Постанова Дніпровський апеляційний суд № 405/1454/25

ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД Провадження № 22-ц/803/9332/25 Справа № 405/1454/25 Суддя у 1-й інстанції - Вікторович Н. Ю. Суддя у 2-й інстанції - Бондар Я. М. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 01 грудня 2025 року м. Кривий Ріг Дніпровський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого судді БондарЯ.М. суддів Зубакової В.П., Остапенко В.О., сторони: позивач Товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова установа «Європейська факторингова компанія розвитку» відповідач ОСОБА_1 , розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження у порядку ч.13 ст.7, ч.1 ст. 369 ЦПК України, без повідомлення учасників справи, за наявними у справі матеріалами, апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова установа «Європейська факторингова компанія розвитку» на заочне рішення Металургійного районного суду міста Кривого Рогу від 15 липня 2025 року, ухвалене суддею Вікторович Н.Ю. в місті Кривому Розі, (дата складення повного судового рішення не зазначена), ВСТАНОВИВ У березні 2025 року Товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова установа «Європейська факторингова компанія розвитку» (далі ТОВ «ФУ «ЄФКР») звернулося до суду з позовом до ОСОБА_1 про стягнення 3% річних. Позовні вимоги обгрунтовані тим, що 22.11.2011 року Ленінським районним судом міста Кіровограда ухвалено рішенні у справі №2-2491/11, відповідно до якого стягнуто з ОСОБА_1 на користь Акціонерного комерційного інноваційного банку «УкрСиббанк» суму заборгованості за Договором про надання споживчого кредиту та заставу транспортного засобу №11216792000 від 17.09.2007 р. в розмірі 5400,66 доларів США, що на дату подачі позову складало 43 049,73 грн., та 550,49 грн. судового збору, а всього 43 600,22 грн. На підставі Договору купівлі-продажу прав вимоги за кредитами, укладеного 08.12.2011 року між ПАТ «УкрСиббанк» та ПАТ «Дельта Банк», відбулося відступлення права вимоги за зазначеним кредитним договором від ПАТ «УкрСиббанк» на користь ПАТ «Дельта Банк». 11 травня 2019 року між ПАТ «Дельта Банк» та Товариством з обмеженою відповідальністю «Фінансова установа «Європейська факторингова компанія розвитку» був укладений Договір №1369/К про відступлення права вимоги, згідно якого 11.05.2019 року відбулася заміна кредитора у зобов`язані шляхом відступлення банком на користь Товариства прав вимоги за Договором про надання споживчого кредиту та заставу транспортного засобу №11216792000 від 17.09.2007 р., укладеним між АКІБ «УкрСиббанк» та ОСОБА_1 . Ухвалою Ленінського районного суду міста Кіровоград від 06.07.2021 року у справі №2-2491/11 задоволено заяву позивача про заміну сторони виконавчого провадження та замінено стягувача з ПАТ «УкрСиббанк» на його правонаступника Товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова установа «Європейська факторингова компанія розвитку». Відповідачем станом на дату подачі позовної заяви рішення суду не виконано, у зв`язку з чим, посилаючись на вимоги ст. 625 ЦК України позивач звернувся до суду з вказаним позовом та просить суд стягнути з відповідача нараховані за період з 02.04.2017 року по 23.02.2022 року на суму простроченої заборгованості за грошовим зобов`язанням за Договором про надання споживчого кредиту та заставу транспортного засобу №11216792000 від 17.09.2007 р. підтвердженими рішенням Ленінського районного суду м. Кіровограда у справі №2-2491/11 від 22 листопада 2011 року 3% річних у розмірі 793 долари СШИ 68 центів. Заочним рішенням Металургійного районного суду міста Кривого Рогу від 15 липня 2025 року позов ТОВ «ФУ «ЄФКР» залишений без задоволення. Товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова установа «Європейська факторингова компанія розвитку», будучи незгодним з ухваленим судовим рішенням, подало апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати рішення Металургійного районного суду міста Кривого Рогу від 15 липня 2025 року та ухвалити нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги. Апеляційна скарга обгрунтована тим, що хибність висновків суду полягає в тому, що законодавець не пов`язує застосування ст. 625 ЦК України з наявністю/відсутністю виконавчих проваджень щодо примусового виконання рішення суду. Застосування ст. 625 ЦК України стосується відповідальності боржника за невиконання основного зобов`язання захищеного у судовому порядку (у даній справі - рішенням Ленінського районного суду міста Кіровограда у справі №2-2491/11 від 22.11.2011р.), стягувачами на виконання рішення суду здійснювалися заходи для забезпечення його примусового виконання та матеріали справи містять відповідні докази. Посилається, що ухвалюючи оскаржуване судове рішення, суд насамперед не дослідив правову природу зобов`язання боржника та всупереч нормам права та діючої практики Верховного Суду прийняв непрвомірне рішення. Відзив на апеляційну скаргу не подано. Відповідно ч. 1 ст. 368 ЦПК України справа розглядається судом апеляційної інстанції за правилами, встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження, з особливостями, встановленими главою І розділу V ЦПК України. У порядку ч. 1 ст. 369 ЦПК України апеляційні скарги на рішення суду у справах з ціною позову менше тридцяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи. Згідно з ч. 13 ст. 7 ЦПК України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться. Оскільки дана справа є малозначною, тому розгляд справи здійснюється без виклику сторін в порядку письмового провадження. Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду в межах заявлених позовних вимог та доводів апеляційної скарги, за наявними матеріалами справи, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга підлягає задоволенню, а рішення суду скасуванню з ухваленням нового судового рішення про задоволення позовних вимог, виходячи з наступних підстав. Відповідно ч. 1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Згідно ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. Залишаючи без задоволення позовні вимоги ТОВ «ФУ «ЄФКР», суд першої інстанції, врахувавши, що грошове зобов`язання ОСОБА_1 перейшло в обов`язок останнього виконати рішення суду, однак на теперішній час відсутні докази того, що виконавчі листи у справі перебували чи перебувають на виконанні, дійшов висновку, що за умов що склалися у даній справі, застосування статті 625 ЦК України нерозривно пов`язане з простроченням виконання обов`язку по виконанню рішення суду. Матеріалами справи не підтверджено, що боржник ОСОБА_1 на час вирішення цього спору фактично прострочив виконання грошового зобов`язання в даному випадку рішення суду, як то передбачено статтею 625 ЦК України, а тому відсутні правові підстави для стягнення 3% річних за прострочення виконання грошового зобов`язання, підставою нарахування яких фактично було невиконання рішення суду. Колегія суддів апеляційного суду не може погодитися з таким висновком суду першої інстанції, з огляду на наступне. Як вбачається з матеріалів справи, 22.11.2011 року Ленінським районним судом міста Кіровограда ухвалено рішенні у справі №2-2491/11, відповідно до якого стягнуто з ОСОБА_1 на користь Акціонерного комерційного інноваційного банку «УкрСиббанк» суму заборгованості за Договором про надання споживчого кредиту та заставу транспортного засобу №11216792000 від 17.09.2007 р. в розмірі 5400,66 доларів США, що на дату подачі позову складало 43 049,73 грн., та 550,49 грн. судового збору, а всього 43 600,22 грн. На підставі Договору купівлі-продажу прав вимоги за кредитами, укладеного 08.12.2011 року між ПАТ «УкрСиббанк» та ПАТ «Дельта Банк», відбулося відступлення права вимоги за зазначеним кредитним договором від ПАТ «УкрСиббанк» на користь ПАТ «Дельта Банк». 11 травня 2019 року між Публічним акціонерним товариством «Дельта Банк» та Товариством з обмеженою відповідальністю «Фінансова установа «Європейська факторингова компанія розвитку» був укладений Договір №1369/К про відступлення права вимоги, згідно з яким, 11.05.2019 року відбулася заміна кредитора у зобов`язані шляхом відступлення банком на користь товариства прав вимоги за Договором про надання споживчого кредиту та заставу транспортного засобу №11216792000 від 17.09.2007 р., укладеним між АКІБ «УкрСиббанк» та ОСОБА_1 . Ухвалою Ленінського районного суду міста Кіровоград від 06.07.2021 року у справі №2-2491/11 задоволено заяву позивача про заміну сторони виконавчого провадження та замінено стягувача з ПАТ «УкрСиббанк» на його правонаступника ТОВ «Фінансова установа «Європейська факторингова компанія розвитку». Статтею 512 ЦК України визначений перелік підстав заміни кредитора у зобов`язанні. Зокрема, відповідно до п.1 ч.1 ст. 512 ЦК України кредитор у зобов`язанні може бути замінений іншою особою внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги). Відповідно статті 514 ЦК Українидо нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов`язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом. При цьому у зв`язку із заміною кредитора у зобов`язанні саме зобов`язання зберігається цілком і повністю, змінюється лише суб`єктний склад у частині кредитора. У постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 березня 2021 року у справі №906/1174/18 (провадження №12-1гс21) зроблено висновок, що правова природа договору відступлення права вимоги полягає у тому, що у конкретному договірному зобов`язанні первісний кредитор замінюється на нового кредитора, який за відступленою вимогою набуває обсяг прав, визначений договором, у якому виникло таке зобов`язання. Ухвалою Ленінського районного суду міста Кірвограда від 06.07.2021 року у справі №2-2491/11 задоволено заяву ТОВ «ФУ «ЄФКР» про заміну сторони виконавчого провадження та замінено стягувача ПАТ «УкрСиббанк» на його правонаступника ТОВ «ФУ «ЄФКР». Звертаючись до суду з даним позовом, позивач ТОВ «ФУ «ЄФКР» вказував на те, що рішення Ленінського районного суду міста Кіровограда від 22.11.2011 року відповідачем у добровільному порядку не виконано, а відтак посилаючись на положення ст. 625 ЦК України просило стягнути з ОСОБА_1 3% річних в розмірі 793 доларів США 68 центів за період з 02.04.2017 року по 23.02.2022 року. Відповідно ч.1 ст.509 ЦК України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Зобов`язання виникають з підстав, установлених статтею 11 цього Кодексу. Відповідно частини 2 статті 11 ЦК України підставами виникнення цивільних прав та обов`язків є не лише договори й інші правочини, а й завдання майнової (матеріальної) і моральної шкоди іншій особі та інші юридичні факти. Отже, завдання майнової (матеріальної) і моральної шкоди породжує зобов`язання між особою, яка таку шкоду завдала, та потерпілою особою. Залежно від змісту такого зобов`язання воно може бути грошовим або негрошовим. За змістом статей 524, 533-535,625 ЦК України грошовим є зобов`язання, виражене у грошових одиницях (національній валюті України чи у грошовому еквіваленті зобов`язання, вираженого в іноземній валюті), що передбачає обов`язок боржника сплатити гроші на користь кредитора, який має право вимагати від боржника виконання цього обов`язку. Тобто, грошовим є будь-яке зобов`язання, в якому праву кредитора вимагати від боржника сплати коштів кореспондує обов`язок боржника з такої сплати. Згідно ч. 2 ст. 625 ЦК України у разі порушення грошового зобов`язання боржник, який прострочив його виконання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом. Стаття 625 ЦК України розміщена у розділі І «Загальні положення про зобов`язання» книги 5 ЦК України. Відтак, приписи розділу І книги 5 ЦК України поширюються як на договірні зобов`язання (підрозділ 1 розділу III книги 5 ЦК України), так і на недоговірні (деліктні) зобов`язання (підрозділ 2 розділу III книги 5 ЦК України). Таким чином, у статті 625 ЦК України визначені загальні правила відповідальності за порушення будь-якого грошового зобов`язання незалежно від підстав його виникнення (договір чи делікт). Тобто, приписи цієї статті поширюються на всі види грошових зобов`язань, якщо інше не передбачено договором або спеціальними нормами закону, який регулює, зокрема, окремі види зобов`язань. За змістом вказаної норми закону нарахування інфляційних втрат на суму боргу та трьох процентів річних входять до складу грошового зобов`язання і є особливою мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов`язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними грошовими коштами, належними до сплати кредиторові. Отже, положення зазначеної норми права передбачають, що зобов`язання можуть виникати безпосередньо з договорів та інших правочинів, передбачених законом, а також угод, які не передбачені законом, але йому не суперечать, а в окремих випадках встановлені актами цивільного законодавства цивільні права та обов`язки можуть виникати з рішення суду. Вказана правова позиція висловлена Верховним Судом України в постанові від 30 березня 2016 року у справі №6-2168цс15 та Великою Палатою Верховного Суду в постанові від 16 травня 2018 року у справі №686/21962/15-ц, від 19 червня 2019 року у справі №646/14523/15-ц. У постанові Великої Палати Верховного Суду від 04 червня 2019 року у справі №916/190/18 зазначено, що чинне законодавство не пов`язує припинення зобов`язання з наявністю судового рішення чи відкриттям виконавчого провадження з його примусового виконання; наявність судових актів про стягнення заборгованості не припиняє грошових зобов`язань боржника та не позбавляє кредитора права на отримання передбачених частиною другою статті 625 ЦК України сум. Вирішення судом спору про стягнення грошових коштів за договором не змінює природи зобов`язання та підстав виникнення відповідного боргу. Невиконання боржником грошового зобов`язання є триваючим правопорушенням, як наслідок, право на позов про стягнення коштів на підставі статті 625 ЦК України виникає у кредитора з моменту порушення грошового зобов`язання до моменту його усунення і обмежується останніми трьома роками, які передують подачі такого позову. Правовий аналіз положень статей 526, 599, 611, 625 ЦК України дає підстави для висновку, що наявність судового рішення про стягнення суми боргу за кредитним договором, яке боржник не виконав, не припиняє правовідносин сторін цього договору, не звільняє боржника від відповідальності за невиконання грошового зобов`язання та не позбавляє кредитора права на отримання сум, передбачених статтею 625 цього Кодексу за увесь час прострочення. Отже, чинне законодавство не пов`язує припинення зобов`язання з наявністю судового рішення чи відкриттям виконавчого провадження з його примусового виконання, а наявність судових актів про стягнення заборгованості не припиняє грошових зобов`язань боржника та не позбавляє кредитора права на отримання 3% річних та інфляційних втрат передбачених ч.2 ст.625 ЦК України. Відповідні висновки неодноразово висловлювалися Верховним Судом, зокрема містяться і в постановах Верховного Суду від 19 січня 2022 року в справі № 204/3530/17, від 17 лютого 2021 року в справі №303/7132/18. Відповідно ч. 4 ст. 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. З матеріалів справи вбачається, що відповідач станом на дату звернення ТОВ «Фінансова установа «Європейська факторингова компанія розвитку» до суду з даним позовом, мав невиконане грошове зобов`язання перед ПАТ «УкрСиббанк», що встановлено рішенням Ленінського районного суду міста Кіровограда від 22.11.2011 року у справі №2-2491/11. Наведені обставини свідчать про те, що між сторонами наявні грошові зобов`язання. Доказів на підтвердження виконання відповідачем грошового зобов`язання встановлено рішенням Ленінського районного суду міста Кіровограда від 22.11.2011 року у справі №2-2491/11 матеріали справи не містять. З огляду на те, що відповідач порушив грошове зобов`язання у позивача виникло право на застосування наслідків такого порушення відповідно до статті 625 ЦК України. Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції не врахував, що оскільки кредитор вже скористався судовим захистом та рішенням суду з боржника стягнуто суму основного боргу, то кредитор має право на отримання сум, передбачених статтею 625 ЦК України. Таке прострочення є триваючим правопорушенням, тому право на позов про стягнення коштів на підставі статті 625 ЦК України виникає у кредитора з моменту порушення грошового зобов`язання, підтвердженого судовим рішенням. А відтак, рішення суду першої інстанції підлягає скасуванню з ухваленням нового судового рішення про задоволення позову. Колегія суддів приходить до висновку про наявність правових підстав для стягнення з відповідача на користь позивача 3% річних, оскільки наявність судового рішення про задоволення вимог кредитора, які не виконані боржником в повному обсязі, не припиняє правовідносин сторін договору, не звільняє боржника від відповідальності за невиконання грошового зобов`язання та не позбавляє кредитора на отримання сум, передбачених ч.2 ст.625 ЦК України. З розрахунків наданих позивачем вбачається, що ним здійснені нарахування 3% річних за період з 02 квітня 2017 року по 23 лютого 2022 року, враховуючи п.18 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України з суми заборгованості 5 400,66 доларів США. В Україні Указом Президента України від 24 лютого 2022 року №64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні», який було затверджено Законом України 2102-IX від 24 лютого 2022 року «Про затвердження Указу Президента України «Про введення воєнного стану в Україні», у зв`язку з військовою агресією російської федерації проти України, на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України, відповідно до пункту 20 частини першої статті 106 Конституції України, Закону України «Про правовий режим воєнного стану» введено воєнний стан, який у подальшому продовжувався Указами Президента України «Про продовження строку дії воєнного стану в Україні», та який діє до цього часу. Відповідно до п.18 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України у період дії в Україні воєнного, надзвичайного стану та у тридцятиденний строк після його припинення або скасування у разі прострочення позичальником виконання грошового зобов`язання за договором, відповідно до якого позичальнику було надано кредит (позику) банком або іншим кредитодавцем (позикодавцем), позичальник звільняється від відповідальності, визначеної статтею 625 цього Кодексу, а також від обов`язку сплати на користь кредитодавця (позикодавця) неустойки (штрафу, пені) за таке прострочення. Установити, що неустойка (штраф, пеня) та інші платежі, сплата яких передбачена відповідними договорами, нараховані включно з 24 лютого 2022 року за прострочення виконання (невиконання, часткове виконання) за такими договорами, підлягають списанню кредитодавцем (позикодавцем). Як зазначено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі №373/2054/16-ц, зазначення судом у своєму рішенні двох грошових сум, які необхідно стягнути з боржника, внесло двозначність до розуміння суті обов`язку боржника, який має бути виконаний примусово за участю державного виконавця. У разі зазначення у судовому рішенні про стягнення суми коштів в іноземній валюті з визначенням еквівалента такої суми у гривні стягувачеві має бути перерахована вказана у резолютивній частині судового рішення сума в іноземній валюті, а не її еквівалент у гривні. У ч.2 ст.625 ЦК України прямо зазначено, що три проценти річних визначаються від простроченої суми за весь час прострочення. Тому при обрахунку трьох процентів річних за основу має братися прострочена сума, визначена у договорі чи судовому рішенні, а не її еквівалент у національній валюті України. У такому випадку стягнення з відповідачів трьох процентів річних має відбуватися саме в іноземній валюті. А відтак, враховуючи вищевикладене, колегія суддів погоджується з розрахунком 3% річних за період з 02 квітня 2017 року по 23 лютого 2022 року, наданих позивачем, оскільки він відповідає вимогам Закону. Отже стягненню з ОСОБА_1 на користь позивача підялягають 3% річних у розмірі 793,68 доларів США. Відповідно ч.1 ст.18 ЦПК України судові рішення, що набрали законної сили, обов`язкові для всіх органів державної влади і органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій, посадових чи службових осіб та громадян і підлягають виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, - і за її межами. Згідно з ст.129-1 Конституції України судові рішення ухвалюються судами іменем України і є обов`язковими до виконання на всій території України. Таким чином, законодавство України передбачає обов`язок боржника (відповідача) добровільно і своєчасно виконати рішення суду. В свою чергу, положеннями ч.2 ст.18 ЦПК України передбачено, що невиконання судового рішення є підставою для відповідальності, встановленої законом. Згідно з ч.1 ст.81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. На основі повно та всебічно з`ясованих обставин та доказів, перевірених під час розгляду справи, оцінивши їх належність, допустимість, а також достатність, взаємозв`язок у їх сукупності, встановивши правовідносини, які випливають із встановлених обставин та правові норми, які підлягають застосуванню до цих правовідносин, колегія суддів приходить до висновку про задоволення апеляційної скарги. Згідно ч.ч. 1, 13 ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат. Як вбачається з матеріалів справи, за подання позову позивач сплатив судовий збір у розмірі 3028 грн. (а.с. 4), а за подачу апеляційної скарги 4 542 грн (а.с. 60), що разом складає 7570,00 грн. Зважаючи на те, що судом апеляційної інстанції ухвалено нове судове рішення про задоволення позовних вимог тому, на користь позивача слід стягнути з відповідача судовий збір за розгляд справи в судах першої і апеляційної інстанцій в загальному розмірі 7570,00 грн. Керуючись ст. ст. 367, 368, 374, 376, 381-383 ЦПК України, апеляційний суд, ПОСТАНОВИВ Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова установа «Європейська факторингова компанія розвитку» задовольнити. Заочне рішення Металургійного районного суду міста Кривого Рогу від 15 липня 2025 року скасувати та ухвалити нове судове рішення. Позов Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова установа «Європейська факторингова компанія розвитку» до ОСОБА_1 про стягнення 3% річних задовольнити. Стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова установа «Європейська факторингова компанія розвитку», суму 3% річних у розмірі 793 долари США 68 центів та судовий збір у розмірі 7570,00 грн. Постанова набирає законної сили з дня прийняття і касаційному оскарженню не підлягає. Повне судове рішення складено 01 грудня 2025 року. Головуючий: Судді: