу. Аналіз вищенаведених норм дозволяє дійти висновку про те, що обґрунтування необхідності касаційного оскарження у зв`язку із недослідженням судами попередніх інстанцій зібраних у справі доказів, можливе за умови висновку про обґрунтованість заявлених у касаційній скарзі інших підстав для касаційного оскарження, передбачених частиною четвертою статті 328 КАС України. Тобто, указане порушення процесуального права не може бути самостійною підставою для касаційного оскарження. У відсутності обґрунтованих підстав визначених пунктом 1-3 частини 2 статті 328 КАС України суд позбавлений можливості прийняти доводи скаржника щодо наявності підстави передбаченої 4 частини 4 статті 328 КАС України, в частині не дослідження доказів. Враховуючи межі перегляду судом касаційної інстанції, визначені статтею 341 КАС України, суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази. При цьому, з урахуванням змін до КАС України, які набрали чинності 08 лютого 2020 року, суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, а тому відсутність у касаційній скарзі визначених законом підстав касаційного оскарження унеможливлює її прийняття та відкриття касаційного провадження. Варто зазначити, що відповідно до приписів статті 44 КАС України учасники справи, маючи намір добросовісної реалізації належного їм права на касаційне оскарження судового рішення, повинні забезпечити неухильне виконання вимог процесуального закону, зокрема, стосовно строку подання касаційної скарги, її форми та змісту. У касаційній скарзі скаржник повинен навести мотиви незгоди з судовим рішенням із урахуванням передбачених КАС України підстав для його скасування або зміни (статті 351-354 Кодексу) з вказівкою на конкретні висновки суду (судів), рішення якого (яких) оскаржується, із одночасним зазначенням норм права (пункт, частина, стаття), які неправильно застосовані цим судом. Скаржник повинен чітко вказати, яку саме норму права судами першої та/або апеляційної інстанцій застосовано без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку, або обґрунтувати необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні. При цьому, з урахуванням змін до КАС України, внесених Законом України від 15 січня 2020 року № 460-IX і які набрали чинності 8 лютого 2020 року, суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, а тому відсутність у касаційній скарзі визначених законом підстав касаційного оскарження унеможливлює її прийняття до розгляду і відкриття касаційного провадження. Згідно з пунктом 4 частини п`ятої статті 332 КАС України касаційна скарга не приймається до розгляду і повертається суддею-доповідачем також, якщо у касаційній скарзі не викладені передбачені цим Кодексом підстави для оскарження судового рішення в касаційному порядку. На підставі вищенаведеного та керуючись положеннями статей 328, 330, 332, 359 КАС України, УХВАЛИВ: Касаційну скаргу Новогродівського міського відділу державної виконавчої служби Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Харків) на рішення Донецького окружного адміністративного суду від 09 листопада 2020 року та постанову Першого апеляційного адміністративного суду від 22 лютого 2021 року у справі № 200/10056/20-а за позовом ОСОБА_1 до Новогродівського міського відділу державної виконавчої служби Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Харків), третя особа - ОСОБА_2 про визнання дій протиправними та скасування постанов- повернути особі, яка її подала. Копію даної ухвали надіслати учасникам справи у порядку, визначеному статтею 251 КАС України. Роз`яснити скаржнику, що повернення касаційної скарги не позбавляє його права повторного звернення до Верховного Суду. Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання й оскарженню не підлягає. СуддяО.В. Калашнікова