Постанова Київський апеляційний суд № 363/813/20

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД справа №363/813/20 головуючий у І інстанції: Баличева М.Б. провадження 22-ц/824/6330/2021 доповідач: Сліпченко О.І. ПОСТАНОВА Іменем України 19 травня 2021 року м. Київ Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати в цивільних справах: Сліпченка О.І.(суддя-доповідач), Гаращенка Д.Р., Сушко Л.П. розглянувши в порядку письмового провадження цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на ухвалу Вишгородського районного суду Київської області від 18 лютого 2021 року у справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_3 , Відділу державної реєстрації Вишгородської міської ради Київської області, третя особа: приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Кондратенко Микола Іванович, про визнання первинного виникнення права власності на нерухоме майно, застосування правових наслідків недійсності правочину, визнання неправомірним вибуття нерухомості з володіння, визнання незаконним та скасування державної реєстрації прав, зобов`язання здійснити державну реєстрацію прав, витребування майна з чужого незаконного володіння, зобов`язання усунути перешкоди у користуванні гаражем та повернути майно, відновлення порушеного права на землю,- ВСТАНОВИВ: В лютому 2020 року ОСОБА_2 звернувся із вищевказаним позовом. Ухвалою Вишгородського районного суду Київської області від 02 квітня 2020 року прийнято позовну заяву ОСОБА_2 до розгляду та відкрито провадження у справі, призначено підготовче засідання по даній справі. 15 жовтня 2020 року до місцевого суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 , як третьої особи яка заявляє самостійні вимоги щодо предмета спору до ОСОБА_3 , Відділу державної реєстрації Вишгородської міської ради Київської області, третя особа: приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Кондратенко М.І. про визнання первинного виникнення права власності на нерухоме майно, застосування правових наслідків недійсності правочину, визнання неправомірним вибуття нерухомості з володіння, визнання незаконним та скасування державної реєстрації прав, зобов`язання здійснити державну реєстрацію прав, витребування майна з чужого незаконного володіння, зобов`язання усунути перешкоди у користуванні гаражем та повернути майно, відновлення порушеного права на землю. Ухвалою Вишгородського районного суду Київської області від 18 лютого 2021 року позовну заяву третьої особи ОСОБА_1 повернено. Не погоджуючись із вказаним висновком суду, ОСОБА_1 звернувся з апеляційною скаргою, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм процесуального права. Зазначає, що місцевий суд помилково прийшов до висновку про повернення заяви, оскільки її прийняття передбачено чинним процесуальним законодавством. Вважає, що позовні вимоги є взаємопов`язаними, їх спільний розгляд є доцільним, оскільки вони виникають із одних правовідносин, а посилання місцевого суду на те, що предмети позовів є різними за своєю природою, що не сприятиме економії часу та швидкому розгляду є необґрунтованими. Відзив на апеляційну скаргу у визначений судом строк не надходив. Відповідно до ч. 1 ст. 368 ЦПК України справа розглядається судом апеляційної інстанції за правилами, встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження, з особливостями, встановленими главою І розділу V ЦПК України. Відповідно до ч.2 ст. 369 ЦПК України апеляційні скарги на ухвали суду, зазначені в пунктах 1, 5, 6, 9, 10, 14, 19, 37-40 частини першої статті 353 цього Кодексу, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи. Апеляційна скарга підлягає до задоволення з огляду на наступне. Згідно вимог ст. 263 ЦПК України, - судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Зазначеним вимогам закону оскаржуване судове рішення відповідає не в повній мірі. Повертаючи позовну заяву ОСОБА_1 , місцевий суд виходив з того, що предмети позовів різні за своєю природою, що не сприятиме процесуальній економії часу та швидкому розгляду справ, виконанню завдання цивільного судочинства. Колегія суддів погодитись з такими висновками не може з огляду на наступне. Згідно зі ст. 8 Конституції України в Україні визнається і діє принцип верховенства права. Конституція України має найвищу юридичну силу. У ст. 129 Конституції України закріплені основні засади судочинства. Ці засади є конституційними гарантіями права на судовий захист. Відповідно до ч. 1 ст. 4 ЦПК України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів. Захист цивільних прав - це застосування цивільно-правових засобів з метою забезпечення цивільних прав. Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором (частина перша статті 5 ЦПК України). За змістом п.1 ст.6 Конвенції кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом. Судові процедури повинні бути справедливими, тому особа не може бути безпідставно позбавлена на захист свого порушеного права, оскільки це буде порушенням права на справедливий суд, передбаченого ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Європейський суд з прав людини, розглядаючи справи щодо порушення права на справедливий судовий розгляд, тлумачить вказану статтю як таку, що не лише містить детальний опис гарантій, наданих сторонам у цивільних справах, а й захищає у першу чергу те, що дає можливість практично користуватися такими гарантіями, - доступ до суду. Отже, право на справедливий судовий розгляд, закріплене в п. 1 ст. 6 Конвенції, необхідно розглядати як право на доступ до правосуддя. Україна, як учасниця Конвенції повинна створювати умови щодо забезпечення доступності правосуддя як загальновизнаного міжнародного стандарту справедливого судочинства. Відповідно до ч.1 ст.52 ЦПК України треті особи, які заявляють самостійні вимоги щодо предмета спору, можуть вступити у справу до закінчення підготовчого провадження або до початку першого судового засідання, якщо справа розглядається в порядку спрощеного позовного провадження, подавши позов до однієї або декількох сторін. Колегія суддів зауважує, що самостійні вимоги третіх осіб повинні стосуватися предмету спора. Предмет спору - це об`єкт спірного правовідношення, те благо (річ, право, інше майно) з приводу якого виник спір. Задоволення позову третьої особи, яка заявляє самостійні вимоги на предмет спору, робить неможливим задоволення вимог позивача щодо цього ж предмету спору. . Позов пред`являється до тієї з сторін, яка порушує права третьої особи. З виділених матеріалів вбачається, що спір виник відносно гаража № НОМЕР_1 , за адресою АДРЕСА_1 , права власності на вказаний гараж та права користування земельною ділянкою на якій він знаходиться. З позовних вимог ОСОБА_2 вбачається, що він просить визнати законним його первинне право власності на спірний гараж, витребувати на свою користь приміщення гаража та майно в ньому, а також встановити факт належності йому земельної ділянки на праві користування, при цьому ОСОБА_1 звернувшись з позовом просить визнати законним своє первинне право власності на спірний гараж, витребувати на свою користь приміщення гаража та майно в ньому, а також встановити факт належності йому земельної ділянки на праві користування. Таким чином, інтереси ОСОБА_1 - третьої особи з самостійними вимогами на предмет спору, протилежні інтересам позивача і відповідача, що відповідає нормам процесуального законодавства. Місцевий суд вірно зазначив, що залучення ОСОБА_1 , як третьої особи із самостійними вимогами на предмет спору розширює предмет доказування, ускладнює судовий розгляд, однак вказане не може бути підставою для відмови в прийнятті такої заяви. Враховуючи наведене та доводи викладені в апеляційній скарзі, колегія суддів приходить до висновку, що ухвала суду першої інстанції про повернення заяви ОСОБА_1 є необґрунтованою та перешкоджає подальшому провадженню у справі. Відповідно до ч. 6 ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги скасовує ухвалу, що перешкоджає подальшому провадженню у справі, і направляє справу для продовження розгляду до суду першої інстанції. Згідно ч. 1 ст. 379 ЦПК України підставами для скасування ухвали суду, що перешкоджає подальшому провадженню у справі, і направлення справи для продовження розгляду до суду першої інстанції є: 1) неповне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи; 2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції вважає встановленими; 3) невідповідність висновків суду обставинам справи; 4) порушення норм процесуального права чи неправильне застосування норм матеріального права, які призвели до постановлення помилкової ухвали. Враховуючи зазначене, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга ОСОБА_1 підлягає задоволенню, а оскаржувана ухвала - скасуванню з направленням справи для продовження розгляду до суду першої інстанції. Керуючись ст.ст. 367, 374, 379, 381, 382, 383, 384 ЦПК України, Київський апеляційний суд,-

ПОСТАНОВИВ: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити. Ухвалу Вишгородського районного суду Київської області від 18 лютого 2021 року скасувати, а справу направити для продовження розгляду до суду першої інстанції. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів. Повний текст постанови складено «19» травня 2021 року. Сліпченко О.І. Гаращенко Д.Р. Сушко Л.П.