Постанова Сьомий апеляційний адміністративний суд № 120/7028/20-а

П О С Т А Н О В А ІМЕНЕМ УКРАЇНИ Справа № 120/7028/20-а Головуючий суддя 1-ої інстанції - Яремчук К.О. Суддя-доповідач - Біла Л.М. 18 травня 2021 року м. Вінниця Сьомий апеляційний адміністративний суд у складі колегії: головуючого судді: Білої Л.М. суддів: Курка О. П. Гонтарука В. М. , розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Вінницького окружного адміністративного суду від 18 січня 2021 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області про визнання протиправними дій та зобов`язання вчинити дії, В С Т А Н О В И В : В листопаді 2020 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області в якій просив поновити йому виплату пенсії за вислугу років, призначену 31.03.2012 року, з дня звернення з такою вимогою, тобто з 12 жовтня 2020 року, та зобов`язати відповідача нарахувати і виплатити неотриману ним пенсію за період з 01 липня 2018 року по 12 жовтня 2020 року. В обгрунтування позовних вимог позивач відзначив, що оскільки він вважається таким, що не має судимості, оскільки його звільнено від відбування основного покарання у вигляді позбавлення волі, у нього наявні всі підстави для відновлення виплати йому пенсії, призначеної відповідно до Закону України "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб", оскільки додаткове покарання у вигляді позбавлення спеціального звання "підполковник міліції" також вважається знятим. Рішенням Вінницького окружного адміністративного суду від 18 січня 2021 року в задоволенні позову відмовлено. Не погоджуючись із прийнятим рішенням, позивач подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати вищевказане рішення та прийняти нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити в повному обсязі. В обґрунтування апеляційної скарги апелянт послався на неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального права, порушення норм процесуального права, що, на його думку, призвело до неправильного вирішення спору. На переконання апелянта, суд першої інстанції протиправно не віднайшов варіантів відновлення його прав з огляду на загальні конституційні принципи пріоритетності прав і інтересів громадянина над інтересами держави. Відповідач правом подання письмового відзиву на апеляційну скаргу не скористався. Розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження. Переглянувши судове рішення в межах доводів та вимог апеляційної скарги, перевіривши повноту встановлення судом першої інстанції фактичних обставин справи та правильність застосування ним норм матеріального та процесуального права, апеляційний суд дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення апеляційної скарги з огляду на таке. З матеріалів справи встановлено наступні обставини. Наказом Управління Міністерства внутрішніх справ України у Вінницькій області від 30 березня 2012 року № 71о/с підполковника міліції ОСОБА_1 звільнено з органів внутрішніх справ у запас на підставі пункту 64 "б" (через хворобу) Положення про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ, затвердженого постановою Кабінету Міністрів УРСР від 29 липня 1991 року №114. 31 березня 2012 року позивачеві призначено пенсію по інвалідності відповідно до Закону України "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб". В подальшому, з 01 липня 2013 року позивачеві призначено пенсію за вислугу років відповідно до Закону України "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб". Вироком Мурованокуриловецького районного суду Вінницької області від 22 квітня 2013 року, який набрав законної сили 26 червня 2013 року, позивача визнано винним у скоєнні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 365 Кримінального кодексу України, та призначено покарання у вигляді позбавлення волі строком на 5 років з позбавленням права обіймати атестовані посади в правоохоронних органах та органах державної влади строком на 2 роки та позбавленням на підставі статті 54 Кримінального кодексу України спеціального звання "підполковник міліції". У зв`язку із позбавленням ОСОБА_1 спеціального звання з 01 листопадова 2013 року йому припинено виплату пенсії, що призначена відповідно до Закону України "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб", про що свідчить атестат про зняття з обліку №218. Ухвалою Могилів-Подільського міськрайонного суду Вінницької області від 30 квітня 2015 року ОСОБА_1 звільнено від відбування основного покарання у вигляді позбавлення волі на строк 5 років, призначеного вироком Мурованокуриловецького районного суду Вінницької області від 22 квітня 2013 року. 07 жовтня 2020 року позивач звернувся до пенсійного органу із заявою, у якій просив поновити виплату пенсії за вислугу років, призначену відповідно до Закону України "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб", оскільки вважається таким, що не має судимості. Проте, листом Головного управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області вих. 4696-4515/Ш-02/8-0200/20 від 04 листопада 2020 року заявника повідомлено про те, що у зв`язку із позбавленням спеціального звання заявник втратив право на отримання пенсії за вислугу років відповідно до Закону України "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб". При цьому зазначено, що відповідно до статті 5 Закону України "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб" особам, звільненим з військової служби, іншим особам, які мають право на пенсію за цим Законом, позбавленим військових або спеціальних звань (у тому числі під час перебування їх у запасі або у відставці) призначається пенсію на умовах і в порядку, передбачених Законом України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування". Не погоджуючись з діями відповідача, позивач звернувся до суду за захистом своїх прав. Відмовляючи в задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з того, що приписами кримінального законодавства не передбачено поновлення у спеціальному званні внаслідок погашення або зняття судимості, як і не передбачено звільнення від додаткового виду покарання у вигляді позбавлення спеціального звання у зв`язку із припиненням судимості. Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, що виникли між сторонами, судова колегія відзначає наступне. Спеціальним законом, який регулює правовідносини у сфері пенсійного забезпечення громадян України із числа осіб, які перебували на військовій службі, службі в органах внутрішніх справ, є Закон України "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби та деяких інших осіб" від 09.04.1992 року № 2262-ХІІ(далі Закон № 2262-ХІІ, у редакції чинній на момент припинення виплати пенсії). Цим Законом держава гарантує гідне пенсійне забезпечення осіб, які мають право на пенсію, шляхом встановлення їм пенсій не нижче прожиткового мінімуму, визначеного законом, перерахунок призначених пенсій у зв`язку із збільшенням рівня грошового забезпечення, надання передбачених законодавством державних соціальних гарантій, вжиття на державному рівні заходів, спрямованих на їх соціальний захист. Відповідно до статті 1-1 Закону № 2262-ХІІ законодавство про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб, які мають право на пенсію за цим Законом, базується на Конституції України і складається з цього Закону, Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" та інших нормативно-правових актів України, прийнятих відповідно до цих законів. Положеннями статті 12 Закону України "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб" встановлено, що пенсія за вислугу років призначається особам офіцерського складу, прапорщикам і мічманам, військовослужбовцям надстрокової служби та військової служби за контрактом, іншим особам, зазначеним у пунктах "б"-"д" статті 1-2 цього Закону (крім осіб, зазначених у частині третій статті 5 цього Закону), незалежно від віку, якщо вони звільнені зі служби з 01.10.2011 року по 30.09.2012 року і на день звільнення мають вислугу 20 календарних років та 6 місяців і більше. Згідно зі статтею 49 Закону № 2262-ХІІ виплата пенсії за рішенням територіальних органів Пенсійного фонду або за рішенням суду припиняється: 1) якщо пенсія призначена на підставі документів, що містять недостовірні відомості; 2) на весь час проживання пенсіонера за кордоном, якщо інше не передбачено міжнародним договором України, згода на обов`язковість якого надана Верховною Радою України; 3) у разі смерті пенсіонера; 4) у разі неотримання призначеної пенсії протягом 6 місяців підряд; 5) в інших випадках, передбачених законом. При цьому, частиною другою статті 5 Закону № 2262-ХІІ передбачено, що на підставах, установлених Законом України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування", призначаються також пенсії особам, звільненим з військової служби, та деяким іншим особам, які мають право на пенсію за цим Законом, позбавленим військових або спеціальних звань (у тому числі під час перебування їх у запасі або у відставці), а також звільненим зі служби у зв`язку із засудженням за умисний злочин, вчинений з використанням свого посадового становища, та членам їх сімей. Судова колегія погоджується з твердженням суду першої інстанції, що наведена норма передбачає призначення пенсії, відповідно до Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" особам, позбавленим військових або спеціальних звань (у тому числі під час перебування їх у запасі або у відставці). Зокрема, відповідно до статті 5-1 Закону № 2262-ХІІ особам, звільненим з військової служби, та деяким іншим особам, які мають право на пенсію за цим Законом, поновленим у військовому (спеціальному) званні, крім осіб, звільнених зі служби у зв`язку із засудженням за умисний злочин, вчинений з використанням свого посадового становища, пенсії призначаються на умовах і за нормами, встановленими цим Законом, якщо вони на день позбавлення військового (спеціального) звання мали право на пенсію за вислугу років або по інвалідності (статті 12, 18 - 20). Тож, враховуючи наведені норми, слід дійти висновку, що особи позбавлені військових або спеціальних звань (у тому числі під час перебування їх у запасі або у відставці) мають право на отримання пенсії лише відповідно до Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування", а отже втрачають право на пенсійне забезпечення, встановлене Законом № 2262-ХІІ, та набувають право на пенсію за спеціальним Законом тільки у разі поновлення у військовому (спеціальному) званні, крім осіб, звільнених зі служби за умисний злочин, вчинений з використанням свого посадового становища. Головним аргументом позивача в межах даної справи щодо правомірності заявлених ним вимог є те, що зняття судимості автоматично є підставою для поновлення особи в спеціальному званні. Як встановлено судом першої інстанції, позивачу призначено пенсію відповідно до Закону №2262-ХІІ. Проте, у зв`язку із ухваленням Мурованокуриловецьким районним судом Вінницької області вироку від 22 квітня 2013 року, яким ОСОБА_1 визнано винним у скоєнні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 365 Кримінального кодексу України, та призначено покарання у вигляді позбавлення волі строком на 5 років з позбавленням права обіймати атестовані посади в правоохоронних органах та органах державної влади строком на 2 роки та позбавленням спеціального звання "підполковник міліції", органом пенсійного фонду 01.11..2013 року припинено виплату позивачу пенсії. В даному випадку, судом першої інстанції вірно застосовано норми чинного законодавства, згідно з якими особи, які позбавлені військового або спеціального звання, втрачають право на подальше отримання пенсії на підставі Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб», і пенсія їм призначається на підставах, встановлених Законом України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування». Отже, з моменту позбавлення спеціального звання, позивач втратив право на отримання пенсії, призначеної відповідно до Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб». Посилання позивача на те, що факт звільнення його від відбування основного покарання у вигляді позбавлення волі строком на п`ять років знімає з нього і всі інші заборони, судом апеляційної інстанції оцінюється критично, позаяк грунтується виключно на суб`єктивному трактуванні позивачем норм чинного законодавства та є припущенням. В даному випадку, саме факт поновлення особи у спеціальному званні є підставою для поновлення виплати раніше призначеної пенсії, що прямо передбачено приписами ст. 5 Закону України "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб" Тож, основним питанням у межах даної справи є встановлення факту поновлення позивача у спеціальному званні "підполковник міліції". Судова колегія, погоджується з висновком суду першої інстанції, що відповідач, припиняючи виплату позивачу пенсії, діяв на підставі та в межах Закону, адже позбавлення позивача спеціального звання "підполковник міліції" не може надавати останньому право на отримання пенсії відповідно до Закону №2262-ХІІ. Разом з тим, поновлення позивача у спеціальному званні є підставою для поновлення виплати пенсії відповідно до Закону №2262-ХІІ. Зміст статті 5 Закону №2262-ХІІ свідчить про те, що особам, звільненим з військової служби, та деяким іншим особам, які мають право на пенсію за цим Законом, які позбавлені військових або спеціальних звань, пенсії призначаються на умовах і в порядку, що визначені Законом України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування». Тобто, законодавцем встановлено обмеження щодо призначення (виплати) пенсії відповідно до Закону №2262-ХІІ особам, які хоч і мають право на пенсію за цим Законом, проте позбавлені військових або спеціальних звань; такі особи мають право на пенсійні виплати відповідно до Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування». До подібних висновків дійшов Верховний Суд у постанові від 27 березня 2018 року у справі №201/1877/16-а, а також Сьомий апеляційний адміністративний суд у постанові від 04 серпня 2020 року у справі №120/1111/20. При цьому, судова колегія погоджується з доводами суду першої інстанції про необхідність і можливість використання при розгляду даної справи обставин, які вже були встановлені в рішенні Вінницького окружного адміністративного суду від 17 квітня 2020 року у справі №120/1111/20-а, оскільки, позивач хоч і стверджує про зміну підстав заявлення позовів у даній справі та у справі №120/1111/20, вказане не може спростувати того, що предметом розгляду даних справи є обставини припинення виплати пенсії позивачеві та його намагання відновити її виплату в зв`язку зі звільненням від відбування основного виду покарання. Судова колегія, надаючи оцінку доводам апелянта про автоматичне зняття додаткового покарання у вигляді позбавлення спеціального звання "підполковник міліції", відзначає наступне. Відповідно до частини 2 статті 52 Кримінального кодексу України додатковими покараннями є позбавлення військового, спеціального звання, рангу, чину або кваліфікаційного класу та конфіскація майна. Статтею 54 Кримінального кодексу України передбачено, що засуджена за тяжкий чи особливо тяжкий злочин особа, яка має військове, спеціальне звання, ранг, чин або кваліфікаційний клас, може бути позбавлена за вироком суду цього звання, рангу, чину або кваліфікаційного класу. Крім цього, колегія суддів зазначає, що адміністративний суд не наділений повноваженнями на встановлення відповідного факту, а саме факту поновлення позивача у спеціальному званні "підполковник міліції", так як, на переконання судової колегії, оскільки позивача позбавлено спеціального звання «підполковник міліції» за вироком суду, то і питання про його поновлення у спеціальному званні також мало б бути вирішено в аналогічному порядку при ухваленні рішення (в даному випадку, ухвали) про звільнення від відбування основного покарання. Отже, судова колегія відхиляє твердження апелянта про автоматичне поновлення його у спеціальному званні після зняття судимості та виникнення у нього права на поновлення виплати пенсії відповідно до Закону №2262-ХІІ. Згідно ч. 2 ст. 73 КАС України предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Згідно ст. 76 КАС України достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання. Згідно ст. 77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. Оцінюючи наявні докази, суд дотримується позиції, вказаної у рішенні Європейського суду з прав людини, яку він висловив у пункті 53 рішення у справі "Федорченко та Лозенко проти України", відповідно до якої, суд при оцінці доказів керується критерієм доведення "поза розумним сумнівом". Так, наведені позивачем аргументи не є достатньо вагомими, чіткими та узгодженими доказами, що підтверджують порушення відповідачем його конституційних прав. При цьому, апелянт обставин, які вірно встановлені та оцінені судом першої інстанції, не спростував, а його доводи щодо них є помилковими, оскільки побудовані на припущеннях та невірному застосуванні норм матеріального права. Отже, проаналізувавши ці та всі інші доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що вони не спростовують обставин, досліджених судом першої інстанції та висновків про відмову в задоволенні позову на основі цих обставин. Крім того, у рішенні ЄСПЛ по справі «Гарсія Руіз проти Іспанії» (Garcia Ruiz v. Spain), заява №? 30544/96, п. 26, ECHR 1999-1, Суд зазначив, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обгрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довід. У п.29 Рішення Європейського суду з прав людини від 09.12.1994 року Справа «РуїзТоріха проти Іспанії» (серія А, №303А) Суд повторює, що згідно з його установленою практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони грунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обгрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтованості рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення. Згідно п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обгрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обгрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд. Відповідно до п.1 ч.1 ст.315, 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. На підставі викладеного та приймаючи до уваги, що суд першої інстанції при ухваленні оскаржуваного рішення вірно встановив фактичні обставини справи, дослідив наявні докази, надав їм належну оцінку та прийняв законне і обґрунтоване рішення, висновки суду відповідають обставинам справи, а тому підстав для його скасування не вбачається. Керуючись ст.ст. 243, 250, 308, 310, 315, 316, 321, 322, 325, 329 КАС України, суд П О С Т А Н О В И В : апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а рішення Вінницького окружного адміністративного суду від 18 січня 2021 року - без змін. Постанова суду набирає законної сили в порядку та в строки, передбачені ст. 325 КАС України. Постанова суду складена 18 травня 2021 року (у зв`язку з перебуванням суддів Білої Л.М. у період з 05.04.2021 року по 23.04.2021 року на лікарняному, а у період з 26.04.2021 по 30.04.2021 у відпустці, ОСОБА_2 у період з 05.05.2021 року по 14.05.2021 року у відпустці). Головуючий Біла Л.М. Судді Курко О. П. Гонтарук В. М.