Постанова 4857 № 380/3348/20

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 13 травня 2021 рокуЛьвівСправа № 380/3348/20 пров. № А/857/2791/21 Восьмий апеляційний адміністративний суд у складі: судді-доповідача Шинкар Т.І., суддів Кухтея Р.В., Шевчук С.М., секретаря судового засідання Максим Х.Б., розглянувши у судовому засіданні в м.Львові апеляційну скаргу Галицької митниці Держмитслужби на рішення Львівського окружного адміністративного суду (головуючий суддя Сподарик Н.І.), ухвалене у відкритому судовому засіданні в м.Львові о 14 год. 38 хв. 17 грудня 2020 року, повне судове рішення складено 28 грудня 2020 року, у справі №380/3348/20 за позовом ОСОБА_1 до Львівської митниці ДФС, Галицької митниці Держмитслужби про визнання протиправним наказу та поновлення на посаді, стягнення середнього заробітку, В С Т А Н О В И В: 05.05.2020 ОСОБА_1 звернувся в суд з позовом до Львівської митниці ДФС, Галицької митниці Держмитслужби, просив: - визнати протиправним та скасувати наказ в/о начальника Львівської митниці ДФС, Голови комісії з реорганізації Львівської митниці ДФС Романа Антоняка № 157-0 «Про звільнення ОСОБА_1 » від 15.04.2020; поновити ОСОБА_1 на посаді начальника відділу митного оформлення № 4 митного поста «Мостиська» Львівської митниці ДФС; стягнути з Галицької митниці Держмитслужби на користь ОСОБА_1 (ідентифікаційний номер НОМЕР_1 ) середній заробіток за час вимушеного прогулу з дня звільнення по день винесення рішення судом першої інстанції. Рішенням Львівського окружного адміністративного суду від 17 грудня 2020 року позов задоволено. Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що оскільки положеннями спеціального законодавства, а саме нормами Закону України «Про державну службу», на час прийняття оскаржуваного наказу було врегульовано процедуру звільнення державного службовця у зв`язку із скороченням чисельності або штату працівників, реорганізацією установи, то в даному випадку саме норми спеціального законодавства підлягають застосуванню. Суд першої інстанції вказав, що оскаржуваний наказ прийнято на підставі п. 1 ч. 1 ст. 87 Закону України «Про державну службу», але без зазначення конкретної причини та підстави звільнення. Суд першої інстанції зазначив, що оскаржуваний наказ містить покликання на загальні норми статтей, без конкретизації причин та підстав звільнення, що на переконання суду загальні формулювання унеможливлюють чітке розуміння підставності звільнення. Суд першої інстанції дійшов висновку, що повноваження Львівської митниці ДФС перейшли до Галицької митниці Держмитслужби 08.12.2019 та вказав, що на момент попередження позивача про наступне звільнення, а також винесення наказу про звільнення позивача з посади, у Галицькій митниці Держмитслужби було вакантними 250 посад. Суд першої інстанції зазначив, що відповідачами не надано доказів підставності відмови як у переведенні до Галицької митниці ДМС так і прийнятті на роботу позивача з підстав перевірки рівня компетенції та професійних навиків. Суд першої інстанції вказав, що з хронології подання заяв ОСОБА_1 щодо переведення на іншу посаду та відповідей на них прослідковується, що тривалий період часу Львівська митниця ДФС не приймала жодного рішення щодо позивача, що й призводило до відкликання листів як Поліською митницею, так і ГУ ДФС у Тернопільській області, оскільки лист Поліської митниці розглядався майже 2 місяці. Не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції, Галицька митниця Держмитслужби подала апеляційну скаргу, просить скасувати рішення Львівського окружного адміністративного суду від 17 грудня 2020 року та ухвалити нове, яким в задоволенні позову відмовити. Апеляційну скаргу мотивовано тим, що суд не зазначає порушення митним органом будь-яких норм законодавства чи вимог наказу від 25.11.2019 №30-рг зі змінами та не зазначає, яким чином ця обставина вплинула на правомірність оскаржуваного наказу. Скаржник зазначає, що строк реорганізації юридичної особи законодавством не визначений та що пункт 1 наказу від 25.11.2019 №30-рг, яким розпочато реорганізацію митниць ДФС не скасовувався і не відмінявся. Скаржник зазначає, що оскаржуваний наказ відповідає вимогам Типової інструкції з діловодства та вважає, що звільнення позивача відбулось відповідно до норм спеціального законодавства. Скаржник вказує, що строк попередження Львівською митницею дотриманий. Вважає, що при звільненні позивача відповідач діяв правомірно, в межах повноважень наданих законодавством. В судовому засіданні 13.05.2021 представник скаржника апеляційну скаргу підтримав, представник позивача щодо апеляційної скарги заперечив, просив залишити в силі рішення суду першої інстанції. Згідно з ст.242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, визначеному цим Кодексом. Суд апеляційної інстанції, переглядаючи справу за наявними у ній доказами та перевіряючи законність і обґрунтованість оскаржуване рішення суду першої інстанції, в межах доводів та вимог апеляційної скарги, дослідивши докази, що стосуються фактів, на які посилаються учасники справи, приходить до переконання, що оскаржуване рішення суду першої інстанції вимогам статті 242 КАС України відповідає частково. З матеріалів справи судом першої інстанції встановлено, що ОСОБА_1 з 1991 року працює в митних органах України. З 02.09.2017 наказом Львівської митниці ДФС №595-о від 30.08.2017 переведений на посаду начальника відділу митного оформлення № 4 митного поста «Мостиська» Львівської митниці ДФС. Наказом Львівської митниці ДФС від 11.03.2020 №08 «Про попередження про наступне вивільнення» зобов`язано Комісію з реорганізації Львівської митниці ДФС скерувати відповідно до статті 9-1 Закону України від 10.12.2015 №889-УІІ «Про державну службу» попередження про наступне вивільнення працівників Львівської митниці ДФС із займаних посад на підставі п.4 ч.1 ст.83, п.1 ч.1 ст.87 Закону №889-УІІ та ч.1 ст. 40 Кодексу законів про працю України згідно списку, що додається. В додатку до вищезазначеного наказу «Про попередження про наступне вивільнення» зазначений ОСОБА_1 . Із попередженням про наступне вивільнення ОСОБА_1 ознайомився 11.03.2020. Наказом Львівської митниці ДФС від 15.04.2020 № 157-0 «Про звільнення ОСОБА_1 » ОСОБА_1 22.04.2020 звільнено із займаної посади начальника відділу митного оформлення № 4 митного поста «Мостиська» Львівської митниці ДФС відповідно до пункту 4 частини 1 статті 83, пункту 1 частини 1 статті 87 Закону України «Про державну службу» від 10 грудня 2015 року № 889-VIII, пункту 1 частини 1 статті 40 Кодексу законів про працю України. Підстава: попередження про наступне вивільнення від 11.03.2020. Вважаючи вказаний наказ протиправним, ОСОБА_1 звернувся із позовом до суду. Перевіряючи законність та обґрунтованість оскаржуваного рішення суду першої інстанції, суд апеляційної інстанції виходить з наступного. Враховуючи вимоги частини 2 статті 19 Конституції України та частини 2 статті 2 КАС України, законодавцем визначено критерії для оцінювання рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень, які одночасно є принципами адміністративної процедури, що вироблені у практиці європейських країн. Наведена норма означає, що суб`єкт владних повноважень зобов`язаний діяти лише на виконання закону, за умов і обставин, визначених ним, вчиняти дії, не виходячи за межі прав та обов`язків, дотримуватися встановленої законом процедури, обирати лише встановлені законодавством України способи правомірної поведінки під час реалізації своїх владних повноважень. Згідно з статтею 43 Конституції України громадянам гарантується захист від незаконного звільнення. Відповідно до статті 569 Митного кодексу України працівники митних органів, на яких покладено виконання завдань, зазначених у статті 544 цього Кодексу, здійснення організаційного, юридичного, кадрового, фінансового, матеріально-технічного забезпечення діяльності цих органів, є посадовими особами. Посадові особи митних органів є державними службовцями. Правове становище посадових осіб митних органів визначається цим Кодексом, а в частині, не врегульованій ним, - законодавством про державну службу та іншими актами законодавства України. Відповідно до пункту 4 частини 1 статті 83 Закону України «Про державну службу» від 10 грудня 2015 року №889-VIII, в редакції чинній на час виникнення спірних правовідносин, (далі - Закон №889-VIII) державна служба припиняється за ініціативою суб`єкта призначення (статті 87, 87-1 цього Закону). Пунктом 1 частини 1 статті 87 Закону №889-VIII встановлено, що підставами для припинення державної служби за ініціативою суб`єкта призначення є скорочення чисельності або штату державних службовців, скорочення посади державної служби внаслідок зміни структури або штатного розпису державного органу без скорочення чисельності або штату державних службовців, реорганізація державного органу. З матеріалів справи судом першої інстанції встановлено, що відповідно до Постанови Кабінету Міністрів України від 02.10.2019 №858 «Про утворення територіальних органів Державної митної служби» утворено Галицьку митницю Держмитслужби та реорганізовано Львівську митницю ДФС шляхом її приєднання до Галицької митниці Держмитслужби. Згідно з Наказом ДФС України від 25.11.2019 №30-рг «Про реорганізацію митниць ДФС» розпочато процедуру реорганізації Львівської митниці ДФС, а саме: утворено комісію з реорганізації Львівської митниці ДФС та встановлено тримісячний строк проведення реорганізації митниць ДФС з дня опублікування повідомлення про рішення щодо припинення юридичної особи. В подальшому, 24.03.2020 Наказом ДФС України внесено зміни до пункту 4, зокрема, Наказу ДФС України від 25.11.2019 №30-рг, в якому слова «три місяці» замінено на «шість місяців». 14.11.2019 проведена державна реєстрація як юридичної особи - Галицької митниці Держмитслужби. 28.11.2019 до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань внесено інформацію про рішення щодо припинення юридичної особи - Львівської митниці ДФС. Розпорядженням Кабінету Міністрів України «Питання Державної митної служби» №1217-р від 04.12.2019 погоджено пропозицію Міністерства фінансів щодо можливості забезпечення здійснення з 08.12.2019 Державною митною службою покладених на неї постановою Кабінету Міністрів України «Про затвердження положень про Державну податкову службу України та Державну митну службу України» № 227 від 06.12.2019, функцій і повноважень Державної фіскальної служби, що припиняється, з реалізації державної митної політики, державної політики у сфері боротьби з правопорушеннями під час застосування законодавства з питань державної митної справи. Відповідно до розпорядження Кабінету Міністрів України про початок роботи Державної митної служби України повноваження Львівської митниці ДФС перейшли до Галицької митниці Держмитслужби з 00.00 год. 08.12.2019. Керівником комісії з реорганізації Львівської митниці ДФС 21.12.2019 прийнято наказ №666 «Про попередження про наступне вивільнення» (далі - Наказ № 666), яким наказано письмово попередити про наступне вивільнення із займаних посад працівників Львівської митниці ДФС відповідно до пункту 1 ч. 1 ст. 87 Закону України «Про державну службу» №889-VШ від 10.12.2015 згідно зі списком, до якого включено позивача. Наказом Львівської митниці ДФС «Про скасування наказу Львівської митниці ДФС від 21.12.2019 року № 666 «Про попередження про наступне вивільнення» №03 від 07.02.2020 скасовано Наказ № 666 як такий, що не реалізований з причин відсутності на роботі члена Комісії з реорганізації Львівської митниці ДФС, на якого було покладено обов`язок вжиття заходів щодо вручення попереджень про наступне вивільнення, які не було вручено. Наказом Львівської митниці ДФС «Про попередження про наступне вивільнення» №08 від 11.03.2020 наказано Комісії з реорганізації Львівської митниці ДФС письмово попередити про наступне вивільнення працівників Львівської митниці ДФС із займаних посад на підставі пункту 4 частини 1 статті 83, пункту 1 частини 1 статті 87 Закону №889-VІІ та пункту 1 частини 1 статті 40 Кодексу законів про працю України згідно з списком, що додається, та в який включено начальника відділу митного оформлення №4 митного поста «Мостиська» Львівської митниці ДФС Бідника О.С. Із попередженням про наступне вивільнення позивача ознайомлено шляхом надіслання такого на електронну пошту позивача, повідомлену останнім відповідно до вимог статті 9-1 Закону №889-VIII. Відповідно до частини 3 статті 5 Закону №889-VIII дія норм законодавства про працю поширюється на державних службовців у частині відносин, не врегульованих цим Законом. Згідно з частиною 6 статті 49-2 КЗпП України, в редакції чинній на час виникнення спірних правовідносин, встановлено, що вивільнення працівників, які мають статус державних службовців відповідно до Закону України «Про державну службу», здійснюється у порядку, визначеному цією статтею, з урахуванням таких особливостей: про наступне вивільнення працівників персонально попереджають не пізніше ніж за 30 календарних днів; у разі вивільнення працівників на підставі пункту 1 частини 1 статті 40 цього Кодексу не застосовуються положення частини 2 статті 40 цього Кодексу та положення частини другої цієї статті; не пізніше ніж за 30 календарних днів до запланованих звільнень первинним профспілковим організаціям надається інформація щодо цих заходів, включаючи інформацію про причини звільнень, кількість і категорії працівників, яких це може стосуватися, про терміни проведення звільнень, а також проводяться консультації з профспілками про заходи щодо запобігання звільненням чи зведенню їх кількості до мінімуму або пом`якшення несприятливих наслідків будь-яких звільнень. Частиною такого змісту статтю 49-2 КЗпП України доповнено Законом України «Про внесення змін до Кодексу законів про працю України» від 12.12.2019 № 378-IX, який набрав чинності 02.02.2020. Законом України «Про внесення змін до Митного кодексу України та деяких інших законодавчих актів України у зв`язку з проведенням адміністративної реформи» від 14.01.2020 № 440-IX, який набрав чинності 13.02.2020, у статті 87 Закону №889-VІІІ частину третю доповнено новим абзацом першим такого змісту: «

3. Суб`єкт призначення або керівник державної служби попереджає державного службовця про наступне звільнення на підставі пунктів 1 та 1-1 частини першої цієї статті у письмовій формі не пізніше ніж за 30 календарних днів. Суб`єкт призначення або керівник державної служби може пропонувати державному службовцю будь-яку вакантну посаду державної служби у тому самому державному органі (за наявності). При цьому не застосовуються положення законодавства про працю щодо обов`язку суб`єкта призначення отримання згоди виборного органу первинної профспілкової організації (профспілкового представника) на звільнення». Отже, у відповідності до частини 3 статті 87 Закону №889-VІІІ, частини 6 статті 49-2 КЗпП України, в редакціях, чинних на час попередження позивача про вивільнення та подальшого звільнення, працівника, який має статус державного службовця, керівник державної служби (суб`єкт призначення) при зміні в організації виробництва і праці, в тому числі реорганізації, попереджає письмово про наступне звільнення не пізніше ніж за 30 календарних днів. При звільненні не застосовується так звані «захищені статті» КЗпП України щодо звільнення працівника лише у випадках неможливості переведення, за його згодою, на іншу роботу та переважності права залишення на роботі. Не потрібно також отримання згоди від профспілок. При цьому, положеннями частини 3 статті 87 Закону №889-VІІІ, законодавець закріпив саме право керівника державної служби (суб`єкта призначення) запропонувати державному службовцю будь-яку вакантну посаду у тому самому державному органі (за наявності). Правомірними підставами для припинення державної служби та звільнення державного службовця відповідно до вказаних положень є: - скорочення чисельності або штату державних службовців; - скорочення посади державної служби внаслідок зміни структури або штатного розпису державного органу без скорочення чисельності або штату державних службовців; - реорганізація державного органу; - ліквідація державного органу. Тобто, при наявності будь-якої з цих обставин у керівника, суб`єкта призначення виникає право звільнити державного службовця, і, в тому числі, це право не поставлено в залежність від того, чи відбувається реальне зменшення чисельності або штату державних службовців. Відповідно до пункту 18 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 06.11.1992 №9 «Про практику розгляду судами трудових спорів», при розгляді справ про поновлення на роботі судам необхідно з`ясувати, з яких підстав проведено звільнення працівника згідно з наказом (розпорядженням) і перевіряти їх відповідність законові. Суд апеляційної інстанції враховує, що Наказ Львівської митниці ДФС від 21.12.2019 №666 «Про попередження про наступне вивільнення» скасований Наказом Львівської митниці ДФС №03 від 07.02.2020 як такий, що не реалізований з причин відсутності на роботі члена Комісії з реорганізації Львівської митниці ДФС, на якого було покладено обов`язок вжиття заходів щодо вручення попереджень про наступне вивільнення, які не було вручено, а тому до спірних правовідносин слід застосовувати норми, які існували на час винесення та реалізації наказу від 11.03.2020 №08, та який слугував передумовою для подальшого звільнення позивача. При цьому, суд апеляційної інстанції вважає за необхідне розмежовувати правовідносини з питань припинення юридичної особи та правовідносини, пов`язані із припиненням державної служби, адже такі врегульовані різними нормативно-правовими актами та починаються в різні моменти. Визначальним моментом встановлення події з якої слід визначати початок настання правовідносин, пов`язаних із припиненням державної служби, є вручення працівнику попередження про наступне вивільнення, адже саме на етапі, коли особі вручення попередження про наступне вивільнення, і виникають правовідносини, пов`язані із припиненням державної служби. Відповідно до рішення Конституційного Суду України у справі за конституційним зверненням Національного банку України щодо офіційного тлумачення положення частини першої статті 58 Конституції України (справа про зворотну дію в часі законів та інших нормативно-правових актів) від 09.02.1999 справа № 1-7/99 за загальновизнаним принципом права закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі. Цей принцип закріплений у частині першій статті 58 Конституції України, за якою дію нормативно-правового акта в часі треба розуміти так, що вона починається з моменту набрання цим актом чинності і припиняється з втратою ним чинності, тобто до події, факту застосовується той закон або інший нормативно-правовий акт, під час дії якого вони настали або мали місце. В межах спірних правовідносин саме вручення попередження про наступне вивільнення є подією/фактом, на момент вчинення яких повинен застосовуватися закон, під час дії якого вони настали або мали місце. При цьому, листи, розяснення Національного агентства України з питань державної служби, на які покликається позивач, не є нормативно-правовими актами у розумінні статті 117 Конституції України, а отже не є джерелом права відповідно до статті 7 Кодексу адміністративного судочинства України. Водночас, обставини щодо фактичної реорганізації Львівської митниці ДФС учасниками справи не заперечується. Так, відповідно до даних Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань на час розгляду цієї справи судом апеляційної інстанції Львівська митниця ДФС як юридична особа перебуває в стані припинення. Галицька митниця Держмитслужби як орган, який виконує повноваження Львівської митниці ДФС - територіального органу Державної митної служби що реорганізовується, розпочала роботу з 08.12.2019. Суд апеляційної інстанції, приймаючи до уваги аргументи відповідачів щодо відсутності законодавчого врегулювання строку реорганізації юридичної особи, вважає за необхідне зауважити, що визначення в розпорядчих наказах суб`єкта владних повноважень строку реорганізації, а згодом зміна такого строку чи його продовження, не може слугувати підставою протиправності дій/рішень, які прийняті після зміни строку чи його продовження, оскільки визначення строку є інструментом швидкої і якісної реалізації розпорядчих рішень, який регулюється у відповідності до фактичних обставин. Пункт 1 наказу №30-рг від 25.11.2019, яким розпочато реорганізацію митниць ДФС не скасовувався і не відмінявся. Отже, внаслідок набрання чинності змін, внесених Законом України від 19 вересня 2019 року №117-IX «Про внесення змін до деяких законів України щодо перезавантаження влади» та Закону України від 12 грудня 2019 року№ 378-IX «Про внесення змін до Кодексу законів про працю України», на час попередження позивача про наступне звільнення відбулась суттєва зміна правового регулювання процедури припинення державної служби внаслідок реорганізації державного органу. Разом з тим, суд апеляційної інстанції звертає увагу, що 24.12.2019 до Львівської митниці ДФС подано від Поліської митниці Держмитслужби лист з проханням звільнити ОСОБА_1 із займаної посади та перевести його до Поліської митниці Держмитслужби. 10.01.2020 позивач подав заяву про звільнення із займаної посади у Львівській митниці ДФС відповідно до пункту 5 статті 36 КЗпП України у зв`язку з переведенням до Поліської митниці Держмитслужби, яка зареєстрована Львівською митницею ДФС 10.02.2020. 17.02.2020 позивач звернувся із запитом в якому просив розглянути його заяву від 10.01.2020 та надати відповідь щодо переведення або обґрунтовану відмову у задоволенні такої заяви. 21.02.2020 Львівська митниця ДФС дала відповідь, що не може звільнити позивача в порядку переведення, оскільки Поліська митниця ДМС 17.02.2020 відкликала свій лист. 15.04.2020 ОСОБА_1 звернувся із заявою про звільнення із займаної посади у Львівській митниці ДФС відповідно до пункту 5 статті 36 КЗпП України у зв`язку з переведенням до ГУ ДФС у Тернопільській області. Вказана заява зареєстрована Львівською митницею ДФС 15.04.2020. 21.04.2020 ОСОБА_1 звернувся повторно із заявою про необхідність своєчасного розгляду заяви від 15.04.2020 про звільнення ОСОБА_1 із займаної посади у Львівській митниці ДФС відповідно до пункту 5 статті 36 КЗпП України у зв`язку з переведенням до ГУ ДФС у Тернопільській області. 22.04.2020 Львівська митниця ДФС надала відповідь, що не може звільнити позивача в порядку переведення, оскільки ГУ ДФС у Тернопільській області 21.04.2020 відкликала свій лист. Відповідно до положень статті 41 Закону №889-VІІІ державний службовець з урахуванням його професійної підготовки та професійних компетентностей може бути переведений без обов`язкового проведення конкурсу: на іншу рівнозначну або нижчу вакантну посаду в тому самому державному органі, у тому числі в іншій місцевості (в іншому населеному пункті), - за рішенням керівника державної служби або суб`єкта призначення; на рівнозначну або нижчу вакантну посаду в іншому державному органі, у тому числі в іншій місцевості (в іншому населеному пункті), - за рішенням суб`єкта призначення або керівника державної служби в державному органі, з якого переводиться державний службовець, та суб`єкта призначення або керівника державної служби в державному органі, до якого переводиться державний службовець. Переведення здійснюється лише за згодою державного службовця. Разом з тим, суд апеляційної інстанції зауважує, що строки розгляду, погодження заяв з кадрових питань та прийняття відповідних наказів (про призначення, переведення, звільнення) повинні забезпечити дотримання законних прав працівників та забезпечувати швидке прийняття та реалізацію розпорядчих рішень. При цьму, відповідно до пунктів 163-165 Типової інструкції з діловодства в міністерствах, інших центральних та місцевих органах виконавчої влади, затвердженої Постановою Кабінету Міністрів України від 17.01.2018 №55, для забезпечення своєчасного виконання документів служба діловодства розробляє графіки передачі кореспонденції керівництву установи і структурним підрозділам. Зареєстровані документи передаються на розгляд керівництва установи в день їх надходження або наступного робочого дня у разі їх надходження після 17 години. Документи, розглянуті керівництвом установи, повертаються з відповідною резолюцією службі діловодства, яка здійснює передачу документів на виконання. Виконання документа передбачає збирання та опрацювання необхідної інформації, підготовку проекту відповіді на документ чи нового документа, його оформлення, погодження, подання для підписання (затвердження) відповідному керівнику (пункт 171 вказаної Інструкціх). Як вбачається з долучених до матеріалів справи копій заяв позивача щодо переведення, а також копій листів ГУ ДФС у Тернопільській області, Поліської митниці ДМС будь-які резолюції на таких документах відсутні, що, на переконання суду апеляційної інстанції вказує на недотримання Львівською митницею ДФС занзаченого порядку розгляду та виконання таких. При цьому, скаржник належних та допустимих доказів на обгрунтування поважності допущеної бездіяльності щодо розгляду заяв позивача про переведення не надає, судом першої та апеляційної інстанції такі не встановлені. Згідно з статтею 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. Відповідно до частини 1 статті 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні. Відповідачами належними та допустимими доказами у справі не підтверджено факт належного (коректного) розгляду заяв позивача щодо переведення, що в подальшому мало наслідком відкликання листів як Поліською митницею, так і ГУ ДФС у Тернопільській області, та, на переконання суду апеляційної інстанції, вказує на недотримання Львівською митницею ДФС законодавчих вимог щодо порядку звільнення позивача у зв`язку з реорганізацією та є самодостатньою підставою для задоволення заявлених позовних вимог. Інші обставини та мотиви, з яких виходив суд першої інстанції задовольняючи позовні вимоги, не можуть слугувати підставою задоволення позову, оскільки до предмета доказування за вище встановлених судом обставин, на переконання суду апеляційної інстанції, не входять. В апеляційній скарзі апелянт заперечуючи щодо стягнення за рішенням суду першої інстанції на користь позивача середнього заробітку за час вимушеного прогулу з Галицької митниці покликається на те, що така є правонаступником Львівської митниці ДФС, а тому і виплата заробітної плати у бюджетних періодах після 2019 року покладалось на неї, проте нарахування здійснюється Львівською митницею ДФС. Трудові правовідносини між позивачем і Галицькою митницею Держмитслужби не виникали. Як це вбачається з рішення суду першої інстанції, суд за основу нарахування середнього заробітку за час вимушеного прогулу взяв довідку Львівської митниці ДФС. Проте, суд апеляційної інстанції зауважує, що задовольняючи позов та поновляючи позивача на посаді у Львівській митниці ДФС - в органі, з якого його було протиправно звільнено, суд стягнув середній заробіток за час вимушеного прогулу з Галицької митниці Держмитслужби - з органу, з яким позивач не перебував у трудових відносинах, що на переконання суду апеляційної інстанції є опискою, яка підлягає виправленню судом першої інстанції. Частиною 2 статті 6 КАС України та статтею 17 Закону України «Про виконання рішень і застосування практики Європейського Суду з прав людини» передбачено застосування судами Конвенції та практики ЄСПЛ як джерела права. У пункті 58 Рішення Європейського суду з прав людини у справі «Серявін та інші проти України» від 10 лютого 2010 року Суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення. Хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов`язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень. З огляду на викладене, враховуючи положення статті 317 КАС України, прецедентну практику ЄСПЛ, суд апеляційної інстанції приходить до переконання, що рішення суду першої інстанції слід змінити в частині мотивів задоволення позову, а в іншій частині судове рішення слід залишити без змін. Водночас, суд апеляційної інстанції не може залишити поза увагою недотримання судом першої інстанції, встановлених нормами КАС України розумних строків розгляду справи. Як це зазначено у практиці ЄСПЛ, судовий розгляд справи повинен відповідати вимозі «розумного строку» в розумінні ч. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод. Обґрунтованість тривалості провадження має оцінюватися з урахуванням конкретних обставин справи та з урахуванням критеріїв, викладених у прецедентній практиці Суду, зокрема, складності справи та поведінку заявника та відповідних органів. (п.41 рішення ЄСПЛ у справі «Зяя проти Польщі» (заява №45751/10)). Суд апеляційної інстанції за наслідком апеляційного перегляду рішення суду першої інстанції не знайшов обґрунтування затримки у розгляді даної справи, навіть з врахуванням строків зупинення провадження в адміністративній справі № 380/3348/20. Керуючись статтями 229, 241, 243, 308, 310, 317, 321, 325, 328 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, П О С Т А Н О В И В: Апеляційну скаргу Галицької митниці Держмитслужби задовольнити частково. Рішення Львівського окружного адміністративного суду від 17 грудня 2020 року у справі №380/3348/20 змінити, в частині мотивів задоволення позову. В решті рішення Львівського окружного адміністративного суду від 17 грудня 2020 року у справі №380/3348/20 залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків встановлених ч.5 ст.328 Кодексу адміністративного судочинства України. Суддя-доповідач Т. І. Шинкар судді Р. В. Кухтей С. М. Шевчук Повне судове рішення оформлене суддею-доповідачем 24.05.2021 згідно з ч.3 ст.321 КАС України