Постанова Другий апеляційний адміністративний суд № 520/3911/21

ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 17 травня 2021 р.Справа № 520/3911/21 Другий апеляційний адміністративний суд у складі колегії: Головуючого судді: Калиновського В.А., Суддів: Кононенко З.О. , Макаренко Я.М. , за участю секретаря судового засідання Ковальчук А.С розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Другого апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою Кабінету Міністрів України на ухвалу Харківського окружного адміністративного суду від 12.03.2021 року, головуючий суддя І інстанції: Заічко О.В., м. Харків, по справі № 520/3911/21 за позовом ОСОБА_1 до Кабінету Міністрів України третя особа Міністерство охорони здоров`я України про визнання протиправними дій, визнання протиправним та скасування розпорядження, ВСТАНОВИВ: Заявник, ОСОБА_2 , звернулась до суду із заявою про забезпечення позову, що подана до подачі адміністративного позову в якій просила суд: забезпечити позов наступним шляхом: - заборонити Міністерству охорони здоров`я України вчиняти будь-які дії, спрямовані на проведення реорганізації Харківської медичної академії післядипломної освіти шляхом її приєднання до Харківського національного медичного університету вирішення спору по суті та набрання рішення суду законної сили; - заборони Кабінету Міністрів України приймати будь-які акти, спрямовані на проведення реорганізації Харківської медичної академії післядипломної освіти шляхом її приєднання до Харківського національного медичного університету до вирішення спору по суті та набрання рішення суду законної сили. В обгрунтування заяви про забезпечення позову зазначила, що вона, перебуваючи в трудових відносинах з Харківською медичною академією післядипломної освіти, не погоджується з розпорядженням №103-р "Про реорганізацію Харківської медичної академії післядипломної освіти", яким Кабінет Міністрів України погодився з пропозицією Міністерства охорони здоров`я України щодо реорганізації Харківської медичної академії післядипломної освіти шляхом її приєднання до Харківського національного медичного університету та має намір його оскаржувати шляхом подання відповідної позовної заяви. Заявник вважає, що оскаржуване розпорядженням №103-р безпосередньо стосується її прав та законних інтересів, оскільки врегульовує питання подальшої діяльності закладу освіти, з яким остання перебуває в трудових відносинах, чим суттєво змінює її істотні умови праці. Вчинення будь-яких дій на реалізацію оскаржуваного розпорядження КМУ поставить заявника у явно менш сприятливе становище, оскільки таким чином вона буде звільнена з Харківської медичної академії післядипломної освіти. Зокрема, посилається на те, що в оспорюваному розпорядженні вже вирішено питання про переведення студентів ХМАПО, що є прямим порушенням свободи вибору місця навчання студентів та суттєве погіршення умов навчання та отримання відповідного диплому. Також, посилається на те, що погодження питання щодо реорганізації державних установ з первинною профспілковою організацією є обов`язковим у відповідності до вимог законодавства. Отже, вважає, що невжиття заходів забезпечення позову в даному випадку може істотно ускладнити ефективний захист її прав та інтересів, за захистом яких вона має намір звернутися до суду, оскільки фактична реалізація оскаржуваного розпорядження Кабінету Міністрів України №103-р за час розгляду адміністративної справи призведе до того, що у випадку задоволення позовних вимог та скасування вказаного розпорядження, повернення ХМАПО його майна буде значно ускладненим, переведення та звільнення працівників будуть незаконними, а отже, доведеться докласти значних зусиль та понести витрати для повторного переведення та поновлення відповідних працівників на посадах. Ухвалою Харківського окружного адміністративного суду від 12 березня 2020 року заяву про забезпечення позову задоволено. Заборонено Міністерству охорони здоров`я України (вул. Грушевського, буд. 7, м. Київ, 01601, код ЄДРПОУ 00012925) вчиняти будь-які дії, спрямовані на проведення реорганізації Харківської медичної академії післядипломної освіти шляхом її приєднання до Харківського національного медичного університету вирішення спору по суті та набрання рішення суду законної сили. Заборонено Кабінету Міністрів України (вул. Грушевського, буд. 12/2, м. Київ, 01008, код ЄДРПОУ 00031101) приймати будь-які акти, спрямовані на проведення реорганізації Харківської медичної академії післядипломної освіти шляхом її приєднання до Харківського національного медичного університету до вирішення спору по суті та набрання рішення суду законної сили. Не погоджуючись із зазначеною ухвалою суду першої інстанції, Кабінет Міністрів України подав апеляційну скаргу, в якій апелянт просить суд апеляційної інстанції скасувати ухвалу суду першої інстанції та ухвалити нове рішення, яким відмовити у задоволенні заяви про забезпечення позову, наголошуючи, зокрема, на неповному з`ясуванні судом першої інстанції всіх обставин, що мають значення для вирішення спірного питання, порушенні судом першої інстанції норм процесуального права, що призвело до неправильного вирішення спірного питання. Сторони в судове засідання апеляційної інстанції не прибули, про дату, час та місце апеляційного розгляду справи повідомлені належним чином. Представником позивача надано до суду клопотання про перенесення розгляду справи. Відповідно до ст.313 КАС України, суд апеляційної інстанції відкладає розгляд справи в разі неявки у судове засідання учасника справи, стосовно якого немає відомостей про вручення йому судової повістки, або за його клопотанням, коли повідомлені ним причини неявки буде визнано судом поважними. Неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи. Якщо суд апеляційної інстанції визнав обов`язковою участь у судовому засіданні учасників справи, а вони не прибули, суд апеляційної інстанції може відкласти апеляційний розгляд справи. Європейський суд з прав людини неодноразово наголошував, що національні суди повинні організовувати судові провадження таким чином, щоб вони були без затримок та ефективними (SHULGA v. UKRAINE, № 16652/04, § 28, ЄСПЛ, від 02 грудня 2010 року) і запобігання неналежній та такій, що затягує справу, поведінці сторін у процесі є завданням саме державних органів (MUSIYENKO v. UKRAINE, № 26976/06, § 24, ЄСПЛ, від 20 січня 2011 року). Праву особи на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку кореспондує обов`язок добросовісно користуватися наданими законом процесуальними правами, утримуватись від дій, що зумовлюють затягування судового процесу, заявник зобов`язаний демонструвати готовність брати участь на всіх етапах розгляду, що стосуються його безпосередньо та вживати надані процесуальним законом заходи для скорочення періоду судового провадження (ALIMENTARIA SANDERS S.A. V. SPAIN, № 11681/85, § 35, ЄСПЛ, від 07 липня 1989 року). Враховуючи, що суд апеляційної інстанції не визнавав участь позивача обов`язковою, і наявність достатніх у матеріалах справи доказів для вирішення справи, колегія суддів дійшла до висновку про відсутність підстав для задоволення клопотання про відкладення розгляду справи. Апеляційна скарга розглядається у судовому засіданні згідно приписів ст. 229 КАС України. Вислухавши суддю-доповідача, переглянувши справу за наявними в ній доказами, перевіривши законність і обґрунтованість судового рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів приходить до наступних висновків. Вирішуючи спірне питання, суд першої інстанції дійшов висновку, що позивачем до суду надано належні та переконливі докази існування очевидної небезпеки заподіяння шкоди його правам, свободам, та охоронюваним законом інтересам до ухвалення рішення в даній адміністративній справі, а також необхідності докладання значних зусиль та витрат для захисту таких прав, свобод та охоронюваних законом інтересів у майбутньому, в разі не вжиття судом заходів забезпечення адміністративного позову. Колегія суддів не погоджується із вказаними висновками суду першої інстанції з огляду на викладене. Положеннями ст. 150 КАС України передбачено, що суд за заявою учасника справи або з власної ініціативи має право вжити визначені цією статтею заходи забезпечення позову. Забезпечення позову допускається як до пред`явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо: 1) невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду; або 2) очевидними є ознаки протиправності рішення, дії чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень, та порушення прав, свобод або інтересів особи, яка звернулася до суду, таким рішенням, дією або бездіяльністю. З положень даної статті вбачається, що заходи забезпечення позову застосовуються для гарантування виконання рішення адміністративного суду, тобто недопустимості завдання позивачеві непоправної шкоди, що може призвести до неможливості виконання рішення суду в майбутньому. При цьому, саме позивач повинен навести докази для вжиття заходів забезпечення адміністративного позову. Суд, при розгляді клопотання про забезпечення позову повинен у кожному випадку, виходячи з конкретних доказів, встановити, чи є хоча б одна з передбачених ст.150 КАС України обставин, і оцінити, чи не може застосуванням заходів забезпечення позову бути завдано ще більшої шкоди, ніж та, якій можна запобігти; врахувати пов`язаність заходів щодо забезпечення позову з його предметом, співмірність таких заходів заявленим позовним вимогам і відповідності виду забезпечення позову позовним вимогам. Колегія суддів зауважує, що інститут забезпечення позову в адміністративному судочинстві є елементом права на судовий захист і спрямований на те, щоб не допустити незворотності певних наслідків відповідних дій щодо відновлення порушеного права. Забезпечення позову є складовою комплексу заходів, спрямованих на охорону публічно-правового та матеріально-правового інтересу в адміністративному судочинстві, а також однією з гарантій реального виконання можливого позитивного для особи рішення. При вирішенні питання про забезпечення позову суд здійснює оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням такого: розумності та обґрунтованості вимог заявника щодо забезпечення позову; забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу; наявності зв`язку між конкретним заходом до забезпечення позову і предметом позовної вимоги, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову; імовірності утруднення виконання або невиконання рішення суду в разі невжиття таких заходів; запобігання порушенню у зв`язку із вжиттям таких заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб, що не є учасниками даного судового процесу. Крім того, колегія суддів зазначає, що для вирішення питання про вжиття заходів забезпечення позову слід враховувати те чи існує очевидна небезпека заподіяння шкоди правам, свободам та інтересам позивача до ухвалення рішення в адміністративній справі, або захист цих прав, свобод та інтересів стане неможливим без вжиття таких заходів. Разом з тим, відповідно до частини 1 статті 151 КАС України позов може бути забезпечено: 1) зупиненням дії індивідуального акта або нормативно-правового акта; 2) забороною відповідачу вчиняти певні дії; 4) забороною іншим особам вчиняти дії, що стосуються предмета спору; 5) зупиненням стягнення на підставі виконавчого документа або іншого документа, за яким стягнення здійснюється у безспірному порядку. Суд може застосувати кілька заходів забезпечення позову. Заходи забезпечення позову мають бути співмірними із заявленими позивачем вимогами. Суд також повинен враховувати співвідношення прав (інтересу), про захист яких просить заявник, із наслідками вжиття заходів забезпечення позову для заінтересованих осіб. Згідно з частиною 3 статті 151 КАС України не допускається забезпечення позову шляхом: 1) зупинення актів Верховної Ради України, Президента України, Кабінету Міністрів України, Вищої ради правосуддя, Вищої кваліфікаційної комісії суддів України, Кваліфікаційно-дисциплінарної комісії прокурорів, органу, що здійснює дисциплінарне провадження щодо прокурорів, та встановлення для них заборони або обов`язку вчиняти певні дії; 2) зупинення рішень Фонду гарантування вкладів фізичних осіб щодо призначення уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб та щодо здійснення тимчасової адміністрації або ліквідації банку, встановлення заборони або обов`язку вчиняти певні дії, обов`язку утримуватися від вчинення певних дій уповноваженій особі Фонду гарантування вкладів фізичних осіб або Фонду гарантування вкладів фізичних осіб, його посадовим особам при здійсненні тимчасової адміністрації або ліквідації банку, а також іншим особам під час реалізації Фондом гарантування вкладів фізичних осіб майна банку, віднесеного до категорії неплатоспроможних, та банку, що ліквідується відповідно до Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб"; 3) зупинення рішень уповноваженого центрального органу з питань цивільної авіації щодо призупинення дії або анулювання сертифікатів, схвалень, допусків; 4) зупинення рішень Національного банку України, актів Національного банку України, а також встановлення для Національного банку України, його посадових та службових осіб заборони або обов`язку вчиняти певні дії, обов`язку утримуватися від вчинення певних дій; 5) зупинення дії рішення суб`єкта владних повноважень, яке не є предметом оскарження в адміністративній справі, або встановлення заборони або обов`язку вчиняти дії, що випливають з такого рішення; 6) зупинення рішення Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг, щодо встановлення державних регульованих цін (тарифів) на ринку електричної енергії та природного газу, затвердження методик (порядків) їх встановлення (формування, розрахунку); 7) зупинення рішення Конкурсної комісії з добору кандидатів на посади членів Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг, встановлення заборони Кабінету Міністрів України призначати на посаду члена (членів) Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг, відповідно до Закону України "Про Національну комісію, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг"; 8) зупинення дії індивідуальних актів Міністерства фінансів України, прийнятих на виконання рішень Кабінету Міністрів України про участь держави у виведенні неплатоспроможного банку з ринку, а також встановлення для Міністерства фінансів України, його посадових та службових осіб заборони або обов`язку вчиняти певні дії, обов`язку утримуватися від вчинення певних дій, що випливають з такого індивідуального акта; 9) зупинення дії індивідуальних актів Національної комісії з цінних паперів та фондового ринку, прийнятих у процесі виведення неплатоспроможного банку з ринку, а також встановлення для Національної комісії з цінних паперів та фондового ринку, її посадових та службових осіб заборони або обов`язку вчиняти певні дії, обов`язку утримуватися від вчинення певних дій, що випливають з такого індивідуального акта. Таким чином, обов`язковою передумовою вжиття заходів забезпечення позову є обґрунтованість відповідних вимог сторони, в тому числі й із зазначенням очевидних ознак протиправності оскаржуваних рішення, дії або бездіяльності, очевидної небезпеки заподіяння шкоди правам, свободам та інтересам останньої, неможливості у подальшому без вжиття таких заходів відновлення прав особи та обов`язковим поданням доказів наявності фактичних обставин, з якими пов`язується застосування певного заходу забезпечення позову. Судом встановлено, що 08.02.2021 року Кабінетом Міністрів Україні (далі - КМУ) прийнято розпорядження №103-р "Про реорганізацію Харківської медичної академії післядипломної освіти", яким КМУ погодився з пропозицією Міністерства охорони здоров`я України (МОЗ України) щодо реорганізації Харківської медичної академії післядипломної освіти (далі -ХМАПО) шляхом її приєднання до Харківського національного медичного університету (код ЄДРПОУ 01896866). Як убачається із заяви про забезпечення позову ОСОБА_2 просить: - заборонити Міністерству охорони здоров`я України вчиняти будь-які дії, спрямовані на проведення реорганізації Харківської медичної академії післядипломної освіти шляхом її приєднання до Харківського національного медичного університету вирішення спору по суті та набрання рішення суду законної сили; - заборони Кабінету Міністрів України приймати будь-які акти, спрямовані на проведення реорганізації Харківської медичної академії післядипломної освіти шляхом її приєднання до Харківського національного медичного університету до вирішення спору по суті та набрання рішення суду законної сили. Згідно з ч. 1 ст. 49 Закону України «Про Кабінет Міністрів України» Кабінет Міністрів України на основі та на виконання Конституції і законів України, актів Президента України, постанов Верховної Ради України, прийнятих відповідно до Конституції та законів України, видає обов`язкові для виконання акти - постанови і розпорядження. Судова колегія зазначає, що відповідно до пункту 1 частини 3 статті 151 КАС України не допускається забезпечення позову шляхом зупинення актів Верховної Ради України, Президента України, Кабінету Міністрів України, Вищої ради правосуддя, Вищої кваліфікаційної комісії суддів України, Кваліфікаційно-дисциплінарної комісії прокурорів, органу, що здійснює дисциплінарне провадження щодо прокурорів, та встановлення для них заборони або обов`язку вчиняти певні дії. Враховуючи наведене, суд першої інстанції дійшов помилкового висновку про можливість застосування визначеного позивачем способу забезпечення позову, на який, окрім зазначеного, згідно з пунктом 1 частини третьої статті 151 КАС встановлено заборону. Колегія суддів зазначає, що при вирішенні питання про забезпечення позову суд має здійснити оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням такого: розумності, обґрунтованості і адекватності вимог заявника щодо забезпечення позову; забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу; наявності зв`язку між конкретним заходом до забезпечення позову і предметом позовної вимоги, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову; імовірності утруднення виконання або невиконання рішення суду в разі невжиття таких заходів; запобігання порушенню у зв`язку із вжиттям таких заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб, що не є учасниками даного судового процесу. Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 21 листопада 2018 року у справі № 826/8556/17, від 25 квітня 2019 року у справі № 826/10936/18. Колегія суддів при вирішенні даного питання спору враховує правову позицію Великої Палати Верховного Суду викладену у постанові від 28 березня 2020 року у справі №800/521/17 (провадження 11-114заі18), а саме: «позов не може бути забезпечено таким способом, який фактично підмінює собою судове рішення у справі та вирішує позовні вимоги до розгляду справи по суті судом. У разі задоволення такої заяви позивача суд своєю ухвалою фактично подовжує правовідносини публічної служби для позивача, але ухвала суду про забезпечення позову не може бути підставою для виникнення та зміни таких правовідносин». Тобто, сама лише незгода позивача із діями/рішеннями суб`єкта владних повноважень та звернення до суду з позовом про визнання їх протиправними ще не є достатньою підставою для застосування судом заходів забезпечення позову. Доводи позивача зводяться до порушення відповідачем чинного законодавства при прийнятті оскаржуваного рішення та становлять предмет доказування, який має досліджуватись під час розгляду справи. При цьому, в контексті наведеного, надаючи оцінку доводам позивача щодо необхідності вжиття заходів забезпечення у даній справі, бо інакше для відновлення прав позивача необхідно буде докласти значних зусиль та витрат, колегія суддів зазначає, що для відновлення прав позивача в такому випадку законодавством передбачені конкретні механізми, зокрема, оскарження рішення керівника про звільнення (у разі якщо таке буде прийнято) в судовому порядку. Тобто, очевидно, судовий процес з приводу скасування наказу про звільнення та поновлення на посаді не може вважатися заходом, який забере у позивача значні зусилля та витрати у розумінні п. 1 ч. 1 ст. 150 КАС України. Враховуючи викладене, колегія суддів апеляційної інстанції дійшла висновку про відсутність підстав для задоволення заяви про вжиття заходів забезпечення позову. З огляду на викладене, колегія суддів вважає, що оскаржувана ухвала постановлена з неповним з`ясуванням обставин, що мають значення для вирішення спірного питання, з невідповідністю висновків суду обставинам справи та з порушенням норм процесуального права, що призвело до неправильного вирішення питання про вжиття заходів забезпечення позову, а відтак вона підлягає скасуванню з постановленням нового судового рішення про відмову у задоволенні заяви про забезпечення позову. Керуючись ст. ст. 242, 243, 250, 308, 310, 315, 317, 321, 322, 325, 328 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ПОСТАНОВИВ: Апеляційну скаргу Кабінету Міністрів України задовольнити. Ухвалу Харківського окружного адміністративного суду від 12.03.2021 року по справі № 520/3911/21 скасувати. Прийняти постанову, якою в задоволенні заяви ОСОБА_1 про забезпечення позову відмовити. Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених п. 2 ч. 5 ст. 328 КАС України. Головуючий суддя В.А. Калиновський Судді З.О. Кононенко Я.М. Макаренко Повний текст постанови складено 21.05.2021 року