Постанова 4822 № 727/10135/20

ЧЕРНІВЕЦЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД П О С Т А Н О В А І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И 20 травня 2021 року м. Чернівці справа № 727/10135/20 Чернівецький апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого Одинака О. О. суддів Перепелюк І.Б., Половінкіної Н.Ю. секретар Паучек І.І. позивач ОСОБА_1 відповідач Акціонерне товариство «Альфа-Банк» апеляційна скарга Акціонерного товариства «Альфа-Банк» на рішення Шевченківського районного суду міста Чернівці від 18 лютого 2021 року, головуючий в суді першої інстанції суддя Чебан В.М. ВСТАНОВИВ:

Описова частина Короткий зміст позовних вимог В грудні 2020 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом. Позивачка просила визнати таким, що не підлягає виконанню виконавчий напис від 21 жовтня 2020 року, зареєстрований в реєстрі за №4628, вчинений приватним нотаріусом Івано-Франківського міського нотаріального округу Івано-Франківської області Личуком Т.В. про стягнення заборгованості за кредитним договором №8 від 25 січня 2008 року. Посилалася на те, що між Акціонерно-комерційним банком соціального розвитку «Укрсоцбанк» та нею було укладено кредитний договір №8 від 25 січня 2008 року. Згідно умов вказаного договору позивачка отримала кредит в сумі 41 500 доларів США на придбання автомобіля марки «Hyundai Santa FE», 2007 року випуску, державний реєстраційний номер НОМЕР_1 . З метою погашення боргу за кредитним договором банк звернув стягнення на предмет застави, а саме на вказаний вище автомобіль марки «Hyundai Santa FE», який належав позивачці на праві власності. З вказаного часу вона вважала заборгованість за кредитним договором №8 від 25 січня 2008 року погашеною. Виконавчим написом № 4628 від 21 жовтня 2020 року стягнуто на користь Акціонерного товариства «Альфа-Банк» (далі - АТ «Альфа-Банк») кошти в сумі 93 195 доларів США 53 центів, які є заборгованістю ОСОБА_1 за кредитним договором №8 від 25 січня 2008 року. Зазначає, що жодної інформації правонаступництва АТ «Альфа-Банк» щодо права вимоги за кредитним договором вона не отримувала. Також позивачка не отримувала жодних письмових повідомлень від відповідача щодо наявності боргу та вимоги про сплату такого боргу. Вчиняючи виконавчий напис приватний нотаріус Івано-Франківського міського нотаріального округу Івано-Франківської області Личук Т.В. порушив вимоги закону, оскільки з дня виникнення права вимоги минуло більше трьох років та існує спір між сторонами щодо заборгованості за кредитним договором. Короткий зміст рішення суду першої інстанції Рішенням Шевченківського районного суду міста Чернівці від 18 лютого 2021 року позов задоволено. Визнано виконавчий напис, вчинений приватним нотаріусом Івано-Франківського міського нотаріального округу Івано-Франківської області Личуком Т.В. від 21 жовтня 2020 року та зареєстрований в реєстрі за номером 4628, про стягнення заборгованості за кредитним договором у розмірі 93 195 доларів США 53 центів, що становить на день вчинення виконавчого напису, згідно з офіційним курсом НБУ - 2 643 957 гривень 18 копійок та суми плати, що здійснена стягувачем за вчинення виконавчого напису в розмірі 1500 гривень, які належать ОСОБА_1 , таким, що не підлягає задоволенню. Стягнуто з АТ «Альфа-Банк» на користь ОСОБА_1 судовий збір в розмірі 840 гривень 80 копійок. Стягнуто з АТ «Альфа-Банк» на користь ОСОБА_1 витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 5000 гривень. Суд виходив з того, що нотаріус при вчиненні оспорюваного виконавчого напису не переконався належним чином у безспірності розміру сум, що підлягають стягненню за виконавчим написом, чим порушив норми Закону України «Про нотаріат» та Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку. Вчиняючи виконавчий напис приватний нотаріус Івано-Франківського міського нотаріального округу Івано-Франківської області Личук Т.В. не переконався з якого саме часу у відповідача виникло право вимоги по кредитному договору, коли востаннє позивачка ОСОБА_1 здійснила погашення заборгованості і на яку суму, а також не перевірив чи не було пропущено відповідачем строк позовної давності, передбачений статтею 257 ЦК України. Короткий зміст вимог апеляційної скарги В апеляційній скарзі АТ «Альфа-Банк» просить рішення суду першої інстанції скасувати та ухвалити нове судове рішення про відмову в позові. Узагальнені доводи особи, яка подала апеляційну скаргу Апелянт посилається на те, що суд першої інстанції ухвалив рішення з порушенням норм матеріального та процесуального права. Зазначав, що судом першої інстанції помилково не було застосовано до спірних правовідносин положення статті 533 ЦК України, статті 87 Закону України «Про нотаріат» та Розділу «Стягнення заборгованості з підстав, що випливають з кредитних відносин» Переліку документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів нотаріусів, який затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 29 червня 1999 року № 1172. Судом першої інстанції не було з`ясовано правової природи заборгованості позивачки перед відповідачем, не досліджено та не надано оцінки поняттю «строк звернення до нотаріуса для вчинення виконавчого напису», не було встановлено співвідношення понять «строк позовної давності» та «строк звернення до нотаріуса для вчинення виконавчого напису». Узагальнені доводи та заперечення інших учасників справи ОСОБА_1 подала відзив на апеляційну скаргу. Позивачка просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції залишити без змін. Посилається на те, що рішення суду першої інстанції є законним та обґрунтованим. Помилковим є аргумент апеляційної скарги щодо незастосування судом положень статті 533 ЦК України, оскільки спору щодо валюти виконання зобов`язання немає. Кредитний договір від 25 січня 2008 року був укладений в простій письмовій формі, що виключає можливість вчинення нотаріусом виконавчого напису на ньому. Вказане відповідає Переліку документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів нотаріусів, який затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 29 червня 1999 року № 1172 в редакції від 29 листопада 2001 року. Позивачка вважала доведеним ті обставини, що виконавчий напис було вчинено більш ніж через п`ять років з дати закінчення дії кредитного договору, а заборгованість за кредитним договором не є безспірною.

Мотивувальна частина Обставини справи, встановлені судами першої та апеляційної інстанцій 25 січня 2008 року позивачка ОСОБА_1 уклала з Акціонерно-комерційним банком соціального розвитку «Укрсоцбанк» кредитний договір №8. Згідно умов вказаного договору вона отримала 41 500 доларів США на придбання автомобіля марки «Hyundai Santa FE», 2007 року випуску, з кінцевим поверненням основної заборгованості до 23 січня 2015 року. (а.с.6-8). Згідно підпункту 3.3.16 пункту 3.3 вказаного кредитного договору позичальник зобов`язаний в день укладення цього договору сплатити кредитору комісію за відкриття позичкового рахунку в сумі 2074 гривні 80 копійок без ПДВ та додаткову комісію від обслуговування фізичних осіб в сумі 400 гривень. Рішенням Шевченківського районного суду міста Чернівці від 26 листопада 2008 року у справі № 2-3444/2008 за позовом Акціонерно-комерційного банку соціального розвитку «Укрсоцбанк» до ОСОБА_1 про звернення стягнення було стягнуто з останньої на користь банку заборгованість в сумі 198 282 гривні 75 копійок шляхом звернення стягнення на автомобіль марки «Hyundai Santa FE», 2007 року випуску, реєстраційний номер НОМЕР_1 , що належить ОСОБА_1 та є предметом застави відповідно до договору застави майна № 8 від 25 січня 2008 року, шляхом продажу автомобіля на прилюдних торгах. 10 квітня 2014 року державним виконавцем Шевченківського відділу державної виконавчої служби Чернівецького міського управління юстиції Семенчуком В.М. було винесено постанову про закінчення виконавчого провадження, відкритого на примусове виконання виконавчого листа № 2-3444/2008, виданого 23 грудня 2008 року Шевченківським районним судом міста Чернівці про стягнення з ОСОБА_1 вищевказаного боргу, у зв`язку із фактичним виконанням такого виконавчого листа. Заочним рішенням Шевченківського районного суду міста Чернівці від 26 лютого 2016 року у справі № 727/9796/15-ц за позовом ПАТ «Укрсоцбанк» до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 про стягнення боргу за кредитним договором було солідарно стягнуто з останніх на користь банку заборгованість в сумі 2 175 626 гривень 50. 21 жовтня 2020 року приватний нотаріус Івано-Франківського міського нотаріального округу Івано-Франківської області Личук Т.В. вчинив виконавчий напис про стягнення з ОСОБА_1 на користь АТ «Альфа-Банк» заборгованості за кредитним договором від 25 січня 2008 року в сумі 93 195 доларів США 53 центів, що становить на день вчинення виконавчого напису, згідно з офіційним курсом НБУ - 2 643 957 гривень 18 копійок, яка виникла за кредитним договором №8 від 25 січня 2008 року, який був укладений між позивачкою та Акціонерно-комерційним банком соціального розвитку «Укрсоцбанк». Змістом вказаного виконавчого напису підтверджується, що правонаступником усіх прав та обов`язків Акціонерного товариства «Укрсоцбанк» за вказаним кредитним договором є Акціонерне товариство «Альфа-Банк» на підставі рішення №5/2019 єдиного акціонера Акціонерного товариства «Укрсоцбанк» від 15 жовтня 2019 року про реорганізацію Акціонерного товариства «Укрсоцбанк» шляхом приєднання до Акціонерного товариства «Альфа-Банк». У виконавчому написі також зазначено, що загальна сума заборгованості складається з простроченої заборгованості за сумою кредиту в розмірі 39 524 доларів США, простроченої заборгованості за відсотками та комісією в розмірі 53 671 долар США 53 центи, суми плати, що здійснена стягувачем за вчинення виконавчого напису в розмірі 1500 гривень (а.с.12). Згідно виписки з банківського рахунку ОСОБА_1 вбачається, що станом на 1 липня 2020 року заборгованість за кредитним договором складає 93 195 доларів США 53 центи та складається з простроченої заборгованості за сумою кредиту в розмірі 39 524 доларів США, простроченої заборгованості за відсотками та комісією в розмірі 53 671 доларів США 53 центи (а.с.11). Позиція апеляційного суду, застосовані норми права та мотиви, з яких виходить суд при прийнятті постанови Заслухавши доповідача, обговоривши доводи скарги та перевіривши матеріали справи, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційну скаргу слід залишити без задоволення з наступних підстав. Так, відповідно до вимог статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Статтею 264 ЦПК України визначено питання, які вирішує суд під час ухвалення рішення. Апеляційний суд вважає правильним висновок суду першої інстанції про наявність підстав для задоволення позову. Колегія суддів вважає правильними висновки суду про те, що нотаріус при вчиненні оспорюваного виконавчого напису не переконався належним чином у безспірності розміру сум, що підлягають стягненню за виконавчим написом, а також з якого саме часу у відповідача виникло право вимоги по кредитному договору, коли востаннє позивачка ОСОБА_1 здійснила погашення заборгованості і на яку суму, а також не перевірив чи не було пропущено банком строк позовної давності, передбачений статтею 257 ЦК України. Безпідставним є аргумент апеляційної скарги про те, що судом першої інстанції помилково встановлена та обставина, що заборгованість за кредитним договором не є безспірною. Так, за загальним правилом статей 15, 16 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу має право звернутися до суду, який може захистити цивільне право або інтерес в один із способів, визначених частиною першою статті 16 ЦК України, або й іншим способом, що встановлений договором або законом. Відповідно до статті 18 ЦК України нотаріус здійснює захист цивільних прав шляхом вчинення виконавчого напису на борговому документі у випадках і в порядку, встановлених законом. Порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами та посадовими особами органів місцевого самоврядування встановлюється Законом України «Про нотаріат» та іншими актами законодавства України (частина перша статті 39 Закону України «Про нотаріат»). Таким актом є, зокрема Порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, затверджений наказом Міністерства юстиції України від 22 лютого 2012 року № 296/5 (далі - Порядок вчинення нотаріальних дій). Вчинення нотаріусом виконавчого напису - це нотаріальна дія (пункт 19 статті 34 Закону України «Про нотаріат»). Правовому регулюванню процедури вчинення нотаріусами виконавчих написів присвячена Глава 14 Закону України «Про нотаріат» та Глава 16 розділу ІІ Порядку вчинення нотаріальних дій. Так, згідно зі статтею 87 Закону України «Про нотаріат» для стягнення грошових сум або витребування від боржника майна нотаріуси вчиняють виконавчі написи на документах, що встановлюють заборгованість. Перелік документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів, встановлюється Кабінетом Міністрів України. Статтею 88 Закону України «Про нотаріат» визначено умови вчинення виконавчих написів. Відповідно до приписів цієї статті Закону нотаріус вчиняє виконавчі написи, якщо подані документи підтверджують безспірність заборгованості або іншої відповідальності боржника перед стягувачем та за умови, що з дня виникнення права вимоги минуло не більше трьох років, а у відносинах між підприємствами, установами та організаціями - не більше одного року. Якщо для вимоги, за якою видається виконавчий напис, законом встановлено інший строк давності, виконавчий напис видається у межах цього строку. Порядок вчинення нотаріальних дій містить такі самі правила та умови вчинення виконавчого напису (пункти 1, 3 Глави 16 розділу ІІ Порядку вчинення нотаріальних дій). Згідно з підпунктом 2.1 пункту 2 Глави 16 розділу ІІ Порядку вчинення нотаріальних дій для вчинення виконавчого напису стягувачем або його уповноваженим представником нотаріусу подається заява, у якій, зокрема, мають бути зазначені: відомості про найменування і місце проживання або місцезнаходження стягувача та боржника; дата і місце народження боржника - фізичної особи, місце його роботи; номери рахунків у банках, кредитних установах, код за ЄДРПОУ для юридичної особи; строк, за який має провадитися стягнення; інформація щодо суми, яка підлягає стягненню, або предметів, що підлягатимуть витребуванню, включаючи пеню, штрафи, проценти тощо. Заява може містити також іншу інформацію, необхідну для вчинення виконавчого напису. У разі якщо нотаріусу необхідно отримати іншу інформацію чи документи, які мають відношення до вчинення виконавчого напису, нотаріус вправі витребувати їх у стягувача (підпункт 2.2 пункту 2 Глави 16 розділу ІІ Порядку вчинення нотаріальних дій). Вчинення виконавчого напису в разі порушення основного зобов`язання та (або) умов іпотечного договору здійснюється нотаріусом після спливу тридцяти днів з моменту надісланих іпотекодержателем повідомлень - письмової вимоги про усунення порушень іпотекодавцю та боржнику, якщо він є відмінним від іпотекодавця. Повідомлення вважається надісланим, якщо є відмітка іпотекодавця на письмовому повідомленні про його отримання або відмітка поштового відділення зв`язку про відправлення повідомлення на вказану в іпотечному договорі адресу (підпункт 2.3 пункту 2 Глави 16 розділу ІІ Порядку вчинення нотаріальних дій). Крім того, підпунктами 3.2, 3.5 пункту 3 Глави 16 розділу ІІ Порядку вчинення нотаріальних дій визначено, що безспірність заборгованості підтверджують документи, передбачені Переліком документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів нотаріусів, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 29 червня 1999 року № 1172 (далі - Перелік документів). При вчиненні виконавчого напису нотаріус повинен перевірити, чи подано на обґрунтування стягнення документи, зазначені у вказаному Переліку документів. При цьому Перелік документів не передбачає інших умов вчинення виконавчих написів нотаріусами ніж ті, які зазначені в Законі України «Про нотаріат» та Порядку вчинення нотаріальних дій. Нотаріальна дія або відмова у її вчиненні, нотаріальний акт оскаржуються до суду. Право на оскарження нотаріальної дії або відмови у її вчиненні, нотаріального акта має особа, прав та інтересів якої стосуються такі дії чи акти (стаття 50 Закону України «Про нотаріат»). За результатами аналізу вищенаведених норм можна дійти таких висновків. Вчинення нотаріусом виконавчого напису - це нотаріальна дія, яка полягає в посвідченні права стягувача на стягнення грошових сум або витребування від боржника майна. При цьому нотаріус здійснює свою діяльність у сфері безспірної юрисдикції і не встановлює прав або обов`язків учасників правовідносин, не визнає і не змінює їх, не вирішує по суті питань права. Тому вчинений нотаріусом виконавчий напис не породжує права стягувача на стягнення грошових сум або витребування від боржника майна, а підтверджує, що таке право виникло в стягувача раніше. Мета вчинення виконавчого напису - надання стягувачу можливості в позасудовому порядку реалізувати його право на примусове виконання зобов`язання боржником. Отже, відповідне право стягувача, за захистом якого він звернувся до нотаріуса, повинно існувати на момент звернення. Так само на момент звернення стягувача до нотаріуса із заявою про вчинення виконавчого напису повинна існувати й, крім того, також бути безспірною, заборгованість або інша відповідальність боржника перед стягувачем. Безспірність заборгованості чи іншої відповідальності боржника - це обов`язкова умова вчинення нотаріусом виконавчого напису (стаття 88 Закону України «Про нотаріат»). Однак характер правового регулювання цього питання дає підстави для висновку про те, що безспірність заборгованості чи іншої відповідальності боржника для нотаріуса підтверджується формальними ознаками - наданими стягувачем документами згідно з Переліком документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів нотаріусів. Захист прав боржника у процесі вчинення нотаріусом виконавчого напису відбувається у спосіб, передбачений підпунктом 2.3 пункту 2 Глави 16 розділу ІІ Порядку вчинення нотаріальних дій, - шляхом надіслання іпотекодержателем повідомлень - письмової вимоги про усунення порушень іпотекодавцю та боржнику, якщо він є відмінним від іпотекодавця. Натомість нотаріус вирішує питання про вчинення виконавчого напису на підставі документів, наданих лише однією стороною, стягувачем, і не зобов`язаний запитувати та одержувати пояснення боржника з приводу заборгованості для підтвердження чи спростування її безспірності. Таким чином, вчинення нотаріусом виконавчого напису відбувається за фактом подання стягувачем документів, які згідно з відповідним Переліком є підтвердженням безспірності заборгованості або іншої відповідальності боржника перед стягувачем. Однак сам по собі цей факт (подання стягувачем відповідних документів нотаріусу) не свідчить про відсутність спору стосовно заборгованості як такого. З урахуванням приписів статей 15, 16, 18 ЦК України, статей 50, 87, 88 Закону України «Про нотаріат» захист цивільних прав шляхом вчинення нотаріусом виконавчого напису полягає в тому, що нотаріус підтверджує наявне у стягувача право на стягнення грошових сум або витребування від боржника майна. Це право існує, поки суд не встановить зворотного. Тобто боржник, який так само має право на захист свого цивільного права, в судовому порядку може оспорювати вчинений нотаріусом виконавчий напис: як з підстав порушення нотаріусом процедури його вчинення, так і з підстав неправомірності вимог стягувача (повністю чи в частині розміру заборгованості або спливу строків давності за вимогами у повному обсязі чи в їх частині), з якими той звернувся до нотаріуса для вчиненням виконавчого напису. Таку правову позицію Велика Палата Верховного Суду виклала у постанові від 27 березня 2019 року у справі №137/1666/16-ц. Право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за кредитом припиняється після спливу визначеного договором строку кредитування чи у разі пред`явлення до позичальника вимоги згідно з частиною другою статті 1050 ЦК України. В охоронних правовідносинах права та інтереси позивача забезпечені частиною другою статті 625 ЦК України, яка регламентує наслідки прострочення виконання грошового зобов`язання. Таку правову позицію Велика Палата Верховного Суду виклала у постанові від 28 березня 2018 року у справі №444/9519/12. Судом першої інстанції правильно встановлено, що позивачкою не визнається заборгованість за кредитним договором з огляду на те, що відповідач продовжував нараховувати відсотки та комісію після закінчення строку дії кредитного договору. У виписці з банківського рахунку ОСОБА_1 , яка була подана банком до нотаріуса, не зазначено період нарахування заборгованості за тілом кредиту, відсотками та комісією (а.с.11). З оспорюваного виконавчого напису вбачається, що приватний нотаріус Івано-Франківського міського нотаріального округу Івано-Франківської області Личук Т.В. безпідставно зазначив те, що заборгованість стягується за період з 1 липня 2017 року по 1 липня 2020 року. Крім того, з виписки з рахунку ОСОБА_1 вбачається, що в ній зазначено прострочену заборгованість за комісією та процентами однією сумою, без розмежування заборгованості на складові (відсотки, комісія) (а.с.11). Також приватний нотаріус Івано-Франківського міського нотаріального округу Івано-Франківської області Личук Т.В., вчиняючи оскаржуваний виконавчий напис, не врахував правову позицію, яку Верховний Суд України виклав в постанові від 16 листопада 2016 року у справі № 6-1746цс16, де зазначив про те, що нарахування комісії за послуги, що супроводжують кредит (саме як компенсацію сукупних послуг банку за рахунок клієнта), є незаконним. З огляду на вказане між сторонами існує спір щодо заборгованості за кредитним договором від №8 від 25 січня 2008 року, що виключає можливість вчинення нотаріусом виконавчого напису про стягнення такої заборгованості. Про наявність такого спору свідчать і наявні в матеріалах справи рішення Шевченківського районного суду міста Чернівці від 26 листопада 2008 року та від 26 лютого 2016 року та постанова державного виконавця від 10 квітня 2014 року про закінчення виконавчого провадження у справі № 2-3444/2008. Помилковим є аргумент апеляційної скарги про те, що судом першої інстанції не встановлено співвідношення понять «строк позовної давності» та «строк звернення до нотаріуса для вчинення виконавчого напису нотаріусів», а тому судове рішення є незаконним. Так, статтею 88 Закону України «Про нотаріат» передбачено, що нотаріус вчиняє виконавчі написи за умови, що з дня виникнення права вимоги минуло не більше трьох років, а у відносинах між підприємствами, установами та організаціями - не більше одного року. Якщо для вимоги, за якою видається виконавчий напис, законом встановлено інший строк давності, виконавчий напис видається у межах цього строку. Строки, протягом яких може бути вчинено виконавчий напис, обчислюються з дня, коли у стягувача виникло право примусового стягнення боргу (частина перша статті 88 Закону України «Про нотаріат», підпункт 3.4 пункту 3 глави 16 розділу ІІ Порядку вчинення нотаріальних дій). Відповідно до статті 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу. Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки (стаття 257 ЦК України). Строк для звернення до нотаріуса із заявою про вчинення виконавчого напису в контексті застосування положень статті 88 Закону України «Про нотаріат» безпосередньо пов`язаний із позовною давністю, встановленою ЦК України. Фактично законом визначено, що строк для звернення до нотаріуса із заявою про вчинення виконавчого напису є таким самим, що й позовна давність для звернення до суду. Таким чином, різниця у правовій природі цих строків не має значення у цьому контексті. Тому і загальний строк для звернення до нотаріуса із заявою про вчинення виконавчого напису становить три роки. Загальний строк для звернення до нотаріуса із заявою про вчинення виконавчого напису становить три роки незалежно від суб`єктного складу сторін правовідносин, а якщо для вимоги, за якою видається виконавчий напис, законом встановлено іншу позовну давність, виконавчий напис видається у межах цього строку. Таку правову позицію Велика Палата Верховного Суду виклала у постанові від 2 липня 2019 року у справі №916/3006/17. З матеріалів справи вбачається, що позивачка не визнавала заборгованість за кредитним договором з урахуванням строку позовної давності. Банком не визначена заборгованість за кредитним з урахуванням строку позовної давності. Виписка з рахунку ОСОБА_1 , яка була надана банком нотаріусу, не містить інформації про період нарахування заборгованості, дати виникнення заборгованості щодо кожного щомісячного платежу, суми погашення заборгованості позивачкою. Висновки апеляційного суду за результатами розгляду апеляційної скарги Враховуючи наведене вище, рішення суду першої інстанції ухвалено з дотриманням норм матеріального та процесуального права, а тому його слід залишити без змін. Керуючись ст.ст. 367, 368, 374, 375, 381, 382 ЦПК України, суд

ПОСТАНОВИВ: Апеляційну скаргу Акціонерного товариства «Альфа-Банк» залишити без задоволення. Рішення Шевченківського районного суду міста Чернівці від 18 лютого 2021 року залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття. На постанову може бути подана касаційна скарга до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повної постанови. Повна постанова складена 24 травня 2021 року. Головуючий О.О. Одинак Судді: І.Б. Перепелюк Н.Ю. Половінкіна