Постанова 4803 № 209/2950/20

ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД Провадження № 22-ц/803/3874/21 Справа № 209/2950/20 Суддя у 1-й інстанції - Решетник Т. О. Суддя у 2-й інстанції - Петешенкова М. Ю. Категорія 27 ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 16 квітня 2021 року м. Дніпро Колегія суддів судової палати у цивільних справах Дніпровського апеляційного суду у складі: головуючого судді Петешенкової М.Ю., суддів Городничої В.С., Лаченкової О.В., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження у м. Дніпрі цивільну справу за апеляційною скаргою акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» на заочне рішення Дніпровського районного суду м. Дніпродзержинська Дніпропетровської області від 18 грудня 2020 року у цивільній справі за позовом акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості,- В С Т А Н О В И Л А: У жовтні 2020 року АТ КБ «ПриватБанк» звернулося до суду з позовом, посилаючись на те, що ОСОБА_1 звернулася до банку з метою отримання банківських послуг, у зв`язку з чим підписала заяву № б/н від 29 вересня 2014 року. Відповідач підтвердила свою згоду на те, що підписана заява разом з «Умовами та правилами надання банківських послуг» та «Тарифами Банку» складає між нею та банком договір про надання банківських послуг, що підтверджується підписом у заяві. ОСОБА_1 взяті на себе зобов`язання за кредитним договором належним чином не виконувала, внаслідок чого станом на 14 вересня 2020 року утворилась заборгованість за кредитним договором в загальній сумі 10366,60 грн., з яких: 2760,30 грн. заборгованість за тілом кредиту; 964,60 грн. заборгованість за процентами нарахованими на прострочений кредит згідно ст. 625 ЦК України; 6641,70 грн. нарахована пеня, яку АТ КБ «ПриватБанк» просить стягнути з відповідача на свою користь. Заочним рішенням Дніпровського районного суду м. Дніпродзержинська Дніпропетровської області від 18 грудня 2020 у задоволенні позовної заяви АТ КБ «ПриватБанк» відмовлено. Рішення мотивовано тим, що при укладенні договору з відповідачем АТ КБ «ПриватБанк» не дотрималося вимог закону про повідомлення споживача про умови кредитування та узгодження зі споживачем саме тих умов, які вважав узгодженими банк. Відсутні підстави вважати, що сторони у письмовому вигляді обумовили розмір процентної ставки, порядок її зміни, а також відповідальність у вигляді неустойки (пені та штрафу). Не погодившись з рішенням суду АТ КБ «ПриватБанк» звернулося з апеляційною скаргою, в якій, посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просило рішення суду скасувати та ухвалити нове судове рішення про задоволення позовних вимог. Апеляційну скаргу мотивовано тим, що суд першої інстанції безпідставно відмовив у задоволенні позову, залишивши поза увагою те, що відповідач не заперечував факт укладення кредитного договору, ознайомлення з умовами та правилами надання банківських послуг та тарифами, у встановленому законом порядку даний договір не оспорювався та не визнавався недійсним, тому вказані обставини свідчать про його згоду з усіма умовами цього договору. Відповідач відзив на апеляційну скаргу не подав. Перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги та заявлених вимог, колегія суддів дійшла висновку про наявність підстав для часткового задоволення апеляційної скарги та часткового скасування рішення суду з ухваленням у скасованій частині нового судового рішення. Судом встановлено, що на підтвердження позовних вимог АТ КБ «ПриватБанк» надано копію анкети-заяви від 29 вересня 2014 року, відповідно до якої ОСОБА_1 приєдналася до Умов та Правил надання банківських послуг в ПриватБанку (а.с.15). Вказана анкета-заява не містить умов щодо розміру тіла кредиту (кредитного ліміту), строку дії кредитного договору, розміру та порядку нарахування процентів за користування кредитом, відповідальності за невиконання умов кредитування у вигляді пені та штрафів. Долучені до позовної заяви Умови та Правила надання банківських послуг, якими передбачено порядок надання та умови погашення кредиту, погашення заборгованості по кредиту, сплату нарахованих за період користування кредитом процентів, комісії за користування кредитом та інших витрат, визначено права та обов`язки сторін договору надання банківських послуг - відповідачем не підписані (а.с.17-41). Заява позичальника містить текст про ознайомлення та погодження споживача з Умовами та Правилами надання банківських послуг, але не конкретизовано яка саме редакція Умов та Правил надання банківських послуг погоджена споживачем. Згідно з приведеним банком розрахунком заборгованість за вказаним кредитним договором станом на 14 вересня 2020 року складає 10366,60 грн., з яких: 2760,30 грн. заборгованість за тілом кредиту; 964,60 грн. заборгованість за процентами нарахованими на прострочений кредит згідно ст. 625 ЦК України; 6641,70 грн. нарахована пеня. Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції виходив із того, що при укладенні договору з відповідачем АТ КБ «ПриватБанк» не дотрималося вимог закону про повідомлення споживача про умови кредитування та узгодження зі споживачем саме тих умов, які вважав узгодженими банк. Відсутні підстави вважати, що сторони у письмовому вигляді обумовили розмір процентної ставки, порядок її зміни, а також відповідальність у вигляді неустойки (пені та штрафу). Погодитись з висновком суду першої інстанції в частині залишених без задоволення позовних вимог про стягнення заборгованості за тілом кредиту не можна, з огляду на наступне. Відповідно до частини першої статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти. У частині першій статті 1055 ЦК України передбачено, що кредитний договір укладається у письмовій формі. Відповідно до частин першої, другої статті 207 ЦК України (в редакції, чинній на момент укладення кредитного договору) правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо воля сторін виражена за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв`язку. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами). Згідно із частиною першою та другою статті 633 ЦК України публічним є договір, в якому одна сторона - підприємець взяла на себе обов`язок здійснювати продаж товарів, виконання робіт або надання послуг кожному, хто до неї звернеться (роздрібна торгівля, перевезення транспортом загального користування, послуги зв`язку, медичне, готельне, банківське обслуговування тощо). Умови публічного договору встановлюються однаковими для всіх споживачів, крім тих, кому за законом надані відповідні пільги. У частині першій статті 634 цього Кодексу передбачено, що договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору. Відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. У постанові Великої Палати Верховного Суду від 03 липня 2019 року у справі №342/180/17 (провадження № 140131цс19) відступлено від висновку Верховного Суду України щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладений у раніше прийнятій постанові від 24 вересня 2014 року (провадження № 6-144цс14) та зроблено висновок, що «у переважній більшості випадків застосування конструкції договору приєднання його умови розроблює підприємець (в даному випадку АТ КБ «ПриватБанк»). Оскільки умови договорів приєднання розробляються банком, тому повинні бути зрозумілі усім споживачам і доведені до їх відома, у зв`язку із чим банк має підтвердити, що на час укладення відповідного договору діяли саме ці умови, а не інші. Тому з огляду на зміст статей 633, 634 ЦК України можна вважати, що другий контрагент (споживач послуг банку) лише приєднується до тих умов, з якими він ознайомлений. У разі укладення договору кредитного договору проценти за користування позиченими коштами та неустойка поділяються на встановлені законом (розмір та підстави стягнення яких визначаються актами законодавства) та договірні (розмір та підстави стягнення яких визначаються сторонами в самому договорі). Банк, пред`являючи вимоги про погашення кредиту, просив у тому числі, крім тіла кредиту (сума, яку фактично отримав в борг позичальник), стягнути заборгованість по процентам нарахованими на прострочений кредит згідно ст. 625 ЦК України та пеню. Позивач, обґрунтовуючи право вимоги в цій частині, в тому числі їх розмір і порядок нарахування, крім самого розрахунку кредитної заборгованості за договором, посилався на Умови та Правила надання банківських послуг, як невід`ємну частину кредитного договору. Умовами та Правилами надання банківських послуг, що надані позивачем на підтвердження позовних вимог визначено, в тому числі: порядок надання та умови погашення кредиту, погашення заборгованості по кредиту, сплату процентів нарахованих за період користування кредитом процентів, визначено права та обов`язки клієнта (позичальника) і банку, відповідальність сторін, зокрема пеня за несвоєчасне погашення кредиту та/або процентів, штраф за порушення строків платежів за будь-яким із грошових зобов`язань та їх розміри і порядок нарахування, та інші умови. При цьому, матеріали справи не містять підтверджень, що саме ці Умови та Правила розумів відповідач та ознайомився і погодився з ними, підписуючи заяву, а також те, що вказані документи на момент отримання відповідачем кредитних коштів взагалі містили умови, зокрема й щодо сплати процентів за користування кредитними коштами, та, зокрема саме у зазначеному у цих документах, що додані банком до позовної заяви, розмірах і порядках нарахування. Крім того, роздруківка із сайту позивача належним доказом бути не може, оскільки цей доказ повністю залежить від волевиявлення і дій однієї сторони (банку), яка може вносити і вносить відповідні зміни в умови та правила споживчого кредитування, що підтверджено й у постанові Верховного Суду України від 11 березня 2015 року (провадження № 6-16цс15) і не спростовано позивачем при розгляді вказаної справи. Колегія суддів вважає, що в даному випадку також неможливо застосувати до вказаних правовідносин правила частини першої статті 634 ЦК України за змістом якої - договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому, оскільки Умови та правила надання банківських послуг, що розміщені на офіційному сайті позивача (www.privatbank.ua) неодноразово змінювалися самим АТ КБ «ПриватБанк» у період - з часу виникнення спірних правовідносин (29 вересня 2014 року) до моменту звернення до суду із вказаним позовом кредитор мав можливість додати до позовної заяви Умови та Правила у будь-яких редакціях, що найбільш сприятливі для задоволення позову. За таких обставин та без наданих підтверджень про конкретні запропоновані відповідачу Умови та Правила банківських послуг, надані банком заява позичальника та Умови не можуть розцінюватися як стандартна (типова) форма, що встановлена до укладеного із відповідачем кредитного договору, оскільки достовірно не підтверджує вказаних обставин. У постанові Верховного Суду України від 11 березня 2015 року (провадження № 6-16цс15) суд зазначає, що наявність у справах неоднакових редакцій та положень Умов і правил банківських послуг не мають правового значення, оскільки в обох випадках вид банківського кредиту, з огляду на їхній характер, цільове спрямування та об`єкт кредитування є тотожним - споживче кредитування, а визначальним є не безпосередньо вид чи характеристика умов щодо яких сторони досягли згоди та уклали договір, а саме встановлення обставин про додержання письмової форми для цих умов, після чого їх можна буде розцінювати як невід`ємну складову змісту договору. Однак, враховуючи, що фактично отримані та використані позичальником кошти в добровільному порядку АТ КБ «ПриватБанк» не повернуті, а також вимоги частини другої статті 530 ЦК України за змістом якої, якщо строк (термін) виконання боржником обов`язку визначений моментом пред`явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання в будь-який час, що свідчить про порушення його прав, - колегія приходить до висновку, що банк вправі вимагати захисту своїх прав через суд шляхом зобов`язання виконати боржником обов`язку з повернення фактично отриманої суми кредитних коштів, в межах кредитного ліміту. Про факт видачі відповідачу кредитних карток за договором № б/н від 29 вересня 2014 року свідчить надана позивачем довідка, згідно якої ОСОБА_1 видавались кредитні картки № НОМЕР_1 з датою відкриття 29 вересня 2014 року, № НОМЕР_2 з датою відкриття 05 травня 2016 року з терміном дії до травня 2019 року (а.с.13). Згідно довідки про зміну умов кредитування, 24 жовтня 2016 року кредитний ліміт за кредитною карткою ОСОБА_1 збільшувався до 4000,00 грн. (а.с.14). Доказами, які підтверджують наявність заборгованості та її розмір є первинні документи, оформлені відповідно до статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність». Згідно з указаними положенням закону підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи. Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені у паперовій або в електронній формі. Разом з тим, відповідно до пункту 5.6 Положення про організацію операційної діяльності в банках України, затвердженого Постановою Правління Національного банку України від 18 червня 2003 року № 254 (в редакції, чинній на час звернення до суду з позовною заявою), виписки з особових рахунків клієнтів є підтвердженням виконаних за день операцій і призначаються для видачі або відсилання клієнту. Аналогічна за змістом норма закріплена у пункті 62 Положення про організацію бухгалтерського обліку, бухгалтерського контролю під час здійснення операційної діяльності в банках України, затвердженого Постановою Правління Національного банку України від 04 липня 2018 року № 75 (в редакції, чинній на час вирішення справи судом). Таким чином, виписка по картковому рахунку, що міститься в матеріалах справи (а.с.51-55), є належним доказом заборгованості відповідача за тілом кредиту. Зазначена виписка з особового рахунку ОСОБА_1 свідчить про визнання відповідачем наданого банком кредитного ліміту, оскільки відповідач користувалася кредитними коштами та погашала кредитну заборгованість. Таким чином, колегія приходить до висновку про наявність підстав для стягнення з відповідача на користь банку заборгованості за тілом кредиту у розмірі 2760,30 грн. в межах кредитного ліміту, який встановлювався відповідачу. На викладене вище місцевий суд уваги не звернув та помилково встановив, що вимоги банку в частині стягнення тіла кредиту в межах кредитного ліміту є необґрунтованими. За положеннями ч. 1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Таким чином, колегія приходить до висновку про необхідність часткового задоволення апеляційної скарги та скасування рішення суду в частині залишених без задоволення позовних вимог про стягнення заборгованості за тілом кредиту та розподілу судових витрат, з ухваленням в цій частині нового судового рішення. Згідно з частиною тринадцятою статті 141 ЦПК України, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат. Оскільки суд апеляційної інстанцій дійшов висновку про скасування рішення суду першої інстанції в частині залишених без задоволення позовних вимог, слід змінити розподіл судових витрат, стягнути із ОСОБА_1 на користь АТ КБ «ПриватБанк» витрати зі сплати судового збору, понесені у зв`язку із розглядом справи у суді першої та апеляційної інстанцій пропорційно розміру задоволених позовних вимог (26,63%) у розмірі 1399,41 грн. (2102 грн. + 3153 грн.) х 26,63%). Керуючись ст.ст. 367, 368, 374, 376, 382, 384 ЦПК України, колегія суддів, - П О С Т А Н О В И Л А: Апеляційну скаргу акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» задовольнити частково. Заочне рішення Дніпровського районного суду м. Дніпродзержинська Дніпропетровської області від 18 грудня 2020 року в частині залишених без задоволення позовних вимог про стягнення заборгованості за тілом кредиту та розподілу судових витрат скасувати та ухвалити в цій частині нове рішення. Стягнути з ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_3 ) на користь акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» (код ЄДРПОУ 14360570) заборгованість за тілом кредиту у розмірі 2760,30 грн. Стягнути з ОСОБА_1 на користь акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» судові витрати зі сплати судового збору у розмірі 1399,41 грн. В іншій частині рішення суду залишити без змін. Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів. Головуючий: М.Ю. Петешенкова Судді: В.С. Городнича О.В. Лаченкова