Постанова Восьмий апеляційний адміністративний суд № 140/16494/20

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 21 травня 2021 рокуЛьвівСправа № 140/16494/20 пров. № А/857/5416/21 Восьмий апеляційний адміністративний суд у складі: судді-доповідача Шинкар Т.І., суддів Іщук Л.П., Онишкевича Т.В., розглянувши в порядку письмового провадження в м.Львові апеляційну скаргу Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України у Волинській області на рішення Волинського окружного адміністративного суду (головуючий суддя Дмитрук В.В.), ухвалене у письмовому провадженні за правилами спрощеного позовного провадження в м.Луцьку 26 січня 2021 року у справі №140/16494/20 за позовом ОСОБА_1 до Нововолинського відділення управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України у Волинській області про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити дії, В С Т А Н О В И В: 02.12.2020 ОСОБА_1 звернувся в суд з позовом до Нововолинського відділення управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України у Волинській області, просив визнати дії Нововолинського відділення управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України у Волинській області протиправними щодо відмови у перерахунку щомісячної грошової виплати у зв`язку з втратою працездатності, зобов`язати Нововолинське відділення управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України у Волинській області взяти до обрахунку середньої заробітної плати за розрахунковий період з березня 2019 року по лютий 2020 року, нараховану заробітну плату ОСОБА_1 за весь розрахунковий період з березня 2019 року по лютий 2020 року без виключень; зобов`язати Нововолинське відділення управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України у Волинській області здійснити перерахунок щомісячної страхової виплати з дати її призначення (03 листопада 2020 року). Рішенням Волинського окружного адміністративного суду від 26 січня 2021 року позов задоволено. Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що хоч роботодавцем позивача вчасно не сплачено суми нарахованого ЄСВ, однак обов`язок по сплаті страхових внесків та відповідальність за несвоєчасну або не в повному обсязі сплату страхових внесків законом покладено на страхувальника, тому дана обставина не залежала від позивача. Суд першої інстанції вказав, що обов`язок щодо сплати єдиного внеску покладено саме на ВП «Шахта №9 «Нововолинська» ДП «Волиньвугілля», який здійснив нарахування цього внеску та утримання його із заробітної плати позивача, як його роботодавець. Суд першої інстанції дійшов висновку, що внаслідок невиконання ВП «Шахта №9 «Нововолинська» ДП «Волиньвугілля» обов`язку по сплаті внесків до Пенсійного фонду України, ОСОБА_1 позбавлений соціальної захищеності та страхового стажу за час роботи на вказаному підприємстві, що є неприпустимим та таким, що суперечить основним конституційним засадам в сфері соціального захисту. Суд першої інстанції вказав, що наявність заборгованості ВП «Шахта №9 «Нововолинська» ДП «Волиньвугілля» перед Пенсійним фондом України по страховим внескам не може бути підставою для відмови у зарахуванні періоду роботи, а також заробітної плати до страхового стажу та середньої заробітної плати, оскільки відповідальність за несплату страхових внесків несе підприємство - страхувальник, в якому працює застрахована особа. Не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції, Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України у Волинській області подало апеляційну скаргу, просить скасувати рішення Волинського окружного адміністративного суду від 26 січня 2021 року та ухвалити нове, яким у задоволенні позову відмовити. Апеляційну скаргу мотивовано тим, що у довідці про заробітну плату №70 від 11.11.2020 ВП «Шахта №9» «Нововолинська» ДП «Волиньвугілля» зазначено, що єдиний соціальний внесок не сплачений з зарплати за грудень 2019 року, тому заробітна плата за цей місяць не була включена до розрахунку середньої заробітної плати. Скаржник вказує, що суд першої інстанції не проаналізував чи звертався позивач із позовними вимогами до роботодавця щодо зобов`язання здійснити перерахування та сплату ЄСВ. Вважає, що позовні вимоги є передчасними. Враховуючи те, що апеляційну скаргу подано на рішення суду першої інстанції, ухвалене в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін, а також можливість вирішення справи на підставі наявних у ній доказів, керуючись статтею 311 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України), суд апеляційної інстанції дійшов висновку про можливість розглянути справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами. Згідно з ст.242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, визначеному цим Кодексом. Суд апеляційної інстанції, переглядаючи справу за наявними у ній доказами та перевіряючи законність і обґрунтованість оскаржуваного рішення суду першої інстанції, в межах доводів та вимог апеляційних скарг, дослідивши докази, що стосуються фактів, на які посилаються учасники справи, приходить до переконання, що оскаржуване рішення суду першої інстанції вимогам статті 242 КАС України відповідає. З матеріалів справи судом першої інстанції встановлено, ОСОБА_1 у період з 19.10.1992 по 31.03.2020 працював у Відокремленому підрозділі «Шахта №9 «Нововолинська» Державного підприємства «Волиньвугілля» на посаді гірника очисного забою 5-го розряду з повним робочим днем під землею. Відповідно до висновку МСЕК, що підтверджується довідкою до акта огляду медико-соціальною експертною комісією серії 12 ААБ №693279 від 10.11.2020 ОСОБА_1 встановлено третю групу інвалідності з 03.11.2020, причина професійне захворювання, протипоказана важка фізична робота (а.с.7). Згідно із довідкою про результати визначення ступеня втрати професійної працездатності у відсотках, потреби у наданні медичної та соціальної допомоги серії 12 ААА №022199 від 10.11.2020 встановлено, що ступінь втрати працездатності становить 65 відсотків (а.с.8). 11.11.2020 Нововолинським відділенням Управління виконавчої дирекції ФСС у Волинській області винесено постанову №0302/3709/3709.2/2 про призначення потерпілому щомісячної страхової виплати (а.с.16), відповідно до якої: «Потерпілий ОСОБА_1 перебуває на обліку з 03.11.2020, має зареєстрований страховий випадок профзахворювання, що отримане 08.09.2020. За висновком МСЕК від 10.11.2020 серія 12 ААА №022199 потерпілому встановлено сукупний відсоток втрати професійної працездатності 65%, у тому числі: 10% по професійному захворюванню (дата по акту 08/09/2020 за №б/н); 25% по професійному захворюванню (дата по акту 08/09/2020 за №б/н); 30% по професійному захворюванню (дата по акту 08/09/2020 за №б/н) та 3 група інвалідності, з повторним оглядом 03.11.2021. Середньомісячна заробітна плата (дохід) перед настанням страхового випадку становила 13 781,41 грн.» Відповідно до статтей 36, 42 Закону України «Про загальнообов`язкове державне соціальне страхування» ОСОБА_1 призначено щомісячну грошову виплату в розмірі 8957,92 грн. на період з 03.11.2020 по 03.11.2021 включно. Листом від 19.11.2020 №16-01-13/1077 Нововолинське відділення управління виконавчої дирекції ФССУ у Волинській області на заяву ОСОБА_1 від 13.11.2020 повідомлено, що Наказом Міністерства соціальної політики України №1022 від 21.10.2015 затверджені «Приклади обчислення середньої заробітної плати (доходу) за видами загальнообов`язкового державного соціального страхування», у яких зазначено, що «у випадку якщо на дату призначення страхових виплат відсутні дані про сплату єдиного внеску за деякі місяці розрахункового періоду, розрахунок середньої заробітної плати проводиться без урахування цієї заробітної плати». В довідці про заробітну плату, яку надало ОСОБА_1 підприємство, зазначено, що єдиний соціальний внесок не сплачений з зарплати за грудень 2019 року, тому заробітна плата за цей місяць не включена до розрахунку середньої зарплати. У разі сплати підприємством єдиного соціального внеску за грудень 2019 року середня заробітна плата буде перерахована. Вважаючи таку відмову у здійсненні перерахунку страхових виплат протиправними, ОСОБА_1 звернувся із позовом до суду. Перевіряючи законність та обґрунтованість оскаржуваного рішення суду першої інстанції, суд апеляційної інстанції виходить з наступного. Враховуючи вимоги частини 2 статті 19 Конституції України та частини 2 статті 2 КАС України, законодавцем визначено критерії для оцінювання рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень, які одночасно є принципами адміністративної процедури, що вироблені у практиці європейських країн. Наведена норма означає, що суб`єкт владних повноважень зобов`язаний діяти лише на виконання закону, за умов і обставин, визначених ним, вчиняти дії, не виходячи за межі прав та обов`язків, дотримуватися встановленої законом процедури, обирати лише встановлені законодавством України способи правомірної поведінки під час реалізації своїх владних повноважень. Відповідно до статті 46 Конституції України визначено, що громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом. Це право гарантується загальнообов`язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними. Статтею 173 Кодексу законів про працю України регламентовано, що шкода, заподіяна працівникам каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я, пов`язаним з виконанням трудових обов`язків, відшкодовується у встановленому законодавством порядку. Правові, фінансові та організаційні засади загальнообов`язкового державного соціального страхування, гарантії працюючих громадян щодо їх соціального захисту у зв`язку з тимчасовою втратою працездатності, вагітністю та пологами, від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, охорони життя та здоров`я визначені Законом України від 23.09.1999 № 1105-XIV «Про загальнообов`язкове державне соціальне страхування» (далі - Закон № 1105-XIV). Пунктом 3 частини 1 статті 1 Закону № 1105-XIV встановлено, що загальнообов`язкове державне соціальне страхування (далі - соціальне страхування) - система прав, обов`язків і гарантій, яка передбачає матеріальне забезпечення, страхові виплати та надання соціальних послуг застрахованим особам за рахунок коштів Фонду соціального страхування України. Згідно з пунктом 2 частини 1 статті 16 Закону № 1105-XIV застраховані особи мають право на отримання у разі настання страхового випадку матеріального забезпечення, страхових виплат та соціальних послуг, передбачених цим Законом. Відповідно до статті 36 Закону № 1105-XIV страховими виплатами є грошові суми, які Фонд виплачує застрахованому чи особам, які мають на це право, у разі настання страхового випадку. Факт нещасного випадку на виробництві або професійного захворювання розслідується в порядку, затвердженому Кабінетом Міністрів України, відповідно до Закону України «Про охорону праці». Підставою для оплати потерпілому витрат на медичну допомогу, проведення медичної, професійної та соціальної реабілітації, а також страхових виплат є акт розслідування нещасного випадку або акт розслідування професійного захворювання (отруєння) за встановленими формами. Перелік обставин, за яких настає страховий випадок, та перелік професійних захворювань визначаються Кабінетом Міністрів України. Страхові виплати складаються із: 1) страхової виплати втраченого заробітку (або відповідної його частини) залежно від ступеня втрати потерпілим професійної працездатності (далі - щомісячна страхова виплата); 2) страхової виплати в установлених випадках одноразової допомоги потерпілому (членам його сім`ї та особам, які перебували на утриманні померлого); 3) страхової виплати дитині, яка народилася з інвалідністю внаслідок травмування на виробництві або професійного захворювання її матері під час вагітності; 4) страхових витрат на медичну та соціальну допомогу. Відповідно до частини 1 статті 42 Закону № 1105-XIV сума щомісячної страхової виплати встановлюється відповідно до ступеня втрати професійної працездатності та середньомісячного заробітку, що потерпілий мав до ушкодження здоров`я. Максимальний розмір щомісячної страхової виплати не повинен перевищувати 10 розмірів прожиткового мінімуму, встановленого для працездатних осіб. Згідно з частиною 9 статті 42 Закону № 1105-XIV середньомісячний заробіток для обчислення суми страхових виплат потерпілому у зв`язку із втраченим ним заробітком (або відповідної його частини) визначається згідно з порядком обчислення середньої заробітної плати для виплат за загальнообов`язковим державним соціальним страхуванням, що затверджується Кабінетом Міністрів України. Під час обчислення середньомісячного заробітку враховуються всі види виплат, на які нараховувалися страхові внески (частина 10 статті 42 Закону № 1105-XIV). Порядок обчислення середньої заробітної плати (доходу, грошового забезпечення) для розрахунку виплат за загальнообов`язковим державним соціальним страхуванням, затверджений Постановою Кабінету Міністрів України від 26 вересня 2001 року № 1266 (далі - Порядок № 1266) відповідно до пункту 1 якого Порядок визначає механізм обчислення середньої заробітної плати (доходу, грошового забезпечення) для розрахунку виплат за загальнообов`язковим державним соціальним страхуванням на випадок безробіття, від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності, у зв`язку з тимчасовою втратою працездатності (далі - страхові виплати), у разі настання страхового випадку, а також оплати перших п`яти днів тимчасової непрацездатності за рахунок коштів підприємства, установи, організації або фізичної особи, яка використовує працю найманих працівників (далі - роботодавці). Відповідно до пункту 3 Порядку № 1266 середньоденна заробітна плата (дохід, грошове забезпечення) обчислюється шляхом ділення нарахованої за розрахунковий період (12 календарних місяців) заробітної плати (доходу, грошового забезпечення), на яку нарахований єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування та/або страхові внески на відповідні види загальнообов`язкового державного соціального страхування (далі - єдиний внесок та/або страхові внески), на кількість календарних днів зайнятості (відповідно до видів страхування - період перебування у трудових відносинах, виконання робіт (послуг) за цивільно-правовими договорами, проходження служби, провадження підприємницької або іншої діяльності, пов`язаної з отриманням доходу безпосередньо від такої діяльності) у розрахунковому періоді без урахування календарних днів, не відпрацьованих з поважних причин, - тимчасова непрацездатність, відпустка у зв`язку з вагітністю та пологами, відпустка по догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку та шестирічного віку за медичним висновком, відпустка без збереження заробітної плати (далі - поважні причини). У разі коли страхові виплати призначаються виходячи з розміру середньомісячної заробітної плати (доходу), середньомісячна заробітна плата (дохід) обчислюється шляхом множення середньої заробітної плати (доходу) за один календарний день на середньомісячну кількість календарних днів (30, 44) (пункт 6 Порядку № 1266). Особливості обчислення середньої заробітної плати для розрахунку виплат за страхуванням від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності, визначені пунктами 11-24 Порядку № 1266. Згідно з пунктом 11 Порядку № 1266 розрахунковим періодом, за який обчислюється середня заробітна плата, є 12 календарних місяців за місцем роботи, де стався страховий випадок, починаючи з місяця, що передує місяцю настання страхового випадку. Відповідно до пункту 13 Порядку № 1266 середня заробітна плата обчислюється за тією професією (посадою, розрядом, роботою) на підприємстві (в цеху, на дільниці, ділянці), за якою застрахована особа працювала до моменту ушкодження здоров`я і за якою медико-соціальною експертною комісією їй встановлено стійку втрату професійної працездатності. Середня заробітна плата (дохід) для призначення допомоги по безробіттю, для страхових виплат за страхуванням від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності (крім допомоги по тимчасовій непрацездатності), та для призначення страхових виплат для добровільно застрахованих осіб обчислюється робочими органами фондів загальнообов`язкового державного соціального страхування з використанням даних реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування (пункт 31 Порядку № 1266). Отже, розрахунковим періодом, за який обчислюється середня заробітна плата для розрахунку виплат за страхуванням від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності, є 12 календарних місяців за місцем роботи, де стався страховий випадок, починаючи з місяця, що передує місяцю настання страхового випадку, при цьому, середня заробітна плата обчислюється за тією професією (посадою, розрядом, роботою) на підприємстві (в цеху, на дільниці, ділянці), за якою застрахована особа працювала до моменту ушкодження здоров`я і за якою медико-соціальною експертною комісією їй встановлено стійку втрату професійної працездатності. При цьому, повинні враховуватися всі види виплат, на які нараховувалися страхові внески. Згідно з підпунктом 3 пункту 3 розділу ІІІ Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 №100, визначено, що при обчисленні середньої заробітної плати враховуються всі суми нарахованої заробітної плати згідно із законодавством та умовами трудового договору, крім визначених у пункті 4 цього Порядку. Суми нарахованої заробітної плати враховуються у тому місяці, за який вони нараховані та у розмірах, в яких вони нараховані, без виключення сум відрахування на податки, стягнення аліментів тощо, за винятком відрахувань із заробітної плати осіб, засуджених за вироком суду до виправних робіт без позбавлення волі. Відповідно до довідки форми ОК-5 у період з листопада по грудень 2010 року та з листопада 2017 року по березень 2020 року позивачу нарахована та виплачена заробітна плата роботодавцем ВП «Шахта №9 «Нововолинська» ДП «Волиньвугілля». Водночас, роботодавцем позивача вчасно не сплачено суми нарахованого ЄСВ. Обов`язок по сплаті страхових внесків та відповідальність за несвоєчасну або не в повному обсязі сплату страхових внесків законом покладено на страхувальника, тому дана обставина не залежала від позивача. Відповідно до частини 1 статті 1 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування» (далі - Закон №2464-VI) визначено, що єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування (далі - єдиний внесок) - консолідований страховий внесок, збір якого здійснюється до системи загальнообов`язкового державного соціального страхування в обов`язковому порядку та на регулярній основі з метою забезпечення захисту у випадках, передбачених законодавством, прав застрахованих осіб на отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов`язкового державного соціального страхування; застрахована особа - фізична особа, яка відповідно до законодавства підлягає загальнообов`язковому державному соціальному страхуванню і сплачує (сплачувала) та/або за яку сплачується чи сплачувався у встановленому законом порядку єдиний внесок. Пунктом 1 частини 2 статті 6 Закону №2464-VI встановлено, що платник єдиного внеску зобов`язаний своєчасно та в повному обсязі нараховувати, обчислювати і сплачувати єдиний внесок. За приписами пункту 1 частини 1 статті 4 Закону №2464-VI платниками єдиного внеску є: роботодавці: підприємства, установи та організації, інші юридичні особи, утворені відповідно до законодавства України, незалежно від форми власності, виду діяльності та господарювання, які використовують працю фізичних осіб на умовах трудового договору (контракту) або на інших умовах, передбачених законодавством, чи за цивільно-правовими договорами (крім цивільно-правового договору, укладеного з фізичною особою - підприємцем, якщо виконувані роботи (надавані послуги) відповідають видам діяльності відповідно до відомостей з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), у тому числі філії, представництва, відділення та інші відокремлені підрозділи зазначених підприємств, установ і організацій, інших юридичних осіб, які мають окремий баланс і самостійно ведуть розрахунки із застрахованими особами. Відповідно до частини 1 статті 26 Закону №2464-VI посадові особи платників єдиного внеску несуть адміністративну відповідальність за порушення порядку нарахування, обчислення і строків сплати єдиного внеску. Нормами Закону № 1105-XIV встановлено, що соціальне страхування здійснюється за принципами, зокрема, відповідальності роботодавців та Фонду за реалізацію права застрахованої особи на матеріальне забезпечення та соціальні послуги за цим Законом (стаття 3 Закону); усі особи, в тому числі, які працюють на умовах трудового договору, вважаються застрахованими з моменту набрання чинності цим Законом незалежно від фактичного виконання страхувальниками своїх зобов`язань щодо сплати страхових внесків (частина 2 статті 35 Закону). За встановленого правового регулювання, суд апеляційної інстанції приходить до переконання, що несплата роботодавцем єдиного страхового внеску із заробітної плати позивача, з незалежних від позивача обставин, не повинна спричиняти негативні наслідки для останнього у вигляді сплати грошових виплат у меншому розмірі. Стаття 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» встановлює, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права. Статтею 1 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод визначено, що Високі Договірні Сторони гарантують кожному, хто перебуває під їхньою юрисдикцією, права і свободи, визначені в розділі I цієї Конвенції. Згідно із статтею 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права. У рішенні Європейського суду з прав людини від 26 червня 2014 року у справі «Суханов та Ільченко проти України» (Заяви № 68385/10 та № 71378/10) Європейський суд з прав людини зазначив, що стаття 1 Першого протоколу включає в себе три окремих норми: «перша норма, викладена у першому реченні першого абзацу, має загальний характер і проголошує принцип мирного володіння майном; друга норма, що міститься в другому реченні першого абзацу, стосується позбавлення власності і підпорядковує його певним умовам; третя норма, закріплена в другому абзаці, передбачає право Договірних держав, зокрема, контролювати користування власністю відповідно до загальних інтересів. Проте ці норми не є абсолютно непов`язаними між собою. Друга і третя норми стосуються конкретних випадків втручання у право на мирне володіння майном, а тому повинні тлумачитися у світлі загального принципу, закріпленого першою нормою» (параграф 30). Щодо соціальних виплат, стаття 1 Першого протоколу не встановлює жодних обмежень свободи Договірних держав вирішувати, мати чи ні будь-яку форму системи соціального забезпечення та обирати вид або розмір виплат за такою системою. Проте якщо Договірна держава має чинне законодавство, яке передбачає виплату як право на отримання соціальної допомоги (обумовлене попередньою сплатою внесків чи ні), таке законодавство має вважатися таким, що передбачає майнове право, що підпадає під дію статті 1 Першого протоколу щодо осіб, які відповідають її вимогам (параграф 31). Зменшення розміру або припинення виплати належним чином встановленої соціальної допомоги може становити втручання у право власності (параграф 52). За таких обставин, суд апеляційної інстанції зазначає, що оскільки позивач дотримався всіх вимог законодавства для отримання відповідного рішення уповноваженого органу щодо отримання відповідного розміру щомісячної грошової виплати, він може вважатись таким, що набув права «правомірного очікування», яке б підлягало судовому захисту. Водночас, Приклади обчислення середньої заробітної плати (доходу) за видами загальнообов`язкового державного соціального страхування, які затверджені наказом Міністерства соціальної політики України від 21.10.2015 №1022, якими не передбачено включення до середньомісячної заробітної плати заробітної плати, щодо якої відсутні дані про сплату роботодавцем єдиного внеску, та на які покликається скаржник, носять рекомендаційний характер, а наказ, яким такі затверджені, не зареєстрований у Міністерстві юстиції України. Згідно з статтею 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. Відповідно до частини 1 статті 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні. Підсумовуючи вказане, суд апеляційної інстанції приходить до висновку, що наявність заборгованості ВП «Шахта №9 «Нововолинська» ДП «Волиньвугілля» за страховими внесками не може бути підставою для відмови позивачу у зарахуванні спірного періоду роботи, а також заробітної плати до страхового стажу та середньої заробітної плати, оскільки відповідальність за несплату страхових внесків несе підприємство - страхувальник, в якому працює застрахована особа. Частиною 2 статті 6 КАС України та статтею 17 Закону України «Про виконання рішень і застосування практики Європейського Суду з прав людини» передбачено застосування судами Конвенції та практики ЄСПЛ як джерела права. У пункті 58 Рішення Європейського суду з прав людини у справі «Серявін та інші проти України» від 10 лютого 2010 року Суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення. Хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов`язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень. З огляду на викладене, враховуючи положення статті 316 КАС України, прецедентну практику ЄСПЛ, суд апеляційної інстанції приходить до переконання, що судом першої інстанції у рішенні викладено мотиви протиправності відмови у перерахунку щомісячної грошової виплати у зв`язку з втратою працездатності, на основі об`єктивної оцінки наданих сторонами доказів повно встановлено фактичні обставини справи, правильно застосовано норми матеріального права. Доводи апеляційної скарги висновків суду першої інстанції не спростовують, на законність судового рішення не впливають. Керуючись статтями 241, 243, 308, 311, 316, 321, 325, 328 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, П О С Т А Н О В И В: Апеляційну скаргу Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України у Волинській області залишити без задоволення, а рішення Волинського окружного адміністративного суду від 26 січня 2021 року у справі №140/16494/20 без змін. Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків встановлених ч.5 ст.328 Кодексу адміністративного судочинства України. Суддя-доповідач Т. І. Шинкар судді Л. П. Іщук Т. В. Онишкевич