Постанова Харківський апеляційний суд № 645/1488/18

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД __________________________________________________________________ ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ «17» травня 2021 року м. Харків справа № 645/1488/18 провадження № 22ц/818/1564/21 Харківський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого - Бурлака І.В., (суддя-доповідач), суддів - Хорошевського О.М., Яцини В.Б. за участю секретаря - Дмитренко А.Ю., учасники справи: позивачка - ОСОБА_1 , відповідач - ОСОБА_2 , позивач за зустрічним позовом - ОСОБА_2 , відповідачка за зустрічним позовом - ОСОБА_1 розглянув у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_2 в частині оскарження рішення Фрунзенського районного суду м. Харкова від 06 листопада 2020 року в складі судді Ульяніч І.В. в с т а н о в и в: У березні 2018 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_2 про захист честі, гідності та ділової репутації. Позовна заява мотивована тим, що Указом Президента України від 13 травня 2009 року № 320/2009 її призначено на посаду судді. Указом Президента України від 29 грудня 2017 року № 441/2017 її переведено шляхом відрядження на роботу до Червонозаводського районного суду м. Харкова та на теперішній час вона працює на посаді судді цього суду. Оскільки вона є слідчим суддею, до її повноважень належить здійснення у порядку, передбаченому КПК України, судового контролю за дотриманням прав, свобод та інтересів осіб у кримінальному провадженні. Зазначила, що суддею вона була призначена в порядку зайняття посади судді, передбаченому чинним законодавством відповідно до встановлених законодавством критеріїв та після проходження всіх необхідних перевірок та відбіркових іспитів. Дисциплінарних стягнень не має, відсоток скасованих рішень дуже низький. В місцевих ЗМІ за місцем попередньої роботи сторонами у справі розміщалися статті з подякою за прийняття справедливого законного рішення. 13 березня 2018 року під її головуванням відбулося судове засідання за скаргою ОСОБА_2 на постанову слідчого про закриття кримінального провадження, поданою в порядку статті 303 КПК України. Ввечері ІНФОРМАЦІЯ_2 ОСОБА_2 в мережі інтернет на уouтube - каналі ІНФОРМАЦІЯ_1 автор ОСОБА_2 , розміщено відео на 47 хвилин, яким поширено щодо неї недостовірну інформацію, а саме ОСОБА_2 , звертаючись до головуючого, яка виходила та вийшла із зали судового засідання, достеменно знаючи, що вона його не чує, дивлячись в об`єктив своєї відеокамери, а отже, звертаючись до широкого кола глядачів, зазначив: «як ви взагалі виконуєте обов`язки судді, якщо ви кодекс не знаєте, основного закону, за яким ви маєте працювати, чи це не потрібно для судді, для судді знати кодекс не потрібно, потрібно тільки умне обличчя робити та щоки надувати», та, проходячи по коридору, дивлячись в об`єктив своєї відеокамери, ОСОБА_2 продовжував свою промову: «черговий корупційний судейко, який нічого не знає, а знає тільки як хабарі тримати, у якого в приймальні знаходиться такий короб для того, щоб громадяни здавали свої телефони; я так розумію, щоб неможливо було записати розмову з суддею; це взагалі якась феодальщина; ось такі феодальні судді у нас в Червонозаводському районному суді м. Харкова; робить висновки будь-ласка самі, бо я вже задовбався ці висновки робити». Відео підписано: «феодальна» суддя ОСОБА_1 Червонозаводського райсуду м. Харкова. Друзі, що Ви можете заперечити проти того, що кожен український суд - це злочинне угрупування? Суддя, що не знає і не виконує процесуального закону - це злочинець, а не суддя. На своєму уouтube - каналі станом на 22 березня 2018 року має 88 підписників та у цього відео було 106 переглядів. Таке саме відео було поширено на сайті ІМРЕRIYA.ВУ в розділі ІНФОРМАЦІЯ_2 «феодальна» суддя ОСОБА_1 з Червонозаводського райсуду м. Харкова. Люди і блоги, та можливо на інших інтернет сайтах. Вважала, що, поширивши недостовірну інформацію, відповідачем було порушено особисті немайнові права на честь, гідність та ділову репутацію. Посилалася на те, що ОСОБА_2 ІНФОРМАЦІЯ_2 в судовому засіданні з розгляду його скарги з самого початку поводився зухвало. У судовому процесі намагався домінувати, провокував слідчого суддю на нетактовну поведінку, чіплявся до слів головуючого, випробовуючи витримку останнього. На її переконання, така його поведінка була зумовлена намаганням здійснити враження на глядачів свого відео, яке він в подальшому виклав в мережу Інтернет. Вона, проводячи судове засідання з розгляду скарги відповідача, таких провокацій уникала, проводила судове засідання відповідно до вимог КПК України, виявляючи при цьому тактовність, ввічливість, витримку й повагу до ОСОБА_2 , як до учасника судового процесу. Зазначила, що на початку відео видно, як ОСОБА_2 зайшов в приймальню, розраховану на двох суддів та, побачивши коробку з написом «для телефонів», зробив висновок, який поширив для загалу про те, що та коробка була встановлена нею чи за її розпорядженням «щоб громадяни здавали свої телефони; я так розумію, щоб не можливо було записати розмову з суддею; це взагалі якась феодальщина, ось такі феодальні судді в Червонозаводському районному суді м. Харкова». При цьому ОСОБА_2 був з телефоном та вільно здійснював зйомку відеокамерою, ніхто з присутніх у приймальні працівників суду ніяких зауважень та пропозицій залишити телефон не висловлював. Ніяких розпоряджень з встановлення будь-яких коробок вона нікому не давала; їй не відомо призначення тієї коробки; вона не здійснює прийом громадян взагалі, в тому числі, у своєму робочому кабінеті, і ніколи не спілкується з учасниками судових процесів поза судовими засіданнями в позапроцесуальний спосіб. Враховуючи наведене, відсутня всіляка можливість та сенс записувати із нею будь-які приватні розмови в службовому кабінеті. Вважала, що ОСОБА_2 поширено недостовірну інформацію щодо того, що вона є «феодальним» суддею, та, навіть, якщо він надав (та розповсюдив) їй таке визначення як судді в переносному сенсі, вважає такі висловлювання щодо себе зневажливими та такими, що принижують її честь, професійну гідність і ділову репутацію. Вказала, що висловлювання відповідача, які містяться у відеоролику, є твердженням, оскільки вони висловлені в категоричній формі, а не у вигляді його особистих роздумів чи оціночних суджень про професійну компетентність слідчого судді, його корупційність, належність до злочинного угрупування та «феодальність». Ці твердження, поширені відповідачем в мережі Інтернет, не підтверджені жодними доказами, не містять фактичних даних і ґрунтуються виключно на припущеннях. Розповсюджена відносно неї інформація є недостовірною, принижує її честь, гідність, дискредитує в очах суспільства та порочить ділову репутацію, як судді місцевого загального суду - судді Червонозаводського районного суду м. Харкова. Свідомо поширена ОСОБА_2 інформація у всесвітній мережі Інтернет має значно ширше охоплення аудиторії читача, аніж національні чи місцеві друковані ЗМІ. Вона є доступною більш чисельній кількості осіб, необмежена для копіювання та цитування іншими ресурсами мережі Інтернет і це збільшує в рази масштаби завданої моральної шкоди та загрози її діловій та громадянській репутації, негативно впливає на формування громадської думки щодо неї, як до судді. Застосовуючи всесвітній засіб поширення інформації - Інтернет, відповідач намагається переконати численну кількість громадян у її професійній некомпетентності, корумпованості, злочинності. Стверджувала, що оскільки ОСОБА_2 в мережі Інтернет стосовно неї було поширено недостовірну інформацію, якою було порушено особисті немайнові права на честь, гідність та ділову репутацію, така інформація повинна бути спростована. Спростування має здійснюватися у такий самий спосіб, у який поширювалась недостовірна інформація. Просила визнати інформацію розміщену ОСОБА_2 у відеоролику «феодальна» суддя ОСОБА_1 з Червонозаводського райсуду м. Харкова», а саме: промову ОСОБА_2 на 47 хвилин відео та до його завершення «як ви взагалі виконуєте обов`язки судді, якщо ви кодекс не знаєте, основного закону, за яким ви маєте працювати, чи це не потрібно для судді, для судді знати кодекс не потрібно, потрібно тільки умне обличчя робити та щоки надувати, черговий корупційний судейко, який нічого не знає, а знає тільки як хабарі тримати, у якого в приймальні знаходиться такий короб для того, щоб громадяни здавали свої телефони; я так розумію, щоб неможливо було записати розмову з суддею; це взагалі якась феодальщина; ось такі феодальні судді у нас в Червонозаводському районному суді м. Харкова; робить висновки будь-ласка самі, бо я вже задовбався ці висновки робити». Відео підписано: «феодальна» суддя ОСОБА_1 Червонозаводського райсуду м. Харкова», підпис під зазначеним відео «феодальна» та «кожен український суд - це злочинне угрупування? Суддя що не знає і не виконує процесуального закону - це злочинець, а не суддя» - поширену в мережі Інтернет на каналі ІНФОРМАЦІЯ_1 автор ОСОБА_2 . Опубліковано ІНФОРМАЦІЯ_2 і на сайті ІНФОРМАЦІЯ_3 «феодальна» суддя ОСОБА_1 з Червонозаводського райсуду м. Харкова. Люди і блоги посилання ІНФОРМАЦІЯ_4 та, можливо на інших інтернет сайтах недостовірною, та такою що порочить честь, гідність та ділову репутацію судді Червонозаводського районного суду м. Харкова ОСОБА_1 ; спростувати поширену про суддю Червонозаводського районного суду м. Харкова ОСОБА_1 недостовірну інформацію та таку, що порочить честь, гідність та ділову репутацію судді Червонозаводського районного суду м. Харкова ОСОБА_1 , розміщену в мережі Інтернет на каналі уouтube ІНФОРМАЦІЯ_1 автор ОСОБА_2 . Опубліковано ІНФОРМАЦІЯ_2 і на сайті ІНФОРМАЦІЯ_3 «феодальна» суддя ОСОБА_1 з Червонозаводського райсуду м. Харкова. Люди і блоги посилання ІНФОРМАЦІЯ_4 та, можливо на інших інтернет сайтах шляхом зобов`язання ОСОБА_2 видалити недостовірну інформацію, розміщену на 47 хвилин відео та до його завершення; зобов`язати ОСОБА_2 повідомити про ухвалене у даній справі судове рішення в мережі Інтернет на уouтube каналі, на сайті ІМРЕRIYA.ВУ та на інших сайтах, де ОСОБА_2 поширив цю недостовірну інформацію; вирішити питання щодо судових витрат. Не погоджуючись з позовними вимогами, ОСОБА_2 звернувся до суду з зустрічним позовом до ОСОБА_1 про захист прав та відшкодування моральної шкоди, який в подальшому уточнив. Зустрічна позовна заява мотивована тим, що кожному гарантується право на свободу думки і слова, переконань. Кожен має право вільно збирати, зберігати, використовувати і поширювати інформацію усно, письмово або в інший спосіб - на свій вибір. Здійснення цих прав може бути обмежене законом в інтересах національної безпеки, територіальної цілісності або громадського порядку з метою запобігання заворушенням чи злочинам для охорони здоров`я населення, для захисту репутації або прав інших людей, для запобігання розголошенню інформації, одержаної конфіденційно або для підтримання авторитету і неупередженості правосуддя. Зазначив, що позивачка не посилається на будь-який закон, який би забороняв йому користуватись своїм правом на свободу думки і слова, на вільне вираження своїх поглядів і переконань. Його публічні оціночні судження у відео щодо виконання своїх обов`язків позивачем як суддею повністю узгоджуються із основоположними принципами, які ЄСПЛ наводить у рішенні по справі «Ляшко проти України». Вважав, що позивачка займається перекрученням фактичних обставин, видає його оціночні судження за начебто недостовірну інформацію щодо неї за умови свідомого нехтування його законним правом на свободу думки, поглядів і переконань. Будучи професійним суддею, навмисно допустила посягання на його конституційне право на свободу думки і слова, на вільне вираження поглядів і переконань у відео шляхом подання до суду завідомо безпідставного позов. Таке посягання є протиправним. Подання завідомо безпідставного позову за відсутності предмета спору або у спорі, який має очевидно штучний характер, саме таким є позов через що, його подання має бути визнано як зловживання нею своїми процесуальними правами. Посилався на те, що у судовому засіданні у справі № 646/8521/17, яке проходило ІНФОРМАЦІЯ_2 під головуванням ОСОБА_1, як слідчого судді Червонозаводського районного суду м. Харкова, ним було доведено, що у кримінальному провадженні № 42017221040000090 від 17 листопада 2017 року було раніше визначено іншого слідчого суддю цього ж суду, на підтвердження чого, ним було надано позивачу ксерокопію ухвали слідчого судді від 22 лютого 2018 року у справі з подальшим обґрунтуванням того, що ОСОБА_1 не могла брати участь у розгляді даної судової справи і мусила оголосити самовідвід. Таким чином, порядок визначення слідчого судді ОСОБА_1 був грубо порушений, але, розуміючи таке порушення з боку працівника суду, ОСОБА_1 не заявила самовідвід, а постановленою ухвалою від ІНФОРМАЦІЯ_2 у справі № 646/8521/17 щодо передачі його усної заяви іншому судді, що розглядатиме дану заяву про відвід слідчого судді ОСОБА_1 , остання грубо порушила вимоги статей 81, 370, 371 КПК України щодо порядку вирішення питання про відвід, законності, обґрунтованості та вмотивованості судових рішень, а також порядку їх ухвалення, відповідно до яких, ухвала слідчого судді з цього питання не ухвалюється. Дана ухвала в порядку КПК України не оскаржується, тому вона має бути визнана судом незаконною в порядку пункту 10 частини 2 статті 16 ЦК України. Вважав, що внаслідок таких протиправних дій ОСОБА_1 , його скарга від 07 лютого 2018 року була подана до суду в порядку статті 303 КПК України, розглядалась даним судом не в строк не більше 5 днів з моменту надходження скарги, а в строк більше ніж півроку. Протиправна поведінка відповідача по відношенню до нього, утиск його прав свобод і інтересів особою, що є представником судової влади, завдало йому не лише гострого відчуття приниження його честі і гідності, психічного стресу, відчаю та інших негативних впливів, що визначають глибину його душевних страждань. З урахуванням цього, ним були взяті максимально визначені певною методикою показники для розрахунку суми компенсації на відшкодування шкоди, заподіяної йому протиправними рішеннями, діями та бездіяльністю відповідача. Розрахунок суми компенсації на відшкодування шкоди, заподіяної йому протиправними рішеннями, діями та бездіяльністю відповідача проведено за методикою встановлення заподіяної моральної шкоди та методу оцінки розміру компенсації спричинених страждань, розробником якої є ОСОБА_4 . Спричинену йому моральну шкоду позивач оцінив в 536 112,00 грн. Просив визнати його висловлювання, що зазначені у відео, поширеному ІНФОРМАЦІЯ_2 на уouтube-каналі « ОСОБА_2 » з назвою «ІНФОРМАЦІЯ_2: "феодальна" суддя ОСОБА_1 з Червонозаводського райсуду м. Харкова», а саме: «як ви взагалі виконуєте обов`язки судді, якщо ви кодекс не знаєте, основного закону, за яким ви маєте працювати, чи це не потрібно для судді, для судді знати кодекс не потрібно, потрібно тільки умне обличчя робити та щоки надувати, черговий корупційний судейко, який нічого не знає, а знає тільки як хабарі тримати, у якого в приймальні знаходиться такий короб для того, щоб громадяни здавали свої телефони; я так розумію, щоб неможливо було записати розмову з суддею; це взагалі якась феодальщина; ось такі феодальні судді у нас в Червонозаводському районному суді м. Харкова» - як його оціночні судження та особисті переконання, які не були спрямовані персонально на адресу ОСОБА_1 , а були оціночними узагальненнями поведінки суддів Червонозаводського районного суду м. Харкова, причиною висловлення ним яких стало проголошення в судовому засіданні суддею ОСОБА_1 висловлювань, що для вирішення заявленої ним усної заяви про відвід вона видаляється до нарадчої кімнати, що грубо порушало порядок вирішення відводу слідчому судді у кримінальному провадженні, встановлений статтями 75, 80, 81 КПК України, адже після оголошення відводу судді, такий суддя не має права приймати будь-які процесуальні рішення, але, попри це, суддя ОСОБА_1 саме і постановила ухвалу від ІНФОРМАЦІЯ_2 після проголошення ним усної заяви про відвід і до винесення рішення у цій заяві іншим суддею, що і дало його обґрунтовані підстави вважати такі дії судді ОСОБА_1 некомпетентними та незаконними. Тобто, визнати ці зазначені його висловлювання як реалізацію його прямого конституційного права на свободу думки і слова, на вільне вираження його поглядів і переконань, що передбачено статтею 34 Конституції України, а також статтею 10 Конвенції про захист прав та основоположних свобод 1950 року; визнати протиправним посягання відповідача на його конституційне право на свободу думки і слова, на вільне вираження своїх поглядів і переконань, що зазначені у відео; визнати подання відповідачем позовної заяви від 22 березня 2018 року до суду щодо спростування недостовірної інформації про неї, поширеної начебто ним, а також захисту честі, гідності та ділової репутації, як подання нею завідомо безпідставного позову, тобто визнати це як зловживання позивачем своїми процесуальними правами; визнати порушення з боку позивача його права на справедливий суд, визначеного статтею 6 Конвенції при розгляді позивачем як слідчим суддею судової справи № 646/8521/17; визнати незаконною ухвалу позивача віл 13 березня 2018 року у судовій справі № 646/8521/17 щодо передачі його усної заяви про відвід слідчого судді ОСОБА_1 іншому судді на розгляд; стягнути з відповідача кошти в сумі 536 112,00 грн на відшкодування шкоди, заподіяної йому протиправними рішеннями, діями та бездіяльністю. Рішенням Фрунзенського районного суду м. Харкова від 06 листопада 2020 року у задоволенні позову ОСОБА_1 та у задоволенні зустрічного позову ОСОБА_2 - відмовлено. Ухвалою Фрунзенського районного суду м. Харкова від 24 листопада 2020 року у задоволенні заяви ОСОБА_2 про ухвалення додаткового рішення - відмовлено. Не погоджуючись з рішенням суду ОСОБА_2 подав апеляційну скаргу, в якій просив визнати підстави відводів судді Ульянич І.В., які заявлялись ним у межах даної справи обґрунтованими; рішення скасувати та задовольнити його зустрічну позовну заяву; визнати ухвалу 18 лютого 2020 року порушенням його права на захист, а також визнати, що порушення цього права призвело до постановлення незаконного та необґрунтованого судового рішення по суті справи. Апеляційна скарга мотивована тим, що суд першої інстанції, ухвалюючи судове рішення, неповно з`ясував обставини у справі, не звернув увагу на те, що ОСОБА_1 посилалась на висловлювання ним оціночних суджень, які ОСОБА_1 перекрутила у своєму позові на, начебто, розповсюдження ним недостовірної інформації про неї, які, начебто, порочать її честь, гідність та ділову репутацію. Вказав, що ОСОБА_1 вчинила відверте зловживання своїми процесуальними правами, зокрема, правом на подання позову, так як такий позов був завідомо безпідставний, за відсутністю предмета спору або у спорі, який має очевидно штучний характер, адже ніхто не може бути притягнутим до будь-якої відповідальності за висловлення оціночних суджень. Зазначив, що ним належним чином обґрунтовано, у чому саме йому заподіяно моральну шкоду порушенням ОСОБА_1 його права на свободу інформації, на висловлення його оціночних суджень, обчислено розмір компенсації даної шкоди за відповідною методикою. Вважав, що доказом незаконності та необґрунтованості ухвали від 18 лютого 2020 року є відеозапис судового засідання, що відбулось 18 лютого 2020 року. Відзивів на апеляційну скаргу від учасників суду до суду апеляційної інстанції не надійшло. 16 лютого 2021 року, 29 березня 2021 року та 12 травня 2021 року до суду апеляційної інстанції надійшли заяви від ОСОБА_1 про розгляд справи за її відсутності. Також, в своїх заявах вона вказала, що заперечує проти задоволення апеляційної скарги та підтримує свої пояснення, надані у відзиві на зустрічну позовну заяву. Як вбачається з змісту апеляційної скарги, ОСОБА_2 оскаржує рішення суду лише в частині відмови у задоволенні його зустрічного позову, тому в іншій частині колегія суддів оскаржуване рішення не переглядає. Судова колегія, заслухавши суддю-доповідача, пояснення ОСОБА_2 , дослідивши матеріали справи, обговоривши доводи апеляційної скарги вважає, що апеляційну скаргу ОСОБА_2 необхідно залишити без задоволення, рішення суду в оскаржуваній частині - залишити без змін. Рішення суду першої інстанції в оскаржуваній частині мотивовано тим, що права ОСОБА_2 на свободу думки і слова, на вільне вираження його поглядів і переконань не порушені ОСОБА_1 , при цьому вказані права є невідчужуваними та непорушними, тому не підлягають додатковому визнанню. Судом встановлено та підтверджується матеріалами справи, що ОСОБА_1 , яка була призначена Указом Президента України № 320/2009 від 13 травня 2009 року суддею Слов`яносербського районного суду Луганської області, переведена на посаду судді Червонозаводського районного суду м. Харкова (а.с.9-24 том 1). З оглянутого відеозапису з мережі Інтернет ІНФОРМАЦІЯ_5 за ІНФОРМАЦІЯ_2 вбачається, що ОСОБА_2 висловлювався, а саме «як ви взагалі виконуєте обов`язки судді, якщо ви кодекс не знаєте, основного закону, за яким ви маєте працювати, чи це не потрібно для судді, для судді знати кодекс не потрібно, потрібно тільки умне обличчя робити та щоки надувати»; проходячи по коридору суду ОСОБА_2 продовжував свою промову: «черговий корупційний судейко, який нічого не знає, а знає тільки як хабарі тримати, у якого в приймальні знаходиться такий короб для того, щоб громадяни здавали свої телефони; я так розумію, щоб неможливо було записати розмову з суддею; це взагалі якась феодальщина; ось такі феодальні судді у нас в Червонозаводському районному суді м. Харкова; робить висновки будь-ласка самі, бо я вже задовбався ці висновки робити». Відео підписано: «феодальна» суддя ОСОБА_1 Червонозаводського райсуду м. Харкова. Друзі, що Ви можете заперечити проти того, що кожен український суд - це злочинне угрупування? Суддя, що не знає і не виконує процесуального закону - це злочинець, а не суддя". Автором цього відео є ОСОБА_2 , що він не оспорював. Правилами поводження на каналі уоutube передбачено заходи, які застосовуються до порушників правил, а саме: при публікуванні контенту, що містить знущання, образи на підставі ознак зовнішності, належності до будь-яких меншин, статус жертви сексуального або домашнього насилля або жорстокого поводження з дітьми; відео з метою образити, обманути, присоромити неповнолітнього; розкриття особистої інформації; призови до образ чи погроз особам, до насилля; прямі чи побічні погрози спричинення фізичного ушкодження або моральної шкоди адресованої конкретним особам; розміщення контенту, що має сцени зґвалтування інших матеріалів пов`язаних із приниженням, його видаляють (а.с.190-199 том 2). Як на підтвердження своїх позовних вимог ОСОБА_2 надано документи, що перебували в справі за скаргою ОСОБА_2 , поданою в порядку КПК України, зокрема, копію ухвали слідчого судді Червонозаводського районного суду м. Харкова від 22 лютого 2018 року, копію ухвали слідчого судді Червонозаводського районного суду м. Харкова ОСОБА_1 від ІНФОРМАЦІЯ_2 про передачу заяви ОСОБА_2 про відвід слідчого судді ОСОБА_1 для автоматичного визначення судді, який буде її розглядати, копію скарги ОСОБА_2 від 22 лютого 2018 року, копію журналу судового засіданні від 13 березня 2018 року, копію протоколу автоматичного визначення слідчого судді від 22 лютого 2018 року, копію протоколу повторного автоматичного визначення слідчого судді від 29 серпня 2018 року, інформація з сайту «Судова влада» щодо зборів суддів Червонозаводського районного суду м. Харкова та прийнятому рішенні (а.с.107-116, 240-249 том 1). Частиною першою статті 15 ЦК України та частиною першою статті 16 ЦК України визначено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Суд розглядає справи відповідно до Конституції України, законів України, міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України. Також суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року (далі - Конвенція) і протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) як джерело права. Статтею 10 Конвенції передбачено, що кожен має право на свободу вираження поглядів. Це право включає свободу дотримуватися своїх поглядів, одержувати і передавати інформацію та ідеї без втручання держави і незалежно від кордонів. Здійснення цих свобод, оскільки воно пов`язане з обов`язками і відповідальністю, може бути предметом таких формальностей, умов, обмежень або санкцій, що встановлені законом і є необхідними в демократичному суспільстві в інтересах національної безпеки, територіальної цілісності або громадського спокою, для охорони порядку або запобігання злочинам, для охорони здоров`я або моралі, для захисту репутації або прав інших осіб, для запобігання розголошенню конфіденційної інформації або для підтримання авторитету і безсторонності суду. У статтях 3, 28 Конституції України визначено, що честь і гідність людини є найвищою соціальною цінністю та передбачено, що кожен має право на повагу до його гідності. Кожному гарантується право на свободу думки і слова, на вільне вираження своїх поглядів і переконань. Кожен має право вільно збирати, зберігати, використовувати і поширювати інформацію усно, письмово або в інший спосіб - на свій вибір (частини перша та друга статті 34 Конституції України). За змістом частин другої та четвертої статті 13 ЦК України при здійсненні своїх прав особа зобов`язана утримуватися від дій, які могли б порушити права інших осіб. При здійсненні цивільних прав особа повинна додержуватися моральних засад суспільства. Згідно з частиною першою статті 3 Конституції України людина, її життя і здоров`я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю. Разом з тим відповідно до статті 68 Конституції України кожен зобов`язаний неухильно додержуватися Конституції України та законів України, не посягати на права і свободи, честь і гідність інших людей. Праву на свободу думки і слова, на вільне вираження своїх поглядів і переконань кореспондує обов`язок не поширювати про особу недостовірну інформацію та таку, що ганьбить її гідність, честь чи ділову репутацію. Чинне законодавство не містить визначення понять гідності, честі чи ділової репутації, оскільки вони є морально-етичними категоріями й одночасно особистими немайновими правами, яким закон надає значення самостійних об`єктів судового захисту. Зокрема, під гідністю слід розуміти визнання цінності кожної фізичної особи як унікальної біопсихосоціальної цінності, з честю пов`язується позитивна соціальна оцінка особи в очах оточуючих, яка ґрунтується на відповідності її діянь (поведінки) загальноприйнятим уявленням про добро і зло, а під діловою репутацією фізичної особи розуміється набута особою суспільна оцінка її ділових і професійних якостей при виконанні нею трудових, службових, громадських чи інших обов`язків. Відповідно до частини першої статті 277 ЦК України фізична особа, особисті немайнові права якої порушено внаслідок поширення про неї та (або) членів її сім`ї недостовірної інформації, має право на відповідь, а також на спростування цієї інформації. За змістом статті 277 ЦК України не є предметом судового захисту оціночні судження, думки, переконання, критична оцінка певних фактів і недоліків, які, будучи вираженням суб`єктивної думки і поглядів відповідача, не можна перевірити на предмет їх відповідності дійсності (на відміну від перевірки істинності фактів) і спростувати, що відповідає прецедентній судовій практиці Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) при тлумаченні положень статті 10 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Згідно зі статтею 297 ЦК України кожен має право на повагу до його гідності та честі. Гідність та честь фізичної особи є недоторканними. Фізична особа має право звернутися до суду з позовом про захист її гідності та честі. Юридичним складом правопорушення, наявність якого може бути підставою для задоволення позову, є сукупність таких обставин: а) поширення інформації, тобто доведення її до відома хоча б одній особі у будь-який спосіб; б) поширена інформація стосується певної фізичної чи юридичної особи, тобто позивача; в) поширення недостовірної інформації, тобто такої, яка не відповідає дійсності; г) поширення інформації, що порушує особисті немайнові права, тобто або завдає шкоди відповідним особистим немайновим благам, або перешкоджає особі повно і своєчасно здійснювати своє особисте немайнове право. Під поширенням інформації необхідно розуміти: опублікування її у пресі, передання по радіо, телебаченню чи з використанням інших засобів масової інформації; поширення в мережі Інтернет чи з використанням інших засобів телекомунікаційного зв`язку; викладення в характеристиках, заявах, листах, адресованих іншим особам; повідомлення в публічних виступах, в електронних мережах, а також в іншій формі хоча б одній особі. Недостовірною вважається інформація, яка не відповідає дійсності або викладена неправдиво, тобто містить відомості про події та явища, яких не існувало взагалі або які існували, але відомості про них не відповідають дійсності (неповні або перекручені). У своїй практиці ЄСПЛ розрізняє факти та оціночні судження. Якщо існування фактів може бути підтверджене, то правдивість оціночних суджень не піддається доведенню. Вимога довести правдивість оціночних суджень є нездійсненною і порушує свободу висловлювання думки як таку, що є фундаментальною частиною права, яке охороняється статтею 10 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (рішення у справі «Лінгенс проти Австрії» від 08 липня 1986 року). Однак, навіть якщо висловлювання є оціночним судженням, пропорційність втручання має залежати від того, чи існує достатній фактичний базис для оспорюваного висловлювання. Залежно від обставин конкретної справи, висловлювання, яке є оціночним судженням, може бути перебільшеним за відсутності будь-якого фактичного підґрунтя (рішення у справі «Де Хаес і Гійселс проти Бельгії» від 24 лютого 1997 року, пункт 47). Існування фактів можна довести, а правдивість критичного висловлювання не підлягає доведенню. Вимога доводити правдивість критичного висловлювання є неможливою для виконання і порушує свободу на власну точку зору, що є фундаментальною частиною права, захищеного статтею 10 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року. У свою чергу фактичне твердження - це логічна побудова та викладення певного факту чи групи фактів. Факт - це явище об`єктивної дійсності, конкретні життєві обставини, які склалися у певному місці та часі за певних умов. Враховуючи те, що факт, сам по собі, є категорією об`єктивною, незалежною від думок та поглядів сторонніх осіб, то його відповідність дійсності може бути перевірена та встановлена судом. Судження - це те ж саме, що й думка, висловлення. Воно являє собою розумовий акт, що має оціночний характер та виражає ставлення того, хто говорить, до змісту висловленої думки і напряму, пов`язаними із такими психологічними станами, як віра, впевненість чи сумнів. Оцінити правдивість чи правильність судження будь-яким шляхом неможливо, а тому воно не входить до предмета судового доказування. Частинами першої, другої статті 30 Закону України «Про інформацію» передбачено, що ніхто не може бути притягнутий до відповідальності за висловлення оціночних суджень. Оціночними судженнями, за винятком наклепу, є висловлювання, які не містять фактичних даних, критика, оцінка дій, а також висловлювання, що не можуть бути витлумачені як такі, що містять фактичні дані, зокрема, з огляду на характер використання мовно-стилістичних засобів (вживання гіпербол, алегорій, сатири). Оціночні судження не підлягають спростуванню та доведенню їх правдивості. Якщо особа вважає, що оціночні судження або думки принижують її гідність, честь чи ділову репутацію, а також інші особисті немайнові права, вона вправі скористатися наданим їй законодавством правом на відповідь, а також на власне тлумачення справи у тому самому засобі масової інформації з метою обґрунтування безпідставності поширених суджень, наддавши їм іншу оцінку. Якщо суб`єктивну думку висловлено в брутальній, принизливій чи непристойній формі, що принижує гідність, честь чи ділову репутацію на особу, яка таким чином та у такий спосіб висловила думку або оцінку, може бути покладено обов`язок відшкодувати завдану моральну шкоду. За своїм характером судження є розумовим актом, що має оціночний характер та виражає ставлення того, хто говорить, до змісту висловленої думки і напряму, що пов`язано з такими психологічними станами, як віра, впевненість чи сумнів. Отже, будь-яке судження, яке має оціночний характер, будь-яка критика та оцінка вчинків, вираження власних думок щодо якості виконуваних публічних функцій, отриманих результатів тощо, не є підставою для захисту права на повагу честі, гідності та ділової репутації та, відповідно, не є предметом судового захисту. Порушені право чи інтерес підлягають судовому захисту і у спосіб, не передбачений законом, зокрема, статтею 16 ЦК України, але який є ефективним способом захисту, тобто таким, що відповідає змісту порушеного права, характеру його порушення та наслідкам, спричиненим цим порушенням. У рішенні у справі «Ляшко проти України» Європейський суд з прав людини зазначив, що свобода вираження поглядів являє собою одну з важливих засад демократичного суспільства та одну з базових умов його прогресу та самореалізації кожного. Предмет пункту другого статті 10 застосовується не тільки до «інформації» чи «ідей», які були отримані зі згоди чи розглядаються як необразливі чи як малозначущі, але й до тих, які можуть ображати, шокувати чи непокоїти. Такими є вимоги плюралізму, толерантності та відкритості думок, без чого неможливе «демократичне суспільство». Свобода політичних дебатів перебуває в самому серці побудови демократичного суспільства, що наскрізь пронизує Конвенцію. При цьому, повинно бути зроблене чітке розмежування між констатацією фактів та оціночними судженнями. У той час як наявність фактів може бути продемонстровано, достовірність оціночних суджень не піддається доведенню. Вимогу доводити достовірність оціночних суджень неможливо виконати, вона порушує свободу думки як таку, що є базовою частиною права. У рішенні від 07 лютого 2012 року «Аксель Спрінгер проти Німеччини» Європейський суд з прав людини вказав, що приватна особа, невідома для громадськості, може вимагати особливого захисту свого права на приватне життя, в той час як публічних осіб така норма не стосується. Як зазначено в судовому рішенні, яке не оскаржується, висловлювання ОСОБА_2 щодо позивачки за первісним позовом є оціночними судженнями, тому, відмовляючи у задоволенні зустрічних позовних вимогах ОСОБА_2 щодо визнання його висловлювань як реалізацію його прямого конституційного права на свободу думки і слова, на вільне вираження його поглядів і переконань, що передбачено статтею 34 Конституції України, а також статтею 10 Конвенції про захист прав та основоположних свобод 1950 року; визнання протиправним посягання відповідача на його конституційне право на свободу думки і слова, на вільне вираження своїх поглядів і переконань, що зазначені у відео, суд першої інстанції обґрунтовано виходив з того, що права ОСОБА_2 на свободу думки і слова, на вільне вираження його поглядів і переконань не порушені ОСОБА_1 , при цьому вказані права є невідчужуваними та непорушними, тому не підлягають додатковому визнанню. Також, не підлягають задоволенню вимоги ОСОБА_2 щодо визнання подання відповідачем позовної заяви від 22 березня 2018 року до суду щодо спростування недостовірної інформації про неї, поширеної начебто ним, а також захисту честі, гідності та ділової репутації, як подання нею завідомо безпідставного позову, тобто визнати це як зловживання позивачем своїми процесуальними правами, оскільки відповідно до статей 55, 124 Конституції України та частини 1 статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів. Таким чином, первісна позовна заява ОСОБА_1 є її реалізацією права на звернення до суду за захистом. Вимоги ОСОБА_2 щодо визнання порушення з боку позивача його права на справедливий суд, визначеного статтею 6 Конвенції при розгляді позивачем як слідчим суддею судової справи № 646/8521/17; визнання незаконною ухвалу позивача від 13 березня 2018 року у судовій справі № 646/8521/17 щодо передачі його усної заяви про відвід слідчого судді ОСОБА_1 іншому судді на розгляд, колегія суддів вважає безпідставними в даній справі, оскільки ці вимоги є підставами для їх перегляду апеляційним судом в порядку КПК України. У зв`язку з чим, як правильно зазначив суд першої інстанції, не підлягають його вимоги і щодо стягнення моральної шкоди, виходячи з наступного. Статтею 22 ЦК України передбачено, що особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування. Збитками є втрати, яких особа зазнала у зв`язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки), які відшкодовуються у повному розмірі, якщо договором або законом не передбачено відшкодування у меншому або більшому розмірі. Згідно статті 1167 ЦК України моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті. Статтею 23 ЦК України передбачено, що особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав і полягає у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я, у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів, у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку із знищенням чи пошкодженням її майна і таке інше. Моральна шкода відшкодовується грішми, іншим майном або в інший спосіб. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При вирішенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості. Моральна шкода відшкодовується незалежно від майнової шкоди, яка підлягає відшкодуванню, та не пов`язана з розміром цього відшкодування. Із загальних підстав цивільно-правової відповідальності вбачається, що обов`язковому з`ясуванню при вирішенні спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв`язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача та вини останнього в її заподіянні. Суд, зокрема, повинен з`ясувати, чим підтверджується факт заподіяння позивачеві моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, за яких обставин чи якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, в якій грошовій сумі чи в якій матеріальній формі позивач оцінює заподіяну йому шкоду та з чого він при цьому виходить, а також інші обставини, що мають значення для вирішення спору. Аналіз зазначених норм права дає можливість дійти висновку про те, що моральна шкода підлягає відшкодуванню за наявності у діях особи, яка заподіяла таку шкоду складу цивільного правопорушення, елементами якого є заподіяна шкода, встановлення факту протиправної поведінки такої особи, наявності причинного зв`язку між ними та вини заподіювача шкоди. Частиною 3 статті 12 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Частиною 1 статті 76 ЦПК України передбачено, що доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення сторін, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Як вбачається з матеріалів справи на підтвердження своїх вимог щодо завдання йому моральної шкоди та погіршення стану здоров`я ОСОБА_2 надав результати обстеження магнітно-резонансної томографії, за якими у нього виявлено МР-ознаки остеохондрозу, спондіоартрозу попереко-крестцового відділу, грижі дисків хребта, довідки про консультації травматолога та невролога із аналогічними висновками. Проте, як в суді першої інстанції, так і в суді апеляційної інстанції ОСОБА_2 не доведено факт завдання йому моральної шкоди та причинно-наслідковий зв`язок між завданням цієї шкоди і протиправністю дій відповідачки за зустрічним позовом. Аналізуючи наведені норми права та обставини справи, слід зазначити, що, суд першої інстанції належним чином дослідивши та надавши оцінку поданим сторонами доказам, врахувавши наведені вище норми права, дійшов правильного висновку про те, що позивачем не надано належних та допустимих доказів на підтвердження завдання моральної шкоди, понесених моральних страждань, не доведено наявність причинного зв`язку між шкодою і протиправним діянням відповідачки, що стало підставою для відмови в задоволенні позову. В своїй апеляційній скарзі ОСОБА_2 також просив визнати підстави відводів судді Ульянич І.В. , які заявлялись ним у межах даної справи обґрунтованими, однак, як вбачається з матеріалів справи, підстав для визнання їх обґрунтованими немає. Крім того, апеляційна скарга ОСОБА_2 містить заперечення на ухвалу суду першої інстанції, яка постановлена в протокольній формі 18 лютого 2020 року щодо відмови у залученні в якості його представника ОСОБА_6 , який не є адвокатом. Колегія суддів погоджується з таким висновком суду першої інстанції, з огляду на таке. 30 вересня 2016 року набрав чинності Закон України від 02 червня 2016 року № 1401-VIII «Про внесення змін до Конституції України (щодо правосуддя)». Відповідно до частини третьої статті 131-2 Конституції України виключно адвокат здійснює представництво іншої особи в суді, а також захист від кримінального обвинувачення. У підпункті 11 пункту 16-1 розділу XV «Перехідні положення» Конституції України зазначено, що представництво відповідно до пункту 3 частини першої статті 131-1, та статті 131-2 цієї Конституції виключно прокурорами або адвокатами у судах першої інстанції здійснюється з 01 січня 2019 року. Представництво в суді у провадженнях, розпочатих до набрання чинності даним Законом, здійснюється за правилами, які діяли до набрання ним чинності, - до ухвалення у відповідних справах остаточних судових рішень, які не підлягають оскарженню. Згідно зі статтею 8 Конституції України Конституція України має найвищу юридичну силу. Закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції України і повинні відповідати їй. Норми Конституції України є нормами прямої дії. Підпунктом 18 розділу 13 «Перехідних положень» ЦПК України передбачено, що положення цього Кодексу застосовуються з урахуванням підпункту 11 пункту 16-1 розділу XV «Перехідних положень» Конституції України. Отже, з 01 січня 2019 року представництво у судах першої інстанції у справах, провадження у яких розпочате після 30 вересня 2016 року, має здійснюватися адвокатами. Якщо провадження розпочате до 30 вересня 2016 року, представництво у судах першої інстанції може здійснюватися представниками, які не мають статусу адвоката. Матеріали справи свідчать про те, що провадження у справі, яка переглядається, розпочато у 2018 році за пред`явленим поштою 23 березня 2018 року ОСОБА_1 позовом, та пред`явленим поштою 20 грудня 2018 року ОСОБА_2 зустрічним позовом, тобто після 30 вересня 2016 року. Висновок суду першої інстанції про відмову у залученні в якості представника ОСОБА_2 - ОСОБА_6 , який не має статусу адвоката, відповідає вимогам закону. Частиною другої статті 60 ЦПК України передбачено, що під час розгляду спорів, що виникають з трудових відносин, а також справ у малозначних спорах (малозначні справи) представником може бути особа, яка досягла вісімнадцяти років, має цивільну процесуальну дієздатність за винятком осіб, визначених у статті 61 цього Кодексу. Таким чином, у цивільному процесуальному законі встановлено конкретні випадки, у яких представником у суді, окрім адвоката чи законного представника, може бути інша особа, яка має відповідну цивільну процесуальну дієздатність. Повноваження таких осіб відповідно до пункту 1 частини першої статті 62 ЦПК України мають бути підтверджені довіреністю фізичної або юридичної особи. Відповідно до частини шостої статті 19 ЦПК України для цілей цього Кодексу малозначними справами є: 1) справи, у яких ціна позову не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб; 2) справи незначної складності, визнані судом малозначними, крім справ, які підлягають розгляду лише за правилами загального позовного провадження, та справ, ціна позову в яких перевищує двісті п`ятдесят розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб. Колегія суддів враховує, що у даній справі об`єднано вимоги майнового і немайнового характеру, отже, справа не є малозначною відповідно до пункту 1 частини першої статті 19 ЦПК України, а відповідно до пункту 2 цієї частини суд не визнав справу малозначною. Наведене спростовує доводи апеляційної скарги про віднесення спору до категорії малозначних та можливість представляти інтереси сторони не адвокатом. Доводи апеляційної скарги в їх сукупності зводяться до помилкового розуміння скаржником вимог цивільного процесуального законодавства та власного тлумачення норм цивільного права. При цьому, судом першої інстанції було роз`яснено ОСОБА_2 його право на звернення щодо отримання безоплатної правової допомоги. Таким чином, вирішуючи спір, який виник між сторонами справи, суд першої інстанції правильно визначився з характером спірних правовідносин та нормами матеріального права, які підлягають застосуванню, повно та всебічно дослідив обставини справи та наявні у справі докази, надав їм належну оцінку, у результаті чого ухвалив законне й обґрунтоване судове рішення в оскаржуваній частині, яке відповідає вимогам матеріального та процесуального права. Доводи апеляційної скарги не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального права та порушення норм процесуального права, яке призвело або могло призвести до неправильного вирішення справи, а стосуються переоцінки доказів. Докази та обставини, на які посилається ОСОБА_2 в апеляційній скарзі, були предметом дослідження судом першої інстанції і при їх дослідженні та встановленні судом були дотримані норми матеріального і процесуального права. Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі «Серявін та інші проти України», заява № 4909/04, від 10 лютого 2010 року). В іншій частині рішення не оскаржувалося та не переглядалося. Оскільки судове рішення перевіряється в межах доводів та вимог апеляційної скарги, судова колегія визнає, що судове рішення судом ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права, що відповідно до статті 375 ЦПК України є підставою для залишення апеляційної скарги без задоволення, а судового рішення в оскаржуваній частині - без змін. Відповідно до статті 141 ЦПК України, а також згідно із пунктом 35 постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України «Про застосування судами законодавства про судові витрати у цивільних справах» № 10 від 17 жовтня 2014 року із змінами зазначено, що, вирішуючи питання про розподіл судових витрат, суд має враховувати положення статті 141 ЦПК України та керуватися тим, що судовий збір та інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи покладаються на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Оскільки апеляційну скаргу залишено без задоволення, підстав для перерозподілу судових витрат немає Керуючись ст. ст. 367, 368, п.1 ч.1 ст.374, ст.375, ст. ст. 381-384, 389 ЦПК України п о с т а н о в и в: Апеляційну скаргу ОСОБА_2 - залишити без задоволення. Рішення Фрунзенського районного суду м. Харкова від 06 листопада 2020 року в оскаржуваній частині - залишити без змін. В іншій частині рішення суду не оскаржувалося та не переглядалося. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття, але може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом 30 днів з дня набрання законної сили. Головуючий І.В. Бурлака Судді О.М. Хорошевський В.Б. Яцина Повний текст постанови складено 21 травня 2021 року.