Постанова Чернівецький апеляційний суд № 724/2003/19

ЧЕРНІВЕЦЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 16 грудня 2021 року м. Чернівці cправа № 724/2003/19 провадження № 822/1033/21-ц Чернівецький апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого Кулянди М.І., суддів: Одинака О.О., Половінкіної Н.Ю., за участю секретаря Конецької Д.Г., учасники справи: позивач Недобоївська сільська рада, відповідач ОСОБА_1 , апеляційна скарга ОСОБА_1 на рішення Хотинського районного суду Чернівецької області від 25 серпня 2021 року, головуючий в суді першої інстанції суддя Гураль Л.Л. ВСТАНОВИВ:

Описова частина Короткий зміст позовних вимог У листопаді 2019 року Недобоївська сільська рада звернулася до суду із позовом до ОСОБА_1 про усунення перешкод у користуванні земельною ділянкою. У позові посилаються на те, що ОСОБА_1 є власником земельної ділянки площею 0,1409 га за кадастровим номером 7325082400:01:001:0181, що розташована за адресою: АДРЕСА_1 . Прилегла земельна ділянка, яка межує із земельною ділянкою ОСОБА_1 , орієнтовною площею 0,009 га є комунальною власністю Недобоївської сільської об`єднаної територіальної громади. На вказаній земельній ділянці ОСОБА_1 самовільно збудував бетонну огорожу. Просила суд зобов`язати ОСОБА_1 усунути перешкоди у користуванні земельною ділянкою комунальної власності Недобоївської сільської обєднаної територіальної громади, шляхом знесення (демонтажу) самочинно збудованого бетонного паркану. Роботи зі знесення провести за рахунок відповідача. Здійснити розподіл судових витрат. Короткий зміст ухвали суду першої інстанції Рішенням Хотинського районного суду Чернівецької області від 25 серпня 2021 року позов задоволено. Зобов`язано ОСОБА_1 усунути перешкоди у користуванні земельною ділянкою комунальної власності Недобоївської сільської ради, площею 0,009 га, що розташована за адресою: АДРЕСА_1 шляхом знесення (демонтажу) самочинно збудованого бетонного паркану. Вирішено питання про судові витрати. Ухвалюючи рішення у справі суд першої інстанції виходив з того, що відповідач самовільно встановив бетонний паркан, який частково проходить через його земельну ділянку та суміжну земельну ділянку, яка є комунальною власністю Недобоївської сільської об`єднаної територіальної громади, а тому позов обґрунтований та підлягає задоволенню. Короткий зміст вимог апеляційної скарги Не погодившись з рішенням суду, ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу, в якій просить рішення скасувати та ухвалити нове рішення про відмову у задоволенні позову. Узагальнені доводи особи, яка подала апеляційну скаргу Апелянт у своїй апеляційній скарзі посилається на те, що суд першої інстанції не в повному обсязі дослідив всі обставини, що мають значення для справи, допустивши порушення норм процесуального права та неправильно застосував норми матеріального права. В обґрунтування скарги зазначає, що ухвалюючи рішення у справі про зобов`язання ОСОБА_1 знести самочинно збудований бетонний паркан суд не взяв до уваги, що такий спосіб захисту є крайнім заходом. Крім того, апелянт посилається на те, що висновок експертів за результатами проведення комплексної експертизи з питань із землеустрою та земельно-технічної експертизи не є належним доказом у справі, оскільки експертизу проведено у рамках кримінального провадження, а також зазначає, що вказана справа повинна розглядатися в порядку адміністративного судочинства. Короткий зміст позиції інших учасників справи На апеляційну скаргу Недобоївська сільська рада подала відзив. Просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, рішення суду першої інстанції залишити без змін. Посилається на те, що рішення суду першої інстанції є законним та обґрунтованим, а аргументи апеляційної скарги є безпідставними.

Мотивувальна частина Обставини справи, встановлені судами першої та апеляційної інстанцій Рішенням виконавчого комітету Долинянської сільської ради №16/3 від 12 березня 2008 року надано дозвіл ОСОБА_1 на реконструкцію приміщення сільської бані за адресою: АДРЕСА_1 на закріпленій за цією будівлею земельної ділянки площею 0,15 га під житловий будинок (а.с.99-100 т.1). Рішенням Недобоївської сільської ради Хотинського району Чернівецької області від 29 вересня 2016 року №179/11/16 ОСОБА_1 затверджено проєкт землеустрою щодо зміни цільового призначення та передано у власність земельну ділянку площею 0,1409 га адресою: АДРЕСА_1 , для будівництва та обслуговування будинку, господарських будівель та споруд. Згідно витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, на підставі вказаного рішення ОСОБА_1 зареєстрував право власності на земельну ділянку, площею 0,1409 га, кадастровий номер 7325082400:01:001:0181, що розташована за адресою: АДРЕСА_1 , з цільовим призначенням для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель та споруд (присадибна ділянка) (а.с.97-98 т.1). Зі змісту висновку комплексної експертизи з питань землеустрою та земельно-технічної експертизи №5759-5761/18/26 від 06 червня 2019 року вбачається, що фактичне землекористування земельною ділянкою за адресою: АДРЕСА_1 , не відповідає документації із землеустрою на цю земельну ділянку. Також встановлено, що фактична лінія межі земельної ділянки, якою користується ОСОБА_1 , виходить за лінію межі земельної ділянки від В до Г та від Г до А, яка належить до земель сільської ради ( в тому числі дорога) (а.с.8-28). 09 червня 2017 року відповідач звернувся із заявою до Недобоївської сільської ради про надання йому в оренду земельної ділянки площею 0,0091 га для ведення особистого селянського господарства (а.с.77 т.1). Рішенням Недобоївської сільської ради Хотинського району Чернівецької області від 14 липня 2017 року відмовлено ОСОБА_1 в наданні в оренду земельної ділянки по АДРЕСА_1 , у зв`язку з тим, що дана земельна ділянка являється охоронною зоною річки Черлена в селі Долиняни (а.с.78 т.1). 09 серпня 2018 року ОСОБА_1 звернувся до Недобоївського сільського голови із заявою про надання йому у користування земельної ділянки площею 90 м2, яка суміжна із його земельною ділянкою (а.с.94). Рішенням Недобоївської сільської ради Хотинського району Чернівецької області від 18 грудня 2018 року №597/36/18 відмовлено у наданні дозволу на оформлення права власності на земельну ділянку по АДРЕСА_1 , оскільки дана земельна ділянка є прибережною смугою річки «Черлена» (а.с.96). Рішенням Недобоївської сільської ради Хотинського району Чернівецької області від 13 жовтня 2020 року №945/5320 відмовлено ОСОБА_1 в наданні дозволу на виготовлення проєкту із землеустрою, щодо відведення земельної ділянки у власність орієнтовною площею 0,01 га для ведення особистого селянського господарства за адресою: АДРЕСА_1 . При прийнятті вказаного рішення сільська рада врахувала те, що вищезазначена земельна ділянка знаходиться в прибережній захисній смузі річки Черлена (а.с.163). Позиція апеляційного суду, застосовані норми права та мотиви, з яких виходить суд при прийнятті постанови Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення осіб, які брали участь у справі, з`ясувавши обставини справи та обговоривши доводи апеляційної скарги, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що апеляційна скарга підлягає задоволенню частково. У статті 15 ЦК України передбачено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання, а також на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства. Статтею 14 Конституції України передбачено, що право власності на землю гарантується. Це право набувається і реалізується громадянами, юридичними особами та державою виключно відповідно до закону. Відповідно до частин першої, другої статті 78 ЗК України право власності на землю - це право володіти, користуватися і розпоряджатися земельними ділянками. Право власності на землю набувається та реалізується на підставі Конституції України, цього Кодексу, а також інших законів, що видаються відповідно до них. Поняття земельної ділянки як об`єкта права власності визначено у частині першій статті 79 ЗК України як частини земної поверхні з установленими межами, певним місцем розташування, з визначеними щодо неї правами. Нормами частини першої статті 81 ЗК України визначено способи набуття права власності на земельні ділянки, а саме: придбання за договором купівлі- продажу, ренти, дарування, міни, іншими цивільно-правовими угодами; безоплатної передачі із земель державної і комунальної власності; приватизації земельних ділянок, що були раніше надані їм у користування; прийняття спадщини; виділення в натурі (на місцевості) належної їм земельної частки (паю). Частиною першою статті 319 ЦК України передбачено, що власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Згідно з частиною першою статті 321 ЦК України право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні. Відповідно до статті 391 ЦК України власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном. За змістом частини першої статті 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Тлумачення наведених норм цивільного законодавства дає підстави для висновку про те, що в разі будь-яких обмежень у здійсненні права користування та розпорядження своїм майном власник має право вимагати усунення відповідних перешкод, у тому числі шляхом звернення до суду за захистом свого майнового права, зокрема з позовом про усунення перешкод у розпоряджанні власністю (негаторний позов). Частинами другою, третьою статті 152 ЗК України передбачено, що власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов`язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, і відшкодування завданих збитків. Захист прав громадян та юридичних осіб на земельні ділянки здійснюється шляхом відновлення стану земельної ділянки, який існував до порушення прав, і запобігання вчиненню дій, що порушують права або створюють небезпеку порушення прав. Відповідно до статті 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених статтею 82 цього Кодексу. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Відповідно до частини другої статті 89 ЦПК України суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Відповідно до пункту «г» частини першої статті 91 ЗК України власники земельних ділянок зобов`язані не порушувати прав власників суміжних земельних ділянок та землекористувачів. Частиною третьою статті 103 ЗК України визначено, що власники та землекористувачі земельних ділянок зобов`язані співпрацювати при вчиненні дій, спрямованих на забезпечення прав на землю кожного з них та використання цих ділянок із запровадженням і додержанням прогресивних технологій вирощування сільськогосподарських культур та охорони земель (обмін земельних ділянок, раціональна організація територій, дотримання сівозмін, встановлення, зберігання межових знаків тощо). Судом встановлено, що відповідач самовільно встановив бетонний паркан, який частково проходить через його земельну ділянку та суміжну земельну ділянку, яка є комунальною власністю Недобоївської сільської об`єднаної територіальної громади. Вказані обставини відповідачем в суді першої та апеляційної інстанцій не заперечувались. Зокрема, в суді апеляційної інстанції ОСОБА_1 пояснив, що бетонну огорожу звів ще до проведення замірів землевпорядною організацією, для виготовлення проєктної документації, вважаючи, що йому належить земельна ділянка площею 0,15 га. Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом ОСОБА_1 належить на праві власності земельна ділянка, площею 0,1409 га, кадастровий номер 7325082400:01:001:0181, що розташована за адресою: АДРЕСА_1 , з цільовим призначенням для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель та споруд (присадибна ділянка). Земельна ділянка, площею 0,0091 га, яка суміжна із земельною ділянкою ОСОБА_1 у власність або користування йому не передавалась. Таким чином, встановивши, що права позивача порушені, суд першої інстанції дійшов правильного висновку про наявність правових підстав для їх захисту, шляхом знесення (демонтажу) відповідачем ОСОБА_1 самовільно збудованого бетонного паркану. Разом з тим, задовольняючи позов в частині усунення перешкод у користуванні земельною ділянкою, суд першої інстанції не зазначив довжину паркану та його розміщення. Відповідно до висновку комплексної експертизи з питань землеустрою та земельно-технічної експертизи №5759-5761/18/26 від 06 червня 2019 року, захоплення ОСОБА_1 земельної ділянки, шляхом зведення паркану, відбулося від точки 11 до точки 12 довжиною 13 метрів 22 сантиметри. Враховуючи висновок комплексної експертизи з питань землеустрою та земельно-технічної експертизи №5759-5761/18/26 від 06 червня 2019 року, апеляційний суд вважає за необхідне змінити резолютивну частину рішення. Посилання апелянта в апеляційній скарзі на рішення Хотинського районного суду Чернівецької області від 14 січня 2015 року справа № 724/1283/14 та на рішення вказаного суду від 12 грудня 2013 року №724/2785/13, якими на його думку встановлено право на виділення земельної ділянки площею 0,15 га є помилковими, оскільки зазначеними рішенням встановлено, що ОСОБА_1 є власником житлової будівлі по АДРЕСА_1 , реконструйованої з лазні, до якої прилягає земельна ділянка площею 0,15 га. Отже, апелянтом суду першої інстанції та апеляційної інстанції не надано належних та допустимих доказів, які б підтверджували його право власності на земельну ділянку площею 0,15 га. Помилковими є доводи апеляційної скарги про те, що ухвалюючи рішення у справі про зобов`язання ОСОБА_1 знести самочинно збудований бетонний паркан суд не взяв до уваги, що такий спосіб захисту порушеного права є крайнім заходом. Відповідно до п. 6 ч. 1ст. 31 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» до відання виконавчих органів сільських, селищних, міських рад належить в томі числі і підготовка і подання на затвердження ради відповідних місцевих містобудівних програм, генеральних планів забудови населених пунктів, іншої містобудівної документації. Згідно статей 8, 10 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності» планування та забудова земельних ділянок здійснюється їх власниками чи користувачами в установленому законодавством порядку. Рішення з питань планування та забудови територій приймаються сільськими, селищними, міськими радами та їх виконавчими органами, районними, обласними радами, Київською та Севастопольською міськими державними адміністраціями в межах визначених законом повноважень з урахуванням вимог містобудівної документації. Нормативне регулювання планування та забудови територій здійснюється шляхом прийняття нормативно-правових актів, правил, державних та галузевих будівельних норм, національних (державних) стандартів, кодексів усталеної практики. Постановою Кабінету Міністрів України від 07 червня 2017 року №406 затверджено Перелік будівельних робіт, які не потребують документів, що дають право на їх виконання, та після закінчення яких об`єкт не підлягає прийняттю в експлуатацію. Так, згідно п. 6 вказаного вище Переліку, зведення на земельній ділянці тимчасових будівель та споруд без влаштування фундаментів, зокрема навісів, альтанок, наметів, накриття, сходів, естакад, літніх душових, теплиць, гаражів, а також свердловин, криниць, люфт-клозетів, вбиралень, вигрібних ям, замощень, парканів, відкритих басейнів та басейнів із накриттям, погребів, входів до погребів, воріт, хвірток, приямків, терас, ґанків (щодо індивідуальних (садибних) житлових будинків, садових, дачних будинків), не потребує оформлення дозвільних документів на будівництво. Згідно Інструкції про порядок проведення технічної інвентаризації об`єктів нерухомого майна, яка затверджена наказом Державного комітету будівництва, архітектури та житлової політики України від 25 травня 2001 року № 127: «зведення на земельній ділянці парканів, воріт і хвірток не належить до самочинного будівництва». Отже, відповідно до положень діючого законодавства, яке регулює правовідносини щодо здійснення самочинного будівництва, будівництво паркану не є самочинним будівництвом в розуміння ст. 376 ЦК України. За таких обставин, відсутні підстави для застосування правових висновків Верховного Суду про те, що знесення самочинного будівництва, відповідно до положень ст. 376 ЦК України, є крайнім заходом. Судом встановлено наявність порушеного права Недобоївської сільської об`єднаної територіальної громади. Апеляційний суд вважає, що належними та допустимими доказами на підтвердження обгрунтованості позовних вимог у цьому спорі є висновок комплексної експертизи з питань землеустрою та земельно-технічної експертизи від 06 червня 2019 року, завданням якої є визначення фактичного землекористування земельними ділянками, а саме фізичних характеристик земельних ділянок (конфігурації, площі, промірів тощо); визначення відповідності фактичного землекористування в частині порушення меж та накладення земельних ділянок відповідно до правовстановлюючих документів та документації із землеустрою на ці земельні ділянки. З огляду на зазначене, висновок суду першої інстанції з урахуванням висновку експертизи від 06 червня 2019 року №5759-5761/18/26 є правильним. Такий висновок, узгоджується з висновком, викладеним у постанові Верховного Суду від 31 березня 2021 року у справі № 686/20396/15-ц. Посилання позивача у позовній заяві на норми ст. 376 ЦК України, яка не підлягає застосуванню в цій справі, не є підставою для відмови в задоволенні позову, оскільки суд при вирішенні справи враховує підставу (обгрунтування) та предмет позовних вимог. Підставою позову є фактичні обставини, що наведені в заяві, тому зазначення позивачем конкретної правової норми на обґрунтування позову не є визначальним при вирішенні судом питання про те, яким законом слід керуватися при вирішенні спору. Таким чином, визначення предмета та підстав спору є правом позивача, у той час як встановлення обґрунтованості позову - обов`язком суду, який виконується під час розгляду справи. Такий висновок, узгоджується з висновком, викладеним у постанові Великої Палати Верховного Суду від 08 червня 2021 року у справі № 662/397/15-ц. З матеріалів справи вбачається наявність спору між позивачем Недобоївською сільською радою та ОСОБА_1 щодо самовільно збудованого бетонного паркану на земельній ділянці, яка перебуває у комунальній власності Недобоївської сільської об`єднаної територіальної громади. А тому суд першої інстанції правильно застосував норми права, які регулюють спірні правовідносини. Безпідставними є доводи апелянта, про те, що висновок з питань із землеустрою та земельно-технічної експертизи не є належним доказом у справі, оскільки експертизу проведено у рамках кримінального провадження. У постанові Верховного Суду від 10 липня 2019 року у справі № 686/23256/16-ц зроблено висновок, що отриманий відповідно до вимог закону висновок експерта у кримінальній справі, є письмовим доказом у цивільній справі, якому суд має надати оцінку та мотивувати, чи визнає доказ, чи відхиляє його. У постанові Верховного Суду від 05 лютого 2020 року у справі № 461/3675/17 зазначено, що статтею 110 ЦПК України визначено, що висновок експерта для суду не має заздалегідь встановленої сили і оцінюється судом разом із іншими доказами за правилами, встановленими статтею 89 цього Кодексу. Відхилення судом висновку експерта повинно бути мотивоване в судовому рішенні. Ухвалюючи рішення у справі, суд першої інстанції правильно прийшов до висновку, що вказана експертиза є письмовим доказом у вказаній справі та відповідає вимогам статті 102 ЦПК України. Колегія суддів враховує допустимість висновку експерта як доказу, оскільки експертиза проведена у кримінальному провадженні містила інформацію щодо предмета доказування у цивільному провадженні, незважаючи на те, що на момент розгляду справи вирок у кримінальній справі не ухвалений. Згідно з частиною другою статті 78 ЦПК України обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування. Згідно з частиною третьою статті 102 ЦПК України висновок експерта може бути підготовлений на замовлення учасника справи або на підставі ухвали суду про призначення експертизи. Частиною другою статті 103 ЦПК України визначено, що у разі необхідності суд може призначити декілька експертиз, додаткову чи повторну експертизу. Статтею 113 ЦПК Українипередбачено, що якщо висновок експерта буде визнано неповним або неясним, судом може бути призначена додаткова експертиза, яка доручається тому самому або іншому експерту (експертам). Якщо висновок експерта буде визнано необґрунтованим або таким, що суперечить іншим матеріалам справи або викликає сумніви в його правильності, судом може бути призначена повторна експертиза, яка доручається іншому експертові (експертам). Із зазначених вище норм процесуального закону, встановлених у справі обставин, досліджених судами доказів вбачається, що висновок експерта за результатами проведеної Київським Науково-дослідним інститутом судових експертиз, на підставі постанови слідчого у кримінальному провадженні 42016261100000035 від 08 листопада 2018 року, долучений до матеріалів вказаної справи є належним та допустимим доказом, дослідженим судом відповідно до визначеного законом порядку. У випадку незгоди з висновком експерта за результатами експертизи, проведеної у кримінальному провадженні, ОСОБА_1 мав право заявити клопотання про призначення експертизи, виклавши у клопотанні підстави незгоди з цим висновком та зазначивши вимоги до повторної експертизи, однак таке клопотання ним не заявлялось. Разом з тим, згідно з частиною п`ятою статті 106 ЦПК України у висновку експерта повинно бути зазначено, що висновок підготовлено для подання до суду, та що експерт обізнаний про кримінальну відповідальність за завідомо неправдивий висновок. В даному випадку, експерти були обізнані про кримінальну відповідальність за завідомо неправдивий висновок. Такий висновок, узгоджується з висновками, викладеними у постанові Великої Палати Верховного Суду від 18 грудня 2019 року у справі № 522/1029/18 (провадження № 14-270цс19). Помилковими є доводи апелянта про те, що даний спір підлягає розгляду в порядку адміністративного судочинства. За змістом ч.1 ст.19 ЦПК України суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають з цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства. Справою адміністративної юрисдикції у розумінні пункту 1 частини першої статті 3 КАС України є переданий на вирішення адміністративного суду публічно-правовий спір, у якому хоча б однією зі сторін є орган виконавчої влади, орган місцевого самоврядування, їхня посадова чи службова особа або інший суб`єкт, який здійснює владні управлінські функції на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень. За правилами пункту 1 частини другої статті 17 КАС України юрисдикція адміністративних судів поширюється на публічно-правові спори, зокрема спори фізичних чи юридичних осіб із суб`єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи правових актів індивідуальної дії), дій чи бездіяльності. За змістом пункту 5 частини четвертої статті 50 КАС України громадяни України, іноземці чи особи без громадянства, їх об`єднання, юридичні особи, які не є суб`єктами владних повноважень, можуть бути відповідачами лише за адміністративним позовом суб`єкта владних повноважень, зокрема, в інших випадках, встановлених законом. Характерною ознакою публічно-правових спорів є сфера їх виникнення - публічно-правові відносини, тобто передбачені нормами публічного права суспільні відносини, що виражаються у взаємних правах та обов`язках їх учасників у різних сферах діяльності суспільства, зокрема пов`язаних з реалізацією публічної влади. Публічно-правовим вважається також спір, який виник з позовних вимог, що ґрунтуються на нормах публічного права, де держава в особі відповідних органів виступає щодо громадянина не як рівноправна сторона у правовідносинах, а як носій суверенної влади, який може вказувати або забороняти особі певну поведінку, давати дозвіл на передбачену законом діяльність тощо. Позов Недобоївської сільської ради пред`явлений до ОСОБА_1 про усунення перешкод в користуванні земельною ділянкою площею 0,009 га шляхом знесення (демонтажу) самовільно збудованого паркану, обумовлено не реалізацією передбачених Законом України повноважень суб`єкта владних повноважень щодо здійснення держаного контролю, за додержанням законодавства у сфері містобудівної діяльності, а захистом права комунальної власності на землю, що свідчить про приватноправовий характер спірних правовідносин. У даному випадку Недобоївська сільська рада у спосіб, передбачений ЦК та ЗК України, захищає право власності об`єднаної територіальної громади на спірну земельну ділянку та є рівноправним суб`єктом земельних правовідносин. Оскільки спір, який є предметом судового розгляду, пов`язаний з вирішенням питання щодо права власності, тому не відноситься до кола спорів, які підлягають розгляду в порядку адміністративного судочинства, як помилково вважає апелянт. Висновки апеляційного суду за результатами розгляду апеляційної скарги Відповідно до статті 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права. Зміна судового рішення може полягати в доповненні або зміні його мотивувальної та (або) резолютивної частини. Таким чином, апеляційний суд вважає за необхідне змінити резолютивну частину рішення суду першої інстанції. Керуючись ст. ст. 374, 376, 381, 382 ЦПК України, апеляційний суд

ПОСТАНОВИВ: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково. Резолютивну частину рішення Хотинського районного суду Чернівецької області від 25 серпня 2021 року змінити, виклавши її в наступній редакції: «Зобов`язати ОСОБА_1 усунути перешкоди Недобоївській сільській раді Дністровського району Чернівецької області у користуванні земельною ділянкою, яка перебуває у комунальній власності Недобоївської сільської об`єднаної територіальної громади, суміжна із земельною ділянкою за адресою: АДРЕСА_1 , кадастровий номер 7325082400:01:001:0181, шляхом знесення (демонтажу) самочинно збудованого бетонного паркану довжиною 13, 22 метри з точки 11 до точки 12, які зазначені у висновку комплексної експертизи з питань землеустрою та земельно-технічної експертизи від 06 червня 2019 року №5759-5761/18-26. В решті рішення суду першої інстанції залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття. На постанову може бути подана касаційна скарга до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного тексту постанови. Дата складання повного тексту постанови - 24 грудня 2021 року. Головуючий М.І. Кулянда Судді : О.О. Одинак Н.Ю. Половінкіна