Постанова Волинський апеляційний суд № 161/12058/20

Справа № 161/12058/20 Головуючий у 1 інстанції: Філюк Т. М. Провадження № 22-ц/802/662/21 Категорія: 39 Доповідач: Карпук А. К. ВОЛИНСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД П О С Т А Н О В А І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И 19 травня 2021 року місто Луцьк Волинський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого - судді Карпук А.К. суддів Бовчалюк З.А., Здрилюк О.І., секретар Вакіна Д. О., з участю: представника позивача Мельник В. М., представника відповідача Овчарова А. В. розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Луцьку цивільну справу за позовом Акціонерного товариства комерційний банк «Приватбанк» до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за апеляційною скаргою позивача Акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» на рішення Луцького міськрайонного суду Волинської області від 18 лютого 2021 року,- В С Т А Н О В И В : У липні 2020 року Акціонерне товариство комерційний банк «ПриватБанк» (надалі - АТ КБ «ПриватБанк») звернулося до суду із зазначеним позовом, посилаючись на те, що 19.04.2007 з ОСОБА_1 було укладено кредитний договір № VOY0GA00001322, відповідно до якого остання отримала кредит в розмірі 80000 доларів США терміном до 19.04.2017 та зобов`язалась повернути кредит та сплатити відсотки за користування кредитними коштами в строки та в порядку встановленому договором. Рішенням Індустріального районного суду міста Дніпропетровська від 22.11.2011 задоволено позовні вимоги банку та постановлено стягнути з відповідача ОСОБА_1 заборгованість в сумі 84279,55 доларів США. На даний час рішення Індустріального районного суду міста Дніпропетровська від 22.11.2011 боржником не виконано, а тому з врахуванням вимог ст. 625 ЦК України, нараховано 3 % річних від простроченої суми, що становить 19092, 15 доларів США. Крім того, вказує, що в забезпечення виконання зобов`язань за кредитним договором № VOY0GA00001322 від 19.04.2007 укладено договір поруки з ОСОБА_2 , а тому останній повинен нести солідарну з боржником відповідальність за невиконання умов договору. Посилаючись на викладене, позивач просив суд стягнути з ОСОБА_1 та ОСОБА_2 солідарно заборгованість за період з 28.10.2011 по 06.05.2020 у розмірі 19092, 15 доларів США та судові витрати. Рішенням Луцького міськрайонного суду Волинської області від 18 лютого 2021 року в задоволенні позову відмовлено. В апеляційній скарзі позивач АТ КБ «ПриватБанк», посилаючись на неповне з`ясування судом обставин справи, невідповідність висновків суду обставинам справи, неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить рішення суду в частині стягнення 3% річних з ОСОБА_1 скасувати та постановити нове судове рішення, яким задовольнити вимоги банку та стягнути з ОСОБА_1 3% річних від простроченої суми в межах строку позовної давності. Зазначає, що суд першої інстанції не звернув увагу, що невиконання боржником грошового зобов`язання є триваючим правопорушенням, тому право на позов про стягнення коштів на підставі статті 625 ЦК України виникає у кредитора з моменту порушення грошового зобов`язання до моменту його усунення і обмежується останніми трьома роками, які передували подачі такого позову. Згідно з роз`ясненнями, які містяться у п. 15 постанови Пленуму Верховного Суду України №12 від 24 жовтня 2008 року «Про судову практику розгляду цивільних справ в апеляційному порядку», у разі якщо апеляційна скарга подана на рішення щодо частини вирішених вимог, суд апеляційної інстанції відповідно до принципу диспозитивності не має права робити висновки щодо не оскаржуваної частини рішення ні в мотивувальній, ні в резолютивній частині судового рішення. З огляду на викладене, апеляційний суд переглядає рішення суду в частині вимог щодо боржника ОСОБА_1 . У відзиві на апеляційну скаргу представник відповідача ОСОБА_3 вказує на необгрунтованість доводів апеляційної скарги, відсутність відомостей ро отримання виконавчого листа та його виконання, вважає, що позивач пропустив строк позовної давності за вказаними вимогами. Заслухавши учасників судового розгляду, дослідивши матеріали справи, перевіривши доводи апеляційної скарги, законність та обґрунтованість рішення суду, апеляційний суд дійшов висновку, що апеляційну скаргу необхідно задовольнити частково, а рішення суду в частині вимог про стягнення з ОСОБА_1 3% річних від простроченої суми скасувати, ухвалити нове судове рішення, з таких підстав. Судом встановлено, що 19.04.2007 між Публічним акціонерним товариством комерційний банк «Приватбанк» та ОСОБА_1 було укладено кредитний договір № VOY0GA00001322, відповідно до якого остання отримала кредит в розмірі 80000 доларів США терміном до 19.04.2017 та зобов`язалась повернути кредит та сплатити відсотки за користування кредитними коштами в строки та в порядку встановленому договором. Відповідно до рішення Індустріального районного суду міста Дніпропетровська від 22.11.2011 у справі № 0417/2-4272/2011 було задоволено позовні вимоги банку та ухвалено стягнути з відповідача ОСОБА_1 солідарно з ОСОБА_4 та ОСОБА_5 заборгованість, яка виникла станом на 20.10.2011 в сумі 671988, 44 гривень. На момент звернення з позовом рішення Індустріального районного суду міста Дніпропетровська від 22.11.2011 не виконане. За змістом положень статті 526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін) (стаття 530 ЦК України). Зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином(стаття 599 ЦК України). Сплив позовної давності не є підставою для припинення зобов`язання. Згідно зі статтею 610 ЦК України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання). Отже, для належного виконання зобов`язання необхідно дотримуватись визначених у договорі строків, зокрема щодо сплати коштів, визначених кредитним договором, а тому прострочення виконання зобов`язання є його порушенням. Положеннями статті 611 цього Кодексу передбачено, що в разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом. Зокрема, статтею 625 ЦК України врегульовано правові наслідки порушення грошового зобов`язання, які мають особливості. Так, відповідно до наведеної норми боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три відсотки річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом. Формулювання статті 625 ЦК України, коли нарахування процентів тісно пов`язується із застосуванням індексу інфляції, орієнтує на компенсаційний, а не штрафний характер відповідних процентів, а тому три відсотки річних не є неустойкою у розумінні положень статті 549 цього Кодексу. Отже, за змістом наведеної норми закону нараховані позивачем на суму боргу три відсотки річних входять до складу грошового зобов`язання і вважаються особливою мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов`язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає в отриманні компенсації (плати) від боржника за користування ним утримуваними грошовими коштами, належними до сплати кредиторові. Враховуючи, що проведене належним чином виконання зобов`язання у спірних правовідносинах не відбулося, правовий аналіз положень статей 526, 599, 611, 625 ЦК України дає підстави для висновку, що правовідносини сторін за кредитним договором не припинилися, відповідач як боржник не звільнений від відповідальності за невиконання грошового зобов`язання, а банк як кредитор не позбавлений права на отримання сум 3% річних, передбачених статтею 625 цього Кодексу. Такий правовий висновок викладений у постановах Великої Палати Верховного Суду від 04 липня 2018 року у справі №310/11534/13-ц (провадження № 14-154цс18), від 04 червня 2019 року у справі № 916/190/18 (провадження № 12-302гс18) і згідно із частиною четвертою статті 263 ЦПК України підлягає врахуванню судами при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин. Разом з тим главою 19 ЦК України визначено строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу, тобто позовну давність. Аналіз змісту наведених норм матеріального права у їх сукупності дає підстави для висновку, що до правових наслідків порушення грошового зобов`язання, передбачених статті 625 ЦК України, застосовується загальна позовна давність тривалістю у три роки (стаття 257 цього Кодексу). Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові (стаття 267 ЦК України). Порядок відліку позовної давності наведено у статті 261 ЦК України. Зокрема, відповідно до частини першої цієї статті перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила. Оскільки внаслідок невиконання боржником грошового зобов`язання у кредитора виникає право на отримання сум, передбачених статтею 625 цього Кодексу, за увесь час прострочення, тобто таке прострочення є триваючим правопорушенням, то право на позов про стягнення інфляційних втрат і трьох відсотків річних виникає за кожен місяць з моменту порушення грошового зобов`язання до моменту його усунення. Тому право на позов про стягнення коштів на підставі статті 625 ЦК України виникає у кредитора з моменту порушення грошового зобов`язання до моменту його усунення і обмежується останніми трьома роками, які передували подачі такого позову. Аналогічна правова позиція висловлена Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 08 листопада 2019 року у справі № 127/15672/16-ц (провадження № 14-254цс19). З огляду на викладене, помилковим є висновок суду першої інстанції про те, що перебіг позовної давності щодо вимог про стягнення коштів, передбачених статтею 625 ЦК України, спливає через три роки після дати набрання законної сили судовим рішенням про стягнення кредитної заборгованості. З матеріалів справи вбачається, що відповідач ОСОБА_1 07.12.2020 подала суду письмову заяву про застосування строку позовної давності (а.с. 115). Оскільки позивач звернувся з позовом про стягненням з відповідача ОСОБА_1 , 3% річних за час прострочення грошового зобов`язання, який, як він вважав, тривав з 28.10.2011 (з наступного дня після подачі позову в суд про стягнення заборгованості) по 06.05.2020 (по дату проведення розрахунку заборгованості в даній справі), відповідач заявив про застосування строку позовної давності, то право на стягнення 3% річних обмежується останніми трьома роками, які передували подачі такого позову. Як вбачається з накладної №0191800116468243 (а.с. 38), АТ КБ «ПриватБанк» направило в суд позов про стягнення з відповідачів 3% річних за прострочення грошового зобов`язання у цій справі 24.07.2020. Тому строк позовної давності належить обмежити останніми трьома роками, які передували подачі цього позову, тобто з 24.07.2017 (3 роки від моменту подачі даного позову) та провести розрахунук з урахуванням принципу диспозитивності цивільного процесу по 06.05.2020, оскільки саме станом на цю дату банком заявлено вимоги про стягнення коштів, що складає 1018 днів. Згідно з рішенням Індустріального районного суду міста Дніпропетровська від 22.11.2011 заборгованість відповідачів становить 671988, 44 гривень. Колегія суддів вважає за необхідне зазначити, що при обрахунку трьох процентів річних за основу має братися прострочена сума, визначена у договорі чи судовому рішенні. Про наведене викладено в постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі №373/2054/16-ц. Оскільки рішенням суду стягнуто заборгованість у національній валюті гривня, причому, як вбачається з резолютивної частини рішення, суд не вказував про стягнення боргу у розмірі, еквівалентному певній сумі доларів США, банк з цим рішенням погодився , тому безпідставним є проведення розрахунку при зверненні до суду з позовом про стягнення 3% річних, у зв`язку з невиконанням рішення суду , у доларах США. З урахуванням розміру заборгованості (671988, 44 гривень) та визначеного судом строку прострочення в межах строку позовної давності (1018 днів), 3% річних за час прострочення грошового зобов`язання за період з 24.07.2017 по 06.05.2020 складає 56 206,94 грн. виходячи з розрахунку: 671 988,44 грн. x 3 % x 891 : 365 : 100 = 49 211,65 грн. (за період з 24.07.2017 до 31.12.2019); 671 988,44 грн. x 3 % x 127 : 366 : 100 = 6 995,29 грн. грн. (за період з 01.01.2020 до 06.05.2020), які й підлягають стягненню з відповідача ОСОБА_1 на користь позивача. Відповідно до п. п. 1, 2, 3, 4 ч. 1 ст. 376 ЦПК України, підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи, недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд визнав встановленими, невідповідність висновків суду обставинам справи, порушення норм процесуального права та неправильне застосування норм матеріального права. У зв`язку з наведеним рішення суду в частині вимог про відмову у стягненні 3% річних з ОСОБА_1 належить скасувати та з постановити в цій частині нове судове рішення, яким позовній вимоги АТ КБ «ПриватБанк» задовольнити частково. Керуючись ст.ст. 367, 374, 376, 381, 382, 383, 384 ЦПК України, суд П О С Т А Н О В И В : Апеляційну скаргу позивача Акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» задовольнити частково. Рішення Луцького міськрайонного суду Волинської області від 18 лютого 2021 року в даній справі в частині вимог щодо відповідача ОСОБА_1 скасувати та ухвалити в цій частині нове судове рішення. Позов задовольнити частково. Стягнути з ОСОБА_1 на користь Акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» 56 206,94 грн. (п`ятдесят шість тисяч двісті шість гривень 94 коп.) 3% річних від простроченої суми. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту даної постанови. Головуючий Судді: