Ухвала КЦС ВС № 585/4531/19

Ухвала 24 травня 2021 року м. Київ справа № 585/4531/19 провадження № 61-4974ск21 Верховний Суд у складі судді Касаційного цивільного суду Фаловської І. М. розглянув касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Роменського міськрайонного суду Сумської області від 09 грудня 2020 року та постанову Сумського апеляційного суду від 23 лютого 2021 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Державного підприємства «Південна залізниця» про скасування наказу про припинення трудового договору, поновлення на посаді, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу та моральної шкоди, ВСТАНОВИВ: У березні 2021 року до Верховного Суду надійшла касаційна скарга ОСОБА_1 на рішення Роменського міськрайонного суду Сумської області від 09 грудня 2020 року та постанову Сумського апеляційного суду від 23 лютого 2021 року. Ухвалою Верховного Суду від 01 квітня 2021 року касаційну скаргу залишено без руху та надано строк для усунення виявлених недоліків, який не може перевищувати десяти днів з дня вручення цієї ухвали. Запропоновано заявнику надати документи, що підтверджують сплату судового збору у встановлених порядку і розмірі, або документи, що підтверджують підстави звільнення від сплати судового збору відповідно до закону. Попереджено про наслідки невиконання вимог вказаної ухвали. Копію ухвали суду касаційної інстанції від 01 квітня 2021 року направлено на адресу заявника ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ), яка зазначена в матеріалах касаційної скарги. У травні 2021 року до Верховного Суду на виконання вимог ухвали суду касаційної інстанції від 01 квітня 2021 року від ОСОБА_1 надійшло клопотання, в якому заявник зазначає, що касаційна скарга подана на постанову Сумського апеляційного суду від 23 лютого 2021 року, оскільки апеляційним судом порушено норми матеріального та процесуального права, що унеможливило встановлення фактичних обставин справи, які мають значення для правильного вирішення справи. Вимоги ухвали суду від 01 квітня 2021 року щодо сплати судового збору за подання касаційної скарги суперечать пункту 1 частини першої статті 5 Закону України «Про судовий збір», згідно з якою від сплати судового збору під час розгляду справи в усіх судових інстанціях звільняються позивачі - у справах про стягнення заробітної плати та поновлення на роботі. Враховуючи вищевказане, касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Роменського міськрайонного суду Сумської області від 09 грудня 2020 року та постанову Сумського апеляційного суду від 23 лютого 2021 року слід залишити без руху та продовжити строк для усунення недоліків з огляду на зазначене. Відповідно до частини третьої статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи. Згідно з пунктом 3 частини четвертої статті 392 ЦПК України до касаційної скарги не додано документи, що підтверджують сплату судового збору у встановлених порядку і розмірі, або документи, що підтверджують підстави звільнення від сплати судового збору відповідно до закону. Пунктом 1 частини першої статті 5 Закону України «Про судовий збір» визначено, що від сплати судового збору під час розгляду справи в усіх судових інстанціях звільняються позивачі - у справах про стягнення заробітної плати та поновлення на роботі. Велика Палата Верховного Суду у постанові від 30 січня 2019 року у справі № 910/4518/16 (провадження № 12-301гс18) зазначила, що за змістом приписів статей 94, 116, 117 КЗпП України та статей 1, 2 Закону України «Про оплату праці» середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні (або за час вимушеного прогулу) за своєю правовою природою є спеціальним видом відповідальності роботодавця, спрямованим на захист прав звільнених працівників щодо отримання ними в передбачений законом строк винагороди за виконану роботу (усіх виплат, на отримання яких працівники мають право згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій), який нараховується у розмірі середнього заробітку та не входить до структури заробітної плати. Пільга щодо сплати судового збору, передбачена пунктом 1 частини першої статті 5 Закону України «Про судовий збір», згідно з якою від сплати судового збору під час розгляду справи в усіх судових інстанціях звільняються позивачі - у справах про стягнення заробітної плати та поновлення на роботі, не поширюється на вимоги позивачів про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні (або за час вимушеного прогулу) під час розгляду таких справ в усіх судових інстанціях. У постанові Верховного Суду у складі об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 10 жовтня 2019 року у справі № 369/10046/18 (провадження № 61-9664сво19) вказано, що виплата середнього заробітку за час вимушеного прогулу (частина друга статті 235 КЗпП України) не є різновидом оплати праці та елементом структури заробітної плати. Отже, за змістом норм чинного законодавства середній заробіток за час вимушеного прогулу за своєю правовою природою не є основною чи додатковою заробітною платою (винагородою, яку роботодавець виплачує працівникові за виконану ним роботу), а також не є заохочувальною чи компенсаційною виплатою у розумінні статті 2 Закону України «Про оплату праці», тобто середній заробіток за час вимушеного прогулу не входить до структури заробітної плати, а є спеціальним видом відповідальності роботодавця за порушення трудових прав працівника. Отже, ОСОБА_1 звільнена від сплати судового збору в частині позовних вимог щодо скасування наказу про припинення трудового договору та поновлення на роботі, проте в частині позовних вимог щодо стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу та відшкодування моральної шкоди їй необхідно сплатити судовий збір. При цьому позовна вимога про відшкодування моральної шкоди є майновою вимогою, оскільки позивач визначила її у грошовому вимірі, що узгоджується із правовою позицією, викладеною Верховним Судом у постанові від 28 листопада 2018 року у справі № 761/11472/15-ц (провадження № 61-23674св18). Аналогічні висновки викладені в ухвалах Верховного Суду від 11 грудня 2020 року у справі № 679/125/20 (провадження № 61-17629ск20), від 28 квітня 2021 року у справі № 338/701/20 (провадження № 61-6119ск21), від 19 травня 2021 року у справі № 642/1491/17 (провадження № 61-7649ск21). Відповідно до підпункту 7 пункту 1 частини другої статті 4 Закону України «Про судовий збір» за подання касаційної скарги на рішення суду справляється судовий збір, що становить 200 відсотків ставки, що підлягала сплаті при поданні позовної заяви в розмірі оспорюваної суми. Отже, ОСОБА_1 слід сплатити суму судового збору у розмірі 3 073,60 грн за подання касаційної скарги до Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду, який має бути перераховано або внесено за такими реквізитами: отримувач коштів ? ГУК у місті Києві/Печерський район/22030102; код отримувача (код за ЄДРПОУ) - 37993783; банк отримувача - Казначейство України (ЕАП); рахунок отримувача - UA288999980313151207000026007; призначення платежу - «Судовий збір (Верховний Суд, 055)». Порядок сплати судового збору визначено статтею 6 Закону України «Про судовий збір». На підтвердження сплати судового збору необхідно суду надати документ, що підтверджує його сплату. Відповідно до вимог частини другої статті 393 ЦПК України у разі, якщо касаційна скарга оформлена з порушенням вимог, встановлених статтею 392 цього Кодексу, застосовуються положення статті 185 цього Кодексу, про що суддею постановляється відповідна ухвала. Відповідно до частини другої статті 127 ЦПК України встановлений судом процесуальний строк може бути продовжений судом за заявою учасника справи, поданою до закінчення цього строку, чи з ініціативи суду. Враховуючи викладене, суд вважає за необхідне продовжити строк для усунення недоліків касаційної скарги та повідомити про це заявника. Керуючись статтями 127 ЦПК України, -

УХВАЛИВ: Продовжити ОСОБА_1 строк для усунення недоліків касаційної скарги, але який не може перевищувати десяти днів з дня вручення цієї ухвали. У разі невиконання у встановлений строк вимог цієї ухвали касаційна скарга вважатиметься неподаною та буде повернута заявникові. Ухвала оскарженню не підлягає. Суддя І. М. Фаловська