Постанова 4803 № 212/6501/20

ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД Провадження № 22-ц/803/4985/21 Справа № 212/6501/20 Суддя у 1-й інстанції - Чорний І. Я. Суддя у 2-й інстанції - Зубакова В. П. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 19 травня 2021 року м.Кривий Ріг Справа № 212/6501/20 Дніпровський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого судді - Зубакової В.П. суддів - Барильської А.П., Бондар Я.М. сторони: позивач ОСОБА_1 , відповідач - Публічне акціонерне товариство «АрселорМіттал Кривий Ріг», розглянувши у спрощеному позовному провадженні, у порядку ч. 13 ст. 7, ч. 1 ст. 369 ЦПК України, без повідомлення учасників справи за наявними у справі матеріалами, апеляційну скаргу відповідача Публічного акціонерного товариства «АрселорМіттал Кривий Ріг» на рішення Жовтневого районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області від 23 лютого 2021 року, яке постановлено суддею Чорним І.Я. у місті Кривому Розі Дніпропетровської області та повне судове рішення складено 23 лютого 2021 року,- ВСТАНОВИВ: У вересні 2020 року позивач ОСОБА_1 , від імені та в інтересах якого діє адвокат Карнаух С.О., звернувся до суду з позовом доПублічного акціонерного товариства «АрселорМіттал Кривий Ріг» (далі ПАТ «АрселорМіттал Кривий Ріг») про стягнення моральної шкоди, посилаючись на отримання ним виробничої травми, що потягло за собою втрату професійної працездатності. Висновком МСЕК у 1987 році йому первинно встановлено втрату професійної працездатності в розмірі 80 % з 12.08.1987 року, з наступним переоглядом 01.09.1988 року та визнано особою з інвалідністю другої групи. При повторному переогляді, 13.09.1989 року, позивачу було зменшено відсоток втрати професійної працездатності до 60 % з 01 вересня 1989 року, з наступним переоглядом 01.09.1990 року, встановлена третя група інвалідності. Висновком МСЕК від 15.03.1993 року, при повторному переогляді, позивачу ОСОБА_1 встановлено втрату професійної працездатності в розмірі 60 % з 01.03.1993 року та визнано особою з інвалідністю третьої групи на безстроковий термін. Вважає, що у зв`язку з отриманою виробничою травмою йому спричинено моральну шкоду, яка завдана з вини відповідача та підлягає відшкодуванню ним, а тому просив суд стягнути на його користь моральну шкоду з відповідача у розмірі 188 920,00 грн., без утримання податку з доходу фізичних осіб. Рішенням Жовтневого районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області від 23 лютого 2021 року позов ОСОБА_1 задоволено. Стягнуто з Публічного акціонерного товариства "АрселорМіттал Кривий Ріг" на користь ОСОБА_1 188 920, 00 грн. в рахунок компенсації за моральну шкоду завдану каліцтвом, без урахування утримання податку з доходів фізичних осіб. Стягнуто з Публічного акціонерного товариства «АрселорМіттал Кривий Ріг» на користь ОСОБА_1 судові витрати у розмірі 3300 грн. Стягнуто з Публічного акціонерного товариства "АрселорМіттал Кривий Ріг" на користь держави судовий збір в сумі 1889,20 грн. В апеляційній скарзі відповідач ПАТ «АрселорМіттал Кривий Ріг» ставить питання про скасування рішення суду та ухвалення нового рішення про відмову у задоволенні позову в повному обсязі, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, неповноту рішення, необ`єктивне з`ясування обставин справи, що мають значення для справи. Вважає, що відповідач не є правонаступником РУ імені Кірова на якому стався нещасний випадок з позивачем у 1987 році, посилаючись на ухвалу Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних ікримінальних справ від 21 червня 2017 року у справі № 212/2526/16-ц, при розгляді якої судом апеляційної інстанції з наданих сторонами доказів не установлено факт правонаступництва ПАТ «АрселорМіттал Кривий Ріг» по відношенню до Криворізького державного підприємства «Рудоуправління імені Кірова». Вказує, що суд першої інстанції посилається на Закон СРСР «Про державне підприємство(об`єднання), який втратив чинність 07.03.1991 року. Звертає увагу на те, що суд першої інстанції посилається на ст. 37 ЦК України, в редакції 1963 року, в контексті припинення юридичної особи, незважаючи на те, що ДП «РУ імені Кірова» не було припинено в 2001 році, натомість, ліквідація відбулась лише в 2011 році. На думку відповідача, у позивача є можливість звернутись до уповноважених органів з аналогічними вимогами, оскільки у разі ліквідації (реорганізації) підприємства, установи, організації матеріальне забезпечення за страховими випадками, які настали до їх ліквідації (реорганізації), виплачується застрахованим особам їх правонаступниками, а в разі відсутності правонаступника робочим органом Фонду за місцем здійснення обліку ліквідованого підприємства, установи, організації як страхувальника. Вказує, що судом першої інстанції не враховано відсутність вини відповідача у настанні нещасного випадку. Крім того, матеріали справи не містять належних доказів щодо спричинення моральної шкоди позивачу. Крім того, вважає за необхідне залучити новий доказ, який був отриманий відповідачем вже після винесення судом першої інстанції оскаржуваного рішення, а саме висновок науково-правової експертизи щодо доктринального тлумачення та застосування окремих норм і положень законодавства України. Відзив на апеляційну скаргу не надходив. Справа розглядається без повідомлення учасників справи, в порядку ч. 13 ст. 7, ч. 1 ст. 369 ЦПК України, оскільки ціна позову менше 100 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб. Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду в межах заявлених позовних вимог та доводів апеляційної скарги, за наявними матеріалами справи, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню з наступних підстав. Ухвалюючи рішення про задоволення позову та покладаючи обов`язок з відшкодування моральної шкоди на відповідача, суд першої інстанції керувався ст.12 Закону України «Про охорону праці», ст. 440-1 ЦК Української РСР, в редакції 1963 року, Правилами відшкодування власником підприємства, установи і організації або уповноваженим ним органом шкоди, заподіяної працівникові ушкодженням здоров`я пов`язаним з виконанням ним трудових обов`язків, затвердженими Постановою КМУ № 472 від 23.06.1993 року, й виходив з доведеності факту заподіяння моральної шкоди позивачу при виконанні ним трудових обов`язків з вини відповідача. Проте, з таким висновком суду першої інстанції погодитись не можна. Завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваний прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави. Стаття 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод гарантує право на справедливий судовий розгляд. Згідно абзацу 10 пункту 9 рішення Конституційного Суду України від 30 січня 2003 року № 3-рп/2003 правосуддя за своєю суттю визнається таким лише за умови, що воно відповідає вимогам справедливості і забезпечує ефективне поновлення в правах. За вимогами ст.ст. 263,264 ЦПК України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Рішення є законним тоді, коли суд, виконавши всі вимоги цивільного процесуального законодавства і всебічно перевіривши обставини, вирішив справу відповідно до норм матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин, а за їх відсутності на підставі закону, що регулює подібні відносини, або керуючись загальними засадами і змістом законодавства України. Обґрунтованим визнається рішення, у якому повно відображені обставини, що мають значення для цієї справи, висновки суду про встановлені обставини і правові наслідки є вичерпними, відповідають дійсності і підтверджуються достовірними доказами, дослідженими в судовому засіданні. При ухваленні рішення суд зобов`язаний з`ясувати питання, зокрема, щодо: наявності обставин (фактів), якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та навести докази на їх підтвердження; наявності інших фактичних даних, які мають значення для вирішення справи; правовідносин, зумовлених встановленими фактами. У рішенні суду обов`язково повинні бути зазначені встановлені судом факти і відповідні їм правовідносини. Суд першої інстанції ухвалюючи рішення названих вимог закону не дотримався. З матеріалів справи вбачається, що ОСОБА_1 , з 19.09.1986 року по 12.08.1987 року працював у Відділі капітального будівництва РУ імені Кірова ВО «Кривбасруда» підземним шляховим робочим, та був звільнений з підприємства на підставі п. 2 ст. 40 КЗпП України по інвалідності 2 групи (трудове каліцтво). 12 березня 1987 року з ОСОБА_1 , під час виконання ним трудових обов`язків стався нещасний випадок, а саме: 12.03.1987 року в 5 годин 45 хвилин по наряду начальника дільниці №14 ОСОБА_2 , виданого через гірничого майстра ОСОБА_3 , ОСОБА_1 повинен був розвантажувати кріпильні матеріали на горизонті 955 метрів в місцях виконання кріпильних робот. В процесі роботи гірничий майстер змінив наряд позивачу без узгодження з начальником дільниці. ОСОБА_1 виконував роботи по супроводженню вантажу з прохідником. Наприкінці робочої зміни позивач почав зкріплювати електровоз до складу вагонів. Під час зкріплення він став правою ногою поміж двома рейками, електровоз накотився та травмував праву ногу позивача. Першу допомогу позивач отримав в відділенні КЗ «Криворізька міська лікарня №5» ДОР». Відповідно до п. 15 акту про нещасний випадок № 3/3 від 12.03.1987 року, складеного комісією з розслідування нещасного випадку на виробництві, причинами нещасного випадку позивача є: використання робітників не за спеціальністю. Низька трудова та технологічна дисципліна серед робочих та ІТР дільниць ВКБ. Висновком МСЕК у 1987 році ОСОБА_1 первинно встановлено втрату професійної працездатності в розмірі 80 % з 12.08.1987 року, з наступним переоглядом 01.09.1988 року та визнано особою з інвалідністю другої групи. При повторному переогляді, 13.09.1989 року, позивачу було зменшено відсоток втрати професійної працездатності до 60 % з 01 вересня 1989 року, з наступним переоглядом 01.09.1990 року, встановлена третя група інвалідності. Висновком МСЕК від 15.03.1993 року, при повторному переогляді, позивачу ОСОБА_1 встановлено втрату професійної працездатності в розмірі 60 % з 01.03.1993 року та визнано особою з інвалідністю третьої групи на безстроковий термін. Так, відповідно до ст. 264 ЦПК України, суд під час ухвалення рішення, серед інших питань, вирішує які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин та яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин. Статтею 3 Конституції Українипередбачається, що людина, її життя і здоров`я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю. Права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Держава відповідає перед людиною за свою діяльність. Утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов`язком держави. Постановою Пленуму Верховного Суду України від 27 березня 1992 року, з подальшими змінами та доповненнями, № 6 «Про практику розгляду судами цивільних справ за позовами про відшкодування шкоди»надано роз`яснення про те, що, оскільки питання відшкодування моральної шкоди регулюються законодавчими актами, введеними у дію в різні строки, суду необхідно в кожній справі з`ясовувати характер правовідносин сторін і встановлювати: якими правовими нормами вони регулюються, чи допускає відповідне законодавство відшкодування моральної шкоди при такому виді правовідносин, коли набрав чинності законодавчий акт, що визначає умови і порядок відшкодування моральної шкоди в цих випадках, та коли були вчинені дії, якими заподіяно цю шкоду.Право на відшкодування шкоди настає з дня встановлення потерпілому МСЕК стійкої втрати професійної працездатності. Згідно з частиною першою статті 58 Конституції України закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом`якшують або скасовують відповідальність особи. Позицію щодо незворотності дії в часі законів та інших нормативно-правових актів неодноразово висловлював Конституційний Суд України. Так, згідно з висновками Конституційного Суду України закони та інші нормативно-правові акти поширюють свою дію тільки на ті відносини, які виникли після набуття законами чи іншими нормативно-правовими актами чинності; дію нормативно-правового акта в часі треба розуміти так, що вона починається з моменту набрання цим актом чинності і припиняється із втратою ним чинності, тобто до події, факту застосовується той закон або інший нормативно-правовий акт, під час дії якого вони настали або мали місце; дія закону та іншого нормативно-правового акта не може поширюватися на правовідносини, які виникли і закінчилися до набрання чинності цим законом або іншим нормативно-правовим актом. Відповідно достатті 5 ЦК України акти цивільного законодавства регулюють відносини, які виникли з дня набрання ними чинності. Акт цивільного законодавства не має зворотної дії у часі, крім випадків, коли він пом`якшує або скасовує цивільну відповідальність особи. Якщо цивільні відносини виникли раніше і регулювалися актом цивільного законодавства, який втратив чинність, новий акт цивільного законодавства застосовується до прав та обов`язків, що виникли з моменту набрання ним чинності. Визнання закону таким, що втратив чинність, припиняє його дію в повному обсязі. Таким чином, право на відшкодування моральної шкоди виникає в потерпілого з дня встановлення МСЕК стійкої втрати професійної працездатності, тобто з 12.08.1987 року. Тобто, зазначені правовідносини виникли в період дії Цивільного кодексу, в редакції 1963 року, яка, станом на серпень 1987 року, не передбачала права на відшкодування моральної шкоди. Стаття 237-1 КЗпП України, якою встановлено, що відшкодування власником або уповноваженим ним органом моральної шкоди працівнику провадиться у разі, якщо порушення його законних прав призвели до моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв`язків і вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя, відповідно до Закону України «Про внесення змін до КЗпП України» від 24.12.1999 року набрав чинності з 13.01.2000 року. До набрання чинності зазначеної норми правовідносини щодо відшкодування моральної шкоди було врегульовано Законом України «Про охорону праці»та Правилами відшкодування власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом шкоди, заподіяної працівникові ушкодженням здоров`я, пов`язаним з виконанням ним трудових обов`язків, затверджених постановою Кабінету міністрів України №472 від 23 червня 1993 року(зі змінами та доповненнями, затв. постановами КМУ від 18.07.1994 року № 492, 13.06.1995року №410, 2.10.1995 року №777, 10.01.1996 року №34)., тобто також після спричинення позивачу шкоди. Правила відшкодування власником підприємства, установи і організації або уповноваженим ним органом шкоди, заподіяної працівникові ушкодженням здоров`я, пов`язаним з виконанням ним трудових обов`язків введено в дію з 1 липня 1993 року. Закон України «Про охорону праці» від 14.10.1992 року, набрав чинності 01.01.1993 року. Правилами відшкодування підприємствами, установами, організаціями шкоди, завданої робочим та службовцям каліцтвом абоіншим ушкодженням здоров`я, пов`язаним з виконанням ними трудових обов`язків, затверджених Постановою Радою Міністрів СРСР №690 від 03.07.1984 року, які були чинні станом на серпень 1987 року, не було передбачено відшкодування моральної шкоди, заподіяної працівникові ушкодженням здоров`я, пов`язаним з виконанням трудових обов`язків. За загальним правилом про дію нормативно-правового акту у часі до кожної події факту чи відносин застосовується той нормативно-правовий акт, який був чинним на момент, коли вказана подія факт чи відносини мали місце, а не на момент пред`явлення позову та розгляду його в судовому порядку. Відповідно до ч.1 та 2 ст. 5 ЦК України акти цивільного законодавства регулюють відносини, які виникли з дня набрання ними чинності. Акт цивільного законодавства не має зворотної дії у часі, крім випадків, коли він пом"якшує або скасовую цивільну відповідальність особи. Таким чином, нормативно-правові акти, які набрали чинності після періоду, в який склалися правовідносини між сторонами, в тому числі і ст. 237-1 КЗпП України, застосовані до спірних відносин бути не можуть, а відтак не можуть бути і задоволені на їх підставі і позовні вимоги. Події, що стали підставою для звернення до суду з позовними вимогами, мали місце у 1987 році, та не потягнули за собою виникнення у ОСОБА_1 цивільного права на відшкодування моральної школи, оскільки законодавство, що було чинним на момент настання нещасного випадку та встановлення позивачу ступеня втрати працездатності, не містило положень щодо відшкодування моральної шкоди. За таких обставин, колегія суддів дійшла висновку, що судом першої інстанції правильно встановлено фактичні обставини справи, однак неправильно застосовано норми матеріального права, які регулюють виниклі правовідносини, а також порушено норми процесуального права, а тому, у відповідності з п. 4 ч. 1 ст. 376 ЦПК України рішення суду першої інстанції підлягає скасуванню з ухваленням нового рішення, яким у позові слід відмовити з наведених вище підстав. Керуючись ст.ст. 367, ст. 374, п. 4 ч. 1 ст. 376, ст. ст. 381, 382 ЦПК України, суд, -

ПОСТАНОВИВ: Апеляційну скаргу відповідача Публічного акціонерного товариства «АрселорМіттал Кривий Ріг» - задовольнити. Рішення Жовтневого районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області від 23 лютого 2021 року скасувати та ухвалити нове рішення. В задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до Публічного акціонерного товариства «АрселорМіттал Кривий Ріг» про стягнення моральної шкоди - відмовити. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та оскарженню в касаційному порядку не підлягає. Повне судове рішення складено 19 травня 2021 року. Головуючий: Судді: