Постанова КАС ВС № 380/3815/20

ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 09 червня 2022 року м. Київ справа № 380/3815/20 адміністративне провадження № К/9901/10936/21 Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду: судді-доповідача - Мацедонської В.Е. суддів: Данилевич Н.А., Шевцової Н.В., розглянувши в попередньому судовому засіданні касаційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 22 лютого 2021 року (головуючий суддя - Глушко І.В., судді: Бруновська Н.В., Запотічний І.І.) у справі № 380/3815/20 за позовом ОСОБА_1 до Львівської митниці ДФС, Галицької митниці Держмитслужби про визнання протиправними і скасування наказів, поновлення на посаді, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, - у с т а н о в и в : І. ІСТОРІЯ СПРАВИ.

1. Короткий зміст позовних вимог У травні 2020 року ОСОБА_1 (далі - позивач, ОСОБА_1 ) звернувся до суду з позовом до Львівської митниці ДФС (далі - відповідач 1, Львівська митниця ДФС), Галицької митниці Держмитслужби (далі - відповідач 2, Галицька митниця Держмитслужби), у якому просив: - визнати протиправним та скасувати накази в.о. начальника Львівської митниці ДФС, Голови комісії з реорганізації Львівської митниці ДФС Романа Антоняка від 13 квітня 2020 року № 108-о «Про звільнення ОСОБА_1 », від 12 травня 2020 року № 270-о «Про внесення змін до наказу Львівської митниці ДФС та проведення розрахунку з ОСОБА_1 »; - поновити ОСОБА_1 на посаді головного державного інспектора відділу митного оформлення № 1 митного поста «Рава-Руська» Львівської митниці ДФС; - стягнути з Галицької митниці Держмитслужби на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу з дня звільнення по день винесення рішення судом першої інстанції. Позовні вимоги обґрунтовані тим, що 12 травня 2020 року позивач звільнений з посади головного державного інспектора відділу митного оформлення № 1 митного поста «Рава-Руська» Львівської митниці ДФС на підставі пункту 4 частини першої статті 83, пункту 1 частини першої статті 87 Закону України «Про державну службу», пункту 1 частини першої статті 40 Кодексу законів про працю України, у зв`язку з реорганізацією Львівської митниці ДФС шляхом її приєднання до новоствореної Галицької митниці Держмитслужби. Позивач указує, що при звільненні його з посади відповідачем 1 порушено порядок попередження про вивільнення, визначений Кодексом законів про працю України, не виконано обов`язку пропонування іншої роботи, не враховано його переважного права на залишення на роботі, звільнення проведено в період дії карантину та законодавчих обмежень на звільнення, не враховано його статус учасника бойових дій. Крім того, позивач вказує, що згідно з наказом Львівської митниці ДФС від 21 грудня 2019 року № 666 «Про попередження про наступне вивільнення» працівники Львівської митниці ДФС мали бути письмово попереджені про вивільнення із займаних посад, однак попередження про наступне вивільнення та пропозиції вакантних посад позивачеві не надано. Разом з тим позивач зазначає, що 13 лютого 2020 року набрала чинності редакція частини третьої статті 87 Закону України «Про державну службу», відповідно до якої суб`єкт призначення або керівник державної служби попереджає державного службовця про наступне звільнення на підставі пунктів 1 та 1-1 частини першої цієї статті у письмовій формі не пізніше ніж за 30 календарних днів, однак вказана норма до нього не мала бути застосована, оскільки на дату початку реорганізації (28 листопада 2019 року), її строків, діяли норми Закону України «Про державну службу» та Кодексу законів про працю України, які передбачали обов`язкову пропозицію посади в органі, що створюється.

2. Короткий зміст рішень судів попередніх інстанцій. Рішенням Львівського окружного адміністративного суду від 20 жовтня 2020 року позов задоволено повністю: - визнано протиправним та скасовано накази в.о. начальника Львівської митниці ДФС, Голови комісії з реорганізації Львівської митниці ДФС Романа Антоняка від 13 квітня 2020 року № 108-о «Про звільнення ОСОБА_1 », від 12 травня 2020 року № 270-о «Про внесення змін до наказу Львівської митниці ДФС та проведення розрахунку з ОСОБА_1 »; - поновлено ОСОБА_1 на посаді головного державного інспектора відділу митного оформлення № 1 митного поста «Рава-Руська» Львівської митниці ДФС з 13 травня 2020 року; - стягнуто з Галицької митниці Держмитслужби на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу з 13 травня 2020 року по 20 жовтня 2020 року в сумі 46333 (сорок шість тисяч триста тридцять три) грн. 62 коп. з якої повинні бути стягнуті податки та збори у передбаченому законом розмірі; Рішення в частині стягнення середнього заробітку за один місяць в сумі 8765 (вісім тисяч сімсот шістдесят п`ять) грн. 72 коп. та поновлення на посаді допущено до негайного виконання. Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що відповідачем не наведено обґрунтованих підстав які перешкоджали запропонувати вакантну посаду позивачу, оскільки у Галицькій митниці Держмитслужби були наявні вакантні посади, в тому числі ті, що позивач обіймав до реорганізації, в тому ж структурному підрозділі. Окрім того, суд першої інстанції врахував, що Головним Управлінням Держпраці у Львівській області проведено інспекційне відвідування юридичної особи, яка використовує найману працю (Львівську митницю, Галицьку митницю Держмитслужби) та за наслідками інспекційного відвідування складено Акт від 27 липня 2020 року №ЛВ13637/2007/АВ та винесено Припис про усунення виявлених порушень від 27 липня 2020 року № ЛВ13637/2007/АВ/П. В приписі ГУ Держпраці у Львівській області про усунення виявлених порушень від 27 липня 2020 року №ЛВ13637/2007/АВ/П зазначено, що Львівською митницею ДФС допущено порушення вимог пункту 5 частини першої статті 36 КЗпП України в частині незабезпечення реалізації права працівників на переведення в іншу установу, так як прийнято рішення про переведення лише вибіркових працівників у Галицьку митницю Держмитслужби без визначених критеріїв. Також суд першої інстанції врахував те, що позивач є учасником бойових дій - ветераном війни, відповідно належить до категорії працівників, які мають право на додаткові гарантії, передбачені законодавством та на нього поширюється дія Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» (Закон № 3551). Постановою Восьмого апеляційного адміністративного суду від 22 лютого 2021 року апеляційну скаргу Галицької митниці Держмитслужби задоволено, скасовано рішення Львівського окружного адміністративного суду від 20 жовтня 2020 року, та відмовлено у задоволенні позову. Скасовуючи рішення суду першої інстанції, суд апеляційної інстанції виходив з відсутності підстав застосування до спірних правовідносин норм Кодексу законів про працю України, оскільки до спірних правовідносин застосовуються норми спеціального закону - Закону України «Про державну службу», з попередньої редакції якого було виключено речення про обов`язок пропозиції позивачу іншої рівноцінної посади (будь-якої вакантної посади) державної служби у новоутвореній установі.

3. Короткий зміст вимог касаційної скарги та відзиву (заперечень). У касаційній скарзі позивач, посилаючись на порушення судом апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, просить рішення суду апеляційної інстанції скасувати, а рішення суду першої інстанції залишити без змін. На обґрунтування своєї позиції скаржник указує, що на момент початку процедури реорганізації Львівської митниці ДФС Закон України «Про державну службу» не передбачав особливостей процедури звільнення державних службовців у зв`язку з реорганізацією державного органу, тобто на цей час діяли норми, визначені Кодексом законів про працю України. Позивач зазначає, що під час розгляду справи судом апеляційної інстанції не враховано пункт 19 постанови Пленуму Верховного Суду України від 06 листопада 1992 року № 9 «Про практику розгляду судами трудових спорів», згідно якого при розгляді спорів про звільнення за пунктом 1 статті 40 Кодексу законів про працю України суди зобов`язані з`ясувати, чи дійсно у відповідача мали місце зміни в організації виробництва і праці, зокрема ліквідація, реорганізація або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників, чи додержано власником або уповноваженим ним органом норм законодавства, що регулюють вивільнення працівника, які є докази щодо змін в організації виробництва і праці, про те, що працівник відмовився від переведення на іншу роботу або що власник або уповноважений ним орган не мав можливості перевести працівника з його згоди на іншу роботу на тому ж підприємстві, в установі, організації, чи не користувався вивільнюваний працівник переважним правом на залишення на роботі та чи попереджувався він за два місяці про наступне вивільнення. Станом на момент винесення попередження про наступне вивільнення вакантними у Галицькій митниці Держмитслужбі були 269 посади, тому інформація, зазначена у попередженні щодо відсутності рівнозначної посади або іншої роботи, спростовується штатним розписом відповідача. Відповідачем допущено порушення в частині незабезпечення права працівників на переведення у іншу установу, оскільки прийнято рішення про переведення лише частини працівників у Галицьку митницю Держмитслужби. Крім того, позивач звертає увагу, що суд апеляційної інстанції у судовому рішенні посилається на Типову інструкцію з документування управлінської інформації в електронній формі та організації роботи з електронними документами в діловодстві, електронного міжвідомчого обміну, яка не регулює спірні правовідносини та не вирішує яка інформація повинна бути зазначена у наказі про звільнення. Також скаржник зазначає про відсутність висновку Верховного Суду щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, а саме застосування пункту 1 частини першої статті 87 Закону №889-VIІІ в peдакції Закону України 14 січня 2020 року №440-IX «Про внесення змін до Митного кодексу України та деяких інших законодавчих актів України у зв`язку з проведенням адміністративної реформи», який набрав чинності 13 лютого 2020 року. Скаржник звертає увагу, що судом апеляційної інстанції не застосовано Закон України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» (Закон № 3551), адже ОСОБА_1 є учасником бойових дій - ветераном війни, відповідно належить до категорії працівників, які мають право на додаткові гарантії, які передбачені законодавством. Окрім того, скаржник вказує про те, що Головне Управління Держпраці у Львівській області провело інспекційне відвідування юридичної особи, яка використовує найману працю (Львівську митницю, Галицьку митницю Держмитслужби) та за наслідками інспекційного відвідування склало Акт від 27 липня 2020 року №ЛВ13637/2007/АВ та винесло Припис про усунення виявлених порушень від 27 липня 2020 року №ЛВ13637/2007/АВ/П. В приписі ГУ Держпраці у Львівській області про усунення виявлених порушень від 27 липня 2020 року №ЛВ13637/2007/АВ/П зазначено, що Львівською митницею ДФС допущено порушення вимог пункту 5 частини першої статті 36 КЗпП України в частині незабезпечення реалізації права працівників на переведення в іншу установу, так як прийнято рішення про переведення лише вибіркових працівників у Галицьку митницю Держмитслужби без визначених критеріїв. Також позивач звертає увагу на порушенням судом апеляційної інстанції норм процесуального права, а саме прийняття постанови за відсутності позивача та його представника, незважаючи на бажання бути присутніми у судовому засіданні. Відповідачем 1 відзив на касаційну скаргу не подано, що не перешкоджає її розгляду по суті. Відповідачем 2 подано відзив на касаційну скаргу, в якому останній просить касаційну скаргу залишити без задоволення, а постанову суду апеляційної інстанції - без змін. В обґрунтування означеного відзиву, відповідач 2 вказує, що станом на дату виникнення правовідносин по звільненню позивача Законом України «Про державну службу» було врегульовано як підставу звільнення (пункт 1 частини першої статті 87 Закону, тобто реорганізація державного органу), так і порядок такого звільнення (частина третя статті 87 Закону), а тому, в силу положень частин другої, третьої статті 5 Закону України «Про державну службу», якими визначено що відносини, що виникають у зв`язку із вступом, проходженням та припиненням державної служби, регулюються цим Законом, якщо інше не передбачено законом, дія норм законодавства про працю поширюється на державних службовців у частині відносин, не врегульованих цим Законом, підстави для застосування норм КЗпП України були відсутні. Письмове попередження позивачу було вручено 10 березня 2020 року, а звільнено позивача 15 квітня 2020 року, тобто не раніше закінчення 30 календарних днів з дати доведення до його відома попередження про наступне вивільнення. Окрім того, попередження про наступне вивільнення видавалось Головою комісії з реорганізації Львівської митниці ДФС та посад, які могли бути запропоновані саме ним не було. Призначення ж в Галицьку митницю Держмитслужби та пропонування посад в ній не належить до повноважень Голови комісії з реорганізації Львівської митниці ДФС. В попередженні від 10 березня 2020 року не зазначено про відсутність посад в Галицькій митниці Держмитслужби, як помилково вважає позивач, відповідні твердження у попередженні відсутні. Відповідач 2 стверджує, що видача попередження про наступне вивільнення та, в подальшому, оскаржуваного наказу про звільнення позивача здійснювалося на підставі та в порядку, чинних на час вчинення відповідних дій нормативно-правових актів, зокрема, Закону України «Про державну службу». Посилання скаржника на Акт інспекційного відвідування (невиїзного інспектування) юридичної особи (фізичної особи), яка використовує найману працю від 27 липня 2020 року №ЛВ13637/2007/АВ та Припис про усунення виявлених порушень від 27 липня 2020 року №ЛВ13637/2007/АВ/П, відповідач 2 уважає безпідставними, а вказані документи недопустимими та неналежними доказами, зважаючи на те, що Держпраці наділене повноваженнями щодо контролю за додержанням законодавства про працю, а не Закону України «Про державну службу». Посилання скаржника на те, що він має переважне право та додаткові гарантії, оскільки є учасником бойових дій - ветераном війни, відповідач також уважає безпідставними, ураховуючи наступне. Частиною шостою статті 49-2 КЗпП України передбачено, що вивільнення працівників, які мають статус державних службовців відповідно до Закону України "Про державну службу", здійснюється у порядку, визначеному цією статтею, з урахуванням таких особливостей: у разі вивільнення працівників на підставі пункту 1 частини першої статті 40 цього Кодексу не застосовуються положення частини другої статті 40 цього Кодексу та положення частини другої цієї статті. На думку відповідача 2 скаржник ігнорує пряму норму КЗпП України, якою передбачено не застосування до державних службовців положень щодо необхідності врахування переважного права на залишення на роботі, в тому числі і тих, які мають статус учасників бойових дій. Ухвалою Верховного Суду від 15 квітня 2021 року відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 на постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 22 лютого 2021 року з підстав, визначених пунктом 3 частини 4 статті 328 КАС України, а саме - відсутності висновку Верховного Суду щодо застосування пункту 1 частини першої статті 87 Закону №889-VIІ у редакції Закону України від 14 січня 2020 року №440-IX «Про внесення змін до Митного кодексу України та деяких інших законодавчих актів України у зв`язку з проведенням адміністративної реформи», який набрав чинності 13 лютого 2020 року. Ухвалою Верховного Суду від 08 червня 2022 року закінчено підготовчі дії та призначено розгляд даної справи в попередньому судовому засіданні на 09 червня 2022 року. ІІ. ФАКТИЧНІ ОБСТАВИНИ СПРАВИ Як установлено судами попередніх інстанцій та підтверджується доказами, наявними в матеріалах справи, в органах митної служби позивач працював з 1992 року. Наказом Львівської митниці ДФС від 04 березня 2016 року № 178-о ОСОБА_1 переведений на посаду головного державного інспектора відділу митного оформлення № 1 митного поста «Рава-Руська» Львівської митниці ДФС, звільнивши з посади головного державного інспектора відділу чергових Львівської митниці ДФС. Постановою Кабінету Міністрів України від 02 жовтня 2019 року №858 «Про утворення територіальних органів Державної митної служби» утворено Галицьку митницю Держмитслужби та реорганізовано Львівську митницю ДФС шляхом її приєднання до Галицької митниці Держмитслужби. 14 листопада 2019 року згідно з даними Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, проведена державна реєстрація як юридичної особи - Галицької митниці Держмитслужби. Згідно з пунктами 1, 2, 4 наказу Державної фіскальної служби України від 25 листопада 2019 року №30-рг «Про реорганізацію митниць» розпочато реорганізацію Львівської митниці ДФС, утворено комісію з реорганізації Львівської митниці ДФС, та визначено строк проведення реорганізації митниць ДФС три місяці з дня опублікування повідомлення про рішення щодо припинення юридичної особи. 28 листопада 2019 року у Єдиний державний реєстр юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань внесено інформацію про рішення щодо припинення юридичної особи - Львівської митниці ДФС. Розпорядженням Кабінету Міністрів України від 04 грудня 2019 року №1217-р «Питання Державної митної служби» погоджено пропозицію Міністерства фінансів щодо можливості забезпечення здійснення з 08 грудня 2019 року Державною митною службою покладених на неї постановою Кабінету Міністрів України від 06 березня 2019 року № 227 «Про затвердження положень про Державну податкову службу України та Державну митну службу України» функцій і повноважень Державної фіскальної служби, що припиняється, з реалізації державної митної політики, державної політики у сфері боротьби з правопорушеннями під час застосування законодавства з питань державної митної справи. Відповідно до розпорядження Кабінету Міністрів України про початок роботи Державної митної служби України повноваження Львівської митниці ДФС перейшли до Галицької митниці Держмитслужби з 00:00 год. 08 грудня 2019 року. 21 грудня 2019 року головою комісії з реорганізації Львівської митниці ДФС прийнято наказ №666 «Про попередження про наступне вивільнення», згідно з яким відповідно до пункту 1 частини першої статті 87 Закону України від 10 грудня 2015 року №889-VIІІ «Про державну службу» наказано письмово попередити про наступне вивільнення із займаних посад працівників Львівської митниці ДФС згідно зі списком, в який був включений позивач. Наказом Львівської митниці ДФС № 03 від 07 лютого 2020 року скасовано наказ №666 як такий, що не реалізований з причин відсутності на роботі члена комісії з реорганізації Львівської митниці ДФС, на якого було покладено обов`язок вжиття заходів щодо вручення попереджень про наступне вивільнення, які не були вручені. Наказом Львівської митниці ДФС від 10 березня 2020 року №07 «Про попередження про наступне вивільнення» комісія з реорганізації Львівської митниці ДФС має письмово попередити про наступне вивільнення працівників Львівської митниці ДФС із займаних посад на підставі пункту 4 частини першої статті 83, пункту 1 частини першої статті 87 Закону України від 10 грудня 2015 року №889-VIІ «Про державну службу» та пункту 1 частини першої статті 40 Кодексу законів про працю України згідно списку, у якому зазначений позивач. 10 березня 2020 року позивач ознайомлений з попередженням про наступне вивільнення, згідно з яким у звязку з реорганізацією Львівської митниці ДФС з у рахуванням особливостей, визначених частиною третьою статті 87 Закону України «Про державну службу» та частини шостої статті 49-2 КЗпП України, ОСОБА_1 попереджено про наступне звільнення з займаної посади 13 квітня 2020 року на підставі пункту 4 частини першої статті 83, пункту 1 частини першої статті 87 Закону України «Про державну службу», пункту 1 частини першої статті 40 КЗпП України, одночасно повідомлено про відсутність рівнозначної посади або іншої роботи. Наказом Львівської митниці ДФС від 13 квітня 2020 року № 108-о позивач 15 квітня 2020 року звільнений із посади головного державного інспектора відділу митного оформлення №1 митного поста «Рава-Руська» Львівської митниці ДФС, відповідно до пункту 4 частини першої статті 83, пункту 1 частини першої статті 87 Закону України «Про державну службу», пункту 1 частини першої статті 40 КЗпП України. 12 травня 2020 наказом Львівської митниці ДФС № 270-о «Про внесення змін до наказу Львівської митниці ДФС та проведення розрахунку з ОСОБА_1 » внесено зміни в наказ від 13 квітня 2020 року №108-о в частині дати звільнення, датою звільнення ОСОБА_1 вважати перший робочий день після закінчення тимчасової непрацездатності - 12 травня 2020 року. Не погоджуючись з вищенаведеними обставинами, позивач звернувся до суду з відповідним позовом. ІІІ. ДЖЕРЕЛА ПРАВОВОГО РЕГУЛЮВАННЯ (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) Частиною другою статті 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Частиною шостою статті 43 Конституції України гарантовано громадянам захист від незаконного звільнення. Закон України від 10 грудня 2015 року №889-VІIІ «Про державну службу» (далі Закон №889-VIІІ) визначає принципи, правові та організаційні засади забезпечення публічної, професійної, політично неупередженої, ефективної, орієнтованої на громадян державної служби, яка функціонує в інтересах держави і суспільства, а також порядок реалізації громадянами України права рівного доступу до державної служби, що базується на їхніх особистих якостях та досягненнях. Цей Закон регулює відносини, що виникають у зв`язку із вступом на державну службу, її проходженням та припиненням, визначає правовий статус державного службовця. Відповідно до частини другої та третьої статті 5 Закону №889-VIІІ відносини, що виникають у зв`язку із вступом, проходженням та припиненням державної служби, регулюються цим Законом, якщо інше не передбачено законом, а дія норм законодавства про працю поширюється на державних службовців у частині відносин, не врегульованих цим Законом. Підстави для припинення державної служби встановлено статтею 83 Закону №889-VIІІ, а пунктом 4 частини першої цієї статті визначено, що державна служба припиняється за ініціативою суб`єкта призначення. Підставами для припинення державної служби за ініціативою суб`єкта призначення є: скорочення чисельності або штату державних службовців, скорочення посади державної служби внаслідок зміни структури або штатного розпису державного органу без скорочення чисельності або штату державних службовців, реорганізація державного органу ( пункт 1 частини першої статті 87 Закону №889-VIІІ). За змістом частини третьої статті 87 Закону № 889-VIII суб`єкт призначення або керівник державної служби попереджає державного службовця про наступне звільнення на підставі пунктів 1 та 1-1 частини першої цієї статті у письмовій формі не пізніше ніж за 30 календарних днів. Суб`єкт призначення або керівник державної служби може пропонувати державному службовцю будь-яку вакантну посаду державної служби у тому самому державному органі (за наявності). При цьому не застосовуються положення законодавства про працю щодо обов`язку суб`єкта призначення отримання згоди виборного органу первинної профспілкової організації (профспілкового представника) на звільнення. За приписами частини п`ятої статті 22 Закону № 889-VІІІ у разі реорганізації (злиття, приєднання, поділу, перетворення) або ліквідації державного органу переведення державного службовця на рівнозначну або нижчу (за його згодою) посаду в державному органі, якому передаються повноваження та функції такого органу, за рішенням суб`єкта призначення може здійснюватися без обов`язкового проведення конкурсу. Правові засади і гарантії здійснення громадянами України права розпоряджатися своїми здібностями до продуктивної і творчої праці визначає Кодекс законів про працю України (далі - КЗпП України). Статтею 40 КЗпП України визначено, що трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані власником або уповноваженим ним органом лише у визначених випадках, зокрема, реорганізації підприємства, установи, організації (пункт 1). Частиною п`ятою статті 40 КЗпП України визначено, що особливості звільнення окремих категорій працівників з підстав, передбачених пунктом 1 частини першої цієї статті, а також особливості застосування до них положень частини другої цієї статті, статей 42, 42-1, частин першої, другої і третьої статті 49-2, статті 74, частини третьої статті 121 цього Кодексу, встановлюються законом, що регулює їхній статус. Частиною шостою статті 49-2 КЗпП України визначено, що вивільнення працівників, які мають статус державних службовців відповідно до Закону України "Про державну службу", здійснюється у порядку, визначеному цією статтею, з урахуванням таких особливостей: про наступне вивільнення працівників персонально попереджають не пізніше ніж за 30 календарних днів; у разі вивільнення працівників на підставі пункту 1 частини першої статті 40 цього Кодексу не застосовуються положення частини другої статті 40 цього Кодексу та положення частини другої цієї статті; не пізніше ніж за 30 календарних днів до запланованих звільнень первинним профспілковим організаціям надається інформація щодо цих заходів, включаючи інформацію про причини звільнень, кількість і категорії працівників, яких це може стосуватися, про терміни проведення звільнень, а також проводяться консультації з профспілками про заходи щодо запобігання звільненням чи зведенню їх кількості до мінімуму або пом`якшення несприятливих наслідків будь-яких звільнень. Згідно з пунктом 5 частини другої статті 42 КЗпП України при рівних умовах продуктивності праці і кваліфікації перевага в залишенні на роботі надається, зокрема, учасникам бойових дій. Частина перша статті 235 КЗпП України визначає, що у разі звільнення без законної підстави або незаконного переведення на іншу роботу, у тому числі у зв`язку з повідомленням про порушення вимог Закону України "Про запобігання корупції" іншою особою, працівник повинен бути поновлений на попередній роботі органом, який розглядає трудовий спір. IV. ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ. Вирішуючи питання про обґрунтованість поданої касаційної скарги, Верховний Суд виходить з наступного. Приписами частини першої статті 341 КАС України визначено, що суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права. Згідно з частиною другою статті 341 КАС України суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази. Разом з тим, відповідно до частини третьої статті 341 КАС України суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, передбачені пунктами 1, 4-7 частини третьої статті 353, абзацом другим частини першої статті 354 цього Кодексу, а також у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги. Підставою для відкриття касаційного провадження у цій справі є неправильне застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального права та порушення норм процесуального права у випадку, якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, а саме застосування пункту 1 частини 1 статті 87 Закону №889-VIІІ в peдакції Закону України від 14.01.2020 року №440-IX "Про внесення змін до Митного кодексу України та деяких інших законодавчих актів України у зв`язку з проведенням адміністративної реформи", який набрав чинності 13.02.2020 року. Оскільки до внесення змін в статтю 87 Закону №889-VllІ, така стаття носила імперативний характер та був обов`язок роботодавця пропонувати посаду, то після внесення змін до частини 3 cтатті 87 Закону України "Про державну службу", суб`єкт призначення або керівник державної служби попереджає державного службовця про наступне звільнення на підставі пунктів 1 та 1-1 та частини першої цієї cтатті у письмовій формі не пізніше ніж за 30 календарних днів. Суб`єкт призначення або керівник державної служби може пропонувати державному службовцю будь-яку вакантну посаду державної служби у тому самому державному органі (за наявності), тобто дана норма носить диспозитивний характер. За твердженням відповідача 2, на момент звільнення позивача з посади діяла редакція вказаної статті, яка не передбачала посилання на застосування Кодексу законів про працю України при звільненні працівника, та скасовано попередження державного службовця про наступне вивільнення за два місяці і пропонування роботодавцем іншої рівнозначної посади державної служби, а в разі відсутності такої пропозиції - іншої роботи (посади державної служби). Суд апеляційної інстанції, приймаючи оспорюване рішення, дійшов висновку про дотримання роботодавцем процедури звільнення позивача. Вирішуючи питання про обґрунтованість касаційної скарги, Верховний Суд виходить з такого. Спірні правовідносини, які склались у цій справі, врегульовано Конституцією України, Законом України «Про державну службу» у редакції, чинній на момент їх виникнення, та норми якого є спеціальними, а також Кодексом законів про працю України у випадках, якщо нормами спеціального законодавства не врегульовано спірні правовідносини або коли про це не йдеться у спеціальному законі. Відповідно до статті 58 Конституції України закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом`якшують або скасовують відповідальність особи. Закріплення принципу незворотності дії в часі законів та інших нормативно-правових актів є гарантією безпеки людини і громадянина, довіри до держави. Згідно з Рішенням Конституційного Суду України у справі за конституційним зверненням Національного банку України щодо офіційного тлумачення положення частини першої статті 58 Конституції України від 09 лютого 1999 року № 1-рп/99 за загальновизнаним принципом права закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі. Цей принцип закріплений у частині першій статті 58 Конституції України, за якою дію нормативно-правового акта в часі треба розуміти так, що вона починається з моменту набрання цим актом чинності і припиняється з втратою ним чинності, тобто до події, факту застосовується той закон або інший нормативно-правовий акт, під час дії якого вони настали або мали місце. Таким чином, за загальним правилом норма права діє стосовно фактів і відносин, які виникли після набрання чинності цією нормою. Тобто до події, факту застосовується закон (інший нормативно-правовий акт), під час дії якого вони настали або мали місце. Предметом спору у справі, що розглядається, є питання правомірності наказу Львівської митниці ДФС від 13 квітня 2020 року № 108-о «Про звільнення ОСОБА_1 ». Як вже зазначалося вище, згідно з частиною першою статті 87 Закону № 889-VIII підставами для припинення державної служби за ініціативою суб`єкта призначення є, зокрема: скорочення чисельності або штату державних службовців, скорочення посади державної служби внаслідок зміни структури або штатного розпису державного органу без скорочення чисельності або штату державних службовців, реорганізація державного органу (пункт 1). Водночас, 13 лютого 2020 року набрала чинності редакція Закону України «Про внесення змін до Митного кодексу України та деяких інших законодавчих актів України у зв`язку з проведенням адміністративної реформи» від 14 січня 2020 року № 440-IX, відповідно до якого внесено зміни у частину третю статті 87 Закону № 889-VIII (доповнено новим абзацом першим), згідно з яким суб`єкт призначення або керівник державної служби попереджає державного службовця про наступне звільнення на підставі пунктів 1 та 1-1 частини першої цієї статті у письмовій формі не пізніше ніж за 30 календарних днів. Суб`єкт призначення або керівник державної служби може пропонувати державному службовцю будь-яку вакантну посаду державної служби у тому самому державному органі (за наявності). При цьому не застосовуються положення законодавства про працю щодо обов`язку суб`єкта призначення отримання згоди виборного органу первинної профспілкової організації (профспілкового представника) на звільнення. При цьому аналіз наведеної правової норми дає підстави для висновку, що вжите у частині третій статті 87 Закону № 889-VIII слово «може», означає, що на суб`єкта призначення або керівника державної служби не покладається обов`язок з працевлаштування працівників, що вивільняються. Вирішення питання пропонувати державному службовцю вакантну посаду чи ні законодавець залишив на розсуд суб`єкта призначення. За змістом роз`яснення Національного агентства України з питань державної служби від 20 лютого 2020 року № 86р/з при скороченні чисельності або штату державних службовців, скороченні посади державної служби внаслідок зміни структури або штатного розпису державного органу без скорочення чисельності або штату державних службовців, реорганізації державного органу пропонування державному службовцю вакантної посади державної служби є правом суб`єкта призначення або керівника державної служби, а не обов`язком. Таким чином, процедура звільнення державних службовців у зв`язку з припиненням державної служби за ініціативою суб`єкта призначення на момент звільнення позивача із займаної посади врегульована положеннями Закону № 889-VIII. Ураховуючи наведені приписи, Львівською митницею ДФС 10 березня 2020 року попереджено ОСОБА_1 про наступне звільнення з посади головного державного інспектора відділу митного оформлення №1 митного поста «Рава-Руська» Львівської митниці ДФС 13 квітня 2020 року на підставі пункту 4 частини першої статті 83, пункту 1 частини першої статті 87 Закону №889-VIII, пункту 1 частини першої статті 40 КЗпП України (у зв`язку з реорганізацією державного органу). Зважаючи на те, що про наступне звільнення на підставі пункту 1 частини першої статті 87 Закону України №889-VIII позивача було повідомлено у письмовій формі не пізніше, ніж за 30 календарних днів до звільнення, відповідач не порушив визначену спеціальним законом процедуру припинення державної служби. Подібна правова позиція викладена в постановах Верховного Суду від 28 липня 2021 року у справі №640/11024/20, від 08 грудня 2021 року №380/3646/20, від 23 грудня 2021 року №380/3551/20. Оскільки положеннями спеціального законодавства, а саме нормами Закону №889-VIII станом на момент початку процедури звільнення позивача, а саме на момент ознайомлення позивача із попередженням про наступне звільнення, так само і на час видання оскаржуваного наказу Львівської митниці ДФС від 13 квітня 2020 року № 108-о «Про звільнення ОСОБА_1 » було врегульовано процедуру звільнення державного службовця у зв`язку з реорганізацією Львівської митниці ДФС, то в цьому випадку підлягають застосуванню норми спеціального законодавства (Закон №889-VIII у редакції Закону України №440-ІХ «Про внесення змін до Митного кодексу України та деяких інших законодавчих актів України у зв`язку з проведенням адміністративної реформи», що набрав чинності з 13 лютого 2020 року) . Слід зазначити, що редакція статті 87 Закону № 889-VIIІ зі змінами, внесеними згідно із Законом України від 19 вересня 2019 року № 117-IX "Про внесення змін до деяких законів України щодо перезавантаження влади", які набрали чинності 25 вересня 2019 року, була чинною на момент прийняття оскаржуваного наказу про звільнення та підлягала застосуванню. Разом з цим слід зауважити, що аналіз положень Закону № 889-VIII, яким визначалася підстава припинення державної служби за ініціативою суб`єкта призначення на момент прийняття оспорюваного наказу, свідчить, що суб`єкт призначення не зобов`язаний був пропонувати позивачу іншу рівноцінну посаду державної служби, а в разі відсутності такої - іншу роботу (посаду державної служби) у цьому державному органі. Також Верховний Суд звертає увагу, що на час прийняття постанови Пленуму Верховного Суду України від 06 листопада 1992 року № 9 «Про практику розгляду судами трудових спорів» та на час виникнення спірних правовідносин правове регулювання припинення державної служби за ініціативою суб`єкта призначення змінилося. Стосовно доводів позивача з приводу незазначення у оскаржуваному наказі конкретної причини та підстав звільнення суд касаційної інстанції погоджується з висновками суду апеляційної інстанції, що зі змісту оскаржуваного наказу убачається, що підставою його видачі слугувало попередження позивача про наступне вивільнення від 10 березня 2020 року у зв`язку з реорганізацією Львівської митниці ДФС на підставі пункту 4 частини першої статті 83, пункту 1 частини першої статті 87 Закону № 889-VIII, із змінами, пункту 1 частини першої статті 40 КЗпП України, що спростовує посилання позивача на звільнення без зазначення причини. Не заслуговують на увагу доводи позивача, що на момент початку процедури реорганізації Львівської митниці ДФС Закон України «Про державну службу» не передбачав особливостей процедури звільнення державних службовців у зв`язку з реорганізацією державного органу, а строк реорганізації митних органів було продовжено лише 24 березня 2020 року. Як установлено судами попередніх інстанцій, наказом Державної фіскальної служби України від 25 листопада 2019 року №30-рг «Про реорганізацію митниць» розпочато реорганізацію Львівської митниці ДФС, утворено комісію з реорганізації Львівської митниці ДФС, однак вказані дії не породжували для позивача жодних правових наслідків. Правовідносини щодо звільнення між роботодавцем і працівником, зокрема у разі реорганізації державного органу виникають не з дати початку реорганізації, а з дати попередження працівника про зміну в майбутньому його становища, тобто можливого звільнення. Припиняються ці відносини з моменту звільнення працівника. Попередження про звільнення ОСОБА_1 отримав 10 березня 2020 року і був звільнений 15 квітня 2020 року (дата звільнення змінена у зв`язку з непрацездатністю особи на 12 травня 2020 року). На цей момент діяла редакція Закону № 889-VIІI, яка врегульовувала процедуру звільнення державних службовців у зв`язку з припиненням державної служби за ініціативою суб`єкта призначення. З приводу вакантних посад та допущених порушень у частині незабезпечення права працівників на переведення у іншу установу, суд зазначає, що до спірних правовідносин застосовуються норми спеціального закону, тобто Закону № 889-VIІI, тому, як зазначено вище, на Львівську митницю ДФС не був покладений обов`язок забезпечити працевлаштування працівників, що вивільняються. Ураховуючи викладене, посилання позивача на кількісний склад працівників реорганізованого митного органу не має відношення до предмету спору. Також суд не бере до уваги посилання позивача на Акт від 27 липня 2020 року №ЛВ13637/2007/АВ та Припис про усунення виявлених порушень від 27 липня 2020 року №ЛВ13637/2007/АВ/П, складені Головним Управлінням Держпраці у Львівській області, адже зазначені Акт та Припис, не є предметом спору у цій справі. Колегія суддів уважає за доцільне зазначити, що Припис про усунення виявлених порушень від 27 липня 2020 року №ЛВ13637/2007/АВ/П був оскаржений Львівською митницею ДФС до Львівського окружного адміністративного суду (справа №830/6882/20), тобто його правомірність та підставність винесення, оспорювалась в судовому порядку. Посилання скаржника на те, що судом апеляційної інстанції не застосовано Закон України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» (Закон № 3551-ХІІ), адже ОСОБА_1 є учасником бойових дій - ветераном війни, відповідно належить до категорії працівників, які мають право на додаткові гарантії, які передбачені законодавством, колегія суддів відхиляє, з огляду на таке. Як вище було зазначено, право, а не обов`язок суб`єкта призначення або керівника державної служби пропонувати будь-яку вакантну посаду державної служби у тому самому державному органі передбачене частиною третьою статті 87 Закону України «Про державну службу». Частиною шостою статті 49-2 КЗпП України передбачено, що вивільнення працівників, які мають статус державних службовців відповідно до Закону України "Про державну службу", здійснюється у порядку, визначеному цією статтею, з урахуванням таких особливостей: у разі вивільнення працівників на підставі пункту 1 частини першої статті 40 цього Кодексу не застосовуються положення частини другої статті 40 цього Кодексу та положення частини другої цієї статті. Частиною другою статті 49-2 КЗпП України визначено, що при вивільненні працівників у випадках змін в організації виробництва і праці враховується переважне право на залишення на роботі, передбачене законодавством. Статтею 42 КЗпП України визначено категорії працівників, які мають переважне право на залишення на роботі при вивільненні, зокрема, згідно п. 5 частини другої цієї статті визначено, що при рівних умовах продуктивності праці і кваліфікації перевага в залишенні на роботі надається: учасникам бойових дій. З наведеного слідує, що нормами КЗпП України чітко визначено, що у разі розірвання трудового договору з підстав змін в організації виробництва і праці, в тому числі ліквідації, реорганізації, банкрутства або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників, у такому випадку до державних службовців не застосовуються положення щодо необхідності врахування переважного права на залишення на роботі, в тому числі і тих, які мають статус учасників бойових дій. Доводи позивача про порушення судом апеляційної інстанції норм процесуального права щодо прийняття постанови за відсутності позивача та його представника, незважаючи на бажання бути присутніми у судовому засіданні є безпідставними. З матеріалів справи убачається, що Восьмим апеляційним адміністративним судом 29 грудня 2020 року відкрито апеляційне провадження та призначено справу до апеляційного розгляду в судовому засіданні на 22 лютого 2021 року о 14.30 годині, про що повідомлено сторони. В судове засідання 22 лютого 2021 року позивач та його представник не з`явились. 22 лютого 2021 року представником позивача було подано заяву про відкладення розгляду справи у зв`язку з перебуванням представника при розгляді іншої справи. З урахуванням вимог статті 313 КАС України , з огляду на те, що судом не було визнано обов`язковою участь в судовому засіданні учасників справи, неявка позивача та його представники не перешкоджає розгляду справи. Оцінюючи доводи касаційної скарги, колегія суддів зазначає, що ці доводи були ретельно перевірені та проаналізовані судом апеляційної інстанції під час розгляду та ухвалення оскаржуваної постанови, їм була надана належна правова оцінка, жодних нових аргументів, які б доводили порушення судом апеляційної інстанції норм матеріального або процесуального права, у касаційній скарзі не наведено. Відповідно до статті 350 КАС України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо рішення, переглянуте в передбачених статтею 341 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права. Враховуючи, що оскаржуване судове рішення, переглянуте судом касаційної інстанції в межах доводів та вимог, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, ухвалене з додержанням норм матеріального і процесуального права, касаційну скаргу необхідно залишити без задоволення, а оскаржуване судове рішення - без змін. Оскільки колегія суддів залишає без змін рішення судів попередніх інстанцій, то відповідно до ст. 139 КАС України судові витрати не підлягають новому розподілу. Керуючись статтями 341, 343, 349, 350, 355, 356, 359 КАС України, суд

ПОСТАНОВИВ: Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення. Постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 22 лютого 2021 року залишити без змін. Судові витрати не розподіляються. Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає. Суддя-доповідач В.Е. Мацедонська Судді Н.А. Данилевич Н.В. Шевцова