Постанова 4809 № 401/1780/19

ПОСТАНОВА Іменем України 24 червня 2020 року м. Кропивницький справа № 401/1780/19 провадження № 22-ц/4809/723/20 Кропивницький апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати у цивільних справах: Єгорової С. М. (суддя-доповідач), Дьомич Л. М., Карпенка О. Л., розглянувши в порядку письмового провадження цивільну справу за апеляційною скаргою адвоката Кінаша Андрія Григоровича, який представляє інтереси ОСОБА_1 , на рішення Світловодського міськрайонного суду Кіровоградської області від 29 січня 2020 року у складі головуючого судді Волошиної Н. Л. ВСТАНОВИВ: Короткий зміст позовних вимог і рішення суду першої інстанції. У червні 2019 року, ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом до ОСОБА_2 про захист честі, гідності та ділової репутації , в якому просила: 1) визнати недостовірними, такими, що не відповідають дійсності, порушують права свободи, ганьблять честь, гідність, ділову репутацію позивача, відомості, розповсюджені ОСОБА_2 на телеканалі « ІНФОРМАЦІЯ_1 » в прямому ефірі в передачі під назвою «Подробиці» 30 травня 2019 року, тема: «Новини» та поширені відносно позивача у всесвітній мережі Інтернет за адресами: https://zlatopil.com/all-news/na-kirovogradshhyni-z-yasovuvaly-hto-kryshuye-brakonyerstvo-video;https://podrobnosti.ua/2300849-hto-krishu-brakonrstvo-na-krovogradschin.html, а саме: - що вона являється корупціонеркою; - що вона незаконно збагачується; - що вона «кришує» браконьєрів; - що вона зловживає владою та службовим становищем, тобто умисно, з метою одержання неправомірної вигоди для самої себе використовує як службова особа владу та службове становище всупереч інтересам служби, з метою завдання істотної шкоди охоронюваним законом державним та громадським інтересам; - що посадові особи Головного Управління Служби безпеки України в Кіровоградській області начебто її «кришують», «коригують» її діяльність та незаконно передають їй відомості, що становлять службову інформацію, зібрану у процесі оперативно-розшукової, контррозвідувальної діяльності, у сфері оборони країни, яка являється секретною; - що вона незаконно використовує у своїй службовій діяльності дані, в тому числі і роздруківки телефонних розмов усіх рибаків, отримані від посадових осіб Головного Управління Служби безпеки України в Кіровоградській області, тобто розголошує дані оперативно-розшукової діяльності та досудового розслідування. 2) стягнути з ОСОБА_2 5000 грн у відшкодування моральної шкоди. 3) зобов`язати ОСОБА_2 публічно на телеканалі «Інтер» та в інших засобах масової інформації спростувати розповсюджену ним завідомо недостовірну інформацію та принести публічне вибачення перед позивачем та третіми особами за розповсюдження недостовірної інформації. 4) зобов`язати ОСОБА_2 за власний рахунок спростувати відомості, поширені ним в прямому ефірі в передачі під назвою «Подробиці» 30 травня 2019 року, тема: «Новини» та поширені відносно позивача у всесвітній мережі Інтернет за адресами: https://zlatopil.com/all-news/na-kirovogradshhyni-z-yasovuvaly-hto-kryshuye-brakonyerstvo-video; https://podrobnosti.ua/2300849-hto-krishu-brakonrstvo-na-krovogradschin.html, та інші у спосіб найбільш близький до способу пощирення, про те, що ним поширена недостовірна інформація, така, що не відповідає дійсності, порушує права, свободи, ганьбить честь, гідність, ділову репутацію позивача та третіх осіб, а саме: - що вона являється корупціонеркою; - що вона незаконно збагачується; - що вона «кришує» браконьєрів; - що вона зловживає владою та службовим становищем, тобто умисно, з метою одержання неправомірної вигоди для самої себе використовує як службова особа владу та службове становище всупереч інтересам служби, з метою завдання істотної шкоди охоронюваним законом державним та громадським інтересам; - що посадові особи Головного Управління Служби безпеки України в Кіровоградській області начебто її «кришують», «коригують» її діяльність та незаконно передають їй відомості, що становлять службову інформацію, зібрану у процесі оперативно-розшукової, контррозвідувальної діяльності, у сфері оборони країни, яка являється секретною; - що вона незаконно використовує у своїй службовій діяльності дані, в тому числі і роздруківки телефонних розмов усіх рибаків, отримані від посадових осіб Головного Управління Служби безпеки України в Кіровоградській області, тобто розголошує дані оперативно-розшукової діяльності та досудового розслідування, в строк не пізніше п`ятнадцяти днів з дня набрання рішення суду законної сили. Позовні вимоги ОСОБА_1 мотивувала тим, що вона є головою комісії з ліквідації - начальником відділу охорони водних біоресурсів управління охорони, використання і відтворення водних біоресурсів та регулювання рибальства в Кіровоградській області. 30 травня 2019 року близько 20 години телеканал Інтер транслював передачу під назвою «Подробиці». В передачі було використане інтерв`ю з ОСОБА_3 , який розповсюдив вищезазначену недостовірну інформацію, що порушила честь, гідність та ділову репутацію позивача. Даючи інтерв`ю, відповідач допустив висловлювання, характер яких створює негативне враження і відношення до позивача як до професіонала, наведені висловлювання є припущеннями та наклепом. Протягом 30-31 травня 2019 року цілий ряд засобів масової інформації розповсюдили цю недостовірну інформацію в мережі Інтернет. Оприлюднена інформація є завідомо неправдивою, формує негативне уявлення суспільства про те, що позивач, порушуючи Закон та свої професійні обов`язки, займається незаконною діяльністю (а.с. 26-32). Рішенням Світловодського міськрайонного суду Кіровоградської області від 29 січня 2020 року ОСОБА_1 у задоволенні позову відмовлено за безпідставністю вимог. Суд першої інстанції дійшов висновку, що Факт поширення інформації в указаний позивачем спосіб, а саме шляхом розповсюдження відповідачем ОСОБА_2 на телеканалі «Інтер» в прямому ефірі в передачі під назвою «Подробиці» 30 травня 2019 року відомостей наступного змісту: «Що позивач являється корупціонеркою; що вона незаконно збагачується; що вона «кришує» браконьєрів; що вона зловживає владою та службовим становищем, тобто умисно, з метою одержання неправомірної вигоди для самої себе використовує як службова особа владу та службове становище всупереч інтересам служби, з метою завдання істотної шкоди охоронюваним законом державним та громадським інтересам; що посадові особи Головного Управління Служби безпеки України в Кіровоградській області начебто її «кришують», «коригують» її діяльність та незаконно передають їй відомості, що становлять службову інформацію, зібрану у процесі оперативно-розшукової, контррозвідувальної діяльності, у сфері оборони країни, яка являється секретною; що вона незаконно використовує у своїй службовій діяльності дані, в тому числі і роздруківки телефонних розмов усіх рибаків, отримані від посадових осіб Головного Управління Служби безпеки України в Кіровоградській області, тобто розголошує дані оперативно-розшукової діяльності та досудового розслідування» не знайшов свого підтвердження в судовому засіданні доказами. Cуд зазначив про відсутність юридичного складу правопорушення, наявність якого могла бути підставою для задоволення позову, а саме факт поширення зазначеної позивачем інформації, що порушує її особисті немайнові права або завдає шкоди особистим немайновим благам, або перешкоджає їй повно і своєчасно здійснювати своє особисте немайнове право. На думку суду першої інстанції позивач як посадова особа має бути готова до гострої і сильної громадської критики у засобах масової інформації з приводу того, як вона виконує свої функції, і межі допустимої критики щодо неї як публічної особи є значно ширшою, ніж окремої пересічної особи. Суд наголошував, що в процесі розгляду справи в межах заявлених позовних вимог до ОСОБА_2 має розглядатися на предмет її достовірності та поширення лише та інформація, яка подана у сюжеті як його пряма мова, що транслювалася в ефірі телеканалу. Враховуючи, що у позовній заяві позивач послалась на висловлювання відповідача ОСОБА_2 , які були нібито висловлені в програмі « ІНФОРМАЦІЯ_2 » в ефірі телеканалу «Інтер» 30 травня 2019 року, суд звернув увагу, що наведені позивачем відомості в зазначеній в позові редакції є власною інтерпретацією позивачем загального змісту сюжету телепрограми, а також коментарів кореспондента телеканалу, які були висловлені у різні проміжки часу протягом всієї програми. Компонування в такий спосіб словосполучень та речень для отримання юридичного складу порушення особистих немайнових прав, на думкеу суду, є неправомірним. Короткий зміст вимог апеляційної скарги та узагальнені доводи особи, яка подала апеляційну скаргу. Адвокат Кінаш А.Г., який представляє інтереси ОСОБА_1 , подав апеляційну скаргу, в якій з підстав неправильного застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права ставить питання про скасування судового рішення та ухвалення нового про задоволення позовних вимог. Зокрема зазначив, суд першої інстанції не забезпечив ОСОБА_1 захист її порушених прав, свобод і законних інтересів. Крім того, не було забезпечено змагальності сторін, а докази позивачка взагалі були проігноровані. Подані докази не були належно оцвнені у їх сукупності, частина доказів відхилена без належного мотивування. Суд першої інстанції проігнорував вимогу представника позивача про витребування у відповідача доказів на підтвердження обвинувачень по відношенню ОСОБА_1 . Також, суд не врахував і не дав оцінки доводам позивача щодо поширення відповідачем інформації як засобами телекомунікаційного зв`язку, так і у всесвітній мережі Інтернет. Звертає увагу, що відповідач ОСОБА_2 , у судовому засіданні не заперечував проти поширення ним інформації, суд першої інстанції це проігнорував. Щодо свідчень свідків ОСОБА_4 та ОСОБА_5 про те, як активісти з`явилися у приміщення управління Кіровоградрибоохорони та здійснювали там відеозйомку, поводячи себе зухвало та здійснюючи моральний тиск на працівників управління, суд необгрунтовано висловився про неналежність цих доказів. Доводи інших учасників справи. Відповідач ОСОБА_2 у своєму відзиві на апеляційну скаргу заперечував проти задоволення апеляційної скарги. Зокрема зазначив, що суд першої інстанції не обмежив право ОСОБА_1 на звернення до суду, передбачене ст. 4 ЦПК України. При розгляді встановлено, що права позивачки не були порушені, але це не вказує на факт обмеження права звернення до суду, як зазначено в скарзі. Також відповідач ОСОБА_2 зазначив, що у позовній заяві ОСОБА_1 не вказала яким саме чином розповсюдження інформації завдало шкоди її особистим немайновим правам. Крім того, у скарзі не вказано, які саме порушення процесуального права мали місце, а лише використано абстрактні конструкції щодо недотримання принципів цивільного судочинства. Відповідач повністю погоджується із висновком суду першої інстанції про не підтвердження факту поширення оспорюваної інформації, оскільки зазначена в позові інформація відповідачем не поширювалась, на підтвердження чого в матеріалах справи наявна розшифровка прямої мови відповідача з сюжету. Позиція апеляційного суду. Відповідно до ст.ст. 367, 368 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Справа розглядається судом апеляційної інстанції за правилами, встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження, з особливостями, встановленими цією главою. Спрощене позовне провадження призначене для розгляду малозначних справ, справ, що виникають з трудових відносин, справ незначної складності та інших справ, для яких пріоритетним є швидке вирішення справи (ч. 4 ст. 19 ЦПК). Апеляційні скарги на рішення суду у справах з ціною позову менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи (ч. 1 ст. 369 ЦПК). У порядку спрощеного позовного провадження розглядаються справи: 1) малозначні справи; 2) що виникають з трудових відносин; 3) про надання судом дозволу на тимчасовий виїзд дитини за межі України тому з батьків, хто проживає окремо від дитини, у якого відсутня заборгованість зі сплати аліментів та якому відмовлено другим із батьків у наданні нотаріально посвідченої згоди на такий виїзд. У порядку спрощеного позовного провадження може бути розглянута будь-яка інша справа, віднесена до юрисдикції суду, за винятком справ, зазначених у частині четвертій ст. 274 ЦПК України (ч.ч.1-2 ст. 274 ЦПК). Відповідно до ч. 13 ст. 7 ЦПК України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться. З урахуванням вимог ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Згідно зі ст. 264 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин; чи слід позов задовольнити або в позові відмовити; як розподілити між сторонами судові витрати; чи є підстави допустити негайне виконання судового рішення; чи є підстави для скасування заходів забезпечення позову. При ухваленні рішення суд не може виходити за межі позовних вимог. Заслухавши суддю-доповідача, вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи апеляційної скарги, законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції у межах, передбачених ст. 367 ЦПК України, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а судове рішення без змін. Встановлені судом першої інстанції неоспорені обставини, а також обставини встановлені апеляційним судом. Судом встановлено, що позивач ОСОБА_1 на момент виникнення спору працювала на посаді Голови комісії з ліквідації - начальника відділу охорони водних біоресурсів управління охорони, використання і відтворення водних біоресурсів та регулювання рибальства в Кіровоградській області. З дослідженого у судовому засіданні відеозапису телепрограми «Подробиці» на каналі «Інтер» від 30 травня 2019 року вбачається, що автором ОСОБА_6 був створений сюжет, який стосувався діяльності активістів громадської організації «Стоп корупції» щодо незаконного вилову риби. В межах цього сюжету в контексті слів автора звучала пряма мова відповідача ОСОБА_2 наступного змісту: «Все це відбувається під пильним оком Державної рибної інспекції, яка проходить ліквідаційну процедуру. Є голова ліквідаційної комісії ОСОБА_1 . СБУ коригує дії ОСОБА_1 , так як вона має розпечатку всіх телефонів рибаків, ну хто має артилії. Вона має розпечатку та їм всім доводить з ким вони спілкувались.», «За цей рік 850 кг було вилучено і 4 кілометри сіток. Когось взяли з цими сітками, кримінальні провадження відкриті з приводу цих чотирьох кілометрів сіток?». (а.с.63). Аналогічна інформація та висловлювання (пряма мова) ОСОБА_2 міститься у публікаціях (статтях) в розділі новини на інтернетсайтах за адресами: ІНФОРМАЦІЯ_3 (з посиланням на сюжет " ІНФОРМАЦІЯ_4 " на Інтері); https://podrobnosti.ua/2300849-hto-krishu-brakonrstvo-na-krovogradschin.html (а.с. 13, 15). Позовні вимоги заявлені лише до ОСОБА_2 , і представником позивача в судовому засіданні стверджувалось про відсутність претензій до інших осіб. Мотиви, з яких виходить колегія суддів апеляційного суду. Стаття 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод гарантує право на справедливий судовий розгляд. Кожна особа має право в порядку, встановленому ЦПК України, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів (ч. 1 ст. 4 ЦПК). Частинами 1 та 3 статті 13 ЦПК встановлено, що суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом ( ч. ч. 1, 2 ст. 12 ЦПК). Відповідно до ст. ст. 76, 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Згідно із статтею 3 Конституції України людина, її життя і здоров`я, честь і гідність визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю. Відповідно до статті 32 Конституції Україникожному гарантується судовий захист права спростовувати недостовірну інформацію про себе і членів своєї сім`ї та права вимагати вилучення будь-якої інформації, а також право на відшкодування матеріальної і моральної шкоди, завданої збиранням, зберіганням, використанням та поширенням такої недостовірної інформації. Статтею 201 ЦК Українипередбачено, що честь, гідність і ділова репутація є особистими немайновими благами, які охороняються цивільним законодавством. Згідно із статтями 297, 299 ЦК Україникожен має право на повагу до його гідності та честі, на недоторканність своєї ділової репутації. У відповідності ст.16 ЦК України, кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Згідно ст. 201 ЦК України, особистими немайновими благами, які охороняються цивільним законодавством, є в тому числі честь, гідність і ділова репутація. Відповідно до ст. 275 ЦК Українизахист особистого немайнового права здійснюється у спосіб, встановлений главою 3 цього Кодексу, а також іншими способами відповідно до змісту цього права, способу його поширення та наслідків, що їх спричинило це порушення. Захист особистого немайнового права може здійснюватися також іншим способом відповідно до змісту цього права, способу його порушення та наслідків, що їх спричинило це порушення. Статтею 277 ЦК Українивизначено, що фізична особа, особисті немайнові права якої порушено внаслідок поширення про неї та (або) членів її сім`ї недостовірної інформації, має право на відповідь, а також на спростування цієї інформації. Фізична особа, особисті немайнові права якої порушено у друкованих або інших засобах масової інформації, має право на відповідь, а також на спростування недостовірної інформації у тому ж засобі масової інформації в порядку, встановленому законом. При розгляді справ зазначеної категорії суди повинні мати на увазі, що юридичним складом правопорушення, наявність якого може бути підставою для задоволення позову, є сукупність таких обставин: а) поширення інформації, тобто доведення її до відома хоча б одній особі у будь-який спосіб; б) поширена інформація стосується певної фізичної чи юридичної особи, тобто позивача; в) поширення недостовірної інформації, тобто такої, яка не відповідає дійсності; г) поширення інформації, що порушує особисті немайнові права, тобто або завдає шкоди відповідним особистим немайновим благам, або перешкоджає особі повно і своєчасно здійснювати своє особисте немайнове право. Недостовірною вважається інформація, яка не відповідає дійсності або викладена неправдиво, тобто містить відомості про події та явища, яких не існувало взагалі або які існували, але відомості про них не відповідають дійсності (неповні або перекручені). Під поширенням інформації необхідно розуміти, зокрема: опублікування її у пресі, передання по телебаченню чи з використанням інших засобів масової інформації; поширення в мережі Інтернет, викладення в заявах, листах, адресованих іншим особам; повідомлення в публічних виступах, а також в іншій формі хоча б одній особі. Вирішуючи питання про визнання поширеної інформації недостовірною, суди повинні визначати характер такої інформації та з`ясовувати, чи є вона фактичним твердженням, чи оціночним судженням. Європейський суд з прав людини, практика якого відповідно до статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» є джерелом права в України, неодноразово наголошував, зокрема у рішенні від 28 березня 2013 року у справі «Нова газета» та Бородянський проти Росії», що втручання в свободу вираження власних думок та поглядів порушує свободу висловлення думки в трьох випадках: якщо воно здійснено не на підставі закону, якщо воно не переслідує допустимої мети або якщо воно порушує баланс між метою, заради якої здійснено втручання, і свободою вираження думки. Європейський суд із прав людини також підтвердив, що правдивість оціночних суджень не припускає можливості доказування, і оціночні судження дійсно слід відрізняти від фактів, існування яких може бути підтверджене та виділив три можливі варіанти фундаменту, на якому можна побудувати свою оцінку: 1) факти, що вважаються загальновідомими; 2) підтвердження висловлювання яким-небудь джерелом; 3) посилання на незалежне дослідження. Таким чином, фактичні твердження та оціночні судження є різними поняттями, а розмежовування цих термінів лежить в основі захисту права на честь та гідність, як особистих немайнових прав. Відповідно до частин першої та другої статті 30 Закону України «Про інформацію» ніхто не може бути притягнутий до відповідальності за висловлення оціночних суджень. Оціночними судженнями, за винятком наклепу, є висловлювання, які не містять фактичних даних, критика, оцінка дій, а також висловлювання, що не можуть бути витлумачені як такі, що містять фактичні дані, зокрема з огляду на характер використання мовно-стилістичних засобів (вживання гіпербол, алегорій, сатири). Оціночні судження не підлягають спростуванню та доведенню їх правдивості. Якщо особа вважає, що оціночні судження або думки принижують її гідність, честь чи ділову репутацію, а також інші особисті немайнові права, вона вправі скористатися наданим їй законодавством правом на відповідь, а також на власне тлумачення справи у тому самому засобі масової інформації з метою обґрунтування безпідставності поширених суджень, надавши їм іншу оцінку. Якщо суб`єктивну думку висловлено в брутальній, принизливій чи непристойній формі, що принижує гідність, честь чи ділову репутацію, на особу, яка таким чином та у такий спосіб висловила думку або оцінку, може бути покладено обов`язок відшкодувати завдану моральну шкоду. Тобто, за своїм характером судження є розумовим актом, що має оціночний характер та виражає ставлення того, хто говорить, до змісту висловленої думки і напряму, що пов`язано з такими психологічними станами, як віра, впевненість чи сумнів. Отже, будь-яке судження, яке має оціночний характер, будь-яка критика та оцінка вчинків, вираження власних думок щодо якості виконуваних публічних функцій, отриманих результатів тощо, не є підставою для захисту права на повагу честі, гідності та ділової репутації та, відповідно, не є предметом судового захисту. Таким чином, у силу положень статті 277 ЦК України не є предметом судового захисту оціночні судження, думки, переконання, критична оцінка певних фактів і недоліків, які, будучи вираженням суб`єктивної думки і поглядів відповідача, не можна перевірити на предмет їх відповідності дійсності (на відміну від перевірки істинності фактів) і спростувати, що відповідає прецедентній судовій практиці Європейського суду з прав людини при тлумаченні положень статті 10 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. За положеннями статті 29 Закону України «Про інформацію» суспільство має право на отримання суспільно необхідної інформації і предметом суспільного інтересу вважається інформація, яка свідчить про загрозу державному суверенітету, територіальній цілісності України; забезпечує реалізацію конституційних прав, свобод і обов`язків; свідчить про можливість порушення прав людини, введення громадськості в оману, шкідливі екологічні та інші негативні наслідки діяльності (бездіяльності) фізичних або юридичних осіб тощо. При цьому суспільство також має право на отримання інформації, яка відповідає дійсності та надає можливість суспільству здійснити її оцінку самостійно на основі усіх фактів та різноманіття думок щодо оцінки такої інформації та її значення для суспільства, тому так важливо, щоб інформація, яка розповсюджується будь-ким, а особливо засобами масової інформації або лідерами суспільної думки, посадовими особами, державними службовцями, відповідала дійсності з одного боку а з іншого була суспільно значуща та задовольняла попит суспільства на необхідність контролю за діяльністю державних органів та їх посадових осіб. Слід зазначити, що суд першої інстанції дійшов правильного висновку про те, що описані в оспорюваних телевізійному сюжеті та публікаціях відображена власна позиція і критичні судження автора висловлювань ОСОБА_2 , який фактично оцінював роботу голови ліквідаційної комісії відділу охорони водних біоресурсів (як він назвав Державної рибної інспекції) ОСОБА_1 . Варто зазначити, що ОСОБА_2 як автор висловлювань в оспорюваному відеосюжеті і публікаціях в мережі Інтернет оцінюючи голови ліквідаційної комісії висловлював лише припущення про те, що наявні певні зв`язки між нею, СБУ та рибаками. Проте, позивач не позбавлена можливості реалізувати своє право на відповідь та викласти власний погляд на поширену інформацію та доведення перед аудиторією помилковості висловлених відповідачем суджень, надавши їм свою оцінку. Згідно ізстаттею 10 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року (далі - Конвенція) і Першого протоколу та Протоколів № 2, 4, 7, 11 до Конвенції, кожен має право на свободу вираження поглядів. Це право включає свободу дотримуватися своїх поглядів, одержувати і передавати інформацію та ідеї без втручання органів державної влади і незалежно від кордонів. Здійснення цих свобод, оскільки воно пов`язане з обов`язками і відповідальністю, може підлягати таким формальностям, умовам, обмеженням або санкціям, що встановлені законом в інтересах національної безпеки, територіальної цілісності або громадської безпеки, для охорони порядку або запобігання злочинам, для охорони здоров`я або моралі, для захисту репутації або прав інших осіб, для запобігання розголошенню конфіденційної інформації або підтримання авторитету і безсторонності суду і є необхідним в демократичному суспільстві. Як зазначено в рішеннях Європейського суду з прав людини (справи Лінгенса, Де Гаєс і ОСОБА_7 , Гудвіна, Прагер і Обершлік) свобода вираження поглядів, гарантована пунктом 1 статті 10, становить одну з основних підвалин демократичного суспільства й одну з принципових умов його розвитку та умов реалізації кожної особи. За умови додержання пункту 2 свобода вираження стосується не лише тієї «інформації» чи тих «ідей», які отримані належним чином або розглядаються як необразливі чи незначні, а й тих, що викликають образу, обурення або неспокій. Такими є вимоги плюралізму, терпимості й широти поглядів, без яких «демократичне суспільство» неможливе. Свобода преси надає громадськості один з найкращих засобів отримання інформації та формування ідей та ставлення до політичних лідерів. Більш загально, свобода політичних дебатів перебуває в самому серці побудови демократичного суспільства, що наскрізь пронизує Конвенцію. Межі припустимої критики відповідно ширші, коли йдеться про політика, ніж коли йдеться про пересічного громадянина. На відміну від останнього, кожне слово та дія першого неминуче та свідомо стають об`єктом ретельного вивчення з боку журналістів та громадськості, і, отже, він повинен виявляти вищий ступінь толерантності (Lingens v. Austria, рішення від 8 липня 1986, Series A no. 103, n. 42). Межі припустимої критики за певних обставин можуть бути ширшими, коли йдеться про державного службовця, що виконує або виконував свої повноваження, ніж коли йдеться про фізичних осіб, проте не можна стверджувати, що державні службовці свідомо піддають ретельному обстеженню кожне своє слово чи дію в тій самій мірі, як це роблять політики, і, отже, до них повинні застосовуватись ті самі механізми, що й до останніх, коли йдеться про критику їх діяльності. Державні службовці повинні користуватися громадською довірою в умовах, позбавлених надзвичайного занепокоєння, що зробить вдалим виконання ними своїх завдань. Отже, може постати необхідність у їх захисті від образливих словесних нападок під час виконання ними своїх обов`язків (Janowski, п. 33, and Nikula v. Finland, no. 31611/96, п. 48, ECHR 2002-11), Більше того, повинно бути зроблене чітке розмежування між констатацією фактів та оціночними судженнями. У той час як наявність фактів може бути продемонстровано, достовірність оціночних суджень не піддається доведенню. Вимогу доводити достовірність оціночних суджень неможливо виконати, вона порушує свободу думки як таку, що є базовою частиною права, гарантованого статтею 19 (Lingens, cited above, p. 28, п. 46). Отже, коли робляться твердження про поведінку третьої особи, деколи може бути важко, як і в цій справі, віднайти різницю між оцінкою фактів та оціночними судженнями. Проте навіть оціночне судження може бути надмірним, якщо воно не має під собою фактичних підстав (Jerusalem v.Austria, no. 26958/95, n. 43, ECHR 2001-11). За змістом статті 10 Конвенції свобода слова, преси як захисника інтересів громадськості, критика представників держави, висловлення своєї думки в процесі обговорення питань, що становлять громадський інтерес, є однією з найважливіших свобод людини. Втрутитись у процес реалізації цієї норми національна влада може лише у випадках, передбачених частиною другою статті 10 Конвенції, зокрема, якщо це передбачено законом, направлено на захист репутації або прав інших осіб і є необхідним у демократичному суспільстві. Право на недоторканність ділової репутації та честь і гідність публічної особи підлягають захисту лише у випадках, коли політичний, державний або громадський діяч доведе, що інформація поширена «з явним злим умислом», тобто з нехтуванням питання про їх правдивість чи неправдивість, а не з метою доведення до громадськості тверджень про наміри і позицію політичних лідерів, інших публічних осіб та сформувати про них свою думку. Поряд з інформацією чи даними, що підлягають перевірці, стаття 10 захищає погляди, критичні зауваження або припущення, правдивість яких не може бути піддана перевірці на правдивість. Оціночні судження також користуються захистом - це передумова плюралізму поглядів. Зазначене вказує на те, що спірна інформація є оцінкою дій, висловлювання не можна витлумачити як такі, що містять фактичні дані, оскільки вони не містять ствердження про порушення позивачем законодавства чи моральних принципів, а лише дають можливість проаналізувати та сприйняти зміст інформації згідно з власними суб`єктивними переконаннями. Свобода вираження поглядів є однією з важливих засад демократичного суспільства та однією з базових умов його прогресу та самореалізації кожного. Предмет пункту другого статті 10 застосовується не тільки до «інформації» чи «ідей», які були отримані зі згоди чи розглядаються як необразливі чи як малозначущі, але й до тих, які можуть ображати, шокувати чи непокоїти. Такими є вимоги плюралізму, толерантності та відкритості думок, без чого неможливе «демократичне суспільство». Як передбачено в статті 10, ця свобода має винятки, які проте повинні чітко тлумачитись, та потреба в таких обмеженнях має бути переконливо встановлена (cf., Jersild v. Denmark, рішення від 23 вересня 1994, Series А по. 298, р. 23, п. 31; Janowski V. Poland [GC], no. 25716/94, n. 30, ECHR 1999 J- Nihpn and Johnsen V. Norway [ОС], no. 23118/93, п. 43, ECHR 1999-VlII; and Fuentes Bobov. Spain, no. 39293/98, n. 43, 29 лютого 2000). Повідомлення новин, засноване на інтерв`ю або відтворенні висловлювань інших осіб, відредагованих чи ні, становить один з найбільш важливих засобів, за допомогою яких преса може відігравати свою важливу роль «сторожового пса суспільства» (рішення у справі «The Observer and The Guardian v. The United Kingdom», від 26 листопада 1991 року, п. 59, Series А no. 216). Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 23 ЦК України, особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода полягає: у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку із знищенням чи пошкодженням її майна; у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи. При вирішенні спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди з`ясуванню підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинно-наслідкового зв`язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача, вини останнього в її заподіянні. Суд, зокрема, повинен з`ясувати, чим підтверджується факт заподіяння позивачеві моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, за яких обставин чи якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, в якій грошовій сумі, чи в якій матеріальній формі позивач оцінює заподіяну йому шкоду та з чого він при цьому виходить, а також інші обставини, що мають значення для вирішення спору. Оскільки позивачем в судовому засіданні належним чином не було доведено факту неправомірних дій з боку відповідача, якими було б завдано шкоду його честі, гідності та діловій репутації, тому вимоги про відшкодування завданої шкоди відповідно до п. 4 ч. 2 ст. 23 ЦК Українине підлягають задоволенню. Свідки ОСОБА_4 та ОСОБА_5 в своїх поясненнях суду першої інстанції повідомили про те, як активісти з`явилися у приміщення управління Кіровоградрибоохорони та здійснювали там відео зйомку, поводячи себе при цьому зухвало та здійснюючи моральний тиск на працівників управління, тому суд дійшов правильного висновку, що ці свідчення не вказують на обставини, на які позивач посилалась в обгрунтування своїх вимог і не стосуються предмету доказування по суті позову. Отже, суд першої інстанції, розглядаючи дану справу, правильно визначився із характером спірних правовідносин, нормами матеріального та процесуального права, які підлягають застосуванню, повно та всебічно дослідив наявні у справі докази і надав їм належну оцінку, правильно встановив обставини справи, внаслідок чого дійшов правильного висновку про відмову у задоволенні позову, оскільки зміст оспорюваних позивачем відеосюжету та публікацій (статей) на інтернетсайтах свідчить про відсутність твердження про факти і вказує на те, що по суті викладена в них інформація є оціночним судженням автора, висновком щодо роботи позивача на посаді голови ліквідаційної комісії відділу охорони водних біоресурсів ("рибоохорони", "рибної інспекції"). Оцінити правдивість чи правильність такого висновку неможливо. Враховуючи те, що поширена інформація не містить висловлень у брутальній, принизливій чи непристойній формі, суд обґрунтовано вважав, що підстав для відшкодування моральної шкоди немає. Доводи апеляційної скарги про те, що суд першої інстанції не звернув уваги на той факт, що ОСОБА_2 фактично звинуватив позивача у вчиненні корупційних дій, незаконному збагаченні, "кришуванні" браконьєрів", зловживанні владою і службовим становищем, незаконним коригуванням дій рибаками за сприяння посадових осіб СБУ, не підтверджуються змістом відеосюжету та публікацій на сторінках новин інтернетсайтів " ІНФОРМАЦІЯ_3 " і "podrobnosti ІНФОРМАЦІЯ_5 ", не є висловлюваннями автора ОСОБА_2 , а є трактуванням змісту відеосюжета та статтей (публікацій) з точки зору позивача. Також необґрунтованими є доводи апеляційної скарги стосовно того, що суд першої інстанції неправильно застосував до спірних правовідносин положення статей 277 ЦК України та статті 30 Закону України «Про інформацію», оскільки вони зводяться до власного тлумачення заявником цих норм матеріального права. Інші наведені доводи апеляційної скарги зводяться до незгоди з висновком суду стосовно встановлення обставин справи, містять посилання на факти, що були предметом дослідження й оцінки судом. Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів заявника та їх відображення у судовому рішенні, питання вичерпності висновків суду, апеляційний суд виходить з того, що у справі, що розглядається, сторонам було надано вичерпну відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин, як у матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах, а доводи, викладені в апеляційній скарзі, не спростовують обґрунтованих та правильних висновків суду першої інстанції. Колегія суддів перевірила доводи апеляційної скарги на предмет законності оскаржуваного судового рішення виключно в межах заявлених в суді першої інстанції вимог та які безпосередньо стосуються правильності застосування судом норм матеріального і дотримання норм процесуального права, у зв`язку із чим, не вдається до аналізу і перевірки інших доводів, які за своїм змістом зводяться до необхідності переоцінки доказів, які були досліджені і належно оцінені судом першої інстанції. Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення від 10 лютого 2010 року у справі «Серявін та інші проти України» (Seryavin and others v. Ukraine, № 4909/04, § 58). Висновки за результатами розгляду апеляційної скарги. Враховуючи викладене, суд першої інстанції з дотриманням норм процесуального права повно і всебічно дослідив обставини справи, надані докази, дав їм належну правову оцінку, правильно визначив характер спірних правовідносин і застосував норми закону, що їх регулює, правомірно дійшов висновку про відмову у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про захист честі, гідності та ділової репутації. Апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін із підстав, передбачених статтею ст. 375 ЦПК України. Відповідно до норм ст. 141 ЦПК України судовий збір за подання апеляційної скарги покладається на особу, яка подала апеляційну скаргу, і поверненню не підлягає. Керуючись ст.ст. 367, 368, 371, 374, 375, 381-384, 389, 390 ЦПК України, Кропивницький апеляційний суд

ПОСТАНОВИВ: Апеляційну скаргу адвоката Кінаша Андрія Григоровича, який представляє інтереси ОСОБА_1 залишити без задоволення. Рішення Світловодського міськрайонного суду Кіровоградської області від 29 січня 2010 року залишити без змін. Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена у касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення. Судді С.М. Єгорова Л.М. Дьомич О.Л. Карпенко