Постанова 4808 № 348/1607/18

Справа № 348/1607/18 Провадження № 22-ц/4808/17/21 Головуючий у 1 інстанції Грещук Р. П. Суддя-доповідач Томин ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 17 травня 2021 року м. Івано-Франківськ Івано-Франківський апеляційний суд в складі: головуючої Томин О.О. суддів: Мелінишин Г.П., Пнівчук О.В. за участю секретаря Капущак С.В. розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Надвірнянського районного суду, ухвалене суддею Грещуком Р.П. 29 травня 2020 року в м. Надвірна, повний текст якого виготовлено 11 червня 2020 року, у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору - Зеленська сільська рада Надвірнянського району Івано-Франківської області, про усунення перешкод у користуванні земельною ділянкою та стягнення матеріальної шкоди, в с т а н о в и в: У серпні 2018 року ОСОБА_1 звернувся в суд з позовом до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 про усунення перешкод в користуванні земельною ділянкою та стягнення матеріальної шкоди. Позовні вимоги мотивовано тим, що позивачу на праві власності належить земельна ділянка кадастровий номер 2624082101:03:001:0007 площею 0,7536 га для ведення особистого селянського господарства в присілку Зазелена с. Зелена Надвірнянського району. Відповідачі по справі чинять йому перешкоди у користуванні вказаною земельною ділянкою, які виражаються в тому, що ними протягом 2017 року на даній ділянці самовільно було збудовано дерев`яний будинок загальною площею 24 кв.м. Також вони використовують дану земельну ділянку для сінокосіння та випасання худоби. Наведене підтверджується актом перевірки дотримання вимог земельного законодавства від 20.10.2017 року, актом обстеження земельної ділянки від 20.10.2017 року, кадастровим планом із зазначенням самовільно побудованого будинку, протоколом про адміністративне правопорушення за ст. 53-1 КУпАП від 08.12.2017 року та постановою від 20.12.2017 року про накладення на ОСОБА_2 адміністративного стягнення за самовільне захоплення земельної ділянки площею 0,7536 га по ст. 53-1 КУпАП у вигляді штрафу розміром 170,00 грн. Крім цього відповідачі по справі ігнорують розрахунок розміру шкоди в сумі 719,72 грн. та припис головного інспектора управління з контролю за використанням та охороною земель ГУ Держгеокадастру в Івано-Франківській області від 08.12.2017 року про усунення вищенаведених порушень земельного законодавства в 30-денний термін і продовжують користуватись самовільно побудованим будинком та здійснювати сінокосіння і випасання худоби. Вважають спірну ділянку своєю, посилаючись на те, що колись вона належала їхній родичці - ОСОБА_4 , хоча цей факт уже був предметом спору між відповідачами та попереднім власником ділянки - ОСОБА_5 , і рішенням Надвірнянського районного суду від 16.03.2010 року ОСОБА_3 було відмовлено в задоволенні такого позову. З огляду на наведені обставини ОСОБА_1 просив усунути перешкоди в користуванні даною земельною ділянкою шляхом знесення ОСОБА_2 та ОСОБА_3 самовільно побудованого дерев`яного будинку і відновлення зруйнованої огорожі розмежування спірних земельних ділянок з металічних стовпів та дерев`яних дощок; заборонити відповідачам сінокосіння та випасання худоби на його земельній ділянці; стягнути з відповідачів в користь позивача 719,72 грн. матеріальної шкоди. Ухвалою Надвірнянського районного суду від 18.10.2018 року залучено до участі у справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, Зеленську сільську раду Надвірнянського району Івано-Франківської області. Рішенням Надвірнянського районного суду від 29.05.2020 року в задоволенні позову відмовлено. Не погоджуючись із вказаним рішенням, ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу. Вважає його незаконним та необґрунтованим, ухваленим з порушенням норм матеріального та процесуального права, за неповного дослідження обставин, що мають значення для справи, неправильної оцінки доказів. Так, спірне рішення суду обґрунтоване постановою Восьмого апеляційного адміністративного суду від 4 березня 2019 року, якою скасовано постанову від 20.12.2017 року про накладення адміністративного стягнення на ОСОБА_2 у вигляді штрафу розміром 170,00 грн. за вчинення адміністративного правопорушення, передбаченого ст. 53-1 КУпАП у вигляді самовільного зайняття земельної ділянки шляхом випасання худоби та побудови дерев`яної будівлі. При цьому підставою скасування постанови було те, що земельна ділянка ОСОБА_1 не мала і не має межових знаків і не була належно визначена в натурі, та те, що державний інспектор Головного управління Держгеокадастру в Івано-Франківській області Лазаренко Г.М. розглянув та виніс постанову від 20.12.2017 року без належного повідомлення ОСОБА_2 і за його відсутності. Однак, суд не звернув увагу, що власник земельної ділянки ОСОБА_1 не міг оскаржити дану постанову апеляційного адміністративного суду, оскільки не приймав участь у цій справі та не був повідомлений про її розгляд. Крім того така постанова не оскаржується в касаційному порядку. У зв`язку з цим ОСОБА_1 змушений звернутись до суду із вказаним позовом. Вважає, що на спростування обставин, які зазначені у постанові Восьмого апеляційного адміністративного суду від 4 березня 2019 року ним надано докази, які повністю спростовують висновок, що спірна земельна ділянка не мала межових знаків і не була належно визначена в натурі. Зазначає, що суд першої інстанції не врахував, що він звернувся до суду за захистом своїх прав як особа, яка не брала участі у розгляді справи Восьмим апеляційним адміністративним судом, та надав докази на спростування його висновку, чим порушив ч. 5 ст. 82 ЦПК України та п. 7 постанови Пленуму Верховного Суду України №14 від 18.12.2009 року «Про судове рішення у цивільній справі», де зазначено, що особи, які не брали участь у цивільній, господарській чи адміністративній справі, в якій судом ухвалене відповідне рішення, мають право при розгляді іншої справи за їх участю оспорювати обставини, встановлені цим судовим рішенням. А в силу вимог ч. 6 ст. 82 ЦПК України постанова суду у справі про адміністративне правопорушення є обов`язковою для суду, що розглядає справу про правові наслідки дій особи, стосовно якої ухвалена постанова суду, лише в питанні чи мали місце дії та чи вчинені вони цією особою. Вважає також, що до компетенції апеляційного адміністративного суду не належить визначення питань чи мала земельна ділянка межові знаки та чи була належно визначена в натурі, оскільки такі за вимогами ч. 2 ст. 158 ЗК України вирішуються виключно органом місцевого самоврядування. В даному випадку спір розглядався земельно-узгоджувальною комісією (висновок від 13.07.2006 року, затверджений рішенням сесії Зеленської сільської ради від 14.08.2006 року). Дані документи містяться у технічному звіті ОСОБА_5 та долучено до матеріалів справи. Вказує і на те, що відповідачі оскаржували в судовому порядку рішення Зеленської сільської ради від 14.08.2006 року «Про погодження меж землекористування та передачу у власність земельної ділянки ОСОБА_5 » та просили визнати недійсним державний акт на право власності ОСОБА_5 на земельну ділянку від 15.09.2006 року, однак рішенням Надвірнянського районного суду від 16.03.2010 року в задоволенні такого позову було відмовлено. Таким чином спір про розмежування і визначення меж суміжних земельних ділянок між ОСОБА_3 та ОСОБА_5 розглядався як Зеленською сільською радою, так і в судовому порядку, і з цього приводу є судове рішення, яке має преюдиційне значення як для сторін, так і для їх правонаступників. На думку апелянта висновок Восьмого апеляційного адміністративного суду від 4 березня 2019 року є помилковим за наявності кадастрового номера земельної ділянки в державному акті ОСОБА_1 , який неможливо отримати без визначення меж, фіксування їх каталогом координат і їх реєстрації в Держгеокадастрі. Що стосується визнання неналежним доказом кадастрового плану спірної земельної ділянки, зробленого ТОВ «Науково-виробниче підприємство ГІС», який було долучено до акту перевірки дотримання вимог земельного законодавства від 20.10.2017 року №04.1-18/134, з тих підстав, що його виконано з недотриманням вимог та порядку складання, передбаченого ст. 34 ЗУ «Про державний земельний кадастр», то зазначає, що завданням землевпорядної організації було визначити чи знаходиться самовільно встановлена відповідачами дерев`яна будівля на земельній ділянці ОСОБА_1 . Для цього за допомогою приладів та даних, що містяться в Держгеокадастрі та техдокументації ОСОБА_5 і ОСОБА_1 , було зроблено відтворення зовнішніх меж спірної земельної ділянки, зазначено місцезнаходження дерев`яної будівлі саме на цій земельній ділянці та складено план-схему земельної ділянки по фактичному використанні з даних, що містяться в первинному кадастровому плані власника та ідентичних даних в Держгеокадастрі при присвоєні їй кадастрового номеру 2624082101:03:001:0007. У зв`язку з чим, складена працівниками ТОВ «Науково-виробниче підприємство ГІС» план-схема по фактичному використанні не є первинним кадастровим планом спірної земельної ділянки, що складається при приватизації земельної ділянки та присвоєнні їй кадастрового номера та відповідно до вимог ст. 34 ЗУ «Про державний земельний кадастр». Упередженим вважає і висновок суду, що дані землевпорядні роботи не виконувались, жодних працівників ТОВ «Науково-виробниче підприємство ГІС» на території земельної ділянки відповідача не було та межі земельної ділянки не відновлено, оскільки такий є безпідставним і з цього приводу немає жодного доказу. Також зазначає, що не відповідає дійсності і висновок суду, що позивачем не було здійснено та проведено відновлення меж з дотриманням вимог розділу IV Інструкції про встановлення меж земельних ділянок в натурі та закріплення їх межовими знаками, затвердженої наказом Держкомзему №375 від 18.05.2010 року, оскільки межі земельної ділянки фактично було тричі встановлено: в 2006 році, про що свідчить технічний звіт ОСОБА_5 , в 2008 році, про що свідчить технічний звіт ОСОБА_1 , та відновлено в 2017 році ТОВ «Науково-виробниче підприємство ГІС». Вважає, що висновок суду щодо відсутності належних і допустимих доказів порушення права власності позивача та вчинення відповідачами перешкод у користуванні земельною ділянкою спростовується комісійними актами Зеленської сільської ради від 17.07.2008 року, від 31.07.2009 року, від 03.08.2010 року, які долучаються до апеляційної скарги, та від 15.07.2019 року, від 09.08.2019 року. З огляду на наведене просить скасувати рішення Надвірнянського районного суду від 29 травня 2020 року та винести нове, яким задовольнити позов. Представник ОСОБА_3 - ОСОБА_6 подав відзив на апеляційну скаргу, в якому зазначає, що знесення самочинного об`єкта нерухомості є крайнім заходом впливу на забудовника і можливе лише тоді, коли використано усі передбачені законодавством України заходи з метою усунення порушень щодо реагування та притягнення винної особи до відповідальності та коли неможлива перебудова об`єкта нерухомості чи особа відмовляється від здійснення такої перебудови. Також вказує, що матеріали перевірки, на які позивач посилається в аргументації позову, не стосуються ОСОБА_3 . Крім того не зрозуміло коли саме було зведено самочинний будинок. Також після закриття підготовчого засідання позивач додав до матеріалів справи докази, які є недопустимими, оскільки на момент їх подачі суд вже дослідив письмові докази та перейшов до стадії допиту свідків. На обґрунтування неможливості подання вказаних доказів вчасно позивач зазначив, що оригінали йому були надані тільки тепер, однак не вказав коли та ким були надані та які були труднощі в отриманні даних доказів раніше. Також свідки ОСОБА_7 і ОСОБА_8 вказували, що межові знаки знищені ще у 2009 році, тобто не відновлені. Відповідно, неможливо встановити факт захоплення земельної ділянки. Клопотань про проведення земельно-технічної експертизи не заявлялось. Більше того, межові знаки знищені за показами свідків ще у 2009 році, а позов подано в 2018 році з пропуском строку позовної давності, про що було заявлено в суді першої інстанції. Що стосується позовної вимоги про відновлення зруйнованої огорожі спірних земельних ділянок з металічних стовпців та дерев`яних дощок, то зазначає, що немає жодного допустимого доказу, який би підтверджував факт вчинення відповідачами таких дій. Незрозумілим є і те, де слід відновлювати огорожу, який її метраж та характеристики. Не доведено також факту незаконного сінокосіння та підстав для стягнення матеріальної шкоди в сумі 719,72 грн. Розрахунок, на який посилався позивач був складовою адміністративної справи по притягненню ОСОБА_2 до адміністративної відповідальності згідно ст. 53-1 КУпАП, провадження в якій закрито. Долучені до апеляційної скарги докази, а саме акти від 31.07.2009 року, від 17.07.2008 року та від 03.08.2010 року є недопустимими, оскільки не наведено причин, що об`єктивно не залежали від позивача, через які він не міг подати вказані докази до суду першої інстанції. З огляду на наведене просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, а оскаржуване рішення суду без змін. Представник ОСОБА_2 - ОСОБА_9 подав відзив на апеляційну скаргу, в якому зазначає, що земельна ділянка ОСОБА_1 не мала і не має межових знаків, тобто фактично реальні межі не визначені в натурі як при попередньому власнику, так і тепер. На підтвердження своїх позовних вимог ОСОБА_1 долучив до позовної заяви матеріали перевірки управління з контролю за використанням та охороною земель Головного управління Держгеокадастру в Івано-Франківській області за результатами якого на ОСОБА_2 було складено протокол про адміністративне правопорушення та постанову про притягнення до адміністративної відповідальності. Однак дану постанову було скасовано Восьмим апеляційним адміністративним судом. Вважає, що єдиними організаціями, які могли б визначити наявність чи відсутність факту захоплення земельної ділянки, є землевпорядна організація, яка повинна проводити обміри земельної ділянки із врахуванням технічної документації на приватизацію землі ОСОБА_1 та файлу обміну земельно-кадастровими планами у форматі XML із результатами робіт із землеустрою земельної ділянки, який містить відомості із координатами розташування меж земельної ділянки відповідача. Лише після проведення повторних обмірів можна було б встановити наявність чи відсутність порушення. Однак вказані роботи не проводились. Вважає також, що ні в суду першої інстанції, ні в апеляційного суду не було підстав приймати долучені позивачем докази з підстав їх недопустимості. Просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, а оскаржуване рішення суду без змін. В судовому засіданні апеляційного суду представник апелянта доводи апеляційної скарги підтримав з мотивів, наведених у ній. Представники відповідачів проти задоволення апеляційної скарги заперечили, просили рішення суду залишити без змін. Представник Зеленської сільської ради Надвірнянського району Івано-Франківської області в судове засідання не з`явився, у поданому відзиві просив апеляційну скаргу задовольнити. Заслухавши суддю-доповідача, пояснення представників сторін, дослідивши матеріали справи, суд приходить до висновку, що апеляційна скарга не підлягає до задоволення з наступних підстав. Відповідно до частини першої статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Оскільки рішення оскаржується в частині відмови в задоволенні первісного позову та задоволення вимог зустрічного позову, то апеляційним судом дане рішення переглядається лише в цій частині. Згідно ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Як вбачається з матеріалів справи, 21.11.2006 року між ОСОБА_5 (продавцем) та ОСОБА_1 (покупцем) було укладено Договір купівлі-продажу земельної ділянки, відповідно до якого останній придбав земельну ділянку площею 0,7536 га, цільове призначення - для ведення особистого селянського господарства, кадастровий номер 2624082101:03:001:0007, яка знаходиться за адресою: с. Зелена Надвірнянського району Івано-Франківської області, присілок Зазелена (т. 1, а.с. 3). Відповідно до п. 2 даного Договору відчужувана земельна ділянка належала ОСОБА_5 на підставі Державного акту на право власності на земельну ділянку серії ЯД №800231, виданого 15.09.2006 року згідно Рішення Зеленської сільської ради від 14.08.2006 року, та зареєстрованого в Книзі записів реєстрації державних актів на право власності на землю та на право постійного користування землею, договорів оренди землі за №010630700054 (т. 1, а.с. 3, т. 3, а.с. 30). Згідно копії рішення Надвірнянського районного суду від 16.03.2010 року було відмовлено в задоволенні позову ОСОБА_3 до Зеленської сільської ради, ОСОБА_5 про визнання частково незаконним рішення Зеленської сільської ради від 14.08.2006 року, визнання недійсним Державного акту на право власності на земельну ділянку серії ЯД №800231, виданого 15.09.2006 року, визнання права користування вказаною земельною ділянкою (т. 1, а.с. 6). 14.05.2008 року ОСОБА_1 на підставі вищевказаного Договору купівлі-продажу видано Державний акт на право власності на дану земельну ділянку серії ЯД №825055, зареєстрований в Книзі записів реєстрації державних актів на право власності на землю та на право постійного користування землею, договорів оренди землі за №010830700221 (т. 3, а.с. 31). 20.10.2017 року комісією в складі спеціаліста Управління з контролю за використанням та охороною земель ГУ Держгеокадастру в Івано-Франківській області, за участю сільського голови с. Зелена Надвірнянського району, дільничого інспектора поліції с. Зелена Надвірнянського району, представника ОСОБА_1 , провідного спеціаліста ГУ Держгеокадастру в Івано-Франківській області, представників ТОВ "Науково-виробниче підприємство "ГІС" було складено Акт обстеження земельної ділянки №04.1-19/114 та Акт перевірки дотримання вимог земельного законодавства за об`єктом - земельної ділянки №04.1-18/134, де зазначено, що під час обстеження земельної ділянки площею 0,7536 га, яка є у власності ОСОБА_1 , при візуальному огляді встановлено, що на ній розташований дерев`яний житловий будинок, який за інформацією ОСОБА_2 та ОСОБА_3 збудований ними, мотивуючи тим, що він споруджений на їхній земельній ділянці, яка раніше була у користуванні їхньої родички - ОСОБА_4 . Також дану земельну ділянку ОСОБА_2 та ОСОБА_3 використовують для сінокосіння та випасання худоби. Оскільки межові знаки на земельній ділянці ОСОБА_1 площею 0,7536 га на момент проведення перевірки відсутні, з метою визначення площі самовільно зайнятої земельної ділянки, встановлення місця розташування об`єкта нерухомого майна (будівлі), їхніх меж, розмірів, правового статусу, за результатами виконаних топографо-геодезичних робіт ТОВ "Науково-виробниче підприємство "ГІС" складено кадастровий план земельної ділянки по фактичному використанні, де відображено, що житловий будинок розташований на земельній ділянці з кадастровим номером 2624082101:03:001:0007, який належить ОСОБА_1 на праві власності згідно Державного акту на право власності на дану земельну ділянку серії ЯД №825055 від 14.05.2008 року, зареєстрованого в Книзі записів реєстрації державних актів на право власності на землю та на право постійного користування землею, договорів оренди землі за №010830700221 (т. 1, а.с. 7-13). ОСОБА_2 та ОСОБА_3 дані акти не підписували та ознайомлені з ними не були, про що свідчить відсутність їхніх підписів. 08.12.2017 року Управлінням з контролю за використанням та охороною земель ГУ Держгеокадастру в Івано-Франківській області складено протокол про адміністративне правопорушення №04.1-22/37 щодо самовільного зайняття ОСОБА_2 земельної ділянки ОСОБА_1 , чим останньому завдано шкоди в розмірі 719,72 грн., та винесено припис про усунення порушень земельного законодавства в 30-денний термін (т. 1, а.с. 14, 16-17). 20.12.2017 року державним інспектором у сфері державного контролю за використанням та охороною земель і дотриманням вимог законодавства України про охорону земель Управління з контролю за використанням та охороною земель Головного управління Держгеокадастру в Івано-Франківській області Лазаренко Г.М. на підставі протоколу №04.1-22/37 від 08.12.2017 року винесено постанову №04.1-23/47, якою ОСОБА_2 визнано винним у вчиненні адміністративного правопорушення, відповідальність за яке передбачена ст. 53-1 КупАП, та накладено на нього адміністративне стягнення у вигляді штрафу в розмірі 170,00 грн. (т. 1, а.с. 15). Однак постановою Восьмого апеляційного адміністративного суду від 04.03.2019 року скасовано вищевказану постанову про накладення адміністративного стягнення №04.1-23/47 від 20.12.2017 року про вчинення ОСОБА_2 адміністративного правопорушення, відповідальність за яке передбачена ст. 53-1 КупАП, та закрито провадження у справі. Зазначено, що земельна ділянка ОСОБА_1 не має і не мала межових знаків. Тобто фактично земельна ділянка площею 0,7536 га (кадастровий номер 2624082101:03:001:0007), що знаходиться в присілку Зазелена с. Зелена Надвірнянського району Івано-Франківської області не визначена в натурі, і на сьогоднішній день встановити, де саме знаходиться земельна ділянка неможливо. Долучений до акту перевірки кадастровий план земельної ділянки не відповідає вимогам ст. 34 Закону України "Про Державний земельний кадастр". Враховуючи, що земельна ділянка ОСОБА_1 не виділена межовими знаками в натурі, для перевірки наявності чи відсутності порушення вимог земельного законодавства, на яке посилається відповідач, йому необхідно було у відповідності до та з дотриманням вимог Інструкції про встановлення (відновлення) меж земельних ділянок в натурі (на місцевості) та їх закріплення межовими знаками відновити межі земельної ділянки в натурі (на місцевості). Однак матеріали справи не містять доказів проведення робіт з відновлення межових знаків земельної ділянки ОСОБА_1 , за відсутності яких неможливо достовірно встановити факт порушення позивачем вимог земельного законодавства щодо самовільного зайняття земельної ділянки (т. 1, а.с. 111-115). Згідно копії Свідоцтва про право власності на нерухоме майно від 06.08.2008 року ОСОБА_2 на праві приватної власності належить домоволодіння АДРЕСА_1 (т. 1, а.с. 143-144). Відповідно до копії Довідки Зеленської сільської ради №410 від 02.06.2009 року за господарством ОСОБА_2 в с. Зелена, присілок Зазелена, з 1986 року рахується 0,16 га землі (т. 1, а.с. 147). Рішенням від 17.11.2009 року №3-25/2009 Зеленська сільська рада надала ОСОБА_2 дозвіл на виготовлення технічної документації по передачі вказаної земельної ділянки у власність (т. 1, а.с. 148). Як вбачається з копій актів, складених за результатами розгляду звернення ОСОБА_1 головою земельної комісії Зеленської сільської ради Борисюком М.М. в присутності депутатів Зеленської сільської ради Осьодла С.В. та Осташука В.М. , 15.07.2019 року та 09.08.2019 року, зі слів заявника суміжники ОСОБА_2 та ОСОБА_3 зруйнували межові знаки між їхніми земельними ділянками, а саме 2-ох метровий дощатий паркан з металевими стовпами протяжністю 78,5 м. В 2017 році самовільно привезли і склали дерев`яну будівлю, орієнтовною площею 0,0024 га на земельній ділянці ОСОБА_1 . В кінці червня 2018 року та на початку липня 2019 року скосили траву і забрали сіно з даної земельної ділянки (т. 1, а.с. 165-166). Згідно копії відповіді сільського голови Зеленської сільської ради Хопти В. №327/02-19 від 05.08.2019 року на адвокатський запит №33 від 31.07.2019 року до виконавчого комітету Зеленської сільської ради заява від ОСОБА_1 щодо скликання земельної комісії та проведення обстеження земельної ділянки не поступала. Коли, де і в який час було складено акт обстеження йому, як сільському голові, не відомо. Акт обстеження ним не підписувався, а засвідчувалися підписи депутатів сільської ради (т. 1, а.с. 180). Рішенням Зеленської сільської ради №856-22/2019 від 18.09.2009 року затверджено в цілому Акт виходу комісії від 09.08.2019 року (т. 1, а.с. 185). Як вбачається з копії Технічного звіту по інвентаризації земель та підготовці матеріалів для видачі державного акту на право власності на земельну ділянку ОСОБА_5 , кадастровий номер 2624082101:03:001:0007, 14.08.2006 року рішенням Зеленської сільської ради затверджено висновок земельно-узгоджувальної комісії від 13.07.2006 року про погодження межі землекористування між ОСОБА_5 та ОСОБА_2 , а 31.08.2006 року на виконання вказаного рішення землевпорядниками в присутності представника Зеленської сільської ради та представників суміжних землекористувачів: ОСОБА_8 , ОСОБА_2 , складено акт встановлення та узгодження зовнішніх меж земельної ділянки для ведення особистого селянського господарства ОСОБА_5 . Зазначено, що межа в натурі проходить по дерев`яному паркану, умовно по землі. Межові знаки, якими закріплена земельна ділянка, в кількості 9 шт. вказані представникам в натурі та передані під нагляд на зберігання (т. 2, а.с. 9, 18). В матеріалах копії Технічного звіту по інвентаризації земель та підготовці матеріалів для видачі державного акту на право власності на земельну ділянку ОСОБА_1 , кадастровий номер 2624082101:03:001:0007, міститься копія акту перенесення зовнішніх меж земельної ділянки, однак без зазначення дати складення та підпису інженера-землевпорядника (т. 2, а.с. 31). Відмовляючи в задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції виходив з того, що стороною позивача в судовому засіданні не надано належних, допустимих та достатніх доказів, які б підтверджували наявність перешкод у користуванні ОСОБА_1 своєю власністю, та що такі перешкоди чиняться саме відповідачами. Земельна ділянка позивача площею 0,7536 га в АДРЕСА_1 , кадастровий номер 2624082101:03:001:0007, не виділена межовими знаками в натурі, а тому відсутні дані для перевірки порушення вимог земельного законодавства щодо неї. Апеляційний суд погоджується із такими висновками з огляду на наступне. За змістом частини першої статті 15 Цивільного кодексу України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Відповідно до частини першої статті 319 ЦК України власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Частиною першою статті 321 ЦК України передбачено, що право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні. Відповідно до статті 391 ЦК України власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном. Право власності на землю - це право володіти, користуватися і розпоряджатися земельними ділянками. Право власності на землю набувається та реалізується на підставі Конституції України, цього Кодексу, а також інших законів, що видаються відповідно до них (частини перша та друга статті 78 Земельного кодексу України). Згідно із статтею 125 ЗК України право власності на земельну ділянку, а також право постійного користування та право оренди земельної ділянки виникають з моменту державної реєстрації цих прав. Землекористувачі зобов`язані не порушувати прав власників суміжних земельних ділянок та землекористувачів (пункт "г" частини першої статті 96 ЗК України). Згідно з частинами першою-третьою статті 152 ЗК України держава забезпечує громадянам та юридичним особам рівні умови захисту прав власності на землю. Власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов`язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, і відшкодування завданих збитків. Захист прав громадян та юридичних осіб на земельні ділянки здійснюється шляхом: а) визнання прав; б) відновлення стану земельної ділянки, який існував до порушення прав, і запобігання вчиненню дій, що порушують права або створюють небезпеку порушення прав; в) визнання угоди недійсною; г) визнання недійсними рішень органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування; ґ) відшкодування заподіяних збитків; д) застосування інших, передбачених законом, способів. Законом України "Про державний контроль за використанням та охороною земель" встановлено, що самовільним зайняттям земельної ділянки є будь-які дії, які свідчать про фактичне використання земельної ділянки за відсутності відповідного рішення органу виконавчої влади чи органу місцевого самоврядування про її передачу у власність або надання у користування (оренду) або за відсутності вчиненого правочину щодо такої земельної ділянки, за винятком дій, які відповідно до закону є правомірними (ст. 1). Відповідно до ст. 212 ЗК України самовільно зайняті земельні ділянки підлягають поверненню власникам землі або землекористувачам без відшкодування затрат, понесених за час незаконного користування ними. Приведення земельних ділянок у придатний для використання стан, включаючи знесення будинків, будівель і споруд, здійснюється за рахунок громадян або юридичних осіб, які самовільно зайняли земельні ділянки. Повернення самовільно зайнятих земельних ділянок провадиться за рішенням суду. Водночас, самовільне зайняття земельної ділянки є адміністративним правопорушенням, яке підтверджується актом перевірки дотримання вимог земельного законодавства; протоколом про адміністративне правопорушення; приписом (з вимогою усунення порушення земельного законодавства); актом обстеження земельної ділянки. В усіх цих документах має бути зазначено, що особа (відповідач) вчинила таке правопорушення як самовільне зайняття земельної ділянки. В акті має бути схема земельної ділянки, яку відповідач займає самовільно. Докази притягнення до адміністративної відповідальності, становлення вини. Обґрунтовуючи позовні вимоги, сторона позивача посилалась на те, що факт самовільного зайняття відповідачами належної ОСОБА_1 земельної ділянки площею 0,7536 га в АДРЕСА_1 , кадастровий номер 2624082101:03:001:0007, підтверджується Актом обстеження земельної ділянки №04.1-19/114 та Актом перевірки дотримання вимог земельного законодавства за об`єктом - земельної ділянки №04.1-18/134 від 20.07.2017 року, протоколом Управління з контролю за використанням та охороною земель ГУ Держгеокадастру в Івано-Франківській області про адміністративне правопорушення №04.1-22/37 від 08.12.2017 року та винесеною 20.12.2017 року на підставі даного протоколу №04.1-22/37 постановою №04.1-23/47 про накладення адміністративного стягнення (т. 1, а.с. 7-17). Однак судом першої інстанції враховано, що постановою Восьмого апеляційного адміністративного суду від 04.03.2019 року вищевказану постанову про накладення адміністративного стягнення №04.1-23/47 від 20.12.2017 року про вчинення ОСОБА_2 адміністративного правопорушення, відповідальність за яке передбачена ст. 53-1 КупАП, скасовано та закрито провадження у справі. Також судом вірно зазначено, що долучений до акту перевірки кадастровий план земельної ділянки не відповідає вимогам ст. 34 Закону України "Про Державний земельний кадастр", а тому не може братися до уваги. Що стосується посилань апелянта на те, що постановою Восьмого апеляційного адміністративного суду від 04.03.2019 року не вирішувався спір про розмежування двох суміжних земельних ділянок, а тому суд не міг брати до уваги твердження про те, що земельна ділянка ОСОБА_1 не має і не мала межових знаків, то слід зазначити наступне. Так, за правилом частини першої статті 106 ЗК України власник земельної ділянки має право вимагати від власника сусідньої земельної ділянки сприяння встановленню твердих меж, а також відновленню межових знаків у випадках, коли вони зникли, перемістились або стали невиразними. Види межових знаків і порядок відновлення меж визначаються центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері земельних відносин. Згідно із частинами першою, другою статті 107 ЗК України основою для відновлення меж є дані земельно-кадастрової документації. У разі неможливості виявлення дійсних меж їх встановлення здійснюється за фактичним використанням земельної ділянки. Якщо фактичне використання ділянки неможливо встановити, то кожному виділяється однакова за розміром частина спірної ділянки. Відповідно до статті 50 Закону України «Про землеустрій» проекти землеустрою щодо відведення земельних ділянок включають, зокрема, викопіювання з кадастрової карти (плану) або інші графічні матеріали, на яких зазначено бажане місце розташування земельної ділянки (у разі формування земельної ділянки), кадастровий план земельної ділянки, матеріали перенесення меж земельної ділянки в натуру (на місцевість) (у разі формування земельної ділянки). За змістом статті 198 ЗК України погодження меж земельної ділянки із суміжними власниками та землекористувачами необхідне при кадастровій зйомці як комплексу робіт, виконуваних для визначення та відновлення меж земельних ділянок. Згідно зі статтею 55 Закону України «Про землеустрій» встановлення меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) проводиться відповідно до топографо-геодезичних та картографічних матеріалів. Межі земельної ділянки в натурі закріплюються межовими знаками встановленого зразка, крім того, межові знаки здаються за актом під нагляд на збереження власникам землі та землекористувачам. За вимогами п. 3.12 Інструкції про встановлення (відновлення) меж земельних ділянок в натурі (на місцевості) та їх закріплення межовими знаками, затвердженої наказом Державного комітету України із земельних ресурсів від 18 травня 2010 року №376, закріплення межовими знаками меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) здійснюється виконавцем у присутності власника (користувача) земельної ділянки, власників (користувачів) суміжних земельних ділянок або уповноваженою ним (ними) особою. Згідно з пунктом 1.3 даної Інструкції виконавець - юридична особа, що володіє необхідним технічним і технологічним забезпеченням та у складі якої працює не менше двох сертифікованих інженерів-землевпорядників або фізична особа-підприємець, яка володіє необхідним технічним і технологічним забезпеченням та є сертифікованим інженером-землевпорядником. Пунктами 4.1-4.4 Інструкції передбачено, що відновлення меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) здійснюється при повній (частковій) втраті в натурі (на місцевості) межових знаків, їх пошкодженні, яке унеможливлює використання межових знаків, а також при розгляді земельних спорів між власниками (користувачами) суміжних земельних ділянок. Власник земельної ділянки має право вимагати від власника сусідньої земельної ділянки сприяння встановленню твердих меж, а також відновленню межових знаків у випадках, коли вони зникли, перемістились або стали невиразними. Відновлення меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) здійснюється на підставі раніше розробленої та затвердженої відповідно до статті 186 ЗК України документації із землеустрою. У разі відсутності такої документації розробляється технічна документація із землеустрою щодо встановлення меж земельної ділянки в натурі (на місцевості). Частинами першою-третьою статті 158 ЗК передбачено, що земельні спори вирішуються судами, органами місцевого самоврядування та центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері земельних відносин. Виключно судом вирішуються земельні спори з приводу володіння, користування і розпорядження земельними ділянками, що перебувають у власності громадян і юридичних осіб, а також спори щодо розмежування територій сіл, селищ, міст, районів та областей. Органи місцевого самоврядування вирішують земельні спори у межах населених пунктів щодо меж земельних ділянок, що перебувають у власності і користуванні громадян, та додержання громадянами правил добросусідства, а також спори щодо розмежування меж районів у містах. У разі незгоди власників землі або землекористувачів з рішенням органів місцевого самоврядування, центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері земельних відносин, спір вирішується судом (частина четверта, п`ята статті 158 ЗК). Відповідно до висновків щодо застосування відповідних норм права, викладених в постанові Верховного Суду №285/1018/18 від 16.06.2020 року, межі земельної ділянки в натурі (на місцевості) закріплюються межовими знаками, та судам необхідно відрізняти позовні вимоги про встановлення та про відновлення меж земельної ділянки. Встановлення меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) не є компетенцією суду. Суд розглядає справи щодо відновлення меж земельної ділянки, тобто спір про поновлення права, яке існувало у разі його можливого порушення. Як вбачається з матеріалів справи, на підтвердження встановлення меж між земельними ділянками ОСОБА_2 та ОСОБА_5 04.11.2019 року представником позивача було подано до суду першої інстанції копію акту встановлення та узгодження зовнішніх меж земельної ділянки для ведення особистого селянського господарства ОСОБА_5 від 20.08.2006 року, однак без підпису інженера-землевпорядника та суміжного землекористувача та без зазначення рішення, на підставі якого його складено (т. 1, а.с. 189). При цьому в матеріалах Технічного звіту по інвентаризації земель та підготовці матеріалів для видачі державного акту на право власності на земельну ділянку ОСОБА_5 , кадастровий номер 2624082101:03:001:0007, міститься інший акт встановлення та узгодження зовнішніх меж земельної ділянки для ведення особистого селянського господарства ОСОБА_5 від 31.08.2006 року, складений на виконання рішення Зеленської сільської ради від 14.08.2006 року про затвердження висновку земельно-узгоджувальної комісії від 13.07.2006 року про погодження межі землекористування між ОСОБА_5 та ОСОБА_2 (т. 2, а.с. 9, 18). В матеріалах Технічного звіту по інвентаризації земель та підготовці матеріалів для видачі державного акту на право власності на земельну ділянку ОСОБА_1 , кадастровий номер 2624082101:03:001:0007, міститься копія акту перенесення зовнішніх меж земельної ділянки, однак також без значення дати складення та підпису інженера-землевпорядника (т. 2, а.с. 31). 28.09.2020 року ухвалою Івано-Франківського апеляційного суду в даній справі було призначено судову земельно-технічну експертизу (т. 2, а.с. 159-164). Як вбачається з Висновку експерта №СЕ-19/109/14/5-110ЗТ/20, складеного судовим експертом Івано-Франківського науково-дослідного експертно-криміналістичного центру МВС України Зайцем М.З. на виконання вищевказаної ухвали суду 12.02.2021 року, встановити чи фактичні конфігурації (межі) та площа земельної ділянки з кадастровим номером 2624082101:03:001:0007 в с. Зелена, присілок Зазелена Надвірнянського району Івано-Франківської області відповідають правовстановлюючим документам та документації із землеустрою, не представляється за можливе. Встановити, чи відповідає фактичний порядок користування земельною ділянкою з кадастровим номером 2624082101:03:001:0007 правовстановлюючим документам на цю земельну ділянку, не представляється за можливе. Оскільки у правовстановлюючій та технічній документації на земельну ділянку з кадастровим номером №2624082101:03:001:0007 відсутня інформація щодо розташування дерев`яних будівель, споруд та інших об`єктів, встановити чи відповідає фактичне розташування дерев`яних будівель, споруд та інших об`єктів відносно меж земельної ділянки з кадастровим номером №2624082101:03:001:0007 правовстановлюючим документам та технічній документації із землеустрою та землекористування, не представляється за можливе. Будівельні об`єкти та споруди, а саме: елементи старої зруйнованої дерев`яної будівлі, господарська будівля, дерев`яна будівля, елементи старої огорожі, елементи дамби р. Бистриця Надвірнянська розташовані в межах досліджуваної земельної ділянки. Стрічковий монолітний фундамент розташований частково в межах земельної ділянки, а частково поза її межами (т. 3, а.с. 2-16). Також експертом вказано, що в електронних та графічних матеріалах, наданих на дослідження, виконаних інженером-землевпорядником Марчук Т.Ю. , а саме на схемі "Ситуаційна схема земельної ділянки" зображено детальне розташування будівельних об`єктів та споруд, що знаходяться на земельній ділянці з кадастровим номером №2624082101:03:001:0007 відносно меж цієї земельної ділянки, відповідно до її правовстановлюючих документів, у системі координат СК-63. Встановити фактичні конфігурації (межі) та площу даної земельної ділянки не представляється за можливе, оскільки на момент огляду здебільшого відсутня огорожа по її периметру. Елементи старої огорожі (металеві стовпці та дерев`яні дошки) присутні тільки частково та знаходяться частково в межах земельної ділянки. Також частина досліджуваної земельної ділянки знаходиться за дамбою річки Бистриця Надвірнянська, що частково проходить через земельну ділянку, у межах долини річки. Визначити чи відповідає фактичний порядок користування земельною ділянкою правовстановлювальній документації також не вбачається за можливе через відсутність ознак огорожі на всіх межах земельної ділянки (т. 2, а.с. 9, 12-13). Отже стара огорожа з металевих стовпців та дерев`яних дощок, яку просив відновити у своїх вимогах позивач, вочевидь не збігається з межами його земельної ділянки. Відновити межі земельної ділянки позивач не просив. При цьому саме на позивача було покладено обов`язок довести факт дійсного порушення його права, яке, на його думку, полягає у позбавленні його частини земельної ділянки внаслідок дій відповідачів щодо знесення паркану, самовільної побудови дерев`яного будинку, сінокосіння та випасання худоби. Крім того, як вбачається з Інформації Державного земельного кадастру про право власності та речові права на земельну ділянку, наданої Державною службою України з питань геодезії, картографії та кадастру 07.04.2021 року, в Державному земельному кадастрі наявні тільки відомості про ОСОБА_5 як власника земельної ділянки площею 0,7536 га з кадастровим номером №2624082101:03:001:0007, розташованої в с. Зелена, присілок Зазелена Надвірнянського району Івано-Франківської області. Відповідно до відповіді на адвокатський запит Головного управління Держгеокадастру в Івано-Франківській області від 13.04.2021 року №29-9-0.2-2210/0/2-21 згідно інформації з державного реєстру земель станом на 31.12.2012 року земельна ділянка з кадастровим номером №2624082101:03:001:0007 обліковується за ОСОБА_5 . Відомості про дану земельну ділянку до Державного земельного кадастру внесені на підставі технічної документації із землеустрою щодо поділу та об`єднання земельних ділянок (розробник - ТОВ "Зеніт"). Відповідно до частини першої статті 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Згідно з частиною третьою статті 12, частиною 2 статті 78, частиною першою статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Таким чином, тягар доказування обґрунтованості заявлених позовних вимог покладено на позивача, виходячи з принципу змагальності сторін, закріпленого статтею 12 ЦПК України. Принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи та покладає тягар доказування на сторони. Водночас цей принцип не створює для суду обов`язок вважати доведеною та встановленою ту обставину, про яку стверджує сторона. Таку обставину треба доказувати таким чином, аби реалізувати стандарт більшої переконливості, за яким висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається вірогіднішим, ніж протилежний. Тобто, певна обставина не може вважатися доведеною, допоки інша сторона її не спростує (концепція негативного доказу), оскільки за такого підходу принцип змагальності втрачає сенс. Отже, з огляду на те, що земельна ділянка ОСОБА_1 не виділена межовими знаками в натурі, доказів проведення робіт з відновлення межових знаків даної земельної ділянки у відповідності та з дотриманням вимог Інструкції про встановлення (відновлення) меж земельних ділянок в натурі (на місцевості) та їх закріплення межовими знаками матеріали справи не містять, і з такими вимогами він до суду не звертався, суд першої інстанції вірно вважав, що заявлені позовні вимоги є недоведеними, оскільки неможливо достовірно встановити факт порушення відповідачами вимог земельного законодавства щодо самовільного зайняття спірної земельної ділянки. Позивач не довів належними та допустимими доказами встановлення дерев`яного будинку, сінокосіння та випасання худоби саме на належній йому земельній ділянці. Схожих висновків дійшов і Верховний Суд у постанові від 24.03.2021 року у справі №390/1239/17 (провадження №61-19069св19). Твердження апелянта про те, що спір про розмежування і визначення меж суміжних земельних ділянок між ОСОБА_3 та ОСОБА_5 розглядався як Зеленською сільською радою, так і в судовому порядку, і з цього приводу є рішення Надвірнянського районного суду 16.03.2010 року, не спростовують висновків суду в даній справі. Інші доводи апеляційної скарги також не можуть бути підставою для зміни чи скасування рішення суду першої інстанції, а фактично зводяться до незгоди з таким рішенням. Відповідно до статті 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. З огляду на викладене, апеляційну скаргу ОСОБА_12 ОСОБА_1 слід залишити без задоволення, а рішення Надвірнянського районного суду від 29 травня 2020 року - без змін. Керуючись ст.ст. 374, 375, 381-384, 389, 390 ЦПК України, суд п о с т а н о в и в: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення. Рішення Надвірнянського районного суду від 29 травня 2020 року залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дня прийняття, однак може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту постанови. Головуюча: О.О. Томин Судді: Г.П. Мелінишин О.В. Пнівчук Повний текст постанови складено 24 травня 2021 року.