Постанова 4851 № 440/8056/20

ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 20 травня 2021 р.Справа № 440/8056/20 Другий апеляційний адміністративний суд у складі колегії: Головуючого судді: Перцової Т.С., Суддів: Русанової В.Б. , Жигилія С.П. , за участю секретаря судового засідання Севастьянової А.Ю. представника відповідача - Шимки М.І. розглянувши у відкритому судовому засіданні в режимі відеоконференції у приміщенні Другого апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою Головного управління ДПС у Полтавській області на рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 01.03.2021, головуючий суддя І інстанції: Н.Ю. Алєксєєва, м. Полтава, повний текст складено 02.03.21 року по справі № 440/8056/20 за позовом ОСОБА_1 до Головного управління ДПС у Полтавській області про скасування вимоги про сплату боргу (недоїмки), ВСТАНОВИВ ОСОБА_1 (далі по тексту - ОСОБА_1 , позивач) звернувся до Полтавського окружного адміністративного суду з позовною заявою до Головного управління Державної податкової служби у Полтавській області (далі по тексту - ГУ ДПС у Полтавській області, відповідач), в якому просив суд скасувати вимогу про сплату боргу (недоїмки) від 9 листопада 2020 року № Ф-3622-50 на суму 24932,03 грн. В обґрунтування позовних вимог, посилаючись на положення Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування» № 2464, вважає відсутніми підстави для сплати ним єдиного внеску у подвійному розмірі (додатково як особою, яка має право провадити незалежну професійну діяльність) з огляду на його зайнятість у АТ "Полтаваобленерго" з 15.04.2002 на посадах, пов`язаних з юридичною практикою, та нездійснення ним діяльності за спірний період як самозайнятою особою, а також сплату за нього єдиного внеску работодавцем АТ "Полтаваобленерго" із отриманої заробітної плати з 2014 року по 2019 року. Рішенням Полтавського окружного адміністративного суду від 01.03.2021 по справі № 440/8056/20 адміністративний позов ОСОБА_1 до Головного управління ДПС у Полтавській області про скасування вимоги про сплату боргу (недоїмки) задоволено. Визнано протиправною та скасовано вимогу Головного управління ДПС у Полтавській області про сплату боргу (недоїмки) від 09 листопада 2020 року №Ф-3622-50. Стягнуто на користь ОСОБА_1 судові витрати зі сплати судового збору в розмірі 840,80 грн за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління ДПС у Полтавській області. Відповідач, не погодившись із вказаним рішенням суду першої інстанції, подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом першої інстанції при прийнятті оскаржуваного рішення норм матеріального та процесуального, невідповідність висновків суду обставинам справи, просить суд апеляційної інстанції рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 01.03.2021 по справі № 440/8056/20 скасувати, ухвалити нове рішення, яким в задоволенні позову відмовити. В обґрунтування вимог апеляційної скарги, посилаючись на вимоги п. 4 ст. 25 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування» від 08.07.2010 №2464-VI зі змінами та доповненнями, п. 4 розділу VI Інструкції про порядок нарахування і сплати єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, затвердженої наказом Міністерства фінансів України від 20 квітня 2015 року № 449, зазначив про правомірність сформованої на підставі даних ITC контролюючих органів вимоги про сплату боргу (недоїмки) з єдиного соціального внеску № Ф-3622-50, за наявності у ОСОБА_1 заборгованості зі сплати єдиного соціального внеска. Пояснив, що нарахування та сплата єдиного внеску в мінімальному розмірі є обов`язком платника, незважаючи на неотримання доходу у відповідному звітному періоді від провадження адвокатської діяльності. На думку контролюючого органу, особи, які здійснюють незалежну професійну діяльність та одночасно є найманим працівниками, не звільняються від сплати єдиного внеску, а тому, за наявності зареєстрованого права на зайняття адвокатською діяльністю, позивач має обов`язок зі сплати єдиного внеску. В судовому засіданні представник відповідача підтримав вимоги апеляційної скарги з підстав та мотивів, викладених в останній, та просив суд апеляційної інстанції їх задовольнити. Позивач або його представник в судове засідання не прибув, про дату, час та місце розгляду справи повідомлений належним чином, правом надання відзиву на апеляційну скаргу не скористався. У відповідності до ч.2 ст.313 КАС України неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи. Колегія суддів, вислухавши суддю-доповідача, пояснення представника відповідача, перевіривши в межах апеляційної скарги рішення суду першої інстанції, доводи апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи, вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, з огляду на наступне. Судом першої інстанції встановлено, що ОСОБА_1 на підставі рішення Полтавської обласної кваліфікаційно-дисциплінарної комісії адвокатури від 27.06.2006 № 5 має право на заняття адвокатською діяльністю, про що йому видано відповідне свідоцтво № НОМЕР_1 від 27.06.2006. З 15.04.2002 позивач перебуває у трудових відносинах з АТ "Полтаваобленерго", що підтверджується копією трудової книжки ОСОБА_1 серії НОМЕР_2 (а.с. 11-17). 09.11.2020 ГУ ДПС у Полтавській області винесено вимогу про сплату боргу (недоїмки) №Ф-3622-50, якою позивача зобов`язано сплатити недоїмку зі сплати єдиного внеску на загальну суму 24932,030 грн, в тому числі за 2017 рік в розмірі 8448,00 грн, за період 1-4 квартал 2018 року в розмірі 9828,72 грн, 1-4 квартали 2019 року в розмірі 9828,72 грн та 1-3 квартали 2020 року в розмірі 6295,30 грн. Вважаючи протиправною вимогу про сплату боргу (недоїмки) ГУ ДПС у Полтавській області від 09.11.2020 №Ф-3622-50, позивач звернувся за захистом своїх прав до суду. Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції, виходив з протиправності оскаржуваної вимоги, з огляду на сплату єдиного внеску за застраховану особу (позивача) у спірний період його роботодавцем та відсутність доходів позивача як самозайнятої особи поза межами трудової діяльності від незалежної професійної діяльності, попереджуючи подвійну сплату єдиного внеску за один і той саме дохід позивача. Надаючи правову оцінку встановленим обставинам справи та доводам апеляційної скарги, а також виходячи з меж апеляційного перегляду справи, визначених статтею 308 КАС України, колегія суддів зазначає наступне. Відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, порядку їх адміністрування, платників податків та зборів, їх прав та обов`язків, компетенції контролюючих органів, повноважень і обов`язків їх посадових осіб під час адміністрування податків, а також відповідальності за порушення податкового законодавства врегульовані нормами Податкового кодексу України, а в частині правових та організаційних засад забезпечення збору та обліку єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, умов та порядку його нарахування і сплати та повноважень органу, що здійснює його збір та ведення обліку - нормами Закону України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування" (надалі - Закон № 2464-VI). Відповідно до п.п. 14.1.226 п. 14.1 ст. 14 Податкового кодексу України (далі по тексту - ПК України) самозайнята особа - платник податку, який є фізичною особою-підприємцем або провадить незалежну професійну діяльність за умови, що така особа не є працівником в межах такої підприємницької чи незалежної професійної діяльності. Незалежна професійна діяльність - участь фізичної особи у науковій, літературній, артистичній, художній, освітній або викладацькій діяльності, діяльність лікарів, приватних нотаріусів, приватних виконавців, адвокатів, арбітражних керуючих (розпорядників майна, керуючих санацією, ліквідаторів), аудиторів, бухгалтерів, оцінщиків, інженерів чи архітекторів, особи, зайнятої релігійною (місіонерською) діяльністю, іншою подібною діяльністю за умови, що така особа не є працівником або фізичною особою - підприємцем та використовує найману працю не більш як чотирьох фізичних осіб. За визначенням пп. 14.1.195 п. 14.1 ст. 14 ПК України працівник - фізична особа, яка безпосередньо власною працею виконує трудову функцію згідно з укладеним з роботодавцем трудовим договором (контрактом) відповідно до закону. За змістом п. 2 ч. 1 ст. 1 Закону України від 5 липня 2012 року № 5076-VI "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" (далі по тексту - Закон № 5076-VI) адвокатська діяльність - незалежна професійна діяльність адвоката щодо здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Відповідно до ч. 3 ст. 4 Закону № 5076-VI адвокат може здійснювати адвокатську діяльність індивідуально або в організаційно-правових формах адвокатського бюро чи адвокатського об`єднання (організаційні форми адвокатської діяльності). Приписами ст. 13 Закону № 5076-VI передбачено, що адвокат, який здійснює адвокатську діяльність індивідуально, є самозайнятою особою. Адвокат, який здійснює адвокатську діяльність індивідуально, може відкривати рахунки в банках, мати печатку, штампи, бланки (у тому числі ордера) із зазначенням свого прізвища, імені та по батькові, номера і дати видачі свідоцтва про право на заняття адвокатською діяльністю. У відповідності до п. 2 ч. 1 ст. 1 Закону № 2464-VI, єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування (далі - єдиний внесок) - консолідований страховий внесок, збір якого здійснюється до системи загальнообов`язкового державного соціального страхування в обов`язковому порядку та на регулярній основі з метою забезпечення захисту у випадках, передбачених законодавством, прав застрахованих осіб на отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов`язкового державного соціального страхування. За змістом ст. 2 Закону № 2464-VI, його дія поширюється на відносини, що виникають під час провадження діяльності, пов`язаної із збором та веденням обліку єдиного внеску. Дія інших нормативно-правових актів може поширюватися на зазначені відносини лише у випадках, передбачених цим Законом, або в частині, що не суперечить цьому Закону. Виключно цим Законом визначаються: принципи збору та ведення обліку єдиного внеску; платники єдиного внеску; порядок нарахування, обчислення та сплати єдиного внеску; розмір єдиного внеску; орган, що здійснює збір та веде облік єдиного внеску, його повноваження та відповідальність; склад, порядок ведення та використання даних Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування; порядок здійснення державного нагляду за збором та веденням обліку єдиного внеску. Згідно з абз. 2 п.1 ч. 1 ст. 4 Закону № 2464-VI платниками єдиного внеску є роботодавці: підприємства, установи та організації, інші юридичні особи, утворені відповідно до законодавства України, незалежно від форми власності, виду діяльності та господарювання, які використовують працю фізичних осіб на умовах трудового договору (контракту) або на інших умовах, передбачених законодавством, чи за цивільно-правовими договорами (крім цивільно-правового договору, укладеного з фізичною особою - підприємцем, якщо виконувані роботи (надавані послуги) відповідають видам діяльності відповідно до відомостей з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), у тому числі філії, представництва, відділення та інші відокремлені підрозділи зазначених підприємств, установ і організацій, інших юридичних осіб, які мають окремий баланс і самостійно ведуть розрахунки із застрахованими особами. До платників єдиного внеску віднесено також осіб, які провадять незалежну професійну діяльність, а саме наукову, літературну, артистичну, художню, освітню або викладацьку, а також медичну, юридичну практику, в тому числі адвокатську, нотаріальну діяльність, або особи, які провадять релігійну (місіонерську) діяльність, іншу подібну діяльність та отримують дохід від цієї діяльності (п. 5 ч. 1 ст. 4 Закону № 2464-VI). Відповідно до абз. 1 п. 1 та п. 2 ч. 1 ст. 7 Закону № 2464-VI (в редакції, чинній з 11.10.2017) єдиний внесок нараховується: - для платників, зазначених у пунктах 1 (крім абзацу сьомого), частини першої статті 4 цього Закону, - на суму нарахованої кожній застрахованій особі заробітної плати за видами виплат, які включають основну та додаткову заробітну плату, інші заохочувальні та компенсаційні виплати, у тому числі в натуральній формі, що визначаються відповідно до Закону України "Про оплату праці", та суму винагороди фізичним особам за виконання робіт (надання послуг) за цивільно-правовими договорами; - для платників, зазначених у пунктах 4 (крім фізичних осіб - підприємців, які обрали спрощену систему оподаткування), 5 та 5-1 частини першої статті 4 цього Закону, - на суму доходу (прибутку), отриманого від їх діяльності, що підлягає обкладенню податком на доходи фізичних осіб. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску на місяць. В той же час відносини щодо адміністрування єдиного внеску при одночасному перебуванні фізичної особи в трудових відносинах та наявності у неї права на здійснення незалежної професійної діяльності, яку особа фактично не здійснює, Законом № 2464-VI не врегульовано. Системний аналіз наведених норм дає підстави для висновку, що платниками єдиного соціального внеску є самозайняті особи, зокрема, адвокати, які здійснюють адвокатську діяльність індивідуально. Необхідними умовами для сплати особою єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування є провадження такою особою, зокрема, незалежної професійної адвокатської діяльності індивідуально та отримання доходу від такої діяльності, який і є базою для нарахування ЄСВ. Отже, саме дохід особи від такої діяльності є базою для нарахування, проте за будь-яких умов розмір ЄСВ не може бути меншим за розмір мінімального страхового внеску за місяць. При цьому, за відсутності бази для нарахування ЄСВ у відповідному звітному кварталі або окремому місяці звітного кварталу, законодавство встановлює обов`язок особи самостійно визначити цю базу, але її розмір не може бути меншим за розмір мінімальної заробітної плати. Таким чином, метою встановлення розміру мінімального страхового внеску та обов`язку сплачувати його незалежно від наявності бази для нарахування є забезпечення у передбачених законодавством випадках мінімального рівня соціального захисту осіб шляхом отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов`язкового державного соціального страхування. Відтак, з урахуванням особливостей форми діяльності самозайнятих осіб, саме задля досягнення вищевказаної мети збору єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування законодавством встановлено обов`язок сплати особами мінімального страхового внеску незалежно від фактичного отримання доходу від їх діяльності. З урахуванням встановлених обставин та зазначених нормативно-правових положень можна дійти висновку, що особа, яка провадить незалежну професійну діяльність, зокрема, адвокатську, вважається самозайнятою особою і зобов`язана сплачувати єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування не нижче розміру мінімального страхового внеску незалежно від фактичного отримання доходу лише за умови, що така особа не є найманим працівником. В іншому випадку (якщо особа є найманим працівником), така особа є застрахованою і платником єдиного внеску за неї є її роботодавець, а мета збору єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування досягається за рахунок його сплати роботодавцем у розмірі не меншому за мінімальний. Інше тлумачення норм Закону № 2464-VI, на якому наполягає відповідач, щодо необхідності сплати єдиного внеску особами, які перебувають на обліку в податкових органах і мають свідоцтво про право на зайняття адвокатською діяльністю, та які одночасно перебувають у трудових відносинах в межах цієї діяльності, спричиняє подвійну його сплату (безпосередньо особою та роботодавцем), суперечить меті запровадженого державою консолідованого страхового внеску. Як встановлено судом першої інстанції та матеріалами справи, з 15.04.2002 позивач перебуває у трудових відносинах з АТ "Полтаваобленерго" та з 01.01.2015 працює на посадах заступника директора з правової роботи, першого заступника директора з правової роботи, директора з правової роботи, тобто здійснює діяльність у сфері права в межах трудових відносин з АТ "Полтаваобленерго" (а.с.11-17), дохід від незалежної професійної діяльності як самозайнята особа з 27.06.2006 (дата реєстрації адвокатом) не отримує. Довідкою, виданою АТ "Полтаваобленерго" від 11.02.2021 року № 29, підтверджено сплату зазначеним підприємством єдиного соціального внеску, нарахованого на заробітну плату ОСОБА_1 з 2011 року по січень 2021 року (а.с.65). Наявною в матеріалах справи випискою з Реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування за формою ОК-7 підтверджено факт сплати єдиного внеску за застраховану особу (позивача) за спірний період саме страхувальником - його роботодавцем АТ "Полтаваобленерго" з 2017 року по 2020 року (а.с.59-60). Отже, вказаними документами підтверджено факт отримання позивачем доходів тільки від роботодавця за основним місцем роботи в АТ "Полтаваобленерго" та відсутність здійснення адвокатської діяльності поза основним місцем працевлаштування. Відсутність у позивача доходу від здійснення адвокатської діяльності за 2017- 2020 року також не заперечується відповідачем по справі. Враховуючи, що в період, за який позивачу нараховано недоїмку згідно з оскаржуваною вимогою (відповідно до розрахунку заборгованості позивача по ЄСВ з 19.04.2018 по 19.10.2020 року) ОСОБА_1 не здійснював самостійної адвокатської діяльності та не отримував доходу від такої діяльності, слід дійти висновку про відсутність обов`язку сплати єдиного внеску у позивача, як самозайнятої особи. Сама по собі наявність у позивача свідоцтва про право на зайняття адвокатською діяльністю лише посвідчує право адвоката на здійснення професійної діяльності, однак не є доказом здійснення адвокатської діяльності та отримання від такої діяльності доходу. Аналогічний висновок викладений в постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 05.11.2018 у справі № 820/1538/17, від 28.03.2019 по справі № 820/6324/17, який в силу приписів ч.5 ст.242 КАС України враховується судом апеляційної інстанції. Разом з цим, єдиний внесок за ОСОБА_1 протягом 2017 - 2020 років було сплачено роботодавцем останнього - АТ "Полтаваобленерго", що підтверджується наявною в матеріалах справи копією виписки з реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного страхування за формою ОК-7 та довідкою АТ "Полтаваобленерго" від 28.12.2020 року №193 . Отже, оскільки єдиною метою збору єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування є забезпечення захисту у випадках, передбачених законодавством саме прав фізичних осіб на отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов`язкового державного соціального страхування, то в розумінні Закону № 2464-VI позивач є застрахованою особою, і єдиний внесок за нього в період, за який винесена оскаржувана вимога (з 2017 року по 2020 рік), нараховував та сплачував роботодавець в розмірі не менше мінімального, колегія суддів вважає, що визначена в оскаржуваній вимозі ГУ ДПС у Полтавській області від 09.11.2020 № Ф-3622-50 сума єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування в розмірі 24932,03 грн фактично є подвійним оподаткуванням одного й того самого доходу позивача, атому висновок відповідача про необхідність сплати позивачем єдиного внеску незалежно від отримання доходу від здійснення адвокатської діяльності є помилковим. Зазначений висновок узгоджується з правовою позицією Верховного Суду, викладеною в постановах від 27.11.2019 по справі № №160/3114/19, від 04.12.2019 по справі № 440/2149/19, від 27.02.2020 по справі № 0440/5632/18, від 05.03.2020 по справі № 824/509/19-а, яка враховується судом апеляційної інстанції в силу приписів ч.5 ст.242 КАС України. Згідно з ч.2 ст.19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Відповідно до ч. 2 ст. 2 КАС України, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку. З огляду на встановлені у справі фактичні обставини та досліджені докази, колегія суддів вважає, що вимога ГУ ДПС у Полтавській області про сплату боргу (недоїмки) від 09.11.2020 № Ф-3622-50-50, винесена відповідачем не на підставі та не у спосіб, що передбачені Законом № 2464-VI, без урахування всіх обставин, що мали значення для її прийняття, а відтак, є протиправною та підлягає скасуванню. Доводи апеляційної скарги не знайшли свого підтвердження в ході розгляду справи судом апеляційної інстанції, спростовані зібраними по справі доказами та встановленими обставинами, з наведених підстав висновків суду не спростовують. З огляду на встановлені у справі обставини, колегія суддів вважає вірним висновок суду першої інстанції про задоволення позову ОСОБА_1 . На підставі викладеного, колегія суддів, погоджуючись з висновками суду першої інстанції, вважає, що суд дійшов вичерпних юридичних висновків щодо встановлення фактичних обставин справи і правильно застосував до спірних правовідносин норми матеріального та процесуального права. Згідно п. 1 ч. 1 ст. 315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін. Відповідно до ст. 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Керуючись ч. 4 ст. 229, ч. 4 ст. 241, 242, 243, 250, 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 326-329 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, - ПОСТАНОВИВ Апеляційну скаргу Головного управління ДПС у Полтавській області залишити без задоволення. Рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 01.03.2021 по справі № 440/8056/20 залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених п. 2 ч. 5 ст. 328 КАС України. Головуючий суддя Т.С. Перцова Судді В.Б. Русанова С.П. Жигилій Повний текст постанови складено 24.05.2021 року