Постанова 4824 № 761/36725/19

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ____________________________________ Справа №761/36725/19 Апеляційне провадження № 22-ц/824/5679/2021 ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 14 травня 2021 року Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: судді-доповідача Рейнарт І.М. суддів Кирилюк Г.М., Семенюк Т.А. розглянувши у порядку письмового провадження цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Шевченківського районного суду міста Києва від 1 грудня 2020 року (суддя Рибак М.А.) у цивільній справі за позовом Акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості, встановив: у вересні 2019 року позивач звернувся до суду з позовом про стягнення з відповідача заборгованості у розмірі 124 189грн 61коп. за кредитним договором від 21 жовтня 2016р. та судових витрат. Мотивуючи позовні вимоги, позивач зазначав, що відповідно до укладеного договору без номеру від 21 жовтня 2016р. відповідач отримала кредит у розмірі 50 000грн. у вигляді встановленого кредитного ліміту на картковий рахунок. Відповідач підтвердила свою згоду, що підписана нею заява разом з Умовами та Правилами надання банківських послуг та Тарифами банку, які викладені на банківському сайті www.privatbank.ua, складає між нею та банком договір, що підтверджується підписом у заяві. Позивач стверджував, що свої зобов`язання за договором виконав у повному обсязі, надав відповідачу можливість розпоряджатися кредитними коштами на умовах, передбачених договором та в межах встановленого кредитного ліміту, проте відповідач порушила зобов`язання за кредитним договором, у зв`язку із чим виникла заборгованість, яка станом на 10 липня 2019р. становить 136 030грн 41коп. та складається із заборгованості за тілом кредиту у сумі 67 529грн 34коп., заборгованості за простроченим тілом кредиту у розмірі 28 201грн 38коп, нарахованої пені за прострочене зобов`язання у сумі 40 099грн 69коп. та заборгованості за нарахованою пенею за несвоєчасність сплати боргу на суму від 100грн - 200грн. Позивач звертав увагу суду, що на власний розсуд може вимагати від боржника будь яку частину суми заборгованості за кредитом, а відтак просив стягнути заборгованість у розмірі 124 189грн 61коп., яка складається із заборгованості за кредитом у розмірі 67 529грн 34коп., заборгованості за простроченим тілом кредиту у розмірі 28 201грн 38коп., та нарахованої пені за період з 21 жовтня 2016 року по 1 червня 2019 року у сумі 28 458грн 89коп. Рішенням Шевченківського районного суду міста Києва від 1 грудня 2020 року позов задоволено частково, стягнуто з ОСОБА_1 на користь АТ КБ «ПриватБанк» заборгованість за кредитним договором від 21 жовтня 2016р. у розмірі 67 529грн 34коп. та 1 044грн 56коп судового збору. У поданій апеляційній скарзі ОСОБА_1 просить рішення суду скасувати та ухвалити нове рішення про відмову у задоволенні позову в повному обсязі. Відповідач посилається на невідповідність висновків суду обставинам справи та наданим позивачем доказам, не врахування тієї обставини, що вона підписала тільки анкету-заяву про приєднання до Умов та Правил надання банківських послуг у ПриватБанку, яка не містила розмір, порядок встановлення та зміни кредитного ліміту, порядок нарахування процентів та розмір процентної ставки, порядок нарахування та розмір пені тощо, її не було ознайомлено з Умовами та Правилами надання банківських послуг, та тарифами, а відтак вона не укладала кредитного договору з позивачем. Відповідач вважає, що прийняте судом рішення суперечить правовій позиції, викладеній у постанові Великої Палати Верховного Суду у справі 342/180/17 від 3 липня 2019 року. Відповідач стверджує, що позивачем не надано доказів у підтвердження розрахунку заборгованості та виписок з особових рахунків, які були відкриті на її ім`я, а наданий розрахунок заборгованості є нечитабельним, що позивач самовільно встановив кредитний ліміт у сумі 50 000грн та безпідставно списав з її рахунку 112 391грн 98коп., а суд без врахування вказаних обставин стягнув тіло кредиту, розмір якого перевищує встановлений банком ліміт. Відзив на апеляційну скаргу позивачем не подано. Відповідно до ч. 1 ст. 369 ЦПК України апеляційна скарга розглядається без повідомлення учасників справи. Колегія суддів, заслухавши суддю-доповідача, вивчивши матеріали справи та обговоривши доводи апеляційної скарги, вважає, що вона підлягає частковому задоволенню, виходячи з наступного. Судом встановлено і матеріалами справи підтверджено, що 21 жовтня 2016 року ОСОБА_1 підписала анкету-заяву про приєднання до Умов та Правил надання банківських послуг в ПриватБанку, в якій погодилася, що заява разом із Умовами та Правилами надання банківських послуг та тарифами, правилами користування, основними умовами обслуговування та кредитування, розташованими у рекламному буклеті, складають між нею та банком договір про надання банківських послуг (с.с.9). Згідно тексту позовної заяви, у відповідача наявна заборгованість за укладеним договором, яка станом на 10 липня 2019р. становить 136 030грн 41коп. та складається із заборгованості за тілом кредиту у сумі 67 529грн 34коп., заборгованості за простроченим тілом кредиту у розмірі 28 201грн 38коп, нарахованої пені за прострочене зобов`язання у сумі 40 099грн 69коп. та заборгованості за нарахованою пенею за несвоєчасність сплати боргу на суму від 100грн - 200грн. Задовольняючи частково позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що позивачем не надано доказів, що сторонами погоджені істотні умови кредитного договору, зокрема, розмір та порядок нарахування відсотків та пені, однак стягненню підлягає сума заборгованості за тілом кредиту у розмірі 67 529грн 34коп. Рішення суду в частині відмови у задоволенні позовних вимог не оскаржується, а відтак не є предметом апеляційного перегляду відповідно до ч. 1 ст. 367 ЦПК України. Згідно ч. 4 ст. 203 ЦК України правочин має вчинятися у формі, встановленій законом. Частиною 1 статті 207 ЦК України передбачено, що правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо воля сторін виражена за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв`язку. За змістом статей 626, 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства. Договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї зі сторін має бути досягнуто згоди (ч. 1 ст. 638 ЦК України). Відповідно до ч. 1 ст. 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти. Частиною 1 статті 1055 ЦК України визначено, що кредитний договір укладається у письмовій формі. Отже, істотними умовами кредитного договору є розмір кредиту, розмір процентів, які повинен сплачувати позичальник за користування кредитом, та порядок повернення кредиту і сплати процентів. У підтвердження своїх позовних вимог позивач надав суду першої інстанції копію анкети заяви від 21 жовтня 2016 року, яка підписана ОСОБА_1 , підтвердження про видані кредитні картки, виписку із карткових рахунків, відкритих на ім`я ОСОБА_1 за період з 21 жовтня 2016 року по 17 вересня 2020 року, довідку про зміну умов кредитування та обслуговування кредитної картки, Витяг з Тарифів обслуговування кредитних карт «Універсальна», які не містять дати їх прийняття чи затвердження та підпису ОСОБА_1 , Витяг з Умов та Правил надання банківських послуг в ПриватБанку ресурс: Архів Умов та правил надання банківських послуг, розміщений на сайті https://privatbank.ua/terms/. Згідно із частиною першою статті 633 ЦК України публічним є договір, в якому одна сторона - підприємець взяла на себе обов`язок здійснювати продаж товарів, виконання робіт або надання послуг кожному, хто до неї звернеться (роздрібна торгівля, перевезення транспортом загального користування, послуги зв`язку, медичне, готельне, банківське обслуговування тощо). Умови публічного договору встановлюються однаковими для всіх споживачів, крім тих, кому за законом надані відповідні пільги. У переважній більшості випадків застосування конструкції договору приєднання його умови розроблює підприємець (в даному випадку АТ КБ «ПриватБанк»). Оскільки умови договорів приєднання розробляються банком, тому повинні бути зрозумілі усім споживачам і доведені до їх відома, у зв`язку із чим банк має підтвердити, що на час укладення відповідного договору діяли саме ці умови, а не інші. Тому з огляду на зміст статей 633, 634 ЦК України можна вважати, що другий контрагент (споживач послуг банку) лише приєднується до тих умов, з якими він ознайомлений. Згідно ст. 1049 ЦК України позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. Статтею 526 ЦК України передбачено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. За змістом статті 1056-1 ЦК України в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин, розмір процентів та порядок їх сплати за договором визначаються в договорі залежно від кредитного ризику, наданого забезпечення, попиту і пропозицій, які склалися на кредитному ринку, строку користування кредитом, розміру облікової ставки та інших факторів. Відповідно до частини першої статті 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики. Таким чином, в разі укладення кредитного договору проценти за користування позиченими коштами поділяються на встановлені законом (розмір та підстави, стягнення яких визначаються актами законодавства) та договірні (розмір та підстави, стягнення яких визначаються сторонами в самому договорі). Однак, ні анкета-заява, підписана ОСОБА_1 , ні Умови та Правила надання банківських послуг, які надані суду позивачем, не містять розміру процентів за користування кредитом, які погодили сторони при укладенні договору. Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що в даному випадку неможливо застосувати до правовідносин сторін правила частини першої статті 634 ЦК України , оскільки Умови та Правила надання банківських послуг, що розміщені на офіційному сайті позивача (www.privatbank.ua) неодноразово змінювалися самим АТ КБ «ПриватБанк» в період - з часу виникнення спірних правовідносин до моменту звернення до суду із вказаним позовом, тобто кредитор міг додати до позовної заяви витяг з Тарифів та витяг з Умов у будь-яких редакціях, що найбільш сприятливі для задоволення позову. За таких обставин та без наданих підтверджень про конкретні запропоновані відповідачу Умови та Правила банківських послуг, відсутність у анкеті-заяві домовленості сторін про сплату відсотків за користування кредитними коштами, надані банком витяг з Тарифів та витяг з Умов не можуть розцінюватися як стандартна (типова) форма, що встановлена до укладеного із відповідачем кредитного договору, оскільки достовірно не підтверджують вказаних обставин. Такі висновки відповідають правовій позиції, зазначеній у постанові Великої Палати Верховного Суду у справі 342/180/17 від 3 липня 2019 року. Доводи апеляційної скарги, що рішення суду першої інстанції протирічить правовій позиції Великої Палати Верховного Суду у зазначеній справі, є безпідставними, так як у рішенні суду є посилання на вказану правову позицію і саме це стало підставою для часткового задоволення позовних вимог. Разом з цим, колегія суддів погоджується з доводами апеляційної скарги, що суд першої інстанції безпідставно зазначив, що стягненню з відповідача підлягає саме заборгованість за тілом кредиту. З наданої суду виписки по рахункам, які відкриті банком на ім`я ОСОБА_1 , та листа від 17 вересня 2020 року (с.с.183) вбачається, що банк видав відповідачці 2 платіжні картки, ОСОБА_1 користувалася картками та грошовими коштами банку, що відповідач підтвердила під час судового розгляду і не заперечувала у апеляційній скарзі. За змістом частини другої статті 530 ЦК України, якщо строк (термін) виконання боржником обов`язку визначений моментом пред`явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання в будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов`язок у семиденний строк від дня пред`явлення вимоги, якщо обов`язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства. Враховуючи, що фактично отримані та використані позичальником кошти в добровільному порядку АТ КБ «ПриватБанк» не повернуті, а також вимоги частини другої статті 530 ЦК України, кредитор вправі вимагати захисту своїх прав через суд - шляхом зобов`язання виконати боржником обов`язку з повернення фактично отриманої суми кредитних коштів. Такі висновки також відповідають правовій позиції, зазначеній у постанові Великої Палати Верховного Суду у справі 342/180/17 від 3 липня 2019 року. Таким чином, з відповідача на користь позивача підлягає стягненню сума, отримана нею та не повернута банку. Визначаючи розмір коштів, які підлягають стягненню з відповідача, суд першої інстанції не проаналізував надані позивачем докази та не обґрунтував свій висновок, що стягненню підлягає саме 67 529грн 34коп. Колегія суддів вважає, що наданий позивачем розрахунок заборгованості не може використовуватися у якості доказу, так як є нечитабельним і протягом судового розгляду вказаний недолік позивачем усунуто не було. З листа позивача від 17 вересня 2020 року вбачається, що ОСОБА_1 згідно договору від 21 жовтня 2016 року було видано дві картки: № НОМЕР_1 та № НОМЕР_2 , остання терміном дії до травня 2020 року (с.с.183). Згідно наданої позивачем виписки по вказаним карткам, відповідач ними користувалася: знімала готівкові кошти, перераховувала грошові кошти на інші картки, розраховувалася за покупки, а також вносила грошові кошти. Аналіз виписки свідчить, що за карткою № НОМЕР_2 відповідачем не було повернуто банку 2 204грн 49коп. використаних грошових коштів банку, а за карткою № НОМЕР_1 - 27 677грн 33коп. Отже, всього відповідачем не було повернуто позивачу 29 881грн 82коп. і саме вказана сума підлягає стягненню з відповідача на підставі ч. 2 ст. 530 ЦК України. Відповідно до ч. 1 ст. 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: 1) неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи; 2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; 3) невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; 4) порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права. Колегія суддів вважає, що судом не оцінені надані позивачем докази, неправильно застосовані норми матеріального права в частині задоволення позовних вимог, тому рішення суду в цій частині підлягає зміні. Частиною 13 статті 141 ЦПК України передбачено, що якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат. Відповідно до ч. 1 ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. З урахуванням зміни рішення суду в частині розміру грошового стягнення, зміні підлягає і рішення суду в частині стягнення з відповідача судового збору, сплаченого позивачем (24,06%). Виходячи з часткового задоволення апеляційної скарги, з позивача на користь відповідача підлягає стягненню сплачений за подання апеляційної скарги судовий збір, пропорційно до розміру задоволених вимог (75,94%). Керуючись статтями 367, 374, 376, 381-383 ЦПК України, апеляційний суд постановив: апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково. Рішення Шевченківського районногосуду міста Києва від 1 грудня 2020 року в частині задоволених позовних вимог та судових витрат змінити, зменшивши розмір заборгованості та судового збору, які підлягають стягненню з ОСОБА_1 на користь Акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк» з 67 529грн 34коп. до 29 881грн 82коп., та з 1044грн 56коп. до 462грн 19коп. відповідно. Стягнути з Акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк», ідентифікаційний код в Єдиному державному реєстрі підприємств і організацій України 14360570, яке знаходиться у м. Дніпро, вул. Набережна Перемоги, 50, на користь ОСОБА_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_3 , яка проживає у АДРЕСА_1 , судовий збір у сумі 1 189грн 86коп. Постанова набирає законної сили з моменту прийняття, оскарженню у касаційному порядку не підлягає. Повний текст постанови складено 19 травня 2021 року. Суддя-доповідач І.М. Рейнарт Судді Г.М. Кирилюк Т.А. Семенюк