Постанова Кропивницький апеляційний суд № 404/7067/19

ПОСТАНОВА Іменем України 20 травня 2021 року м. Кропивницький справа № 404/7067/19 провадження № 22-ц/4809/592/21 Кропивницький апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати у цивільних справах: головуючого судді: Черненка В.В. суддів: Єгорової С.М., Чельник О.І. секретар Гончар В.В. учасники справи представник ОСОБА_1 - ОСОБА_2 розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Кропивницький цивільну справу за апеляційною скаргою адвоката Кінаш Андрія Григоровича, який представляє інтереси ОСОБА_1 на рішення Кіровського районного суду м. Кіровограда від 12.11.2020, суддя Кулінка Л.Д., у справі за позовом Акціонерного товариства «Перший Український Міжнародний Банк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості, ВСТАНОВИВ: Акціонерне товариство «Перший Український Міжнародний Банк» (далі - Банк) звернувся у суд із позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором. На обґрунтування позовних вимог зазначив, що 25 грудня 2013 року між Публічним акціонерним товариством «Банк Ренесанс Капітал» та ОСОБА_1 укладений кредитний договір № GP5752603 на отримання кредиту в сумі 42580,39 грн. Відповідно до виписки з Державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців 19 липня 2016 року Публічне акціонерне товариство «Банк Ренесанс Капітал» припинилось шляхом приєднання до Публічного акціонерного товариства «Перший Український Міжнародний Банк». Відповідно до Статуту Публічне акціонерне товариство «Перший Український Міжнародний Банк» є правонаступником усіх прав та зобов`язань Публічного акціонерного товариства «Банк Ренесанс Капітал». Внаслідок чого останньому була передана заборгованість за зазначеним кредитним договором. У зв`язку з порушеннями зобов`язань за кредитним договором відповідач станом на 23.07.2019 має заборгованість у розмірі 112493,63 грн., з яких 17282,22 грн. заборгованість за кредитом, 4892,4 грн. заборгованість по процентам, 20405,77 грн. заборгованість за комісією, 69913,24 грн. штрафні санкції, яку просив стягнути з відповідача на свою користь. Рішенням Кіровського районного суду м. Кіровограда від 12.11.2020 позов задоволено частково. В апеляційній скарзі ставиться питання про скасування рішення суду першої інстанції у зв`язку з порушенням норм процесуального та матеріального права. Зазначено, що позивачем не доведено факт отримання спірних коштів та факт підписання кредитного договору. Згідно пропозиції укласти договір, отримувачем коштів був інший Банк, а не ОСОБА_1 . Крім того, виписки по рахункам відповідача та розрахунок заборгованості не можуть вважатися документами, які підтверджують безспірність вимог стягувача до боржника, оскільки не є первинними документами бухгалтерського обліку. В матеріалах справи відсутні належні докази того, що позивач повідомляв відповідача про свої претензії. Суд проігнорував подану відповідачем заяву про застосування строків позовної давності. Ухвалою Кропивницького апеляційного суду від 24.02.2021 по справі відкрито апеляційне провадження. Ухвалою Кропивницького апеляційного суду від 22.03.2021 справу призначено до розгляду. Перевіривши доводи апеляційної скарги, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що апеляційна скарга підлягає задоволенню. Задовольняючи частково позов, суд першої інстанції зазначив, що на підставі пропозиції укласти договір (оферта), Публічне акціонерне товариство «Банк Ренесанс Капітал» та відповідач вступили в договірні відносини, шляхом укладання кредитного договору № GP5752603 від 25 грудня 2013 року, відповідач отримав кредит в сумі 18900,00 грн., строком на 36 місяців, зі сплатою 19,00 річних відсотків та 3,40 % комісії за обслуговування кредиту, згоду на вказану суму кредиту та умови кредитування відповідач підтвердив, про що засвідчив підписом на заяві (а.с. 7). Згідно Статуту Акціонерного товариства «Перший Український Міжнародний Банк» затвердженого позачерговими Загальними зборами акціонерів (протокол № 80 від 27.11.2018 року), (надалі Статут), Акціонерне товариство «Перший Український Міжнародний Банк» є правонаступником всіх прав та зобов`язань Публічного акціонерного товариства «Перший Український Міжнародний Банк» (назву товариства змінено на Акціонерне товариство «Перший Український Міжнародний Банк») за рішенням Загальних зборів акціонерів банку (протокол № 79 від 26 квітня 2018 року), та є правонаступником всіх прав та зобов`язань Публічного акціонерного товариства «Банк Ренесанс Капітал» (пункт 1.1.Статуту) (а.с. 24-26). Відтак Акціонерне товариство «Перший Український Міжнародний Банк» набуло права грошової вимоги до відповідача за кредитним договором № GP5752603 від 26 грудня 2013 року. Суд першої інстанції зазначив, що згідно довідки про стан та історію заборгованості за кредитним договором № GP5752603 25 грудня 2013 року відповідач має заборгованість перед позивачем в загальній сумі 42580,39 грн., з яких: 17282,22 грн. основний борг, 4892,40 грн. заборгованість за відсотками, та 20405,77 грн. заборгованість за комісією (а.с.12-13). На виконання та у зв`язку з істотними порушеннями відповідачем умов кредитного договору, позивачем, який набув права грошової вимоги, на адресу відповідача було направлено письмову вимогу щодо погашення заборгованості по кредитному договору № GP5752603 від 25 грудня 2013 року, разом з вимогою про погашення заборгованості до 03 травня 2019 року (а.с.10). Суд першої інстанції зазначив, що визначаючи розмір боргу, суд виходить з розрахунку, який надано банком, оскільки відповідачем цей розрахунок не спростований. Таким чином, враховуючи, що фактично отримані та використані позичальником кошти в добровільному порядку позивачу не повернуті, а також вимоги частини другої статті 530 Цивільного кодексу України, за змістом якої якщо строк (термін) виконання боржником обов`язку визначений моментом пред`явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання в будь-який час, суд приходить до висновку про необхідність задоволення позову в частині стягнення з відповідача на користь Акціонерного товариства «Перший Український Міжнародний Банк» заборгованості за основною сумою боргу у розмірі 17282,22 грн. Суд першої інстанції зазначив, що згідно кредитного договору № GP5752603 від 25 грудня 2013 року визначено річна відсоткова ставка у розмірі 19,00%. Відповідач ознайомився з даними умовами кредитування, про що засвідчив підписом на вказаному договорі (а.с. 7). Оскільки докази виконання відповідачем в повному обсязі прийнятих на себе зобов`язань за договором в матеріалах справи відсутні, а також враховуючи, те, що відповідач при оформленні кредиту ознайомлений з відсотковою ставкою по кредитному договору, суд вважає за необхідне стягнути з відповідача заборгованості по відсоткам 4892,40 грн. В частині позовних вимог про стягнення заборгованості по сплаті комісії у розмірі 20405,77 грн, суд першої інстанції дійшов висновку що зазначені вимоги не підлягають задоволенню оскільки є безпідставними. Суд першої інстанції зазначив, що оскільки відповідач при оформленні кредиту ознайомлений з Загальними умовами договорів кредитування, відкриття та ведення рахунків, що підтверджується підписом відповідача на вказаних Умовах, відтак сторони передбачили відповідальність за неналежне виконання зобов`язань у вигляді штрафу. Водночас, оскільки позивачу відмовлено у позовній вимозі щодо стягнення з відповідача комісії, суд вважає за необхідне стягнути з відповідача заборгованість по штрафам лише в сумі 65290,57 грн. (без урахування неустойки за прострочення комісії та неустойки за відправку повідомлень га уточнення реквізитів). Суд першої інстанції зазначив, що в частині застосування строків позовної клопотання відповідача не підлягає задоволенню, оскільки вказаний кредитний договір оформлений строком на 36 місяців, тобто дата останнього погашення спливає 26 грудня 2019 року, а позивачем позовна заява про стягнення заборгованості за кредитним договором пред`явлена до суду 27 вересня 2019 року, тому позивачем при звернені до суду строк позовної давності не порушено. Справа розглядалась судом апеляційної інстанції за правилами, встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження з викликом учасників справи. Відповідно до вимог статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в Постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Згідно зі статтею 264 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин; чи слід позов задовольнити або в позові відмовити; як розподілити між сторонами судові витрати; чи є підстави допустити негайне виконання судового рішення; чи є підстави для скасування заходів забезпечення позову. При ухваленні рішення суд не може виходити за межі позовних вимог Рішення суду першої інстанції не відповідає зазначеним нормам процесуального права. Відповідно до статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом звернутись до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних, свобод чи інтересів. Відповідно до статті 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше, як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Відповідно до ч.1 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим кодексом. За загальними положеннями ЦПК України на суд покладено обов`язок під час ухвалення рішення вирішити, чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги позивача та якими доказами вони підтверджуються; перевірити наявність чи відсутність певних обставин за допомогою доказів шляхом їх оцінки; оцінити подані сторонами докази та дійти висновку про наявність або відсутність певних юридичних фактів. Реалізація принципу змагальності сторін в цивільному процесі та доведення перед судом обґрунтованості своїх вимог є конституційною гарантією, передбаченою у ст. 129 Конституції України. Справедливість судового розгляду повинна знаходити свою реалізацію, у тому числі, у здійсненні судом правосуддя без формального підходу до розгляду кожної конкретної справи. Дотримання принципу справедливості судового розгляду є надзвичайно важливим під час розгляду судових справ, оскільки його реалізація слугує гарантією того, що сторона, незалежно від рівня її фахової підготовки та розуміння певних вимог цивільного судочинства, матиме можливість забезпечити захист своїх інтересів. Частиною 4 ст. 10 ЦПК України і ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» на суд покладено обов`язок під час розгляду справ застосовувати Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України (далі - Конвенція) та практику Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) як джерело права. Згідно із практикою ЄСПЛ змагальність судочинства засновується на диференціації процесуальних функцій і, відповідно, правомочностей головних суб`єктів процесуальної діяльності цивільного судочинства - суду та сторін (позивача та відповідача). Диференціація процесуальних функцій об`єктивно приводить до того, що принцип змагальності відбиває властивості цивільного судочинства у площині лише прав та обов`язків сторін. Це дає можливість констатувати, що принцип змагальності у такому розумінні урівноважується з принципом диспозитивності та, що необхідно особливо підкреслити, із принципом незалежності суду. Він знівельовує можливість суду втручатися у взаємовідносини сторін завдяки збору доказів самим судом. У процесі, побудованому за принципом змагальності, збір і підготовка усього фактичного матеріалу для вирішення спору між сторонами покладається законом на сторони. Суд тільки оцінює надані сторонам матеріали, але сам жодних фактичних матеріалів і докази не збирає. З матеріалів справи вбачається, що Акціонерне товариство «Перший Український Міжнародний Банк» (далі - Банк) звернувся у суд із позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором. Відповідно до виписки з Державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців 19 липня 2016 року Публічне акціонерне товариство «Банк Ренесанс Капітал» припинилось шляхом приєднання до Публічного акціонерного товариства «Перший Український Міжнародний Банк». Відповідно до Статуту Публічне акціонерне товариство «Перший Український Міжнародний Банк» є правонаступником усіх прав та зобов`язань Публічного акціонерного товариства «Банк Ренесанс Капітал». На підтвердження позову позивач надав пропозицію укласти договір (оферта), письмову вимогу (повідомлення) №1772 від 26.04.2019 року, довідку про стан заборгованості за кредитним договором GP5752603 від 26.12.2013, виписку з рахунку ОСОБА_1 із зазначенням суми заборгованості та строків погашення з відміткою стягувача про непогашення заборгованості за кредитним договором GP5752603, витяг з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, Статут Акціонерного товариства «Перший український міжнародний банк» в новій редакції. Суд апеляційної інстанції перевірив зазначені докази і встановив наступне. З матеріалів справи вбачається, що звертаючись у суд із позовом позивач зазначив, що між Публічним акціонерним товариством «Банк Ренесанс Капітал» та ОСОБА_1 25.12.2013 року на підставі кредитного договору № GP5752603 видано кредит у сумі 42580,39 грн. Відповідно статей 626, 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства. Частиною першою статті 638 ЦК України встановлено, що істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди. Статтею526 ЦК України передбачено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Відповідно до частини першої статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти (частина перша статті 1048 ЦК України). Згідно із частиною першою статті 633 ЦК України публічним є договір, в якому одна сторона - підприємець взяла на себе обов`язок здійснювати продаж товарів, виконання робіт або надання послуг кожному, хто до неї звернеться (роздрібна торгівля, перевезення транспортом загального користування, послуги зв`язку, медичне, готельне, банківське обслуговування тощо). Умови публічного договору встановлюються однаковими для всіх споживачів, крім тих, кому за законом надані відповідні пільги. За змістом статті 1056-1 ЦК України розмір процентів та порядок їх сплати за договором визначаються в договорі залежно від кредитного ризику, наданого забезпечення, попиту і пропозицій, які склалися на кредитному ринку, строку користування кредитом, розміру облікової ставки та інших факторів. Відповідно до частини першої статті 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики. Згідно зі статтею 1049 згаданого Кодексу позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками. Згідно із частиною першою статті 1050 ЦК України якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов`язаний сплатити грошову суму відповідно до статті 625 цього Кодексу. Таким чином, в разі укладення кредитного договору, проценти за користування позиченими коштами та неустойка поділяються на встановлені законом (розмір та підстави стягнення яких визначаються актами законодавства) та договірні (розмір та підстави стягнення яких визначаються З матеріалів справи вбачається, що звертаючись у суд із позовом позивач надав на підтвердження позову, копію пропозиції укласти договір (оферта) в якій зазначено, що дана пропозиція є кредитним договором № GP5752603. (а.с.7). Суд апеляційної інстанції перевірив зазначений доказ і встановив, що у даній пропозиції позичальника, яку нібито підписав відповідач не міститься прізвище особи, яка підписала зазначену пропозицію. З даної пропозиції вбачається, що ОСОБА_1 погоджується на умовах цієї пропозиції та загальних умовах кредитування відкриття та ведення рахунків, отримати в Публічному акціонерному товаристві «Банк Ренесанс Капітал» кредит в сумі 18900,00 грн., строком на 36 місяців, зі сплатою 19,00 річних відсотків та 3,40 % комісією за обслуговування кредитом. Дата на зазначеній пропозиції зазначена 25.12.2013 року. З позовної заяви вбачається, що відповідачу виданий кредит у розмірі 42580,39 грн. Встановлені обставини свідчать про невідповідність обставин викладених в позовній заяві і доказах наданих на підтвердження позову. Суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що матеріали справи не містять доказів на підтвердження, що зазначені розбіжності були усунуті. Встановлені обставини свідчать, що зазначений доказ не може бути визнаний як належний та допустимий на підтвердження позову. Позивач на підтвердження позову надав копію письмової вимоги (повідомлення) від 26.04.2019 адресованої на ім`я ОСОБА_1 та копію списку згрупованих поштових відправлень рекомендованих листів (а.с. 11). Суд апеляційної інстанції перевірив зазначений доказ і дійшов висновку, що копія списку згрупованих поштових відправлень рекомендованих листів не є належним та допустимим доказом, оскільки не містить підтвердження про отримання ОСОБА_1 письмової вимоги (повідомлення) від 26.04.2019. Позивач на підтвердження позову надав довідку про стан заборгованості за кредитним договором GP5752603 від 26.12.2013, виписку з рахунку ОСОБА_1 із зазначенням суми заборгованості та строків погашення з відміткою стягувача про непогашення заборгованості за кредитним договором GP5752603. Суд апеляційної інстанції перевірив зазначені докази і дійшов висновку, що довідка про стан заборгованості за кредитним договором GP5752603 від 26.12.2013 та виписка з рахунку ОСОБА_1 із зазначенням суми заборгованості та строків погашення з відміткою стягувача про непогашення заборгованості за кредитним договором не є належними та допустимими доказами. Зазначені докази не містять в собі конкретно визначених розрахунків, а є тільки довідкою про стан та історію заборгованості за договором GP5752603 від 26.12.2013. Довідка про стан та історію заборгованості, надана позивачем на підтвердження позову не є належним та допустимим доказом. Встановлено також, що зазначена довідка видана на підтвердження договору від 26.12.2013 року в той час як в пропозиції укладення договору (оферта) зазначено дату укладення договору-25.12.2013 року, про що зазначає позивач у позовній заяві. Крім того, виписка по рахунку не завірена належним чином позивачем, відповідно до норм діючого законодавства. Суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що первинні бухгалтерські документи, які підтверджують розмір заборгованості і які можливо було б визнати як належні та допустимі докази на підтвердження позову в матеріалах справи відсутні. Приймаючи до уваги встановлені обставини суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що підстави для задоволення позову відсутні. Суд першої інстанції не звернув увагу на зазначені обставини і дійшов помилкового висновку задовольнивши частково позов. Висновки суду першої інстанції не ґрунтуються на належних та допустимих доказах. В частині висновку суду першої інстанції про застосування строків позовної давності, суд апеляційної інстанції дійшов висновку про необґрунтованість такого висновку. З матеріалів справи вбачається, що пропозиції укласти договір (оферта) в якій зазначено, що дана пропозиція є кредитним договором № GP5752603 датована 25.12.2013 року . Строк дії кредиту становить -36 місяців. Тобто договір діє до 25.12.2016. Відповідно до ст. 256 ЦК України позовна давність це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу. Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки (ст. 257 ЦК України). Відповідно до ст. 253 ЦК України перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов`язано його початок. За загальним правилом перебіг загальної позовної давності починається з дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила (ч. 1ст. 261 ЦК України). Початок перебігу позовної давності співпадає з моментом виникнення у зацікавленої сторони права на позов, тобто можливості реалізувати своє право в примусовому порядку через суд. Початок перебігу позовної давності визначається статтею 261 ЦК України. Так, за загальним правилом перебіг загальної і спеціальної позовної давності починається з дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила (ч. 1 ст. 261 ЦК України). А за зобов`язаннями з визначеним строком виконання перебіг позовної давності починається зі спливом строку виконання (частина п`ята цієї статті). Оскільки договір встановлює окремі зобов`язання, які деталізують обов`язок відповідача повернути борг частинами та передбачають самостійну відповідальність за невиконання цього обов`язку, то незалежно від визначення у договорі строку кредитування право позивача вважається порушеним з моменту порушення відповідачем терміну внесення чергового платежу. А відтак, перебіг позовної давності стосовно кожного щомісячного платежу починається після невиконання чи неналежного виконання (зокрема, прострочення виконання) відповідачем обов`язку з внесення чергового платежу. Оскільки за умовами договору відповідач мав виконувати зобов`язання черговими платежами впродовж строку кредитування, то перебіг позовної давності для стягнення заборгованості за кожним з цих щомісячних платежів починається з наступного дня після настання терміну внесення чергового платежу. Таким чином, за наведених умов, початок перебігу позовної давності для погашення щомісячних платежів за договором визначається за кожним таким черговим платежем з моменту його прострочення. З матеріалів справи вбачається, що позивач зазначає проте, що відповідач не виконував належним чином умови договору ще в період дії договору не зазначаючи при цьому конкретних періодів. Висновки суду першої інстанції, що оскільки кредитний договір оформлений строком на 36 місяців, тобто дата погашення спливає 26.12.2019 року, а позовна заява подана 27.09.2019 року, то відповідно позивачем при зверненні до суду строки позовної давності не порушенні є необґрунтованими, оскільки суд першої інстанції не встановив період з якого часу було порушено право позивача і відповідно право на звернення у суд за захистом порушеного права. Аналогічні висновки викладені у Постанові Великої Палати Верховного Суду від 28 березня 2018року у справі №444/9519/12 та відповідають висновкам Верховного Суду України, зокрема, викладеним у постановах від 19 березня 2014 року у справі № 6-20цс14, від 12 листопада 2014 року у справі № 6-167цс14, від 3 червня 2015 року у справі № 6-31цс15, від 30 вересня 2015 року у справі № 6-154цс15, від 29 червня 2016 року у справі № 6-272цс16, від 23 листопада 2016 року у справі № 6-2104цс16 і від 14 грудня 2016 року у справі № 6-2462цс16. Відповідно до п. 1 ч.1 ст. 376 ЦПК України підставами для скасування судових рішень повністю або частково і ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права. Приймаючи до уваги встановленні обставини, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що суд першої інстанції при розгляді справи не встановив дійсні обставини по справі, допустив порушення норм процесуального права, що є підставою для скасування рішення суду першої інстанції з ухвалення нового рішення, яким у задоволені позову відмовити. Європейський суд з прав людини визначив, що пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року). Керуючись ст. ст. 367, 374, 376, 382, 383, 384 ЦПК України, Кропивницький апеляційний суд,

ПОСТАНОВИВ: Апеляційну скаргу адвоката Кінаш Андрія Григоровича, який представляє інтереси ОСОБА_1 , задовольнити. Рішення Кіровського районного суду м. Кіровограда від 12.11.2020, скасувати. Ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позову Акціонерного товариства «Перший Український Міжнародний Банк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості, відмовити. Стягнути із Акціонерного товариства «Перший Український Міжнародний Банк» на користь ОСОБА_1 судовий збір у розмірі 2881,50 грн. Повний текст постанови складено 21.05.2021. Постанова суду набирає законної сили з моменту проголошення і може бути оскаржена у касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів у випадках передбачених ст..389 ЦПК України. Головуючий: Судді: