Постанова 4809 № 404/7938/19

ПОСТАНОВА Іменем України 20 квітня 2021 року м. Кропивницький справа № 404/7938/19 провадження № 22-ц/4809/302/21 Кропивницький апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати в цивільних справах: головуючого судді - Письменного О.А., суддів - Дуковського О.Л., Дьомич Л.М., при секретарі Федоренко Т.О., розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Кіровського районного суду м. Кіровограда у складі судді Іванової Н.Ю. від 19 жовтня 2020 року у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про захист честі, гідності та ділової репутації, - встановив: У листопаді 2019 року ОСОБА_1 звернулася в суд із зазначеним позовом, мотивуючи його тим, що 10.10.2019 на засіданні Правління громадської ради при Виконавчому комітеті міської ради м. Кропивницький, на якому серед інших питань, розглядалося звернення громадян будинку АДРЕСА_1 та АДРЕСА_2 про незгоду мешканців з виділення земельних ділянок біля їх будинків для будівництва кафе та мийки. Вказала, що під час даного засідання були присутні члени правління в кількості 9 чоловік, у тому числі ОСОБА_2 . Вона як начальник Кіровоградського ВКГ ОКВП «Дніпро-Кіровоград» повідомила присутнім про те, що будівництво на земельній ділянці не можливе, оскільки водопровід проходить посеред проекту. Після чого ОСОБА_2 обізвав її «хабарницею», та сказав, що вона чекає на те, що їй дадуть хабар за надання дозволу на будівництво на земельній ділянці. Вважає, що дані висловлювання ОСОБА_2 є неправдивими та такими, що порочать її честь, гідність та завдають шкоди її діловій репутації. Також на її думку, зазначені висловлювання були здійсненні ОСОБА_2 з метою вплинути на вирішення свого питання щодо одержання земельної ділянки в користування. Посилаючись на ці обставини, позивач просила визнати недостовірною та такою, що порушує її права на повагу до її гідності, честі та недоторканості ділової репутації, наступну інформацію, розповсюджену ОСОБА_2 10 жовтня 2019 року на засіданні Правління громадської ради при виконавчому комітеті міської ради м. Кропивницького в приміщенні Кропивницької міської ради: « ОСОБА_1 чекає на хабар за надання дозволу на будівництво на земельній ділянці і після цього надасть кому завгодно будь-який дозвіл»; - зобов`язати ОСОБА_2 спростувати поширену недостовірну інформацію шляхом озвучення за її присутності на найближчому засіданні правління громадської ради при виконавчому комітеті Міської ради міста Кропивницького, які відбудуться після набрання судовим рішенням в даній справі, наступного тексту спростування: «10 жовтня 2019 року на засіданні Правління громадської ради при Виконавчому комітеті міської ради міста Кропивницького ОСОБА_2 , озвучувалися недостовірні та неправдиві відомості відносно ОСОБА_1 , а саме те, що ОСОБА_1 чекає на хабар за надання дозволу на будівництво на земельній ділянці і після отримання хабара надасть кому завгодно будь-який дозвіл». Рішенням Кіровського районного суду м. Кіровограда від 19 жовтня 2020 року у задоволенні позову відмовлено. В апеляційній скарзі скаржник посилаючись на обставини викладені у позовній заяві, а також на неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення судом норм процесуального права, просить рішення суду скасувати та ухвалити нове судове рішення, яким позовні вимоги задовольнити. Заслухавши доповідача, дослідивши матеріали справи, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає з наступних підстав. Судом встановлено, що ОСОБА_1 працює на посаді директора ВКГ ОКВП «Дніпро-Кіровоград». Згідно протоколу засідання Правління Громадської ради при Виконавчому комітеті Міської ради міста Кропивницького від 10 жовтня 2019 року, на засіданні розглядалося звернення мешканців будинку АДРЕСА_1 та корпус 2 про незгоду з виділенням земельних ділянок біля їх будинку для будівництва мойки та кафе. Під час даного засідання були присутні члени правління в кількості 9 чоловік, у тому числі ОСОБА_2 , мешканці будинку АДРЕСА_1 та корпус 2, начальник міськводоканалу ОСОБА_1 , депутат міськради /а.с.61-63/. ОСОБА_2 на засіданні було сказано фразу наступного змісту: « ОСОБА_1 чекає на хабар за надання дозволу на будівництво на земельній ділянці і після цього надасть кому завгодно будь-який дозвіл». Сам ОСОБА_2 в судовому засіданні даний факт не заперечував, оскільки переконаний, що саме через це ОСОБА_1 заперечувала проти виділення йому земельної ділянки. ОСОБА_1 вважає, що вказане висловлювання принизило її честь та гідність, завдало шкоди її діловій репутації, є неправдивим, тому має бути спростоване. Відповідно до статті 34 Конституції України, кожен має право вільно збирати, зберігати, використовувати і поширювати інформацію усно, письмово або в інший спосіб - на свій вибір. Згідно статті 68 Конституції України кожен зобов`язаний неухильно додержуватися Конституції та законів України, не посягати на права і свободи, честь і гідність інших людей. Кожен має право на свободу вираження поглядів у розумінні статті 10 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, якою передбачено свободу дотримуватися своїх поглядів, одержувати і передавати інформацію та ідеї без втручання органів державної влади і незалежно від кордонів. Згідно з частиною першою статті 302 ЦК України фізична особа має право вільно збирати, зберігати, використовувати і поширювати інформацію. Відповідно до частини першої статті 30 Закону України «Про інформацію» ніхто не може бути притягнутий до відповідальності за висловлення оціночних суджень. У пунктах 1, 19 постанови Пленуму Верховного Суду України від 27 лютого 2009 року № 1 «Про судову практику у справах про захист гідності та честі фізичної особи, а також ділової репутації фізичної та юридичної особи» судам роз`яснено, що беручи до уваги положення статей 32, 34 Конституції України, суди при вирішенні справ про захист гідності, честі та ділової репутації повинні забезпечувати баланс між конституційним правом на свободу думки і слова, правом на вільне вираження своїх поглядів та переконань, з одного боку, та правом на повагу до людської гідності, конституційними гарантіями невтручання в особисте і сімейне життя, судовим захистом права на спростування недостовірної інформації про особу, з іншого боку. Вирішуючи питання про визнання поширеної інформації недостовірною, суди повинні визначати характер такої інформації та з`ясовувати, чи є вона фактичним твердженням, чи оціночним судженням, чи критикою та чи є вона такою, що виходить за межі допустимої критики за встановлених судами фактичних обставин справи. Європейський суд з прав людини, практика якого відповідно до статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» є джерелом права в України, неодноразово наголошував, зокрема у рішенні від 28 березня 2013 року у справі «Нова газета» та Бородянський проти Росії», що втручання в свободу вираження власних думок та поглядів порушує свободу висловлення думки в трьох випадках: якщо воно здійснено не на підставі закону, якщо воно не переслідує допустимої мети або якщо воно порушує баланс між метою, заради якої здійснено втручання, і свободою вираження думки. Європейський суд із прав людини також підтвердив, що правдивість оціночних суджень не припускає можливості доказування, і оціночні судження дійсно слід відрізняти від фактів, існування яких може бути підтверджене та виділив три можливі варіанти фундаменту, на якому можна побудувати свою оцінку: 1) факти, що вважаються загальновідомими; 2) підтвердження висловлювання яким-небудь джерелом; 3) посилання на незалежне дослідження. Таким чином, фактичні твердження та оціночні судження є різними поняттями, а розмежовування цих термінів лежить в основі захисту права на честь та гідність, як особистих немайнових прав. У частині другій статті 30 Закону України «Про інформацію» визначено, що оціночними судженнями, за винятком наклепу, є висловлювання, які не містять фактичних даних, критика, оцінка дій, а також висловлювання, що не можуть бути витлумачені як такі, що містять фактичні дані, зокрема з огляду на характер використання мовно-стилістичних засобів (вживання гіпербол, алегорій, сатири). Оціночні судження не підлягають спростуванню та доведенню їх правдивості. Таким чином, згідно статті 277 ЦК України не є предметом судового захисту оціночні судження, думки, переконання, критична оцінка певних фактів і недоліків, які, будучи вираженням суб`єктивної думки і поглядів відповідача, не можна перевірити на предмет їх відповідності дійсності (на відміну від перевірки істинності фактів) і спростувати, що відповідає прецедентній судовій практиці Європейського суду з прав людини при тлумаченні положень статті 10 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Суд враховує, що наявність фактів можна довести, а правдивість оціночних суджень не можна. Що ж стосується оціночних суджень, цю вимогу неможливо виконати, і вона є порушенням самої свободи поглядів, яка є основною складовою права, гарантованого статті 10 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (рішення Європейського суду з прав людини від 07 липня 1986 року у справі «Лінгенс проти Австрії»). Разом з тим, праву на свободу думки і слова, на вільне вираження своїх поглядів і переконань відповідає обов`язок не поширювати про особу недостовірну інформацію та таку, що ганьбить її гідність, честь чи ділову репутацію. У статті 32 Конституції України визначено, що кожному гарантується судовий захист права спростовувати недостовірну інформацію про себе і членів своєї сім`ї та права вимагати вилучення будь-якої інформації, а також право на відшкодування матеріальної і моральної шкоди, завданої збиранням, зберіганням, використанням та поширенням такої недостовірної інформації. Згідно з статтею 277 ЦК України фізична особа, особисті немайнові права якої порушено внаслідок поширення про неї недостовірної інформації, має право на відповідь, а також на спростування цієї інформації. У пункті 15 постанови Пленуму Верховного Суду України від 27 лютого 2009 року № 1 «Про судову практику у справах про захист гідності та честі фізичної особи, а також ділової репутації фізичної та юридичної особи» судам роз`яснено, що при розгляді справ зазначеної категорії суди повинні мати на увазі, що юридичним складом правопорушення, наявність якого може бути підставою для задоволення позову, є сукупність таких обставин: а) поширення інформації, тобто доведення її до відома хоча б одній особі у будь-який спосіб; б) поширена інформація стосується певної фізичної чи юридичної особи, тобто позивача; в) поширення недостовірної інформації, тобто такої, яка не відповідає дійсності; г) поширення інформації, що порушує особисті немайнові права, тобто або завдає шкоди відповідним особистим немайновим благам, або перешкоджає особі повно і своєчасно здійснювати своє особисте немайнове право. Під поширенням інформації слід розуміти: опублікування її у пресі, передання по радіо, телебаченню чи з використанням інших засобів масової інформації; поширення в мережі Інтернет чи з використанням інших засобів телекомунікаційного зв`язку; викладення в характеристиках, заявах, листах, адресованих іншим особам; повідомлення в публічних виступах, в електронних мережах, а також в іншій формі хоча б одній особі. Недостовірною вважається інформація, яка не відповідає дійсності або викладена неправдиво, тобто містить відомості про події та явища, яких не існувало взагалі або які існували, але відомості про них не відповідають дійсності (неповні або перекручені). Позивач повинен довести факт поширення інформації відповідачем, а також те, що внаслідок цього було порушено його особисті немайнові права. Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції, визначив, що позивач не довела існування порушень з боку відповідача своїх прав, оскільки спростуванню підлягають неправдиві відомості, які носять стверджувальний характер реальних фактів чи подій, тоді як висловлення ОСОБА_2 , на думку суду першої інстанції виражають припущення і несуть оціночний характер щодо намірів позивачки. Колегія суддів погоджується з таким висновком суду першої інстанції, а також з тим, що не можуть бути предметом спростування оціночні судження особи. Разом з тим, колегія звертає увагу, що захист честі та гідності може полягати не лише в спростуванні неправдивої інформації. Особа вправі скористатися наданим їй законодавством правом на відповідь. Крім того, якщо суб`єктивну думку висловлено в брутальній, принизливій чи непристойній формі, що принижує гідність, честь чи ділову репутацію, на особу, яка таким чином та у такий спосіб висловила думку або оцінку, може бути покладено обов`язок відшкодувати завдану моральну шкоду. Але ОСОБА_1 не ставить питання про відшкодування моральної шкоди, а наполягає лише на спростуванні неправдивої інформації. З огляду на вказане, доводи апеляційної скарги не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом першої інстанцій норм матеріального права та порушення норм процесуального права, яке призвело або могло призвести до неправильного вирішення справи. За таких обставин, колегія суддів вважає, що рішення суду першої інстанції ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права, тому відповідно до ч.1 ст. 375 ЦПК України, апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а рішення суду першої інстанції залишенню без змін. Керуючись ст.ст. 367, 374, 375, 381 - 384 ЦПК України, суд, - постановив: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення. Рішення Кіровського районного суду м. Кіровограда від 19 жовтня 2020 року залишити без змін. Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення. Повний текст постанови складено 28.04.2021 Судді: О.А.Письменний О.Л. Дуковський Л.М.Дьомич